ПОСТАНОВА

Іменем України

16 травня 2018 року

Київ

справа №826/7713/15

адміністративне провадження №К/9901/1630/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н.А.,

суддів - Бевзенка В. М.,

Шарапи В.М.,

при секретарі - Шевчук К.В,

за участю

позивача - ОСОБА_4,

представника позивача - ОСОБА_5,

представників відповідачів - Божка В.Г., Шевелєвої Ю.Е.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Кабінету Міністрів України на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2016 року (головуючий суддя - Гром Л.М., судді - Бєлова Л.В., Міщук М.С.) у справі

за позовом ОСОБА_4

до Кабінету Міністрів України, Державної фінансової інспекції України

про визнання протиправними та скасування розпорядження та наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

в с т а н о в и в :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. ОСОБА_4 29 квітня 2015 року звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Кабінету Міністрів України (далі по тексту - відповідач 1), Державної фінансової інспекції України (далі по тексту - відповідач 2), в якому, з урахуванням збільшених позовних вимог, просив:

1.1. визнати протиправним і скасувати розпорядження Кабінету Міністрів України № 285-р від 04.04.2015 року «Про звільнення ОСОБА_4 з посади Голови Державної фінансової інспекції України";

1.2. визнати протиправним і скасувати наказ Державної фінансової інспекції України від 24.04.2015 року № 275-о "Про оголошення розпорядження Кабінету Міністрів України від 04 квітня 2015 року № 258-р «Про звільнення ОСОБА_4 з посади Голови Державної фінансової інспекції України»;

1.3. поновити його, ОСОБА_4, на роботі, а саме на посаді Голови Державної фінансової інспекції України»;

1.4. стягнути із відповідача 2, Державної фінансової інспекції України» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 04.04.2015 року по день поновлення на роботі.

2. Обґрунтовуючи позов, позивач посилався на те, що в оскаржуваному розпорядженні не зазначено у чому конкретно полягає порушення ним Присяги державного службовця. Крім того у розпорядженні № 285-р від 04 квітня 2015 року не зазначено підстави його звільнення із займаної посади, тобто не вказано у відповідності до якого документа встановлено факт порушення ним Присяги. Також позивач вказує на порушення ст. 40 Кодексу законів про працю про працю України, оскільки його звільнено з посади у період тимчасової непрацездатності.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

1. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 лютого 2016 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_4 відмовлено повністю.

2. На переконання суду першої інстанції численні порушення позивачем імперативних приписів Конституції України та Законів України, які були виявлені у ході службового розслідування, та знайшли своє підтвердження під час розгляду справи, свідчать про скоєння позивачем вчинку проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, а відтак розпорядження Кабінету Міністрів України №285-р від 04 квітня 2015 року "Про звільнення ОСОБА_4 з посади Голови Державної фінансової інспекції України" є правомірним та скасуванню не підлягає. Суд врахував доводи позивача про скорочення у 2014 році видатків органів Держфінінспекції, масове звільнення працівників, проведення службового розслідування стосовно питань, не пов'язаних із його службовою діяльністю, однак, суд дійшов висновку, що несумлінне виконання доручень Уряду, значну частину яких надано до прийняття Закону України від 31 липня 2014 року №1622, невжиття дієвих заходів щодо їх виконання у повному обсязі, свідчить про невиконання керівником контролюючого органу завдань та функцій держави, що не відповідає меті, з якою цей орган було створено. Також суд першої інстанції зауважив, що відповідно до правових позицій, неодноразово викладених у судових рішеннях ВАСУ та ВСУ, у разі звільнення особи під час проходження публічної служби в період його тимчасової непрацездатності, пріоритетними є норми спеціальних законів, а не КЗпП України. Тобто, на звільнення особи за порушення Присяги державного службовця згідно із Законом України «Про державну службу» не поширюються гарантії КЗпП України щодо заборони звільнення у період його тимчасової непрацездатності.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

3. Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, позивач звернувся до Київського апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати та постановити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

4. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 лютого 2016 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено.

4.1. визнано протиправним та скасовано розпорядження Кабінету Міністрів України № 285-р від 04.04.2015 року «Про звільнення ОСОБА_4 з посади Голови Державної фінансової інспекції України»;

4.2. визнано протиправним та скасовано наказ Державної фінансової інспекції України від 24.04.2015 року № 275-о «Про оголошення розпорядження Кабінету Міністрів України від 04 квітня 2015 року № 258-р «Про звільнення ОСОБА_4 з посади Голови Державної фінансової інспекції України»;

4.3. поновлено ОСОБА_4 на роботі, а саме на посаді Голови Державної фінансової інспекції України;

4.4. стягнуто із Державної фінансової інспекції України на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 05 квітня 2015 року по день поновлення на роботі у розмірі 76776,66грн.

5. Суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги позивача, прийшов до висновку, що пропозицію Прем'єр-міністру України про звільнення позивача з посади Голови Державної фінансової інспекції України внесено неуповноваженою законом особою, а саме: в.о. міністра замість міністра, а подання Прем'єр-міністра України про звільнення позивача з посади Голови Державної фінансової інспекції України не було розглянуто належним чином на засіданні Кабінету Міністрів України, як того вимагає Закон. Київський апеляційний адміністративний суді зазначив, що доручення Прем'єр-міністра України від 04 березня 2015 року №9394/0/1-15 не містить жодної з підстав проведення службового розслідування, які передбачені у Порядку проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 2000 року №950. Також, судова колегія звернула увагу на те, що оскаржуване розпорядження Прем'єр-міністра України від 04 квітня 2015 року №285-р винесене в порушення вимог Законів України «Про запобігання корупції» та «Про засади запобігання і протидії корупції», оскільки згідно з наданими позивачем поясненнями, розпорядження Прем'єр-міністра України від 04 квітня 2015 року №285-р прийняте після його численних звернень і заяв як у Верховній Раді України, так і в засобах масової інформації України, в яких він вказував на конкретні факти корупції у діяльності Кабінету Міністрів України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)

6. 05 червня 2016 року Кабінет Міністрів України (далі - скаржник, КМУ) звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2016 року.

7. В касаційній скарзі Кабінет Міністрів України, посилаючись на невірне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2016 року та залишити без змін постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 лютого 2016 року.

8. В обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник зазначив, що згідно з п. 1 постанови Уряду від 17 липня 2003 року №1096 «Про порядок виконання обов'язків міністра у разі його тимчасової відсутності» в разі тимчасової відсутності міністра (відрядження, хвороба, відпустка та інші поважні причини) за дорученням міністра його обов'язки виконує перший заступник, а у разі його відсутності - один із заступників міністра, крім таких, як визначення політичних пріоритетів та стратегічних напрямів роботи міністерства, участь у прийнятті рішень на засіданнях Кабінету Міністрів України. Також скаржник вказує на дотримання ним процедури розгляду питання про звільнення позивача. Крім того, КМУ вважає безпідставним посилання суду апеляційної інстанції на протиправність звільнення позивача з огляду на приписи законодавства в сфері протидії корупції, оскільки розпочаті слідства у кримінальному провадженні №42015000000000513, внесені до ЄРДР 24 березня 2015 року, не є належним підтвердженням цим обставинам. Також скаржник вказує, що апеляційним судом не досліджено жодного доказу допущення порушень з боку ОСОБА_4 та не встановлено обставин неправильного застосування Урядом положень статті 30 Закону «Про державну службу» при звільненні позивача. Скаржник зазначає, що порядок та процедури проведення службового розслідування ним дотримані. Крім того, КМУ зауважує, що судом апеляційної інстанції не враховано, що поновлення позивача на посаді призведе до порушення прав іншої особи - ОСОБА_9, яка не є стороною у справі.

9. Позивачем до суду касаційної інстанції подано заперечення на касаційну скаргу, в яких останній зауважив на необґрунтованість наведених в ній доводів та відсутність підстав для винесення спірних рішень щодо його звільнення з займаної посади.

10. Ухвалою Верховного Суду від 11 травня 2018 року зазначену адміністративну справу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

11. Розпорядженням Кабінету Міністрів України №301-р від 05 квітня 2014 року ОСОБА_4 призначено Головою Державної фінансової інспекції України.

12. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року №146-р ОСОБА_4 відсторонено від виконання повноважень за посадою Голови Державної фінансової інспекції України до завершення службового розслідування.

13. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 11 березня 2015 року №191-р тимчасово, на час проведення службового розслідування, виконання обов'язків Голови Державної фінансової інспекції України покладено на заступника Голови Держфінінспекції України Дибу М.І.

