РІШЕННЯ

Іменем України

24 квітня 2018 року Київ П/9901/327/18

800/156/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):

головуючого судді: Бевзенка В.М.,

суддів - Білоуса О.В.,

Данилевич Н.А.,

Желтобрюх І.Л.,

Шарапи В.М.,

при секретарі судового засідання - Ігнатенко О.В.,

за участю представника позивача - ОСОБА_4,

представника відповідача - Белінської О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження в режимі відеоконференції адміністративну справу за позовом ОСОБА_6 до Вищої ради юстиції (правонаступник - Вища рада правосуддя) про визнання незаконним та скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до Вищої ради юстиції, в якому просила:

- визнати протиправними дії Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі - ТСК) щодо здійснення відносно судді Червонозаводського районного суду м. Харкова ОСОБА_6 перевірки і складання висновку від 24 березня 2015 року №11/02-15 на підставі Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні»;

- визнати незаконним та скасувати висновок ТСК від 24 березня 2015 року №11/02-15;

- визнати незаконним та скасувати рішення Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ) «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення судді Червонозаводського районного суду м. Харкова ОСОБА_6 з посади за порушення присяги судді» від 04 лютого 2016 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12 березня 2016 року адміністративний позов ОСОБА_6 до ВРЮ в частині визнання протиправними дій ТСК щодо здійснення відносно судді Червонозаводського районного суду м. Харкова ОСОБА_6 перевірки і складання висновку від 24 березня 2015 року №11/02-15 на підставі Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» та визнання незаконним та скасування висновку ТСК від 24 березня 2015 року №11/02-15 - залишено без розгляду. Відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_6 до ВРЮ про визнання незаконним та скасування рішення ВРЮ від 04 лютого 2016 року «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення судді Червонозаводського районного суду м. Харкова ОСОБА_6 з посади за порушення присяги судді».

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає:

- відповідачем прийнято оскаржуване рішення на підставі звернення за підписом заступника прокурора Харківської області Стратюка О.М., який діяв поза межами повноважень, наданих Законом України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року №1789-ХІІ (у редакції, чинній на день звернення заступника прокурора Харківської області Стратюка О.М. із заявою про проведення перевірки щодо судді ОСОБА_6 - на 16 грудня 2014 року; далі - Закон України «Про прокуратуру»), та всупереч вимог частини другої статті 2 Закону №1168. Позивач вважає, що таке звернення не підлягало перевірці, що свідчить про протиправність оскаржуваного рішення;

- оскільки ОСОБА_8, як особа, що притягнута до адміністративної відповідальності за статтею 185 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 07 грудня 1984 року №8073-X (далі - КУпАП), не є учасником мирних акцій протесту, як того вимагає пункт 5 частини першої Закону №1168, то ТСК та ВРЮ не мали законних підстав проводити перевірку, а відтак і вирішувати питання щодо наявності дисциплінарного проступку, притягувати до дисциплінарної відповідальності позивача;

- ВРЮ вийшли за межі наданих повноважень, надавши оцінку постанові від 20 лютого 2014 року у справі про адміністративне правопорушення №646/1508-14-п не в розрізі вимог пункту 5 частини першої статті 3 Закону №1168 та Регламенту від 03.07.2014, а виключно в рамках дотримання суддею норм матеріального та процесуального права в частині законності прийнятого рішення та виду адміністративного стягнення накладеного на ОСОБА_9;

- приймаючи оскаржуване рішення, відповідачем було пропущено річний строк притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності.

У відзиві на позовну заяву, відповідач проти позову заперечує та просить відмовити в його задоволенні, зокрема, оскільки:

- вважає, що до спірних правовідносин застосовується частина четверта статті 96 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд», відповідно до якої строк застосування дисциплінарного стягнення до позивача у виді звільнення за порушення присяги судді не сплив;

- зазначає, що згідно частини другої статті 2 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» від 08 квітня 2014 року №1188-VII (далі - Закон України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні») право на звернення до ТСК із заявою про проведення спеціальної перевірки стосовно судді надано будь-яким особам;

- не погоджується з твердженням позивача про те, що ОСОБА_8 не є учасником мирних акцій протесту, оскільки він був звільненим позивачем від відповідальності на підставі Закону України «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України» від 21 лютого 2014 року №743-VII (далі - Закон №743-VII);

- вважає, що оскаржуване рішення є вмотивованим, прийнятим на підставі поданих позивачем документів та у відповідності до норм чинного законодавства.

