ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" березня 2018 р. Справа № 914/2335/17

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого судді: Галушко Н.А. (доповідач)

суддів Данко Л.С.

ОСОБА_1В

секретар судового засідання – Кишенюк Н.

за участю представників учасників процесу:

від позивача – ОСОБА_2-представник;

від відповідача – ОСОБА_3 - представник;

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства “Львівський хімічний завод”, м. Львів № 7431 б/д (вх. ЛАГС № 01-05/324/18 від 16.01.2018)

на рішення Господарського суду Львівської області від 05.12.2017 (суддя Фартушок Т.Б., м. Львів)

у справі № 914/2335/17

за позовом: Публічного акціонерного товариства “Львівський хімічний завод”, м. Львів,

до відповідача: Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Львів,

про визнання недійсним розпорядження та зобов’язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ

ПАТ “Львівський хімічний завод” звернулось до Господарського суду Львівської області із позовом до Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання недійсним розпорядження Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 04.09.2015р. №65рп/к “Про початок розгляду справи щодо порушення законодавства про захист економічної конкуренції” (справа №3-01-63/2015) та зобов’язання Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України закрити справу №3-01-63/2015 щодо порушення законодавства про захист економічної конкуренції без прийняття рішення по суті.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 05.12.2017 (суддя Фартушок Т.Б.) у справі № 914/2335/17 в позові відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що прийняття відповідачем розпорядження про початок розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції за своєю правовою природою не є актом, що встановлює факт порушення позивачем закону про захист економічної конкуренції, а лише фіксує процесуальне становище сторін у справі та має інформаційний характер і не може порушувати права позивача, оскільки застосування будь-яких санкцій (заходів відповідальності), встановлених статтями 51-54 Закону України “Про захист економічної конкуренції”, таке розпорядження не передбачає.

Також, суд дійшов висновків, що враховуючи пропуск позивачем законодавчо встановленого двомісячного строку оскарження розпорядження Адміністративної колегії Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 04.09.2015 №65рп/к у справі №3-01-63/2015, недоведеність порушення, невизнання чи оспорення прав і охоронюваних законом інтересів позивача у зв’язку із прийняттям відповідачем вказаного розпорядження, а також невідповідності заявлених позовних вимог про зобов'язання відповідача закрити справу №3-01-63/2015 щодо порушення законодавства про захист економічної конкуренції без прийняття рішення по суті нормам чинного законодавства України щодо визначення повноважень відповідача при розгляді справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, позовні вимоги про визнання недійсним розпорядження Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 04.09.2015 №65рп/к “Про початок розгляду справи щодо порушення законодавства про захист економічної конкуренції” (справа №3-01-63/2015) та зобов’язання Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України закрити справу №3-01-63/2015 щодо порушення законодавства про захист економічної конкуренції без прийняття рішення по суті є безпідставними та необґрунтованими.

ПАТ “Львівський хімічний завод” подано апеляційну скаргу №7431 б/д, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 05.12.2017 у справі № 914/2335/17 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ПАТ “Львівський хімічний завод” до Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання недійсним розпорядження та зобов’язанння вчинити дії задоволити повністю, посилаючись на те, що рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального права, судом неповно з»ясовано обставини справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Зокрема, скаржник зазначає, що Законом України «Про захист економічної конкуренції» не встановлено строків оскарження розпоряджень органів Антимонопольного комітету України, отже на думу скаржника ПАТ “Львівський хімічний завод” має право оскаржити розпорядження адміністративної колегії Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 04.09.2015 №65рп/к у справі №3-01-63/2015 в межах загального строку позовної давності, тобто протягом трьох років з моменту його отримання – з 10.09.2015 по 10.09.2018.

Також, скаржник зазначає, що управління Служби безпеки України у Львівській області перевищило свої повноваження та незаконно направило адміністративній колегії Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України свої звернення №62/8/1-435 від 03.04.2015, що є порушенням ст.19 Конституції України.

Окрім того, скаржник вважає, що в матеріалах справи №3-01-63/2015, які надавались останньому для ознайомлення, було відсутнє звернення Громадської організації «Центр громадської адвокатури», яку б відповідало вимогам пункту 18 Правил розгляду справ, яке і не було документів, з яких вбачалось би, що дії чи бездіяльність ПАТ “Львівський хімічний завод” та ТОВ фірми «Львівкисень» визначені зазначеними законами як порушення законодавства про захист економічної конкуренції, можуть безпосередньо і негативно вплинути на права громадської організації.

Скаржник також вважає, що судом необгрунтовано відмовлено у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову, оскільки у зв»язку із тим, що відповідач відмовився зупинити розгляд справи №3-01-63/2015 до прийняття господарським судом остаточного рішення у справі №914/2335/17 та набрання ним законної сили, позивач змушений був звернутися із заявою про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом заборони відповідачу вчиняти дії щодо розгляду справи №3-01-63/2015 до моменту прийняття господарським судом остаточного рішення у вищезазначеній справі.

Щодо вищенаведеного судова колегія зазначає наступне.

У статті 67 ГПК України (в редакції чинній на час розгляду справи в суді першої інстанції) наведено вичерпний перелік заходів забезпечення позову в господарському процесі.

Так, відповідно до частини 1 статті 67 ГПК України позов забезпечується забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору.

В пункті 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №16 “Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову” роз’яснено, що особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Відповідно до абз.2 п.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №16 “Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову”, питання про забезпечення позову може вирішуватися господарським судом як без проведення окремого судового засідання, так і в засіданні з викликом представників сторін, інших учасників судового процесу із заслуховуванням їх думки.

Заходи забезпечення позову є однією з важливих гарантій захисту прав та інтересів громадян і юридичних осіб, передбачених процесуальним законодавством.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості (п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №16 “Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову”).

Господарський суд не повинен вживати таких заходів до забезпечення позову, які фактично є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Крім цього, при вирішені питання про забезпечення позову судом приймається до уваги практика Європейського суду з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 29 червня 2006 року у справі “Пантелеєнко проти України” зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Також у рішенні від 31 липня 2003 року у справі “Дорани проти Ірландії” Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття “ефективний засіб” передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі “ОСОБА_4 проти Нідерландів”, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи “Каіч та інші проти Хорватії” (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

З огляду на викладене суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку, про відхилення за безпідставністю заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову.

Львівським обласним територіальним відділенням Антимонопольного комітету України подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення Господарського суду Львівської області від 05.12.2017 у справі 914/2335/17 залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що скаржник подаючи позов пропустив визначений ч.1 ст.60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» присічний строк. Оскаржуване розпорядження отримано скаржником 10.09.2015, в той час, як позовну заяву про визнання його недійсним подано до суду 10.11.2017, тобто, поза межами двомісячного строку. Також відповідач зазначає, що вимога скарги про зобов»язання ЛОТВ АМК України, зокрема, закрити справу №3-01-63/2015 без прийняття рішення по суті, суперечить п.1,2 ч.1 і ч.4 ст.7 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» і ч.2 ст.19 Конституції України.

Також, відповідач зазначає, що в силу приписів пунктів 1, 2 ч.1; ч.4 ст.7, а також ч.ч. 1 та 2 ст.19 Закону України “Про Антимонопольний комітет України” здійснення іншими органами державної влади повноважень Антимонопольного комітету України не допускається. Втручання органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб та суб’єктів господарювання, а також політичних партій та інших об’єднань громадян чи їх органів в діяльність Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень забороняється, за винятком випадків, встановлених законом.

