Харківський окружний адміністративний суд

61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 квітня 2018 р. № 820/126/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Горшкової О.О.,

при секретарі судового засідання - Лук'янчук О.І.,

за участю: представника позивача – ОСОБА_1, представника відповідача 1 - ОСОБА_2, представника відповідача 2 - ОСОБА_2,

розглянувши в порядку загального провадження у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 до Головного Управління Держпраці у Харківській області, Заступника начальника Головного управління Держпраці у Харківській області ОСОБА_4 про визнання протиправними та скасування наказу, припису і постанов, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач , Фізична особа - підприємець ОСОБА_3, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного Управління Держпраці у Харківській області від 24.10.2017 року № 01.01.-07/1385 та направлення на перевірку від 30.10.2017 року № 01.01.-94/02/2735 на проведення заходу державного нагляду (контролю) у формі інспекційного відвідування;

- визнати протиправними дії щодо проведення з 30.10.2017 року по 02.11.2017 року позапланової перевірки діяльності Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, проведеної з 30.10.2017 року по 02.11.2017 року;

- визнати протиправним та скасувати припис Головного Управління Держпраці у Харківській області від 03.11.2017 року № 20-01-4203/2254;

- визнати протиправними та скасувати постанови, винесені Заступником начальника Головного управління Держпраці у Харківській області ОСОБА_4 від 07.12.2017 року № 20-01-4203/2254-0627 на суму 160000,00 грн., від 07.12.2017 року № 20-01-4203/2254-0626 на суму 288000,00 грн., від 07.12.2017 року № 20-01-4203/2254-628 на суму 3200, 00 грн.

Представник позивача, обґрунтовуючи свою правову позицію по справі та, на його думку, протиправність проведення перевірки ФОП ОСОБА_3 вказав, що чиним законодавством не передбачено такої форми перевірки як «інспекційне відвідування». Зазначив, що ГУ Держпраці у Харківській області проведено перевірку без отримання погодження центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у відповідній сфері державного нагляду (контролю), що, як вважає позивач, є необхідною умовою для проведення перевірки. Також, представник позивача зазначив, що ФОП ОСОБА_3 дотримано приписів чинного законодавства щодо оформлення трудових відносин з працівниками (у тому числі і у формі цивільно-правових угод), проведено індексацію заробітної плати, а суб'єктом владних повноважень порушено вимоги Порядку № 509 в частині дотримання процедури повідомлення позивача про дату розгляду справи щодо накладення на ФОП ОСОБА_3 штрафних санкцій, а відтак оскаржувані постанови є неправомірними та підлягають скасуванню.

Представник відповідачів, заперечуючи проти задоволення позовних вимог зазначив, що на заходи контролю з питань державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення розповсюджується лише частина третя статті 2 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", а нормативним актом, який регулює процедуру проведення інспекційного відвідування з питань додержання законодавства про працю є Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року №295. Так, представник відповідачів пояснив, що інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_3 вчинено на виконання та у рамках чинного законодавства, з дотриманням визначеної законодавцем процедури за наявності звернення Прокуратури Харківської області, що узгоджується з вимогами Порядку № 295. Наказ на проведення перевірки та направлення були сформовані у відповідності до вимог Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" та Порядку № 295. Також, представник відповідачів зазначив, що позивачем порушено вимори ст. 24 КЗпП щодо оформлення трудових відносин з працівниками у вигляді трудового письмового договору. Поряд з цим, ФОП ОСОБА_3 на момент проведення перевірки не було проіндексованого заробітну плату працівників, що також стало підставою для прийняття контролюючим органом постанов про накладення штрафу та припису. На підставі вищезазначеного, представник відповідачів просив відмовити у задоволенні позову, з огляду на його безпідставність та необґрунтованість.

У судовому засіданні представники сторін підтримали свої правові позиції в повновму обсязі.

Суд, надаючи оцінку спірним правовідносинам, зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, Харківською місцевою прокуратурою на адресу т.в.о. начальника ГУ Держпраці в Харківській області ОСОБА_5 надіслано лист від 24.10.2017 року № 04-25-2289-17, в якому повідомлено про наявність підстав для вжиття заходів правового регулювання з метою недопущення втрат для державного бюджету, в тому числі під час проведення планових та позапланових перевірок ФОП ОСОБА_3 за адресою: м. Харків, вул. Греківська, 81-Б.

На виконання Положення про Головне управління Держпраці у Харківській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань праці №75 від 22.06.2017, Розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 №929, роз’яснень Міністерства соціальної політики від 08.10.2015 №15245/0/14-15/13, Порядку проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції України з питань праці та її територіальних органів, затвердженого наказом Мінсоцполітики від 02.07.2012 №390, Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 № 295, Закону України “Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності” від 05.07.2007 року в частині дотримання вимог ст.1 - 3, частини першої, четвертої, шостої - восьмої абзацу другого частини десятої, частини тринадцятої та чотирнадцятої статті 4 частини першої-четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частини першої-четвертої- та шостої статті 7, статей 9,10,19,20,21, частини третьої статті 22, заступником начальника ГУ Держпраці у Харківській області ОСОБА_5 видано наказ № 01.01-07/1385 від 24.10.2017 року (а.с. 107) .

Вищезазначеним наказом, на підставі листа Харківської місцевої прокуратури №6 прокуратури Харківської області від 24.10.2017 № 04-25-2289-17, доручено заступнику начальника управління з питань праці Головного управління Держпраці у Харківській області ОСОБА_6 здійснити захід державного нагляду (контролю) у формі інспекційного відвідування на предмет додержання законодавства про працю об'єктом відвідування ФОП ОСОБА_3, юридична адреса : 61124, Харківська обл., місто Харків, ВУЛИЦЯ ЗЕРНОВА, будинок 53 Б, кв. 14, адреса здійснення діяльності: м. Харків, вул. Греківська, 81-Б (код ІПН НОМЕР_1), у період з 30.10.2017 по 10.11.2017 року.

30.10.2017 року сформовано направлення за № 01.01-94/02/2735 на проведення заходу державного нагляду (контролю) у формі інспекційного відвідування об’єкту відвідування ФОП ОСОБА_3, юридична адреса : 61124, Харківська обл., місто Харків, вул. Зернова, будинок 53 Б, кв. 14, адреса здійснення діяльності: м. Харків, вул. Греківська, 81-Б (а.с. 108).

