Постанова

Іменем України

10 травня 2018 року

м. Київ

справа № 2-1161/2011

провадження № 61-15690св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О.,

Ступак О.В. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Ренійського районного суду Одеської області від 27 червня 2017 року у складі судді Сорокіна К. В. та рішення Апеляційного суду Одеської області від 21 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Кононенко Н. А., Сегеди С. М., Цюри Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2004 року ОСОБА_3. звернулася до суду із позовом до ОСОБА_4 про стягнення аліментів.

Свої позовні вимоги ОСОБА_3. обґрунтовувала тим, що вона та ОСОБА_4 з 01 червня 2002 року по 10 жовтня 2004 року перебували у зареєстрованому шлюбі, ІНФОРМАЦІЯ_4 у них народився син - ОСОБА_5, який після припинення шлюбних стосунків та розірвання шлюбу проживає разом із нею. Проте відповідач не надає добровільно матеріальної допомоги на утримання їхньої спільної дитини, тому вона вимушена була звернутися до суду з цим позовом.

Посилаючись на викладене, з урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_3 просила стягнути з відповідача аліменти на дитину у розмірі 1 000 грн щомісячно з 30 вересня 2004 року до 10 грудня 2015 pоку одноразово за цей період (140 000 грн), застосувавши інфляцію росту цін, а з січня 2016 pоку до ІНФОРМАЦІЯ_6 - до досягнення сином повноліття - по 2 000 грн щомісячно; за період із 30 вересня 2006 pоку по ІНФОРМАЦІЯ_7 у розмірі 700 грн щомісячно на її утримання до досягнення дитиною трьох років, одноразово у сумі 12 950 грн та додаткові витрати на дитину, які викликані хворобою (особливі обставини), відповідно до вимог статті 185 СК України.

ОСОБА_4 позов не визнав та пояснив суду, що заявлений позивачем розмір аліментів є надмірним та безпідставним, оскільки позивач отримувала державну матеріальну допомогу по догляду за дитиною, що підтверджується текстом її позовної заяви. Після припинення шлюбних відносин з відповідачем, позивач проживала в квартирі разом з її батьком, від якого отримувала матеріальну допомогу. В період до досягнення ОСОБА_5 трирічного віку (з ІНФОРМАЦІЯ_4 по ІНФОРМАЦІЯ_7) на його утриманні перебувала дочка 1986 рокународження, яка проходила навчання в період з 01 вересня 2003 року по 27 лютого 2009 року, тобто у той час, коли сину позивача не було трьох років. В період від народження сина ОСОБА_5 та до досягнення ним трирічного віку він мав тимчасові та незначні доходи, що не давали можливості сплачувати аліменти у сумі, яка зазначена позивачем. На теперішній час він має виховувати та забезпечувати ще одну малолітню дитину - ОСОБА_6, 2009 року народження, що підтверджується свідоцтвом про народження від 17 листопада 2009 року серія НОМЕР_1. Крім неповнолітніх дітей, він також має утримувати та дбати про свою матір 1937 року народження, що проживає в місті Рені та через свій похилий вік є непрацездатною і потребує допомоги. Тим більше, що її чоловік помер у 2000 році. На теперішній час він не займається підприємницькою діяльністю, а є найманим працівником у ФОП ОСОБА_7 Його дохід є незначним та складає близько 500 гривень на місяць. Епізодичні (несистематичні) додаткові доходи йдуть на виплату аліментів позивачу за скасованим рішенням Ренійського районного суду Одеської області від 21 грудня 2007 року а також на допомогу іншій неповнолітній дитині та непрацездатній матері. Він ніколи не припиняв надавати матеріальну допомогу позивачу та малолітньому сину. Так, за період з початку судового процесу по теперішній час ним було передано позивачу грошей на суму 14 622 гривні, що підтверджується квитанціями про прийом поштового відправлення. Довідка із ДП «Старлайн Марин» не може бути доказом у справі про розмір заробітної плати, оскільки вона видана менеджером крюїнгової компанії, а крюїнгова компанія не виплачує заробітну плату особам за заявками судноплавних компаній, крім того, в крюїнговій компанії не може бути інформація про заробітну плату працівника, який працює у судновласника. Розраховується з працівником судновласник.

