БОЛГРАДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

08.02.2018

Справа № 497/1294/17

Провадження № 2/497/33/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.02.2018 року Болградський районний суд Одеської області у складі:

головуючого – судді Кравцової А.В.,

секретар судового засідання – Бекметова Х.В.,

за участю: представника позивача – адвоката ОСОБА_1,

відповідача ОСОБА_2, його представника ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Болград цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої ДТП та стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

01.09.2017 року позивач ОСОБА_4 (далі – позивач) звернувся до суду з вищевказаним позовом, яким просить стягнути на його користь з гр.ОСОБА_2 (далі – відповідач) шкоду, завдану ДТП – матеріальні збитки в розмірі 62089,60 грн. – вартість відновлювальних робіт з заміною деталей його ушкодженого автомобіля, 1500грн. – вартість висновку щодо оцінки збитків, 682грн.22 коп. – судові витрати в розмірі сплаченого судового збору при зверненні до суду з цивільним позовом, а також 4632грн. (три прожиткові мінімуми) в якості моральної шкоди.

В обґрунтування вимог позову, позивач зазначив, що 14.04.2017, о 23:00, Відповідач на а/д Т1606 переганяв тварину (теля) у темний час доби, яка вискочила на дорогу, внаслідок чого його, позивача, автомобіль АUDI, державний номер СВ 4741ВА, - скоїв наїзд на тварину, і отримав механічні пошкодження.

15 травня 2017 року рішенням Болградського районного суду Одеської області – постановою у справі про адміністративне правопорушення, відповідача було визнано винним у скоєнні ДТП за ст.124 КУпАП.

Таким чином, стверджує позивач, протиправними діями відповідача йому було завдано вищезазначені матеріальні збитки та моральну шкоду.

На обґрунтування матеріальних збитків позивач надав суду висновок спеціаліста (а.с.3-38).

Обґрунтовуючи наявність моральної шкоди, позивач у позові та його представник у судовому засіданні зазначили, що внаслідок вказаного ДТП позивач отримав значний нервовий стрес в момент зіткнення з твариною, яка вискочила на дорогу, оскільки злякався, подумавши, що скоїв наїзд на людину; також отримав стрес, побачивши ушкодження свого автомобіля; крім того, для відновлення нормального душевного стану йому, позивачу, потребується значний час, що також є моральною шкодою. Крім того, в нього, позивача, на його твердження, в результаті ДТП порушився нормальний життєвий ритм, оскільки внаслідок відмови відповідача добровільно усунути наслідки ДТП він, позивач, змушений був витратити багато часу на відвідування різних незапланованих ним до цього місць: органи ДАІ, оцінювача, майстра з ремонту автомобіля, відповідача – для врегулювання спору у досудовому порядку та для складання позовної заяви, тощо, а також порушився його життєвий уклад, оскільки він був змушений пересуватися тривалий час без автомобіля.

У судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги позову, наполягав на їх задоволенні, посилаючись на Постанову Болградського районного суду Одеської області від 15.05.2017 року, якою відповідач ОСОБА_2 був притягнутий до адміністративної відповідальності за ст.124 Кодексу України про адміністративні правопорушення та на висновок судового експерта №61/17 від 14.06.2017року щодо вартості матеріальних збитків, спричинених власнику транспортного засобу Ауді А6, держ.знак СВ4741ВА, а також на наявність вищевказаних підстав для задоволення моральної шкоди, завданої ДТП.

Відповідач заперечував свою вину у скоєнні ДТП, стверджуючи, що для того, щоб перегнати йому додому теля з коровою потрібно дочекатися, щоб рух по трасі зменшився, що досягається лише у сутінках, оскільки пасовище, де він може випасати свою худобу – корову з бичком, розташоване навпроти його домоволодіння, – через дорогу. Крім того, відповідач стверджує, що позивач дуже швидко рухався в момент ДТП – значно перевищив швидкість при керуванні своїм автомобілем в межах населеного пункту, чим налякав тварину - бичка, що був припнутий неподалік від траси, на пасовищі, і який з переляку вирвав кілок, за який був припнутий, почав бігти в напрямку своєї домівки, і якби позивач дотримувався швидкісного руху, він би зміг упередити ДТП. Швидкість позивача в момент ДТП була дуже великою, оскільки 100-килограмовий бичок, що тривалий час біг уздовж траси, обабіч її, і не відразу подався через дорогу, від удару автомобіля позивача був відкинутий на дуже велику відстань – на всю довжину каната, за який цього бичка прив’язують, і навіть більше. Оскільки він, відповідач, є юридично неграмотним, не зміг наполягти, щоби при оформленні ДТП працівники поліції склали протокол і на позивача – ОСОБА_4 за перевищення швидкості. Саме він, відповідач, вважає себе постраждалою особою, оскільки від неправомірних дій позивача – перевищення швидкості та його неуважності на дорозі, він, відповідач, – втратив бичка, який мав би ще набирати масу і його можна було б вигідно потім продати, що є значним розміром матеріальної шкоди для нього, відповідача який є незаможною людиною.