За результатом проведеної перевірки, співробітниками ГУ Державці у Харківській області сформовано акт перевірки № 20-01-4203/2254 від 02.11.2017 року, яким зафіксовано порушення ФОП ОСОБА_3 вимог ст. 24 КЗпП України, ст. 29 КЗпП України, ч.2 ст.30 Закону України “Про оплату праці”, ч. 4 ст. 79 КЗпП України, ч. 6 ст. 95 КЗпП, ст. 33 Закону України “Про оплату праці”, ч.1, 2 ст. 115 КЗпП України, ст. 142 КЗпП України, ст. 169 КЗпП України, п. 4 Постанови КМУ № 442.

Позивач, не погодившись з висновками акту перевірки, надав до ГУ Держапраці у Харківській області клопотання про скасування вказаного акту перевірки (вх. № від 23.11.2017 року) ( т.1 а.с. 42).

На підставі висновків вказаного акту перевірки, контролюючим органом прийнято припис від 03.11.2017 року № 20-01-4203/2254.

01.12.2017 року ФОП ОСОБА_3 на адресу ГУ Держпраці у Харківській області сформовано скаргу на протиправні дії та зловживання службовим становищем заступником начальника Управління з питань праці ГУ Держпраці у Харківській області ОСОБА_6І та про скасування припису від 03.11.2017 року № 20-01-4203/2254.

Також, в результаті виявлених порушень у діяльності ФОП ОСОБА_3, контролюючим органом прийнято постанови від 07.12.2017 року № 20-01-4203/2254-0627 на суму 160000,00 грн., від 07.12.2017 року № 20-01-4203/2254-0626 на суму 288000,00 грн., від 07.12.2017 року № 20-01-4203/2254-628 на суму 3200, 00 грн.

Позивач, не погодившись із діями контролюючого органу щодо проведення спірної перевірки та рішеннями, які прийняті за її результатами, звернувся до суду із даним позовном.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 4 Закону України “Про охорону праці” від 14.10.1992 року №2694 визначено, що державна політика в галузі охорони праці визначається відповідно до Конституції України Верховною ОСОБА_1 України і спрямована на створення належних, безпечних і здорових умов праці, запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням.

Указом Президента України від 06.04.2011 року № 386/2011, затверджено Положення про Державну інспекцію України з питань праці (далі - Положення №386/2011), відповідно до п. 1 якого Державна інспекція України з питань праці (Держпраці України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра України - Міністра соціальної політики України (далі - Міністр).

Держпраці України входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Одними із основних завдань Держпраці України, згідно з п. 3 Положення, є реалізація державної політики з питань державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства про працю; реалізація державної політики з питань контролю за додержанням законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб;

Відповідно до підп. 1 п. 4 цього ж Положення № 386/2011 Держпраці України відповідно до покладених на неї завдань здійснює здійснює державний нагляд та контроль за додержанням підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами, які використовують найману працю та працю фізичних осіб, ОСОБА_1 міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування (далі - роботодавці) законодавства про працю з питань трудових відносин, робочого часу та часу відпочинку, нормування праці, оплати праці, надання гарантій і компенсацій, пільг для працівників, які поєднують роботу з навчанням, дотримання трудової дисципліни, умов праці жінок, молоді, інвалідів, надання пільг і компенсацій за важкі та шкідливі умови праці, забезпечення спеціальним одягом і спеціальним взуттям, засобами індивідуального захисту, мийними та знешкоджувальними засобами, молоком і лікувально-профілактичним харчуванням; проведення обов'язкових медичних оглядів працівників певних категорій; дотримання режимів праці та інших норм законодавства.

Відповідно до п. 6 Положення №386/2011 Держпраці України для виконання покладених на неї завдань має право, зокрема, видавати в установленому порядку роботодавцям, суб'єктам господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні в Україні, здійснюють наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця, а також фондам загальнообов'язкового державного страхування, обов'язкові до виконання приписи щодо усунення порушень законодавства про працю, законодавства про зайнятість населення, законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування щодо призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб; складати у випадках, передбачених законом, протоколи про адміністративні правопорушення, розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення.

Згідно з п. 7 Положення №386/2011 Держпраці України здійснює свої повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Наказом Міністерства соціальної політики України від 02.07.2012р. №390, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 липня 2012 р. за № 1291/21603 затверджено Порядок проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції України з питань праці та їх територіальних органів (далі - Порядок №390, який був чинним на момент проведення перевірки).

Зокрема п.1 зазначеного Порядку №390 передбачено, що цей Порядок встановлює процедуру проведення Державною інспекцією України з питань праці (далі - Держпраці України) та її територіальними органами перевірок додержання законодавства з питань праці у межах повноважень, визначених Конвенціями Міжнародної організації праці № 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, ратифікованою Законом України від 08 вересня 2004 року № 1985-IV, та № 129 1969 року про інспекцію праці в сільському господарстві, ратифікованою Законом України від 08 вересня 2004 року № 1986-IV, Законом України „Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 2010 року № 1059 „Про затвердження критеріїв, за якими оцінюється ступінь ризику від провадження господарської діяльності субєктами господарювання у частині додержання вимог законодавства про працю та визначається періодичність здійснення планових заходів державного нагляду (контролю), Положенням про Державну інспекцію України з питань праці, затвердженим Указом Президента України від 06 квітня 2011 року № 386.

Відповідно до п. 2 та п. 3 цього Порядку, право проведення перевірок мають посадові особи Держпраці України та її територіальних органів, які відповідно до своїх посадових обов'язків мають повноваження державного інспектора з питань праці (далі - Інспектор). Інспектор може проводити планові та позапланові перевірки, які можуть здійснюватися за місцем провадження господарської діяльності суб'єкта господарювання або його відокремлених підрозділів або у приміщенні органу державного нагляду (контролю) у випадках, передбачених Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності".

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначені Законом України від 05.04.2007 року №877-V “Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності” (далі - Закон №877-V).

Згідно зі ст.1 вказаного Закону, заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються шляхом проведення перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та інших дій.

При цьому, суд зауважує, що встановлення законодавцем такої форми перевірки як інспекційне відвідування обумовлено необхідністю реалізації статті 259 КЗпП України та статті 34 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”.

Так, статтею 259 КЗпП України унормовано, що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Також, постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 р. № 295 затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, який визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об'єкт відвідування) (надалі – Порядок № 295).

У відповідності до приписів п.п 2 Порядку № 295, державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці. Інспекторами праці є посадові особи Держпраці та її територіальних органів, виконавчих органів рад (далі - органи контролю), посадовими обов'язками яких передбачено повноваження щодо здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі - контрольні повноваження).

Отже, з аналізу зазначених норм, суд приходить до висновку, що відповідач, як територіальний орган Держпраці, наділений правом проводити позапланові заходи державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності позивача з питань, віднесених до його компетенції, зокрема, у формі інспекційних відвідувань.

