Постанова

Іменем України

18 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 522/13762/14-ц

провадження № 61-11996св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Фаловської І. М., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - заступник прокурора Одеської області;

відповідачі: ОСОБА_4, Київський національний університет культури і мистецтв, державний заклад «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К.Д. Ушинського»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника прокурора Одеської області на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 червня 2016 року у складі судді Тарасова А. В. та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 12 січня 2017 року у складі суддів: Громіка Р. Д., Черевка П. М., Драгомерецького М. М.,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2014 року заступник прокурора Одеської області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання недійсним диплому та зобов'язання вчинити певні дії.

Після неодноразового уточнення позовних вимог до справи залучено співвідповідачів: Київський національний університет культури і мистецтв, державний заклад «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К.Д.Ушинського».

Позовна заява мотивована тим, що 30 серпня 2005 року ОСОБА_4 подав до Київського національного університету культури і мистецтв заяву про вступ на заочну форму навчання за спеціалізацію правознавство, в якій вказав про наявність у нього вищої освіти, здобутої в Державному педагогічному університеті імені К.Д. Ушинського. На підтвердження цього надав завірену копію диплому від 06 липня 2001 року НОМЕР_1. Наказом ректора від 29 серпня 2005 року № 828с ОСОБА_4 було зараховано до Київського національного університету культури і мистецтв Інституту доуніверситетської підготовки та післядипломної освіти на спеціалізацію юрист. За результатами проходження навчання за скороченим терміном з 2005 до 2007 року відповідачу присвоєно кваліфікацію «юрист» та видано диплом спеціаліста від 05 червня 2007 року НОМЕР_2. Проте, перевіркою додержання вимог Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» встановлено, що ОСОБА_4 у Державному педагогічному університеті імені К.Д. Ушинського не навчався, та зазначеним закладом диплом про вищу освіту від 06 липня 2001 року НОМЕР_1 не видавався. Таким чином, при вступі до Київського національного університету культури і мистецтв ОСОБА_4 було повідомлено завідомо неправдиві дані щодо наявності у нього вищої освіти та надана завірена копія підробленого диплому.

У зв'язку з наведеним позивач просив суд визнати недійсним диплом спеціаліста від 05 червня 2007 року НОМЕР_2, виданий Київським національним університетом культури і мистецтв ОСОБА_4; зобов'язати ОСОБА_4 повернути диплом спеціаліста від 05 червня 2007 року НОМЕР_2 Київському національному університету культури і мистецтв.

Зазначена справа розглядалася судами неодноразово.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 листопада 2015 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 грудня 2014 року та рішення апеляційного суду Одеської області від 03 березня 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Після повернення справи на новий розгляд до Приморського районного суду м. Одеси, перший заступник прокурора Одеської області 19 травня 2016 року (до початку розгляду справи по суті) подав до суду заяву про доповнення (зміну) підстав позову відповідно до статті 31 ЦПК України, в якій зазначив з посиланнями на частину другу статті 44 Закону України «Про освіту» та статтю 1 Закону України «Про вищу освіту», що навчання здійснюється на підставі укладеного договору і наслідком цієї домовленості є видача диплому, на який розповсюджуються приписи норм щодо правочинів. З огляду на те, що ОСОБА_4 безпідставно зараховано на навчання до Київського національного університету культури і мистецтв на базі вищої освіти, якої він не здобув, а відповідно не пройшов повного курсу навчання для отримання диплому спеціаліста за кваліфікацією «юрист» від 05 червня 2007 року НОМЕР_2, то останній підлягає визнанню недійсним в судовому порядку.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 23 червня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що предметом позову є визнання недійсним диплому спеціаліста від 05 червня 2007 року НОМЕР_2, виданого ОСОБА_4, оскільки через відсутність у останнього вищої освіти він не міг навчатися за скороченим терміном навчання та отримувати післядипломну освіту, укладати відповідний договір та одержати на його підставі диплом. Правочином є правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб'єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 204 ЦК України діє презумпція правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Разом із тим, за правилами недійсності правочинів не можна визнавати недійсними документи, які за своїм змістом не є правочинами. Так само вчинення дій з виконання правочину саме по собі правочином не є і не може визнаватися неправомірним з підстав, встановлених законом для визнання недійсними правочинів. Диплом спеціаліста є лише документом, яким засвідчується факт здобуття особою вищої освіти й кваліфікації за відповідним освітньо-кваліфікаційним рівнем та підтверджується її здатність виконувати завдання та обов'язки (роботи) певного рівня професійної діяльності. При цьому диплом не є правочином, на підставі якого у особи відповідне право виникає, змінюється або припиняється. Аналогічним чином не можуть визнаватися недійсними з підстав, передбачених законом для недійсності правочинів, і дії щодо видачі диплому як такі, що спрямовані на виконання укладеного між сторонами правочину.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 12 січня 2017 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 червня 2016 року залишено без змін.