У відповіді на відзив позивач зазначає, що:

- підстави для звільнення позивача з посади судді мали місце 20 лютого 2014 року, а тому на день розгляду ВРЮ дисциплінарної справи 04 лютого 2016 року сплив річний термін притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, встановлений частиною четвертою статті 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року №2453-VI;

- на момент прийняття позивачем постанови від 20 лютого 2014 року по справі №646/1508/14-н законодавством не було передбачено такого дисциплінарного проступку як порушення присяги судді;

- Законом України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» передбачено право на подання заяв про проведення перевірки індивідуально визначеного судді юридичним та фізичним особам, натомість ОСОБА_10 є заступником прокурора Харківської області, який є посадовою особою та суб'єктом владних повноважень, який діє у межах повноважень Закону України «Про прокуратуру», положення якого не передбачають право заступника прокурора на звернення до ТСК з вимогою проведення перевірки щодо судді;

- Стратюком О.М. подано заяву до ТСК з порушенням шестимісячного строку, передбаченого статтею 2 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні»;

- постанова від 20 лютого 2014 року не була скасованою судом апеляційної інстанції, а тому ТСК у висновку від 24 березня 2014 року та ВРЮ у рішенні від 4 лютого 2016 року безпідставно зауважили, що суддя ОСОБА_6 не виконала професійних обов'язків під час гострого соціального конфлікту в Україні, що завдало істотної шкоди демократичному конституційному ладу, правам і свободам громадян, інтересам суспільства та держави.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, викладених в позовній заяві, та просив позов задовольнити.

У судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, та просив відмовити в задоволенні позову.

Суд заслухав пояснення представників сторін, дослідив надані ними докази на підтвердження обґрунтованості заявлених вимог та заперечень і з'ясував таке.

Указом Президента України від 17 березня 2007 року №212/2007 позивача призначено строком на п'ять років на посаду судді Червонозаводського районного суду міста Харкова. Постановою Верховної Ради України від 22 березня 2012 року №4577-VI позивача обрано на посаду судді безстроково.

23 вересня 2014 року до ТСК надійшла заява ОСОБА_11 про проведення спеціальної перевірки позивача в порядку реалізації Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», у зв'язку з прийняттям постанови від 20 лютого 2014 року по справі №646/1508/14-п, якою ОСОБА_8 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення за статтею 185 КУпАП та призначено покарання у вигляді адміністративного арешту строком на 15 діб.

16 грудня 2014 року до ТСК надійшла заява заступника прокурора Харківської області Стратюка О.М. про проведення спеціальної перевірки позивача в порядку статті 2 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» з метою з'ясування фактів, які свідчать про порушення суддею ОСОБА_6 присяги, наявності підстав для притягнення до дисциплінарної або кримінальної відповідальності.

У вказаних зверненнях заявники вказують, що суддею ОСОБА_6 вчинено дії, які викликають сумнів у її безсторонності, об'єктивності та неупередженості під час прийняття рішень у справі №646/1508/14-п.

20 лютого 2014 року позивачем було прийнято постанову у справі про адміністративне правопорушення №646/1508-14-п, якою визнано ОСОБА_8 винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст.185 КУпАП (злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника міліції) і накладено на нього стягнення у виді адміністративного арешту строком на 15 діб.

У названій постанові від 20 лютого 2014 року зазначається, що факт порушення ОСОБА_8 законодавства підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення від 19 лютого 2014 року та рапортом працівника міліції, згідно якого ОСОБА_8 приблизно о 17 годині не покорився законним вимогам працівників міліції щодо припинення блокування воріт Академії внутрішніх військ України на пл. Повстання, 3 в м. Харкові. Під час розгляду справи ОСОБА_8 не визнав вину у вчиненні адміністративного правопорушення. Вказаний вид стягнення є доцільним і достатнім для виправлення ОСОБА_8, слугуватиме попередженням для здійснення ним нових правопорушень.