Справа судами розглядалася неодноразово.

Останнім рішенням Ренійського районного суду Одеської області від 27 червня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 аліменти на користь ОСОБА_3 на утримання сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4, у розмірі 700 грн щомісячно, починаючи з 30 вересня 2004 pоку до 10 грудня 2015 pоку, з урахуванням індексації, - 194 163 грн 09 коп. за вирахуванням добровільно сплачених відповідачем коштів на утримання дитини у розмірі 46 162 грн 70 коп., а всього одноразово стягнуто 148 000 грн 39 коп.; стягнуто аліменти у розмірі 1 500 грн щомісячно, починаючи з 01 січня 2016 pоку до дня постановлення рішення суду, тобто до 27 червня 2017 pоку, з урахуванням індексації у сумі 52 844 грн 40 коп.; аліменти у розмірі 1 500 грн щомісячно, починаючи з 28 червня 2017 pоку до ІНФОРМАЦІЯ_6, тобто до досягнення повноліття ОСОБА_5 Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення боргу на виплату аліментів на утримання дитини в сумі 200 844 грн 79 коп., та рішення суду в частині стягнення аліментів на утримання дитини у межах суми платежу за один місяць. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 додаткові витрати на утримання дитини, викликані особливими обставинами, у розмірі 1 727 грн 30 коп. Вирішено питання судових витрат.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач не має сталого заробітку (доходу), з урахуванням доходів відповідача, потреб та інтересів дитини, розміру прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, він може сплачувати аліменти у заявленому позивачем розмірі. При визначенні розміру аліментів за період із 30 вересня 2004 року до досягнення дитиною повноліття, суд враховував встановлений законодавством України прожитковий мінімум для дитини відповідного віку. Відмовляючи у задоволенні вимоги про стягнення аліментів на утримання ОСОБА_3, суд виходив з того, що позивач, знаходячись у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років, отримувала відповідні державні платежі. Крім того, на утриманні відповідача перебувала його непрацездатна матір. При цьому суд першої інстанції, вирішуючи питання про стягнення аліментів на дитину, врахував 46 162 грн, добровільно сплачених відповідачем аліментів.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 21 вересня 2017 року рішення Ренійського районного суду Одеської області від 27 червня 2017 року змінено та скасовано його в частині відмови у позові ОСОБА_3 про стягнення коштів на її утримання до досягнення дитиною трьох років і постановлено у цій частині нове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 на її утримання до досягнення дитиною трьох років за період із 30 вересня 2004 року по ІНФОРМАЦІЯ_7 - 12 950 грн із розрахунку по 700 грн щомісячно за 18,5 місяців. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_3 про стягнення аліментів на її утримання до досягнення дитиною трьохрічного віку, апеляційний суд виходив з того, що позивач мала право на своє утримання до досягнення дитиною віку трьох років незалежно від того, працювала вона на той час чи ні та від її матеріального становища.

У жовтні 2017 року ОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Ренійського районного суду Одеської області від 27 червня 2017 року та рішення Апеляційного суду Одеської області від 21 вересня 2017 року, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Зокрема, вказує на те, що його доходи за грудень 2005 року склали 87,09 грн, за січень 2006 року - 38,32 грн, із 18 травня по 25 серпня 2005 року - 31,35 грн; із 07 грудня 2005 року по 27 лютого 2006 року - 125,41 грн; із 16 січня 2006 року по 17 січня 2007 року - 550 грн на місяць; доходи як ФОП за 2007 рік відсутні, за перші два квартали 2008 року сума чистого доходу склала по 1 125 грн, за третій та четвертий квартали - відсутня; за 2009 та 2010 роки - відсутні доходи; сукупні доходи за 2008 рік - 1460 грн, за 2009 рік у сумі - 4 011,29 грн. Крім того, на його утриманні знаходиться малолітня дочка ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_5, друга його дитина - дочка ОСОБА_11 - навчалася у вищому навчальному закладі в період з 01 вересня 2023 року по 27 лютого 2009 року, а отже, за приписами статті 199 СК України мала право на отримання аліментів, які він надавав добровільно. Також на його утриманні перебуває його непрацездатна за віком матір - ОСОБА_10, 1937 року народження. Суди не встановили наявності у нього будь-якого нерухомого майна, рухомого майна чи грошових коштів, чи будь-яких інших обставин, що мають істотне значення для визначення розміру аліментів у сумі, що визначена судами обох інстанцій. Суди, індексуючи присуджений розмір аліментів, не навели розрахунки, з яких вони виходили. Суд першої інстанції у своєму рішенні вказав на те, що дитина постійно хворіє, але, чим саме та якими доказами це підтверджено, не вказав.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі.

У листопаді 2017 року від ОСОБА_3 надійшли заперечення на касаційну скаргу, де зазначалося, що суду не було надано доказів про надання відповідачем матеріальної допомоги. Він проживає у м. Одесі, а його матір отримує пенсію. Визначення розміру аліментів у розмірі 700 грн не є порушенням вимог частини першої статті 182 СК України. Відповідач є працездатним, а його матеріальне становище дозволяє сплачувати аліменти у визначеному судом розмірі.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У березні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначену справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2018 року справу призначено до судового розгляду.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції, яке не змінено рішенням апеляційного суду, та рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей 213, 214 ЦПК України 2004 року (у редакції станом на час ухвалення судових рішень у справі) щодо законності та обґрунтованості.

Судом установлено, що з 01 червня 2002 року по 11 жовтня 2004 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. У цьому шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_4 у них народився син ОСОБА_5,який після припинення шлюбних стосунків та розірвання шлюбу проживає разом з матір'ю.

Проте між сторонами існують суперечки з приводу утримання та матеріального забезпечення дитини.

Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 pоку, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 pоку № 789-ХІІ та набула чинності для України 27 вересня 1991 pоку, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно з частиною другою статті 150 СК України батьки зобов'язані піклуватись про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

За умовами частин першої та другої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Згідно із статтями 180, 191 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову. Суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі, однак за умови, якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення.

Частиною другою статті 182 СК України встановлено, що мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Згідно з частиною першою статті 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Відповідно до статей 181, 182 СК України за відсутності домовленості між батьками про спосіб виконання ними обов'язку утримувати дитину розмір аліментів визначається судом з урахуванням стану здоров'я та матеріального становища дитини, стану здоров'я та матеріального становища платника аліментів, наявності у платника аліментів інших дітей, непрацездатного чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, інших обставин, що мають істотне значення.За змістом зазначених норм права будь-які витрати на утримання дітей мають визначатись за домовленістю між батьками або за рішенням суду. При цьому слід враховувати, що у разі спору суд має визначати не лише сам факт стягнення витрат, а також їхній розмір. Отже, спір щодо витрат на утримання дитини може містити незгоду між батьками, як щодо самого факту сплати аліментів, так і щодо розміру аліментів, які сплачуються добровільно. Факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не фігурує в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів. Ця обставина не звільняє батьків від обов'язку по утриманню дитини.

До підстав визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі стаття 184 СК України відносить: нерегулярний, мінливий дохід платника аліментів, одержання частини доходу в натурі та інші обставини, що мають істотне значення.

Ухвалюючи рішення про стягнення з відповідача аліментів на дитину в твердій грошовій сумі, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що відповідач не має постійного місця роботи та постійного заробітку.

Визначаючи розмір аліментів, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, правильно застосувавши наведенні вище положення СК України, на підставі доказів, поданих сторонами, та враховуючи відсутність відомостей про доходи відповідача, дійшов правильного висновку про необхідність стягнення аліментів у розмірі 700 грн щомісячно, починаючи з 30 вересня 2004 pоку до 10 грудня 2015 pоку, за вирахуванням добровільно сплачених відповідачем коштів на утримання дитини у розмірі 46 162 грн 70 коп., аліментів у розмірі 1 500 грн - щомісячно, починаючи з 01 січня 2016 pоку до 27 червня 2017 pоку, та аліменти у розмірі 1 500 грн - щомісячно, починаючи з 28 червня 2017 pоку до ІНФОРМАЦІЯ_6, тобто до досягнення повноліття ОСОБА_5