Таким чином, підсумовуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що правова конструкція Закон України не містить імперативних норм щодо вичерпного переліку контрольних заходів, які може здійснювати субєкт владних повноважень, а відтак ініспектори у своїй перевірочній діяльності можуть використовувати інші форми контролю додержанння субєктами господарювання вимог трудового законодавства, зокрема у формі інспекційного відвідування, що унормовано приписами 259 КЗпП України та нормами Порядку № 295.

В силу п. 3 Порядку № 295, контрольні повноваження інспектора праці підтверджується службовим посвідченням встановленої Мінсоцполітики форми, що видається Держпраці.

Суб'єкти господарювання мають право не допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення заходів державного нагляду (контролю), якщо вони не пред'явили документи, передбачені цим абзацом. Під час проведення позапланового заходу з'ясовуються лише ті питання, необхідність перевірки яких стала підставою для здійснення цього заходу, з обов'язковим зазначенням цих питань у посвідченні (направленні) на проведення заходу державного нагляду (контролю).

Отже, з правового аналізу вищезазначених норм права випливає, що інспектори з праці, які є посадовими особами Держпраці та її територіальних органів, наділені контрольними повноваженнями на проведення інспекційних відвідувань, що підтверджується наявними службовим посвідченням встановленої Мінсоцполітики форми, що видається Держпраці.

Водночас, вищезазначені норми права не містять вимог щодо необхідності отримання інспекторами перед проведенням відповідного заходу погодження центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у відповідній сфері державного нагляду, а відтак судом не приймається до уваги позиція позивача щодо необхідності отримання вказаного дозволу.

При цьому, суд зазначає, що проведення інспекційного відвідування на підставі нового Порядку від 26.04.2017 № 295 та з використанням форм документів, затверджених відповідно до раніше прийнятого Наказу Мінсоцполітики від 02.07.2012 № 390, не свідчить про те, що відповідач діяв не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а навпаки є підтвердженням належного виконання суб'єктом владних повноважень завдань, покладених на нього чинним законодавством.

Судом не приймається до уваги посилання позивача на те, що оскільки в акті перевірки ФОП ОСОБА_3 міститься відмітка в розділі “Тип здійснюваної перевірки” - позапланова, то така перевірка мала ознаки саме позапланової перевірки, оскільки форма (бланк) акту перевірки затверджена відповідно до Порядку №390 та містить у розділі “Тип здійснюваної перевірки” лише два можливих варіанти зазначення виду перевірки: планова та позапланова. При затвердженні Порядку №295 до форми (бланку) перевірки не вносилися зміни щодо такого виду перевірки як інспекційне відвідування, тому із можливих двох варіантів відповідачем зазначено “позапланова”.

При цьому, суд зауважує, що певні недоліки у формуванні акту перевірки не спростовують факт та зміст виявлених правопорушень та не звільняють субєкта господарювання від обовязку дотримуватись вимог чинного законодавства під час проведення своєї діяльності.

Щодо твердження позивача, що в ГУ Держпраці не було законодавчо визначеної підстави для проведення перевірки ФОП ОСОБА_3, повідомлення правоохоронних органів про порушення законодавства про працю не входить до переліку таких підстав, визнаечних Законом України № 877, то суд зазначає, що така підстава визначена п.п. 4 п. 5 Порядку № 295.

Матеріалами справи підтверджено, що Харківською місцевою прокуратурою на адресу т.в.о. начальника ГУ Держпраці в Харківській області ОСОБА_5 надіслано лист від 24.10.2017 року № 04-25-2289-17, в якому повідомлено про наявність підстав для вжиття заходів правового регулювання з метою недопущення втрат для державного бюджету, в тому числі під час проведення планових та позапланових перевірок ФОП ОСОБА_3 за адресою: м. Харків, вул. Греківська, 81-Б.

У відповідності до вимог ч.ч. 1-4 ст. 7 Закону № 877, для здійснення планового або позапланового заходу орган державного нагляду (контролю) видає наказ (рішення, розпорядження), який має містити найменування суб'єкта господарювання, щодо якого буде здійснюватися захід, та предмет перевірки.

На підставі наказу (рішення, розпорядження) оформляється посвідчення (направлення) на проведення заходу державного нагляду (контролю), яке підписується керівником органу державного нагляду (контролю) (головою державного колегіального органу) або його заступником (членом державного колегіального органу) із зазначенням прізвища, ім'я та по батькові і засвідчується печаткою. У посвідченні (направленні) на проведення заходу зазначаються: найменування органу державного нагляду (контролю), що здійснює захід; найменування суб'єкта господарювання та/або його відокремленого підрозділу або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи - підприємця, щодо діяльності яких здійснюється захід;

місцезнаходження суб'єкта господарювання та/або його відокремленого підрозділу, щодо діяльності яких здійснюється захід; номер і дата наказу (рішення, розпорядження), на виконання якого здійснюється захід; перелік посадових осіб, які беруть участь у здійсненні заходу, із зазначенням їх посади, прізвища, ім'я та по батькові; дата початку та дата закінчення заходу; тип заходу (плановий або позаплановий); форма заходу (перевірка, ревізія, обстеження, огляд, інспектування тощо); підстави для здійснення заходу; предмет здійснення заходу; інформація про здійснення попереднього заходу (тип заходу і строк його здійснення).

Посвідчення (направлення) є чинним лише протягом зазначеного в ньому строку здійснення заходу.

Отже, у контексті розуміння вищезазначених норм права, наявність належним чином оформлених наказу, направлення та посвідчення на проведення перевірки є достатньою правовою підставою для здійснення інспекторами відповідного заходу державного нагляду (контролю) відповідно до вимог Закону № 877.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання вищезазначених норм права та повідомлення Харківської місцевої прокуратури від 24.10.2017 року № 04-25-2289-17, заступником начальника ГУ Держпраці у Харківській області ОСОБА_5 видано наказ № 01.01-07/1385 від 24.10.2017 року, яким доручено заступнику начальника управління з питань праці Головного управління Держпраці у Харківській області ОСОБА_6 здійснити захід державного нагляду (контролю) у формі інспекційного відвідування на предмет додержання законодавства про працю об'єктом відвідування ФОП ОСОБА_3, юридична адреса: 61124, Харківська обл., місто Харків, вул. Зернова, буд. 53 Б, кв. 14, адреса здійснення діяльності: м. Харків, вул. Греківська, 81-Б (код ІПН НОМЕР_1), у період з 30.10.2017 по 10.11.2017 року (а.с. 107).

