П О С Т А Н О В А

Іменем України

28 березня 2018 року

м. Київ

Справа № П/800/310/17

Провадження № 11-2сап18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

Головуючого судді Князєва В. С.,

судді-доповідача Саприкіної І. В.,

суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

за участю:

секретаря судового засідання - Бондар О. А.,

заявниці - ОСОБА_3,

представника заявниці - ОСОБА_4,

представника Вищої ради правосуддя - Белінської О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Вищої ради правосуддя про визнання рішення незаконним та його скасування,

УСТАНОВИЛА:

У липні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до Вищого адміністративного суду України з адміністративним позовом (скаргою) до Вищої ради правосуддя, в якому просила: визнати незаконним та скасувати рішення відповідача від 13 липня 2017 року № 2047/0/15-17 «Про залишення без змін рішення Третьої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 19 квітня 2017 року № 883/3дп/15-17 про притягнення судді Херсонського міського суду Херсонської області ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності»; зобов'язати Вищу раду правосуддя повторно розглянути її скаргу на зазначене рішення.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 17 серпня 2017 року відкрив провадження в цій адміністративній справі як суд першої інстанції на підставі ч. 2 ст. 1711 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на момент постановлення цієї ухвали.

03 січня 2018 року за розпорядженням керівника апарату Вищого адміністративного суду України від 15 грудня 2017 року № 1443 «Про передачу справ до Верховного Суду» справу передано до Великої Палати Верховного Суду на підставі підп. 7 п. 1 розд. VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII).

Відповідно до підп. 5 п. 1 розд. VII «Перехідні положення» КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII) позовні заяви щодо оскарження рішень Вищої ради правосуддя, ухвалених за результатами розгляду скарг на рішення її Дисциплінарної палати, які подані до Вищого адміністративного суду України та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Великої Палати Верховного Суду і розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно із ч. 7 ст. 266 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII) на рішення Вищої ради правосуддя, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, може бути подана скарга до Великої Палати Верховного Суду. Така скарга розглядається за правилами касаційного провадження, встановленими цим Кодексом.

Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 12 січня 2018 року відкрито провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Вищої ради правосуддя про визнання незаконним та скасування рішення в порядку ч. 7 ст. 266 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII).

Свої вимоги ОСОБА_3 мотивувала тим, що оскаржуване рішення Вищої ради правосуддя суперечить Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) та Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII), а також не містить належного обґрунтування і винесено упереджено.

Відповідач у своєму відзиві просив залишити позов (скаргу) ОСОБА_3 без задоволення, оскільки рішення Вищої ради правосуддя від 13 липня 2017 року прийнято в межах наданих повноважень, обґрунтоване та законне.

Перевіривши матеріали справи, вислухавши пояснення учасників справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають правове значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Велика Палата Верховного Суду встановила наступне.

Указом Президента України від 05 серпня 1998 року № 846/98 ОСОБА_3 призначено суддею Комсомольського районного суду міста Херсона строком на п'ять років, а Постановою Верховної Ради України від 24 червня 2004 року

№ 1856-IV її обрано на посаду судді цього суду безстроково. Указом Президента України від 18 березня 2016 року № 100/2016 ОСОБА_3 переведено на посаду судді Херсонського міського суду Херсонської області.

До Вищої ради правосуддя від Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції надійшла заява голови Громадської спілки «Українська спілка Автомайдан» Михайловського А. В. від 15 грудня 2014 року в інтересах ОСОБА_10 щодо проведення спеціальної перевірки стосовно судді Комсомольського районного суду міста Херсона ОСОБА_3 відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 3 Закону України від 08 квітня 2014 року № 1188-VII «Про відновлення довіри до судової влади в Україні».

Зі змісту вказаної заяви вбачається, що 24 січня 2014 року суддею ОСОБА_3 прийнято постанову про визнання ОСОБА_10 винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 1222 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) і застосовано до нього адміністративне стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами на строк шість місяців. Постановою Апеляційного суду Херсонської області від 24 лютого 2014 року зазначене судове рішення скасовано, а провадження у справі закрито.

30 вересня 2016 року набрав чинності Закон № 1402-VIII, згідно якого органом, уповноваженим здійснювати дисциплінарне провадження щодо суддів всіх інстанцій, є Вища рада правосуддя та її Дисциплінарні палати.

Відповідно до п. 21 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону

№ 1798-VIII заяви та скарги, передані на розгляд члену Вищої ради юстиції за результатами автоматизованого розподілу до створення дисциплінарних органів Вищої ради правосуддя, залишаються в такого члена та можуть бути розглянуті дисциплінарним органом, до якого входить такий член, у випадках, встановлених цим Законом.

На підставі ст. 46 Закону № 1798-VIII ухвалою Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 01 березня 2017 року відкрито дисциплінарну справу стосовно заявниці.

Рішенням Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 19 квітня 2017 року № 883/3дп/15-17 суддю ОСОБА_3 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до неї дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення її з посади.

За скаргою судді ОСОБА_3 13 липня 2017 року Вища рада правосуддя постановила рішення № 2047/0/15-17, яким на підставі п. 5 ч. 10 ст. 51 Закону № 1798-VIII залишила вказане рішення Третьої Дисциплінарної палати без змін.

Як підставу для застосування до ОСОБА_3 дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення її з посади судді, Вища рада правосуддя зазначила, що суддею допущено низку істотних порушень норм процесуального права, порушено право ОСОБА_10 на справедливий суд, гарантоване ст. 6 Конвенції та порушено засади рівності всіх учасників судового процесу, що кваліфіковано як істотний дисциплінарний проступок, який є несумісним зі статусом судді.

Не погодившись із рішенням Вищої ради правосуддя від 13 липня 2017 року, ОСОБА_3 подала адміністративний позов (скаргу), який є предметом цього судового розгляду.

У судовому засіданні 28 березня 2018 року ОСОБА_3 та її представник - ОСОБА_4 позов підтримали та просили його задовольнити з викладених підстав та наведених аргументів.

Представник Вищої ради правосуддя Белінська О. В. заперечила проти задоволення скарги з мотивів, наведених у відзиві.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.

З метою усунення прогалин національного законодавства, на які звернув увагу Європейський суд з прав людини в рішенні від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України», Верховною Радою України прийнято Закон № 1798-VIII, глава 4 якого визначає нову процедуру та порядок здійснення дисциплінарного провадження щодо суддів.

Порядок розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді встановлено ст. 51 Закону № 1798-VIII, відповідно до ч. 1 якої право оскаржити таке рішення до Вищої ради правосуддя має суддя, щодо якого ухвалено відповідне рішення.

Статтею 52 Закону № 1798-VIII передбачено порядок оскарження рішення Вищої ради правосуддя, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, та визначено вичерпний перелік підстав для його скасування, зокрема:

1) склад Вищої ради правосуддя, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;

2) рішення не підписано будь-ким із складу членів Вищої ради правосуддя, які брали участь у його ухваленні;

3) суддя не був належним чином повідомлений про засідання Вищої ради правосуддя - якщо було ухвалено будь-яке з рішень, визначених п. 2-5 ч. 10 ст. 51 цього Закону;

4) рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких Вища рада правосуддя дійшла відповідних висновків.

Як убачається з матеріалів справи, під час прийняття оскаржуваного рішення Вища рада правосуддя дійшла висновку, що суддя ОСОБА_3 завдала істотної шкоди у вигляді підриву авторитету правосуддя та суспільної довіри до суду, внаслідок чого її притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до неї дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення її з посади судді на підставі підп. «г» п. 1 та п. 3, 4 ч. 1 ст. 106 Закону № 1402-VIII; тобто надано достатнє обґрунтування мотивів, з яких відповідач дійшов відповідних висновків.

Як зазначає Консультативна рада європейських суддів (далі - КРЄС), «дисциплінарний розгляд справи в кожній країні повинен передбачати можливість подання апеляції на рішення первинного дисциплінарного органу (відомства або суду) до суду» (пункт 77 (v) Висновку № 3 КРЄС про принципи та правила, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та неупередженості (2002)).

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини «навіть у разі, коли судовий орган, що виносить рішення у спорах щодо «прав та обов'язків цивільного характеру», у певному відношенні не відповідає п. 1 ст. 6 Конвенції, порушення Конвенції не констатується за умови, якщо провадження у вищезазначеному органі «згодом є предметом контролю, здійснюваного судовим органом, що має повну юрисдикцію та насправді забезпечує гарантії п. 1 ст. 6 Конвенції» … У рамках скарги за ст. 6 Конвенції для того, щоб визначити, чи мав суд другої інстанції «повну юрисдикцію» або чи забезпечував «достатність перегляду» для виправлення відсутності незалежності в суді першої інстанції, необхідно врахувати такі фактори, як предмет оскаржуваного рішення, спосіб, в який було винесено рішення, та зміст спору, включаючи бажані та дійсні підстави для оскарження (рішення Європейського суду з прав людини від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України», п. 123).

Можливість оскаржити рішення по суті є важливим запобіжником суддівської незалежності та незалежності судової системи в цілому. Велика Палата Верховного Суду забезпечує гарантії п. 1 ст. 6 Конвенції та є визначеним ст. 266 КАС України судовим органом, який має повну юрисдикцію щодо розгляду скарг на рішення Вищої ради правосуддя, зокрема, на її рішення про залишення без змін рішень дисциплінарних палат про притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності у виді подання про звільнення з посади.

Так, предметом оскаржуваного рішення Вищої ради правосуддя було рішення Третьої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 19 квітня 2017 року № 883/3дп/15-17 про притягнення судді Херсонського міського суду Херсонської області ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності у виді подання про звільнення з посади. А Велика Палата Верховного Суду переглядає ухвалене у спосіб, передбачений Законом № 1798-VIII, рішення Вищої ради правосуддя від 05 вересня 2017 року про залишення без змін вказаного рішення Другої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 31 травня 2017 року. Крім того, підстави для оскарження зазначеного рішення Вищої ради правосуддя від 05 вересня 2017 року, які наведені в адміністративному позові (скарзі) ОСОБА_3, а також у виступі на судовому засіданні, свідчать про наявність у Великої Палати Верховного Суду повної юрисдикції щодо розгляду скарг на рішення Вищої ради правосуддя.

Таким чином, законодавство України надає необхідні гарантії справедливого судового розгляду справ про звільнення суддів, зокрема при розгляді скарг на рішення Вищої ради правосуддя, поданих до Великої Палати Верховного Суду згідно зі ст. 266 КАС України. Якщо суд може повністю вивчити суть справи, що призвела до звільнення, тоді вважається, що суддя, стосовно якого ухвалено рішення про звільнення, отримав, у принципі, доступ до суду (п. 113 Спільного висновку ОБСЄ/БДІПЛ і Венеціанської комісії від 16 червня 2014 року щодо проекту змін до нормативно-правової бази у сфері дисциплінарної відповідальності суддів у Киргизькій Республіці).

Статтею 6 Конвенції встановлено, що справедливість судового рішення вимагає аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

Ураховуючи наведені правові висновки, Велика Палата Верховного Суду вважає за можливе розглянути вимоги ОСОБА_3, ретельно дослідивши дотримання Вищою радою правосуддя при прийнятті спірного рішення положень п. 4 ч. 1 ст. 52 Закону № 1798-VIII, тобто наявність обґрунтованих посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких Вища рада правосуддя дійшла відповідних висновків.

Обґрунтовуючи свої вимоги, ОСОБА_3 зазначає, що підстави для застосування стягнення у вигляді звільнення з посади судді відсутні, оскільки в її діях не було умисного порушення норм права. На думку заявниці при прийнятті постанови від 24 січня 2014 року нею допущено помилку в застосуванні норм процесуального права, яка виправлена судом апеляційної інстанції.

Однак суд не підтримує таку позицію, адже Вищою радою правосуддя в оскаржуваному рішенні детально обґрунтовано, в чому виражено умисність дій та упереджене ставлення судді ОСОБА_3 під час прийняття постанови від 24 січня 2014 року.

З матеріалів дисциплінарної справи вбачається, що підставою для застосування до судді ОСОБА_3 дисциплінарного стягнення було допущення нею низки істотних порушень норм процесуального права під час вирішення справи про притягнення ОСОБА_10 до адміністративної відповідальності.

При цьому встановлено, що:

24 січня 2014 року суддею ОСОБА_3 було прийнято постанову, якою застосовано до ОСОБА_10 адміністративне стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортним засобом на строк 6 місяців за вчинення правопорушення, передбаченого ст. 1222 КУпАп, а саме: не виконання вимоги працівника міліції про зупинку транспортного засобу, що мало місце 29 грудня 2013 року в с. Нові Петрівці Вишгородського району Київської області.

Мотивуючи цю постанову, суддя зазначила, що вина ОСОБА_10 підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення від 04 січня 2014 року, складеним працівниками РДПС УДАЇ УМВС України в Херсонській області та рапортом старшого інспектора ДПС взводу № 3 РДПС ДАІ із ЗС при УДАІ ГУМВС України в Київській області від 30 грудня 2013 року.

В порушення вимог ст. 278 КУпАП, заявниця притягла ОСОБА_10 до адміністративної відповідальності за відсутності в матеріалах справи належним чином оформленого протоколу, оскільки не здійснила перевірки правильності його складення. Зокрема, суддя не звернула увагу на ту обставину, що такий документ оформлений не 29 грудня 2013 року за місцем вчинення правопорушення (с. Нові Петрівці Київської області), а 04 січня 2014 року за місцем проживання ОСОБА_10 (АДРЕСА_1).

Також суддею не взято до уваги, що згаданий рапорт працівника міліції від 30 грудня 2013 року, на підставі якого було складено протокол про адміністративне правопорушення від 04 січня 2014 року, надійшов до УДАЇ УМВС України в Херсонській області лише 09 січня 2014 року, при тому, що за нормами КУпАП підставою для складання протоколів про адміністративне правопорушення такі рапорти бути не можуть.

Крім того, за наявності клопотання ОСОБА_10 про відкладення розгляду справи суддя ОСОБА_3 усупереч вимогам ст. 268 КУпАП здійснила такий розгляд без його участі.

ОСОБА_3 пояснила, що відмовила у задоволенні клопотання про відкладення судового засідання, оскільки була впевнена в тому, що ОСОБА_10, зловживаючи своїми правами, намагається затягнути розгляд справи, під час проведення якого суддею ОСОБА_3 визнано неналежним доказом письмові пояснення ОСОБА_10, де він наводив аргументи не тільки відсутності своєї вини, а й наявності в нього алібі на момент вчинення адміністративного правопорушення. Так, ОСОБА_10 зазначив, що 29 грудня 2013 року він не міг вчинити адміністративне правопорушення в с. Нові Петрівці Вишгородського району Київської області, оскільки перебував в місті Херсоні. На підтвердження свого алібі ним було надано суду два записи з камер відеоспостереження ТРЦ «Фабрика» в місті Херсон та свідчення свідка ОСОБА_12 Однак такі докази визнанні суддею ОСОБА_3 як не допустимі з тих підстав, що при здійсненні перегляду записів з камер відеоспостереження вона не впізнала ОСОБА_10, який не був присутній при розгляді справи, а суддя раніше його не знала.

Також ОСОБА_10 просив викликати в судове засідання шістьох свідків, які могли б засвідчити його невинуватість і вимагав витребувати додаткові документи з УДАЇ УМВС України в Херсонській області для підтвердження відсутності його вини. Проте суддею без наведення обґрунтованих підстав та належного мотивування у задоволенні цих клопотань було відмовлено, оскільки, на її думку, свідки надали б пояснення, аналогічні поясненням ОСОБА_10, а тому допитувати їх було недоцільно.

Заявниця пояснила Великій Палаті Верховного Суду, що нею була обрана до ОСОБА_10 найсуворіша санкція за це правопорушення, оскільки той не з'явився до суду, попри наявне у матеріалах справи клопотання ОСОБА_10 про відкладення розгляду, де він виявив бажання взяти участь у судовому засіданні.

Тобто, суддя ОСОБА_3 прийняла постанову від 24 січня 2014 року без наявності обґрунтованих підстав для притягнення ОСОБА_10 до адміністративної відповідальності, чим порушила право особи на справедливий суд, гарантоване ст. 6 Конвенції; засади рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; та принцип змагальності сторін і свободи в наданні ними доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

У п. 3 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень та важливим аспектом права на справедливий суд.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» визначено, що в судових рішеннях мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя. В умовах дії такого принципу, суди не повинні обмежуватися заявленими сторонами доводами та поданими ними доказами, а мають здійснювати активну роль у встановленні об'єктивної істини, вживаючи усіх можливих заходів для перевірки та встановлення усіх фактичних даних зі спору.

Про умисність дій судді ОСОБА_3 також свідчить і наведена Третьою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя статистика обраних нею адміністративних стягнень, які вона зазвичай застосовувала за аналогічні правопорушення, передбачені ст. 1222 КУпАП, в інших справах. Зокрема, заявницею жодного разу не було застосовано такого виду покарання, як у справі ОСОБА_10, а саме найвищого виду санкції - позбавлення права керування транспортними засобами на строк 6 місяців.

Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що характер дій судді ОСОБА_3 під час розгляду справи стосовно ОСОБА_10 свідчить про її упередженість і відсутність об'єктивності, а тому Вищою радою правосуддя та її дисциплінарним органом правильно кваліфіковано ці дії як істотний дисциплінарний проступок.

У своєму позові (скарзі) ОСОБА_3 посилається на ті обставини, що Вища рада правосуддя помилково застосувала трирічний строк для притягнення її до дисциплінарної відповідальності згідно із ч. 11 ст. 109 Закону № 1402-VIII (у редакції від 02 червня 2016 року). На думку заявниці Вища рада правосуддя повинна була застосувати строк притягнення до дисциплінарної відповідальності в один рік з дня вчинення проступку, визначений ч. 4 ст. 87 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 2453-VI) у редакції, яка діяла з 27 лютого по 28 березня 2015 року.

Проте, такі доводи не можуть бути враховані судом з огляду на таке.

Норми Закону № 2453-VI та Закону України від 15 січня 1998 року № 22/98-ВР «Про Вищу раду юстиції» (далі - Закон № 22/98-ВР) у редакціях, чинних на час прийняття суддею ОСОБА_3 постанови від 24 січня 2014 року, не передбачали жодних обмежувальних строків притягнення судді до відповідальності за порушення присяги.

Законом України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі - Закон № 192-VIII) внесено зміни до Закону № 22/98-ВР, які набрали чинності 27 лютого 2015 року, та викладено Закон № 2453-VI в новій редакції, що вступила в силу з 28 березня 2015 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 32 Закону № 22/98-ВР (у редакції Закону № 192-VIII) провадження щодо звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами і у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження.

За приписами ч. 4 ст. 96 Закону № 2453-VI (у редакції Закону № 192-VIII) дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що правила і строки для здійснення дисциплінарного провадження, які могли бути застосовані при проведенні провадження щодо звільнення за порушення присяги судді, були передбачені саме положеннями Закону № 2453-VI (у редакції Закону № 192-VIII), які набрали чинності з 28 березня 2015 року.

Тобто положення ч. 2 ст. 32 Закону № 22/98-ВР (у редакції Закону № 192-VIII) нерозривно пов'язані з розд. VI Закону № 2453-VI, що регламентує підстави та порядок застосування до судді дисциплінарної відповідальності, а тому використання цієї норми стало можливим лише після набрання чинності Законом № 2453-VI в редакції від 28 березня 2015 року.

Аналогічна правова позиція висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України в постанові від 12 квітня 2016 року (у справі № 800/485/15).

ВеликаПалата Верховного Суду не знаходить правових підстав та мотивів для відступлення від цих висновків.

При цьому ч. 11 ст. 109 Закону № 1402-VIII (у редакції від 02 червня 2016 року), яка діяла на час розгляду Третьою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя дисциплінарної справи стосовно судді ОСОБА_3, також передбачала трирічний строк для застосування до судді дисциплінарного стягнення.

Отже, суд знаходить, що відповідач в силу положень ст. 58 Конституції України правильно застосував трирічний строк давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, оскільки його застосування є заходом, який покращує становище судді порівняно з нормою, яка діяла на час винесення суддею ОСОБА_3 постанови від 24 січня 2014 року і не встановлювала строк для вирішення питання про притягнення судді до відповідальності за порушення присяги.

З матеріалів дисциплінарної справи вбачається, що суддя ОСОБА_3 з дати вчинення дисциплінарного проступку (24 січня 2014 року) перебувала у відпустках 174 дні, а тому рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 19 квітня 2017 року прийнято в межах трирічного строку давності притягнення її до дисциплінарної відповідальності.

В судовому засіданні представник Вищої ради правосуддя зазначила, що при розгляді кожної дисциплінарної справи Вища рада правосуддя індивідуально встановлює вид правопорушення, вчинений суддею, ступінь вини та визначає міру покарання в силу наданих їй Конституцією та Законами України дискреційних повноважень. Тому надані заявницею для порівняння рішення Вищої ради правосуддя щодо притягнення інших суддів до дисциплінарної відповідальності не можуть бути підставою для скасування рішення стосовно судді ОСОБА_3

Разом з тим дисциплінарним органом Вищої ради правосуддя визначено, що дії судді ОСОБА_3 під час винесення постанови від 24 січня 2014 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_10 повинні кваліфікуватись як порушення присяги.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 Закону № 2453-VI суддя звільнявся з посади у разі порушення ним присяги судді на підставі положень п. 5 ч. 5 ст. 126 Конституції України.

За змістом ч. 2 ст. 97 вказаного Закону подання про звільнення судді з посади у зв'язку з порушенням присяги може бути внесено, зокрема, у разі, якщо суддя вчинив дії, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя.

З набранням чинності 30 вересня 2016 року Закону України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» ст. 126 Конституції України, яка визначає перелік підстав для звільнення судді, викладено в новій редакції.

Пунктом 3 ч. 5 ст. 126 Конституції України та ст. 115 Закону № 1402-VIII встановлено, що підставою для звільнення судді є вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

Відповідно до п. 1 ч. 9 ст. 109 Закону № 1402-VIII істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов'язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнаний, зокрема, факт допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя.

З огляду на викладене дії, які на момент винесення суддею ОСОБА_3 постанови від 24 січня 2014 року розцінювались як порушення присяги, згідно з чинним законодавством охоплюються ознаками складу істотного дисциплінарного проступку, що є несумісним зі статусом судді.

Таким чином Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що Вищою радою правосуддя та її дисциплінарним органом правильно застосовано до судді ОСОБА_3 дисциплінарне стягнення у виді подання про її звільнення з посади саме за вчинення істотного дисциплінарного проступку.

Також Велика Палата Верховного Суду критично оцінює аргументи судді ОСОБА_3, що під час обрання до неї виду дисциплінарного стягнення дисциплінарним органом не було враховано принципу пропорційності та даних, які характеризують її особу.

Як убачається з матеріалів справи, під час прийняття оскаржуваного рішення Вища рада правосуддя зазначила, що суддя ОСОБА_3 завдала істотної шкоди у вигляді підриву авторитету правосуддя та суспільної довіри до суду, а тому позитивна характеристика та тривалий стаж роботи на посаді судді не можуть бути підставою для застосування більш м'якого виду дисциплінарного стягнення, ніж подання на звільнення з посади судді, що є пропорційним вчиненому та виправданим, з огляду на характер та наслідки вчиненого проступку.