Положеннями статей 180, 183, 185, 193, 198, 199 СК України визначаються декілька способів виконання цього обов'язку, зокрема: утримання неповнолітньої дитини, на що стягуються аліменти у частках від заробітку (доходу) або в твердій грошовій сумі (статті 180, 183); участь батьків у додаткових витратах на дитину, викликаних особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо) (стаття 185); утримання дитини, яка перебуває в закладі охорони здоров'я, навчальному або іншому закладі, при цьому, якщо батьки не беруть участі в утриманні дитини, влаштованої до державного або комунального або іншого закладу, аліменти можуть бути стягнуті з них на загальних підставах (стаття 193); обов'язок батьків утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дітей, які потребують матеріальної допомоги, а також якщо повнолітні діти продовжують навчання і потребують матеріальної допомоги до досягнення ними 23 років, за умови, що батьки можуть надавати таку допомогу (стаття 198).

СК України виходить з принципу рівності прав та обов'язків батьків. Відповідно до закону брати участь у додаткових витратах зобов'язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким з них проживає дитина. При визначенні розміру стягнення з одного з батьків суд відносить частину витрат на іншого.

Згідно із частиною першою статті 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).

Це положення стосується особливих обставин, приблизний перелік яких надається цією статтею. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат, у тому числі у зв'язку з розвитком певних її здібностей. Визначення таких особливих обставин відноситься до компетенції суду, і вони є індивідуальними в кожному конкретному випадку.

За частиною другою статті 185 СК України розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

Вирішуючи питання щодо розміру коштів, які підлягають стягненню на додаткові витрати, суди повинні враховувати, в якій мірі кожен із батьків зобов'язаний брати участь у цих витратах з огляду на матеріальне та сімейне становище сторін та інші інтереси й обставини, що мають істотне значення. У випадку, коли матеріальне становище батьків не дозволяє забезпечити повну оплату додаткових витрат, вони можуть бути компенсовані лише частково.

Ураховуючи зазначені обставини, суд визначає розмір додаткових витрат на дитину, зумовлених особливими обставинами, одному з батьків у твердій грошовій сумі.

Наявність таких додаткових витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про їх стягнення. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків на утримання дитини. У цих випадках ідеться про фактично зазнані або передбачувані витрати, тому їх необхідно визначати у твердій грошовій сумі.

Додаткові витрати не є додатковим стягненням коштів на утримання дитини. Аліменти необхідні, щоб забезпечити нормальні матеріальні умови для життя дитини. В окремих випадках за наявності особливих обставин, крім звичайних витрат на дитину вимагаються додаткові. Розмір додаткових витрат повинен визначатися залежно від передбачуваних або фактично понесених витрат на дитину. Визначення обставин, що можуть бути визнані істотними, закон відносить до компетенції суду. У будь-якому разі істотними є такі обставини, як стан здоров'я, матеріальне становище відповідача, наявність у нього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних дружини, чоловіка, батьків, повнолітніх дітей тощо. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.

Розмір додаткових витрат на дитину повинен обґрунтовуватись відповідними документами (наприклад, витрати на спеціальний медичний догляд - довідкою медичного закладу про вартість медичних послуг; витрати на лікування, на санаторно-курортне лікування - виписками з історії хвороби дитини, рецептами лікарів, довідками, чеками, рахунками, проїзними документами тощо). При стягненні коштів на додаткові витрати, які повинні бути понесені у майбутньому, суду необхідно надати розрахунок або обґрунтування необхідності майбутніх витрат.

У справі, яка переглядається, суд, установивши, що позивачем було понесено додаткові витрати на дитину, дійшов правильного висновку про стягнення 50 % цих витрат із відповідача, оскільки вони у розумінні положень СК України, викладених вище, є додатковими витратами.

Висновки суду про стягнення з відповідача на користь позивача суми індексації аліментів є обґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття.

Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (частина третя статті 51 Конституції України).