30.10.2017 року сформовано направлення за № 01.01-94/02/2735 на проведення заходу державного нагляду (контролю) у форму інспекційного відвідування об’єкту відвідування ФОП ОСОБА_3, юридична адреса: 61124, Харківська обл., місто Харків, вул. Зернова, будинок 53 Б, кв. 14, адреса здійснення діяльності: м. Харків, вул. Греківська, 81-Б (а.с. 108).

Матеріалами справи підтверджено, що службові посвідчення, що посвідчують особи державних інспекторів праці та направлення на проведення перевірки пред’явлено 30.10.2017 року ОСОБА_7 (охоронцю) (зворотній бік а.с. 108).

Копію направлення направлено факсограмою та прийнято ФОП ОСОБА_3 (директор), що підтверджується її особистим підписом (зворотній бік а.с. 108).

За вимогами п. 14 Порядку № 295, під час проведення інспекційного відвідування об'єкт відвідування має право: 1) перевіряти в інспектора праці наявність службового посвідчення; 2) не допускати до проведення інспекційного відвідування у разі: відсутності службового посвідчення; якщо на офіційному веб-сайті Держпраці відсутні рішення Мінсоцполітики про форми службового посвідчення інспектора праці, акта, довідки, припису, вимоги, перелік питань, що підлягають інспектуванню; якщо строк проведення інспекційного відвідування перевищує строки, визначені пунктом 10 цього Порядку; 3) подавати в письмовій формі свої пояснення, зауваження про усунення порушень до акта або припису; 4) вимагати від інспектора праці внесення запису про проведення інспекційного відвідування до відповідного журналу перевірок об'єкта відвідування (за його наявності) перед наданням акта для підпису керівником об'єкта відвідування або його уповноваженим представником.

Матеріалами справи підтверджено, що ФОП ОСОБА_3 допущено до інспекційного відвідування фахівців контролюючого органу і вказана перевірка була проведена з відома та у присутності ФОП ОСОБА_3

Таким чином, позиція позивача про проведення заходу за відсутності фізичної особи – підприємця, спростовуються записом в акті перевірки, де в графі особи, що беруть участь у перевірці зафіксовано директора ФОП ОСОБА_3 (а.с. 54-585).

Твердження позивача щодо не внесення інспекторами запису в журнал про здійснення інспекційного відвідування спростовується відповідною відміткою від 30.10.2017 року на направленні № 01.01-94/02/2735 від 30.10.2017 року, що також засвідченою підписом ОСОБА_7, який працює охоронцем у ФОП ОСОБА_3 (зворотній бік а.с. 108).

Суд зазначає, що позивачем під час розгляду справи не було надано жодних пояснень з приводу допуску співробітників інспекції до проведення перевірки за умов незгоди з відповідним наказом, а з матеріалів справи не вбачається ні порушень контролюючим органом положень Закону №877, ні доказів того, що у позивача виникли зауваження щодо процедури проведення перевірки.

Суд зауважує, що позивач не скористався своїм правом не допуску посадових осіб органу державного контролю до проведення заходу державного нагляду у формі інспекційного відвідування, передбаченим приписами чинного законодавства, в зв'язку з чим, фактично визнав правомірність проведення контролюючим органом вказаного заходу.

Враховуючи вищенаведені обставини, суд приходить до висновку, що процедура проведення заходу державного нагляду у формі інспекційного відвідування з питань дотримання вимог законодавства про працю була здійснена суб'єктом владних повноважень саме з дотриманням вимог чинного законодавства, зокрема № 295, які мають імперативний характер для суб'єктів владних повноважень.

У відповідності до п.п. 19-21 Порядку № 295, за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення. Акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об'єкта відвідування або його уповноваженим представником. Один примірник акта залишається в об'єкта відвідування.

Якщо об'єкт відвідування не погоджується з викладеною в акті інформацією, акт підписується із зауваженнями, які є його невід'ємною частиною.

Зауваження можуть бути подані об'єктом відвідування не пізніше трьох робочих днів з дати підписання акта. Письмова вмотивована відповідь на зауваження надається інспектором праці не пізніше ніж через три робочих дні з дати їх надходження.

Відповідно до приписів ч.6 ст.7 Закону №877 за результатами здійснення планового або позапланового заходу посадова особа органу державного нагляду (контролю), у разі виявлення порушень вимог законодавства, складає акт.

Посадова особа органу державного нагляду (контролю) зазначає в акті стан виконання вимог законодавства суб'єктом господарювання, а в разі невиконання - детальний опис виявленого порушення з посиланням на відповідну вимогу законодавства.

Згідно ч. 6 ст.7 Закону № 877, якщо суб'єкт господарювання не погоджується з актом, він підписує акт із зауваженнями.

Зауваження суб'єкта господарювання щодо здійснення державного нагляду (контролю) є невід'ємною частиною акта органу державного нагляду (контролю).

Крім того, з правового аналізу приписів Закону України № 877, вбачається обов'язок, а не право, контролюючого органу викладення відповідних висновків останнього, отриманих за результатами перевірки у законодавчо встановленій формі.

Згідно ч 2. ст. 8 Закону № 877, органи державного нагляду (контролю) та їх посадові особи під час здійснення заходів державного нагляду (контролю) зобов'язані: повно, об'єктивно неупереджено здійснювати державний нагляд (контроль) у межах повноважень, передбачених законом дотримуватися ділової етики у взаємовідносинах суб'єктами господарювання;втручатися і не перешкоджати здійсненню господарської діяльності під час здійснення заходів державного нагляду (контролю), якщо це не загрожує життю та здоров'ю людей, не спричиняє небезпеки виникнення техногенних ситуацій і пожеж; забезпечувати нерозголошення комерційної таємниці суб'єктагосподарювання, що стає доступною посадовим особам у ході здійснення державного нагляду (контролю); ознайомити керівника суб'єкта господарювання або його заступника, або уповноважену ним особу з результатами державного нагляду (контролю) в строки, передбачені законом; надавати суб'єкту господарювання консультаційну допомогу щодо здійснення державного нагляду (контролю).

При цьому, суд вважає за потрібне зазначити, що суб'єкт господарювання, який вважає порушеним порядок та підстави призначення перевірки щодо нього, має захищати свої права шляхом недопуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки. Якщо ж допуск до проведення перевірки відбувся, в подальшому предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених порушень законодавства, дотримання якого контролюється контролюючими органами.

Відтак, оскарження дій контролюючих органів при проведенні перевірок може мати місце лише в тому разі, якщо до моменту винесення судового рішення не відбулося допуску посадових осіб контролюючого органу до спірної перевірки.

Тобто, саме на етапі допуску до перевірки суб’єкт господарювання може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного та необґрунтованого здійснення державного контролю (нагляду) щодо себе.

