ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2018 року

м. Київ

Справа № 909/50/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Селіваненка В.П. (головуючий), Булгакової І.В. і Львова Б.Ю.,

розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Легенда - Ф" (далі - ТОВ "Легенда - Ф")

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 03.10.2017

(головуючий - суддя Давид Л.Л., судді: Костів Т.С. і Малех І.Б.)

у справі № 909/50/17

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Умиг Мьюзік"

до ТОВ "Легенда - Ф"

про стягнення на користь приватної організації "Організація колективного управління авторськими та суміжними правами" (далі - Організація) в інтересах ТОВ "Умиг Мьюзік" компенсації в сумі 32 000 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Позов було подано про стягнення 32 000 грн. компенсації за порушення майнових авторських прав.

Позовні вимоги мотивовано неправомірним використанням музичних творів відповідачем у кафе "Легенда Центр" (м. Івано-Франківськ, пл. Ринок, 18А) та у ПАБ "Легенда" (м. Івано-Франківськ, вул. Незалежності, 34), в якому відповідач здійснює господарську діяльність, шляхом публічного виконання музичних творів "ІНФОРМАЦІЯ_1" у виконанні ОСОБА_7 та "ІНФОРМАЦІЯ_2" у виконанні "ОСОБА_8" за відсутності необхідного дозволу та без сплати авторської винагороди.

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 16.02.2017 (головуючий суддя - Скапровська І.М.) у позові відмовлено з мотивів його недоведеності.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 03.10.2017: апеляційну скаргу ТОВ "Умиг Мьюзік" задоволено; рішення господарського суду Івано-Франківської області від 16.02.2017 скасовано; прийнято нове рішення, яким з ТОВ "Легенда - Ф" стягнуто на користь Організації в інтересах ТОВ "Умиг Мьюзік" 32 000 грн. компенсації та 2 893,80 грн. витрат по сплаті судового збору.

Постанова мотивована тим, що публічне виконання музичних творів "ІНФОРМАЦІЯ_1" у виконанні ОСОБА_7 та "ІНФОРМАЦІЯ_2" у виконанні "ОСОБА_8" відбулося без отримання відповідних дозволів на їх використання та без виплати авторської винагороди.

У касаційній скарзі до суду касаційної інстанції ТОВ "Легенда - Ф" зазначає, що суд апеляційної інстанції неповно та необ'єктивно розглянув справу, не встановив, що ТОВ "Легенда - Ф" не є належним відповідачем у даній справі, оскільки не є господарюючим суб'єктом, який використовує приміщення під заклад громадського харчування, докази позивача є неналежними та недопустимими, тому просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Розгляд касаційної скарги ТОВ "Легенда - Ф" здійснено судом касаційної інстанції без повідомлення учасників справи, у відповідності до частини четвертої статті 301 та пункту 4 частини четвертої статті 247 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Суд першої інстанції, відмовляючи у позові, виходив з того, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження заподіяних позивачу збитків чи отримання доходів за використання без дозволу музичного твору, тому відсутні й підстави для стягнення компенсації за порушення майнових авторських прав.

Акти фіксації від 16.03.2016 №08/03/2016 та № 09/03/2016 не прийнято судом як такі, що складені в односторонньому порядку, а диск, доданий до актів, взагалі не містить інформації, яка могла б слугувати доказом заподіяння збитків.

Крім того, суду першої інстанції не надано доказів, які свідчили б, що ТОВ "Національне музичне видавництво" мало право укладати з ТОВ "Умиг Мьюзік" ліцензійний договір від 31.12.2014 №НЛВ-138/15.

Судом апеляційної інстанції з'ясовано та зазначено таке.

Організація є організацією колективного управління на колективній основі майновими правами суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав, що підтверджується виданим Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України свідоцтвом про облік організацій колективного управління від 24.01.2011 № 18/2011.

Організація здійснює управління майновими авторськими правами ТОВ "Умиг Мьюзік" (видавник) на підставі укладеного договору від 01.01.2014 № АУ003К про управління майновими авторськими правами (далі - Договір від 01.01.2014 № АУ003К).