Представники сторін в ході розгляду справи в суді апеляційної інстанції підтримали доводи та заперечення щодо вимог апеляційної скарги

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, апеляційної скарги, Львівський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, 03.04.2015 начальник Управління Служби безпеки України у Львівській області звернувся до відповідача з листом вих. №62/8/1-435 щодо проведення перевірки ТОВ фірма “Львівкисень” та ПАТ “Львівський хімічний завод” на предмет дотримання законодавства у сфері державних закупівель (ст.21-22).

Розпорядженням Адміністративної колегії Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 04.09.2015 №65рп/к “Про початок розгляду справи щодо порушення законодавства про захист економічної конкуренції” розпочато розгляд справи №3-01-63/2015 за виявленими ознаками порушення законодавства про захист економічної конкуренції у діях ТОВ фірма “Львівкисень” та ПАТ “Львівський хімічний завод” - учасників конкурсних торгів процедури закупівлі газів промислових (кисень, закис азоту), передбаченого пунктом 4 частини 2 статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону України “Про захист економічної конкуренції” у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій шляхом спотворення результатів торгів (тендеру), замовником яких у 2014р. була Львівська обласна клінічна лікарня (а.с.17-19).

Листом від 04.09.2015 вих. №13/05-1516 відповідач у відповідь на звернення позивача повідомив останнього про прийняття 04.09.2015 розпорядження Адміністративної колегії Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №65рп/к (а.с.24).

Окрім того, листом від 07.09.2015 вих. №13/05-1524 відповідач надіслав позивачу вказане розпорядження. Позивачем зазначений лист отримано 10.09.2015, що підтверджується відміткою уповноваженого представника позивача на листі із зазначенням дати та вхідного номера його реєстрації (від 10.09.2015 вх. №135).

Як вбачається із матеріалів справи, 16.10.2015 запитом вих. №13/05-605 відповідач витребував у позивача інформацію в межах розгляду справи №3-01-63/2015 (26-27).

В подальшому, поданням від 16.06.2016 №68/3пв Адміністративна колегія Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, з урахуванням попередніх висновків у справі №3-01-63/2015 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції пропонувала прийняти рішення у вказаній справі (а.с.29-33).

Листом від 17.06.2016 вих. №13/05-951 відповідач надіслав позивачу вказане повідомлення. Позивачем вказаного листа отримано 21.06.2016, що підтверджується відміткою уповноваженого представника позивача на листі із зазначенням дати та вхідного номера його реєстрації (від 21.06.2016 вх. №83).

Листом від 04.10.2016 вих. №13/05-1486 відповідач повідомив позивача про те, що розгляд справи №3-01-63/2015 відбудеться 11.10.2016 о 10:00 год. Позивачем вказаного листа отримано 06.10.2016, що підтверджується відміткою уповноваженого представника позивача на листі із зазначенням дати та вхідного номера його реєстрації (від 06.10.2016 вх. №131) (а.с.34).

Окрім того, листом від 09.10.2016 вих. №13/05-1844 відповідач повідомив позивача про те, що розгляд справи №3-01-63/2015 відбудеться 16.11.2016 о 10:00 год. Позивачем вказаного листа отримано 12.10.2016, що підтверджується відміткою уповноваженого представника позивача на листі із зазначенням дати та вхідного номера його реєстрації (від 12.10.2016 вх. №284).

Судом першої інстанції встановлено, що позивач у своїй позовній заяві зазначає, що, станом на момент подання позову до суду справа №3-01-63/2015 розглядається Адміністративною колегією Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, рішення у справі не прийнято. Як на підставу своїх позовних вимог позивач покликається на те, що УСБУ у Львівській області в порушення та перевищення наданих йому повноважень скерувало відповідачу листа від 03.04.2015 №62/8/1-435, а в матеріалах справи №3-01-63/2015 відсутнє звернення ГО “Центр громадської адвокатури”, яке б відповідало вимогам Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, затв. розпорядженням Антимонопольного комітету України №5 від 19.04.1994 «Про затвердження Тимчасових правил розгляду заяв про порушення антимонопольного законодавства України» (п.18).

З врахуванням вищенаведеного позивач робить висновки про те, що, як УСБУ у Львівській області та ГО “Центр громадської адвокатури”, так і відповідач діяли незаконно з перевищенням повноважень, що призвело до безпідставного відкриття провадження у справі №3-01-63/2015.

З огляду на вищенаведені підстави позивач просить суд визнати недійсним розпорядження Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 04.09.2015р. №65рп/к “Про початок розгляду справи щодо порушення законодавства про захист економічної конкуренції” (справа №3-01-63/2015) та зобов’язати Львівське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України закрити справу №3-01-63/2015 щодо порушення законодавства про захист економічної конкуренції без прийняття рішення по суті.

Відносини , які виникли між сторонами, регулюються положеннями Господарського кодексу України, Закону України “Про захист економічної конкуренції”, Законом України “Про Антимонопольний комітет України”, Законом України “Про здійснення державних закупівель”.

У відповідності до ч.1 ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною третьою статті 42 Конституції України визначено, що держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом.

Частиною 1 статті 25 Господарського кодексу України визначено, що держава підтримує конкуренцію як змагання між суб'єктами господарювання, що забезпечує завдяки їх власним досягненням здобуття ними певних економічних переваг, внаслідок чого споживачі та суб'єкти господарювання отримують можливість вибору необхідного товару і при цьому окремі суб'єкти господарювання не визначають умов реалізації товару на ринку. Аналогічне за своєю суттю поняття відображено і в статті 1 Закону України “Про захист економічної конкуренції”.

Згідно з ч.1 та ч.6 ст.40 Господарського кодексу України державний контроль за дотриманням антимонопольно-конкурентного законодавства, захист інтересів підприємців та споживачів від його порушень здійснюються Антимонопольним комітетом України відповідно до його повноважень, визначених законом. Антимонопольний комітет України та його територіальні відділення у встановленому законом порядку розглядають справи про недобросовісну конкуренцію та інші справи щодо порушення антимонопольно-конкурентного законодавства, передбачені законом.

У відповідності до ч.1 ст.7 Закону України “Про Антимонопольний комітет України”, у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має повноваження, в тому числі, розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проводити розслідування за цими заявами і справами; приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами; розглядати справи про адміністративні правопорушення, приймати постанови та перевіряти їх законність та обґрунтованість; звертатися до суду з позовами, заявами і скаргами у зв'язку із застосуванням законодавства про захист економічної конкуренції, а також із запитами щодо надання інформації про судові справи, що розглядаються цими судами відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції тощо.

Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель. Антимонопольний комітет України і його територіальні відділення становлять систему органів Антимонопольного комітету України, яку очолює Голова Комітету. Рішення адміністративної колегії територіального відділення Антимонопольного комітету України приймається від імені територіального відділення Антимонопольного комітету України (згідно з положеннями статей 1, 6, 12^{-1 Закону України “Про Антимонопольний комітет України”).}

^{Згідно з ч.ч. 1 та 2 ст.19 Закону України “Про Антимонопольний комітет України” під час розгляду заяв і справ про узгоджені дії, концентрацію, про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, в тому числі під час проведення розслідування, дослідження, прийняття розпоряджень, рішень за заявами і справами, здійснення інших повноважень у сфері контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції, контролю за узгодженими діями, концентрацією органи та посадові особи Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень керуються лише законодавством про захист економічної конкуренції і є незалежними від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб та суб'єктів господарювання, а також політичних партій та інших об'єднань громадян чи їх органів. Втручання органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб та суб'єктів господарювання, а також політичних партій та інших об'єднань громадян чи їх органів у діяльність Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень забороняється, за винятком випадків, визначених законами України.}

^{У відповідності з пунктом 11 Положення про територіальне відділення Антимонопольного комітету України, затвердженого розпорядженням Комітету від 23.02.2001 № 32-р, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 30.03.2001 за №129/5482, діяльність щодо виявлення, попередження та припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції здійснюється територіальним відділенням з додержанням процесуальних засад, визначених законодавчими актами України, а також Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, що затверджуються Комітетом.}

^{Згідно із ст.27 Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції” процесуальні засади діяльності органів Антимонопольного комітету України щодо захисту від недобросовісної конкуренції, зокрема розгляд справ про недобросовісну конкуренцію, порядок виконання рішень та розпоряджень органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень, їх перевірка, перегляд, оскарження та гарантії учасників процесу, інші питання щодо захисту від недобросовісної конкуренції регулюються законодавством про захист економічної конкуренції з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.}

^{Статтею 30 Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції” визначено, що органи Антимонопольного комітету України у справах про недобросовісну конкуренцію приймають обов'язкові для виконання рішення.}

^{Згідно із ст.5 Закону України “Про Антимонопольний комітет України” Антимонопольний комітет України здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, законів України “Про захист економічної конкуренції”, “Про захист від недобросовісної конкуренції”, цього Закону, інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.}

^{Згідно пункту 12 частини 1 статті 17 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" голова територіального відділення має повноваження проводити дослідження ринку, визначати межі товарного ринку, а також становище, в тому числі монопольне (домінуюче), суб'єктів господарювання на цьому ринку та приймати відповідні рішення (розпорядження). Аналогічні повноваження передбачені підпунктом 5 пункту 8 Положення про територіальне відділення Антимонопольного комітету України, затвердженого розпорядженням названого комітету від 23.02.2001 №32-р.}

^{Правила розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції затверджені розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.04.94 №5 (в редакції розпорядження Антимонопольного комітету України від 29.06.1998 №169-р), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 06.05.1994 за №90/299.}

^{З'ясування всіх обставин справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції згідно з пунктами 21, 23 Правил розгляду справ проводиться посадовими особами територіального відділення після початку розгляду відповідної справи. Якщо за результатами такого розгляду не буде доведено вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції, то згідно зі статтею 49 Закону України "Про захист економічної конкуренції" зазначений розгляд справи підлягає закриттю без прийняття рішення по суті.}

^{За змістом статті 37 Закону України "Про захист економічної конкуренції", вирішення питань щодо прийняття розпорядження про початок розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції належить до виключної компетенції органів Антимонопольного комітету України та в розумінні статті 1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", є способом реалізації покладених на них законодавством владних управлінських функцій у сфері забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель.}

^{Відповідно до ч.1 ст.22 Закону України “Про Антимонопольний комітет України” розпорядження, рішення та вимоги органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, вимоги уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення в межах їх компетенції є обов'язковими для виконання у визначені ними строки, якщо інше не передбачено законом.}

^{Частиною 1 ст.48 Закону України “Про захист економічної конкуренції” визначено, що за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції, накладення штрафу тощо.}

^{Відповідно до ч.2 ст.56 Закону України “Про захист економічної конкуренції” рішення та розпорядження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень є обов'язковими до виконання.}

^{Згідно з ч.1 ст.56 Закону України “Про захист економічної конкуренції” рішення органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень надається для виконання шляхом надсилання або вручення під розписку чи доведення до відома в інший спосіб.}

^{Так, листом від 07.09.2015 вих. №13/05-1524 відповідач надіслав позивачу вказане розпорядження. Позивачем вказаного листа отримано 10.09.2015, що підтверджується відміткою уповноваженого представника позивача на листі із зазначенням дати та вхідного номера його реєстрації (від 10.09.2015 вх. №135).}

^{Як вбачається із відтиску календарного штемпеля відділення поштового зв’язку про прийняття до пересилки поштового відправлення №7900819137990, Позивачем позовну заяву до суду подано 10.11.2017р.}

^{Відповідно до ч.1 ст.60 Закону України “Про захист економічної конкуренції” заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено.}

^{Окрім того, відповідно до п.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №15 “Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства” у вирішенні господарським судом спору щодо визнання недійсним розпорядження Антимонопольного комітету України чи його територіального відділення про початок розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції суд не здійснює оцінки правомірності дій особи, стосовно якої видано таке розпорядження; разом з тим підлягає встановленню наявність обставин, які свідчили б про видання оспорюваного розпорядження з порушенням чинного законодавства та/або компетенції органу, що його видав. При цьому саме по собі видання органом Антимонопольного комітету України такого розпорядження та здійснення ним розгляду відповідної справи не можна кваліфікувати як порушення прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які беруть участь у цій справі.}

^{Отже, судом першої інстанції правомірно зроблено висновок, що саме по собі здійснення відповідачем розгляду відповідної справи не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів позивача. Якщо за результатами розгляду справи не доведено вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зазначений розгляд підлягає закриттю (стаття 49 Закону України “Про захист економічної конкуренції”).}

^{Відтак, прийняття відповідачем розпорядження про початок розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції за своєю правовою природою не є актом, що встановлює факт порушення позивачем закону про захист економічної конкуренції, а лише фіксує процесуальне становище сторін у справі та має інформаційний характер і не може порушувати права позивача, оскільки застосування будь-яких санкцій (заходів відповідальності), встановлених статтями 51-54 Закону України “Про захист економічної конкуренції”, таке розпорядження не передбачає. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Вищого господарського суду України від 03.03.2016р. у справі №904/5211/15, від 28.12.2016р. у справі №915/710/16, від 29.11.2016р. у справі №922/1540/16, від 27.12.2016р. у справі №920/645/16.}

^{З огляду на вищенаведене, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, що пропуск скаржником законодавчо встановленого двомісячного строку оскарження розпорядження Адміністративної колегії Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 04.09.2015 №65рп/к у справі №3-01-63/2015, недоведеність порушення, невизнання чи оспорення прав і охоронюваних законом інтересів скаржника у зв’язку із прийняттям відповідачем вказаного розпорядження, а також невідповідності заявлених позовних вимог про зобов'язання відповідача закрити справу №3-01-63/2015 щодо порушення законодавства про захист економічної конкуренції без прийняття рішення по суті нормам чинного законодавства України щодо визначення повноважень відповідача при розгляді справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, позовні вимоги позивача про визнання недійсним розпорядження Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 04.09.2015р. №65рп/к “Про початок розгляду справи щодо порушення законодавства про захист економічної конкуренції” (справа №3-01-63/2015) та зобов’язання Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України закрити справу №3-01-63/2015 щодо порушення законодавства про захист економічної конкуренції без прийняття рішення по суті є безпідставними та необґрунтованими, в зв»язку із чим в позові правомірно відмовлено.}

Відповідно до частин 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч.1 ст. 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне зясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Скаржником не подано суду достатніх та допустимих доказів, які б підтверджували вимоги, заявлені в апеляційній скарзі.

Сукупності встановлених по справі обставин суд надав належну оцінку і, з урахуванням вимог Закону України "Про захист економічної конкуренції", дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

З врахуванням вищенаведеного, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає рішення місцевого господарського суду таким, що прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення не вбачає.

Відповідно до ст.129 ГПК України судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 282, 284 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

Львівський апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ :

1. Рішення Господарського суду Львівської області від 05.12.2017 у справі № 914/2335/17 залишити без змін, апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства “Львівський хімічний завод”, м. Львів №7431 б/д (вх. ЛАГС № 01-05/324/18 від 16.01.2018) без задоволення.

2. Судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки встановлені ст.ст. 287, 288 ГПК України.

4. Справу повернути у Господарський суд Львівської області.

Повний текст постанови складено 23.03.2018.

Головуючий суддя Галушко Н.А.

суддя Орищин.А. В.

суддя Данко Л.С.