Враховуючи вищевикладене, оскільки контролюючим органом фактично реалізована його компетенція на проведення перевірки, оспорювані дії щодо проведення перевірки не є такими, що порушують права позивача та інтереси шляхом обмежень у реалізації його прав чи безпідставного покладення на нього необґрунтованих обов'язків.

Вказана правова позиція узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України (постанови від 13.02.2018 по справі № К/9901/2403/18 та від 24 грудня 2010 у справі № 21-25а10) та Вищого адміністративного суду (ухвала від 29.06.2017 року по справі № К/800/7629/17).

Підсумовуючи вищезазначене, суд зазначає, що у випадку недотримання порядку проведення позапланової перевірки у об’єкта перевірки виникає право на недопущення посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки, яким, як вбачається з матеріалів справи, Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 не скористалась.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач при проведенні перевірки діяв у межах та у спосіб, що передбачений законодавством України, а відтак у задоволенні частини позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування наказу Головного Управління Держпраці у Харківській області від 24.10.2017 року № 01.01.-07/1385, направлення на перевірку від 30.10.2017 року № 01.01.-94/02/2735 на проведення заходу державного нагляду (контролю) у формі інспекційного відвідування та визнати протиправними дії щодо проведення з 30.10.2017 року по 02.11.2017 року позапланової перевірки діяльності Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, проведеної з 30.10.2017 року по 02.11.2017 року слід відмовити.

Щодо позовних вимог в частині скасування припису Головного Управління Держпраці у Харківській області від 03.11.2017 року № 20-01-4203/2254, то суд зазначає наступне.

Як вбачається зі змісту адміністративного позову, позивач вважає оскаржуваний припис Головного Управління Держпраці у Харківській області від 03.11.2017 року № 20-01-4203/2254 протиправним, оскільки його не було вручено ФОП ОСОБА_3

Пунктами 19, 20 Порядку № 295 визначено, що за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення.

Матеріалами справи підтверджено, що у присутності ФОП ОСОБА_3 заступником начальника управління з питань праці ГУ Держпраці Харківської області ОСОБА_6 сформовано припис від 03.11.2017 року № 20-01/4203 та запропоновано у строк до 03.12.2017 року усунути виявлені правопорушення (т.1 а.с. 60-63).

ФОП ОСОБА_3 відмовилась від підписання вказаного припису, що підтверджується відповідною відміткою на приписі від 03.11.2017 року № 20-01/4203 (зворотній бік т.1. а.с. 63).

З огляду на зазначене, вказаний припис було направлено ФОП ОСОБА_3 цінним листом 03.11.2017 року, що підтверджується описом вкладення у цінний лист з поштовим відтиском та копією фіскального чеку (т.1 а.с. 66).

Отже, відповідачем належним чином та у відповідності до вимог діючого законодавства направлено позивачу припис від 03.11.2017 року № 20-01/4203.

Також, позивач вважає, що суб'єктом владних повноважень порушено порядок розгляду справи по накладення штрафу, за результатом чого відповідачем було прийнято оскаржувані постанови про накладення штрафу.

Зокрема, позивач обґрунтовує свою правову позицію тим, що ФОП ОСОБА_3 не повідомляли про розгляд справи про накладення штрафів.

Частиною четвертою статті 265 КЗпП України передбачено, що штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На виконання даної норми Кабінет Міністрів України постановою від 17.07.2013 №509, затвердив Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення (далі за текстом - Порядок №509).

Відповідно до пункту 2 Порядку №509 штрафи можуть бути накладені на підставі, зокрема, акта про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу.

Відповідно до пункту 3 Порядку №509 уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу (далі - справа).

Справа розглядається у п'ятнадцятиденний строк з дня прийняття рішення про її розгляд (пункт 4 Порядку № 509).

Згідно п.6 Порядку №509 про розгляд справи уповноважені посадові особи письмово повідомляють суб'єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п'ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.

Справа розглядається за участю представника суб'єкта господарювання або роботодавця, щодо якого її порушено. Справу може бути розглянуто без участі такого представника у разі, коли його поінформовано відповідно до пункту 6 цього Порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляду (пункт 7 Порядку №509).

Відповідно до пункту 8 Порядку №509 розгляд справи розпочинається з представлення уповноваженої посадової особи, яка її розглядає. Зазначена особа роз'яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов'язки. Під час розгляду справи заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішується питання щодо задоволення клопотання. За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі акта, зазначеного в пункті 3 цього Порядку, приймає відповідне рішення.

Судом встановлено, що ГУ Держпраці у Харківській області у відповідності до п.6 Порядку №509 на адресу ФОП ОСОБА_3 направлено лист від 03.11.2017 року № 02.04-15/117-08, в якому вимагалось від ФОП ОСОБА_3 бути присутнім 15.11.2017 року об 10.00 год. Для складання протоколу про адміністративне правопорушення за ознаками ч.1 ст. 41 КУпАП (т.1 а.с. 64).

03.11.2017 року ГУ Держпраці у Харківській області на адресу ФОП ОСОБА_3 сформовано та направлено повідомлення про розгляд справи про накладення штрафу за № 0513, що підтверджується описом вкладення у цінний лист та копією фіскального чеку (т.1 а.с. 65-67).

15.11.2017 та 23.11.2017 року адвокатом ФОП ОСОБА_3 до ГУ Держапрці у Харківській області подано клопотання про відкладення складання протоколу та постави про накладення штрафних санкцій (т.1 а.с. 68-69)

30.11.2017 року ГУ Держпраці у Харківській області на адресу ФОП ОСОБА_3 сформовано повідомлення про розгляд справи про накладення штрафу за № 0513/1 (а.с. 70).

30.11.2017 року та 06.12.2017 року адвокатом ФОП ОСОБА_3 до ГУ Держапрці у Харківській області подано клопотання про відкладення розгляду справи по акту перевірки № 20-01-4203/2254 (т.1. а.с. 71, 72).

06.12.2017 року ГУ Держпраці у Харківській області на адресу ФОП ОСОБА_3 сформовано повідомлення про розгляд справи про накладення штрафу за № 0513/2 (т.1 а.с. 73), яке було направлено на адресу ФОП ОСОБА_3 рекомендованим поштовим відправленням та було отримано адресатом 10.01.2018 року, що підтверджується повідомленням про врученням поштової кореспонденції та копією фіскального чеку (т.1 а.с 100-102).

Таким чином, суд приходить до висновку, що суб'єктом владних повноважень вчинені вичерпні дії з метою повідомлення позивача про розгляд справ про накладення штрафу та запрошено ФОП ОСОБА_3 та/чи уповноваженого представника бути присутніми при розгляді справи.

