ВЕРХОВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

іменем України

20.03.2018 Київ П/9901/32/18 800/336/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого Смоковича М.І.,

суддів: Бевзенка В.М., Білоуса О.В., Шарапи В.М., Стрелець Т.Г.,

за участю:

секретаря судового засідання Гулової О.І.,

позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Карлаша Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Громадська рада доброчесності, про визнання протиправним та скасування рішення,

встановив:

у серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України з позовною заявою до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі також - ВККС, Комісія), у якій просить скасувати рішення ВККС №190/вс-17 від 14 липня 2017 року, яким його визнано таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя у Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду (далі також - Рішення).

Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 насамперед зазначив про те, що члени ВККС взагалі не мали повноважень проводити кваліфікаційне оцінювання кандидатів на посаду судді Верховного Суду. Сумнів у цій їхній правоможності позивач пояснив тим, що відповідно до пункту 26 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VIII) за грошовим утриманням та пільгами члени ВККС прирівняні до суддів Верховного Суду, однак жоден з них не проходив кваліфікаційного оцінювання на предмет можливості здійснювати правосуддя у найвищій судовій інстанції. У цьому зв'язку позивач зазначив також про те, що члени ВККС опинились у більш вигідному фінансовому становищі порівняно з іншими суддями загалом, позаяк на підставі пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 6 червня 2016 року №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» на них не поширюються обмеження щодо виплати пенсії, щомісячного довічного грошового утримання на період виконання повноважень членів ВККС та Вищої ради юстиції. Відтак окремі члени ВККС, які були призначені на посаду судді й були обраними до ВККС, скористалися можливістю піти у відставку на значно вигідніших умовах, аніж це могли зробити інші судді. Стосовно члена ВККС ОСОБА_4 позивач окремо зазначив про те, що його призначено за наказом голови ДСА без жодного конкурсу та перевірки. Інший член ВККС ОСОБА_5 є діючим адвокатом, який не припинив адвокатської діяльності і стосовно нього Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатів порушила дисциплінарне провадження. Зазначені обставини в сукупності, на думку позивача, свідчать про те, що члени ВККС не можуть оцінювати, зокрема, його як кандидата на посаду судді Верховного Суду на відповідність критеріям доброчесності і професійної етики.

За змістом позову, при прийнятті спірного Рішення відповідач допустив також низку процедурних порушень. Зокрема позивач зазначив про те, що при проведенні пленарного засідання головуючий Козьяков С.Ю., всупереч регламенту ВККС, не оголосив складу членів Комісії, присутніх у залі під час розгляду матеріалів стосовно кандидата на посаду судді Верховного Суду Ситникова О.Ф., зокрема не повідомив про причини відсутності окремих з них, що на думку позивача порушує його право бути обізнаним про ці обставини. Зазначив позивач й про те, що Комісія не прийняла жодного рішення з приводу його клопотання від 14 липня 2017 року про зупинення стосовно нього кваліфікаційного оцінювання.

Окрему увагу у своїй позовній заяві позивач приділив висновкам Комісії по суті висловлених нею мотивів прийнятого Рішення. Зокрема позивач не погоджується з доводами відповідача в частині здійсненої нею оцінки висновку Громадської ради доброчесності (далі - ГРД) про неправомірне використання кандидатом плодів чужої інтелектуальної власності у дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. На думку позивача, відповідач не приділив належної уваги його доводам з приводу сумнівності висновку Експертної ради Державного департаменту атестації кадрів вищої кваліфікації Міністерства освіти і науки України (далі - Експертна рада та МОН відповідно), за яким у його дисертаційній роботі виявлено значний обсяг текстуальних запозичень (плагіат), і на підставі якого МОН наказом №1502 від 22 грудня 2014 року відмовила у видачі диплома кандидата юридичних наук ОСОБА_1 Зокрема позивач критично оцінює зауваження та аргументи професора ОСОБА_6, який брав участь у перевірці його дисертації і готував з цього приводу свій окремий висновок, який на переконання позивача є безпідставним та упередженим. Також ОСОБА_1 висловив сумнів з приводу об'єктивності та обґрунтованості висновку Атестаційної комісії МОН за наслідками розгляду його апеляції на згадане вище рішення МОН та остаточного рішення останнього стосовно присвоєння ОСОБА_1 наукового ступеня кандидата юридичних наук. На думку позивача, підхід Комісії до оцінки висновку ГРД був поверховим, ВККС обмежилася лише констатацією викладеної в цьому висновку інформації без ґрунтовного з'ясування доводів кандидата та його пояснень стосовно ситуації, яка виникла у зв'язку із захистом його дисертаційного дослідження.

Схожої думки позивач і стосовно висновку Комісії про невідповідність доходів кандидата та членів його сім'ї вартості набутого ними майна. Позивач зазначив, що кошти на придбання заміського будинку у його сина були і їхнє походження він пояснив. Проте Комісія не надала належної оцінки усім обставинам та поясненням кандидата стосовно джерел походження коштів у його родини, відтак дійшла до безпідставного висновку, суть якого зазначено вище.

Під час розгляду цієї справи у Вищому адміністративному суді України позивач заявив клопотання про зупинення провадження у справі з мотивів оскарження у судовому порядку наказу МОН № 1502 від 22 грудня 2014 року в частині скасування рішення спеціалізованої вченої ради К17.051.07 ДВНЗ «Запорізький національний університет» від 25 червня 2014 року протокол №12 про присудження наукового ступеня кандидата юридичних наук зі спеціальності 12.00.07 «Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право» та наказу МОН № 690 від 30 червня 2015 року, яким затверджено висновок апеляційної комісії, яка переглядала рішення щодо відмови присудженні позивачу наукового ступеня кандидата юридичних наук.

Ухвалою від 20 листопада 2017 року Вищий адміністративний суд України зупинив провадження у справі № П/800/336/17 за позовом ОСОБА_1 до ВККС про визнання протиправним та скасування Рішення до набрання законної сили судовим рішенням у справі №826/8290/17 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України про визнання незаконним та скасування згаданих вище наказів.

У зв'язку з початком роботи Верховного Суду справу за позовом ОСОБА_1 до ВККС про скасування Рішення, у відповідності з положеннями підпункту 5 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, викладеній згідно із Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, який набрав чинності з 15 грудня 2017 року; далі - КАС), передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для розгляду спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

З метою вирішення питання про поновлення провадження у справі суддя-доповідач Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду звернувся із запитом до Окружного адміністративного суду м. Києва, у провадженні якого перебуває справа за позовом ОСОБА_1 до МОН, щодо стану розгляду цієї справи.

У відповідь Окружний адміністративний суд м. Києва листом від 22 січня 2018 року повідомив, що за наслідками розгляду запитуваної справи цей суд постановив ухвалу від 23 жовтня 2017 року про залишення позову ОСОБА_1 без розгляду. Зазначену ухвалу позивач оскаржив в апеляційному порядку, утім в підсумку Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 19 грудня 2017 року повернув її апелянту. З цієї дати ухвала Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 жовтня 2017 року набрала законної сили, про що зроблено відмітку на її копії, долученій до листа-відповіді Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 січня 2018 року.

З огляду на те, що підстави, які слугували підставою для зупинення провадження у цій справі відпали, колегія суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 15 лютого 2018 року поновила у ній провадження і призначила до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідач на виконання ухвали від 15 лютого 2018 року надіслав відзив на позовну заяву, у якому зазначив про те, що спірне Рішення прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, встановлені Конституцією України та законами України, з урахуванням усіх обставин, що мали значення для його прийняття. З-поміж іншого відповідач зазначив про те, що критеріями кваліфікаційного оцінювання кандидатів на посаду судді є, зокрема, професійна етика і доброчесність, у встановленні якої Комісії сприяє ГРД. Якщо висновок останньої з цього питання є негативним (для судді/кандидата на посаду судді), то ВККС може ухвалити рішення про підтвердження або про не підтвердження здатності такого судді/кандидата на посаду судді здійснювати правосуддя. У зв'язку з цим відповідач додав, що при прийнятті спірного Рішення поряд з висновками ГРД взято до уваги й інші обставини, з'ясовані вже під час процедури кваліфікаційного оцінювання кандидатури позивача і висновки, яких дійшла Комісія, ґрунтуються на повній і всебічній оцінці усіх істотних фактів, які мають значення при кваліфікаційному оцінюванні позивача як кандидата на посаду судді Верховного Суду, у тому числі й морально-етичний аспект його життя. Крім того відповідач не погодився з викладеними у позові аргументами позивача стосовно порушення регламенту і відсутності повноважень у членів Комісії на проведення кваліфікаційного оцінювання кандидатів на посаду судді Верховного Суду.

У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги з підстав, зазначених у позовній заяві та відповіді на відзив, просив позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні надав пояснення, за змістом аналогічні тим, що викладено у відзиві, просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

ГРД не забезпечила участі свого представника у судовому засіданні, однак про місце, дату і час судового розгляду справи повідомлена належним чином. На дату розгляду справи від ГРД не надійшло пояснень по суті спору та/або клопотань процесуального характеру.

Суд заслухав пояснення позивача та представника відповідача, дослідив надані ними докази на підтвердження обґрунтованості заявлених вимог та заперечень і з'ясував таке.

Рішенням від 7 листопада 2016 року № 145/зп-16 ВККС оголосила конкурс на зайняття 120 вакантних посад суддів касаційних судів у складі Верховного Суду, а також затвердила Умови проведення конкурсу на зайняття вакантних посад суддів касаційних судів у складі Верховного Суду.

24 листопада 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Комісії із заявою про проведення стосовно нього кваліфікаційного оцінювання для участі у конкурсі на посаду судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду за спеціальною процедурою призначення як суддя. Рішенням від 5 грудня 2016 року Комісія допустила ОСОБА_1 до участі у цьому конкурсі.

За рішенням Комісії від 11 січня 2017 року №2/зп-17 призначено кваліфікаційне оцінювання 653 кандидатів, допущених до участі у конкурсі на зайняття 120 вакантних посад суддів касаційних судів у складі Верховного Суду, з-поміж них - ОСОБА_1

16 лютого 2017 року ОСОБА_1 склав анонімне письмове тестування, за результатами якого набрав 72 бали і за рішенням Комісії від 17 лютого 2017 року №12/зп-17 допущений до виконання практичного завдання на етапі іспиту під час кваліфікаційного оцінювання в межах процедури конкурсу до Верховного Суду.

За результатами виконаного 21 лютого 2017 року практичного завдання ОСОБА_1 набрав 76,5 балів. Згідно з рішенням Комісії від 29 березня 2017 року № 23/зп-17 у першому етапі кваліфікаційного оцінювання за загальним результатом іспиту ОСОБА_1 отримав 148,5 бали та був допущений до другого етапу кваліфікаційного оцінювання «Дослідження досьє та проведення співбесіди».

На підставі статті 87 Закону № 1402-VIII ГРД надала Комісії затверджений на її засіданні 12 квітня 2017 року висновок про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду Ситникова О.Ф. критеріям доброчесності та професійної етики (далі - Висновок). Відомості, викладені у Висновку, ГРД згодом доповнила додатковою інформацією, викладеною у її рішенні, затвердженому 20 квітня 2017 року (далі - Рішення ГРД).

За Висновком, проаналізувавши інформацію щодо ОСОБА_1 (за Висновком - Кандидат), ГРД виявила обставини, які дають підстави для висновку про невідповідність Кандидата критеріям доброчесності та професійної етики. Зокрема у Висновку зазначено про те, що Кандидат у 1994-2016 рр. перебував на різних суддівських посадах, зокрема, протягом 2010-2016 рр. - на посаді судді Вищого адміністративного суду України. У 2014 році Кандидат підготував дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук на тему: «Правовий статус позивача в адміністративному судочинстві».

Згідно з рішенням спеціалізованої вченої ради К17.051.07 від 25 червня 2014 року (протокол № 12) державного вищого навчального закладу «Запорізький національний університет» (далі - ДВНЗ) Кандидат отримав науковий ступінь кандидата юридичних наук зі спеціальності 12.00.07 - «Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право».

Однак, 22 грудня 2014 року Атестаційна колегія МОН скасувала рішення про присвоєння Кандидату наукового ступеня кандидата юридичних наук та відмовила йому у видачі диплому. Це рішення підтверджено Наказом МОН від 30 червня 2015 року № 690.

ГРД зазначила, що на її інформаційний портал надійшло повідомлення, з якого стало відомо, що підставою для скасування рішення про присвоєння Кандидату наукового ступеня став висновок Експертної ради Державного департаменту атестації кадрів вищої кваліфікації МОН України, яка виявила у роботі значний обсяг текстуальних запозичень (плагіату), що було підтверджено голосуванням всіх членів Експертної ради.

ГРД зазначила, що має усі підстави довіряти цій інформації, оскільки вона надійшла від члена Експертної ради професора ОСОБА_6, який особисто брав участь у перевірці дисертації Кандидата і в телефонній розмові з членами ГРД підтвердив її вірогідність.

Відтак ГРД у своєму Висновку констатувала, що Кандидат при підготовці власної наукової роботи допустив значний обсяг плагіату, що встановлено рішенням компетентного органу. З посиланням на положення статті 1 Кодексу суддівської етики ГРД зазначила, що неправомірне присвоєння Кандидатом плодів чужої інтелектуальної праці при підготовці власної наукової роботи є грубим порушенням загальноприйнятих стандартів поведінки, що порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя. З'ясованих обставин, на думку ГРД, цілком достатньо для висновку про невідповідність Кандидата критеріям доброчесності і професійної етики.

У рішенні від 20 квітня 2017 року ГРД звертає увагу на те, що на її сайт надійшли повідомлення про факти, які на її думку теж потрібно з'ясувати при оцінці відповідності доходів Кандидата та членів його сім'ї їхнім витратам та вартості придбаного майна. Зокрема йдеться про будинок, який належить сину Кандидата і розташований за адресою Київська обл., Бориспільський район, сільська рада Гнідинська, «Вишеньки», вулиця Вишнева, 6. Фотографію цього будинку поміщено у Рішення ГРД на підтвердження (візуалізації) повідомленої інформації. На одній з фотографій зафіксовано й самого Кандидата, а це, на думку ГРД, свідчить про те, що йому достеменно відомо про факт наявності у сина вказаного вище будинку, а також про те, що Кандидат ймовірно користується ним або долучився до придбання чи утримання цього майна.

За даними досьє Кандидата, згаданий вище будинок його син набув у власність, у віці 21 року. У 2012 році, коли було придбано будинок, його доходи за рік становили 14697 грн. Водночас, будинок знаходиться у районі, де розміщується нерухомість вищого цінового сегменту. На даний час такі будинки коштують від 150 тис. доларів США й на думку ГРД малоймовірно, що син Кандидата мав можливість придбати таку нерухомість самостійно, а відтак допускає, що її придбано за рахунок коштів Кандидата. У зв'язку з цим ГРД зазначила про те, що у неї немає відомостей про доходи Кандидата до 2012 року, відтак пропонує Комісії з'ясувати питання участі Кандидата у придбанні будинку та відповідності його доходів таким витратам.

Також в Рішенні ГРД йдеться про те, що у 2013 році Кандидат, будучи суддею Вищого адміністративного суду України, у складі колегії суддів постановляв рішення щодо залишення у силі рішень судів щодо заборони мирних зібрань, які стосувались відповідачів та невизначеної кількості осіб і винесені уже після рішення Європейського суду з прав людини у справі «Веренцов проти України».

21 квітня 2017 року відбулася співбесіда із кандидатом ОСОБА_1, за участю уповноваженого представника ГРД, під час якої обговорювалися обставини, зазначені Висновку та рішенні ГРД, а також поясненнях позивача.

Згідно з абзацом другим частини першої статті 88 Закону №1402-VIII, якщо Громадська рада доброчесності у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, то Вища кваліфікаційна комісія суддів України може ухвалити рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення буде підтримане не менш ніж одинадцятьма її членами.

За результатами співбесіди Комісія прийняла рішення щодо винесення питання про підтвердження здатності кандидата на посаду судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду ОСОБА_1 здійснювати правосуддя у відповідному суді на розгляд у пленарному складі Комісії.