14. Наказом Національного агентства України з питань державної служби від 12 березня 2015 року №51 «Про проведення службового розслідування» затверджено склад комісії для проведення службового розслідування у Державній фінансовій інспекції України відносно Голови Державної фінансової інспекції України ОСОБА_4

15. За результатами службового розслідування Національним агентством України з питань державної служби складено акт від 03 квітня 2015 року, яким за низький рівень організації роботи підрозділів Держфінінспекції та неналежне виконання службових обов'язків, запропоновано розглянути питання щодо звільнення ОСОБА_4 з посади Голови Державної фінансової інспекції України.

16. Оскаржуваним розпорядженням Кабінету Міністрів України від 04 квітня 2015 року №285-р звільнено ОСОБА_4 з посади Голови Державної фінансової інспекції України за порушення Присяги державного службовця (п. 6 ч.1. ст. 30 Закону України «Про державну службу»).

17. На підставі вказаного розпорядження, Державною фінансовою інспекцією України наказом №275-о від 24 квітня 2015 року оголошено розпорядження Кабінету Міністрів України від 04 квітня 2015 року №285-р «Про звільнення ОСОБА_4 з посади Голови Державної фінансової інспекції України» з 04 квітня 2015 року (із внесеними змінами відповідно до наказу №371-о від 08 червня 2015 року).

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

18. Стаття 19 Конституції України: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

19. Підпункт «а» пункту 6 частини 1 статті 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України №794-VII від 27 лютого 2014 року (далі - Закон №794-VII): Кабінет Міністрів України , зокрема, здійснює заходи щодо кадрового забезпечення органів виконавчої влади, вживає в межах своїх повноважень заходи щодо заохочення та приймає відповідно до закону рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності керівників центральних органів виконавчої влади.

20. Пункти 1, 2, 4, підпункт 1 пункту 7 статті 21 Закону №794-VII: встановлено, зокрема, що Кабінет Міністрів України спрямовує і координує роботу міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які забезпечують проведення державної політики у відповідних сферах суспільного і державного життя, виконання Конституції та законів України, актів Президента України, додержання прав і свобод людини та громадянина. Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади відповідальні перед Кабінетом Міністрів України, підзвітні та підконтрольні йому. Діяльність центральних органів виконавчої влади, керівники яких не входять до складу Кабінету Міністрів України, спрямовується і координується міністрами. Питання діяльності таких центральних органів виконавчої влади представляють відповідні міністри, до сфери спрямування і координації яких належать ці органи. Кабінет Міністрів України призначає на посаду та звільняє з посади за поданням Прем'єр-міністра України керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України.

21. Пункт 4 частини 1 статті 44 Закону №794-VII: Міністр України вносить Прем'єр-міністру України пропозиції щодо призначення на посаду та звільнення з посади керівників центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується міністром, першого заступника та заступників міністра, а також перших заступників і заступників керівників центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується міністром.

22. Частини 1, 3 статті 49 Закону №794-VII: Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження. Акти Кабінету Міністрів України з організаційно-розпорядчих та інших поточних питань видаються у формі розпоряджень Кабінету Міністрів України.

23. Частина 1 статті 51 Закону №794-VII: постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України приймаються на засіданнях Кабінету Міністрів України шляхом голосування більшістю голосів від посадового складу Кабінету Міністрів України, визначеного відповідно до статті 6 цього Закону. Якщо проект рішення отримав підтримку рівно половини посадового складу Кабінету Міністрів України і за цей проект проголосував Прем'єр-міністр України, рішення вважається прийнятим.

24. Частина 3 статті 3 Закону №794-VII: Кабінет Міністрів України є колегіальним органом. Кабінет Міністрів України приймає рішення після обговорення питань на його засіданнях.

25. Параграф 22 Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 року №950 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 09 листопада 2011 р. № 1156) (далі - Регламент): Рішення Кабінету Міністрів приймаються шляхом голосування більшістю голосів посадового складу Кабінету Міністрів. У разі рівного розподілу голосів вирішальним є голос головуючого на засіданні. Головуючий на засіданні Кабінету Міністрів на підставі результатів обговорення та голосування оголошує про прийняте рішення. Рішення за результатами розгляду проектів актів законодавства приймаються у порядку, встановленому пунктами 2 і 3 § 55-1 і § 55-2 цього Регламенту.

26. Параграф 24 Регламенту: За результатами засідання Кабінету Міністрів складається протокол, який є офіційним документом. У протоколі засідання зазначаються прізвища та ініціали членів Кабінету Міністрів, а також інших посадових осіб, які взяли участь у засіданні, питання, що розглядалися, та рішення, прийняті за результатами розгляду. Протокол засідання складає Секретаріат Кабінету Міністрів протягом однієї доби після завершення засідання. Протокол засідання підписують головуючий і Міністр Кабінету Міністрів. Протокол засідання надсилається членам Кабінету Міністрів, Президентові України та Верховній Раді, а також іншим державним органам за переліком, який затверджує Міністр Кабінету Міністрів. Протокол засідання разом з оригіналами прийнятих актів Кабінету Міністрів, копіями схвалених проектів законів, актів Президента України, іншими документами та матеріалами, розглянутими на засіданні, передається для постійного зберігання до архіву.

27. Частини 1, 2 статті 19 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» від 17 березня 2011 року №3166-VI: керівник центрального органу виконавчої влади призначається на посаду та звільняється з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Прем'єр-міністра України. Пропозиції Прем'єр-міністрові України стосовно кандидатур для призначення на посаду та звільнення з посади керівника центрального органу виконавчої влади та його заступників вносить міністр, який спрямовує та координує діяльність центрального органу виконавчої влади.

28. Стаття 14 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-XII (далі - Закон №3723-XII): дисциплінарні стягнення застосовуються до державного службовця за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов'язаних з проходженням державної служби, а також за вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює. До службовців, крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством про працю України, можуть застосовуватися такі заходи дисциплінарного впливу: попередження про неповну службову відповідність; затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду.

29. Стаття 17 Закону №3723-XII: Громадяни України, які вперше зараховуються на державну службу, приймають Присягу такого змісту: "Повністю усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю, що буду вірно служити народові України, суворо дотримувати Конституції та законів України, сприяти втіленню їх у життя, зміцнювати їх авторитет, охороняти права, свободи і законні інтереси громадян, з гідністю нести високе звання державного службовця, сумлінно виконувати свої обов'язки". Державний службовець підписує текст Присяги, який зберігається за місцем роботи. Про прийняття Присяги робиться запис у трудовій книжці.

30. Пункт 6 частини 1 статті 30 Закону №3723-XII: крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, державна служба припиняється у разі відмови державного службовця від прийняття або порушення Присяги, передбаченої статтею 17 цього Закону.

31. Пункт 1 Порядку проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 2000 року №950 (далі - Порядок №950): відповідно до цього Порядку стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування може бути проведено службове розслідування:

31.1. у разі невиконання або неналежного виконання ними службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або заподіяло значну матеріальну чи моральну шкоду громадянинові, державі, підприємству, установі, організації чи об'єднанню громадян;

31.2. у разі недодержання ними законодавства про державну службу, службу в органах місцевого самоврядування, антикорупційного законодавства, порушення етики поведінки;

31.3. на вимогу особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, з метою зняття безпідставних, на її думку, звинувачень або підозри;

31.4. з метою виявлення причин та умов, що призвели до вчинення корупційного правопорушення або порушення вимог Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції", за поданням спеціально уповноваженого суб'єкта у сфері протидії корупції за рішенням керівника органу, в якому працює особа, яка вчинила таке правопорушення.

32. Пункт 2 Порядку №950: рішення щодо проведення службового розслідування приймається вищими посадовими особами України, Першим віце-прем'єр-міністром України, керівником органу державної влади (посадовою особою), що призначив на посаду особу, уповноважену на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, стосовно якої планується проводитися службове розслідування, керівником органу, в якому працює зазначена особа. Нацдержслужба проводить службові розслідування за дорученням вищих посадових осіб України та Першого віце-прем'єр-міністра України, а у разі безпосереднього звернення до Нацдержслужби особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, з метою зняття безпідставних, на її думку, звинувачень або підозри рішення щодо проведення службового розслідування приймається керівником Нацдержслужби.

33. Пункт 3 Порядку №950: рішенням щодо проведення службового розслідування визначається голова комісії з проведення службового розслідування, інші члени комісії, мета і дата початку та закінчення службового розслідування. Термін службового розслідування не може перевищувати двох місяців. У разі коли рішення щодо проведення службового розслідування прийнято вищими посадовими особами України, Першим віце-прем'єр-міністром України, склад комісії з проведення службового розслідування, мета і дата початку та закінчення службового розслідування визначаються керівником органу державної влади, якому доручено проведення службового розслідування. Службове розслідування у цьому випадку повинне бути проведено у термін, визначений посадовою особою, яка прийняла рішення про його проведення. Період проведення службового розслідування не включає час тимчасової втрати працездатності особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, стосовно якої проводиться таке розслідування, час її перебування у відпустці або службовому відрядженні чи відсутності з інших причин, час отримання інформації, що стосується предмета службового розслідування, від установ, підприємств, організацій інших держав, а також час ознайомлення такою особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та керівником органу, в якому вона працює, з актом службового розслідування. У разі потреби до проведення службового розслідування можуть залучатися вчені, працівники органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій (за погодженням з їх керівниками). До участі у проведенні службового розслідування не повинні залучатися посадові особи органу державної влади, якщо обставини свідчать про їх особисту заінтересованість у результатах розслідування.

34. Пункт 4 Порядку №950: службове розслідування проводиться з відстороненням особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, від виконання повноважень за посадою або без такого відсторонення. Рішення про відсторонення приймається за поданням голови комісії з проведення службового розслідування керівником органу державної влади, в якому працює особа.

35. Пункт 7 Порядку №950: особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, стосовно якої проводиться службове розслідування, має право:

35.1. 1) отримувати інформацію про підстави проведення такого розслідування;

35.2. 2) надавати усні або письмові пояснення, робити заяви, подавати документи, які мають значення для проведення службового розслідування;

35.3. 3) звертатися з клопотанням про опитування інших осіб, яким відомі обставини, що досліджуються під час проведення службового розслідування, а також про залучення до матеріалів розслідування додаткових документів, видань, інших матеріальних носіїв інформації стосовно предмета службового розслідування;

35.4. 4) подавати у письмовій формі зауваження щодо проведення службового розслідування, дій або бездіяльності осіб, які його проводять;

35.5. 5) звертатися з обґрунтованим клопотанням у письмовій формі до керівника органу державної влади, який приймає рішення щодо складу комісії з проведення службового розслідування, про виведення з її складу осіб, які особисто заінтересовані в результатах такого розслідування. Про прийняте за результатами розгляду клопотання рішення письмово повідомляється особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

36. Пункт 9 Порядку №950: акт службового розслідування підписується членами комісії та подається на розгляд керівника органу державної влади (посадової особи), який прийняв рішення щодо проведення службового розслідування, в одному примірнику. Перед поданням на розгляд з актом службового розслідування ознайомлюються особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, стосовно якої проведено службове розслідування, та керівник органу, в якому вона працює. Про дату і місце ознайомлення з актом службового розслідування зазначені особи повідомляються за день до його проведення. Під час ознайомлення з актом службового розслідування зазначені особи можуть висловити свої зауваження, які додаються до акта. У разі коли під час ознайомлення з актом службового розслідування до нього не висловлені зауваження або зазначені особи не прибули у визначений для ознайомлення час без поважних причин та не повідомили комісії про причини своєї відсутності у день ознайомлення, акт службового розслідування вважається таким, що не має зауважень, про що складається відповідний акт, який додається до акта службового розслідування. Особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, стосовно якої проведено службове розслідування, повинна підписати акт службового розслідування, а у разі відмови її підписати члени комісії складають відповідний акт, який додається до акта службового розслідування. У разі відсутності під час підписання акта службового розслідування члена комісії причина його відсутності зазначається в акті.

37. Стаття 5 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» 07 квітня 2011 року №3206-VI (далі - Закон №3206-VI): суб'єкти, які здійснюють заходи щодо запобігання і протидії корупції. Президент України, Верховна Рада України, органи прокуратури України здійснюють заходи щодо запобігання і протидії корупції в межах повноважень, визначених Конституцією України. Органи державної влади здійснюють заходи щодо запобігання і протидії корупції або беруть участь у їх здійсненні у межах повноважень, визначених законами та іншими виданими на їх основі нормативно-правовими актами. Кабінет Міністрів України спрямовує і координує роботу органів виконавчої влади щодо запобігання і протидії корупції відповідно до Конституції і законів України, актів Президента України. Координацію реалізації затвердженої Верховною Радою України антикорупційної стратегії здійснює спеціально уповноважений орган з питань антикорупційної політики. Спеціально уповноважені суб'єкти безпосередньо здійснюють у межах своєї компетенції заходи щодо виявлення, припинення та розслідування корупційних правопорушень (далі - спеціально уповноважені суб'єкти у сфері протидії корупції). Спеціально уповноваженими суб'єктами у сфері протидії корупції є органи прокуратури, спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України, по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки України, якщо інше не передбачено законом. Координацію діяльності правоохоронних органів з питань протидії корупції здійснюють у межах наданих повноважень, визначених законами, Генеральний прокурор України та підпорядковані йому прокурори. Суб'єктами, які беруть участь у запобіганні, виявленні, а в установлених законом випадках - у здійсненні заходів щодо припинення корупційних правопорушень, відновленні порушених прав чи інтересів фізичних та юридичних осіб, інтересів держави, а також в інформаційному і науково-дослідному забезпеченні здійснення заходів щодо запобігання і протидії корупції, у міжнародному співробітництві в цій сфері, є: 1) уповноважені підрозділи органів державної влади; 2) місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування; 3) підприємства, установи, організації незалежно від підпорядкованості та форми власності, їх посадові та службові особи, а також громадяни, об'єднання громадян за їх згодою. Посадові і службові особи державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, посадові особи місцевого самоврядування, юридичних осіб публічного права, їх структурних підрозділів у разі виявлення корупційного правопорушення чи одержання інформації про вчинення такого правопорушення працівниками відповідних державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб публічного права, їх структурних підрозділів зобов'язані у межах своїх повноважень ужити заходів щодо припинення такого правопорушення та негайно письмово повідомити про його вчинення спеціально уповноважений суб'єкт у сфері протидії корупції.

38. Стаття 20 Закону №3206-VI: особа, яка надає допомогу в запобіганні і протидії корупції (викривач), - особа, яка добросовісно (за відсутності корисливих мотивів, мотивів неприязних стосунків, помсти, інших особистих мотивів) повідомляє про порушення вимог цього Закону іншою особою. Особи, які надають допомогу в запобіганні і протидії корупції, перебувають під захистом держави. За наявності загрози життю, житлу, здоров'ю та майну осіб, які надають допомогу в запобіганні і протидії корупції, або їх близьких осіб, у зв'язку із здійсненим повідомленням про порушення вимог цього Закону, правоохоронними органами до них можуть бути застосовані правові, організаційно-технічні та інші спрямовані на захист від протиправних посягань заходи, передбачені Законом України "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві". Особа не може бути звільнена чи примушена до звільнення, притягнута до дисциплінарної відповідальності чи піддана з боку керівника або роботодавця іншим негативним заходам впливу (переведення, атестація, зміна умов праці тощо) у зв'язку з повідомленням нею про порушення вимог цього Закону іншою особою. Державні органи, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування забезпечують умови для повідомлень їх працівниками про порушення вимог цього Закону іншою особою, зокрема через спеціальні телефонні лінії, офіційні веб-сайти, засоби електронного зв'язку. Повідомлення про порушення вимог цього Закону може бути здійснене працівником відповідного органу без зазначення авторства (анонімно). Вимоги до анонімних повідомлень про порушення вимог цього Закону та порядок їх розгляду визначаються цим Законом. Анонімне повідомлення про порушення вимог цього Закону підлягає розгляду, якщо наведена у ньому інформація стосується конкретної особи, містить фактичні дані, які можуть бути перевірені. Анонімне повідомлення про порушення вимог цього Закону підлягає перевірці у строк не більше п'ятнадцяти днів від дня його отримання. Якщо у зазначений строк перевірити інформацію, що міститься в повідомленні, неможливо, керівник відповідного органу або його заступник продовжують строк розгляду повідомлення до тридцяти днів від дня його отримання. У разі підтвердження викладеної у повідомленні інформації про порушення вимог цього Закону керівник відповідного органу вживає заходів до припинення виявленого порушення, усунення його наслідків та притягнення винних осіб до дисциплінарної відповідальності, а у разі виявлення ознак кримінального або адміністративного правопорушення також інформує спеціально уповноважених суб'єктів у сфері протидії корупції.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

39. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

40. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина 1 статті 341 КАС України).

41. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 341 КАС України).

42. В своїй касаційній скарзі Кабінет Міністрів України в якості однієї з підстав для скасування рішення суду апеляційної інстанції вказує на те, що судом не враховано положення постанови Уряду від 17 липня 2003 року №1096 «Про порядок виконання обов'язків міністра у разі його тимчасової відсутності», за приписами якої в разі тимчасової відсутності міністра (відрядження, хвороба, відпустка та інші поважні причини) за дорученням міністра його обов'язки виконує перший заступник, а у разі його відсутності - один із заступників міністра, крім таких, як визначення політичних пріоритетів та стратегічних напрямів роботи міністерства, участь у прийнятті рішень на засіданнях Кабінету Міністрів України. На думку скаржника, в.о. міністра виконує всі обов'язки міністра, за винятком тих, що прямо заборонені цією постановою.

43. Проте, колегія суддів з такими доводами скаржника не погоджується з огляду на те, що приписи пункту 4 частини 1 статті 44 Закону №794-VII та частин 1, 2 статті 19 Закону №3166-VI визначають наявність повноважень внесення Прем'єр-міністру України пропозиції щодо призначення на посаду та звільнення з посади, зокрема, керівників центральних органів виконавчої влади безпосередньо у Міністра України. На думку Суду, такі повноваження є дискреційними, адже можуть здійснюватись безпосередньо Міністром з певною свободою розсуду та, відповідно, не можуть покладатись на інших осіб.

44. Також скаржник в обґрунтування своєї правової позиції посилається на те, що для прийняття рішення Урядом про призначення та звільнення керівників центральних органів виконавчої влади і видання відповідного розпорядження Законом передбачена тільки необхідність подання Прем'єр-міністра України з наведеного питання. Скаржник вказує на те, що подання про звільнення позивача було розглянуто на засіданні КМУ з прийняттям відповідного рішення.

45. Суд зазначає, що скаржником фактично не зазначається про обов'язковість процедури проведення Урядом голосування при прийнятті рішення, а вказується лише тільки на наявність подання Прем'єр-міністра України з наведеного питання як на підставу для прийняття розпорядження.

46. Натомість, Суд критично ставиться до такої позиції відповідача, оскільки приписи частини 1 статті 51 Закону №794-VII та параграфу 22 Регламенту Кабінету Міністрів України визначають певний порядок ухвалення рішень Кабінетом Міністрів України, який передбачає процедуру голосування більшістю голосів від посадового складу Кабінету Міністрів України, після проведення якої головуючий на засіданні Кабінету Міністрів на підставі результатів обговорення оголошує про прийняте рішення.

47. Однак, в матеріалах справи відсутні докази дотримання Кабінетом Міністрів України вищезазначеної процедури при ухваленні рішення у виді розпорядження про звільнення ОСОБА_4 з займаної посади.

48. Також Суд вважає безпідставними посилання Кабінету Міністрів України на дотримання процедури призначення службового розслідування у відношенні позивача.

49. Як встановлено судами попередніх інстанцій, підставою проведення службового розслідування відповідно до доручення Прем'єр-міністра України від 04.03.2015 року №9394/0/1-15 визначено неналежне виконання службових обов'язків головою Державної фінансової інспекції України ОСОБА_4 щодо забезпечення об'єктивності проведення державного фінансового аудиту діяльності суб'єктів господарювання державного сектору економіки та ефективності контролю за використанням бюджетних коштів, станом збереження державного майно.

50. Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо того, що в зазначеному дорученні Прем'єр-міністра України не міститься жодної із підстав проведення службового розслідування, передбаченої Порядком №950.

51. Щодо наявності підстав для звільнення позивача за порушення присяги державного службовця Суд зазначає наступне.

52. Судом апеляційної інстанції вірно встановлено, що в основі поведінки державного службовця закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, порушення яких утворює факт порушення Присяги, а тому, складаючи Присягу, державний службовець покладає на себе не тільки певні службові зобов'язання, але й моральну відповідальність за їх виконання.