Однак, адвокатом позивача неодноразово подавались клопотання про відкладення розгляду справи про накладення штрафу та про прийняття протоколу про адміністративне правопорушення за ознаками ч.1 ст. 41 КУпАП, що суд розцінює як нехтування представником позивача можливостями використанням всього правового механізму задля захисту прав та законних інтересів свого клієнта.

Отже, суд приходить до висновку, що ФОП ОСОБА_3 була обізнанана про дату, час та міце розгляду справ про накладення штрафу, а відповідачем належним чином та у відповідності до вимог чинного законодавства повідомлено ФОП ОСОБА_3 про розгляд таких справ, що узгоджується з вимогами Порядку № 509.

Відповідно до п.п. 27-28 Порядку №295 у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування або актом невиїзного інспектування, після розгляду зауважень об'єкта відвідування (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та/або вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності.

У разі виконання припису в установлений у ньому строк заходи до притягнення об'єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності не вживаються.

За результатом розгляду справи ФОП ОСОБА_3 про накладення штрафу, заступником начальника Головного управління Держпраці у Харківській області ОСОБА_4 прийнято постанови про накладення штрафу на ФОП ОСОБА_3 від 07.12.2017 року № 20-01-4203/2254-0627 на суму 160000,00 грн., від 07.12.2017 року № 20-01-4203/2254-0626 на суму 288000,00 грн., від 07.12.2017 року № 20-01-4203/2254-628 на суму 3200, 00 грн.

Так, постанова про накладення штрафу від 07.12.2017 року № 20-01-4203/2254-0626 прийнята в результаті виявлення контролюючим органом порушення ФОП ОСОБА_3 вимог ч.ч. 1, 3 ст. 24 КЗпП, а саме: працівників ФОП ОСОБА_3 фактично було допущено до роботи без укладення трудового договору оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому КМУ

Як вбачається з матеріалів справи, під час проведення заходу державного нагляду (контролю) у формі інспекційного відвідування 30.10.2017 року за фактичним місцем здійснення діяльності ФОП ОСОБА_3 з 9 год 30 хв 30 жовтня 3027 року по 12 год 00 хв 30 жовтня 2017 року були опитані ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_11 ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_4, які станом на час проведення контрольного заходу знаходились у приміщенні (цеху) за вказаною адресою, де виготовляється цемент та здійснювали роботу по погрузці-розгрузці цементу та пояснили, що були допущені до роботи ФОП ОСОБА_3, та відповідно виконували роботи у ФОП ОСОБА_3, за яку отримували заробітну плату.

Зокрема, ОСОБА_8, в період з 2016 року працював вантажником щоденно з 8 год 00 хв. до 17 год 00 хв. ( трудовий договір від 01.06.2016, повідомлення про прийняття працівника на роботу від 31.10.2017 року) (т.1. а.с. 223)

ОСОБА_9 в період з 2017 року працював слюсарем та водієм щоденно з 9 год 00 хв. до 16 год. 00 хв. (пояснення щодо оформлення трудових правовідносин не надані).

ОСОБА_10 в період з 2013 року працював слюсарем та водієм щоденно з 8 год. 00 хв. до 14 год. 00 хв. (трудовий договір від 04.03.2013, укладений як з вантажником зареєстрований в РЦЗ 04.03.13 №20391302304) (т.1 а.с. 224)

ОСОБА_11 в період з 2017 року працював вантажником (відгрузка/погрузка) щоденно з 8 год. 00 хв. до 13 год. 00 хв. (пояснення щодо оформлення трудових правовідносин не надані).

ОСОБА_7 в період з 2017 року працював охоронником з 7 год. 00 хв. ранку до 7 год 00 хв. ранку позмінно (пояснення щодо оформлення трудових правовідносин не надані).

ОСОБА_7, також пояснив, що разом з ним працюють ОСОБА_12, ОСОБА_7, ОСОБА_13, ОСОБА_10, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16.

Також згідно з пояснень опитаних ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_7 про прийняття на роботу та умови праці (характер роботи, режим роботи, розмір заробітної плати тощо) вони домовлялися з ФОП ОСОБА_3 за фактичним місцем роботи. При цьому, опитані ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_7 пояснили, що трудовий договір між ними та роботодавцем ФОП ОСОБА_3 укладався в усній формі.

Як вбачається зі змісту відзиву відповідача на позов (т.1. а.с. 100-102), ФОП ОСОБА_3 на вимогу про надання документів від 31.10.2017 року надані до інспекційного відвідування трудові договори:

- від 29.11.2013 між ОСОБА_17 та ОСОБА_18, ІНФОРМАЦІЯ_5 зареєстрований в РЦЗ 29.11.2013 за № 20391312292;

- від 04.03.2013 між ОСОБА_17 та ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрований в РЦЗ 04.03.2013 за № 20391302304;

- від 01.02.2017 між ОСОБА_17 та ОСОБА_19, ІНФОРМАЦІЯ_6, повідомлення до ДФС про прийняття працівника на роботу від 01.02.2017;

- від 01.06.2016 між ОСОБА_17 та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_7 повідомлення до ДФС про прийняття працівника на роботу від 31.10.2017;

- від 16.09.2011 між ОСОБА_17 та ОСОБА_20, ІНФОРМАЦІЯ_8, зареєстрований в РЦЗ № 20391111426 повідомлення до ДФС про прийняття працівника на роботу від 02.06.2017.

Зі змісту постанови про накладення штрафу від 07.12.2017 року № 20-01-4203/2254-0626 вбачається, що оформлення трудових відносин із громадянами: ОСОБА_9, ОСОБА_11, ОСОБА_7 ФОП ОСОБА_3 пояснення не надано, повідомлення органів ДФС про прийняття вищезазначеній працівників на роботу не надано.

Перевіряючими у вказаній постанові зафіксовано, що 02.11.2017 року ФОП ОСОБА_3 надано трудові угоди:

- від 13.10.2017 року на виконання ОСОБА_11 роботи слюсаря в період з 13.10.2017 по 31.10.2017 рр. по наданню послуг;

- від 13.10.2017 року на виконання ОСОБА_9 роботи слюсаря в період 13.10.2017 по 31.10.2017 рр.;

- від 12.10.2017 року на виконання ОСОБА_7 роботи сторожа в період з 12.10.2017 по 31.10.2017 року по наданню послуг.

Крім того, в своїх поясненнях всі опитані пояснили, що працюють в певному режимі роботи підприємства, так наприклад ОСОБА_7 працював з 2017 року охоронником в режимі роботи з 7 год. 00 хв. ранку до 7 год. 00 хв. наступного ранку дня позмінно. Також, в своїх поясненнях ОСОБА_21 зазначив, що працює вантажником, трудова угода надана на виконання робіт слюсаря. ОСОБА_9 зазначив, що працює слюсарем та водієм, в трудова угода надана на виконання робіт слюсаря.

