-
скопійовано
-
-
-
-
-
скопійовано
-
-
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 квітня 2018 року
м. Київ
Справа № 910/9322/16
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кушнір І.В. - головуючий, Краснов Є.В., Мачульський Г.М.,
За участю секретаря судового засідання Суворкіної Ю.І.
розглянувши матеріали касаційної скарги Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.03.2017 (головуючий: Чебикіна С.О., судді: Турчин С.О., Пінчук В.І.) та постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.07.2017 (головуючий Іоннікова І.А., судді: Гончаров С.А., Тарасенко К.В.)
за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібороб"
до 1. Вінницької обласної ради, 2. Вінницького обласного комунального спеціалізованого лісогосподарського підприємства "Вінницяоблагроліс",
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Зозулинецька сільська рада Козятинського району Вінницької області,
за участю Прокуратури Вінницької області,
про скасування рішень Вінницької обласної ради,
За участю представників:
позивача - Максимча Ю.В. - представник, довіреність, паспорт.
відповідача - 1 - не з'явився.
відповідача - 2 - не з'явився.
третьої особи - не з'явився.
прокуратури - Клюге Л.М. - посвідчення.
ВСТАНОВИВ:
23.05.2017 до Господарського суду м. Києва надійшла позовна заява Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" до Вінницької обласної ради та Вінницького обласного комунального спеціалізованого лісогосподарського підприємства "Вінницяоблагроліс", в якій позивач просить:
- скасувати рішення Вінницької обласної Ради №217 від 6 липня 2000 року "Про передачу земель лісового фонду";
- скасувати рішення Вінницької обласної Ради №252 від 15 вересня 2000 року "Про передачу земель лісового фонду колишніх колективних сільськогосподарських підприємств Вінницькому обласному комунальному спеціалізованому лісогосподарському підприємству "Віноблкомунліс";
- визнати Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" добросовісним користувачем земельної ділянки відповідно до державного акту на право постійного користування серії ІІ-ВН №000475 від 29.12.1999.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що рішенням Зозулинецької сільської ради Козятинського району Вінницької області від 30.09.1998 року Колективному сільськогосподарському підприємству "Хлібороб", правонаступником якого є Сільськогосподарський виробничий кооператив "Хлібороб", у постійне користування було надано 700,2 га землі в межах згідно з планом землекористування та видано державний акт на право постійного користування серії ІІ-ВН №000475 від 29.12.1999 року.
Разом з тим, рішенням 15 сесії Вінницької обласної ради № 217 від 06.07.2000 без згоди позивача припинено право постійного користування землями лісового фонду колишніх колективних сільськогосподарських підприємств, а рішенням 16 сесії Вінницької обласної ради № 252 від 15.09.2000 землі лісового фонду колишніх колективних сільськогосподарських підприємств передано Вінницькому обласному комунальному спеціалізованому лісогосподарському підприємству "Віноблкомунліс". З огляду на вказане позивач вважає, що такі дії органів державної влади та місцевого самоврядування спрямовані на позбавлення позивача користування земельною ділянкою та вчинені з порушенням вимог Земельного кодексу України.
15.03.2017 Господарський суд міста Києва у позові відмовив повністю.
25.07.2017 Київський апеляційний господарський суд апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" залишив без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 15.03.2017 у справі №910/9322/16 - без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що позивачем у справі не доведено факту порушення вимог закону або його прав та охоронюваних законом інтересів під час прийняття першим відповідачем оспорюваних рішень, у зв'язку з чим в позові про визнання недійсними рішень відповідача-1 слід відмовити.
Крім того, суд першої інстанції вказав, що не підлягають задоволенню й позовні вимоги про визнання СТОВ "Хлібороб" добросовісним користувачем земельної ділянки відповідно до державного акту на право постійного користування серії ІІ-ВН №000475 від 29.12.1999, внаслідок необґрунтованості таких вимог. Стосовно застосування строку позовної давності, місцевий суд зазначив, що оскільки право та охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду, не порушено відповідачами, то в позові слід відмовити саме з підстав необґрунтованості позовних вимог.
23.11.2017 (згідно із реєстраційним штампом КАГС) Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" повторно подано касаційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 15.03.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.07.2017 до Вищого господарського суду України.
Провадження за даною касаційною скаргою не відкривалося.
У касаційній скарзі позивач просить рішення Господарського суду міста Києва від 15.03.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.07.2017 у справі №910/9322/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
На підставі пункту 5 статті 31, підпункту 6 пункту 1 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ) та за розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України № 38-р від 15.12.2017 вказану касаційну скаргу разом зі справою № 910/9322/16 передано до Касаційного господарського суду.
19.02.2018 касаційна скарга була отримана Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду.
19.02.2018 за результатом автоматизованого розподілу справи була визначена колегія суддів: суддя-доповідач Кушнір І.В., судді Краснов Є.В., Мачульський Г.М.
01.03.2018 суд постановив ухвалу про поновлення строку Сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" для подання касаційної скарги, відкриття касаційного провадження за даною касаційною скаргою та призначення до розгляду на 19.04.2018, повідомив учасників справи про дату, час і місце розгляду скарги, визначив строк для подання відзиву на касаційну скаргу з доказами надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи до Касаційного господарського суду до 15.03.2018.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу скаржник (Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Хлібороб", позивач) зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи не сприяли повному і всебічному з'ясуванню всіх обставин справи та не об'єктивно дослідили докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті.
Позивач вважає, що судом не досліджувалась законність рішень Вінницької обласної ради, які є предметом позову.
Скаржник зазначає, що земельна ділянка була передана у постійне користування, а не у власність, тому помилковим є висновок про правомірність рішення, яким КГП "Хлібороб" було позбавлено права постійного користування земельною ділянкою та вважає, що суд вийшов за межі своїх повноважень, вирішуючи питання щодо законності надання у користування земельної ділянки КГП "Хлібороб", а не розглядаючи законність рішень Вінницької обласної ради. Право користування було зареєстровано у встановленому порядку та видано державний акт на право постійного користування серії ІІ-ВН №000475 від 29.01.1998, про що в книзі записів державних актів на право постійного користування здійснено запис №1.
На думку позивача, судом помилково було застосовано ст. 107 ЦК України та зроблено невірний висновок про відсутність у СТОВ "Хлібороб" права звернутися до суду в зв'язку з тим, що суду не було надано доказів передання по передавальним актам від колективного господарства пайовиків "Хлібороб" до Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Хлібороб", як правонаступнику КГП "Хлібороб", а від СВК "Хлібороб" до СТОВ "Хлібороб", як правонаступнику СВК "Хлібороб", 700,2 га спірної землі, з яких 248,7 га землі лісового фонду.
Також скаржник вважає, що поза увагою суду залишилось посилання позивача на ст.108 ЦК України, якою встановлено, що перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми. У разі перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов'язки попередньої юридичної особи. Тобто, на думку позивача, право користування земельною ділянкою перейшло до СТОВ "Хлібороб", як правонаступника КГП "Хлібороб".
Крім того, на думку позивача, судом проігноровано приписи ст.35 ГПК України, на які посилався представник позивача під час розгляду справи. Як зазначає скаржник, прокуратура Вінницької області, яка бере участь у справі, звернулась до Господарського суду Вінницької області в інтересах Вінницької обласної ради та Вінницького обласного комунального спеціалізованого підприємства "Вінницяоблагроліс" з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" та Зозулинецької сільської ради про визнання недійсними рішень Зозулинецької сільської ради в частині передачі Колективному господарству пайовиків "Хлібороб" у постійне користування земель лісового фонду та повернення земельної ділянки у постійне користування (справа №902/317/16). Тобто, скаржник вважає, що звернувшись до суду з вищезазначеним позовом, учасниками справи було визнано, що СТОВ "Хлібороб" являється правонаступником КГП "Хлібороб" та користується земельною ділянкою відповідно до діючого акту на право постійного користування земельною ділянкою.
Також позивач вказує, що поза увагою суду залишився той факт, що Вінницькою обласною радою при розгляді питання про припинення права користування землями лісового фонду колишніх колективних підприємств, до уваги бралися декілька районів Вінницької області, до переліку яких Козятинський район, де розташована спірна земельна ділянка, не входив, а з незрозумілих причин рішенням 15 сесії 2 скликання Вінницької обласної ради №217 від 06 липня 2000 року було припинено право користування для всіх підприємств області.
Прокурор надав відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу відхилити, а судові рішення залишити без змін.