Представник відповідача, підтримуючи відповідача, пояснив суду, що відповідач проживає біля траси Одеса-Рені-Молдова, яка проходить через с.Василівка Болградського району, дорога там відремонтована, автомобілі їдуть дуже швидко через усе село, порушуючи ПДР – перевищуючи допустиму швидкість в межах населеного пункту, працівниками поліції при оформленні ДТП не досліджувалося та не фіксувалося питання щодо порушення ПДР з боку позивача – ОСОБА_4, який керував джерелом підвищеної небезпеки – автомобілем – і мав би обережно пересуватися в межах населеного пункту, оскільки на дорогу могла би вибігти і дитина і людина похилого віку, які не дуже швидко реагують в екстремальній ситуації, а також і дика тварина, а не тільки бичок відповідача.

Також представник відповідача звертає увагу на невідповідність обставин, викладених у позові і в постанові суду від 15.05.2017р. (справа №497/665/17, провадж.№3/497/224/17) фактичним обставинам, які правильно зафіксовані у протоколі про адміністративне правопорушення, оскільки, насправді, фактично, відповідач свого теля в момент ДТП не переганяв, а переганяв корову; теля ж залишилося припнутим на пасовищі (він мав за ним повернутися і відвести додому у другу чергу, після корови); таким чином, відповідачем не здійснювалися дії (бездіяльність) щодо навмисного порушення ПДР, що встановив суд постановою від 15.05.2017 року – він не переганяв теля, якого збив своїм автомобілем позивач. До того ж схема ДТП була складена невірно – в ній та у поясненнях до неї не вказано швидкість руху автомобіля під керуванням позивача, розміри та відстані, неправильно зафіксовані напрямки руху об’єктів до ДТП, а Відповідач, будучи простим селянином, юридично не обізнаним, підписав схему не зрозумівши її, оскільки був засмучений загибеллю теля і вважав себе постраждалою стороною, як вважає і наразі, не визнаючи своєї вини у ДТП. Ним, представником Відповідача, вже після укладення з відповідачем угоди на захист прав відповідача, подавалася апеляційна скарга на постанову суду про притягнення Відповідача до адміністративної відповідальності, але суд апеляційної інстанції не поновив строку на оскарження.

Крім того, представник відповідача вважає, що розмір збитків, які поніс позивач від ДТП, не відповідає обставинам справи та не є доведеним, оскільки шкода визначена невірно – вартість ремонту визначена в розмірі, що перевищує ринкову вартість такого самого автомобіля – в даному випадку це економічно необґрунтовано і автомобіль мав би бути визнаний фізично знищеним; в цьому разі власнику такого автомобіля відшкодовується різниця між вартістю автомобіля до ДТП та після на підставі ч.2 ст.30 ЗУ «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Вартість залишків автомобіля також мала б бути визначена. Також представник відповідача підтримує думку відповідача щодо наявності обґрунтованих підстав для залишення позову без задоволення, стверджуючи, що відсутність наміру відповідача на скоєння цього ДТП, відсутність дій з його боку (чи бездіяльності), направлених на скоєння ДТП породжують деліктні правовідносини та виключають відповідальність відповідача, оскільки шкода позивачу була завдана внаслідок випадкових обставин, що виключає відшкодування шкоди шляхом примусового стягнення її з будь-кого, тим більше, з відповідача.

Представником відповідача подавалося клопотання про витребування доказів, яке він в ході судового засідання визнав такими, що не мають стосунку до справи, та відкликав клопотання. Клопотань про призначення експертизи на роз’яснення суду відповідач та його представник не заявляли, пояснюючи відсутністю у відповідача коштів на її оплату.

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін і відповідача, вивчивши надані суду документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають за наступних підстав.

Судом встановлені наступні факти та відповідні ним правовідносини.

Постановою Болградського районного суду Одеської області від 15.05.2017 року, ОСОБА_2 (відповідач) був визнаний винним у ДТП, що сталася 14.04.2017р., о 23:00, коли гр.ОСОБА_2, на а/д Т1606 переганяв тварину (теля) у темний час доби, яка вискочила на дорогу, внаслідок чого автомобіль АUDI, державний номер СВ 4741ВА, - скоїв наїзд на тварину, і отримав механічні пошкодження. Тварина загинула на місці ДТП.

Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії БР №022161, що був складений 08.05.2017 року начальником СРПП №4 Болградськог ВП Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області та доданих до нього документах, вищевказана ДТП сталася в районі с.Василівка Болградського району Одеської області на 29км а/д Т1606 (справа №497/665/17, провадж.№3/497/224/17); у поясненнях до протоколу в графі «Пояснення особи, що притягується до відповідальності», зазначено, що ОСОБА_2 переганяв корову, а бичок (теля) зірвався з прив’язі і вибіг на дорогу. Ця обставина, на думку представника відповідача, вказує на відсутність з боку відповідача будь-яких дій та вини щодо поведінки домашньої тварини – бичка. З висновку про закриття кримінального провадження вбачається, що позивач ОСОБА_4 рухався у напрямку з с.Хлібодарське до м.Болград, і, проїжджаючи с.Василівку Болградського району, приблизно о 23:00, скоїв наїзд на теля, що раптово вибігло на проїжджу частину; теля належало відповідачу ОСОБА_2, який в момент ДТП переганяв корову у темну пору доби через автошлях.

