РІШЕННЯ

Іменем України

07 травня 2018 року

Київ

справа №800/520/16

адміністративне провадження №П/9901/51/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Гімона М.М.,

суддів: Берназюка Я.О., Бучик А.Ю., Кравчука В.М., Мороз Л.Л., -

секретар судового засідання Кочерга В.П.

за участю:

представників позивача: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

представника третьої особи - ОСОБА_4,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративний позов ОСОБА_5 до Верховної Ради України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Вища рада правосуддя, про визнання незаконною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2016 року ОСОБА_5 (надалі також - позивач) звернувся до суду з позовом до Верховної Ради України (надалі - відповідач, ВР України), третя особа - Вища рада юстиції (надалі - ВРЮ; правонаступником якої є Вища рада правосуддя), в якому просив визнати незаконною та скасувати Постанову Верховної Ради України від 29 вересня 2016 року №1616-VІІІ «Про звільнення судді» (надалі - Оскаржуване Рішення, Постанова № 1616-VІІІ).

В обґрунтування своїх вимог позивач вказав, що відповідачем під час ухвалення оскаржуваного рішення було порушено процедуру її прийняття, а саме порушено частину восьму статті 19, статтю 25, статтю 105 Закону України від 10 лютого 2010 року N 1861-VI «Про Регламент Верховної Ради України» (надалі - Регламент).

Окрім того, зазначено, що ВР України порушила частину п'яту статті 216-1 Регламенту, оскільки надіслала повідомлення позивачу про проведення позачергового пленарного засідання парламенту щодо розгляду питання про його звільнення (на якому було прийнято Постанову № 1616-VІІІ) лише за 2 дні. При цьому позивач його не отримував.

Представник ВР України у відзиві на позовну заяву вказав, що проведення 29 вересня 2016 року позачергового пленарного засідання п'ятої сесії ВР України восьмого скликання на вимогу Президента України щодо розгляду питання про звільнення суддів було здійснено відповідно до вимог чинного законодавства України, а тому підстави для скасування Оскаржуваного Рішення відсутні.

Під час судового засідання представники позивача пояснили, що підтримують позов з наведених підстав. Звернули увагу, що деякі народні депутати, за яких голосували інші, були відсутні в сесійній залі ВР України.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання.

Представник Вищої ради правосуддя зазначив, що позов не підлягає задоволенню.

Заслухавши пояснення представників позивача, третьої особи, вивчивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що позовні вимоги ОСОБА_5 підлягають задоволенню з огляду на нижченаведене.

Судом встановлені наступні обставини.

ОСОБА_5 з грудня 1988 року обіймав посади державного арбітра, арбітра, судді господарського суду Донецької області, судді Донецького апеляційного господарського суду.

Постановою ВР України від 19 лютого 2009 року №1030-VІ «Про обрання суддів» обраний на посаду судді Вищого господарського суду України безстроково.

13 червня 2014 року до ВРЮ надійшло звернення народного депутата України VII скликання ОСОБА_6 від 27 травня 2014 року, а 9 липня 2014 року - звернення Хмельницької міської ради щодо порушення суддею Вищого господарського суду України ОСОБА_5. норм процесуального законодавства під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження у справі № 20/5025/2131/11 (ухвали Вищого господарського суду України від 25 червня та 16 серпня 2012 року про повернення касаційних скарг).

У вказаних зверненнях заявники просили ВРЮ притягнути ОСОБА_5 до відповідальності у зв'язку з упередженістю та безпідставною відмовою у допуску до правосуддя.

10 листопада 2015 року дисциплінарна секція ВРЮ ухвалила висновок, яким рекомендувала ВРЮ постановити ухвалу про відкриття дисциплінарної справи стосовно судді ОСОБА_5.

За результатами розгляду звернень та висновку ВРЮ 17 листопада 2015 року постановила ухвалу про відкриття дисциплінарної справи стосовно зазначеного судді.

Член ВРЮ ОСОБА_7 за наслідками розгляду дисциплінарної справи склав висновок від 23 листопада 2015 року, яким запропонував дисциплінарній секції рекомендувати ВРЮ внести подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_5 з посади судді за порушення присяги.

На засіданні 1 грудня 2015 року дисциплінарна секція ВРЮ дійшла висновку, згідно з яким рекомендувала ВРЮ внести подання до ВР України про звільнення ОСОБА_5 з посади судді Вищого господарського суду України за порушення присяги.

За результатами розгляду дисциплінарної справи (відкритої за зверненнями Хмельницької міської ради та народного депутата України VII скликання ОСОБА_6 від 27 травня 2014 року) ВРЮ 24 грудня 2015 року прийняла рішення №1202/0/15-15 «Про внесення подання до ВР України про звільнення ОСОБА_5 з посади судді Вищого господарського суду України за порушення присяги» (надалі - Рішення ВРЮ №1202/0/15-15).

Дане рішення ВРЮ оскаржено до суду.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 9 лютого 2016 року (справа № 800/499/15) Рішення ВРЮ №1202/0/15-15 скасовано.

Постановою Верховного Суду України від 19 квітня 2016 року вищенаведене рішення суду першої інстанції скасовано, справу направлено на новий розгляд до Вищого адміністративного суду України.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 19 грудня 2016 року (справа № 800/332/16 (800/499/15) Рішення ВРЮ №1202/0/15-15 скасовано.

Постановою Верховного Суду України від 27 червня 2017 року рішення Вищого адміністративного суду України від 19 грудня 2016 року скасовано, ухвалено нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 відмовлено.

16 лютого 2016 року ВРЮ внесла до ВР України подання про звільнення ОСОБА_5 з посади судді Вищого господарського суду України у зв'язку із порушенням присяги судді.

Президент України, відповідно до частини другої статті 83 Конституції України, звернувся до Голови ВР України з вимогою скликання не пізніше 29 вересня 2016 року позачергового пленарного засідання ВР України та визначив, що до порядку денного необхідно включити розгляд питання про звільнення суддів, оскільки дана обставина може негативно позначитись на функціонуванні судової системи та проведенні судової реформи. Дана вимога оформлена листом.

27 вересня 2016 року Голова ВР України видав розпорядження «Про скликання позачергового пленарного засідання ВР України восьмого скликання» № 352 на 10 годину 29 вересня 2016 року.

27 вересня 2016 року прес-служба Апарату ВР України на веб-сайті ВР України розмістила інформацію із запрошенням для участі суддів у розгляді на пленарному засіданні питання про звільнення суддів, у тому числі і позивача.Крім того, про проведення позачергового пленарного засідання ВР України 29 вересня 2016 року на ім'япозивача також було направлено урядову телеграму, яка була надіслана та отримана 28 вересня 2016 року за місцем його роботи - до Вищого господарського суду України.

29 вересня 2016 року ВР України була прийнята Постанова №1616-VІІІ про звільнення позивача з посади судді Вищого господарського суду України у зв'язку із порушенням присяги.

Не погоджуючись із вищенаведеною постановою ВР України, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Враховуючи, що предметом позову в даній справі є оскарження саме Постанови №1616-VІІІ, колегія суддів приходить до висновку про надання оцінки лише діям та рішенню парламенту щодо звільнення позивача, а не факту порушення суддею ОСОБА_5. присяги.

Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони, зокрема на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем не доведена законність Постанови №1616-VІІІ, внаслідок порушення процедури її прийняття з огляду на наступне.

Відповідно до статті 111 Закону України від 7 липня 2010 року N 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (надалі - Закон N 2453-VI; діяв на момент виникнення спірних правовідносин) суддя суду загальної юрисдикції може бути звільнений з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, визначених частиною п'ятою статті 126 Конституції України, за поданням Вищої ради юстиції.

Частинами третьою, п'ятою статті 116 Закону N 2453-VI передбачено, що звільнення судді з посади на підставі порушення ним присяги судді відбувається за поданням Вищої ради юстиції після розгляду цього питання на її засіданні відповідно до Закону України "Про Вищу раду юстиції".

На підставі подання Вищої ради юстиції Верховна Рада України приймає постанову про звільнення судді з посади.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 15 січня 1998 року N 22/98-ВР «Про Вищу раду юстиції» (надалі - Закон N 22/98-ВР; в редакції на момент прийняття Оскаржуваного Рішення) Вища рада юстиції є колегіальним, постійно діючим, незалежним органом, відповідальним за формування незалежного високопрофесійного суддівського корпусу, здатного кваліфіковано, сумлінно та неупереджено здійснювати правосуддя на професійній основі, а також за прийняття рішень стосовно порушень суддями і прокурорами вимог щодо несумісності та у межах своєї компетенції про їх дисциплінарну відповідальність.

З матеріалів справи вбачається, що підставою для прийняття 29 вересня 2016 року ВР України Постанови №1616-VІІІ стало подання ВРЮ № 20/0/12-16 від 16 лютого 2016 року, внесене до ВР України на підставі Рішення ВРЮ № 1202/0/15-15, яким запропоновано звільнити ОСОБА_5 з посади судді Вищого господарського суду України за порушення присяги.

Порядок підготовки і проведення сесій Верховної Ради, її засідань, формування державних органів, законодавчу процедуру, процедуру розгляду інших питань, віднесених до її повноважень, та порядок здійснення контрольних функцій Верховної Ради визначає Регламент.

Відповідно до статті 216 Регламенту (у редакції, що була чинною на момент прийняття Оскаржуваного Рішення) Верховна Рада звільняє з посад суддів Конституційного Суду України, призначених Верховною Радою, та суддів, обраних безстроково, відповідно до частин п'ятої, шостої статті 126 Конституції України, статті 23 Закону України "Про Конституційний Суд України" та Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Частинами третьою, четвертою статті 216-1 Регламенту передбачалось, що подання про звільнення судді, обраного Верховною Радою безстроково, вноситься до Верховної Ради Вищою радою юстиції.

Обговорення питання про звільнення судді, обраного Верховною Радою безстроково, на пленарному засіданні Верховної Ради починається з оголошення головуючим на пленарному засіданні Верховної Ради подання Вищої ради юстиції.