Також, у судовому засіданні у якості свідків допитано ОСОБА_21, який пояснив, що перебував у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_3, отримував заробітну плату, однак трудовий договір надати не може.

Свідок ОСОБА_9 пояснив, що трудові відносини між ним та ФОП ОСОБА_3 на момент перевірки не були оформлені взагалі, а після проведеної перевірки ФОП ОСОБА_3 вчинювались дії щодо офіційного оформлення трудового договору з ОСОБА_9

Свідки зазначили, що відібрані у них письмові пояснення, які наявні в матеріалах справи, написані ними під значним психологічним та моральним тиском, який вчинювала жінка – інспектор, яка проводила перевірку та яка зачинили їх у невеликому приміщенні та тримала там протягом значного проміжку часу, перешкоджаючи їм повернутись до своїх трудових обов'язків.

У відповідності до вимог ч.1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, показаннями свідків.

Згідно, ч.1 ст. 91 КАС України, показаннями свідка є повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи.

При цьому, в силу ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Отже, метою забезпечення належності та достовірності показань свідків є оцінка судом таких показань свідків у сукупності з іншими доказами та з урахуванням ступеня довіри до нього, яка формується під час спостереження за поведінкою свідка та порівняння його показань, наданих у судовому засіданні, з уже наданими письмовими поясненнями такого свідка.

При цьому, суд зазначає, що показання свідків не можуть слугувати окремим джерелом доказування певних обставин, оскільки їх правовий аналіз можливий лише в сукупності з іншими належним чином оформленими доказами у відповідності до вимог КАС України, що є умовою для повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи.

Суд, враховує показання свідків, однак не може їх брати до уваги, оскільки по-перше, вказані показання містять значне емоційне забарвлення на фоні ніби-то завданого психологічного тиску, що спотворює об'єктивне бачення ситуації, яка склалась, а по-друге, надані в судовому засідання пояснення свідків є суперечливими за змістом та суперечать письмовим показанням ОСОБА_21 та ОСОБА_9Є, які зафіксовані перевіряючими під час перевірки ФОП ОСОБА_3

З приводу позиції позивача, що цивільно - правові угоди, укладені ФОП ОСОБА_3 із найманими працівниками містять ознаки трудових договорів, а тому, на думку позивача, відсутня необхідність в укладенні трудових договорів, то суд зазначає наступне.

Так, Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.

Відповідно до частини 2 статті 2 КЗпП працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Згідно положень частини першої статті 21 КЗпП трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати “умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

При цьому, Верховний Суд України у пункті 7 постанови Пленуму від 6 листопада 1992 року №9 “Про практику розгляду судами трудових спорів” роз'яснив, що фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи з відома роботодавця.

Нормами статті 24 КЗпП України встановлено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання такої форми є обов'язковим: при організованому наборі працівників; при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; при укладенні контракту; у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); при укладенні трудового договору з фізичною особою; в інших випадках, передбачених законодавством України.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Натомість, цивільно-правовий договір - це угода між сторонами: громадянином і організацією (підприємством, тощо) на виконання першим певної роботи (а саме: договір підряду, договір про надання послуг тощо), предметом якого є надання певного результату праці.

Згідно ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Тобто, предметом цивільно-правових договорів є результат праці, який підлягає вимірюванню у конкретних фізичних величинах, а не процес роботи.

Відповідно до абзацу другого частини другої статті 365 КЗпП юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

З аналізу наведеної норми суд приходить до висновку про те, що ГУ Держпраці, як орган державного контролю за дотриманням законодавства про працю, має право застосовувати штраф у разі виявлення відповідного порушення.

Той факт, що відносини з працівниками оформлені шляхом укладення цивільно-правових договорів, не може позбавляти ГУ Держпраці права застосовувати штраф у разі виявлення відповідного порушення, за обставин, якщо мало місце порушення прав працівників при прийнятті на роботу.

Суд також враховує, що відносини між ФОП ОСОБА_3 та особами, з якими укладалися цивільно-правові договори, фактично є трудовими, а їх документальне оформлення вбачається способом ухилення від виконання мінімальних гарантій у сфері заробітної плати.

Отже, ФОП ОСОБА_3 в порушення вимог частини третьої статті 24 КЗпП України було допущено працівників ОСОБА_9 до роботи слюсарем та водієм, ОСОБА_11 до роботи вантажника, ОСОБА_7 до роботи охоронника без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язке державне соціальне страхування.

З приводу виявлених відповідачем порушень ФОП ОСОБА_3 щодо не проведення індексації заробітної плати в порушення вимог ст. ст. 2, 4 Закону України від 06.02.2003 року № 491 Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Каблінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, ч. 6 ст. 95 КЗпП, ст. 33 Закону України № 108, то суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 95 Кодексу законів про працю України, мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств, установ, організацій усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб. Заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

Статтею 33 Закону України “Про оплату праці” передбачено, що в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.

Згідно зі статтею 1 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до пункту 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема оплата праці, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер.

Частиною 1 статті 12 Закону України “Про оплату праці” встановлено, що норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов'язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров'я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв'язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства України.

Відповідно до частини 2 статті 12 Закону України “Про оплату праці”, норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями.

Статтею 18 Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється задля підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі статтею 19 цього Закону, є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Частиною 2 статті 2 Закону України “Про оплату праці” визначено, що до структури заробітної плати входить додаткова заробітна плата, яка включає, в тому числі, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством.

Отже, враховуючи те, що індексація заробітної плати є компенсаційною виплатою, передбаченою статтею 33 Закону України “Про оплату праці”, Законом України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії”, вона входить до структури заробітної плати, що також підтверджується підпунктом 2.2.7 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13.01.2004 №5, відповідно до якого суми виплат, пов'язаних з індексацією заробітної плати працівників, входять до складу фонду додаткової заробітної плати, як складова належної працівникові заробітної плати індексація спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Тобто, враховуючи вищезазначене можна зробити висновок, що індексація заробітної плати є однією з державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Згідно з абзацом 4 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України, юридичні особи, які використовують найману працю, в разі недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці несуть відповідальність у вигляді штрафу у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Таким чином, проведення індексації заробітної плати у встановленому законодавством порядку передбачено статтею 95 Кодексу законів про працю України, а тому індексація заробітної плати є мінімальною державною гарантією в оплаті праці, за недотримання якої юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність згідно з абзацом 4 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України.

Також, суд зазначає, що пунктом 29 Порядку № 295 передбачено, що заходи до притягнення обєкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.