Відповідно до пунктів 2.1 та 2.2 Договору від 01.01.2014 № АУ003К видавник надає Організації повноваження здійснювати колективне управління майновими правами на твори та субвидані твори, що належать або протягом дії цього договору будуть належати видавнику, а саме: дозволяти або забороняти від імені видавника використання об'єктів авторського права третіми особами, відповідно до умов цього договору. Надання повноважень на колективне управління правами передбачає: укладення Організацією договорів на право використання об'єктів авторського права третіми особами, збір винагороди, її розподіл та виплату.

Пунктом 8.1 Договору від 01.01.2014 № АУ003К визначено, що Організація має право здійснювати відповідно до чинного законодавства України будь-які юридичні дії з метою забезпечення майнових прав видавника на об'єкти авторського права, повноваження на управління якими передані Організації за цим договором.

Згідно з пунктом 8.3 Договору від 01.01.2014 № АУ003К у випадку виявлення порушень прав, управління якими здійснює організація, остання має право пред'являти позови з метою захисту порушених прав та здійснювати будь-які інші дії як для захисту прав видавника, так і для реалізації своїх повноважень по управлінню цими правами.

Пунктом 2 додаткової угоди від 22.12.2015 № 3 до Договору від 01.01.2014 № АУ003К визначено, що він вступає в силу з моменту підписання сторонами і діє до 31.12.2016.

Відповідно до пункту 3.1 Договору від 01.01.2014 № АУ003К ТОВ "Умиг Мьюзік" надано декларації музичних творів: "ІНФОРМАЦІЯ_1", автор музики та тексту ОСОБА_7, у виконанні ОСОБА_9, контрольована частка видавника щодо публічного виконання 50 %, а щодо публічного сповіщення 50% ; "ІНФОРМАЦІЯ_2" , автор музики та тексту ОСОБА_10, у виконанні "ОСОБА_8", контрольована частка видавника щодо публічного виконання 50 %, а щодо публічного сповіщення 50%.

31.12.2014 ТОВ "Національне музичне видавництво" (ліцензіар) та ТОВ "Умиг Мьюзік" (ліцензіат) укладено ліцензійний договір від 31.12.2014 № НЛВ -138/15 (далі - Ліцензійний договір), за умовами якого ліцензіар на строк і в межах території України надає ліцензіату право на використання об'єктів із каталогу ліцензіара, що означає право ліцензіата на свій розсуд здійснювати, дозволяти чи забороняти здійснювати відносно означених об'єктів дії, зокрема, щодо публічного виконання творів, у тому числі тих, стосовно яких подано позов. Строк дії прав на використання відраховується з 01.01.2015 по 31.12.2016.

Пунктом 2.6 Ліцензійного договору сторони погодили, що ліцензіар передає ліцензіату право представляти та захищати свої майнові та немайнові інтереси, а також здійснювати будь-які, за вибором ліцензіата, юридичні дії, пов'язані з неправомірним використанням об'єктів права, на які передані ліцензіату у відповідності до умов даного договору на підставі чинного на території законодавства.

Відповідно до виписки з каталогу творів на виконання умов даного договору ТОВ "Умиг Мьюзік" набуло майнові права на використання, зокрема, таких музичних творів:

"ІНФОРМАЦІЯ_1", автор музики та тексту ОСОБА_7, у виконанні ОСОБА_9, контрольована частка видавника щодо публічного виконання 50 %;

"ІНФОРМАЦІЯ_2" , автор музики та тексту ОСОБА_10, у виконанні "ОСОБА_8", контрольована частка видавника щодо публічного виконання 50 %.

Тобто позивач отримав від ТОВ "Національне музичне видавництво" майнові права на зазначені твори на підставі Ліцензійного договору, чинного до 31.12.2016.

16.03.2016 представником Організації Михайлівим М.М. зафіксовано факт використання музичних творів "ІНФОРМАЦІЯ_1" у виконанні ОСОБА_7 та "ІНФОРМАЦІЯ_2" у виконанні "ОСОБА_8" в кафе "Легенда Центр" (м. Івано-Франківськ, пл. Ринок, 18А) та у ПАБ "Легенда" (м. Івано-Франківськ, вул. Незалежності, 34), в якому господарську діяльність здійснює ТОВ "Легенда - Ф", у зв'язку з чим було складено акти №08/03/2016 та № 09/03/2016, якими зафіксовано, що публічне виконання музичних творів здійснюється для фонового озвучення приміщень закладу загальною площею 100 кв.м та 400 кв.м відповідно; перебування Михайліва М.М. у кафе "Легенда Центр" та ПАБ "Легенда" підтверджується рахунком від 16.03.2016 та фіскальним чеком від 16.03.2016; факт публічного виконання спірних музичних творів засвідчується також відеозаписом на DVD-дисках, якими підтверджено час і місце використання саме у кафе "Легенда Центр" та у ПАБ "Легенда" музичних творів. На актах міститься відмітка, що працівники ПАБ "Легенда" та кафе "Легенда Центр" від підписання актів відмовилися.

Представник Організації мав право провести відеофіксацію та скласти відповідний акт з огляду на положення пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 18.01.2003 № 71 "Про затвердження розміру, порядку та умов виплати винагороди (роялті) за комерційне використання опублікованих з комерційною метою фонограм, відеограм, їх примірників та зафіксованих у них виконань". Судом було досліджено відеозапис фіксації правопорушень.

Суд апеляційної інстанції, беручи до уваги встановлену чинним законодавством України презумпцію правомірності правочину та відсутність законодавчих приписів щодо нікчемності Договору від 01.01.2014 № АУ003К та Ліцензійного договору, встановивши що: виключні майнові авторські права на музичні твори "ІНФОРМАЦІЯ_1" та "ІНФОРМАЦІЯ_2" належать позивачу; використання даних музичних творів здійснювалося у приміщенні кафе "Легенда Центр" (м. Івано-Франківськ, пл. Ринок, 18А) та ПАБ "Легенда" (м. Івано-Франківськ, вул. Незалежності, 34), в якому господарську діяльність здійснює ТОВ "Легенда - Ф", шляхом публічного виконання у приміщеннях закладу харчування; відповідач не надав суду доказів укладення угод із правовласниками, які дозволяли б публічне виконання вказаних творів; використання відповідачем спірних музичних творів у власній господарській діяльності відбулося без дозволу відповідного правовласника та без сплати авторської винагороди; врахувавши фактичні обставини порушення і виходячи з принципів справедливості, добросовісності та розумності, дійшов висновку про необхідність задоволення позову в сумі 32 000 грн.

Причиною спору зі справи стало питання про наявність або відсутність підстав для стягнення з ТОВ "Легенда - Ф" компенсації у зв'язку з порушенням майнових авторських прав суб'єкта авторського права.

Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального права в межах доводів та вимог касаційної скарги.

Згідно зі статтею 45 Закону України "Про авторське право і суміжні права" (далі - Закон) суб'єкти авторського права і суміжних прав можуть управляти своїми правами: особисто, через свого повіреного, через організацію колективного управління.

Організації колективного управління, які здійснюють управління майновими правами на твори, повинні довести наявність у них прав на управління авторськими майновими правами певного кола осіб. Отже, у разі звернення організації колективного управління до суду з позовом про захист прав суб'єктів авторського права суд повинен з'ясовувати обсяг повноважень цієї організації згідно з договорами, укладеними цією організацією та суб'єктом авторського права.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Суд апеляційної інстанції (з урахуванням приписів статті 204 ЦК України) дійшов заснованого на законі висновку про те, що Організація на підставі договору про управління майновими авторськими правами наділена повноваженнями на управління майновими правами суб'єкта авторського права - позивача у справі, зокрема щодо спірних музичних творів та ТОВ "Умиг Мьюзік" набуло майнові права на використання даних музичного твору на підставі Ліцензійного договору, які (договори) станом на час фіксації порушення були чинні, недійсними не визнавалися, докази протилежного у матеріалах справи відсутні.

За змістом статей 435, 440, 441, 443 ЦК України, статей 7, 15, 31-33 Закону: право на використання твору належить автору або іншій особі, яка одержала відповідне майнове право у встановленому порядку (за договором, який відповідає визначеним законом вимогам); використання твору здійснюється лише за згодою автора або особи, якій передано відповідне майнове право (за виключенням випадків, вичерпний перелік яких встановлено законом).

