ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

15 травня 2018 року

справа №806/2676/17

адміністративне провадження №К/9901/28719/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.

при секретарі судового засідання Гутніченко А.М.

за участю представників

від позивача - ОСОБА_1 на підставі ордеру,

від відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області на постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2018 року у складі колегії суддів Іваненко Т.В., Кузьменко Л.В., Франовської К.С. у справі № 806/2676/17 за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

У С Т А Н О В И В :

У жовтні 2017 року ОСОБА_2 (далі - платник податків, позивач у справі) звернулася до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області (далі - податковий орган, відповідач у справі) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 09 червня 2017 року № 52288-13, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік у розмірі 18 287,44 грн, з мотивів безпідставності його прийняття.

15 листопада 2017 року Житомирський окружний адміністративний суд постановою у задоволенні позову відмовив з тих підстав, що нежитлова нерухомість, яка належить позивачу, є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Суд першої інстанції здійснив аналіз норм підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 та дійшов висновку, що використаний у статті 266 Податкового кодексу України термін "будівлі промисловості" має застосовуватися виключно відносно будівель, що експлуатуються промисловими підприємствами різних галузей. Крім того, цей суд зауважив, що доведеним має бути факт використання цього приміщення позивачем, як об'єкту промисловості, що в межах спірних відносин не доведено.

23 січня 2018 року Житомирський апеляційний адміністративний суд скасував постанову суду першої інстанції та прийняв нову постанову, якою визнав протиправним та скасував податкове повідомлення - рішення від 09 червня 2017 року №52288-13.

Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції дійшов протилежних висновків, а саме зазначив, що позивач зареєстрована як фізична особа-підприємець та видами її діяльності за КВЕД- 56.10 є діяльність ресторанів, надання послуг з мобільного харчування, а тому будівлі, як виробничі, так і допоміжні, які входять до складу комплексу та використовуються для цілей забезпечення діяльності позивача необхідно відносити до будівель промисловості в розумінні підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, що в свою чергу дає підстави для висновку, що належні позивачу виробничі приміщення підпадають під визначення "будівлі промисловості" зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств, а тому вони не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, від'ємне від земельної ділянки в силу імперативних приписів закону.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, податковий орган подав касаційну скаргу, в якій скаржник, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

У касаційній скарзі відповідач виклав зміст окремих пунктів статей 8, 10, 12, 266 Податкового кодексу України, не визначивши при цьому у чому саме полягає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права або порушення ним норм процесуального права. Фактично податковий орган не погоджується з оцінкою судом апеляційної інстанції фактичних обставин справи.

14 травня 2018 року позивач надала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу податкового органу, в якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Касаційний розгляд справи здійснюється в відкритому судовому засіданні відповідно до статті 344 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд, переглянувши рішення суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає.

Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 20 грудня 2011 року №2524 володіє на праві приватної власності комплексом за адресою вул. Миру 83-а, м. Житомир, який складається з виробничих приміщень: приміщення контори, котельної, майстерні для працівників, гараж (А, А-1) загальною площею 215,3 кв.м; столярного цеху (Б) загальною площею 291,4 кв.м; складу будівельних та сипучих матеріалів (В,В-1) загальної площею 172,90 кв.м; столярного цеху (Г) загальною площею 551,3 кв.м; складу будівельних матеріалів (Д) загальною площею 96,20 кв.м.

09 червня 2017 року податковим органом згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України винесено податкове повідомлення-рішення № 52288-13, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік у розмірі 18 287,44 грн.

Судом апеляційної інстанції також установлено, що позивач зареєстрована як фізична особа-підприємець та основним видом її діяльності за КВЕД - 56.10 є діяльність ресторанів, надання послуг з мобільного харчування.

Відповідно до частин першої та другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

При вирішенні питання щодо правильності застосування норм матеріального права до спірних правовідносин Верховний Суд виходить з наступного.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року № 71-VIII, набрав чинності з 01 січня 2015 року, (далі - Закон №71-VIII) запроваджено новий місцевий податок, зокрема податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Пунктом 12.3. статті 12 Податкового кодексу України передбачено, що сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Суди попередніх інстанцій також установили, що 10 червня 2015 року Житомирською міською радою на сорок сьомій сесії шостого скликання прийнято рішення №932 "Про місцеві податки та збори", яким встановлено ставку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки для об'єктів нежитлової нерухомості некомерційного призначення для фізичних осіб встановлюється у розмірі 0,1 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного ( податкового) року за 1 кв.м. бази оподаткування.

Відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка.

Платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (підпункт 266.1.1 пункт 266.1 статті 261 Податкового кодексу України ).

Відповідно до положень підпунктів 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України, базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

За змістом підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України, сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об'єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об'єктів житлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.

Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (підпункт 266.6.1. пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України).

Спірним питанням у межах цих правовідносин є встановлення чи є нерухоме майно, що належить позивачу об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Підпункт «є» підпункту 266.2.2. пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України, на який посилається позивач як на підставу протиправності податкового повідомлення-рішення, встановлює, що не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що використаний у Податковому кодексі України термін "будівлі промисловості" має застосовуватися виключно відносно будівель промислових підприємств різних галузей.

Проте, суд апеляційної інстанції дійшов помилкових висновків, ототожнюючи будівлі, що належать позивачу (фізична особа-підприємець), який використовує їх у власній господарській діяльності із будівлями промислових підприємств, зазначивши, що умовою для застосування пільги з оподаткування відповідно до підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України є крім іншого фактичне її використання як об'єкту промисловості.

Системне тлумачення підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України свідчить про те, що законодавець у кожному буквеному пункті (від «а» до «л») передбачив конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Кожен з цих випадків не підлягає розширювальному тлумаченню. Прикладом цього є зокрема те, що така умова як зв'язок об'єкту нерухомості з фактом її використання у своїй діяльності передбачений пунктами «е» та «і», на відміну від пункту «є». Більш того, кожен з визначених підпунктом 266.2.2 буквених пунктів має прив'язку або до статусу суб'єкта, який володіє такою нерухомістю (діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування («д»), суб'єкти господарювання малого та середнього бізнесу («е»), сільськогосподарський товаровиробник («ж»), громадські організації інвалідів та їх підприємства («з»), релігійні організації («и»)), та/або до виду нерухомості, його стану, місця розташування (непридатна до проживання («ґ»), будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів («і»), будівлі промисловості («є») тощо).

Буквальний аналіз пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України свідчить про те, що нерухомість має бути класифікована як «будівлі промисловості промислових підприємств». При цьому законодавець використав прислівник «зокрема», який уживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, та який відноситься в даному випадку до виду будівель промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення), а не до суб'єкта власності.

За положеннями підпункту 14.1.1291. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт «ґ»).

Відповідно до пункту 5.3 статті 5 Податкового кодексу України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості".

До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості", 1251.2 - "Будівлі підприємств чорної металургії", 1251.3 - "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості", 1251.4 - "Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 - "Будівлі підприємств харчової промисловості", 1251.6 - "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості", 1251.7 - "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості", 1251.8 - "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості", 1251.9 - "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".

Говорячи про промислове підприємство, необхідно зауважити, що в законодавстві України не існує правової норми, яка б чітко визначала дане поняття.

Відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29 листопада 2010 року № 530 (далі - ДК 009:2010), економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устатковання, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.

Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B «Добувна промисловість та розроблення кар'єрів», C «Переробна промисловість», D «Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря», E «Водопостачання; каналізація, поводження з відходами» та F «Будівництво».

Промисловість в розумінні економічної теорії це провідна галузь господарства, яка об'єднує підприємства, що виробляють електроенергію, знаряддя праці, предмети побуту, забезпечує потреби в паливі, сировині, матеріалах та різноманітних товарах.

Положеннями статті 62 Господарського кодексу України визначено, що підприємство, це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки.

Наведені положення дають Верховному Суду підстави здійснити висновок, що застосування пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов'язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств.

В межах спірних відносин наявна лише одна з обов'язкових умов - виробничі приміщення.

Відтак, об'єкт нерухомості (комплекс), який на праві власності належить позивачу, навіть за наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця, не підпадає під дію пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України. Цим пунктом не охоплюється нерухомість, яка використовується фізичною особою-підприємцем у власній господарській діяльності.

В межах розгляду даної справи має місце неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, що призвело до скасування судового рішення, яке відповідає закону, зазначене є підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції відповідно до статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області задовольнити.

Постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2018 року у справі № 806/2676/17 скасувати, залишивши в силі постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2017 року.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф. Ханова

Судді: І.А. Гончарова

І.Я. Олендер