РІШЕННЯ

Іменем України

12 квітня 2018 року

м. Київ

справа №9901/21/17

адміністративне провадження №П/9901/21/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Кравчука В.М.,

суддів Гімона М.М., Гриців М.І., Стародуба О.П., Коваленко Н.В.,

за участі секретаря судового засідання Вишняка О.М.,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача Русакової І.Г.,

розглянув справу за позовом ОСОБА_4 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним і скасування рішення від 28 листопада 2017 року № 3803/0/15-17 «Про відмову у внесенні подання Президентові України про призначення ОСОБА_4 на посаду судді Харківського окружного адміністративного суду», зобов'язання вчинити дії.

І. ПРОЦЕДУРА

1. 27.12.2017 ОСОБА_4 звернувся до Верховного Суду з позовом до Вищої ради правосуддя з вимогою визнати протиправним та нечинним рішення Вищої ради правосуддя від 28.11.2017 №803/0/15-17 «Про відмову у внесенні подання Президентові України про призначення ОСОБА_4 на посаду судді Харківського окружного адміністративного суду» (надалі - Рішення), зобов'язання вчинити дії щодо внесення Президентові України подання про призначення на посаду судді.

2. Позивач вважає, що Рішення постановлено з грубим порушенням вимог законодавства та ґрунтується лише на факті постановлення суддею ОСОБА_4 судового рішення щодо заборони мирних зібрань.

3. Ухвалою Верховного Суду від 03.01.2018 відкрито провадження у даній справі.

ІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН

4. В обґрунтування позовних вимог та протиправності рішення позивач наводить наступні аргументи:

А) Постанова судді Харківського окружного адміністративного суду ОСОБА_4 від 25.11.2013 у справі № 820/11659/13-а, якою обмежено право на збори, шляхом заборони ініціативній групі громадян в особі ОСОБА_5 проведення безстрокової акції, прийнята з урахуванням всіх обставин справи. Жодних негативних наслідків, застосованих судом внаслідок обмеження права на заборону мирних зібрань не виникло. Постанову від 25.11.2013 відповідач не оскаржував в апеляційному поряду, що свідчить про його згоду з мотивами судового рішення.

Б) Висновок Вищої ради правосуддя про те, що заборона встановлена постановою від 25.11.2013 щодо проведення мирних зібрань діє і на сьогодні та продовжує порушувати право невизначеного кола осіб мирно збиратися не відповідає дійсності. В період прийняття цього рішення діяло розпорядження Харківського міського голови від 22.11.2013 № 76/1, яким було призупинено проведення масових заходів на території м. Харкова з 22.11.2013 року до окремого розпорядження. Оскільки, вважає позивач, 29.11.2013 Харківський міський голова своїм розпорядженням скасував заборону на проведення масових заходів, заборона встановлена судовим рішенням закінчилась, незалежно від наявності судового рішення, 29.11.2013. Стверджує, що саме розпорядження Харківського міського голови і було доказом у справі №820/11659/13-а, який свідчив про наявність реальної загрози здоров'ю громадян.

В) З приводу постановлення суддею ОСОБА_4. постанови від 25.11.2013 у справі №820/11659/13-а Вища рада правосуддя відкрила дисциплінарну справу стосовно нього. Однак, раніше, а саме 05.10.2017 Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у притягненні до дисциплінарної відповідальності відмовила, а провадження припинила. Тому, посилання Вищої ради правосуддя на це судове рішення, як підтвердження невідповідності ОСОБА_4 критерію доброчесності та професійної етики, є неправомірними та свідчать про протиправність рішення щодо відмови у внесенні подання Президентові України про призначення на посаду судді.

Г) Вища рада правосуддя не вправі надавати правову оцінку судовому рішенню чи досліджувати обставини та мотиви його прийняття. Крім того, Рада свавільно тлумачить поняття «доброчесність», «професійна етика» і завчасно робить висновки про негативний вплив на суспільну довіру до судової влади у зв'язку з призначенням ОСОБА_4 на посаду судді.

Д) Звертає увагу на те, що Вища рада правосуддя застосувала неоднаковий та вибірковий підхід до суддів, які протягом 2013-2014 років приймали судові рішення про заборону мирних зібрань у аналогічній категорії справ і щодо них було прийнято позитивне рішення про подальше призначення на посаду судді.

Е) Не взято до уваги, що дії судді ОСОБА_4 щодо прийняття постанови від 25.11.2013 у справі № 820/11659/13-а були перевірені в межах кримінального провадження, порушеного за ч. 2 ст. 375 КК України та постановою від 26.01.2017 прокуратура Харківської області закрила кримінальне провадження у зв'язку з відсутністю в діях суддів, зокрема, ОСОБА_4 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 375 КК України.

Є) Члени Вищої ради правосуддя не надали належної оцінки діяльності ОСОБА_4 на посаді судді, не взяли до уваги його позитивну характеристику, показники роботи, його участь у житті суддівської спільноти.

5. 29.01.2018 до Суду надішли заперечення відповідача, в основі яких наступні аргументи.

А) Оскаржуване рішення прийняте повноважним складом Вищої ради правосуддя на підставі п.1 ч. 19 ст. 79 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402, відповідно до якої Вища рада правосуддя може відмовити у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду, зокрема, виключно з такої підстави, як наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв'язку з таким призначенням.

Б) Встановлено, що суддя ОСОБА_4 прийняв постанову від 25.11.2013 у справі №820/11659/13-а, якою фактично встановив не обмеження, а про повну заборону реалізації права мирних зібрань невизначеному колу осіб на значній території та на невизначений термін, яка по суті діє і на сьогодні та продовжує порушувати право невизначеного кола осіб мирно збиратись. Крім того, під час розгляду справи суддя ОСОБА_4 не з'ясував причин неявки в судове засідання відповідача, не встановлював обставин, чи дійсно відповідач у справі - ініціативна група громадян в особі ОСОБА_5 мала намір проводити мирні зібрання, що фактично свідчить про відсутність дійсного спору між сторонами у цій справі та вказує на те, що єдиною метою звернення Харківської міської ради до суду було встановлення заборони проведення мирних зібрань будь-яким особам. Приймаючи рішення, суддя ОСОБА_4 врахував лише ймовірну можливість виникнення загрози життю і здоров'ю людей під час проведення мирних зібрань і не навів жодних допустимих доказів на підтвердження реальної можливості настання негативних наслідків.

В) Прийняття вказаного судового рішення було підставою відкриття дисциплінарного провадження відносно судді ОСОБА_4 Проте, 05.10.2017 дисциплінарне провадження було припинено з тих підстав, що момент його вирішення Дисциплінарною палатою питання закінчився строк притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Однак, зазначені обставини є перешкодою для призначення його на посаду судді в подальшому.

6. Зазначені обставини стали підставою для прийняття рішення від 28.11.2017 про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_4 на посаду судді.

7. 15.02.2018 представник позивача подав відповідь на відзив відповідача в якому навів заперечення. Зазначив, що 28.11.2017 у складі Вищої ради правосуддя під час розгляду матеріалів щодо внесення подання про призначення ОСОБА_4 на посаду судді Харківського окружного адміністративного суду брали участь чотири члени Вищої ради правосуддя, які 05.10.2017 розглядали дисциплінарну справу щодо ОСОБА_4 у складі Першої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя. Вказане суперечить главі 7 Регламенту Вищої ради правосуддя, згідно з якою член Ради зобов'язаний відмовитися від участі у розгляді питання з підстав, визначених ч.5 ст. 20 Закону України «Про вищу раду правосуддя».

Рішення від 05.10.2017, яким відмовлено у притягненні ОСОБА_4 до дисциплінарної відповідальності та припинення провадження є ідентичним за змістом з рішенням від 28.11.2017, яким відмовлено у внесенні подання про призначення ОСОБА_4 на посаду судді.

Оскаржуване рішення прийнято лише на основі того, що за рішення про внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду проголосувало менше 14 членів Вищої ради правосуддя. Проте, в такому разі згідно з вимогами ч. 20 ст. 79 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», п. 10.6 Регламенту Вищої ради правосуддя у разі відмови у внесенні подання рішення повинно бути вмотивованим. Вища рада правосуддя не навела жодних обґрунтувань того, яким чином винесення суддею ОСОБА_4. постанови від 25.11.2013 вплине на суспільну довіру до суддів, не вказано, яким критеріями члени ради керувались при прийнятті даного рішення. Покликається на те, що відсутність в законодавстві чітких критеріїв «доброчесності» та «негативного впливу на суспільну довіру», в поєднанні з різною практикою Вищої ради правосуддя в цьому питанні, не дає можливості оцінити та проаналізувати об'єктивність висновків відповідача та створює широкі межі дискреційних повноважень. Судова практика Європейського Суду з прав людини свідчить, що питання доступу до професії, невідповідності закону вимогам щодо якості становить порушення статті 8 Конвенції.

ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

8. Заслухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши наявні у справі докази, Суд встановив наступні фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи.

9. Указом Президента України від 09.12.2010 № 1083/2010 ОСОБА_4 призначений на посаду судді Харківського окружного адміністративного суду строком на п'ять років.

10. Строк повноважень судді ОСОБА_4 закінчився 09.12.2015.

11. Вища кваліфікаційна комісія суддів України провела перевірку відомостей стосовно кандидата на посаду судді Харківського окружного адміністративного суду ОСОБА_4 та встановила, що кандидат відповідає вимогам статті 127 Конституції України та статтей 53, 64 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (у редакції від 07.07.2010). За результатами перевірки звернень щодо професійної діяльності кандидата на посаду судді, Комісією не встановлено визначених законом обставин, що перешкоджають рекомендуванню його для обрання на посаду безстроково.

12. 10.12.2015 Вища кваліфікаційна комісія суддів України прийняла рішення від № 665/бо-15, яким рекомендувала ОСОБА_4 для обрання на посаду судді Харківського окружного адміністративного суду безстроково (а.с.108-109).

13. Листом від 18.01.2016 № 18-446/16 Вища кваліфікаційна комісія суддів України подання про обрання ОСОБА_4 на посаду судді безстроково скерувала до Верховної Ради України (а.с. 107).

14. Верховна Рада України, керуючись п. 4 розділу ІІ Закону України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", п. 1, 4, 5 ч. 1 ст. 13. Конституції України, супровідним листом від 28.10.2016 № 01/06-221 (256125) передала до Вищої ради правосуддя подання та відповідні документи, які не були розглянуті Верховною Радою України (а.с.106).

15. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу матеріалів між членами Вищої ради юстиції від 15.11.2016 матеріали щодо обрання на посаду судді ОСОБА_4 безстроково передані члену ради Вищої ради правосуддя ОСОБА_26.

16. Під час попереднього розгляду матеріалів ОСОБА_26 зверталася до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Генеральної прокуратури України про надання відомостей щодо ОСОБА_4

17. За даними Вищої кваліфікаційної комісії суддів України відкритих дисциплінарних справ стосовно судді ОСОБА_4 немає.

18. Генеральна прокуратура України надала інформацію листом від 09.12.2016, № 17/7/4-50, згідно з якою Департаментом спеціальних розслідувань щодо переслідування учасників мирних акцій протесту під час Революції Гідності перевіряється законність дій 16 суддів, зокрема, й судді ОСОБА_4 (про підозру йому не повідомлялось) (а.с.172 ).

19. Постановою прокуратури Харківської області від 26.01.2017 про закриття кримінального провадження № 42017220000000069 у зв'язку з відсутністю в діянні суддів Харківського окружного адміністративного суду ОСОБА_20, ОСОБА_4, ОСОБА_21, ОСОБА_22., ОСОБА_23 ОСОБА_24.ОСОБА_25. складу кримінального правопорушення за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 375 КК України (а.с. 28-44).

20. Голова Харківського окружного адміністративного суду направив позитивну характеристику відносно судді ОСОБА_4 (а.с. 181-184).

21. У декларації доброчесності судді ОСОБА_4 вказав, що ним не приймалось рішення в розумінні ст. 2 Закону України "Про відновлення довіри до судової влади в Україні".

22. В Єдиному державному реєстрі осіб, які вчинили корупційні правопорушення, відповідні відомості стосовно ОСОБА_4 відсутні.

23. Окрім того, встановлено, що на підставі заяв заступника прокурора Харківської області Лісічкіна Є.С. та Середи М.Л. ухвалою від 26.05.2017 № 1264/1дп/15-1 Перша Дисциплінарна Палата Вищої ради правосуддя відкрила дисциплінарну справу стосовно судді Харківського окружного адміністративного суду ОСОБА_4 (а.с.45-54).

24. Рішенням від 05.10.2017 № 3134/1дп/15-17 (а.с. 55-60) Перша Дисциплінарна Палата Вищої ради правосуддя відмовила у притягненні судді ОСОБА_4 до дисциплінарної відповідальності. Палата дійшла висновку, що суддя ОСОБА_4 під час розгляду справи № 820/11659/13-а не належним чином дослідив всі обставини справи, не забезпечив повний, всебічний та об'єктивний її розгляд у порядку, встановленому процесуальним законом, а ухваленою за наслідками її розгляду постановою по суті встановлено не обмеження права на мирні зібрання, а повну заборону реалізації цього права невизначеному колу осіб на значній території та на невизначений термін. По суті, встановлена постановою судді ОСОБА_4 заборона щодо проведення мирних зібрань на майдані Свободи, в саду імені Т.Г. Шевченка, на майдані Конституції та на майдані Рози Люксембург у місті Харкові діє і на сьогодні та продовжує порушувати право невизначеного кола осіб мирно збиратися. Проте, дисциплінарне провадження стосовно судді ОСОБА_4 було припинено з тих підстав, що на момент вирішення питання по суті закінчився строк притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

25. На підставі встановлених обставин, член Вищої ради правосуддя ОСОБА_26 склала висновок від 09.10.2017 (а.с.203-205) у якому зазначено, що сумніви щодо відповідності ОСОБА_4 критерію доброчесності судді та професійної етики чи інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв'язку з призначенням його на посаду судді не встановлено. Кандидатура ОСОБА_4 відповідає вимогам статті 127 Конституції України та статті 69 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». За результатами проведеної перевірки ОСОБА_26 запропонувала Вищій раді правосуддя прийняти рішення про внесення подання про призначення ОСОБА_4 на посаду судді Харківського окружного адміністративного суду.

26. Листом від 23.08.2017 № 15135/0/917 (а.с. 179) ОСОБА_4 запрошено на засідання Ради, до порядку денного якого включено питання щодо внесення подання Президентові України про призначення кандидатів на посади суддів місцевих судів.

27. Листом від 30.08.2017 № 15609/0/917 (а.с.184) ОСОБА_4 повідомлено, що засідання, призначене на 05.09.2017 про розгляд питання щодо внесення подання Президентові України про призначення його на посаду судді виключено з поряду денного.

28. Листами від 13.10.2017 № 19808/0/917 (а.с. 206) та від 17.11.2017 № 23070/0/917 (а.с.208) суддю ОСОБА_4 запрошено на засідання Вищої ради правосуддя, які заплановані відповідно на 24.10.2017 та на 28.11.2017 про розгляд питання щодо внесення подання Президентові України про призначення кандидатів на посади суддів місцевих судів.

29. На засідання 24.10.2017 та 28.11.2017 ОСОБА_4 був присутній особисто.

30. На засіданні Вищої ради правосуддя, яке відбулось 28.11.2017, під час розгляду матеріалів про обрання ОСОБА_4 на посаду судді Харківського окружного адміністративного суду безстроково, розгляду рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, висновку від 09.10.2010 члена Вищої ради правосуддя Волковицької Н.В. встановлено, що 25.11.2013 суддя ОСОБА_4 прийняв постанову у справі №820/11659/13-а за позовом Харківської міської ради до ініціативної групи громадян в особі відповідального ОСОБА_5 про обмеження права на мирне зібрання, яким обмежено право на збори, шляхом заборони ініціативній групі громадян в особі ОСОБА_5 проведення з 26.11.2013 безстрокової акції «За Європейську Україну» на майдані Свободи, саду ім. Т.Г. Шевченка, майдані Конституції, на майдані Рози Люксембургу у м. Харкові, з використанням звукопідсилюючої апаратури та встановленням наметів.

31. Постанова судді ОСОБА_4 у справі № 820/11659/13-а, йдеться в оскаржуваному рішенні, обґрунтована посиланням на лист директора Департаменту транспорту Харківської міської ради від 25.11.2013, лист Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області від 25.11.2013, розпорядження Харківського міського голови від 22.11.2013 № 76/1 «Про призупинення масових заходів у місті Харкові», якими, як встановив суддя, вказано про можливість виникнення значних труднощів у русі транспорту у випадку виходу учасників мітингу на проїжджу частину, що збільшить вігорідність виникнення дорожньо-транспортних пригод. Вказувалось про реальну загрозу безпеці та життю мешканців міста, учасників масового заходу, а також на те, що проведення мітингу спричинить суттєві труднощі в забезпеченні пожежної безпеки.

32. Однак, у вказаних листах та розпорядженні згадується лише про ймовірну можливість значних вказаних труднощів. Тому, Вища рада правосуддя, дійшла висновку, що ухвалюючи постанову у справі № 820/11659/13-а, суддя ОСОБА_4 врахував лише гіпотетичну (ймовірну) можливість виникнення загрози життю і здоров'ю людей під час проведення мирних зібрань і не навів жодних допустимих доказів на підтвердження реальної можливості настання таких негативних наслідків.

33. Обґрунтовуючи обмеження права на мирні збори, суддя звернув увагу, що розпорядженням Харківського міського голови від 22 листопада 2013 року № 76/1 призупинено проведення масових заходів у зв'язку з реєстрацією підвищення рівня захворюваності на гострі респіраторні вірусні інфекції в місті Харкові, що кореспондується з ч. 5 ст. 182 КАС України. Суддя не надав належної оцінки вимогам вказаного розпорядження, що суперечать статті 39 Конституції України та висновкам Конституційного Суду України, які містяться у рішенні від 19 квітня 2001 року № 4-рп/2001 у справі № 1-30/2001.

34. Крім того, Дисциплінарна палата дійшла висновку, що суддя ОСОБА_4 не з'ясував причин неявки в судове засідання уповноваженої особи відповідача, крім того, під час розгляду справи не встановлював тієї обставини, чи дійсно відповідач - ініціативна група громадян в особі відповідального ОСОБА_5 мала намір проводити мирні зібрання, що фактично свідчить про відсутність дійсного спору між сторонами у цій справі та вказує на те, що єдиною метою звернення Харківської міської ради до суду було встановлення заборони проведення мирних зібрань будь-яким особам. Реалізація громадянами права на мирні зібрання є формою реалізації права особи на свободу світогляду, яке разом з іншими фундаментальними правами і свободами є основою створення та функціонування демократичного суспільства, всебічне утвердження і забезпечення цих прав і свобод є головним обов'язком України як демократичної, правової держави, який повинен реалізовуватись, в тому числі, шляхом дотримання судами приписів статті 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод під час розгляду і вирішення справ.

35. Встановлене судовим рішенням обмеження права на мирні зібрання за своєю суттю є не обмеженням, а постійно діючою забороною права на мирні зібрання, яка стосується необмеженого кола осіб та порушує приписи статті 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, починаючи з 26 листопада 2013 року.

36. Професійні та моральні якості суддів відображають рівень здійснення правосуддя в державі. Посада судді вимагає як максимальної концентрації професійних знань, так і високого рівня моральних якостей особи, а тому особисті та моральні якості кандидата на посаду судді є поряд із професійними якостями визначальними характеристиками при вирішенні питання про призначення на посаду судді. Обмеження суддею гарантованого статтею 39 Конституції України та статтею 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права громадян на свободу мирних зібрань за вказаних обставин Вища рада правосуддя визнала такими, що можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв'язку з призначенням ОСОБА_4 на посаду судді Харківського окружного адміністративного суду.

37. Під час прийняття рішення взято до уваги обставини, встановлені та викладені у рішенні Першої Дисциплінарної Палати Вищої ради правосуддя від 05.10.2017 № 3134/1дп/15-17, яким відмовлено у притягненні судді ОСОБА_4 до дисциплінарної відповідальності.

38. На пленарному засіданні, що відбулось 28.11.2017 Вища рада правосуддя ухвалила рішення № 3803/0/15-17 "Про відмову у внесенні подання Президентові України про призначення ОСОБА_4 на посаду судді Харківського окружного адміністративного суду" (а.с. 19-22).

39. У витягу з протоколу засідання Вищої ради правосуддя від 28.11.2017 зазначено, що проголосували "за" - 12 , "проти" - 6 (а.с.102--103).

40. Рішення від 28.11.2017 № 3808/0/15-7 Вища рада правосуддя направила листом від 12.12.2017 Харківському окружному адміністративному суду з проханням надіслати копію наказу стосовно судді ОСОБА_4, оскільки припинення повноважень судді є підставою для припинення трудових правовідносин із відповідним судом.

41. На адвокатський запит представника ОСОБА_4 з проханням надати інформацію коли і ким виготовлено текст рішення від 28.11.2018 № 3803/0/15-17, Вища рада правосуддя повідомила, що згідно з частиною 6 статті 34 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» резолютивна частина рішення Вищої ради правосуддя, її органів оголошується публічно. Безпосередньо після його ухвалення, а повний текст рішення оприлюднюється на офіційному веб-сайті Вищої ради правосуддя не пізніше ніж на сьомий день із дня його ухвалення, якщо інше не визначено законом.

42. Наведені обставини сторони не заперечили, щодо них немає спору. Проте, позивач не погоджується з їх оцінкою, з висновками, зробленими на підставі цих обставин, і рішенням Вищої ради правосуддя.

IV. ОЦІНКА СУДУ

43. Оцінивши обставини справи, підтверджені доказами, наведені сторонами аргументи на обґрунтування позову та заперечень, Суд дійшов наступних висновків.

а) щодо порядку призначення судді, строк повноважень якого закінчився

44. Відповідно до ст. 128 Конституції України в редакції, що діяла на час призначення ОСОБА_4 на посаду судді (09.12.2010) і була чинною на час закінчення строку, на який його було призначено (09.12.2015), перше призначення на посаду професійного судді строком на п'ять років здійснюється Президентом України. Всі інші судді, крім суддів Конституційного Суду України, обираються Верховною Радою України безстроково, в порядку, встановленому законом.

45. Указом Президента України від 09.12.2010 №1083/2010 ОСОБА_4 було призначено на посаду судді строком на 5 років. Продовження повноважень судді після спливу п'ятирічного строку не було безумовним. Процедура передбачала обрання судді безстроково Верховною Радою України. Відтак, Конституція України у редакції, що діяла на час призначення ОСОБА_4 на посаду судді, не гарантувала йому право на безстрокове обрання після закінчення строку повноважень.

46. Під час конституційної реформи, це положення було змінено. Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 02.06.2016 1401-VIII статтю 128 викладено у новій редакції, яка не передбачає "першого" строку призначення судді.

47. Водночас, у підпункті 2 п. 16-1 П Розділу XV "Перехідні положення" передбачено, що з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" повноваження суддів, призначених на посаду строком на п'ять років, припиняються із закінченням строку, на який їх було призначено. Такі судді можуть бути призначені на посаду судді в порядку, визначеному законом.

48. Відповідно до п. 17 Розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 повноваження суддів, призначених на посаду строком на п'ять років до набрання чинності цим Законом, припиняються із закінченням строку, на який їх було призначено. Судді, повноваження яких припинилися у зв'язку із закінченням такого строку, можуть бути призначені на посаду судді за результатами конкурсу, що проводиться в порядку, встановленому цим Законом.

49. Водночас, відповідно до п. 30 Розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 матеріали та рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про обрання суддів безстроково, щодо яких на день набрання чинності цим Законом Верховною Радою України рішення не прийнято, направляються Верховною Радою України до Вищої ради правосуддя протягом десяти днів з дня набрання ним чинності. Вища рада правосуддя на своєму засіданні у пленарному складі вирішує питання щодо кожного судді про його призначення або відмову у призначенні з одночасним поверненням матеріалів Вищій кваліфікаційній комісії суддів України.

50. Повноваження ОСОБА_4 як судді Харківського окружного адміністративного суду припинилися 09.12.2015 у зв'язку із закінченням строку, на який його було призначено. Матеріали та рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про обрання його безстроково на день набрання чинності цим Законом перебували у Верховній Раді України і рішення за ними не було прийнято. Ці матеріали було направлено до Вищої ради правосуддя для вирішення питання щодо призначення або відмови у призначенні його на посаду судді.

51. Статтею 131 Конституції України встановлено, що в Україні діє Вища рада правосуддя, яка, зокрема, вносить подання про призначення судді на посаду.

52. 05.01.2017 набрав чинності Закон України "Про Вищу раду правосуддя" від 21.12.2016 №1798-VIII, яким визначено статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності Вищої ради правосуддя.

53. Законом України "Про Вищу раду правосуддя" визначено статус Вищої ради правосуддя. Відповідно до ст.1 цього Закону Вища рада правосуддя є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

54. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону Вища рада правосуддя вносить подання про призначення судді на посаду.

55. Таким чином, законодавством, яке визначає статус суддів, не передбачено автоматичного призначення судді у разі закінчення строку, на який його було призначено. Вирішення цього питання віднесено до повноважень Вищої ради правосуддя, яка з підстав та в порядку, передбачених законом, може ухвалити рішення про призначення або відмову у призначенні судді безстроково.

б) щодо обсягу судового контролю

56. Позивач вважає, що оскаржуване Рішення, яким Вища рада правосуддя відмовила у внесенні Президенту України подання про призначення його на посаду судді, є протиправним і не погоджується з оцінкою обставин, покладених в його основу. Усі аргументи позивача стосуються вмотивованості рішення та тлумачення відповідачем понять «доброчесність» та «професійна етика».

57. Відповідач заперечує позов, покликаючись на наявність підстав, які свідчать про наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата критерію доброчесності, професійної етики та які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв'язку з призначення ОСОБА_4 на посаду судді.

58. Зважаючи на предмет спору, яким є правомірність рішення Вищої ради правосуддя щодо відмови у внесенні подання про призначення на посаду судді безстроково, Суд вважає, що питання обсягу судового контролю у справ підлягає з'ясуванню.

59. Відповідно до ч. 21 ст. 79 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" від 02.06.2016 рішення Вищої ради правосуддя про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:

- склад Вищої ради правосуддя, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;

- рішення не підписано членом Вищої ради правосуддя, який брав участь у його ухваленні;

- рішення не містить посилання на визначені законом підстави відмови у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду або мотивів, з яких Вища рада правосуддя прийшла до відповідних висновків.

60. Таким чином, у ч. 21 ст. 79 Закону встановлений вичерпний перелік підстав, за наявності яких особа може звернутись до суду та оскаржити відмову Вищої ради правосуддя у внесенні Президенту України подання про призначення суддею. Зазначені підстави носять досить формальний характер.

61. Суд звертає увагу, що між ОСОБА_4 і Вищої радою правосуддя існує юридичний спір щодо правомірності відмови у внесенні подання Президентові України про призначення його на посаду суддів безстроково. ОСОБА_4 звернувся за захистом належного йому права на призначення на посаду судді безстроково.

62. Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

63. Відповідно до ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.

64. Конституційним Судом України в Рішенні від 25.11.1997 № 6-зп сформульовано правову позицію, за якою удосконалення законодавства в контексті статті 55 Конституції України має бути поступовою тенденцією, спрямованою на розширення судового захисту прав і свобод людини, зокрема судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

65. Реалізація права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів має відповідати також вимозі стосовно доступності правосуддя, про що зазначено у міжнародних правових документах - Загальній декларації прав людини (стаття 8), Міжнародному пакті про громадянські і політичні права (стаття 14), Конвенції (стаття 6), Декларації основних принципів правосуддя для жертв злочинів та зловживання владою, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 29 листопада 1985 року (пункт 4).

66. Конституційний Суд України у Рішенні від 23.05.2001 № 6-рп/2001 зазначив, що право на судовий захист належить до основних, невідчужуваних прав і свобод людини і громадянина та відповідно до частини другої статті 64 Конституції України не може бути обмежене навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану (абзац четвертий пункту 3 мотивувальної частини), а недосконалість інституту судового контролю за досудовим слідством не може бути перепоною для оскарження актів, дій чи бездіяльності посадових осіб органів державної влади (абзац шостий підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини).

67. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 25.12.1997 № 9-зп у справі за конституційним зверненням громадян ОСОБА_14, ОСОБА_15 та інших громадян щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України (справа за зверненнями жителів міста Жовті Води) частина перша статті 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов'язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист.

68. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв чи скарг, які відповідають встановленим законом вимогам, є порушенням права на судовий захист, яке відповідно до ст. 64 Конституції України не може бути обмежене.

69. Таким чином, ч. 1 ст. 55 Конституції України закріплює одну з найважливіших гарантій здійснення як конституційних, так й інших прав та свобод людини і громадянина.

70. Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

71. Враховуючи наведене, Суд дійшов висновку, що у випадку порушення Вищою радою правосуддя права особи на призначення на посаду судді, зокрема прийняття неправомірного рішення, особа має право оскаржити рішення Вищої ради правосуддя про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду, не обмежуючись підставами, наведеними у ч. 21 ст. 79 Закону України "Про судоустрій та статус суддів".

72. Відповідно до ч. 5 ст. 125 Конституції України, з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди. Таке положення внесене до Конституції України разом з конституційною реформою правосуддя в Україні (Закон України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 02.06.2016 № 1401-VIII).

73. Відповідно ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

74. Відповідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

75. Отже, в контексті спору, перевірка Судом обґрунтованості та мотивів відмови у внесенні подання про призначення судді на посаду, які зазначені або не зазначені у відповідному рішенні Вищої ради правосуддя, яке оскаржується в судовому порядку, знаходиться в межах предмету перевірки, яку зобов'язаний здійснити суд, що розглядає адміністративну справу.

76. Повна перевірка оскарженого рішення на предмет дотримання принципів, наведених у ч. 2 ст. 2 КАС України, є гарантією досягнення мети адміністративного судочинства - ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

77. При цьому, перевірка лише формальної наявності у тексті рішення Вищої ради правосуддя мотивів, з яких остання прийшла до відповідних висновків, без оцінки їх обґрунтованості та аргументів особи, щодо якої прийнято рішення, є неприйнятною та такою, що не узгоджується з метою адміністративного судочинства. Обмеження судового контролю суперечило б самій природі Верховного Суду, визначеного Конституцією України найвищим судом у системі судоустрою України, покликаного забезпечувати гарантоване право людини на ефективний судовий захист.

78. Саме таке тлумачення повноваження Верховного Суду якраз і свідчило б про порушення статті 55 Конституції України і статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вказувало б на безпідставне наділення Вищої ради правосуддя абсолютними, не оскаржуваними повноваженнями, які були б поза сферою судовою юрисдикції.

79. З комплексного аналізу наведених норм Суд дійшов висновку, що при вирішенні спорів щодо рішення Вищої ради правосуддя, суди, в першу чергу, мають перевіряти чи не порушує таке рішення прав та свобод людини в цілому, а не обмежуватись лише аналізом переліку підстав, які визначені у частині 21 статті 79 Закону України "Про судоустрій та статус суддів".

в) щодо обґрунтованості підстав Рішення

80. Відповідно до ч. 19 ст. 79 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Вища рада правосуддя може відмовити у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду виключно з таких підстав:

- наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв'язку з таким призначенням;

- порушення визначеного законом порядку призначення на посаду судді.

81. Підстави, зазначені у пункті 1 цієї частини, Вища рада правосуддя визначає, керуючись власною оцінкою обставин, пов'язаних із кандидатом на посаду судді та його особистих якостей.

82. Оскаржуване Рішення винесено на підставі п. 1 ч. 19 ст. 79 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Вища рада правосуддя дійшла висновку про наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата ОСОБА_4 критерію доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв'язку з його призначенням на посаду.

83. У контексті цієї статті "сумнівом" є невпевненість, відсутність внутрішнього переконання у членів Вищої ради правосуддя щодо відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики. Сумнів ґрунтується на внутрішній оцінці сукупності усіх обставин, що мають відношення до кандидата на посаду судді.

84. Сумнів може вважатися "обґрунтованим", якщо він ґрунтується на дійсних обставинах, з якими він пов'язаний, і ці обставини підтверджуються належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами.

85. Сумнів має значення і може бути законною підставою для відмови у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду, якщо він пов'язаний з (1) доброчесністю, (2) професійною етикою.

86. Окрім того, підставою для відмови у внесенні подання можуть бути "інші обставини, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв'язку з таким призначенням".

87. Суд відзначає, що за Законом Вища рада правосуддя має доволі широкі межі оцінки як в частині визначення конкретних обставин, які можуть вплинути на суспільну довіру до судової влади, так і щодо доброчесності та етичності кандидата. Однак такі широкі межі розсуду загалом відповідають завданню Вищої ради правосуддя - формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів.

88. Ухвалюючи Рішення щодо ОСОБА_4, Вища рада правосуддя взяла до уваги одну обставину: ухвалення суддею ОСОБА_4. постанови від 25.11.2013 у справі № 820/11659/13а за позовом Харківської міської ради до ініціативної групи громадян в особі відповідального ОСОБА_5 про обмеження права на мирне зібрання, яким обмежено право на збори, шляхом заборони ініціативній групі громадян в особі ОСОБА_5 проведення з 26.11.2013 безстрокової акції «За Європейську Україну» на майдані свободи, саду ім. Т.Г. Шевченка, майдані Конституції, на майдані Рози Люксембургу у м. Харкові, з використанням звукопідсилюючої апаратури та встановленням наметів.

89. Ненадання належної оцінки обставинам справи і, як наслідок, встановлення цим судовим рішенням заборони права на мирні зібрання, починаючи з 26 листопада 2013 року, яка стосується необмеженого кола осіб, порушує приписи статті 39 Конституції України, статті 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відтак, вказана обставина належить до групи "інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади".

90. Суд погоджується з висновком Вищої ради правосуддя, що в умовах суспільно-політичної ситуації, яка склалась в Україні, ухвалення суддею ОСОБА_4 у 2013 році постанови про обмеження права мирних зібрань у період Революції Гідності, є обставиною, яка може негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади.

91. Аргумент позивача, що постанова не оскаржувалась, а тому є законною (п. 4А), Суд відхиляє, як такий, що сам по собі не впливає на обставини, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв'язку з таким призначенням. Крім того, Вища рада правосуддя не оцінювала законності цієї постанови чи процесуальних дій судді ОСОБА_4 під час ухвалення рішення, а оцінювала як факт ухвалення цього рішення, крізь призму встановлених суддею обставин у справі, може вплинути на суспільну довіру до судової влади. І дійшла висновку, що такий вплив може бути негативним.

92. Покликання позивача на те, що станом на час прийняття ним постанови від 25.11.2013 про обмеження права мирних зібрань діяло розпорядження Харківського міського голови від 22.11.2013 № 76/1, яким було призупинено проведення на території м. Харкова масових заходів з 26.11.2013 до окремого розпорядження, яке скасовано міським головою 29.11.2013, тому встановлена судом заборона відпала 29.11.2013 (п. 4Б), Суд відхиляє.

93. Відповідно до ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Відтак, не знаходить місця твердження, що у зв'язку з прийняттям певного розпорядження міським головою судове рішення є таким, що може не виконуватись. Крім того, одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

94. Позивач зазначає, прокуратурою Харківської області здійснювалась перевірка, зокрема, процесуальних рішень та дій судді ОСОБА_4 щодо прийняття 25.11.2013 постанови у справі №820/11659/13-а за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 375 КК України і постановою від 26.01.2017 кримінальне провадження було закрито у зв'язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 375 КК України.

95. Суд відзначає, що предметом вказаного кримінального провадження було встановлення у діянні судді ОСОБА_4 ознак складу кримінального правопорушення. Проте Вища рада правосуддя не покладала в основу свого рішення твердження про наявність чи відсутність у діянні ОСОБА_4 вини у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 375 КК України, а лише з'ясовувала як в цілому факт прийняття рішення про заборону мирних зібрань у період Революції Гідності може оцінюватися в контексті інших обставин, що мають значення, і визначені законом як можливі підстави для відмови у внесені подання про призначення на посаду судді.

З цих підстав Суд відхиляє аргумент позивача, зазначений у п. 4Е.

96. Доводи позивач про те, що інші судді приймали такі ж судові рішення про заборону мирних зібрань у період Революції Гідності та в подальшому успішно були рекомендовані для призначення на посаду судді безстроково (п. 4Д), Суд вважає необґрунтованими.

97. Відомості про прийняття судових рішень іншими суддями, а також їх оцінка Вищою радою правосуддя мають індивідуальних характер і не є предметом цього спору. Оцінка дій судді у ззовні схожих ситуаціях не обмежується лише і виключно об'єктивними критеріями, а передбачає достатньо широкий розсуд членів Вищої ради правосуддя.

В умовах, коли законодавець не визначив критеріїв оцінювання, а особливо коли йдеться про оцінку таких загальних категорій як «суспільна довіра», оцінювання завжди має суб'єктивний характер. За таких обставин вирішальним є особисте переконання кожного члена Вищої ради правосуддя, яке зрештою і визначає характер їх голосування.

Відтак те, що Вища рада правосуддя ухвалює різні рішення щодо суддів, які приймали судові рішення про заборону мирних зібрань у період Революції Гідності, само по собі не свідчить про протиправність, дискримінацію чи свавілля.

98. Щодо покликання позивача на те, що члени Вищої ради правосуддя не надали належної оцінки діяльності ОСОБА_4 на посаді судді, не взяли до уваги його позитивну характеристику, не врахували його активної участі у житті суддівської спільноти (п. 4Є), Суд відзначає, що ці відомості були наявні в особовій справі, і були відомі членам Вищої ради правосуддя під час ухвалення рішення. Проте Закон не передбачає необхідності відображення цих відомостей у тексті рішення, а також не дає підстав вважати їх більш важливими, ніж інші відомості, зокрема ті, які були покладені в основу Рішення.

99. Таким чином, оцінюючи обґрунтованість підстав ухваленого рішення в цілому, Суд дійшов висновку, що під час розгляду питання про внесення подання про призначення ОСОБА_4 на посаду судді, у Вищої ради правосуддя були виявлені обставини, які, у разі призначення ОСОБА_4, можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади.

г) щодо права Вищої ради правосуддя не погодитися з рекомендацією ВККС

100. Відповідно до абз. 2 ч. 4 статті 37 Закону "Про Вищу раду правосуддя" Вища рада правосуддя може ухвалити рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду відповідно до пункту 1 частини дев'ятнадцятої статті 79 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" тільки на підставі обґрунтованих відомостей, які були отримані Вищою радою правосуддя в передбаченому законом порядку, якщо:

- такі відомості не були предметом розгляду Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;

- Вища кваліфікаційна комісія суддів України не дала належної оцінки таким відомостям в межах процедури кваліфікаційного оцінювання щодо відповідного кандидата.

101. Як зазначено в оскаржуваному Рішенні, воно прийняте на підставі обґрунтованих відомостей, які були отримані Вищою радою правосуддя в передбаченому законом порядку і які не були предметом розгляду Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

102. Як зазначалось вище, такими відомостями є ухвалення суддею ОСОБА_4 постанови від 25.11.2013 у справі № 820/11659/13а за позовом Харківської міської ради до ініціативної групи громадян в особі відповідального ОСОБА_5 про обмеження права на мирне зібрання, яким обмежено право на збори, шляхом заборони ініціативній групі громадян в особі ОСОБА_5 проведення з 26.11.2013 безстрокової акції «За Європейську Україну» на майдані свободи, саду ім. Т.Г. Шевченка, майдані Конституції, на майдані Рози Люксембургу у м. Харкові, з використанням звукопідсилюючої апаратури та встановленням наметів.

103. Суду не надано доказів, що ці обставини були предметом розгляду Вищої кваліфікаційної комісії суддів України під час вирішення питання про рекомендацію до обрання ОСОБА_4 на посаду судді. У тексті рекомендації не відображено аналізу цих відомостей.

104. З огляду на те, що ці відомості були отримані лише на стадії розгляду рекомендації у Вищій раді правосуддя, мають безпосереднє значення для оцінки кандидата на посаду судді, необхідність їх врахування випливає із завдання Вищої ради правосуддя - формування доброчесного та високопрофесійного корпусу.

д) щодо прийняття Вищою радою правосуддя рішення про внесення Президентові України подання про призначення або відмову в призначенні на посаду судді безстроково

105. Відповідно до статті 37 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» засідання Вищої ради правосуддя у пленарному складі, на якому розглядається питання щодо внесення подання про призначення судді на посаду, є повноважним, якщо в ньому бере участь не менше чотирнадцяти членів Вищої ради правосуддя.

106. Рішення щодо внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду вважається ухваленим, якщо за нього проголосувало не менше чотирнадцяти членів Вищої ради правосуддя.

107. Якщо за рішення щодо внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду проголосувало менше чотирнадцяти членів Вищої ради правосуддя, вважається, що Вищою радою правосуддя ухвалено рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду.

108. Вища рада правосуддя може ухвалити рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду відповідно до пункту 1 частини дев'ятнадцятої статті 79 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" тільки на підставі обґрунтованих відомостей, які були отримані Вищою радою правосуддя в передбаченому законом порядку, якщо:

- такі відомості не були предметом розгляду Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;

- Вища кваліфікаційна комісія суддів України не дала належної оцінки таким відомостям в межах процедури кваліфікаційного оцінювання щодо відповідного кандидата.

109. Відповідно до вимог частини 20 статті 79 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» у разі відмови у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду Вища рада правосуддя ухвалює вмотивоване рішення, яке може бути оскаржено до Верховного Суду у порядку, встановленому процесуальним законом.

110. Глава 10 «Участь у формуванні суддівського корпусу» Регламенту Вищої ради правосуддя, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 24 січня 2017 року № 52/0/15-17 (з наступними змінами рішенням Вищої ради правосуддя від 6 лютого 2018 року № 368/0/15-18) (надалі - Регламент) передбачає, що розгляд Радою рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України здійснюється відповідно до статті 36 Закону.

111. Проте стаття 36 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» передбачає загальний порядок ухвалення Вищою радою правосуддя рішення про внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду за результатами розгляду рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

112. Відомості про ухвалення суддею ОСОБА_4 постанови від 25.11.2013 у справі №820/11659/13а не були предметом розгляду Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

113. Матеріали щодо обрання на посаду судді ОСОБА_4 безстроково були передані члену ради Вищої ради правосуддя ОСОБА_26., яка проводила перевірку матеріалів про призначення ОСОБА_4 на посаду судді Харківського окружного адміністративного суду, надала висновок (від 09.10.2017) про відповідність кандидатури ОСОБА_4 вимогам статті 127 Конституції України, статті 69 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», зазначивши, що він може бути призначений на посаду судді.

114. Відповідно до пункту 10.6 Регламенту у разі відмови у внесенні подання рішення повинне бути вмотивованим, містити посилання на визначені законом підстави, з яких Рада дійшла відповідних висновків.

115. Попередній розгляд рекомендації здійснює доповідач, визначений у порядку автоматизованого розподілу, та готує висновок, який передає до відповідного структурного підрозділу секретаріату Ради для формування порядку денного Ради (п. 10.2 Регламенту).

116. За результатами розгляду рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України Рада ухвалює рішення про внесення подання Президентові України про призначення на посаду судді або про відмову у внесенні подання Президентові України про призначення на посаду судді (п. 10.3 Регламенту).

117. Рішення ухвалюється більшістю членів Ради, які беруть участь у засіданні Ради у пленарному складі чи її органу, якщо інше не визначено Законом (п. 9.2 Регламенту).

118. Член Ради чи її органу під час ухвалення рішення голосує «за» або «проти» (п. 9.3 Реглдаменту).

119. Проект рішення готує член Ради чи Дисциплінарної палати, який автоматизованою системою визначений доповідачем у справі з відповідного питання. Якщо Рада чи Дисциплінарна палата не погодиться з висновком доповідача, за дорученням головуючого на засіданні рішення Ради чи Дисциплінарної палати відповідно виготовляє член Ради, який брав участь у голосуванні (п.9.6 Регламенту).

120. З аналізу наведених правових положень убачається, що порядок денний засідання Ради формується на підставі висновку члена Вищої ради правосуддя та/або рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Оскільки, член ради Вищої ради правосуддя ОСОБА_26 і Вища кваліфікаційна комісія суддів України надали позитивні висновки щодо призначення судді ОСОБА_4 на посаду, відповідно до порядку денного Вищої ради правосуддя на 28.11.2017 було запропоновано включити саме питання «Про обрання ОСОБА_4 на посаду судді безстроково». Завчасно питання про відмову щодо внесення подання Президентові України про призначення ОСОБА_4 на посаду судді до порядку денного пленарного засідання від 28.11.2017 не могло бути відомо, а тому й не включено з таким формулюванням. Окрім того, як вбачається з п. 9.6 Регламенту, за результатами розгляду винесеного на засідання питання Рада може і не погодитись з висновком доповідача.

121. Отже, поставлення на порядок денний пленарного засідання Вищої ради правосуддя саме питання про обрання судді безстроково не означає, що Рада в ході розгляду цього питання не може прийняти протилежного рішення, тобто про відмову у внесенні такого подання. Тому покликання представника позивача на те, що питання про відмову щодо внесення подання Президентові України про призначення ОСОБА_4 на посаду судді взагалі 28.11.2017 на засіданні Ради не розглядалось є необґрунтованими.

122. Витягом з протоколу № 67 від 28.11.2017 підтверджується, що на засідання цього дня було винесено питання про розгляд матеріалів щодо внесення подання Президентові України подання про призначення суддів на посади, зокрема й ОСОБА_4 Щодо розгляду матеріалів, які стосуються його, член ради Вищої ради правосуддя ОСОБА_26 запропонувала внести відповідне подання. Члени Вищої ради правосуддя ОСОБА_17, ОСОБА_18 поставили кандидату на посаду судді ОСОБА_4 питання, які стосувались прийнятої ним постанови від 25.11.2013. ОСОБА_4 надав відповідь.

123. Після цього члени Ради видались до нарадчої кімнати. За рішення про відмову щодо внесення Президентові України подання про призначення ОСОБА_4 на посаду судді Харківського окружного адміністративного суду на пленарному засіданні всього голосувало 18 членів Вищої ради правосуддя, з них 12 - голосувало за відмову у внесенні відповідного подання Президентові України, 6 - проти, тобто за внесення подання Президентові України.

124. Оцінюючи порядок прийняття Вищою радою правосуддя рішення про відмову у внесенні подання Президентові України про призначення судді ОСОБА_4 на посаду судді, Суд дійшов висновку, що Вищою радою правосуддя не було порушено порядку прийняття оскаржуваного рішення.

125. Представник позивача наполягав на тому, що голосування щодо ОСОБА_4 не може вважатись неупередженим, оскільки у складі Ради на засіданні 28.11.2017 брали участь четверо членів Ради, які 05.10.2017 розглядали дисциплінарну справу щодо позивача у складі Першої дисциплінарної палати.

126. Не погоджуючи з цим доводом, Суд звертає увагу, що випадки, коли член Ради зобов'язаний відмовитися від участі у розгляді питання, визначені частиною п'ятою статті 20 Закону.

127. Відповідно до частини 5 статті 20 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» член Вищої ради правосуддя зобов'язаний відмовитися від участі у розгляді питання, якщо:

- він перебуває у родинних чи інших особистих стосунках із суддею, кандидатом на посаду судді чи прокурором, стосовно якого розглядається питання, а також особою, яка звернулася зі скаргою до Вищої ради правосуддя;

- він особисто, прямо чи побічно заінтересований у справі, яку розглядає такий суддя;

- за наявності іншого конфлікту інтересів або обставин, що викликають сумнів у його неупередженості.

128. Таким чином, наведені правові норми не передбачають в якості підстави відмови члена Вищої ради правосуддя від участі у розгляді питання щодо особи, відносно якої розглядаються матеріали про призначення на посаду судді, той факт, що він брав участь у розгляді дисциплінарної справи щодо цієї особи. Відтак, члени Вищої ради правосуддя мали право голосувати за рішення щодо ОСОБА_4 і ознак упередженості цього рішення Суд не знаходить.

129. Враховуючи наведене, Суд дійшов висновку, що рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду було прийняте на підставі обґрунтованих відомостей, які були отримані Вищою радою правосуддя в передбаченому законом порядку, такі відомості не були предметом розгляду Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, є належними і мають істотне значення для оцінки доброчесності судді.

130. Оцінюючи обставини справи в сукупності, Суд дійшов висновку, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, і прав позивача не порушив.

131. Враховуючи вищевикладене, у задоволенні адміністративного позову слід відмовити.

132. КАС України не передбачає відшкодування судових витрат позивачеві, якому у задоволенні позову відмовлено. Тому судові витрати слід покласти на позивача.

Керуючись статтями 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, статтями 2, 246, 266 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_4 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та скасування рішення від 28.11.2017 р. №3803/0/15-17 «Про відмову у внесенні подання Президентові України про призначення ОСОБА_4 на посаду судді Харківського окружного адміністративного суду», зобов'язання Вищої ради правосуддя вчинити дії щодо внесення Президентові України подання про призначення на посаду судді - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Великої Палати Верховного Суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судове рішення Верховного Суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 17.04.2018.

Головуючий-суддя Кравчук В.М.

Суддя Гімон М.М.

Суддя Гриців М.І.

Суддя Коваленко Н.В.

Суддя Стародуб О.П.