УХВАЛА

27 квітня 2018 року

Київ

справа №9901/536/18

адміністративне провадження №П/9901/536/18

Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Бившевої Л.І.

розглянув матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя ОСОБА_2 про скасування ухвали та зобов'язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 19.04.2018 (згідно з відбитком календарного штемпелю поштового відправлення) подав до Верховного Суду як суду першої інстанції позов до члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя ОСОБА_2, в якому просить скасувати ухвалу від 19.03.2018 про залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги ОСОБА_1 стосовно судді Святошинського районного суду міста Києва Бандури І.С. та зобов'язання відповідача здійснити належну перевірку викладених в дисциплінарній скарзі від 08.11.2017 обставин, скласти висновок з пропозицією про відкриття дисциплінарної справи та передати матеріали на розгляд Дисциплінарної палати.

Вирішуючи питання щодо відкриття провадження у справі, Верховний Суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституційний Суд України здійснив офіційне тлумачення частини другої статті 55 Конституції України у рішеннях від 25.11.1997 № 6-зп, від 25.12.1997 № 9-зп, від 14.12.2011 № 19-рп/2011.

У рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що у своїх рішеннях він послідовно підкреслював значущість положень статті 55 Конституції України щодо захисту кожним у судовому порядку своїх прав і свобод від будь-яких рішень, дій чи бездіяльності органів влади, посадових і службових осіб, а також стосовно неможливості відмови у правосудді.

У цьому рішенні Конституційний Суд України також вказав, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

У справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в рішенні від 01.12.2004 № 18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» (інтерес у вузькому розумінні цього слова). Конституційний Суд України дійшов висновку, що поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» має один і той же зміст.

Відповідно до статті 1 Кодексу адміністративного судочинства України цей Кодекс визначає юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, встановлює порядок здійснення судочинства в адміністративних судах.

Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

За частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій, визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.

Відповідно до частин третьої і четвертої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Згідно з частиною четвертою статті 22 Кодексу адміністративного судочинства України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Вищої ради правосуддя.

Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Вищої ради правосуддя визначені у статті 266 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з пунктами 2, 3 частини першої зазначеної статті правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо законності дій чи бездіяльності, законності актів Вищої ради правосуддя.

Разом з тим Верховний Суд зазначає, що держава законами встановлює критерії, за якими право на доступ до суду не є абсолютним.

Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

Відповідно до статті 108 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя у порядку, визначеному Законом України «Про Вищу раду правосуддя», з урахуванням вимог цього Закону.

Згідно з частинами першою і другою статті 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» дисциплінарне провадження розпочинається за скаргою щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарна скарга), поданою відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», або за ініціативою Дисциплінарної палати чи Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у випадках, визначених законом.

Відповідно до частини першої статті 43 цього Закону член Дисциплінарної палати, визначений для попередньої перевірки відповідної дисциплінарної скарги (доповідач):

1) вивчає дисциплінарну скаргу і перевіряє її відповідність вимогам закону та наявність підстав для залишення без розгляду дисциплінарної скарги чи відмови у відкритті дисциплінарної справи; 2) за наявності підстав, визначених пунктами 1-5 частини першої статті 44 цього Закону, - повертає дисциплінарну скаргу скаржнику; 3) за наявності підстав, визначених пунктом 6 частини першої чи частиною другою статті 44 цього Закону, - передає скаргу на розгляд Дисциплінарної палати для ухвалення рішення щодо залишення без розгляду та повернення її скаржнику або відкриття дисциплінарної справи; 4) за відсутності підстав для залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги - збирає у разі необхідності інформацію, документи, інші матеріали для перевірки викладених у скарзі обставин та складає вмотивований висновок з пропозицією про відкриття чи відмову у відкритті дисциплінарної справи.

Частинами другою і третьою статті 42 цього Закону визначено, що дисциплінарні провадження щодо суддів здійснюють Дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя. Дисциплінарне провадження включає: 1) попереднє вивчення та перевірку дисциплінарної скарги; 2) відкриття дисциплінарної справи; 3) розгляд дисциплінарної скарги та ухвалення рішення про притягнення або відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до частини першої статті 51 цього Закону право оскаржити рішення Дисциплінарної палати у дисциплінарній справі до Вищої ради правосуддя має суддя, щодо якого ухвалено відповідне рішення. Скаржник має право оскаржити рішення Дисциплінарної палати у дисциплінарній справі до Вищої ради правосуддя за наявності дозволу Дисциплінарної палати на таке оскарження.

За змістом частин першої і другої статті 52 цього Закону рішення Вищої ради правосуддя, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, може бути оскаржене до суду. Право на оскарження до суду рішення Вищої ради правосуддя, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, має суддя, щодо якого було ухвалено відповідне рішення, та скаржник, якщо рішення Вищої ради правосуддя ухвалене за його скаргою.

Аналіз застосованих судом норм права свідчить, що об'єктом оскарження до Вищої ради правосуддя є рішення дисциплінарного органу Вищої ради правосуддя, прийняте за результатами розгляду скарги на дії судді, або до адміністративного суду - рішення Вищої ради правосуддя, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати.

Дисциплінарне провадження розпочинається з його відкриття і закінчується ухваленням рішення про притягнення або відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності.

Таким чином, право на оскарження рішень Вищої ради правосуддя обмежено законом шляхом визначення в законі рішень, які є об'єктом оскарження, та суб'єктів оскарження таких рішень.

Зважаючи на практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово наголошував на тому, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним (воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням), суд зазначає, що відсутність у національному праві регламентації права на оскарження рішень про відмову у відкритті дисциплінарного провадження стосовно судді є розумним обмеженням у процедурі дисциплінарної відповідальності суддів, покликаним не перевантажувати судову систему за умови, що чинне законодавством передбачає конкретні способи захисту прав та інтересів зацікавленої особи. Так, особа, яка подала дисциплінарну скаргу про вчинення прокурором дисциплінарного проступку, має право оскаржити рішення, ухвалені за результатами розгляду скарги на дії судді або за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати.

Таким чином, Верховний Суд зазначає, що рішення члена Вищої ради правосуддя про відмову у відкритті дисциплінарного провадження не є рішенням, прийнятим за результатами дисциплінарного провадження.

Рішення про відмову у відкритті дисциплінарного провадження не передбачає для позивача наслідків, не породжує і не припиняє його прав та обов'язків, а отже, не порушує його прав.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2018 у справі № П/9901/135/18 (провадження № 11-70сап18) зазначила, що поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в більш ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

З огляду на наведене Верховний Суд дійшов висновку, що у відкритті провадження в адміністративній справі належить відмовити.

Керуючись статтями 19, 170, 248, 266, Кодексу адміністративного судочинства України, -

У Х В А Л И В :

Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя ОСОБА_2 про скасування ухвали та зобов'язання вчинити дії.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала Верховного Суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.

Ухвалу може бути оскаржено до Великої Палати Верховного Суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її прийняття.

Суддя

Верховного Суду Л.І. Бившева