Відповідно до частини третьої статті 426 ЦК України використання об'єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених цим Кодексом та іншим законом.

Частиною третьою статті 15 Закону визначено, що виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське право) на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти, зокрема, публічне виконання і публічне сповіщення творів.

Згідно з приписами статті 1 Закону публічне виконання - це подання за згодою суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав творів, виконань, фонограм, передач організацій мовлення шляхом декламації, гри, співу, танцю та іншим способом як безпосередньо (у живому виконанні), так і за допомогою будь-яких пристроїв і процесів (за винятком передачі в ефір чи по кабелях) у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до кола сім'ї або близьких знайомих цієї сім'ї, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один і той самий час або в різних місцях і в різний час.

Використанням твору в силу статті 441 ЦК України вважається, серед іншого, його публічне використання різними способами, як-от публічний показ, публічне виконання - як у реальному часі ("наживо"), так і з допомогою технічних засобів, публічне сповіщення (радіо, телебачення), а також публічна демонстрація аудіовізуального твору (зі звуковим супроводом чи без такого) у місці, відкритому для публічного відвідування, або в іншому місці (приміщенні), де присутні особи, які не належать до кола однієї сім'ї чи близьких знайомих цієї сім'ї, - незалежно від того, чи сприймається твір публікою безпосередньо у місці його публічної демонстрації (публічного показу), чи в іншому місці одночасно з такою демонстрацією (показом). Відповідальність за публічне виконання твору (в тому числі при його виконанні в реальному часі - "наживо") несе фізична чи юридична особа, яка бере на себе ініціативу і відповідальність за проведення відповідного заходу.

У свою чергу, використання твору без дозволу суб'єкта авторського права є порушенням авторського права, передбаченим пунктом "а" статті 50 Закону, у зв'язку з яким пунктом "г" частини другої статті 52 цього ж Закону визначено можливість притягнення винної особи до відповідальності у вигляді сплати компенсації в розмірі від 10 до 50 000 мінімальних заробітних плат.

З огляду на зазначене суд апеляційної інстанції, з достатньою повнотою дослідивши обставини справи, з дотриманням наведених ним норм матеріального права на підставі ретельної оцінки поданих сторонами доказів, встановивши: належність позивачеві виключних майнових авторських прав на спірні музичні твори; відсутність у відповідача необхідного дозволу на використання (публічне виконання) музичних творів; факт використання відповідачем музичних творів у власній господарській діяльності; використання відповідачем спірних творів без належної сплати (правовласнику або організації колективного управління) авторської винагороди, врахувавши фактичні обставини порушення і виходячи з принципів справедливості, добросовісності та розумності, - дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для стягнення компенсації, передбаченої пунктом "г" частини другої статті 52 Закону.

Що ж до доводів скаржника про те, що "ТзОВ "Легенда - Ф" є тільки власником приміщень, однак не використовує їх як заклад громадського призначення, оскільки дані приміщення перебувають в оренді у Фізичної особи - підприємця Фелика Олександра Івановича, котрий веде в даних приміщеннях господарську діяльність на підставі договору оренди № 7/17, котрий ми просили долучити до матеріалів справи", то матеріали справи не містять будь-яких пояснень ТОВ "Легенда - Ф" з цього приводу або клопотання про долучення договору оренди до матеріалів справи, який скаржник додає до касаційної скарги; також нічого не зазначено про це і в оскаржуваній постанові. Тобто скаржник подає новий доказ до суду касаційної інстанції, однак недодержання у попередніх судових інстанціях процесуального обов'язку щодо доведення тих обставин, на які він посилався як на підставу своїх заперечень, і недотримання такого обов'язку, не може бути надолужене в суді касаційної інстанції в силу статті 300 ГПК України, частиною другою якої визначено, що касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення апеляційної інстанції - без змін як такого, що ухвалене в цілому з додержанням норм матеріального та процесуального права.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалене судове рішення, на скаржника покладаються витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Легенда - Ф" залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 03.10.2017 у справі № 909/50/17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов