Постанова

Іменем України

15 травня 2018 року

м. Київ

справа № 712/813/17-ц

провадження № 61-5662св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Кузнєцова В. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Черкаська міжрайонна торговельна оптова база Черкаської облспоживспілки,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 19 квітня 2017 року у складі судді Троян Т. С. та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 14 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Карпенко О. В., Бородійчука В. Г., Нерушак Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Черкаської міжрайонної торговельної оптової бази Черкаської облспоживспілки (далі - Черкаська торговельна оптова база) про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, компенсації за невикористані відпустки. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_4 посилався на те, що 08 серпня 1978 року він був прийнятий на роботу до Черкаської торговельної оптової бази на посаду товарознавця, а у 2007 році - переведений на посаду начальника відділу оренди, яку у січні 2014 року було скорочено. 03 лютого 2014 року його було переведено на посаду завідуючого складом, а 26 грудня 2014 року - звільнено з цієї посади на підставі пункту 7 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Рішенням апеляційного суду Черкаської області від 26 грудня 2016 року його було поновлено на роботі на посаді завідуючого складом та стягнуто з відповідача 8 968 грн 85 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу та 3 тис. грн на відшкодування моральної шкоди. Наказом від 27 грудня 2016 року № 119 відповідач поновив його на роботі, але фактично ухилився від виконання рішення суду, знову безпідставно звільнивши його в цей же день наказом № 120 із займаної посади з порушенням трудового законодавства, а саме - без попередження про наступне звільнення за два місяця. Незаконними діями відповідача йому спричинено моральну шкоду, яка полягала у порушенні його нормальних життєвих зв'язків, що вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Враховуючи викладене, просив поновити його на посаді начальника відділу Черкаської торговельної оптової бази з виконанням обов'язків згідно з попередньою посадовою інструкцією начальника відділу від 2007 року, стягнути з відповідача на його користь вихідну допомогу при звільненні в сумі 1 240 грн, компенсацію за невикористану відпустку за 2015-2016 роки в сумі 674 грн 06 коп., недоотриману компенсацію за час вимушеного прогулу за 2015-2016 роки в сумі 683 грн 51 коп. та 53 333 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Соснівського районного суду міста Черкаси від 19 квітня 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що після звільнення ОСОБА_4 з посади начальника відділу на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України (наказ від 08 січня 2014 року № 2) він 03 лютого 2014 року був прийнятий на посаду завідувача складом господарства Черкаської торговельної оптової бази та приступив до виконання своїх обов'язків. Наказ № 2 від 08 січня 2014 року в строк, передбачений частиною першою статті 233 КЗпП України, позивачем не оскаржений. Оскільки ОСОБА_4 не надано доказів на обґрунтування позовних вимог, то суд дійшов висновку про відмову у задоволенні його позову про поновлення на посаді начальника відділу Черкаської торговельної оптової бази та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 14 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено. Рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 19 квітня 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

31 грудня 2017 року ОСОБА_4 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 19 квітня 2017 року і ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 14 листопада 2017 року, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції або вирішити її по суті.

Касаційна скарга ОСОБА_4мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неповно встановили обставини справи, не з'ясували, чи мав відповідач право звільняти його з посади начальника відділу оренди на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення. Він пропустив строк на оскарження наказу від 08 січня 2014 року у зв'язку з тим, що вироком Апеляційного суду Черкаської області від 04 листопада 2013 року, який було скасовано ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 червня 2015 року, йому було заборонено обіймати керівні посади строком на 1 рік. Суд апеляційної інстанції розглянув справу без участі його адвоката.

13 березня 2018 року Черкаська торговельна оптова база подала до суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначила про законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень та просила відмовити у задоволенні скарги, зазначаючи про те, що судом апеляційної інстанції більше 5 разів відкладався розгляд справи у зв'язку з відсутністю адвоката позивача, при цьому ОСОБА_4 не було надано жодного належного доказу ні на підтвердження повноважень адвоката, ні на поважність причин його неявки в судове засідання. Позивач оскаржив наказ від 26 грудня 2016 року про звільнення його з посади завідуючого складом, а просив поновити його на посаді начальника відділу. З посади начальника відділу ОСОБА_4 був звільнений 08 січня 2014 року у зв'язку із скороченням штату працівників. Це скорочення було проведено на підставі наказу від 20 вересня 2013 року № 186, з яким позивач був ознайомлений.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 19 постанови від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне звільнення працівника персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

Частиною 2 статті 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Судами встановлено, що наказом Черкаської торговельної оптової базивід 17 серпня 2007 року № 244 ОСОБА_4 з 17 серпня 2007 року переведено на посаду начальника відділу по оренді, а наказом від 08 січня 2014 року № 2 - звільнено з цієї посади у зв'язку зі скороченням згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України.

Наказом Черкаської торговельної оптової бази від 20 вересня 2013 року № 186 «Про реорганізацію та попередження працівників про наступне вивільнення» було попереджено працівників про їх скорочення з 20 листопада 2013 року. ОСОБА_4 був ознайомлений з цим наказом 25 вересня 2013 року, про що свідчить його особистий підпис у списку (Додатку № 1).

Наказом Черкаської торговельної оптової бази від 03 лютого 2014 року № 3 ОСОБА_4 був прийнятий на посаду завідувача складом господарства, а наказом від 26 грудня 2014 року № 112 - звільнений з цієї посади на підставі пункту 7 статті 36 КЗпП України (у зв'язку з набранням законної сили вироком суду, яким працівника засуджено до позбавлення волі або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження такої роботи).

Рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 26 грудня 2016 року позивача було поновлено на роботі на посаді завідуючого складом Черкаської торговельної оптової бази та стягнуто з відповідача на його користь 8 968 грн 85 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу та 3 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.

При цьому апеляційним судом встановлено, що вирок, на підставі якого Черкаською торговельною оптовою базою було звільнено позивача за пунктом 7 статті 36 КЗпП України, не набрав законної сили, що й стало підставою для поновлення його на роботі.

Наказом Черкаської торговельної оптової бази від 27 грудня 2016 року № 119 на підставі рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 26 грудня 2016 року ОСОБА_4 було поновлено на роботі з 27 грудня 2014 року, а наказом від 27 грудня 2016 року № 120 - звільнено з посади завідуючого складом у зв'язку з відсутністю вакантних посад на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

23 січня 2017 року відповідачем видано наказ № 32, яким було визнано такими, що втратили чинність накази від 27 грудня 2017 року № 119 і 120.

Цього ж дня Черкаською торговельною оптовою базою видано наказ № 33, яким ОСОБА_4 було поновлено на роботі з 27 грудня 2014 року на посаді завідуючого складом, доручено головному бухгалтеру виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду, які стягнуті рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 26 грудня 2016 року. Цей наказ направлений позивачу рекомендованим листом.

Частиною першою статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що позивач у строк, передбачений частиною першою статті 233 КЗпП України, наказ від 08 січня 2014 року № 2 про звільнення його з посади начальника відділу за пунктом 1 статті 40 КЗпП України не оскаржив, а тому відсутні підстави для поновлення його на посаді начальника відділу по оренді Черкаської торговельної оптової бази із виконанням ним обов'язків згідно з попередньою посадовою інструкцією начальника відділу від 2007 року та стягнення з відповідача на його користь вихідної допомоги, компенсації за невикористану відпустку та за час вимушеного прогулу.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212 ЦПК України 2004 року, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що заявник пропустив строк на оскарження наказу від 08 січня 2014 року у зв'язку з тим, що вироком Апеляційного суду Черкаської області від 04 листопада 2013 року, який було скасовано ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 червня 2015 року, йому було заборонено обіймати керівні посади строком на 1 рік, не заслуговують на увагу, оскільки цим наказом він був звільнений з посади начальника відділу по оренді за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, а не за пунктом 7 статті 36 цього Кодексу.

При цьому, як зазначалося вище, рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 26 грудня 2016 року позивача було поновлено саме на посаді завідуючого складом, так як вирок, на підставі якого Черкаською торговельною оптовою базою його було звільнено з роботи за пунктом 7 статті 36 КЗпП України, не набрав законної сили.

Безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що суди не з'ясували чи мав відповідач право звільняти його із посади начальника відділу оренди на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Ці доводи були предметом детального дослідження й оцінки судів попередніх інстанцій, які їх обґрунтовано спростували, про що свідчить зміст оскаржуваних судових рішень, згідно з якимиОСОБА_4 був ознайомлений з наказом Черкаської торговельної оптової бази від 20 вересня 2013 року № 186 «Про реорганізацію та попередження працівників про наступне вивільнення» і після його звільнення у січні 2014 році з посади начальника відділу, він був прийнятий на посаду завідувача складом та приступив до виконання своїх обов'язків саме завідуючого складом.

Посилання ОСОБА_4 на те, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без участі його адвоката також не заслуговують на увагу, так як суд декілька разів відкладав розгляд справи у зв'язку з відсутністю його представника. Крім того, позивач був присутній під час розгляду справи.

За змістом статті 305 ЦПК України 2004 року апеляційний суд має право розглянути справу за відсутності належним чином повідомленої сторони незалежно від причин її неявки в судове засідання.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховним судом не встановлено.

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 19 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 14 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов