Постанова

Іменем України

04 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 128/2994/15-ц

провадження № 61-2915св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Крата В. І.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16,

відповідачі: Міністерство охорони здоров'я України, Вінницька центральна районна клінічна лікарня, Вінницька обласна клінічна дитяча інфекційна лікарня,

третя особа - Державна казначейська служба України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_7, яка діє в своїх інтересах та в інтересах (ОСОБА_4) ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_17, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 18 липня 2016 року у складі судді Саєнко О. Б. та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 19 серпня 2016 року у складі колегії суддів: Оніщука В. В., Медвецького С. К., Панасюка О. С.,

встановив:

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 квітня 2017 року справу № 128/2994/15-ц призначено до судового розгляду.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України справу № 128/2994/15-ц передано до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У серпні 2015 року ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 звернулися до суду з позовом до Міністерства охорони здоров'я України, Вінницької центральної районної клінічної лікарні, Вінницької обласної клінічної дитячої інфекційної лікарні про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я.

Позовна заява мотивована тим, що 11 квітня 2006 року учням середньої школи с. Мізяківські Хутори Вінницького району Вінницької області, серед яких були і вони, проведено туберкулінодіагностику із застосуванням алергену туберкульозного очищеного рідкого, серії 14-51 в стандартному розведенні. Пробу проведено 93 дітям, її здійснювали патронажна медична сестра ОСОБА_18 та дільнична медична сестра ОСОБА_19, які діяли згідно з довідкою-допуском № № 89, 90 від 08 грудня 2005 року, виданою фтизіатром Вінницької центральної районної лікарні. До проведення проби Манту батьків про її проведення не попереджали, їх згоду на це не отримували, можливі наслідки, ризики, тощо не повідомляли.

Того ж дня, після проведення проби, до медичних сестер зі скаргами на головний біль, нудоту, біль в животі, загальну слабкість почали звертатись діти, які в подальшому були направлені у дільничну лікарню с. Мізяківські Хутори. Позивачі зазначили, що вони були серед госпіталізованих дітей, а їх батьків про випадок, що стався, повідомили лише після їх госпіталізації.

Всім госпіталізованим дітям був встановлений основний діагноз: атипова реакція на введення туберкуліну та ряд супутніх діагнозів, що ідентичні для багатьох дітей.

З урахуванням наведеного і того, що до проведення діагностики допущено медсестер без наявності у них довідки-допуску на проведення такої діагности, виданої протитуберкульозним диспансером, лікарі Мізяківсько-Хутірської дільничної лікарні допустили до використання препарат, не перевіривши наявності щодо нього всіх реєстраційних документів та не встановивши його відповідність показникам якості, а також того, що не було надано належного рівня медичної допомоги, позивачі вважають, що саме застосування проби Манту 11 квітня 2006 року мало наслідком ушкодження їхнього здоров'я.

З огляду на викладене та на підставі статей 1166, 1167, 1168, 1190 ЦК України просили суд стягнути солідарно з відповідачів у рахунок відшкодування майнової шкоди на користь ОСОБА_11 кошти в сумі 7 000,00 грн; ОСОБА_3 в сумі 8 770,00 грн; ОСОБА_7 в сумі 22 984,00 грн; ОСОБА_5 в сумі 10 743,00 грн; ОСОБА_9 в сумі 6 472,00 грн; ОСОБА_15 в сумі 19 265,00 грн; ОСОБА_13 в сумі 5 744,00 грн; а також стягнути солідарно з відповідачів за спричинену моральну шкоду 100 000 грн на користь ОСОБА_11; 900 000 грн на користь ОСОБА_12; 100 000 грн на користь ОСОБА_3; 900 000 грн на користь ОСОБА_4; 100 000 грн на користь ОСОБА_7; 900 000 грн на користь ОСОБА_8; 100 000 грн на користь ОСОБА_5; 900 000 грн на користь ОСОБА_6; 100 000 грн на користь ОСОБА_9; 900 000 грн. на користь ОСОБА_10; 100 000 грн на користь ОСОБА_13 К. Р.; 900 000 грн на користь ОСОБА_16; 100 000 грн на користь ОСОБА_13; 900 000 грн на користь ОСОБА_14

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 18 липня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 19 серпня 2016 року, в задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення у справі, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки позивачами не доведено наявності шкоди, протиправність поведінки відповідачів та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою, при цьому надані позивачами медичні документи таких доказів не містять, правом на заявлення клопотання про призначення у справі судово-медичної експертизи позивачі не скористались.

У касаційній скарзі ОСОБА_7, яка діє в своїх інтересах та в інтересах інших позивачів, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Касаційна скарга мотивована тим, що застосування проби Манту 11 квітня 2006 року дітям с. Мізяківські Хутори мало наслідком ушкодження їх здоров'я, первинні документи підтверджують діагностування атипової реакції на введення туберкуліну, при проведенні туберкулінодіагностики було застосовано препарат, якість якого не була підтверджена належним чином, до проведення діагностики допущено медсестер без наявності у них довідки-допуску на проведення такої діагностики, про проведення діагностики не було попереджено батьків дітей, не було надано належної медичної допомоги дітям, яким застосовано пробу Манту, неналежним чином затверджено медичну документацію.

Крім того, суди не надали оцінки медичній документації, що міститься в матеріалах справи, згідно з якою встановлено діагноз - атипова реакція на введення туберкуліну.

Також апеляційний суд всупереч вимогам статті 61 ЦПК України (в редакції, що діяла на момент ухвалення рішення), свої висновки обґрунтовував тим, що ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 жовтня 2013 року, постановленою у іншій справі, що перебувала у провадженні Печерського районного суду м. Києва, встановлено обставини, що мають значення для вирішення цього спору.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Суд установив, що 11 квітня 2006 року учням середньої школи в с. Мізяківські Хутори Вінницького району Вінницької області, у тому числі позивачам, проведено туберкулінодіагностику із застосуванням алергену туберкульозного очищеного рідкого серії 14-51 в стандартному розведенні.

Через 15-20 хвилин після введення проби Манту діти середньої загальноосвітньої школи, в тому числі позивачі у справі, відчули погіршення стану здоров'я та були госпіталізовані.

Учням ОСОБА_4, ОСОБА_12, ОСОБА_20, ОСОБА_10, ОСОБА_14, ОСОБА_21, та ОСОБА_8 встановлено діагноз - атипова реакція на введення туберкуліну.

Відповідно до статті 11 ЦПК України (в редакції, що діяла на момент ухвалення рішення)суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно зі статтею 60 ЦПК України (в редакції, що діяла на момент ухвалення рішення)кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до частини першої яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Відповідно до пункту «е» частини першої статті 7 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» (далі - Закон) держава згідно з Конституцією України гарантує всім громадянам реалізацію їх прав у сфері охорони здоров'я шляхом встановлення відповідальності за порушення прав і законних інтересів громадян у сфері охорони здоров'я.

Статтею 8 цього ж Закону держава визнає право кожного громадянина України на охорону здоров'я і забезпечує його захист. Кожен громадянин має право на безоплатне отримання у державних та комунальних закладах охорони здоров'я медичної допомоги, до якої належать первинна медична допомога; вторинна (спеціалізована) медична допомога, що надається за медичними показаннями у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я. Держава гарантує безоплатне надання медичної допомоги у державних та комунальних закладах охорони здоров'я також за епідемічними показаннями та безоплатне проведення медико-соціальної експертизи. У разі порушення законних прав і інтересів громадян у сфері охорони здоров'я відповідні державні, громадські або інші органи, підприємства, установи та організації, їх посадові особи і громадяни зобов'язані вжити заходів щодо поновлення порушених прав, захисту законних інтересів та відшкодування заподіяної шкоди. Судовий захист права на охорону здоров'я здійснюється у порядку, встановленому законодавством.

Реалізація державної політики охорони здоров'я покладається на органи виконавчої влади, до яких відносяться Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади в межах своєї компетенції розробляють програми і прогнози в сфері охорони здоров'я, визначають єдині науково обґрунтовані державні стандарти, критерії та вимоги, що мають сприяти охороні здоров'я населення, формують і розміщують державні замовлення з метою матеріально-технічного забезпечення сфери, здійснюють державний контроль і нагляд та іншу виконавчо-розпорядчу діяльність в сфері охорони здоров'я (стаття 14 Закону).

Згідно зі статтею 18 Закону фінансування охорони здоров'я здійснюється за рахунок Державного бюджету України та місцевих бюджетів, фондів медичного страхування, благодійних фондів та будь-яких інших джерел, не заборонених законодавством.

Відповідно до статті 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення України» профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на туберкульоз, поліомієліт, дифтерію, кашлюк, правець та кір в Україні є обов'язковими.

Центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері контролю якості та безпеки лікарських засобів, у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, є Міністерство охорони здоров'я України, яке є головним у системі центральних органів виконавчої влади та здійснює поставку імунобіологічних препаратів у всі регіони України.

Відповідно до пункту 1.2 Порядку проведення державної реєстрації (перереєстрації) медичних імунобіологічних препаратів в Україні, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 06 грудня 2001 року № 486 «Про затвердження нормативно-правових актів з питань контролю за якістю медичних імунобіологічних препаратів», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28 лютого 2002 року за № 204/6492 (далі - Порядок), умовою державної реєстрації (перереєстрації) медичних імунобіологічних препаратів (далі - МІБП) в Україні є підтвердження їх якості, ефективності та безпечності.

Згідно з пунктами 7.1, 7.2 Порядку рішення про державну реєстрацію (перереєстрацію) МІБП приймається Державною службою протягом 5 днів з моменту отримання висновку Уповноваженої установи щодо можливості державної реєстрації (перереєстрації) МІБП. Зареєстровані МІБП включаються до єдиного державного реєстру імунобіологічних препаратів.

Висновком Державної служби лікарських засобів і виробів медичного призначення про відповідність медичного імунобіологічного препарату показникам якості від 06 грудня 2005 року № 1847.9/В встановлено, що очищений туберкулін у стандартному розведенні (алерген туберкульозний очищений рідкий у стандартному розведенні для внутрішньошкірного застосування) серія 14/53, 14/54 відповідає встановленим показникам якості.

Серія медичного імунобіологічного препарату у зазначеному вище висновку не відповідає серії препарату, яким було проведено туберкулінодіагностику позивачам.

Всупереч вимогам процесуального законодавства суд апеляційної інстанції не встановив обставин щодо наявності у медичного імунобіологічного препарату серії 14/51, який використовувався 11 квітня 2006 року під час проведення позивачам туберкулінодіагностики, висновку про його відповідність показникам якості та не дав оцінки доводам позивачів про те, що зазначений препарат був неякісним, що також не спростовано Міністерством охорони здоров'я України.

Крім того, 16 червня 2006 року Генеральна прокуратура України звернулася з поданням про усунення порушень законодавства, щодо охорони життя і здоров'я неповнолітніх до Міністра охорони здоров'я України для вирішення питання про притягнення до відповідальності службових осіб органів охорони здоров'я та медичних працівників лікувальних закладів, з вини яких допущені порушення здійснення проби Манту, відносно пацієнтів, які не досягли 15 років. Зокрема, прокуратура перевірила обставини захворювання 35 учнів загальноосвітньої школи с. Мізяківські Хутори Вінницької області та встановила, що згода батьків на проведення проб Манту не отримувалась.

Проведення туберкулінової проби здійснювали патронажна медична сестра по дитинству ОСОБА_18 та дільнична медична сестра ОСОБА_19, які діяли згідно з довідкою-допуском №№ 89, 90 від 08 грудня 2005 року виданою фтизіатром Вінницької центральної районної клінічної лікарні.

Відповідно до частини першої статті 43 Закону згода інформованого відповідно до статті 39 цих Основ пацієнта необхідна для застосування методів діагностики, профілактики та лікування. Щодо пацієнта, який не досяг віку 15 років, а також пацієнта, визнаного в установленому законом порядку недієздатним, медичне втручання здійснюється за згодою їх законних представників.

Таким чином, сам по собі факт проведення зазначеної діагностики без отримання на це згоди батьків свідчить про порушення вимог статті 43 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я».

Апеляційний суд зазначених обставин не перевірив та дійшов передчасних висновків про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, Вінницькою центральною районною клінічною лікарнею, медичні сестри якої здійснювали проведення туберкулінової проби.

Також є помилковим урахування судом апеляційної інстанції як преюдиційних обставин тих, що викладені в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 жовтня 2013 року, якою рішення судів попередніх інстанцій скасовано, а справу направлено на новий розгляд з посиланням на частину третю статті 61 ЦПК України (в редакції, що діяла на момент ухвалення рішення), оскільки встановлення будь-яких обставин справи не входить до компетенції суду касаційної інстанції відповідно до процесуальних повноважень.

Крім того, як на підставу відмови у задоволенні позову суд послався на недоведеність факту, що саме внаслідок введення туберкуліну погіршилось здоров'я позивачів та виникли супутні хвороби і що в цьому випадку є причинно-наслідковий зв'язок, оскільки під час розгляду справи в суді першої інстанції сторони відмовились від проведення судово-медичної експертизи.

Однак суд у порушення вимог процесуального законодавства доводів позивачів, що реакція дітей на проведення туберкулінодіагностики підтверджується власне медичною документацією та встановленим їм діагнозом, не врахував і взагалі не надав оцінки доказам, якими позивачі обґрунтовують наявність причинного зв'язку між введенням туберкуліну та завданою шкодою.

Пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

З урахуванням наведеного, судове рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 409, 411, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_7, яка діє в своїх інтересах та в інтересах (ОСОБА_18) ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_17, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 19 серпня 2016 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасоване судове рішення суду апеляційної інстанції втрачає законну силу та подальшому виконанню не підлягає.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: Н. О. Антоненко

В.І. Журавель

В.М. Коротун

В.І. Крат