За змістом статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно з частиною третьою статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов'язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення у Сімейному кодексі України.

Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.

Стаття 184 СК України передбачає можливість визначення розміру аліментів на утримання дитини у твердій грошовій сумі.

Це відповідна (фіксована) сума коштів на утримання дитини, яка не є одноразовим платежем, а твердою грошовою сумою, визначеною судом на утримання дитини до її повноліття.

Частина друга статті 184 СК України передбачає, що визначений судом у твердій грошовій сумі розмір аліментів підлягає індексації відповідно до закону.

Починаючи з 12 червня 2016 року до об'єктів індексації віднесено розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі. Це передбачає Закон України від 17 травня 2016 року № 1368-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо індексації розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі», Закону України від 12 червня 2016 року, № 1368-VIII «Про індексацію грошових доходів населення», «Порядком проведення індексації грошових доходів населення» від 24 листопада 2016 року, № 836-2016-п, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.

Індексація розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі, здійснюється підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, фізичними особами - підприємцями, які проводять відповідні відрахування аліментів із доходу платника аліментів.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі, здійснюється з місяця, в якому призначено аліменти.

Для аліментів, визначених судом у твердій грошовій сумі, що були призначені до червня 2016 року, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з дня набрання чинності Законом України від 17 травня 2016 року № 1368-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо індексації розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі».

Спори з питань індексації грошових доходів підлягають розгляду в судовому порядку.

Оскільки з вересня 2004 року до 12 червня 2016 року спеціального закону про індексацію аліментів не було прийнято, а в Україні діяв Закон України «Про індексацію грошових доходів населення», місцевий суд, з висновками якого, погодився й суд апеляційної інстанції, встановивши, що справа розглядається судом з вересня 2004 року а остаточне рішення суду про стягнення аліментів було ухвалено лише у червні 2017 року про стягнення з відповідача аліментів у твердій грошовій сумі, проте за весь період прострочення сплати аліментів індексація не провадилась у зв'язку з розглядом судом справи протягом більше ніж 12 років, обґрунтовано задовольнив позовні вимоги ОСОБА_3, застосувавши аналогію закону.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року в справі № 6-113цс13.

Відповідно до частин другої та шостої статті 84 СК України дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років і в разі розірвання шлюбу.

Згідно з частиною четвертою статті 84 СК України право на утримання дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу.

Відповідно до вимог статті 75 СК України дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного. Право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову в частині стягнення аліментів на утримання позивача до досягнення дитиною трьох років, суд апеляційної інстанції, дослідивши докази у справі й давши їм належну оцінку, а також врахувавши обставини справи, правильно виходив із того, що відповідач є працездатною особою молодого віку, офіційно не працевлаштований, однак внаслідок тимчасових робіт все ж має нестабільний дохід, а позивач позбавлена можливості працевлаштуватись та отримувати самостійний дохід, оскільки доглядає за дитиною до досягнення трьохрічного віку.

Таким чином, суди першої й апеляційної інстанції, з дотриманням вимог статей 263, 264, 382 ЦПК України, забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, прийняли рішення з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів судом касаційної інстанції, проте особою, що подала касаційну скаргу, не враховано положення частини першої статті 400 ЦПК України, відповідно до якого суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Доводи касаційної скарги про недоведеність позовних вимог, необґрунтованість визначення стягнутих грошових коштів на утримання дитини та неврахування фінансової спроможності сплати коштів відповідачем та матеріального стану позивача зводяться до переоцінки доказів у справі та не впливають на законність рішень судів, які ухвалено з дотриманням принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України).

При цьому сторони не позбавлені можливості згодом, у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених СК України, звернутися до суду з позовом про зміну розміру аліментів (частина 1 статті 192 СК України).

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції, яке не змінено рішенням апеляційного суду, та рішення суду апеляційної інстанції підлягають залишенню без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Ренійського районного суду Одеської області від 27 червня 2017 року в нескасованій частині та рішення Апеляційного суду Одеської області від 21 вересня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: А. С. Олійник

С.О. Погрібний

О.В. Ступак

Г. І.Усик