12 травня 2017 року на адресу Комісії надійшло звернення члена Експертної ради професора ОСОБА_6 разом з копіями документів. 6 червня 2017 року ОСОБА_1 подав Комісії додаткові пояснення.

Під час засідання Комісії у пленарному складі 9 червня 2017 року із кандидатом ОСОБА_1 та за участі уповноваженого представника ГРД предметом обговорення були обставини, зазначені у висновку та рішенні ГРД, а також у зверненні професора ОСОБА_6, однак у зв'язку з суперечливою ситуацією, яка потребувала додаткового вивчення, Комісія оголосила перерву у проведенні кваліфікаційного оцінювання стосовно кандидата ОСОБА_1 у межах конкурсу на зайняття вакантної посади судді Верховного Суду.

Для з'ясування протиріч у наявних матеріалах Комісія направила запити до МОН, на які отримала відповіді з підтверджуючими документами стосовно обставин захисту дисертаційної роботи кандидата ОСОБА_1

14 липня 2017 року ВККС у пленарному складі, розглянувши питання про підтвердження здатності ОСОБА_1 здійснювати правосуддя у відповідному суді, тринадцятьма голосами (одноголосно) ухвалила рішення про непідтвердження здатності останнім здійснювати правосуддя у Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду.

За змістом Рішення, Комісія з'ясувала обставини, які слугували підставою для позбавлення ОСОБА_1 наукового ступеня кандидата юридичних наук, присвоєного йому за рішенням ДВНЗ від 25 червня 2014 року, зокрема взяла до уваги як інформацію, надану на її запит МОН, так і пояснення кандидата ОСОБА_1 про те, що його дисертаційна робота не містить плагіату, а у висновку Експертної ради, який по суті збігається зі змістом висновку, який готував член цієї ради, а заодно і доповідач у його справі ОСОБА_6 (якому було передано на поглиблене вивчення наукову роботу кандидата), не вказано жодного обґрунтованого і підтвердженого твердження про наявність плагіату у його дисертації.

Комісія з'ясувала, що при проведенні експертизи захищеної ОСОБА_1 дисертації виникла необхідність поглибленого її вивчення, яке доручили здійснити доктору юридичних наук, професору ОСОБА_6, який і підгодовував відповідний висновок, стосовно якого позивач власне і висловлює сумнів.

З урахуванням результатів поглибленого вивчення наукової роботи ОСОБА_1 Експертна рада 22 грудня 2014 року повторно розглянула атестаційну справу та його дисертацію, дійшовши у підсумку висновку про надання рекомендації МОН скасувати рішення спеціалізованої вченої ради ДВНЗ про присудження ОСОБА_1 наукового ступеня кандидата юридичних наук. Висновок експертної ради підписали в.о. департаменту атестації кадрів вищої кваліфікації ОСОБА_8 і головний спеціаліст відділу атестації здобувачів наукових ступенів з економічних, суспільних та гуманітарних наук ОСОБА_9 Відтак за наказом МОН від 22 грудня 2014 року №1502 ОСОБА_1 відмовлено у видачі диплома кандидата юридичних наук.

Комісія підтвердила, що за змістом висновок Експертної ради збігається із висновком, що раніше надав професор ОСОБА_6, а також те, що в обох цих висновках відсутні посилання на те, що кандидат використав текстові запозичення з іншого дисертаційного дослідження.

Апеляційна комісія, утворена для розгляду апеляції ОСОБА_1 на згадане вище рішення МОН про відмову у видачі йому диплома кандидата юридичних наук, теж підготувала уже свій висновок за підписом ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_12 За цим висновком Апеляційна комісія підтвердила висунуті Експертною радою зауваження кандидату стосовно його дисертації та вказала на обставини щодо текстових запозичень з дисертації ОСОБА_13 Цей висновок (за підписом ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_14Г.) подано на розгляд Атестаційної колегії МОН 30 червня 2015 року.

Наказом від 30 червня 2015 року № 690 МОН затвердило рішення Апеляційної комісії і залишило в силі рішення Атестаційної колегії МОН від 22 грудня 2014 року про скасування рішення спеціалізованої вченої ради про присудження ОСОБА_1 наукового ступеня кандидата юридичних наук.

Про результат апеляційного перегляду своєї справи ОСОБА_1, з його слів, довідався у квітні 2017 року, позаяк Апеляційна комісія не повідомляла його про прийняте рішення. З цього приводу у листі від 23 червня 2017 року № 6.4.-1210 МОН пояснило, що нормативно-правовими актами з питань атестації наукових кадрів не передбачено надсилання апелянту копії висновку апеляційної комісії. Однак факт апеляційного оскарження не спростовує порушення ОСОБА_1 під час підготовки дисертації принципу поваги і дотримання авторських та суміжних прав, а також принципів наукової етики.

З метою забезпечення інформування громадськості про прийняті МОН рішення, така інформація висвітлюється на офіційному сайті МОН у підрозділі «Інформація щодо засідань та рішень Атестаційної колегії» розділу «Діяльність» - «Атестація кадрів вищої кваліфікації». У цьому підрозділі й було розміщено наказ МОН від 30 червня 2015 року № 690. Крім того, з'ясувати інформацію про подальший розгляд та результати апеляції кандидата можливо було за номером телефону, який розміщено на офіційному сайті МОН. Зокрема, через пошуковий сайт мережі Інтернет шляхом вводу прізвища кандидата та назви його дисертації.