04 березня 2014 року перший заступник прокурора м. Харкова направив до Червонозаводського районного суду міста Харкова клопотання про звільнення ОСОБА_12 від адміністративної відповідальності на підставі Закону №743-VII та закриття провадження у справі.

05 березня 2014 року позивачем винесено постанову про задоволення вказаного клопотання. Рішення мотивоване тим, що ОСОБА_12 не був учасником мирного зібрання і про це не заявляв. Проте, Закон №743-VII не передбачає переліку адміністративним правопорушень, на які він розповсюджується, а діяння, за яке ОСОБА_12 притягнутий до адміністративної відповідальності, вчинено в період зазначений в Законі №743-VII.

24 березня 2015 року, перевіривши викладені у заявах обставини, ТСК прийняла висновок №11/02-15, яким визнано у діях судді Червонозаводського районного суду м. Харкова ОСОБА_6 ознаки порушення присяги та направлено його разом із матеріалами перевірки до ВРЮ для розгляду та прийняття рішення.

У висновку ТСК №11/02-15 від 24 березня 2015 року зазначено, що при винесенні постанови від 20 лютого 2014 року, якою до ОСОБА_12 застосовано найсуворіший вид адміністративного стягнення, суддя ОСОБА_6 не встановила обставин, які пом'якшують або обтяжують відповідальність, обмежилась посиланням на рапорт і протокол, не обґрунтувавши доведеність вини правопорушника, а сама постанова не містить обставин, встановлених при розгляді справи. Також, у висновку ТСК стверджувала, що стаття 4 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», на яку суддя ОСОБА_6 посилається в мотивувальній частині постанови від 05 березня 2014 року, передбачає звільнення від адміністративної відповідальності осіб, які були учасниками масових акцій протесту. Проте, встановивши, що ОСОБА_8 не був учасником масових акцій протесту, застосувала до нього норми цього закону.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу матеріалів між членами ВРЮ від 30 липня 2015 року вказаний висновок ТСК з доданими матеріалами передано члену Вищої ради юстиції для проведення перевірки.

У письмових поясненнях, позивач заперечила вказаний висновок ТСК, стверджуючи що комісія не з'ясувала, що заява ОСОБА_11 подана від імені неіснуючої особи; матеріали справи не містять стосовно участі ОСОБА_8 в акціях протесту чи мирних зібраннях, а відповідні посилання відсутні у висновку ТСК; постанови про накладення стягнення на ОСОБА_8 та про закриття провадження є чинними.

Висновком дисциплінарної секції ВРЮ від 19 листопада 2015 року рекомендовано ВРЮ прийняти рішення про внесення подання про звільнення судді Червонозаводського районного суду м. Харкова ОСОБА_6 з посади за порушення присяги.

Рішенням ВРЮ від 04 лютого 2016 року №251/0/15-16 вирішено внести подання до Верховної Ради України про звільнення позивача з посади у зв'язку з порушенням присяги судді. Вказане рішення, зокрема, вмотивоване тим, що допущені суддею ОСОБА_6 грубі порушення законодавства свідчать про необ'єктивний та упереджений розгляд справи, порочать звання судді, що є порушенням присяги.

Не погоджуючись з рішенням ВРЮ від 04 лютого 2016 року №251/0/15-16, позивач звернулась до суду з вказаним позовом.

Надаючи оцінку оскаржуваному рішенню ВРЮ, колегія суддів звертає увагу на те, що визначальним у вирішенні цього спору є встановлення обставин про те, чи діяв відповідач лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України під час його прийняття.

Частиною п'ятою статті 126 Конституції України встановлено перелік підстав звільнення судді з посади, зокрема, суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі порушення суддею присяги.

Відповідно до статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» від 15 січня 1998 року № 22/98- ВР (далі - Закон України «Про Вищу раду юстиції») питання про звільнення судді з підстав, передбачених пунктами 4-6 частини п'ятої статті 126 Конституції України (порушення суддею вимог щодо несумісності, порушення суддею присяги, набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього), Вища рада юстиції розглядає після надання Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, іншого суб'єкта у випадках, визначених законом, відповідного висновку або за власною ініціативою.

Закон України «Про відновлення довіри до судової влади» визначає правові та організаційні засади проведення спеціальної перевірки суддів судів загальної юрисдикції як тимчасового посиленого заходу з використанням існуючих процедур розгляду питань про притягнення суддів судів загальної юрисдикції до дисциплінарної відповідальності і звільнення з посади у зв'язку з порушенням присяги з метою підвищення авторитету судової влади України та довіри громадян до судової гілки влади, відновлення законності і справедливості.

Пунктом 1 частини другої статті 2 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади» заяви про проведення перевірки індивідуально визначеного судді (суддів) згідно із статтею 3 цього Закону подаються юридичними або фізичними особами у письмовій формі до Тимчасової спеціальної комісії протягом шести місяців з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення про її утворення та повинні містити, зокрема, такі відомості про найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я, по батькові для фізичних осіб) особи, яка подає заяву, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання (для фізичних осіб), номери засобів зв'язку, адреси електронної пошти (за наявності).

Пунктом 5 частини першої статті 3 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади» передбачено, що суддя суду загальної юрисдикції підлягає перевірці у разі прийняття ним одноособово або у колегії суддів таких рішень: про накладення адміністративних стягнень на осіб, які були учасниками масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності цим Законом, на підставі статті 185 Кодексу України про адміністративні правопорушення за злісну непокору законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, військовослужбовця та про залишення зазначених рішень без змін судом апеляційної інстанції в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності цим Законом.

Як вбачається з матеріалів справи, в заяві ОСОБА_11 від 23 вересня 2014 року до ТСК зазначається, що заявник проживає за адресою: АДРЕСА_1.

У висновку дисциплінарної секції ВРЮ від 19 листопада 2015 року та рішенні ВРЮ від 04 лютого 2016 року №251/0/15-16 зазначено, що заява громадянина ОСОБА_11 не відповідає вимогам частини другої статті 2 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади», а тому розгляду ТСК підлягала лише заява заступника прокурора Харківської області Стратюка О.М.

Вказані висновки мотивовані тим, що згідно відповіді ДМС Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, наданої на запит члена ВРЮ, вбачається, що особа на ім'я ОСОБА_11 зареєстрованою чи знятою з реєстрації місця проживання на території Харківської області не значиться. За обліком Нововодолазького РС ГУДМС України в Харківській області на осіб зареєстрованих чи знятих з реєстрації місця проживання на території Нововодолазького району, документованих паспортами громадянина України, не значиться. Будинок №299 по вул. Леніна у смт. Нова Водолага Харківської області не існує.

Таким чином, прийнмаючи оскаржуване рішення, відповідачем було надано належну оцінку заяві ОСОБА_11

Статтею 121 Конституції України встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, на яку покладається, зокрема, нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про прокуратуру» прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами державного і господарського управління та контролю, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими Радами, їх виконавчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.

Статтею 4 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що діяльність органів прокуратури спрямована на всемірне утвердження верховенства закону, зміцнення правопорядку і має своїм завданням захист від неправомірних посягань: закріплених Конституцією України незалежності республіки, суспільного та державного ладу, політичної та економічної системи, прав національних груп і територіальних утворень; гарантованих Конституцією, іншими законами України та міжнародними правовими актами соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод людини та громадянина; основ демократичного устрою державної влади, правового статусу місцевих Рад, органів самоорганізації населення.

Принципами організації і діяльності прокуратури, передбаченими статтею 6 Закону України «Про прокуратуру», є, зокрема, захист у межах своєї компетенції прав і свобод громадян на засадах їх рівності перед законом, незалежно від національного чи соціального походження, мови, освіти, ставлення до релігії, політичних переконань, службового чи майнового стану та інших ознак, та вжиття заходів до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, поновлення порушених прав і притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення.