При цьому апеляційний суд повністю погодився з висновками суду першої інстанції.

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заступник прокурора Одеської області просив скасувати вказані судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_4 на момент вступу до Київського Національного Університету культури і мистецтв у Інститут доуніверситетської підготовки та післядипломної освіти не мав вищої освіти, а тому не міг навчатися за скороченим терміном навчання, укладати відповідний договір та отримати на його підставі диплом. Посилання судів на приписи статті 204 ЦК України щодо презумпції правомірності правочину є необґрунтованими, оскільки у позові ставилось питання про визнання недійсним диплому, який є результатом правочину.

Заперечення на касаційну скаргу відповідачами не подано.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

01 березня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, оскільки зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судами установлено, що наказом ректора Київського Національного Університету культури і мистецтв від 29 серпня 2005 року № 828с ОСОБА_4 на підставі поданої ним заяви зараховано до Київського Національного Університету культури і мистецтв в Інститут доуніверситетської підготовки та післядипломної освіти на спеціалізацію «юрист», для проходження післядипломної освіти як особу, яка мала повну вищу освіту (а. с. 7 т. 1).

У цій заяві ОСОБА_4 зазначив, що у нього наявна повна вища освіта, здобута в Державному педагогічному університеті імені К.Д. Ушинського, та на підтвердження цього надав завірену копію диплому про вищу освіту від 06 липня 2001 року НОМЕР_1 за спеціальністю «Педагогіка і методика середньої освіти, фізика».

Відповідно до рішення Державної екзаменаційної комісії, за результатами проходження навчання за заочною формою навчання зі скороченим терміном з 2005 по 2007 рік, ОСОБА_4 присвоєно кваліфікацію «юрист» та видано диплом спеціаліста від 05 червня 2007 року НОМЕР_2 (реєстраційний № 12/7) (а. с. 9 т. 1).

ОСОБА_4 займає посаду заступника начальника управління контролю за використанням та охороною земель Державної інспекції сільського господарства в Одеській області на підставі оформленого протоколом № 1 рішення конкурсної комісії з проведення конкурсу на заміщення вакантних посад державних службовців державної інспекції сільського господарства в Одеській області від 01 березня 2013 року про визнання його переможцем конкурсу та рекомендацію про призначення на цю посаду. Для участі у конкурсі на заміщення посади заступника начальника управління контролю за використанням та охороною земель ОСОБА_4 було подано перелік необхідних документів, в тому числі, диплом спеціаліста НОМЕР_2 від 05 червня 2007 року (а. с. 99-106 т. 1)

У ході проведення перевірки додержання вимог Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції»прокуратурою Одеської області встановлено, що відповідно до листа від 03 червня 2014 року Південноукраїнського національного педагогічного університету імені К.Д. Ушинського ОСОБА_4 у зазначеному закладі не навчався та диплом про вищу освіту від 06 липня 2001 року НОМЕР_1 йому виданий не був.

Зазначені обставини знайшли підтвердження на підставі наявних у матеріалах справи копій наказів Південноукраїнського національного педагогічного університету імені К. Д. Ушинського про видачу дипломів за червень 2001 року та копії журналу про видачу дипломів 6 липня 2001 року. Серед осіб, які здобули вищу освіту в Південноукраїнському національному педагогічному університеті імені К. Д.Ушинського та одержали диплом у вказаний період, ОСОБА_4 не значиться (а. с. 168-248 т. 1).

Відповідач ОСОБА_4 також не надав суду оригінал диплому про повну вищу освіту від 06 липня 2001 року НОМЕР_1.

За фактом підробки диплому Південноукраїнського національного педагогічного університету імені К.Д. Ушинського від 06 липня 2001 року серії НОМЕР_1 прокуратурою Одеської області до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені дані про вчинення кримінального правопорушення, з попередньою правовою кваліфікацією за частиною четвертою статті 358 КК України, що підтверджується відповідним витягом з Реєстру кримінальних проваджень (а. с. 11 т. 1).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про вищу освіту» від 17 січня 2002 року(далі - Закон) (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) вища освіта - рівень освіти, який здобувається особою у вищому навчальному закладі в результаті послідовного, системного та цілеспрямованого процесу засвоєння змісту навчання, який ґрунтується на повній загальній середній освіті й завершується здобуттям певної кваліфікації за підсумками державної атестації. Державна атестація осіб, які закінчують вищі навчальні заклади - це встановлення відповідності рівня якості отриманої ними вищої освіти вимогам стандартів вищої освіти по закінченню навчання за напрямом, спеціальністю.