Оцінивши наведені вище обставини в сукупності ВККС дійшла думки про обґрунтованість викладених у Висновку ГРД тверджень щодо неправомірного присвоєння ОСОБА_1 результатів чужої інтелектуальної власності при написанні дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук, що своєю чергою дало Комісії підстави стверджувати про наявність обґрунтованого сумніву у прийнятті і утвердженні кандидатом фундаментальних засад професійної етики і доброчесності суддів.

Стосовно обставин набуття сином позивача права власності на нерухомість, про яку йдеться у Рішенні ГРД від 20 квітня 2017 року, то Комісія, як висновується зі змісту Рішення, з метою з'ясувати обґрунтованість висновків і пропозицій ГРД в цій частині насамперед проаналізувала інформацію, надану Національним антикорупційним бюро України від 23 січня 2017 року № 01-178/2665, яка є в досьє кандидата ОСОБА_1 На підставі цієї інформації ВККС встановила, що син кандидата набув право власності на домоволодіння, розташоване у Київській області Бориспільському районі в селищній раді Гнідинська СТ «Вишенька» за договором купівлі-продажу від 26 жовтня 2012 року. Крім того, син кандидата є власником машиномісця, розташованого у м. Києві на проспекті ОСОБА_15, яке набув за договором купівлі-продажу від 2 серпня 2012 року. Також у власності сина кандидата перебуває квартира площею 95,1 кв.м., розташована за тією ж адресою, що і машиномісце, набута ним у власність 28 березня 2011 року. Родина кандидата (дружина, дочка, син) та сам кандидат мають у власності й інші об'єкти як рухомого, так і нерухомого майна.

За змістом Рішення, будь-яких документів, які б підтверджували джерела отримання доходів на придбання нерухомого майна близькими особами кандидата, позивач Комісії не надав.

ОСОБА_1 лише ствердив, що його син мав самостійний дохід та отримував фінансову допомогу від батьків дружини, які працювали, зокрема мали присадибне господарство та займались вирощуванням, реалізацією ранніх овочевих культур. Скільки саме заробили батьки дружини від ведення присадибного господарства за такий довгий період часу позивач сказати не міг, позаяк обліку своїх доходів вони не здійснювали, декларуванню теж не підлягали. Тесть кандидата, окрім того, працював шахтарем, був ветераном праці, отримував пенсію та «регрес». Утім, як зазначено в Рішенні, жодних документів на підтвердження вказаної інформації, зокрема суми доходів і джерел їх походження, ОСОБА_1 не надав.

За таких обставин Комісія дійшла висновку, що ОСОБА_1 не підтвердив наявності у його сина та близьких осіб достатніх доходів для придбання зазначеного вище майна, відтак доводи ГРД, викладені у додатково наданій інформації від 20 квітня 2017 року стосовно відповідності доходів кандидата на посаду судді та членів його сім'ї їхнім витратам, знайшли своє підтвердження. Водночас пояснення ОСОБА_1 стосовно висновків ГРД в цій частині Комісія розцінила як такі, що свідчать про відсутність у нього прагнення демонструвати бездоганну поведінку та несприйняття ним повною мірою фундаментальних засад професійної етики і доброчесності судді.

Зазначені вище мотиви й фактичні обставини, по суті, й слугували підставою для прийняття Рішення, яке є предметом судового розгляду в цій справі.

Відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 79 Закону №1402-VIII конкурс на зайняття вакантної посади судді проводиться відповідно до цього Закону та положення про проведення конкурсу. За частиною другою цієї статті положення про проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді затверджується Вищою кваліфікаційною комісією суддів України.

Згідно з частиною дев'ятою статті 79 Вища кваліфікаційна комісія суддів України проводить конкурс на зайняття вакантних посад суддів апеляційного суду чи суддів Верховного Суду на основі рейтингу учасників за результатами кваліфікаційного оцінювання.

За частиною першою статті 81 Закону №1402-VIII спеціальною процедурою призначення на посаду судді вищого спеціалізованого суду або Верховного Суду для цілей цього Закону вважається процедура призначення на посаду судді відповідного суду осіб, які відповідають одній із вимог, визначених частиною першою чи другою статті 33, частиною першою статті 38 цього Закону відповідно.

В межах цієї спеціальної процедури Вища кваліфікаційна комісія суддів України, за змістом частини п'ятої статті 81 Закону №1402-VIII, окрім іншого проводить кваліфікаційне оцінювання кандидата на посаду судді вищого спеціалізованого суду або Верховного Суду, який успішно пройшов спеціальну перевірку (пункт 3 цієї частини).

Відповідно до частини першої статті 83 Закону №1402-VIII, кваліфікаційне оцінювання проводиться Вищою кваліфікаційною комісією суддів України з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями.

Критеріями кваліфікаційного оцінювання, за частиною другою статті 83 Закону № 1402-VIII, є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність.

Відповідно до частини п'ятої статті 83 Закону №1402-VIII порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються Вищою кваліфікаційною комісією суддів України.

Згідно з частиною першою статті 85 Закону №1402-VIII кваліфікаційне оцінювання включає такі етапи: 1) складення іспиту; 2) дослідження досьє та проведення співбесіди.

За змістом пункту 4 частини п'ятої статті 81 Закону №1402-VIII Вища кваліфікаційна комісія суддів України за результатами кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду судді вищого спеціалізованого суду або Верховного Суду ухвалює рішення про підтвердження або непідтвердження здатності такого кандидата здійснювати правосуддя у відповідному суді та визначає його рейтинг для участі у конкурсі.

Відповідно до пункту 16 розділу ІІІ Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням ВККС від 3 листопада 2016 року № 143/зп-16 (далі - Положення №143/зп-16) дослідження досьє полягає у систематизації, аналізі, зборі, уточненні даних досьє судді (кандидата на посаду судді) з метою визначення попередніх показників критеріїв кваліфікаційного оцінювання.

Пунктом 18 розділу ІІІ Положення №143/зп-16 передбачено, що за результатами дослідження досьє доповідач готує доповідь. У доповіді доповідач зазначає, зокрема, встановлені у ході дослідження показники відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям кваліфікаційного оцінювання, а також пропозиції щодо дослідження досьє.

Відповідно до пункту 19 розділу ІІІ Положення № 143/зп-16 співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження досьє та складається з таких етапів: оголошення доповіді за результатами дослідження досьє; надання судді (кандидату на посаду судді) можливості доповнити, уточнити чи спростувати оголошену в доповіді інформацію; послідовне обговорення з суддею (кандидатом на посаду судді) показників, оцінювання яких потребує уточнення, з метою прийняття остаточного рішення щодо підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді або відповідності судді займаній посаді.

За пунктом 20 розділу ІІІ Положення №143/зп-16 під час співбесіди обов'язковому обговоренню із суддею (кандидатом) підлягають дані щодо його відповідності критеріям професійної етики та доброчесності.

За змістом частини першої статті 87 Закону №1402-VIII з метою сприяння Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання утворюється Громадська рада доброчесності.

За частиною шостою статті 87 Закону №1402-VIII громадська рада доброчесності: 1) збирає, перевіряє та аналізує інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); 2) надає Вищій кваліфікаційній комісії суддів України інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); 3) надає, за наявності відповідних підстав, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, який додається до досьє кандидата на посаду судді або до суддівського досьє; <…>.

Для здійснення повноважень, зазначених у цій статті, членам Громадської ради доброчесності надається право безоплатного та повного доступу до відкритих державних реєстрів (частина сьома статті 87 Закону №1402-VIII).

За частиною першою статті 88 Закону №1402-VIII Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.

Якщо Громадська рада доброчесності у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, то Вища кваліфікаційна комісія суддів України може ухвалити рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане не менше ніж одинадцятьма її членами.

Відповідно до частини другої статті 88 Закону №1402-VIII суддя (кандидат на посаду судді), який не згодний із рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо його кваліфікаційного оцінювання, може оскаржити це рішення в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України.

Водночас, за частиною третьою статті 88 Закону №1402-VIII, рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:

1) склад членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити;

2) рішення не підписано будь-ким із складу членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, який провів кваліфікаційне оцінювання;

3) суддя (кандидат на посаду судді) не був належним чином повідомлений про проведення кваліфікаційного оцінювання - якщо було ухвалено рішення про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді з підстав неявки для проходження кваліфікаційного оцінювання;

4) рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків.

Аналізуючи наведені вище положення законодавства в аспекті спірних правовідносин, що виникли у зв'язку з Рішенням ВККС, колегія суддів дійшла таких висновків.

Дослідження досьє та проведення співбесіди як один із етапів кваліфікаційного оцінювання має на меті, окрім іншого, встановити відповідність кандидата на посаду судді критеріям професійної етики та доброчесності.

У цій процедурі, поряд з ВККС та, відповідно, кандидатом на посаду судді, активну участь бере ГРД, якій за Законом №1402-VIII надано доволі широкі повноваження щодо збору, оприлюднення, аналізу й обговорення зібраної інформації відносно кандидата на посаду судді Верховного Суду та надання на цій підставі ВККС свого висновку (рішення) щодо відповідності того чи іншого кандидата на посаду судді критеріям професійної етики та доброчесності.

ГРД, з огляду на її законодавчо закріплений статус, може висловлювати власні судження стосовно особи кандидата на посаду судді, зокрема щодо способу його життя і професійної діяльності, і на цій підставі приймати рішення про відповідність чи про невідповідність кандидата на посаду судді зазначеним вище критеріям морально-етичного характеру.

З огляду на призначення ГРД, суть якого закладено у самій назві цього суб'єкта правовідносин у процедурі кваліфікаційного оцінювання, її висновки мали б містити виважені, неупереджені, всебічно мотивовані і документально підтверджені судження (твердження) щодо здатності кандидата на посаду судді здійснювати правосуддя у найвищій інстанції у системі судів загальної юрисдикції, особливо якщо її висновок з цього приводу буде негативним.

Стосовно негативного висновку, то його ГРД формує на основі самостійно зібраної інформації, як з офіційних джерел, у тому числі з досьє кандидата на посаду судді, яке є у ВККС, з документів його фінансової звітності, а також з державних реєстрів, користуватися якими члени ГРД мають право безоплатно та без обмежень у доступі, так і з інших (неофіційних) джерел інформації, які є у відкритому доступі або яка стала їм відомою в інший спосіб (без необхідності доводити чи то ВККС і кандидату на посаду судді, чи громадськості загалом вірогідність та/або походження здобутої інформації).

Надання ГРД таких вагомих повноважень у процедурі кваліфікаційного оцінювання суддів/кандидатів на посаду судді водночас передбачає високий рівень моральної відповідальності членів ГРД за прийняті нею рішення (висновки), позаяк вони створюють певні правові наслідки як для кандидата на посаду судді/судді, так і для Комісії. Водночас юридичних наслідків для ГРД загалом та її членів зокрема за прийняті нею рішення (висновки) Закон №1402-VIII не встановлює.

Рішення щодо підтвердження здатності кандидата на посаду судді здійснювати правосуддя у підсумку приймає ВККС. Між тим, наявність саме негативного висновку ГРД стосовно кандидата на посаду судді обов'язково передбачає необхідність проведення Комісією співбесіди із кандидатом на посаду судді (у формі засідання) з метою з'ясувати (перевірити) викладені у висновку ГРД обставини та надати їм власну оцінку на предмет відповідності такого кандидата на посаду судді критеріям доброчесності і професійної етики та, як наслідок, прийняти за підсумками цього обговорення остаточне рішення щодо підтвердження здатності кандидата на посаду судді здійснювати правосуддя. Водночас, якщо ВККС дійде протилежного висновку, аніж той, що його надала ГРД, то процес прийняття рішення про відповідність кандидата двом згаданим вище критеріям обумовлений тим, що проголосувати за таке рішення повинні одинадцять з п'ятнадцяти її членів. Інакше висновок ГРД вважатиметься неподоланим і рішенням ВККС у такому випадку буде таким, що кандидат не підтвердив здатності здійснювати правосуддя у Верховному Суді.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. За частиною другою цієї статті в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд з'ясував, що ОСОБА_1 отримав Висновок ГРД про невідповідність його кандидатури критеріям доброчесності та професійної етики. За наслідками дослідження досьє кандидата на посаду судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду ОСОБА_1Ф та співбесіди з ним Комісія прийняла оскаржене Рішення, за яким ОСОБА_1 визнано таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя у цьому суді.

Фактичними підставами для такого Рішення слугували:

скасування рішення спеціалізованої вченої ради ДВНЗ про присвоєння ОСОБА_1 ступеня кандидата юридичних наук та відмова у видачі йому диплома кандидата юридичних наук;

невідповідність вартості майна близьких осіб кандидата офіційно задекларованим доходам, а також відсутність документального підтвердження джерел походження коштів для його придбання.

Позбавлення наукового ступеня зумовлено встановленим експертною радою, а згодом і апеляційною комісією МОН фактів плагіату у дисертаційному дослідженні позивача, відсутністю авторської позиції та науково-теоретичної цінності його роботи.

Обидва рішення МОН за результатами перевірки дисертаційної роботи на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук ОСОБА_1 оскаржив у судовому порядку, утім на дату розгляду цієї справи його позов залишено без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду. Відповідна ухвала, яку постановив Окружний адміністративний суд м. Києва за наслідками розгляду справи за позовом ОСОБА_1, набрала законної сили.

Мотиви, якими позивач доводить сумнівність і упередженість висновків компетентних органів МОН щодо його наукової роботи, на думку колегії суддів, є його власними оціночними судженнями. Позивач безумовно має право на власну думку з приводу поставленого йому за провину порушення авторських прав при написанні наукової роботи, однак у процесі кваліфікаційного оцінювання Комісія не могла розцінювати такі аргументи кандидата на посаду судді як доведені факти. Відповідач у цій ситуації виходив з того, що є рішення компетентного у цих питаннях органу - МОН, який перевірив дисертаційну роботу позивача і надав з цього приводу свої висновки. Достатніх та переконливих підстав ставити під сумнів їхню правомірність (обґрунтованість) Комісія не мала.

Щодо вартості майна, то йдеться про будинок, який належить на праві власності сину позивача з 2012 року, розташований у Київській області Бориспільському районі в селищній раді Гнідинська СТ «Вишенька», орієнтовною ринковою вартість 150 тис. доларів США. Комісія констатувала, що окрім цього будинку, син позивача володіє й іншим нерухомим майном, придбаним у 2011-2012 роках (квартирою та машиномісцем у будинку на проспекті ОСОБА_15 в м. Києві) і з огляду на офіційно задекларовані доходи придбати усе це майно власним коштом син кандидата не міг. Позивач не заперечує наявності у його сина нерухомості й стверджує про те, що для її придбання у його родини було достатньо коштів. Водночас позивач не надав належного підтвердження наявності таких фінансових можливостей в інших членів своєї родини, до чого він власне і апелював, доводячи безпідставність висновків ГРД і Комісії в цій частині.

У цьому зв'язку слід зазначити, що в межах процедури кваліфікаційного оцінювання кандидатів на посаду судді, з огляду на мету і завдання його проведення, обов'язком (повноваженням) ВККС є з'ясувати і оцінити усі аспекти життя і діяльності такого кандидата, не лише професійного характеру, але й морально-етичного. Щодо останнього, то Комісія з огляду на свій правовий статус повинна визначити чи узгоджується (відповідає) поведінка судді/кандидата на посаду судді основоположним принципам її регламентації, високі стандарти якої визначено, зокрема, у Бангалорських принципах поведінки суддів від 19 травня 2006 року (схвалені резолюцією Економічної і соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року №2006/23), а також у Кодексі суддівської етики.

За змістом названих документів, посада судді покладає певні обмеження і обов'язки, зумовлені необхідністю неупередженого здійснення правосуддя. Зокрема запорукою і необхідною умовою утвердження довіри суспільства до суду має бути законослухняна і добропорядна поведінка судді як при виконанні посадових обов'язків, так і поза його професійною діяльністю та в повсякденному житті. Проявом останнього є, зокрема, відповідність способу життя судді та/або членів його родини його/їхнім дозволеним (об'єктивним) можливостям, особливо фінансовим. Особа, яка виявила намір стати суддею (чи є суддею) повинна бути готовою до того, що дії та вчинки її і близьких членів її родини можуть бути предметом обговорення широкого загалу, особливо при проведенні кваліфікаційного оцінювання.

