Номер провадження 2/541/419/2018

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

26 березня 2018 року Миргородський міськрайонний суд Полтавської області

в складі:

головуючого судді - Андрущенко-Луценко С.В.,

за участю секретаря судового засідання - Калініченко Л.О.,

прокурора - Герасименко Ю.Ю.,

позивача - ОСОБА_1,

представника позивача - ОСОБА_2,

представника відповідачів - ОСОБА_3,

представника третьої особи - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Миргороді справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України в Полтавській області, третя особа: Миргородський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення злочину, -

в с т а н о в и в:

17.05.2017 року ОСОБА_1 звернувся до Миргородського міськрайонного суду із вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що вироком Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 25.08.2004 року з ОСОБА_5 стягнуто на його користь матеріальну шкоду в розмірі 1417 грн. 05 коп. та моральну шкоду в розмірі 5000 грн.. Відшкодовано тільки 135 грн. 84 коп.. Вирок суду не виконаний. Тому, з урахуванням, уточнених позовних вимог, просив стягнути з Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на його користь, у відшкодування моральної та матеріальної шкоди, суму боргу з урахуванням індексу інфляції в розмірі 24106,86 грн. та 3% річних у розмірі 534 грн.77 коп..

При судовому розгляді справи позивач ОСОБА_1 свої позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити в повному об'ємі, як законний та обґрунтований.

Представник позивача ОСОБА_2 позов підтримала, просила його задовольнити.

Представник відповідачів Державної казначейської служби України та Головного управління Державної казначейської служби України в Полтавській області - ОСОБА_3, що діє на підставі довіреностей (а.с.155,156), позов не визнала, просила відмовити у його задоволенні. Зі змісту поданого на адресу суду заперечення проти позову вбачається, що відповідачі заявлений позов не визнають, вважають його необґрунтованим, та таким, що не підлягає задоволенню, оскільки, відповідно до ст.1207 ЦК України, шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю внаслідок злочину, відшкодовується потерпілому або особам, визначеним статтею 1200 цього Кодексу, державою, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною.

Умови та порядок відшкодування державою шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, встановлюється законом.

Проте, на даний час такого закону в Україні не прийнято. Тобто, відповідальність за шкоду, заподіяну злочином, може бути покладена на державу лише за умови невстановлення особи, що вчинила злочин, або її неплатоспроможності.

У свою чергу, поняття «неплатоспроможність» відносно фізичної особи, яка не є підприємцем або учасником платіжної системи, законодавство не містить.

Зі змісту листа Головного територіального управління юстиції у Полтавській області від 28.11.2016 № К-1592/111/1 1519, який перебуває у матеріалах справи вбачається, що виконавчий лист №1-136, виданий 15.11.2010 року Миргородським міськрайонним судом Полтавської області, про стягнення з ОСОБА_5 на користь позивача боргу в сумі 6282,05 грн. неодноразово перебував на виконанні у Миргородському міськрайонному ВДВС ГТУЮ у Полтавській області.

На даний час, можливість виконання виконавчого листа в примусовому порядку не втрачена, боржник у виконавчому провадженні не визнаний неплатоспроможним.

Ст.1177 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону, та компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом.

Але сам механізм відшкодування зазначеної шкоди до цього часу законодавчо не врегульовано (а.с.75-77).

Представник третьої особи Миргородського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області - ОСОБА_4, що діє на підставі відповідної довіреності (а.с.154), при вирішенні спору покладався на розсуд суду.

Прокурор Миргородської місцевої прокуратури Герасименко Ю.Ю., якого було залучено до участі в справі ухвалою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 16.08.2017 року(а.с.44), зазначила, що положеннями ст.1177 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.

Шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом.

Відповідно до вимог ст. 1207 ЦК України шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю внаслідок злочину, відшкодовується потерпілому або особам, визначеним ст. 1200 цього Кодексу, державою, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною. Умови та порядок відшкодування державою шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, встановлюються законом.

Разом із цим, положення ст.ст. 1177, 1207 не формулюють норм прямої дії, які б регулювали відносини щодо відшкодування шкоди, завданої фізичній особі внаслідок злочину. Встановлюється лише те, що держава відшкодовує шкоду (моральну чи матеріальну), завдану фізичній особі, в тому числі ушкодженням здоров'я, злочином, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо така особа встановлена, але вона є неплатоспроможною.

Інші умови та порядок відшкодування шкоди, завданої фізичній особі внаслідок злочину, мають визначатись спеціальним законом. До прийняття такого закону відшкодування державою шкоди відповідно до ст. 1177, 1207 ЦК на підставі загальних правил здійснюватись не може, а отже вказані норми мають виключно декларативний характер.

За таких обставин, в умовах відсутності відповідного нормативно правового акту, який регулював би відповідний порядок відшкодувань, позовна заява ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України в Полтавській області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення злочину задоволенню не підлягає.

Суд, дослідивши та проаналізувавши письмові докази по справі, приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з таких підстав.

Встановлено, що, вироком Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 25.03.2004 року, ОСОБА_5 було визнано винним та засуджено за ст.121 ч.2 КК України до семи років позбавлення волі. Крім того, з ОСОБА_5 присуджено до стягнення на користь позивача матеріальну шкоду в розмірі 1417 грн. 05 коп., моральну шкоду в розмірі 5000 грн..

На підставі даного вироку Миргородським міськрайонним судом Полтавської області 16.09.2004 року видано виконавчий лист про стягнення зазначених сум відшкодування (а.с.5).