У частині четвертій статті 7 цього Закону зазначено, що вищу освіту мають особи, які завершили навчання у вищих навчальних закладах, успішно пройшли державну атестацію відповідно до стандартів вищої освіти і отримали відповідний документ про вищу освіту державного зразка. Державна атестація осіб, які закінчують вищі навчальні заклади усіх форм власності, здійснюється державною екзаменаційною комісією.

Частина перша статті 9 Закону передбачає види документів, які засвідчують здобуття особою вищої освіти та кваліфікації за певними освітньо-кваліфікаційними рівнями: диплом молодшого спеціаліста; диплом бакалавра; диплом спеціаліста; диплом магістра.

Відповідно до частини другої статті 44 Закону України «Про освіту»(у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) вищі навчальні заклади здійснюють свою діяльність за державним контрактом (замовленням) та угодами як основною формою регулювання відносин між навчальними закладами та підприємствами, установами, організаціями, громадянами.

Згідно з частинами першою, другою статті 47 Закону України «Про освіту», статтею 10 Закону, післядипломна освіта - спеціалізоване вдосконалення освіти та професійної підготовки особи шляхом поглиблення, розширення й оновлення її професійних знань, умінь та навичок або отримання іншої професії, спеціальності на основі здобутого раніше освітньо-кваліфікаційного рівня та практичного досвіду. Форми, терміни і зміст навчання, методичної та науково-дослідної діяльності визначаються закладами післядипломної освіти за погодженням із замовником.

Післядипломна освіта створює умови для безперервності та наступності освіти і включає:

перепідготовку - отримання іншої спеціальності на основі здобутого раніше освітньо-кваліфікаційного рівня та практичного досвіду;

спеціалізацію - набуття особою здатностей виконувати окремі завдання та обов'язки, які мають особливості, в межах спеціальності;

розширення профілю (підвищення кваліфікації) - набуття особою здатностей виконувати додаткові завдання та обов'язки в межах спеціальності; стажування - набуття особою досвіду виконання завдань та обов'язків певної спеціальності.

Особа, яка пройшла перепідготовку і успішно пройшла державну атестацію, отримує відповідний документ про вищу освіту.

Особа, яка успішно пройшла стажування або спеціалізацію чи розширила профіль (підвищила кваліфікацію), отримує відповідний документ про післядипломну освіту.

Положенням про освітньо-кваліфікаційні рівні (ступеневу освіту), затвердженим постановою Кабінету міністрів України від 20 січня 1998 року № 65(у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) встановлено, що правила прийому та навчання за освітньо-професійними програмами підготовки фахівців з вищою освітою встановлюються вищим навчальним закладом відповідно до цього Положення та Типових умов прийому до вищих навчальних закладів, які розробляються і затверджуються Міносвіти в установленому порядку (пункт 10).

Суди першої та апеляційної інстанцій, врахувавши вищенаведені норми матеріального права, дійшли правильного висновку, що предметом даного позову є визнання недійсним диплому спеціаліста від 05 червня 2007 року НОМЕР_2, виданого ОСОБА_4, на тій підставі, що з огляду на відсутність у останнього вищої освіти він не міг навчатися за скороченим терміном навчання, отримувати післядипломну освіту, укладати відповідний договір та отримати на його підставі диплом.

Разом з цим, суди, відмовляючи у задоволенні позову, зазначали, що за правилами недійсності правочинів не можна визнавати недійсними документи, які за своїм змістом не є правочином, тобто такого способу захисту, як визнання диплому недійсним законодавством не передбачено.

Оскільки згідно статті 47 Закону України «Про освіту» післядипломна освіта забезпечує отримання іншої професії, спеціальності на основі здобутого раніше освітньо-кваліфікаційного рівня та практичного досвіду, та враховуючи, що ОСОБА_4 безпідставно був зарахований на навчання до Київського національного університету культури і мистецтв на базі вищої освіти, якої він не отримував, та не пройшов повного курсу навчання для отримання нового диплому про вищу освіту, що встановлено судами, наявні підстави для визнання диплому спеціаліста від 05 червня 2007 року НОМЕР_2, виданого Київським національним університетом культури і мистецтв, недійсним.

Диплом про вищу освіту є документом, який посвідчує здобуття особою вищої освіти та кваліфікації за певними освітньо-кваліфікаційними рівнями й видається на підставі відповідних рішень державної екзаменаційної комісії в межах її повноважень, відповідно у спорах щодо правомірності одержання диплому про вищу освіту недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні дипломи, так і самі дипломи про вищу освіту.

Аналіз вищенаведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що видача ОСОБА_4 диплома про одержання вищої освіти від 05 червня 2007 року без визначених Законами України «Про вищу освіту», «Про освіту» підстав, є неправомірною.

