Справа №:755/16836/17

Провадження №: 2/755/405/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" березня 2018 р. м. Київ

Дніпровський районний суд м. Києва у складі:

Головуючого - судді САВЛУК Т.В.

при секретарі Бурячек О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та визнання права власності на квартиру,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1, звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_2, просила поділити майно подружжя та визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1.

Обґрунтовуючи підстави звернення до суду, позивач посилається на те, що під час перебування у шлюбі з відповідачем подружжям була придбана кооперативна квартира АДРЕСА_1. З 1987 року шлюбні стосунки між поружжям припинено, з 19.02.1987 року відповідач був виписаний з квартири та переїхав на постійне місцеперебування до Росії. У 1992 році позивач виплатила весь пайовий внесок за квартиру в розмірі 7962,05 грн., але в 1996 році право власності було оформлено на ОСОБА_2 Враховуючи, що позивач за рахунок власних коштів виплатила весь пайовий внесок за квартиру, тому квартира є її особистою приватною власністю, не дивлячись на те, що формально право власності оформлене на відповідача.

24 листопада 2017 року Дніпровським районним судом мста Києва постановлено ухвалу про відкриття провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та визнання права власності на квартиру.

Відповідно до п.9 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України, в редакції Закону України №2147-VIII від 03.10.2017 року, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, до суду подала заяву про розгляд справи у її відсутність, просила позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилася, подала до суду заяву про визнання відповідачем позову та розгляд справи у відсутності відповідача та його уповноваженого представника.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд приходить до наступного.

Виходячи з предмету спору та правовідносини, які виникли між сторонами спору, судом в межах розгляду даної справи застосовуються положення Кодексу про шлюб та сім'ю України, який діяв до 1 січня 2004 року, та був чинний на час набуття сторонами спірного майна.

Відповідно до ст. 13 Кодексу про шлюб та сім'ю України, реєстрація шлюбу встановлюється як в інтересах державних і громадських, так і з метою охорони особистих і майнових прав та інтересів подружжя і дітей. Права і обов'язки подружжя породжує лише шлюб, укладений у державних органах реєстрації актів громадянського стану. Час виникнення прав і обов'язків подружжя визначається моментом реєстрації шлюбу в органах реєстрації актів громадянського стану.

Правовий статус майна, як спільної сумісної власності подружжя, нажитого в період шлюбу, визначений статтею 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України, що кореспондується з положеннями ст. 16 Закону України "Про власність", який діяв в період з 15 квітня 1991 року та втратив чинність 20 червня 2007 року.

Згідно із ч. 1 ст. 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Відповідно до вимог ч.1 ст.24 Кодексу про шлюб та сім'ю України, майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.

Судом встановлено, що на підставі Рішення Виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 03 липня 1981 року №1129 на ім'я ОСОБА_2 виданий ордер НОМЕР_1, на сім'ю, яка складається з трьох чоловік на право на зайняття трьох кімнат загальною площею 37,6 кв.м., в квартирі АДРЕСА_1 . (а.с. 6)

20 січня 1993 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу. (а.с. 5)

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про власність», на яку посилається позивач, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Майно, придбане внаслідок спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової діяльності.

Таким чином, відповідно до норм чинного законодавства, яке діяло на час виникнення спірних правовідносин, до об'єктів спільної сумісної власності відносилось майно, а саме: нажите подружжям за час шлюбу (ст. 16 Закону України "Про власність", ст.22 Кодексу про шлюб та сім'ю України); майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю ( ст. 17 Закону України "Про власність").

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1, 1955 року народження, та ОСОБА_5, 1980 року народження, зареєстровані в квартирі АДРЕСА_1, особовий рахунок відкритий на ім'я ОСОБА_2, який виписаний з цієї квартири 19.02.1987 року, що підтверджується Довідкою про місце проживання та склад сім'ї, виданої Житлово-будівельним кооперативом «Шовковик-5» від 01.07.2015 року №170. (а.с. 7)

Відповідно до ст.19-1 Закону України «Про кооперацію» член житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, житлового, дачного, гаражного чи іншого відповідного кооперативу має право володіння, користування, а за згодою кооперативу - розпорядження квартирою, дачею, гаражем, іншою будівлею, спорудою або приміщенням кооперативу, якщо він не викупив це майно. В разі викупу квартири, дачі, гаража споруди або приміщення член житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, житлового, дачного, гаражного чи іншого відповідного кооперативу стає власником цього майна.

За даними, які викладено у довідці Житлово-будівельного кооперативу «Шовковик-5» від 15.01.1996 року, яка видана ОСОБА_2, як власнику квартири АДРЕСА_1, повністю внесений пайовий внесок за квартиру. Сума паєнакопичень складає 7962,05 українських карбованців. (а.с. 8)

За даними, які викладено у довідці Житлово-будівельного кооперативу «Шовковик-5» №108 від 05.07.2017 року, убачається, що згідно з даними картотеки реєстраційного обліку ЖБК «Шовковик-5» кооперативна квартира АДРЕСА_1, була надана члену Житлово-будівельного кооперативу «Шовковик-5» ОСОБА_2 та його сім'ї.

У вищезазначену квартиру на підставі ордеру №027801 від 18.08.1981 року ОСОБА_2 вселився разом з дружиною ОСОБА_1 та донькою, зареєстровані в квартирі з 04.05.1982 року.

На момент придбання кооперативної квартири ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, вели спільне господарство, сплачували за житлово-комунальні послуги.

З 1987 року шлюбні стосунки між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 припинилися, з 19.02.1987 року ОСОБА_2 був виписаний з квартири та переїхав на постійне місцеперебування до Росії.

У 1992 році пайовий внесок на вищевказану квартиру у розмірі 7962,05 українських карбованців повністю виплачений колишньою дружиною ОСОБА_1 (змінила прізвище на «ОСОБА_1» з 06.09.1996 року).

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про власність», яка діяла на момент придбання нерухомого майна, член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно.

За нормою ст. 384 Цивільного кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2004 року, будинок, споруджений або придбаний житлово-будівельним (житловим) кооперативом, є його власністю. Член житлово-будівельного (житлового) кооперативу має право володіння і користування, а за згодою кооперативу - і розпоряджання квартирою, яку він займає в будинку кооперативу, якщо він не викупив її. У разі викупу квартири член житлово-будівельного (житлового) кооперативу стає її власником.

Згідно з Порядком тимчасового відкриття особових рахунків для оплати житлово-комунальних послуг зареєстрованим у житловому приміщенні (будинку) особам, які не є власниками такого приміщення (будинку), затвердженого наказом Мінрегіонбуду та ЖКХ України, Міненергно та вугільної промисловості від 13.03.2012 №108/132/154, на підставі письмової згоди ОСОБА_2 особовий рахунок на квартиру для оплати за житлово-комунальні послуги з 01 серпня 2014 року відкрито на колишню дружину ОСОБА_1. Заборгованості по внесках на експлуатацію та ремонт будинку немає. Під забороною чи арештом квартира не перебуває. На цей час правовстановлюючий документ на квартиру за нормами чинного законодавства відсутній. (а.с. 9)

Відповідно пп. а) п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи» від 18 вересня 1987 р. № 9 зі змінами, пай, внесений подружжям у ЖБК у період сумісного проживання за рахунок спільних коштів, а також за рахунок коштів, подарованих подружжю або одержаних ним у позичку, а після повної сплати пайового внеску - квартира є їх спільним майном і підлягає поділу на загальних підставах.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), ратифікованою Законом від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР, зокрема ст. 1 Першого протоколу до неї (1952 р.) передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплено й у вітчизняному законодавстві. Так, відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з статтею 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

За змістом цієї норми цивільне право підлягає захисту в разі, коли сторони не перебувають між собою в зобов'язальних відносинах, і при цьому має місце його реальне оспорювання учасником цивільних відносин, унаслідок чого власник майна (у цьому випадку позивач) не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з існуванням сумнівів або претензій щодо спірного майна з боку третіх осіб.

Позов про визнання права власності - це позадоговірна вимога власника майна про констатацію перед третіми особами факту приналежності позивачу права власності на спірне майно.

Підтвердження в суді права власності на майно здійснюється шляхом підтвердження фактів, що свідчать про володіння спірним майном на праві власності або іншого речового права.

Як вбачається з обставин справи, в цьому випадку, воля особи (позивача у даній справі) щодо вільного використання свого права, тобто володіння, користування та розпорядження майном, - зв'язана волею сторонніх осіб (відповідача у справі), що суперечить вищевказаній презумпції.

Визнання позову - це спрямована на припинення цивільного процесу безумовна згода відповідача виконати матеріально-правові вимоги позивачу, виражена у встановленій законом процесуальній формі.

Враховуючи позицію відповідача, яка висловлена його уповноваженим представником, яка в межах розгляду даної справи визнала позов, а відповідно до положень ч. 1 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Аналізуючи зібрані у справі докази у їх сукупності, суд вважає доведеним той факт, що кооперативна квартира АДРЕСА_1 є особистою власністю позивача, яка повністю внесла пайовий внесок за квартиру, та враховуючи положень ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», за яким рішення суду стосовно речових прав на нерухоме майно є правовстановлюючим документом, що підтверджує право власності на вказане майно, тому у сукупності встановлених обставин є підстави для задоволення позову про визнання за ОСОБА_1 права власності на квартири АДРЕСА_1.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. (ст.5 Цивільного процесуального кодексу України)

Особа, права якої порушено, може скористатись не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст.13 Цивільного процесуального кодексу України)

Відповідно до частини другої ст.89 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та визнання права власності на квартиру є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню в повному обсязі.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 13, 22, 24 Кодексу про шлюб та сім'ю України, ст. ст. 112, 113 Цивільного кодексу України (в редакції від 18 липня 1963 року), ст.ст.3, 321 Цивільного кодексу України ( в редакції, який набрав чинності з 01 січня 2004 року), ст.ст.16, 17 Закону України " Про власність", ст.ст. 2, 4, 12, 76-81, 89, 133, 141, 259, 263-265, 273, 280, 284, 288, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та визнання права власності на квартиру задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1, право власності на квартиру №75, жилою площею 37,5 кв.м, загальною площею 60,1 кв.м, в будинку АДРЕСА_1

Відповідно до положень ч. 1 ст. 354 Цивільного процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до п. 15.5 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Повний текст рішення складено 23 березня 2018 року.

С у д д я