З огляду на наведене правове регулювання, Суд вважає, що звертаючись до ТСК із заявою щодо перевірки судді на підставі статті 2 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», заступник прокурора Харківської області України ОСОБА_10 діяв у межах своїх повноважень та у спосіб, передбачений законом.

Вищенаведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постановах від 12.07.2016 (по справі №21-1040а16), від 25.10.2016 (по справі №21-1619а16).

Зазначаючи про безпідставність проведення перевірки на підставі Закону України «Про відновлення довіри до судової влади», позивач вказує, що ОСОБА_8 не був учасником масових акцій протесту. На підтвердження вказаних доводів позивач надав суду лист №11-07 від 28 липня 2015 року за підписом члена Координаційної ради «Євромайдан-Харків» ОСОБА_13, в якому зазначено, що у Координаційної ради «Євромайдан-Харків» відсутні данні про те, що ОСОБА_8 був учасником мирної акції протесту 19 лютого 2014 року.

Також, у висновку №11/02-15 від 24 березня 2015 року ТСК стверджує, що стаття 4 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», на яку суддя ОСОБА_6 посилається в мотивувальній частині постанови від 05 березня 2014 року, передбачає звільнення від адміністративної відповідальності осіб, які були учасниками масових акцій протесту. Проте, встановивши, що ОСОБА_8 не був учасником масових акцій протесту, застосувала до нього норми цього закону.

Суд вважає, що приймаючи оскаржуване рішення відповідач обґрунтовано відхилив вказані доводи позивача, оскільки притягуючи ОСОБА_8 до адміністративної відповідальності за статтею 185 КУпАП, суддя ОСОБА_6 в постанові від 20 лютого 2014 року належним доказом його вини визнала протокол про адміністартвине правопорушення та рапорт працівника міліції, за змістом яких 19 лютого 2014 року ОСОБА_8 брав участь у блокуванні воріт Академії внутрішніх військ України, тобто був учасником масових акцій протесту.

Частиною четвертою статті 2 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади» передбачено, що Тимчасова спеціальна комісія може повернути заяву заявнику без розгляду лише у разі, якщо до такої заяви не додано копій судових рішень або якщо заява не відповідає вимогам, встановленим цим Законом. Заявник не позбавляється права повторно звернутися із такою заявою після виправлення зазначених недоліків.

Згідно частини п'ятої статті 2 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» заяви, що надійшли після закінчення визначеного цією статтею строку, а також заяви, щодо яких Тимчасова спеціальна комісія не встигла прийняти рішення до закінчення своїх повноважень, передаються до Вищої ради юстиції для продовження їх розгляду за загальною процедурою.

З огляду на наведене правове регулювання, Суд зазначає, що заяви про проведення перевірки індивідуально визначеного судді (суддів) згідно із статтею 3 цього Закону, подані після спливу шестимісячного строку, передаються до ВРЮ для продовження їх розгляду.

Враховуючи наведене правове регулювання, Суд вважає безпідставними доводи позивача про те, що розгляд ТСК заяви заступника прокурора Харківської області Стратюка О.М. про проведення перевірки судді ОСОБА_6, яка подана з пропуском шестимісячного строку, та не передання такої заяви до ВРЮ є свідченням необґрунтованості висновків ТСК та упередженості до позивача, оскільки останнім не наведено обґрунтувань, яким чином відповідні обставини впливають на прийняття відповідачем оскаржуваного рішення.

Закони України «Про судоустрій та статус суддів» та «Про Вищу раду юстиції» у редакціях, чинних на час вчинення позивачем дій, які стали підставою для здійснення щодо нього дисциплінарного провадження, не передбачали жодних обмежувальних строків притягнення судді до відповідальності за порушення присяги.

Статтею 88 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 07 липня 2010 року №2453-VI (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон України «Про судоустрій та статус суддів») передбачено, що до суддів може застосовуватися дисциплінарне стягнення лише у виді догани. Це стягнення могло бути застосоване не пізніше шести місяців із дня відкриття Вищою кваліфікаційною комісією суддів України провадження в дисциплінарній справі, але не пізніше року з дня вчинення проступку, без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці (частина четверта статті 87 цього Закону).

Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року №192-VIII (далі - Закон України «Про забезпечення права на справедливий суд») з метою підвищення національних стандартів судоустрою і судочинства та забезпечення права на справедливий суд внесено системні зміни до законодавчих актів України, у тому числі Закону України «Про Вищу раду юстиції», а Закон України «Про судоустрій та статус суддів» викладено в новій редакції.

Пунктом 6 розділу І Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» були внесені зміни до Закону України «Про Вищу раду юстиції», зокрема частина друга статті 32 цього Закону була викладена в редакції, згідно з якою провадження щодо звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами і у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження.

Згідно зі статтею 96 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.

У частині першій статті 97 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» міститься перелік видів дисциплінарних стягнень стосовно судді, одним із яких є висновок про направлення рекомендації до ВРЮ для вирішення питання про внесення подання про звільнення судді з посади за порушення присяги. У частині другій цієї статті визначені умови, за яких такий висновок може бути прийнятий.

Згідно з пунктом 8 розділу ІІ Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» заяви і скарги, подані до набрання чинності цим Законом, а також дисциплінарні провадження щодо суддів, розпочаті до набрання чинності цим Законом, здійснюються відповідно до Закону України «Про судоустрій та статус суддів» у редакції, що діяла на момент подачі відповідної заяви (скарги), відкриття відповідного дисциплінарного провадження.

Таким чином, до 27 лютого 2015 року, дня набрання чинності змін до Закону України «Про Вищу раду юстиції», внесених Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд», національне законодавство не передбачало строку для здійснення провадження щодо звільнення судді з посади за порушення присяги, і лише з цієї дати відповідно до частини другої статті 32 зазначеного Закону було встановлено, що провадження щодо звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами і у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження.

Водночас такі правила і строки для здійснення дисциплінарного провадження, які можуть бути застосовані при проведенні провадження щодо звільнення за порушення присяги судді були передбачені саме положеннями Закону України «Про судоустрій та статус суддів» в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд», які набрали чинності з 28 березня 2015 року.

Отже, застосування положень частини другої статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» після внесення до неї змін стало можливим лише після набрання чинності Закону України «Про судоустрій та статус суддів» в редакції Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд».

Стаття 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» нерозривно пов'язана з розділом VI Закону України «Про судоустрій та статус суддів» і має застосовуватися у поєднанні з нормами, що регламентують підстави та порядок застосування до судді дисциплінарної відповідальності.

Таким чином, після набрання чинності Законом України «Про судоустрій та статус суддів» в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» уповноважений орган має вирішувати питання про притягнення судді до відповідальності за порушення присяги, в тому числі вчинені до набрання цим Законом чинності, протягом строку, встановленого частиною четвертою статті 96 зазначеного Закону.

Враховуючи вищенаведе, Суд вважає необґрунтованими доводи позивача про те, що відповідачем прийнято оскаржуване рішення поза межами строків притягнення судді до відповідальності за порушення присяги.

Частиною першою статті 55 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено зміст присяги судді, з якої вбачається, що, вступаючи на посаду, суддя урочисто присягає об'єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкоряючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов'язки судді, дотримуватися морально-етичних принципів поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді та принижують авторитет судової влади.

Частинами другою статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що порушенням суддею присяги є:

- вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів;

- недотримання суддею вимог та обмежень, встановлених Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції»;

- умисне затягування суддею строків розгляду справи понад терміни, встановлені законом;

- порушення морально-етичних принципів поведінки судді.

Приймаючи оскаржуване рішення ВРЮ обґрунтовано встановлено, що суддею ОСОБА_6 допущені грубі порушення законодавства під час розгляду справи №646/1508-14-п.