Згідно Постанови Болградського районного суду Одеської області від 15.05.2017р., відповідач – ОСОБА_2 свою вину у скоєнні ДТП не визнавав, пояснив, що теля загинуло, наполягав на тому, що саме водій того автомобіля Ауді А6 – ОСОБА_4 – був винен у скоєнні ДТП, оскільки рухався зі швидкістю набагато більшою, ніж дозволено в межах населеного пункту, що підтверджується характером травми в бичка (моментальна смерть) з його розташуванням після ДТП, оскільки чималеньке теля «відлетіло» від місця зіткнення на дуже велику відстань. У судовому засіданні під час розгляду цивільної справи відповідач ОСОБА_2 також наполягав на тому, що позивач ОСОБА_4 занадто швидко пересувався по трасі, що, на його думку, підтверджується тим фактом, що теля від удару відлетіло на дуже велику відстань – біля 10 метрів – більш, ніж довжина канату, яким теля зазвичай прив’язувалося до кілка, і відразу загинуло.

На думку представника відповідача, швидкість у 40км./годину, на якій наполягає позивач, явно занижена, оскільки на такій швидкості водій міг би зреагувати і врахувати дорожню обстановку, та й характер пошкоджень теляти був би інший.

Зі схеми ДТП, що додана до позову (а.с.39), яка є ідентичною тій схемі, що міститься в матеріалах справи про адміністративне правопорушення (№497/665/17, провадж. №3/497/224/17), не можливо визначити швидкість та напрямок руху автомобіля позивача до ДТП та в момент ДТП, місце зіткнення, відстані між об’єктами на місці ДТП, ширину дороги, узбіччя, напрямок руху тварини, що була збита автомобілем позивача, розташування об’єктів до та після ДТП, гальмівний шлях, оскільки вони на схемі не позначені.

Клопотань щодо призначення будь-яких видів експертиз від сторін до суду не надходило, хоча судом роз’яснювалося можливе настання небажаних для сторін наслідків за відсутності висновку експерту щодо обставин ДТП. Кожна зі сторін наполягала на тому, що саме її право порушене.

Відповідно до ч.1ст.1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч.1ст.1167, ч.1ст.1187 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини... джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Частиною 2 ст.1187 ЦК України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 6 від 27 березня 1992 року із змінами від 24 жовтня 2009 року N9 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", - джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об'єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояву їх шкідливих властивостей. Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав. Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з володільцем цього джерела.

Судова практика визначає, що найбільш характерними ознаками джерела підвищеної небезпеки є: неможливість повного контролю зі сторони людини; наявність шкідливих властивостей; велика ймовірність завдання шкоди.

Із змісту ст.1187 ЦК України вбачається, що всі домашні тварини, хоча б вони і не володіли непокірним норовом, не можуть бути віднесені до джерел підвищеної небезпеки, окрім службових собак та собак бійцівських порід. Проте дикі звірі є джерелом підвищеної небезпеки, і лише за умови їх знаходження у володінні людини.

Таким чином, бичок відповідача не визнаний чинним законодавством джерелом підвищеної небезпеки.

Проте, заради справедливості потрібно дослідити наступне. Чинним законодавством дано приблизний перелік видів діяльності, які можуть створювати підвищену небезпеку заподіяння шкоди. Цей перелік не є вичерпним, оскільки завдяки постійному розвитку науки й техніки з’являються нові об’єкти, поводження з якими може створювати підвищену ймовірність заподіяння шкоди. Через цю обставину суд, вирішуючи питання про можливість віднесення діяльності до джерела підвищеної небезпеки, повинен з’ясовувати наявність його характерних ознак, серед яких неможливість повного контролю з боку людини; наявність шкідливих властивостей; велика ймовірність завдання шкоди.

Зокрема, судова практика визнає джерелом підвищеної небезпеки будь-яке застосування концентрованої енергії в таких випадках, коли останню використано не в споживчих цілях, не в побуті, а на виробництві, на транспорті.

Не визнається джерелом підвищеної небезпеки, наприклад, поводження зі зброєю, однак діяльність з організації стрільб є джерелом підвищеної небезпеки, - адже зброя зосереджується в одному місці, а тому, попри знання устрою, механізму дії зброї та проведення інструктажу щодо заходів безпеки, виникає велика ймовірність заподіяння шкоди третім особам.

У науці цивільного права є обґрунтовані висновки, згідно з якими джерелом підвищеної небезпеки визнається діяльність певного роду, здійснення якої створює підвищену ймовірність заподіяння шкоди через неможливість повного контролю за нею людиною, а також діяльність із використання, транспортування, збереження предметів, речовин та інших об’єктів виробничого, господарського або іншого призначення, що мають такі самі властивості.

Так, транспортний засіб, що не рухається, не може розглядатись як предмет, що створює підвищену небезпеку, при наїзді на нього іншого транспортного засобу.

Не визнається джерелом підвищеної небезпеки поводження зі зброєю, однак діяльність з організації стрільб є джерелом підвищеної небезпеки, оскільки зброя зосереджується в одному місці, а тому, попри знання устрою, механізму дії зброї та проведення інструктажу щодо заходів безпеки, виникає велика ймовірність заподіяння шкоди третім особам.

З чого вбачається, що перебування на утриманні домашньої тварини та її утримання, пересування, нагляд за нею людиною, саме по собі, не може бути джерелом підвищеної небезпеки.

В законодавстві України правила утримання домашніх тварин передбачені Законом України «Про захист тварин від жорстокого поводження» від 30.12.2009р., відповідно до вимог ст.9 якого правила утримання домашніх тварин встановлюються органами місцевого самоврядування. Відповідно до цієї статті також регламентується, що Особа, яка супроводжує тварину, зобов'язана забезпечити: безпеку оточуючих людей і тварин, а також майна від заподіяння шкоди супроводжуваною домашньою твариною; безпеку супроводжуваної домашньої тварини; безпеку дорожнього руху при проходженні з домашньою твариною біля транспортних шляхів і при їх переході шляхом безпосереднього контролю за її поведінкою. При супроводженні домашніх тварин не допускається залишати їх без нагляду.

З матеріалів даної справи вбачається, що бичок Відповідача, від зіткнення з яким постраждав автомобіль Позивача, був припнутий – прив’язаний за кілочок, а Відповідач переганяв корову; бичок сам зірвався з прив’язі, тобто, його поведінка була ідентична поведінці дикої тварини, яка живе без нагляду людини і може вискочити на дорогу навіть в темну пору року, тобто, виходячи з цього в діях Відповідача не вбачається дія чи бездіяльність щодо свого бичка, внаслідок яких сталася вищевказана ДТП.

Чинним законодавством домашні тварини не визнаються такими, що створюють підвищену небезпеку – на відміну від диких звірів, які визнаються джерелом підвищеної небезпеки лише за умови їх перебування у володінні людини (при відшкодуванні шкоди, завданої діяльністю, пов’язаною з утриманням диких тварин, враховуються, наприклад, вимоги ст.8 закону «Про захист тварин від жорстокого поводження» від 30.12.2009 і Порядку утримання та розведення диких тварин, які перебувають у стані неволі або в напіввільних умовах, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища від 30.09.2010 №429, зареєстрованим у Міністерстві юстиції від 29.12.2010 №1384/18679).

Сталою судовою практикою, що міститься у вищезазначеному Пленумі, встановлено, що, наприклад, в разі виникнення сумнівів щодо питання, чи є собака службовим або його порода бійцівською, у випадках, коли ці обставини мають значення для правильного вирішення справи і є складовою предмету доказування, слід звертатися за відповідним роз’ясненням до фахівців у порядку, визначеному процесуальними нормами, оскільки узагальненням судової практики визначено, що, наприклад, задоволення на підставі ст.1187 ЦК вимог про відшкодування шкоди, завданої внаслідок нападу собаки, що не є службовим і порода якого не є бійцівською, буде помилковим.

Іноді висновок і можливість застосування ст.1187 ЦК можуть бути пов’язані не тільки з якісними, а й із кількісними критеріями. Наприклад, зберігання каністри з бензином у гаражі власника автомобіля підвищеної небезпеки для оточення не створює, проте зберігання горючих матеріалів у великих місткостях – є таким, що пов’язане з підвищеною небезпекою.

Чинним законодавством також, навіть, визначені правові, економічні, соціальні та організаційні основи діяльності людини, пов’язаної з об’єктами підвищеної небезпеки, що встановлено законом «Про об’єкти підвищеної небезпеки». Статтею 1 цього закону визначено, що об’єкт підвищеної небезпеки — це об’єкт, на якому використовуються, виготовляються, переробляються, зберігаються або транспортуються одна або кілька небезпечних речовин чи категорій речовин у кількості, що дорівнює або перевищує нормативно встановлені порогові маси, а також інші об’єкти як такі, що відповідно до закону є реальною загрозою виникнення надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру. Тому, при виникненні сумнівів щодо віднесення того чи іншого об’єкта за кількісними показниками до джерела підвищеної небезпеки слід виходити з положень чинного законодавства України щодо цього питання.

Проте, жодним чинним Законом не віднесено домашню тварину – бичка чи корову до джерела підвищеної небезпеки, - це боже зробити лише суд і лише відносно одного конкретного факту, щодо якого розглядається справа.