Як вбачається зі змісту постанови про накладення штрафу від 07.12.2017 року № 20-01-4203/2254-0627, контролюючим органом зафіксовано, що ФОП ОСОБА_3 у 2013 -2017 роках не проведено та не виплачено індексацію заробітної платиКраснобаєву В.В., ОСОБА_20, ОСОБА_10, ОСОБА_8, ОСОБА_22 (т.1 а.с. 24-27).

Суд звертає увагу, що ГУ Держпраці у Харківській області 31.10.2017 року сформовано вимогу про надання документів за № 0014 (т.1 а.с. 173-174), у тому числі документів щодо нарахування та виплати заробітної плати.

Вказана вимога отримано ОСОБА_3 під особистий підпис 31.10.2017 року, що підвтерджується відповідною відміткою на вказаній вимозі (т.1 а.с. 175).

При цьому, судом не приймається до уваги твердження позивача, що ним було надано до контролюючого органу відомості індексації зарплати за 2014-2017 роки під час проведення перевірки, оскільки позивачем не надано до суду ані належних доказів направлення відповідачу вищезазначених документів, ані доказів письмового повідомлення субєкта владних повноважень про виконання вимог припису в частині виявлених порушень ст. 95 КЗпП, ст. 33 Закону України № 108 та доказів подальшого проведення виплати найманим працівникам заробітної плати з урахуванням індексації.

З приводу позовних вимог про скасування постанови про накладення штрафу від 07.12.2017 року № 20-01-4203/2254-0628, то суд зазначає наступне.

Як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови, ФОП герасименко І.Б. порушено вимоги:

- ст. 29 КЗпП України ( до початку роботи за укладеним трудовим договором власником або уповноваженим ним органом стосовно працівників: не поінформовано під розписку про умови праці, наявність на робочому місці небезпечних і шкідливих виробюничих факторів; з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором не ознайомлено; з техніки бещпеки, виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони не проінструктовано);

- ч.2 ст. 30 Закону України № 108 (не забезпечено достовірний облік виконуваної працівником роботи. До перевірки не надано табель обліку робочого часу працівників підприємства, тим самим не забезпечено достовірний облік виконуваної роботи працівниками на підприємства за період з 2015 по 2017 рр.);

- ч. 4 ст. 79 КЗпП (черговість надання відпустом не зазначена графіком, затвердженим власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) і доведеним до відома всіх працівників;

- ч.1, 2 ст. 145 КЗпП (виплата заробітної плати проводиться менше двох разів на місяць через проміжок часу, що перевищує 16 календарних дні, та пізніше чим днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата);

-ст. 142 КЗпП (трудових розпорядок не визначений правилами внутрішнього трудового розпорядку);

- ст. 169 КЗпП (попередній та періодичний медичний огляд працівників не організовується, працівники допущені до роботи без наявності необхідного медичного висновку).

Представник позивача, обґрунтовуючи протиправність прийняття відповідачем оскаржуваної постанови від 07.12.2017 року № 20-01-4203/2254-0628 надав до суду правила внутрішнього трудового розпорядку найманих працівників ФОП ОСОБА_3 від 21.04.2004 року, Журнал реєстрації інструктажів з питань охорони праці на робочому місці від 01.03.2013 року, журнал реєстрації вступного інструктажу з питань охорони праці від 01.03.2013 року, табель обліку використання робочого часу за 2015-2017 роки (т.2 а.с. 125-132, 137-171).

Суд звертає увагу, що вказані правопорушення були зафіксовані у приписі від 02.11.2017 року № 20-01-4203/2254, який було направлено ФОП ОСОБА_3 цінним листом 03.11.2017 року згідно поштового відтиску (т.2 а.с. 66), за невиконання якого відповідачем прийнято у тому числі і оскаржувану постанову від 07.12.2017 року № 20-01-4203/2254-0628

При цьому, у відповідності до п. 28 Порядку № 295, у разі виконання припису в установлений у ньому строк заходи до притягнення об'єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності не вживаються.

Тобто, законодавцем надано об'єкту відвідування можливість самостійного усунення правопорушення, зафіксованого у приписі ( у тому числі і шляхом надання відповідних документів) до моменту притягнення такого об'єкту відвідування до відповідальності.

Однак, доказів того, що ФОП ОСОБА_3 скористалась можливістю самостійного усунення виявлених правопорушень та виконання позивачем вимог вказаного припису, шляхом надання зазначених вище документів до ГУ Держпраці у Харківській області (залучених в ході судового засідання) матеріали справи не містять.

Окрім того, суд звертає увагу, що позивача, як після проведення перевірки, так і до моменту розгляду справи про накладення штрафу на ФОП ОСОБА_3 жодним чином не було обмежено у праві надати необхідні документи на спростування висновків контролюючого органу про виявлені правопорушення, чим позивач не скористався та не зазначив обєктивних причин, які перешкоджали надати наявні в нього документи на підвтрдження своєї правової позиції.

Додатково суд зазначає, що перелік наданих позивачем документів (т.2 а.с. 125-132, 137-171) не були надані ФОП ОСОБА_3 до матеріалів справи ГУ Держапрці у Харківській області, що підтверджується описом справи (т.1 а.с. 168-169), доказів на спростування чого позивачем до суду не надано.

На підставі вищенаведеного суд приходить до висновку, що при прийнятті оскаржуваної постанови від 07.12.2017 року № 20-01-4203/2254-0628 відповідач діяв на підставах, у спосіб та в межах повноважень, встановлених чинним законодавством, а тому позовні вимоги є необґрунтованими, а відтак в їх задоволенні слід відмовити.

Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За правилами ч.1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. При цьому, згідно зі ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскільки, у даній справі оспорюється рішення прийняті відповідачем як суб'єктом владних повноважень, суд відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України перевіряє, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Системний аналіз наведених правових норм при застосуванні до правовідносин, що є предметом судового дослідження, вказує на те, що відповідач, який є субєктом владних повноважень при прийнятті оскаржуваних рішень діяв з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, з дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), та з дотримання принципу верховенства права, а тому відсутні підстави для скасування оскаржуваних рішень суб'єкта владних повноважень.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є необґрунтованими та безпідставними, а тому у задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю.

Відповідно до ч.5 ст.139 КАС України разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 6-9, 14, 243-246, 250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1,61124) до Головного Управління Держпраці у Харківській області (вул. Алчевських, буд. 40,м. Харків,61002), Заступника начальника Головного управління Держпраці у Харківській області ОСОБА_4 ( вул. Алчевських, 40, м. Харків, 61002) про визнання протиправними та скасування наказу, припису і постанови - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 26 квітня 2018 року.

Суддя Горшкова О.О.