53. У зв'язку з цим, під порушенням Присяги слід розуміти скоєння державним службовцем проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як носія влади, що призводить до приниження авторитету державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків. Тобто, як порушення Присяги, так і дисциплінарне правопорушення може бути наслідком недотримання, порушення державним службовцем як правових, так і етичних (моральних) норм, а дисциплінарне правопорушення пов'язується лише з порушенням правових вимог щодо проходження публічної служби.

54. Згідно позиції Верховного суду України, викладеної у постанові від 21 травня 2013 року (справа № 21-403а12), припинення державної служби за порушення Присяги є найсуворішою санкцією відповідальності державного службовця, який вчинив діяння, несумісне з посадою. Тому рівень юридичних гарантій захисту прав зазначеної особи в процедурах вирішення питань застосування такої відповідальності повинен бути не меншим, ніж під час звільнення з державного органу за вчинення дисциплінарного правопорушення, з дотриманням строків притягнення до дисциплінарної відповідальності.

55. Передумови звільнення державного службовця за вчинення дисциплінарного правопорушення, пов'язаного зі здійсненням службової діяльності, з підстав припинення державної служби за порушення Присяги, мають бути встановлені внаслідок ретельного службового розслідування. При цьому необхідно враховувати, що припинення державної служби за порушення Присяги та звільнення з державної служби є санкціями різних рівнів відповідальності, які не можуть застосовуватися як альтернативні. Звільнення за порушення присяги може мати місце лише тоді, коли державний службовець скоїв проступок проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як носія влади, що призводить до приниження державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків. Державний службовець, який вчинив дисциплінарний проступок, не може бути звільнений за порушення Присяги, якщо цей проступок не можливо кваліфікувати як порушення Присяги.

56. Таким чином, відповідачем не наведено належного обґрунтування застосування до позивача найсуворішого заходу відповідальності, як звільнення за порушення Присяги.

57. Крім того, Суд критично ставиться до тверджень скаржника відносно неврахування апеляційним судом обставин реорганізації Державної фінансової інспекції України шляхом утворення Державної аудиторської служби України, оскільки зміни в законодавстві та проведення реформування в органах державної влади є об'єктивними обставинами, що не впливають на вирішення даного спору по суті, а отже і не можуть слугувати підставою для скасування судового рішення.

58. Водночас, колегія суддів не підтримує висновок суду апеляційної інстанції щодо того, що позивач не міг бути звільнений із займаної посади згідно з приписами Закону України «Про запобігання корупції» та Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції».

59. Апеляційний суд зазначив, що розпорядження Прем'єр-міністра України від 04 квітня 2015 року №285-р прийняте після численних звернень і заяв позивача як у Верховній Раді України, так і в засобах масової інформації України, в яких він вказував на конкретні факти корупції у діяльності Кабінету Міністрів України.

60. Проте, на думку Суду, такі висновки суду апеляційної інстанції є помилковими, оскільки судом не встановлено, що звільнення ОСОБА_4 відбулось у зв'язку з повідомленням ним про порушення іншими особами вимог Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції».

61. Більш того, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на помилковість застосування судом апеляційної інстанції до спірних правовідносин Закону України «Про запобігання корупції», адже зазначений нормативно-правовий акт введено в дію вже після звільнення позивача з займаної посади.

62. Пунктом 3 частини 1 статті 349 КАС України передбачено, що Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

63. Згідно частини 4 статті 351 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

64. Враховуючи те, що у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а рішення судів є помилковими лише в зазначенні мотивів задоволення позову у певній частині, то відповідно до частини четвертої статті 351 КАС України Суд касаційної інстанції вважає за необхідне залишити касаційну скаргу Кабінету Міністрів України без задоволення та змінити оскаржуване судове рішення в мотивувальної частини.

65. Керуючись статтями 341, 343, 349, 351, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

п о с т а н о в и в :

66. Касаційну скаргу Кабінету Міністрів України залишити без задоволення.

67. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2016 року змінити в частині мотивів задоволення позову, в іншій частині - залишити без змін.

68. Постанова ухвалена у нарадчій кімнаті, її вступну та резолютивну частини проголошено у судовому засіданні 16 травня 2018 року. Повний текст постанови складено 16 травня 2018 року.

69. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

Суддя-доповідач Н.А. Данилевич

Судді В. М. Бевзенко

В.М. Шарапа