В даному випадку суду не надано належних доказів (висновку спеціаліста), та з обставин справи не вбачається підстав для визнання у даному випадку бичка Відповідача джерелом підвищеної небезпеки стосовно ДТП, щодо наслідків якої розглядається дана справа.

Чинним ЗУ «Про захист тварин від жорстокого поводження» в редакції від 04.08.2017 року, у статті 1 терміни вживаються в такому значенні: тварини - біологічні об'єкти, що відносяться до фауни: сільськогосподарські, домашні, дикі, у тому числі домашня і дика птиця, хутрові, лабораторні, зоопаркові, циркові.

Д омашні тварини - собаки, коти та інші тварини, що протягом тривалого історичного періоду традиційно утримуються і розводяться людиною, а також тварини видів чи порід, штучно виведених людиною для задоволення естетичних потреб і потреб у спілкуванні, що, як правило, не мають життєздатних диких популяцій, які складаються з особин з аналогічними морфологічними ознаками, та існують тривалий час у їх природному ареалі; сільськогосподарські тварини - тварини, що утримуються та розводяться людиною для отримання продуктів і сировини тваринного походження, тощо. Статтею 7 зазначеного Закону визначаються загальні правила утримання тварин, що виключають жорстокість. Умови утримання тварин повинні відповідати їх біологічним, видовим та індивідуальним особливостям. Умови утримання тварин повинні задовольняти їх природні потреби в їжі, воді, сні, рухах, контактах із собі подібними, у природній активності та інші потреби. Кількість тварин, що утримуються, обмежується можливістю забезпечення їм умов тримання відповідно до вимог цього Закону. Місце утримання тварин має бути оснащено таким чином, щоб забезпечити необхідні простір, температурно-вологісний режим, природне освітлення, вентиляцію та можливість контакту тварин з природним для них середовищем.

А статтею 9 цього ж Закону зазначається, що « Особа, яка утримує домашню тварину, зобов'язана: забезпечити домашній тварині необхідні умови, що відповідають її біологічним, видовим та індивідуальним особливостям, відповідно до вимог цього Закону; дотримуватися санітарно-гігієнічних норм експлуатації жилого приміщення, де утримується домашня тварина (місце постійного утримання), та норм співжиття. Як зазначено вище, правила утримання домашніх тварин встановлюються органами місцевого самоврядування.

Суду не надано правил утримування домашніх тварин у с.Василівка, не заявлено було й клопотання про їх витребування, тому суд позбавлений можливості зробити висновок щодо наявності чи відсутності порушення Відповідачем цих правил.

Постановою Пленуму ВСУ №4 від 01.03.2013 р. «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», надано судам наступні роз’яснення.

1. Розгляд справ за позовами, що виникають при відшкодуванні шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, у тому числі з урахуванням законодавства про страхування, має здійснюватися у точній відповідності із законом та в установлені для цього строки.

Відносини з відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, які можуть бути застосовані при вирішенні справ, урегульовано, зокрема, статтями 3, 27, 41, 68 Конституції України, Цивільним кодексом України (далі - ЦК), законами України від 30 червня 1993 року № 3353-XII "Про дорожній рух"; від 7 березня 1996 року № 85/96-ВР "Про страхування"; від 1 липня 2004 року № 1961-IV "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон № 1961-IV); від 5 липня 2011 року № 3565-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо усунення надмірного державного регулювання у сфері автомобільних перевезень"; від 18 січня 2001року №2245-III "Про об'єкти підвищеної небезпеки"; Правилами дорожнього руху України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306; Правилами добровільного страхування транспортних засобів (КАСКО), затвердженими Укрстрахнаглядом 25 березня 1997 року №19-1; постановою Кабінету Міністрів України від 6 січня 2005 року №5 "Про затвердження максимальних розмірів страхових платежів за договорами міжнародного обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів"; розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 17 листопада 2011 року №698 "Про затвердження максимальних розмірів страхової виплати за шкоду, заподіяну майну потерпілих, у разі оформлення документів про дорожньо-транспортну пригоду без участі уповноважених на те працівників Державтоінспекції МВС України" та іншими нормативно-правовими актами.

4. Розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що його дії були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Положення статті 625 ЦК не застосовуються до відносин з відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, оскільки відшкодування шкоди є відповідальністю, а не грошовим зобов'язанням, яке виникає з договірних зобов'язань. Винятком є відповідальність страховика (стаття 992 ЦК).

З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (частина друга статті 1166 ЦК) відповідач звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п'ята статті 1187 ЦК, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК). Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов'язана відшкодувати шкоду.

Відповідно до частини четвертої статті 61 ЦПК вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. У зв'язку із цим, в разі ухвалення судом постанови про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, наприклад, через закінчення строків накладення адміністративного стягнення (стаття 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення), суд має звернути увагу на те, чи містить така постанова суду відповіді на питання про те, чи мала місце дорожньо-транспортна пригода та чи сталася вона з вини відповідача. Відсутність складу злочину, наприклад, у разі відмови у порушенні кримінальної справи, закриття кримінальної справи за правилами Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року чи закриття кримінального провадження за правилами Кримінального процесуального кодексу України 2012 року не означає відсутність вини для цивільно-правової відповідальності. При цьому постанова (ухвала) слідчого, прокурора, суду про відмову в порушенні кримінальної справи або її закриття, закриття кримінального провадження є доказом, який повинен досліджуватися та оцінюватися судом у цивільній справі у порядку, передбаченому ЦПК.

7. При завданні шкоди джерелом підвищеної небезпеки на особу, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не може бути покладено обов'язок з її відшкодування, якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п'ята статті 1187 ЦК). Під непереборною силою слід розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (пункт 1 частини першої статті 263 ЦК), тобто ті, які мають зовнішній характер. Під умислом потерпілого слід розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату (наприклад, суїцид).

Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого, якщо інше не встановлено законом, розмір відшкодування з особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, має бути зменшено (але не може бути повністю відмовлено у відшкодуванні шкоди).

Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (частина друга статті 1193 ЦК), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо).

Положення статті 1193 ЦК про зменшення розміру відшкодування з урахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються і в інших випадках завдання шкоди майну, а також фізичній особі, однак у кожному разі підставою для цього може бути груба необережність потерпілого (перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо), а не проста необачність. Саме по собі перебування у нетверезому стані не є прикладом грубої необережності, якщо при цьому не було порушено Правила дорожнього руху.

Правила частини четвертої статті 1193 ЦК про можливість зменшення розміру відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину, застосовуються у виняткових випадках, якщо відшкодування шкоди у повному розмірі неможливе або поставить відповідача у тяжке матеріальне становище.

15. Якщо пошкоджений транспортний засіб не може бути відновлено або вартість його відновлювального ремонту з урахуванням зношеності та втрати товарної вартості перевищує його ринкову вартість на момент пошкодження, розмір шкоди визначається за ринковою вартістю транспортного засобу на момент пошкодження.

Порядок відшкодування шкоди, пов'язаної з фізичним знищенням транспортного засобу, регламентовано статтею 30 Закону № 1961-IV «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності», який, згідно зі статтею 8 ЦК (аналогія закону) може застосовуватись не лише страховиком, а й іншими особами, які здійснюють діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, та відповідають за завдану шкоду. Тобто, транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим, а власник транспортного засобу згоден із визнанням транспортного засобу фізично знищеним. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з експертизою, проведеною відповідно до вимог законодавства, витрати на ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди.

В разі, якщо власник транспортного засобу не згоден із визнанням транспортного засобу фізично знищеним, йому відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати з евакуації транспортного засобу з місця цієї пригоди.

Якщо ж транспортний засіб визнано фізично знищеним, відшкодування шкоди виплачується у розмірі, який відповідає вартості транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди та витратам з евакуації транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди.

16. Відповідно до статті 21 Закону № 1961-IV на території України забороняється експлуатація транспортного засобу без поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, тобто володільці транспортних засобів, за винятком осіб, звільнених від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності згідно з пунктом 13.1 статті 13 цього Закону, зобов'язані застрахувати ризик своєї цивільної відповідальності, яка може настати внаслідок завдання шкоди життю, здоров'ю або майну інших осіб при використанні транспортних засобів. У зв'язку із цим, при пред'явленні позовних вимог про відшкодування такої шкоди в результаті дорожньо-транспортної пригоди безпосередньо до особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, суд має право виключно в порядку, передбаченому статтею 33 ЦПК, залучити до участі у справі страхову організацію (страховика), яка застрахувала цивільну відповідальність володільця транспортного засобу. Непред'явлення вимог до страховика за наявності підстав для стягнення завданої шкоди саме зі страховика є підставою для відмови в позові до завдавача шкоди у відповідному розмірі.

Крім того, зі змісту ст.1187 ЦК України випливає, що всі домашні тварини, хоча б вони і не володіли непокірним норовом, не можуть бути віднесені до джерел підвищеної небезпеки, окрім службових собак та собак бійцівських порід – на відміну від диких звірів, які є джерелом підвищеної небезпеки лише за умови їх знаходження у володінні людини.

З наданих суду доказів, досліджених у судовому засіданні, а також пояснень представників позивача, відповідача та самого відповідача, суд не вбачає тих обставин, що ушкодження автомобіля Позивача були отримані внаслідок неправомірних дій відповідача та з його вини, виходячи з наступного.

Відносини, що виникають в результаті завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки, традиційно виділяють у спеціальний делікт у зв'язку з особливостями механізму завдання шкоди, а також умовами виникнення обов'язку таку шкоду відшкодувати.

Порядок та умови відшкодування шкоди безпосередньо встановлено ЦК України, відповідно до якого умовами відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є протиправність поведінки заподіювача шкоди; наявність цієї шкоди у потерпілого і причинного зв'язку між ними.

З матеріалів справи вбачається, що шкода позивачу була заподіяна домашньою твариною - бичком, якого неможна визнати заподіювачем шкоди, тим більш, мова не йде про протиправність його поведінки, оскільки його наміри та наслідки цих намірів не є об’єктом судового розгляду.

Також неможна визнати вищезазначену домашню тварину джерелом підвищеної небезпеки, оскільки прямо законом це не передбачено, а з матеріалів справи не вбачається обставин, відповідно до яких зазначена тварина та її поведінка може бути судом визнана таким джерелом, оскільки вибігти на дорогу від переляку може не лише домашня тварина, в якої є господар, а й дика тварина, доросла людина, дитина, тощо, і такі випадки має передбачити водій автотранспортного засобу, який й керує джерелом підвищеної небезпеки, оскільки Правилами дорожнього руху України на водіїв транспортних засобів покладається ряд обов’язків. Вони стосуються, окрім документів, які водій зобов’язаний мати при собі, – також і дій водія, покликані забезпечити безпеку дорожнього руху.

Так, відповідно до пункту 2.3п.п.б Правил дорожнього руху України, для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов’язаний «бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі».

Крім того, суду не надано доказів того, з якою швидкістю рухався Позивач в момент скоєння ДТП, оскільки твердження Відповідача щодо надмірної швидкості Позивача не спростовано належними доказами, а відсутність таких важливих відомостей унеможливлюють об’єктивні висновки за обставинами вищевказаного ДТП.

Зі схеми ДТП, що міститься в матеріалах справи не можна зробити певний висновок щодо відстані між місцем зіткнення автомобіля з твариною та місцем їх розташування після зіткнення, оскільки на схемі не зазначені відстані. Також не вбачається зі схеми й відомостей щодо гальмівного шляху – представник Позивача не зміг надати відповідь на це питання, але, якщо виходити з того, що гальмівний шлях взагалі відсутній, вбачається наявність порушення ПДР водієм транспортного засобу, який мав бути уважним, оскільки теля рухалося йому назустріч і тривалий час (більш, ніж 30метрів) – уздовж дороги, не помітити його можна було лише в умовах відсутності світла фар, щільного дощу чи туману, про наявність яких матеріали справи не містять відомостей.

Крім того, Позивачем не надано суду відомостей щодо наявності в нього страхового полісу та щодо звернення його до страховика з заявою про ДТП і відшкодування за страховим полісом, тому суд виходить з того, що Позивач не звертався до страховика з заявою про ДТП, не залучив його до розгляду даного позову, що є однією з підстав, як зазначено вище, для відмови в задоволенні даного позову.

Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володільця небезпечного об'єкта буде зобов'язано відшкодувати шкоду незалежно від вини цієї особи. Перед потерпілим несуть однаковий обов'язок відшкодувати завдану шкоду як винні, так і невинні володільці об'єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.

Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. Межа відповідальності визначає сферу дії обставин, які виключають відповідальність. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.

Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа має розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.

Непереборною силою в такому випадку слід визнавати фактори об'єктивного характеру, причинно не пов'язані з джерелом підвищеної небезпеки. Шкідливі властивості самого джерела підвищеної небезпеки непереборною силою не є. Дія непереборної сили може бути спрямована як на об'єкт, діяльність з яким становить джерело підвищеної небезпеки, так і на осіб, які обслуговують цей об'єкт.

Обов'язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.

Таким чином володілець джерела підвищеної небезпеки звільняється від відповідальності, коли шкоду було заподіяно внаслідок непереборної сили. У подібних випадках причинний зв'язок встановлюється між дією непереборної сили і шкодою, що настала. Відсутність однієї з підстав відповідальності, звичайно, виключає відповідальність володільця джерела підвищеної небезпеки.

Щодо юридичного значення грубої необережності потерпілого, то вона є підставою тільки для зменшення розміру відшкодування за рахунок володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки закон не передбачає грубу необережність як обставину, що звільняє володільця від відповідальності.

У п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" від 27 березня 1992 року N6 роз'яснено, що, якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого, коли інше не встановлено законом, розмір відшкодування, належного з володільця джерела підвищеної небезпеки, має бути зменшений або у відшкодуванні шкоди має бути відмовлено.

Як грубу необережність, зокрема, може бути враховано нетверезий стан, нехтування правилами безпеки руху і т. п.

Крім того, частиною 4 статті 1193 ЦК України передбачено можливість врахування матеріального становища фізичної особи, яка завдала шкоди, і як наслідок - зменшення судом розміру відшкодування.

Згідно з роз'ясненнями постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" від 27 березня 1992 року N6, правила цієї норми застосовуються у разі коли відповідачем за таких обставин може бути тільки фізична особа та відшкодування шкоди у повному розмірі неможливе або поставить відповідача в дуже скрутне матеріальне становище.