Визнання недійсним диплому про вищу освіту, виданого з порушенням законодавства, яке регулює правовідносини з набуття вищої освіти, є законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав в судовому порядку.

У справі, яка переглядається, суди, вірно встановивши, що ОСОБА_4 отримав диплом про вищу освіту без передбачених законодавством підстав, всупереч норм статей 15, 16 ЦК України дійшли невірних висновків про те, що визнання недійсним диплому про вищу освіту без установлення у судовому порядку незаконності рішення відповідного органу, на підставі якого він виданий, не є належним та окремим способом захисту порушених прав.

За таких обставин необґрунтованими, як на підставу відмови в позові є посилання судів на те, що наказ ректора Київського національного університету культури і мистецтв від 29 серпня 2005 року № 828с про зарахування ОСОБА_4 для проходження післядипломної освіти, договір про надання освітніх послуг та рішення Державної екзаменаційної комісії про присвоєння ОСОБА_4 кваліфікації «юрист» та видачу відповідного диплома, не були предметом окремого оскарження в суді.

Не є вірним застосування в цій справі правового висновку Верховного Суду України від 16 лютого 2011 року у справі № 6-58626св10, оскільки зазначене судове рішення ухвалене у справі з предметом спору про визнання договорів поруки недійсними та не містить тексту, наведеного у рішенні апеляційним судом.

Суди правильно вказали на те, що предметом позову, що розглядається, є визнання недійсним диплому спеціаліста від 05 червня 2007 року НОМЕР_2, виданого ОСОБА_4, проте вважали, що цей документ не може бути визнаний недійсним за правилами недійсності правочину.

При цьому не взяли до уваги, що за змістом статті 119 ЦПК України 2004 року підставами позову, які відповідно до статей 31, 215 цього Кодексу суд не може змінити без згоди позивача, є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а не саме по собі посилання на певну норму закону.

У випадку помилкового посилання позивача не на ту норму закону, суд, встановивши підстави позову, застосовує норму закону, яка регулює правовідносини сторін, незалежно від згоди на це позивача чи відповідача.

Неправильне зазначення позивачем правової норми на обґрунтування позову та некоректне формулювання позовної вимоги не є визначальним для суду для вирішення спірних правовідносин у даній справі.

Оскільки обставини, якими прокурор обґрунтовував свої позовні вимоги, суди вважали доведеними та встановленими, та на порушення норм статей 15, 16 ЦК України дійшли невірних висновків про те, що визнання недійсним диплому про вищу освіту не є належним та окремим способом захисту порушених прав, Верховний Суд вважає, що суди допустили неправильне застосування наведених норм матеріального права та порушення норм процесуального права, тому дійшли помилкових висновків про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Диплом про вищу освітує документом, яким засвідчується факт здобуття особою вищої освіти й кваліфікації за відповідним освітньо-кваліфікаційним рівнем та підтверджується її здатність виконувати завдання та обов'язки (роботи) певного рівня професійної діяльності. Відповідно правовим наслідком встановлення тієї обставини, що такий документ видано без передбачених законом підстав, може бути визнання його недійсним в судовому порядку.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування судом норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що допущене судами першої та апеляційної інстанцій неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права призвело до помилкового вирішення справи, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову в частині позовних вимог про визнання недійсним диплому спеціаліста від 05 червня 2007 року НОМЕР_2, виданого Київським національним університетом культури і мистецтв ОСОБА_4

Разом з тим, не підлягають задоволенню позовні вимоги прокурора про зобов'язання ОСОБА_4 повернути диплом спеціаліста від 05 червня 2007 року НОМЕР_2 Київському національному університету культури і мистецтв, оскільки визнання зазначеного диплому недійсним в судовому порядку в повній мірі забезпечує відновлення становища, яке існувало до видачі ОСОБА_4 зазначеного диплома.

Відповідно до положень підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційна скарга підлягає задоволенню, то сплачені судові витрати у зв'язку з розглядом справи у суді касаційної інстанцій підлягають стягненню з відповідача на користь позивача у розмірі 584,64 грн.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника прокурора Одеської області задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 12 січня 2017 року скасувати.

Позов заступника прокурора Одеської області до ОСОБА_4, Київського національного університету культури і мистецтв, державного закладу «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К.Д.Ушинського» про визнання недійним диплому, та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати недійсним диплом спеціаліста від 05 червня 2007 року НОМЕР_2, виданий Київським національним університетом культури і мистецтв, ОСОБА_4.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь прокуратури Одеської області 584,64 грн судового збору у зв'язку з розглядом справи у суді касаційної інстанцій

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий СуддіВ. С. Висоцька А. О. Лесько С. Ю. Мартєв І. М. Фаловська С. П. Штелик