ВРЮ встановлено та підтверджується матеріалами справи, що:

- у постанові від 20 лютого 2014 року по справі №646/1508-14-п лише повторено обставини інкримінованого діяння ОСОБА_8, які викладені у протоколі про адміністративне правопорушення;

- у вказаній постанові не обґрунтовано чим доведено вину правопорушника, а лише зазначено посилання на протокол і рапорт, без аналізу їх відповідності вимогам законодавства;

- у вказаній постанові відсутні доводи судді щодо оцінки доказів, зокрема щодо протоколу про адміністративне правопорушення, який оформлений не у визначений законом спосіб, оскільки не відповідає бланку протоколу адміністративного правопорушення, що є додатком до Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах внутрішніх справ, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України №950 від 04 жовтня 2013 року;

- застосувавши до ОСОБА_8 адміністративний арешт, який є найсуворішим видом адміністративного стягнення та застосовується у виняткових випадках, коли правопорушення за ступенем суспільної небезпечності межує зі злочином і застосування інших стягнень буде визнано недостатнім, в порушення статті 33 КУпАП, суддя ОСОБА_6 не встановила обставин, які пом'якшують і обтяжують відповідальність, в тому числі не з'ясувала, чи притягувався раніше ОСОБА_8 до адміністративної відповідальності за таке ж правопорушення або до кримінальної відповідальності;

- судове засідання щодо розгляду матеріалів Червонозаводського РВ ХМУГ УМВС України в Харківській області про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_8 відбулося не у робочий час;

- задовольняючи клопотання заступника прокурора м. Харкова про звільнення ОСОБА_12 від адміністративної відповідальності на підставі Закону №743-VII та закриття провадження у справі, суддя ОСОБА_6, встановивши, що ОСОБА_12 не є учасником масових акцій протесту, застосувала положення вказаного закону.

Наведені мотиви слугували підставою для висновку ВРЮ про необ'єктивний та упереджений розгляд справи суддею ОСОБА_6, що порочить звання судді, що є порушенням присяги, і як наслідок підставою для внесення подання про звільнення судді із займаної посади.

Спростовуючи доводи відповідача про те, що притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_8 відбулося не у робочий час, позивачем надано лист голови Червонозаводського районного суду м.Харкова Шелест І.М., в якому зазначається, що поза межами робочого часу суд працював 19-20.02.2014.

Судом встановлено, що в оспорюваному рішенні повно вказані обставини, які стали підставою для проведення перевірки стосовно позивача, враховані відомості, які характеризують особу щодо якої прийнято рішення (характеристику судді, відомості про відсутність дисциплінарних стягнень у минулому), наведені норми чинного законодавства, порушені позивачем при здійсненні правосуддя, а також висновки з посиланням на підтверджуючі документи, до яких ВРЮ дійшла після дослідження усіх обставин у їх сукупності.

У п.3.4 рішення Конституційного суду України від 11 березня 2011 року №2-рп/2011 визначено, що дотримання суддею присяги - його конституційно визначений обов'язок. Таким чином, присяга судді має правову природу одностороннього, індивідуального, публічно-правового, конституційного зобов'язання судді.

Відповідно до п. 50 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів кожний окремий суддя зобов'язаний робити все можливе для підтримання судової незалежності на інституційному та особистому рівнях; судді зобов'язані поводитися гідно при виконанні посадових обов'язків та в особистому житті; вони зобов'язані виконувати свої обов'язки, не допускаючи проявів фаворитизму або дійсної чи видимої упередженості; судді зобов'язані приймати свої рішення з урахуванням усіх моментів, важливих для застосування відповідних юридичних норм, та без урахування усіх питань, що не стосуються суті справи; вони зобов'язані забезпечувати високий ступінь професійної компетентності.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Частиною 1 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Оспорюване рішення містить обґрунтовані мотиви, з яких відповідач дійшов вірного висновку про необхідність застосування до судді ОСОБА_6 дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення її з посади.

З урахуванням з'ясованих судом по справі обставин, підтверджених дослідженими доказами, Суд дійшов висновку, що приймаючи оскаржуване рішення ВРЮ діяла в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом, з дотриманням принципу пропорційності в застосуванні дисциплінарного стягнення, а тому підстави для задоволення позову відсутні.

Керуючись статтями 241, 242, 243, 245, 246, 262, 266, 292, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_6 до Вищої ради правосуддя про визнання незаконним та скасування рішення - відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення складене та підписане 26 квітня 2018 року.

Головуючий суддя В.М.Бевзенко

Судді О.В.Білоус

Н.А.Данилевич

І.Л.Желтобрюх

В.М.Шарапа