Норми правового інституту відшкодування шкоди, завданої неправомірними діями за змістом поділяють на ті, що включають загальні правила та застосовуються до всіх зобов'язань із заподіяння шкоди, у тому числі передбачених ст. 1166 ЦК України, та на ті, що містять правила для певних випадків завдання та відшкодування шкоди. Остання група норм регулює спеціальні види зобов'язань із завдання шкоди, у тому числі зобов'язання із завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки (ст. ст. 1187 - 1188 ЦК України та зобов'язання із завдання шкоди каліцтвом, іншими ушкодженням здоров'я або смертю (ст.ст. 1195 - 1202 ЦК України).

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 61 ЦПК України, вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Водночас слід пам'ятати, що в адміністративній справі з'ясовуються обставини скоєння ДТП та вина сторін, внаслідок чого встановлюється наявність чи відсутність вини особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, а тому, розглядаючи справу у цивільному порядку, суд не має права перевіряти обставини ДТП і робити висновки про відповідальність осіб, причетних до цієї ДТП.

Положення ч.3ст.61 ЦПК України фактично позбавляють особу, вину якої встановлено вироком у кримінальній справі або постановою у справі про адміністративне правопорушення, можливості спростувати наявність такої вини.

Слід мати на увазі, що у випадку встановлення вини особи у ДТП постановою про притягнення до адміністративної відповідальності ця особа не позбавлена права доводити протиправність дій інших учасників ДТП і причинний зв'язок цієї протиправності з наслідками ДТП.

З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (частина друга статті 1166 ЦК України) відповідач звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п'ята статті 1187 ЦК, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК). Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що саме відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов'язана відшкодувати шкоду.

Статтею 9 Кодексу про адміністративні правопорушення наводить визначення поняття адміністративного правопорушення, а саме: це є «протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність». Вже зі змісту цієї статті випливають сумніви щодо того, чи дійсно порушення Правил дорожнього руху, вчинення якого не посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян та на встановлений порядок управління, оскільки в таких випадках шкода завдається самому порушникові, може бути визнане адміністративним правопорушенням. Об’єктивною ознакою правопорушення, що відбиває шкідливість неправомірної поведінки для суспільства, заподіяння або реальну загрозу заподіяння істотної шкоди суспільним відносинам, способу життя, усталеним соціальним цінностям, є саме суспільна небезпека.

З матеріалів справи не вбачається, що Відповідачем умисно або з необережності вчинялися дії чи бездіяльність, що привели до вищезазначеної ДТП, оскільки не доведені його наміри направлені на настання таких наслідків – пошкодження своєї тварини та будь-чийого автомобіля.

Так, згідно відомостей, наданих Позивачем і які не спростовувалися Відповідачем, Відповідач дійсно був притягнутий рішенням суду до адміністративної відповідальності за сам факт порушення правил ДР – пункту ґ, – згідно якого заборонено переганяти тварин по дорогах у темну пору доби та в умовах недостатньої видимості, проте не вбачається зв’язку між тим, що Відповідач переганяв корову та ДТП, яка сталася від зіткнення автомобіля Позивача та бичка, що належить Відповідачу і який зірвався з прив’язі та біг уздовж дороги і потім «вирішив» перетнути дорогу, мабуть, з наміром потрапити додому.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, враховуючи надані у судовому засіданні пояснення та докази, а також інші наявні матеріали справи, суд дійшов висновку, що відсутні підстави для визнання того, що бичок, який належав Відповідачу – домашня тварина, що була припнута, відірвалася і бігла сама по собі – є джерелом підвищеної небезпеки, а також, що між фактом ДТП та фактом того, що Відповідач переганяв у темну пору доби корову є прямим причинно-наслідковий зв’язок, що призвів до зазначеного у позові ДТП, тим більш, відсутні докази того, що Відповідач є завдавачем шкоди, оскільки сам факт перегону (супроводження) тварин о темній порі доби уздовж та через автошлях, не є причиною ДТП.

За вказаних обставин, твердження позивача та його представника про те, що шкода була завдана Позивачу саме джерелом підвищеної небезпеки і саме за вини Відповідача, який має відповідати за цю шкоду, є безпідставними, тому суд дійшов висновку про відсутність обґрунтованих і доведених належними доказами підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст.62,124 Конституції України, 2-14, 76-81, 83, 89, 244, 258-259, 263-265, 268, 273,352,354-356 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої ДТП та стягнення моральної шкоди, – залишити без задоволення в повному обсязі.

Повний текст рішення виготовлений 13 лютого 2018 року.

Рішення суду може бути оскаржене учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі (якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов’язки) повністю або частково шляхом подання до Апеляційного суду Одеської області Апеляційної скарги у письмовій формі з дотриманням вимог ст.356 ЦПК України, - протягом тридцяти днів з дня його проголошення; учасником справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - з дня отримання копії повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути поновлений в разі його пропуску й з інших поважних причин.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

В разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя А.В.Кравцова