20.03.2018 від Вінницького обласного комунального спеціалізованого лісогосподарського підприємства "Вінницяоблагроліс" (відповідача-2) надійшло клопотання про закриття касаційного провадження по господарській справі №910/9322/16, оскільки на думку відповідача-2 касаційна скарга б/н від 14.08.2017, підписана представником ОСОБА_4, з якою СТОВ "Хлібороб" звернулося до Вищого господарського суду України (оскільки інша касаційна скарга до відповідаач-2 не надходила), однак матеріали даної скарги не містять відомостей щодо наявності у ОСОБА_4 статусу адвоката. Відповідач-2 вважає, що вказана скарга підписана особою, яка не має права її підписувати, тому відповідно до ст. 296 ГПК України провадження за вказаною касаційною скаргою має бути закрито.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Вищого господарського суду України від 26.10.2017 у справі № 910/9322/16 касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.07.2017 повернуто скаржнику на підставі п. 4 ч. 1 ст. 111-3 ГПК України (в редакції чинній до 15.12.2017).
23.11.2017 (згідно із реєстраційним штампом КАГС) Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" повторно подано касаційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 15.03.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.07.2017 до Вищого господарського суду України.
За результатами розгляду матеріалів даної скарги Верховний Суд 01.03.2018 постановив ухвалу про поновлення строку Сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" для подання касаційної скарги, відкриття касаційного провадження за даною касаційною скаргою та призначення до розгляду на 19.04.2018.
Клопотання Відповідача-2 про закриття касаційного провадження по господарській справі №910/9322/16, оскільки, на думку відповідача-2, касаційна скарга підписана особою, яка не має права її підписувати, Верховним Судом залишено без задоволення з наступних підстав.
30.09.2016 набрав чинності Закон України від 02.06.2016 № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" (далі - Закон № 1401).
За приписами частини третьої статті 1312 Конституції України (в редакції Закону №1401) виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення.
Згідно з підпунктом 11 пункту 161 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України (в редакції Закону № 1401) представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 1311 та статті 1312 Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року. Представництво в суді у провадженнях, розпочатих до набрання чинності даним Законом, здійснюється за правилами, які діяли до набрання ним чинності, - до ухвалення у відповідних справах остаточних судових рішень, які не підлягають оскарженню.
Провадження по даній справі порушено ухвалою суду першої інстанції від 27.05.2016, тобто, розпочато до набрання чинності вищевказаним Законом.
У судове засідання з'явилися прокурор та представник позивача.
Представники відповідачів та третьої особи у судове засідання не з'явилися, хоча вказані учасники справи про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.
У судовому засіданні представник позивача підтримав касаційну скаргу.
Прокурор виклав заперечення проти касаційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора та представника позивача, які з'явилися в судове засідання, перевіривши наведені обставини, Верховний Суд в межах перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначеного судового рішення, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
Згідно зі ст.300 Господарського процесуального кодексу України:
"1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права."
З урахуванням викладеного, судом не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов'язані з переоцінкою доказів, визнанням доведеними/ недоведеними або встановленням по новому обставин справи.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням 15 сесії Вінницької обласної ради № 217 від 06.07.2000 у зв'язку з реформуванням колективних сільськогосподарських підприємств області на засадах приватної власності на землю і майно та створенням різних типів господарських структур припинено право постійного користування землями лісового фонду колишніх колективних сільськогосподарських підприємств.
Рішенням 16 сесії Вінницької обласної ради № 252 від 15.09.2000 землі лісового фонду колишніх колективних сільськогосподарських підприємств передано Вінницькому обласному комунальному спеціалізованому лісогосподарському підприємству "Віноблкомунліс".
Відповідно до державного акту на право постійного користування серії ІІ-ВН №000475 від 29.12.1999 року виданого Колективному господарству пайовиків "Хлібороб" на підставі рішення Зозулинецької сільської ради Козятинського району Вінницької області від 30.09.1998 року, Колективному господарству пайовиків "Хлібороб" було надано 700,2 га землі у постійне користування в межах згідно з планом землекористування для сільськогосподарського призначення (т.1 а.с. 20-21).
З матеріалів технічної документації по складанню державного акта на право постійного користування землею вбачається, що земельна ділянка площею 700,2 га, що передана Колективному господарству пайовиків "Хлібороб" Зозулинецькою сільською Радою народних депутатів Козятинського району Вінницької області України в постійне користування за державним актом на право постійного користування серії ІІ-ВН №000475 від 29.12.1999 року частково відносилась до земель лісового фонду (248,7 га).
Згідно статуту Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Хлібороб" (т.1 а.с. 187-196), зареєстрованого Козятинською районною державною адміністрацією 24.03.2000, реєстраційний номер 04051201Ю0020065, відповідно до пункту 1.14. якого Кооператив є правонаступником реорганізованого колективного господарства пайовиків "Хлібороб".
Відповідно до статуту Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" (т.1 а.с. 12-18), зареєстрованого державним реєстратором 28.08.2013 року, реєстраційний номер 11761050007007749, пунктом 1.11. якого СТОВ "Хлібороб" є правонаступником СВК "Хлібороб" с. Зозулинці.
Відповідно до довідки виданої 07.09.2016 року №09-9/21 Державним реєстратором Молявчик О.О. Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" є правонаступником Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Хлібороб" ( т.1 а.с.165).
Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, на підставі власної оцінки доказів по справі, дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, зокрема, виходячи з того, що ч.2, 3 та 4 ст. 107 ЦК України встановлено, що після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), який має містити положення про правонаступництво щодо майна, прав та обов'язків юридичної особи, що припиняється шляхом поділу, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов'язання, які оспорюються сторонами.
Передавальний акт та розподільчий баланс затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення, крім випадків, встановлених законом.
Порушення положень частин другої та третьої цієї статті є підставою для відмови у внесенні до єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи та державній реєстрації створюваних юридичних осіб - правонаступників.
Доказів передання по передавальним актам у зв'язку з правонаступництвом від колективного господарства пайовиків "Хлібороб" до Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Хлібороб", як правонаступника КГП "Хлібороб", а від Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Хлібороб" до Сільськогосподарському ТОВ "Хлібороб" як правонаступнику СВК "Хлібороб" 700,2 га спірної землі, з яких 248,7 га землі лісового фонду та доказів державної реєстрації за позивачем права постійного користування спірною земельною ділянкою, позивачем суду не надано.
З урахуванням приписів Земельного кодексу України в редакції від 18.12.1990 №561-ХІІ суд прийшов висновку про те, що спірні рішення Вінницької обласної ради № 217 від 06.07.2000 "Про передачу земель лісового фонду" та № 252 від 15.09.2000 "Про передачу земель лісового фонду колишніх колективних сільськогосподарських підприємств Вінницькому обласному комунальному спеціалізованому лісогосподарському підприємству "Віноблкомунліс" прийняті першим відповідачем в межах визначеної вказаним Земельним кодексом України компетенції. Крім того, судом враховано встановлену названим Кодексом (ст.ст. 76,77) тимчасовість користування землями лісового фонду, обов'язок з цільового використання земель лісового фонду, що є передумовою для продовження права користування такими землями.
Таким чином, припинення права користування 248,7 га землі лісогосподарського призначення, що перебувало у користуванні КГП "Хлібороб" є правомірним з огляду на те, що ст. 4 Земельного кодексу (у редакції від 18.12.1990 року) закріплено, що не можуть передаватись у колективну та приватну власність, зокрема, землі лісового фонду, за винятком невеликих (до 5 гектарів) ділянок лісів, що входять до складу угідь сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств.
Позивачем у справі не доведено факту порушення вимог закону або його прав та охоронюваних законом інтересів під час прийняття першим відповідачем оспорюваних рішень. Тому в позові про визнання недійсними рішень відповідача-1 слід відмовити.
Внаслідок необґрунтованості вимог про визнання недійсними рішень першого відповідача, а також у зв'язку з обранням невірного, не передбаченого ст. 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України, іншими нормативними актами способу захисту порушеного права є необґрунтованою та не підлягає задоволенню вимога позивача про визнання його добросовісним користувачем земельної ділянки відповідно до державного акту на право постійного користування серії ІІ-ВН №000475 від 29.12.1999 року.
За таких обставин, не підлягають задоволенню й позовні вимоги про визнання Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" добросовісним користувачем земельної ділянки відповідно до державного акту на право постійного користування серії ІІ-ВН №000475 від 29.12.1999 року тому в позові в цій частині також слід відмовити.
Відповідач-1, відповідач-2 та прокурор у справі заявляли, що позивачем пропущено трирічний строк позовної давності для звернення до суду з позовом, оскільки спірні рішення відповідача-1 були прийняті ще у 2000 році.
Суд першої інстанції зазначив, що оскільки право та охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду, не порушено відповідачами, то в позові слід відмовити саме з підстав необґрунтованості позовних вимог.
Розглядаючи доводи касаційної скарги та заперечення на неї колегія суддів касаційного суду доходить наступних висновків.
У першому оскаржуваному рішенні 15 сесії Вінницької обласної ради № 217 від 06.07.2000, яким у зв'язку з реформуванням колективних сільськогосподарських підприємств області на засадах приватної власності на землю і майно та створенням різних типів господарських структур припинено право постійного користування землями лісового фонду колишніх колективних сільськогосподарських підприємств, зазначено, що дане рішення прийнято на підставі п.21 ч.1 ст.43 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ч.4 ст.19, ч.3 ст.27 Земельного кодексу, ст.ст.9, 13 Лісового кодексу України.
Згідно з п.21 ч.1 ст.43 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 року:
"Виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради вирішуються такі питання:
21) вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин."
Відповідно до п.3 ч.1, ч.5 ст.27 Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 року N561-XII в редакції станом на 06.07.2000:
"Право користування земельною ділянкою чи її частиною припиняється у разі:
3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства.
Припинення права користування землею у випадках, передбачених пунктами 1-8 частини першої та частиною третьою цієї статті, провадиться у межах населених пунктів відповідною Радою народних депутатів, за межами населених пунктів - сільською, селищною, районною, міською, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Радою народних депутатів, а у випадку, передбаченому пунктом 9 частини першої цієї статті, - за рішенням Ради народних депутатів, що має право вилучати земельні ділянки."
Разом з тим, відповідно до п.1 ч.1 ст.13 Лісового кодексу України в редакції станом на 06.07.2000:
До відання обласних Рад народних депутатів у галузі регулювання лісових відносин на їх території належить:
1) надання земельних ділянок лісового фонду за межами населених пунктів у постійне користування та припинення права користування ними."
Враховуючи, що норми Земельного кодексу України регулюють правовідносини стосовно всіх земельних ділянок в Україні, а норми Лісового кодексу України лише правовідносини стосовно земельних ділянок лісового фонду, суд доходить висновку, що спеціальним нормативним актом, норми якого підлягають першочерговому застосуванню до спірних правовідносин в даному випадку, є саме Лісовий кодекс України, порівняно з загальними нормами Земельного кодексу України.
На підставі викладеного, суд касаційної інстанції вважає, що відповідач 1 діяв в межах своєї компетенції приймаючи вищевказане спірне рішення.
При цьому, як зазначено вище, відповідно до п.3 ч.1 ст.27 Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 року N561-XII в редакції станом на 06.07.2000:
"Право користування земельною ділянкою чи її частиною припиняється у разі:
3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства."
Згідно з ч.1 ст.37 Цивільного кодексу УРСР в редакції станом на 06.07.2000:
"Юридична особа припиняється шляхом ліквідації або реорганізації (злиття, поділу або приєднання)."
Тобто, припиненням визнавалася як ліквідація, так і реорганізація юридичної особи.
Відповідно до ч.ч.1,4,7 ст.34 Закону України "Про підприємства в Україні" від 27 березня 1991 року N887-XII в редакції станом на 06.07.2000:
"1. Ліквідація і реорганізація (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) підприємства провадяться з дотриманням вимог антимонопольного законодавства за рішенням власника, а у випадках, передбачених цим Законом, - за рішенням власника та за участю трудового колективу або органу, уповноваженого створювати такі підприємства, чи за рішенням суду або арбітражного суду.
4. Підприємство вважається реорганізованим або ліквідованим з моменту виключення його з державного реєстру України.
7. При перетворенні одного підприємства в інше до підприємства, яке щойно виникло, переходять усі майнові права і обов'язки колишнього підприємства."
Таким чином, до реорганізації відносилося і перетворення підприємства.
Згідно пункту 1.14. статуту Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Хлібороб" (т.1 а.с. 187-196), зареєстрованого Козятинською районною державною адміністрацією 24.03.2000 (тобто, до прийняття першого спірного рішення відповідачем 1 06.07.2000), реєстраційний номер 04051201Ю0020065, Кооператив є правонаступником реорганізованого колективного господарства пайовиків "Хлібороб".
Таким чином, перше спірне рішення від 06.07.2000 прийнято у цілковитій відповідності до вимог вищевказаного п.3 ч.1 ст.27 Земельного кодексу України.
Разом з тим, суд касаційної інстанції не погоджується з посиланням судів попередніх інстанцій на ч.ч.2, 3 та 4 ст.107 Цивільного кодексу України.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до пункту 1.11. статуту Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" (т.1 а.с. 12-18), зареєстрованого державним реєстратором 28.08.2013, реєстраційний номер 11761050007007749, СТОВ "Хлібороб" є правонаступником СВК "Хлібороб" с. Зозулинці.
Відповідно до ч.ч.2-4 ст.107 Цивільного кодексу України в редакції станом на 28.08.2013:
"2. Після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), які мають містити положення про правонаступництво щодо всіх зобов'язань юридичної особи, що припиняється, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов'язання, які оспорюються сторонами.
3. Передавальний акт та розподільчий баланс затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення, крім випадків, встановлених законом.
Підписані головою і членами комісії з припинення юридичної особи та затверджені учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про припинення юридичної особи, примірники передавального акта та розподільчого балансу передаються в орган, який здійснює державну реєстрацію юридичної особи, що припиняється, за місцем її державної реєстрації, а також в орган, який здійснює державну реєстрацію юридичної особи - правонаступника, за місцем її державної реєстрації.
4. Порушення положень частин другої та третьої цієї статті є підставою для відмови у внесенні до єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи та державній реєстрації створюваних юридичних осіб - правонаступників."
Таким чином, єдиним наслідком порушення вищевказаних положень частин другої та третьої цієї статті частина четверта передбачала відмову у внесенні до єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи та державній реєстрації створюваних юридичних осіб - правонаступників.
Крім того, станом на 28.08.2013 право постійного користування спірною земельною ділянкою лісового фонду площею 248,7 га вже було припинено першим спірним рішенням від 06.07.2000, а отже не могло передаватися.
Разом з тим, ст.108 Цивільного кодексу України в редакції станом на 28.08.2013 передбачала, що:
"1. Перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми.
2. У разі перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов'язки попередньої юридичної особи."
Крім того, як зазначив суд апеляційної інстанції вказане вище правонаступництво підтверджується копією реєстраційної справи, наявної в матеріалах справи.
За викладених обставин, колегія суддів касаційного суду доходить висновку, що позивач СТОВ "Хлібороб", як правонаступник СВК "Хлібороб", вважаючи, що його право постійного користування спірною земельною ділянкою було порушено спірними рішеннями, першим з яких це право було припинено, мав в даному випадку право звернутися з відповідним позовом про скасування вищевказаних рішень.
Разом з тим, як зазначив вище суд касаційної інстанції, перше оскаржуване рішення про припинення, в т.ч., вищевказаного права постійного користування спірною земельною ділянкою позивача прийнято відповідачем-1 в межах його компетенції, визначеної п.1 ч.1 ст.13 Лісового кодексу України в редакції станом на 06.07.2000, та у цілковитій відповідності до підстави, визначеної п.3 ч.1 ст.27 Земельного кодексу України у вказаній редакції, а отже позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.308 Господарського процесуального кодексу України
"Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право:
3) скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд."
Згідно з ч.ч.1,3,4 ст.311 зазначеного Кодексу:
"1. Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
3. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
4. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини."
З урахуванням викладеного, суд доходить висновку про необхідність частково задовольнити касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібороб", а судові рішення залишити без змін з мотивів, викладених в даній постанові суду касаційної інстанції.
У зв'язку з тим, що суд залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, суд покладає на Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.03.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.07.2017 у справі №910/9322/16 задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.03.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.07.2017 у справі №910/9322/16 залишити без змін з мотивів, викладених в даній постанові суду касаційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий І. Кушнір
Судді Є. Краснов
Г. Мачульський
скопійовано
-
скопійовано
-