В подальшому, як вбачається зі змісту листа Головного територіального управління юстиції у Полтавській області (а.с.8), вищезазначений виконавчий лист неодноразово перебував на виконанні в Миргородському міськрайонному ВДВС ГТУЮ у Полтавській області, а саме з 02.04.2014 року по 30.06.2015 року, з 04.09.2015 року по 18.11.2016 року.

ОСОБА_5 було частково погашено завдану шкоду в розмірі 135 грн.84 коп..

18.11.2016 року, відповідно до постанови державного виконавця, виконавчий лист про стягнення залишку шкоди в сумі 6282,05 грн. було повернуто стягувачу, оскільки неможливо з'ясувати місце проживання, перебування боржника. Крім того, у боржника, згідно відповідей на запити, відсутнє майно на яке може бути звернено стягнення (а.с.82).

Згідно постанови про відкриття виконавчого провадження від 29.12.2016 року, було відкрито виконавче провадження, за згаданим виконавчим листом (а.с.86). Державним виконавцем проведено заходи щодо встановлення майна боржника, проте, згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, нерухомість на ім'я ОСОБА_5 не зареєстрована (а.с.88), згідно повідомлення Міністерства внутрішніх справ України, зареєстровані транспорті засоби на ім'я боржника відсутні (а.с.89).

27.12.2017 року, відповідно до постанови державного виконавця, виконавчий лист про стягнення залишку шкоди в сумі 6282,05 грн. було повернуто стягувачу, оскільки не виявлено майна боржника на яке можливо звернути стягнення в рахунок погашення боргу. Боржнику роз'яснено, що виконавчий документ може бути повторно пред'явлений до виконання в строк до 27.12.2020 року (а.с.164).

Відповідно до ст. 1207 ЦК України шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю внаслідок злочину, відшкодовується потерпілому або особам, визначеним статтею 1200 цього Кодексу, державою, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною. Умови та порядок відшкодування державою шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, встановлюються законом.

Згідно ч.1 ст.1200 ЦК України, у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті.

Шкода відшкодовується:

1) дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років);

2) чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, - довічно;

3) інвалідам - на строк їх інвалідності;

4) одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім'ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, - до досягнення ними чотирнадцяти років;

5) іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, - протягом п'яти років після його смерті.

У даному випадку позивач просить відшкодувати шкоду після смерті рідного брата ОСОБА_7, проте відповідні докази, що ОСОБА_1 був на утриманні загиблого або в інших правовідносинах, визначених цією статтею, суду не надано.

На даний час, порядок відшкодування державою шкоди, в порядку передбаченому ст.1207 ЦК України, не визначений.

Крім того, за змістом вказаної норми закону відповідальність за шкоду, заподіяну злочином, може бути покладена на державу лише за умови невстановлення особи, що вчинила злочин, або її неплатоспроможності.

Термін «неплатоспроможність» в українському законодавстві застосовується до:

а) суб'єктів підприємницької діяльності (ст.1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» № 2343-XII від 14.05.1992 року визначає неплатоспроможність, як неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через відновлення його платоспроможності;

б) учасників платіжної системи (відповідно до п. 1.20 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» № 2346-III від 05.04.2001 року, неплатоспроможність - нездатність учасника платіжної системи в строк, встановлений договором або визначений законодавством України, в повному обсязі виконати свої зобов'язання щодо переказу коштів. При цьому поняття учасник платіжної системи надається п.1.43 цього Закону).

Отже, поняття неплатоспроможність відносно фізичної особи, яка не є підприємцем, або учасником платіжної системи, законодавство не містить.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 може повторно звернутися до Миргородському міськрайонному ВДВС ГТУЮ у Полтавській області із виконавчим документом у строк, визначений Законом України «Про виконавче провадження» та вказаний у постанові державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачеві, а саме: до 27.12.2020 року, тобто можливість виконання виконавчого документу в примусовому порядку у відділі ДВС стягувачем не втрачена, боржник у виконавчому провадженні не визнаний неплатоспроможним.

Відповідно до ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року №1404-VIII, виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Окрім того, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, хоча місце проживання боржника на теперішній час не встановлено, він не має майна, на яке можливо звернути стягнення, однак ним було частково сплачено в рахунок погашення боргу на користь позивача грошові кошти, тож в подальшому можливість встановлення місця його проживання і відшкодування завданої шкоди в повному обсязі не втрачена.

Зважаючи на вищевикладене, у задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати компенсуються за рахунок держави.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 92, 95, 133, 141, 264, 265, 268 ЦПК України, ст.ст.1200, 1207 ЦК України, суд -

в и р і ш и в :

У задоволенні позову ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код РНОКПП НОМЕР_1) до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України (вул.Бастіонна, 6, м.Київ, 01061, код ЄДРПОУ 37567646), Головного управління Державної казначейської служби України в Полтавській області (вул.Шевченка, 1, м.Полтава, 36011, код ЄДРПОУ 37959255), третя особа: Миргородський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області (вул.Гоголя, 165, м.Миргород, Полтавська обл., 37602, код ЄДРПОУ 34264469) про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення злочину відмовити.

Судові витрати віднести на рахунок держави.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Полтавської області на протязі тридцяти днів з дня його проголошення, шляхом подачі апеляційних скарг через Миргородський міськрайонний суд Полтавської області.

Суддя:

С. В. Андрущенко-Луценко

Повний

текст рішення складено 30 березня 2018 року.