Відповідно до п. 3 ч. 6 ст. 126 Конституції України та ст. 115 Закону № 1402-VIII підставами для звільнення судді є вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

Згідно з п. 1 ч. 8 ст. 109 Закону № 1402-VIII дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади застосовується в разі вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку (…), що є несумісним зі статусом судді (…).

За змістом п. 1, 7 ч. 9 ст. Закону № 1402-VIII істотним дисциплінарним проступком (…), що є несумісним зі статусом судді (…) може бути визнаний, зокрема, будь-який із таких фактів: суддя допустив поведінку, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі (…) якщо суддя допустив інше грубе порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 106 Закону № 1402-VIII під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності.

У п. 3.4 рішення Конституційного суду України від 11 березня 2011 року

№ 2-рп/2011 визначено, що дотримання суддею присяги - його конституційно визначений обов'язок. Таким чином, присяга судді має правову природу одностороннього, індивідуального, публічно-правового, конституційного зобов'язання судді.

Відповідно до п. 50 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів кожний окремий суддя повинен робити все можливе для підтримання судової незалежності на інституційному та особистому рівнях; судді повинні поводитися гідно при виконанні посадових обов'язків та в особистому житті; вони повинні виконувати свої обов'язки, не допускаючи проявів фаворитизму або дійсної чи видимої упередженості; судді повинні приймати свої рішення з урахуванням усіх моментів, важливих для застосування відповідних юридичних норм, та без урахування усіх питань, що не стосуються суті справи; вони повинні забезпечувати високий ступінь професійної компетентності.

Таким чином, оцінивши в сукупності отримані в судовому засіданні докази, зваживши на всі аргументи та доводи сторін, Велика Палата Верховного Суду встановила, що Вища рада правосуддя, приймаючи спірне рішення, діяла в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом № 1798-VIII, з дотриманням принципу пропорційності в застосуванні дисциплінарного стягнення, оспорюване рішення містить обґрунтовані мотиви, з яких відповідач дійшов вірного висновку про необхідність застосування до судді ОСОБА_3 дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення її з посади.

Отже, оскаржуване рішення Вищої ради правосуддя повністю відповідає ч. 1 ст. 52 Закону № 1798-VIII, а тому не підлягає скасуванню. Робота дисциплінарного органу не характеризувалася недоліками, які би могли поставити під сумнів принципи незалежності та неупередженості, як це було встановлено Європейським судом з прав людини в рішеннях у справах «Олександр Волков проти України» (п 109-131) і «Куликов та інші проти України» (п. 135-137). А подальший перегляд справи Великою Палатою Верхового Суду з урахуванням усіх ключових аргументів ОСОБА_3 гарантує відсутність впливу будь-яких недоліків на результат дисциплінарного провадження.

З огляду на встановлені обставини Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову (скарги) ОСОБА_3 до Вищої ради правосуддя про визнання незаконним та скасування рішення Вищої ради правосуддя від 13 липня 2017 року № 2047/0/15-17 «Про залишення без змін рішення Третьої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 19 квітня 2017 року № 883/3дп/15-17 про притягнення судді Херсонського міського суду Херсонської області ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності» та зобов'язання повторно розглянути її скаргу.

Ураховуючи викладене та керуючись підп. 5 п. 1 розд. VII «Перехідні положення», ст. 266, 341-342, 344, 350, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 до Вищої ради правосуддя про визнання незаконним та скасування рішення Вищої ради правосуддя від 13 липня 2017 року № 2047/0/15-17 «Про залишення без змін рішення Третьої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 19 квітня 2017 року № 883/3дп/15-17 про притягнення судді Херсонського міського суду Херсонської області ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності» та зобов'язання повторно розглянути її скаргу - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: В.С. Князєв

Суддя-доповідач: І.В.Саприкіна

Судді:

Н.О. Антонюк Л.М.Лобойко

С.В.Бакуліна О.Б. Прокопенко

В.В.Британчук Л.І. Рогач

Д.А. Гудима О.М. Ситнік

О.С. Золотніков О.С. Ткачук

О.Р.Кібенко В.Ю. Уркевич

О.Г. Яновська

Повний текст постанови складений 02 квітня 2018 року.