З урахуванням зазначеного вище, у контексті фактичних обставин справи і спірних правовідносин колегія суддів вважає, що аргументи позивача про неправомірне розголошення конфіденційної інформації щодо доходів його сина у процедурі кваліфікаційного оцінювання його як кандидата на посаду судді Верховного Суду, яка має публічний характер і становить важливий суспільний інтерес, є непереконливими.

Стосовно доводів позивача про порушення головуючим на засіданні ВККС пункту 4.9.1 Регламенту ВККС, затвердженого її рішенням від 13 жовтня 2016 року № 81/зп-16 (далі - Регламент ВККС), то такі не знайшли свого підтвердження.

Відповідно до пункту 4.9.1. Регламенту ВККС, головуючий на засіданні Комісії перед початком розгляду кожного питання оголошує учасникам засідання склад присутніх на засіданні членів Комісії або з'ясовує їх думку про необхідність такого оголошення, роз'яснює учасникам засідання їх права та обов'язки, з'ясовує питання щодо відводів (самовідводів), називає доповідача з кожного питання порядку денного засідання та надає йому слово.

Суд встановив, що 9 червня 2017 року головуючий на засіданні Комісії ОСОБА_16 з'ясував думку позивача про оголошення йому складу присутніх членів Комісії, роз'яснив відповідно до пункту 4.4 Розділу IV Регламенту ВККС його права та обов'язки, оголосив про самовідводи членів Комісії ОСОБА_17 та ОСОБА_18, з'ясував питання щодо відводів членів Комісії, що підтверджується відео трансляцією засідання.

Щодо клопотання позивача про зупинення кваліфікаційного оцінювання, яке Комісія отримала 10 липня 2017 року і яке було предметом обговорення на засіданні 14 липня 2017 року, то у справі з цього приводу встановлено таке.

14 липня 2017 року перед засіданням Комісії у пленарному складі позивач подав заяву з проханням припинити його участь у конкурсі на зайняття вакантної посади судді Верховного Суду, оскільки він подав до Окружного адміністративного суду міста Києва адміністративний позов до МОН про визнання неправомірними дій та рішень, які безпосередньо пов'язані із проходженням ним конкурсу.

Утім, на початку засідання позивач заявив клопотання та подав заяву стосовно відкликання його заяви від 14 липня 2017 року щодо припинення його участі у конкурсі на посаду судді Верховного Суду.

З урахуванням положень статті 84 Закону №1402-VII за наведених вище обставин підстав для зупинення провадження у справі у відповідача не було

Закон №1402-VIII визначив вичерпний перелік підстав, за наявності яких рішення ВККС за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене та скасоване. Поряд з тим, розглядаючи адміністративну справу, суд виходить з того, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС).

Зважаючи на наведене вище, а також беручи до уваги конституційні положення статті 55 Основного закону, як і те, що вирішення спорів, що виникають за участю ВККС віднесено до юрисдикції адміністративного суду, при розгляді цієї справи суд не обмежуватиметься з'ясуванням лише визначених Законом №1402-VIII підстав для оскарження і скасування рішення ВККС, а вирішуватиме справу з урахуванням засад адміністративного судочинства.

Частиною другою статті 2 КАС визначено перелік критеріїв, на відповідність яким суд повинен перевірити рішення (дії, бездіяльність) суб'єкта владних повноважень у справах про їх оскарження.

Отож, у відповідності з вимогами Закону №1402-VIII суд з'ясував, що: 1) склад членів ВККС, який провів кваліфікаційне оцінювання, був повноваженим для його проведення; 2) рішення підписано усім складом членів ВККС, який провів кваліфікаційне оцінювання; 3) рішення містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення та мотивів, з яких Комісія дійшла відповідного висновку.

Судячи зі змісту Рішення, відповідач детально проаналізував як факти щодо фінансово-майнового стану ОСОБА_1 і членів його родини, так і пояснення самого кандидата з цього приводу. Зокрема ВККС здійснила всебічний аналіз усіх обставин щодо придбання згаданого вище майна, з урахуванням його вартості і її співмірності з обсягом документально підтверджених доходів кандидата і членів його родини, виклавши у спірному Рішенні свої міркування з цього приводу.

Доводи, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, по суті, стосуються переоцінки повідомлених у Висновку ГРД фактів з урахуванням наданих ним пояснень, але не спростовують тих фактів і обставин, які слугували підставою для висновку про невідповідність його кандидатури на посаду судді Верховного Суду критеріям доброчесності і професійної етики.

За встановлених в цій справі обставини та правового регулювання спірних правовідносин суд погоджується з висновком відповідача про невідповідність кандидатури позивача критеріям доброчесності та професійної етики. Оскаржене Рішення відповідає вимогам, визначеним частиною другою статті 2 КАС, зокрема таке прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, пропорційно та з дотриманням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

За правилами статті 139 КАС понесені позивачем витрати у виді судового збору за подання цього позову відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 241-246, 255, 262, 266, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

у задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення Верховного Суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду може бути подана до ОСОБА_19 Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя М.І. Смокович

Судді В.М. Бевзенко

О.В. Білоус

В.М. Шарапа

Т.Г. Стрелець