Аналіз наведених положень свідчить, що функції парламенту при вирішенні питання про звільнення судді з посади не є суто церемоніальними. Суд зазначає, що рішення парламенту за результатами розгляду такого питання має бути обґрунтованим, тобто прийнятим з урахуванням усіх обставин та фактів, встановлених в даній справі ВРЮ, що мають значення для прийняття рішення, що забезпечується виконанням передбаченої у законі процедури вирішення такого питання.

Однак, парламентом не було враховано, що на момент прийняття Оскаржуваної постанови, рішення ВРЮ від 24 грудня 2015 року №1202/0/15-15 (на підставі якого прийнято подання щодо звільнення позивача), скасовано Вищим адміністративним судом України та перебуває у стадії перегляду Верховним Судом України. Про дану обставину парламент було повідомлено представником позивача відповідним клопотанням.

У свою чергу, обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_5 акцентує увагу саме на порушенні відповідачем процедури прийняття Постанови №1616-VІІІ.

У позові вказано, що відповідачем було порушено вимоги Регламенту в частині особистого голосуванняна вищезазначеному позачерговому пленарному засіданні народними депутатами, оскільки, на думку позивача, за його звільнення голосували народні депутати, які фактично були відсутні. Позивач зазначив про невідповідність інформації щодо кількості зареєстрованих народних депутатів згідно з витягом зі стенограми позачергового засідання ВР України від 29 вересня 2016 року(264 народних депутата) та кількості депутатів що голосували за оспорювань рішення відповідно до роздруківки із системи «Рада» (278 народних депутатів).

Відповідно до статті 37 Регламенту рішення Верховної Ради приймаються відкритим або таємним голосуванням у порядку, визначеному цим Регламентом (статті 47-50). Відкрите голосування здійснюється:1) кожним народним депутатом особисто за допомогою електронної системи в такий спосіб, що унеможливлює голосування замість народного депутата іншою особою. Результати голосування фіксуються поіменно, в тому числі з можливим роздрукуванням результатів голосування кожного народного депутата.

Згідно зі статтею 44 Регламенту голосування при прийнятті рішень Верховної Ради з будь-якого питання проводиться на пленарному засіданні безпосередньо після його обговорення, крім випадку, коли неможливо провести голосування.

Частиною третьої статті 47 Регламенту передбачено, що голосування здійснюється народним депутатом особисто за допомогою електронної системи шляхом голосування "за", "проти" або "утримався" в залі засідань Верховної Ради або у визначеному для таємного голосування місці біля залу для пленарних засідань. У разі виявлення на пленарному засіданні народним депутатом факту порушення вимог щодо особистого голосування шляхом голосування за іншого народного депутата розгляд питання порядку денного на його вимогу зупиняється. Головуючий на пленарному засіданні встановлює присутність відповідного народного депутата у залі засідань Верховної Ради, а у разі його відсутності доручає Лічильній комісії вилучити картку такого народного депутата та передати її головуючому на пленарному засіданні і проводить повторне голосування щодо пропозиції, яка ставилась на голосування останньою.

Судом встановлено, що відповідно до витягу із стенограми позачергового засідання ВР України від 29 вересня 2016 року, у сесійному залі після увімкнення системи «Рада» станом на 10 годину зареєстровано 264 народних депутата.

У свою чергу, відповідно до роздруківки із системи «Рада» у сесійному залі 29 вересня 2016 року станом на 12 годину 20 хв були присутні 278 народних депутатів, з яких за прийняття проекту постанови щодо звільнення позивача проголосувало 235 народних депутатів.

Проте, різна кількість зареєстрованих депутатів на момент відкриття засідання та згодом на час голосування щодо конкретного питання об'єктивно пояснюється їх прибуттям до сесійної зали після початку засідання і не може переконливо свідчити про порушення процедури голосування.

В той же час, представники позивача у судовому засіданні наголошували про наявність фактівпорушення вимоги щодо особистого голосування депутатами під час проведення позачергового засідання ВР України 29 вересня 2016 року, зокрема і при прийнятті рішення про звільнення ОСОБА_5

Колегія суддів вважає дані аргументи обґрунтованими з огляду на наступне.

Згідно з відповіддю на адвокатський запит представника позивача до ВР України 29 вересня 2016 року були оформлені відрядження за межі України, зокрема, народним депутатам: ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 (т.2 а.с. 207-208,) Однак, відповідно до роздруківки із системи «Рада», вищенаведені народні депутати голосували за проект постанови, якою звільнено позивача (т.1 а.с. 33-34).

Крім того, факт порушення вимог про особисте голосування народних депутатів на позачерговому засіданні ВР України 29 вересня 2016 року підтверджується як його стенограмою (т.1 а.с. 154-201), в якій відображено виступи депутатів щодо фактичної відсутності в сесійній залі більшості складу парламенту та необхідної кількості депутатів, так і відеозаписом пленарного засідання, розміщеними в мережі Інтернет за посиланнями: ІНФОРМАЦІЯ_1а також виступами в засобах масової інформації народних депутатів із визнанням факту «кнопкодавства» з їх боку під час позачергового засіданні ВР України 29 вересня 2016 року (т.1 а.с. 67-80).