open Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
Справа № 910/32090/15
Моніторити
Постанова /20.03.2018/ Касаційний господарський суд Ухвала суду /07.02.2018/ Касаційний господарський суд Постанова /19.12.2017/ Київський апеляційний господарський суд Ухвала суду /24.10.2017/ Київський апеляційний господарський суд Ухвала суду /18.07.2017/ Київський апеляційний господарський суд Ухвала суду /18.07.2017/ Київський апеляційний господарський суд Ухвала суду /06.07.2017/ Київський апеляційний господарський суд Ухвала суду /12.04.2017/ Київський апеляційний господарський суд Ухвала суду /12.04.2017/ Київський апеляційний господарський суд Ухвала суду /27.02.2017/ Київський апеляційний господарський суд Ухвала суду /13.01.2017/ Київський апеляційний господарський суд Рішення /07.12.2016/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /16.11.2016/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /21.10.2016/ Господарський суд м. Києва Постанова /11.10.2016/ Вищий господарський суд України Ухвала суду /27.09.2016/ Вищий господарський суд України Ухвала суду /26.09.2016/ Вищий господарський суд України Ухвала суду /08.09.2016/ Вищий господарський суд України Постанова /30.06.2016/ Київський апеляційний господарський суд Ухвала суду /23.05.2016/ Київський апеляційний господарський суд Ухвала суду /25.03.2016/ Київський апеляційний господарський суд Рішення /25.02.2016/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /18.02.2016/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /01.02.2016/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /24.12.2015/ Господарський суд м. Києва
Це рішення містить правові висновки
Це рішення містить правові висновки
emblem
Це рішення містить правові висновки Справа № 910/32090/15
Вирок /23.01.2018/ Верховний Суд Постанова /20.03.2018/ Касаційний господарський суд Ухвала суду /07.02.2018/ Касаційний господарський суд Постанова /19.12.2017/ Київський апеляційний господарський суд Ухвала суду /24.10.2017/ Київський апеляційний господарський суд Ухвала суду /18.07.2017/ Київський апеляційний господарський суд Ухвала суду /18.07.2017/ Київський апеляційний господарський суд Ухвала суду /06.07.2017/ Київський апеляційний господарський суд Ухвала суду /12.04.2017/ Київський апеляційний господарський суд Ухвала суду /12.04.2017/ Київський апеляційний господарський суд Ухвала суду /27.02.2017/ Київський апеляційний господарський суд Ухвала суду /13.01.2017/ Київський апеляційний господарський суд Рішення /07.12.2016/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /16.11.2016/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /21.10.2016/ Господарський суд м. Києва Постанова /11.10.2016/ Вищий господарський суд України Ухвала суду /27.09.2016/ Вищий господарський суд України Ухвала суду /26.09.2016/ Вищий господарський суд України Ухвала суду /08.09.2016/ Вищий господарський суд України Постанова /30.06.2016/ Київський апеляційний господарський суд Ухвала суду /23.05.2016/ Київський апеляційний господарський суд Ухвала суду /25.03.2016/ Київський апеляційний господарський суд Рішення /25.02.2016/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /18.02.2016/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /01.02.2016/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /24.12.2015/ Господарський суд м. Києва

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/32090/15

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Львова Б.Ю. і Селіваненка В.П.,

за участю секретаря судового засідання - Балацької О.А.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство "Український Бізнес банк",

представник позивача - Лизуненко А.В. (довіреність від 03.01.2018 № 64),

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Велес-Д",

представник відповідача - Святюк С.П. адвокат (ордер від 19.03.2018 № 409153, договір від 19.03.2018 № 19/03, свідоцтво від 15.02.2018 № 6409/10),

третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,

представник третьої особи - не з'явився,

розглянувши матеріали касаційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Велес-Д",

на рішення господарського суду міста Києва від 07.12.2016 (головуючий суддя Пукшин Л.Г.)

постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.12.2017 (головуючий Дідиченко М.А., судді: Руденко М.А. і Зубець Л.П.)

за позовом публічного акціонерного товариства "Український Бізнес банк" (далі - Банк),

до товариства з обмеженою відповідальністю "Велес-Д" (далі - Товариство),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд),

про визнання договору факторингу та договору про відступлення права вимоги недійсними та зобов'язання вчинити певні дії.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Банк в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Український Бізнес Банк" Білої Ірини Володимирівни звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства про визнання недійсними договору факторингу від 04.12.2014 № 1 (далі - Договір факторингу) та договору про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 04.12.2014 № 3961 (далі - Договір відступлення), зобов'язання Товариства повернути Банку перераховані у позовній заяві документи.

Позов обґрунтовано тим, що за результатами службового розслідування обставин укладення оспорюваного договору факторингу встановлено, що його укладення відбулося: з порушенням законодавства, зокрема, на підставі підробленого протоколу спільного засідання комітету управління активами і пасивами та тарифного комітету банку; за заниженою вартістю (без проведення попередньої оцінки); з перевищенням повноважень.

Оскільки кредитний договір був забезпечений іпотекою, за якою право вимоги було передано Товариству, Договір відступлення також є недійсним.

Зокрема, Банк послався на норми пункту 3 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та статтю 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Судами попередніх інстанцій справа розглядалась неодноразово.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.04.2016 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Фонд.

Рішенням господарського суду міста Києва від 07.12.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.12.2017, позовні вимоги задоволено у повному обсязі. Визнано недійсними Договір факторингу та Договір відступлення, зобов'язано Товариство повернути Банку перераховані у позовній заяві документи.

Рішення судів попередніх інстанцій обґрунтовані тим, що:

- для встановлення факту заниження ціни продажу права вимоги необхідно встановити його ринкову ціну, яка, виходячи з приписів Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" може визначатись шляхом проведення незалежної оцінки, при здійсненні якої враховується не тільки рівень обслуговування проблемного активу, а й наявність забезпечення, його вартість та ступінь ліквідності;

- пункти Методичних рекомендацій не мають відображення у висновку експерта від 06.06.2017 № 11/6-17. Фактично експерт лише проаналізував положення Договору факторингу та надав їм нормативно-правове обґрунтування, чим вийшов за межі своїх повноважень, не надавши відповіді щодо оцінки вартості активу за кредитним договором; тому апеляційний суд дійшов висновку, що висновок експерта від 06.06.2017 № 11/6-17 викликає сумніви щодо його обґрунтованості;

- ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.07.2017 було призначено повторну судову експертизу, яку доручено провести Київському науково-дослідному інституту судових експертиз. При цьому 05.09.2017 до Київського апеляційного господарського суду від Київського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшло клопотання про уточнення питань, поставлених на вирішення судово-економічної експертизи, в якому, зокрема, зазначено, що оцінка вартості активів (зобов'язань тощо) не відноситься до компетенції експертів-економістів;

- зі звіту про незалежну оцінку прав вимоги за кредитними договорами № 07-07/08-15/РД1 вбачається, що ринкова вартість активу Банку у вигляді права вимоги за кредитним договором від 22.10.2008 № 70/Ф (далі - Кредитний договір) перевищує ціну продажу цього активу більше ніж на 93,6%, а процентне відношення ціни продажу до ринкової вартості становить 6,4%;

- ринкова вартість активу Банку у вигляді права вимоги за кредитним договором №70/ф від 22.10.2008 р. перевищує ціну продажу цього активу більше ніж на 93%, тому наявні підстави, з яких приписи частини другої та третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачають нікчемність Договору факторингу та Договору відступлення;

- вимога позивача про зобов'язання повернути документи, визначені в акті приймання-передачі документів до Договору факторингу, з урахуванням його недійсності підлягає задоволенню.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Товариство звернулось до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що посилання суду першої інстанції на приймання звіту у межах розгляду іншої справи № 910/32313/15 не є належним доказом і суд не може керуватись ним при прийнятті рішення. А також тим, що судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних рішень було порушено статті 189, 190, 191 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та пункт 14.1.219 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) щодо визначення вільної ціни. Водночас Банк за Договором факторингу здійснив відчуження майнових прав за звичайною ринковою ціною, узгодженою з Товариством.

Фонд подав відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних рішень, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Також Банк подав відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних рішень, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, що 04.12.2014 Товариством (фактор) та Банком (клієнт) було укладеного Договір факторингу.

Відповідно до пункту 1.1 Договору факторингу клієнт продає (переуступає) фактору право вимоги до боржника, яке включає в себе заборгованість за Кредитним договором, укладеним Банком та фізичною особою ОСОБА_11, у сумі 16 176 707,28 грн.

Пунктом 1.1.4 Договору факторингу передбачено, що загальна сума заборгованості за Кредитним договором на дату набрання чинності цього договору, складає 16 176 707,28 грн., у тому числі:

- сума основного боргу 5 000 000,00 грн.;

- нараховані несплачені проценти 10 186 281,64 грн.;

- нараховані несплачені комісії у відповідності до кредитного договору 986 335,64 грн.;

- сума сплачених клієнтом судових витрат, які зазначені в рішенні суду, але несплачені боржником 2 790,00 грн.;

- інші витрати клієнта пов'язані з претензійною діяльністю 1 300,00 грн.

Згідно з пунктом 2.1 Договору факторингу фактор надає фінансування клієнту в національній валюті України у сумі 161 767,07 грн. без ПДВ. При цьому клієнт перераховує фактору плату у розмірі 1 % від суми фінансування.

Відповідно до пункту 2.2 Договору факторингу фактор надає фінансування клієнтові, протягом 3 (трьох) банківських днів, з дня отримання від клієнта підтвердження наявності та дійсності права грошової вимоги, що відступається, шляхом перерахування на банківський рахунок.

Пунктом 3.1 Договору факторингу передбачено, що фактор має право вимагати від клієнта відступлення йому права вимоги, відповідно до пункту 1.1 цього договору.

Згідно з пунктами 6.1 та 6.2 Договору факторингу цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін. Строк дії договору розпочинається з моменту набрання чинності цим договором та діє невизначений строк.

На виконання умов Договору факторингу згідно з актом приймання-передачі прав вимоги від 04.12.2014 (додаток № 2) клієнт передав, а фактор прийняв права вимоги (з усією документацією), як визначено у Договорі факторингу та у Додатку № 1 до цього договору, фінансування під відступлення прав вимоги складає 161 676,07 грн., плата складає 1% від суми фінансування у національній валюті України.

Відповідно до акта приймання-передачі документів до Договору факторингу (додаток № 3) клієнт передав, а фактор прийняв документи в кількості 102 шт., перелік яких визначений в цьому акті.

Також 04.12.2014 Банком (первісний іпотекодержатель) та Товариством (новий іпотекодержатель) був укладений Договір відступлення за договором іпотеки, відповідно до умов якого первісний іпотекодержатель відступає, а новий іпотекодержатель приймає право вимоги за договором іпотеки від 22.10.2008 (далі -Договір іпотеки) з урахуванням внесених до нього змін та доповнень, укладеним Банком та майновим поручителем - ОСОБА_12

Згідно з пунктом 1.2 Договору відступлення предметом іпотеки за договором іпотеки є квартира загальною площею 126,70 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_1, та квартира загальною площею 84,30 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_2, які належать ОСОБА_12

Пунктом 1.3 Договору відступлення вартість предмету іпотеки на дату укладення Договору іпотеки складала 7 445 000,00 грн.

Відповідно до пункту 1.4 Договору відступлення сума невиконаного боржником зобов'язання перед новим кредитором станом на час укладення цього договору за Кредитним договором та відповідно за Договором відступлення становить 16 176 707,28 грн.

Згідно з пунктом 4.1 Договору відступлення новий іпотекодержатель не здійснює на користь первісного іпотекодержателя будь-яких додаткових виплат за відступлення прав за Договором іпотеки, крім ціни, зазначеної у пункті 2.1 Договору факторингу.

25.12.2014 виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення № 164 щодо запровадження тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію у ПАТ "Український Бізнес Банк". Тимчасову адміністрацію у Банку запроваджено строком на 3 місяці з 26.12.2014 по 25.03.2015.

Постановою Правління Національного банку України від 23.04.2015 № 265 у Банку було відкликано банківську ліцензію та розпочато процедуру ліквідації Банку, у зв'язку з чим виконавчою дирекцією Фонду було прийнято рішення від 24.04.2015 № 87 про початок здійснення процедури ліквідації Банку та призначено уповноважену особу фонду на ліквідацію.

За результатами перевірки постійно діючої комісії Департаменту ліквідаційних процедур Банку було встановлено, що Договір факторингу не відповідає пункту 3 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". За наслідком зазначеної перевірки складено акт від 30.11.2015 № 3 (далі - Акт № 3) про встановлення факту нікчемності Договору факторингу та Договору відступлення, а також було прийнято рішення від 30.11.2015 № 3 (далі - Рішення № 3) про визнання цих договорів нікчемними.

У вказаному Акті № 3 зазначено, що відповідно до звіту про незалежну оцінку прав вимоги за кредитними договорами ринкова вартість активу Банку у вигляді права вимоги за Кредитним договором, укладеним Банком та ОСОБА_11, перевищує ціну продажу цього активу більше, ніж на 93 відсотки, а саме - розмір відступленого права вимоги становить 16 176 707,30 грн.; ринкова вартість відступленого права вимоги - 2 510 566,72 грн.; ціна продажу - 161 767, 07 грн., отже, процентне відношення ціни продажу до ринкової вартості становить 6,4%.

З урахуванням викладеного Договір факторингу був визнаний нікчемним за ознаками, передбаченими пунктом 3 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки відчуження майна відбулось за цінами, нижчими більше ніж на 20 відсотків від його вартості.

Також в Акті № 3 зазначено, що, оскільки Договір відступлення за Договором іпотеки укладений на виконання нікчемного Договору факторингу, то він не створює правових наслідків.

На підставі Рішення № 3 уповноваженою особою на ліквідацію ПАТ "Український Бізнес Банк" було направлено Товариству вимогу від 09.12.2015 № 8387 (далі - Вимога № 8387) про повернення Банку всіх грошових коштів, які були перераховані боржниками (позичальниками Банку за кредитними договорами) на користь Товариства, а також про повернення оригіналів всіх документів переданих за Договором факторингу. Вказана вимога Товариством не виконана.

Причиною виникнення спору в даній справі стало питання наявності чи відсутності підстав для визнання недійсним Договору факторингу, Договору відступлення та повернення Банку документів отриманих за вказаними договорами.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно із статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За приписами частин першої - п'ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

Згідно зі статтями 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Таким чином, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Приписами статей 512-515 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема, у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Договір відступлення права вимоги за договором іпотеки, є оплатним і в ньому передбачений обов'язок нового кредитора надати первісному кредитору майнову компенсацію в оплату отриманого права вимоги.

Відповідно до статті 24 Закону України "Про іпотеку" відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню.

Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому заміна кредитора саме у зобов'язанні допускається протягом усього часу існування зобов'язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом.

Судами встановлено, що за Договором факторингу здійснено продаж на користь Товариства права вимоги заборгованості ОСОБА_11 за Кредитним договором у розмірі 16 176 707,30 грн. за ціною, що складає 161 767, 07 грн.

Згідно із статтею 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Поняття "звичайних" цін наведено в ПК України. Пунктом 14.1.71 ПК України передбачено, що звичайна ціна - це ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін. Якщо під час здійснення операції обов'язковим є проведення оцінки, вартість об'єкта оцінки є підставою для визначення звичайної ціни для цілей оподаткування.

Відтак рівень звичайної ціни (рівень ринкової ціни) може бути визначений за результатами оцінки об'єкту продажу.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" оцінка майна, майнових прав - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону, і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності, у цьому Законі майновими правами, які можуть оцінюватися, визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги.

Згідно із статтею 12 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності.

Статтею 13 вказаного Закону передбачено можливість здійснення рецензування звіту про оцінку майна, що здійснюється на вимогу особи, яка використовує оцінку майна та її результати для прийняття рішень, у тому числі на вимогу замовників (платників) оцінки майна, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, судів та інших осіб, які мають заінтересованість у неупередженому критичному розгляді оцінки майна, а також за власною ініціативою суб'єкта оціночної діяльності. Підставою для проведення рецензування є письмовий запит до осіб, які відповідно до цієї статті мають право здійснювати рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна).

Відповідно до статті 3 Закону України "Про аудиторську діяльність" аудит - це перевірка даних бухгалтерського обліку і показників фінансової звітності суб'єкта господарювання з метою висловлення незалежної думки аудитора про її достовірність в усіх суттєвих аспектах та відповідність вимогам законів України, положень (стандартів) бухгалтерського обліку або інших правил (внутрішніх положень суб'єктів господарювання) згідно із вимогами користувачів.

Як вбачається з наведених норм права, для встановлення факту заниження ціни продажу права вимоги необхідно встановити його ринкову ціну, яка, виходячи з приписів Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" може визначатись шляхом проведення незалежної оцінки, при здійсненні якої враховується не тільки рівень обслуговування проблемного активу, а й наявність забезпечення, його вартість та ступінь ліквідності.

Враховуючи вказівки Вищого господарського суду України, наведені у постанові від 11.10.2016, апеляційний суд призначив судову експертизу вартості активу за Кредитним договором, проведення якої доручено державному підприємству "Державний інститут економіко-правових та технічних експертних досліджень".

09.06.2017 державним підприємством "Державний інститут економіко-правових та технічних експертних досліджень" було надано суду висновок експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи від 06.06.2017 № 11/6-17 (далі - Висновок експерта), в якому зазначено, що вартість активу за Кредитним договором станом на 04.12.2014 становила 161 767,07 грн.; визначена у пункті 2.1 Договору факторингу ціна відповідає ринковій вартості активу станом на 04.12.2014; ціна визначена у пункті 2.1 Договору факторингу не є завищеною по відношенню до ринкової вартості активу станом на 04.12.2014; ціна, визначена у пункті 2.1 Договору факторингу, не є заниженою по відношенню до ринкової вартості активу станом на 04.12.2014.

Відповідно до статті 104 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; в редакції, чинній до 15.12.2017) висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Згідно з пунктом 1 Методичних рекомендацій вони є рекомендованими для застосування суб'єктами оціночної діяльності під час проведення незалежної оцінки права вимоги зобов'язань, що виникає внаслідок здійснення банком (кредитором) кредитних операцій, для цілей визначення їх ринкової вартості з метою здійснення цивільно-правових правочинів як з окремим об'єктом, у складі кредитного портфелю або єдиного (цілісного майнового комплексу комерційного банку).

Відповідно до пункту 4 Методичних рекомендацій з метою проведення оцінки рекомендується здійснювати аналіз інформації, що міститься у вихідних даних. Для цілей такого аналізу у разі потреби застосовуються математико-статистичні методи і моделі, використовуються відомості та результати проведення банком фінансового аналізу позичальника, інші матеріали кредитної справи.

Пунктом 4.1 Методичних рекомендацій визначено, що має бути досліджено під час аналізу, зокрема: первісний та залишковий строк погашення кредиту за кредитним договором; первісна та залишкова сума заборгованості за кредитним договором на дату оцінки; вид та сума забезпечення кредиту, оцінка забезпечення на дату укладення кредитного договору, результат останньої переоцінки шляхом проведення незалежної оцінки або документи (інформація), що підтверджують результати останньої переоцінки забезпечення (для забезпечених кредитних операцій (у разі наявності); умови (графік) погашення кредиту, стан обслуговування кредиту, строк прострочення (у разі наявності); інформація про позичальника згідно з його оцінкою банком, інша інформація щодо кредитної історії позичальника (боржника); оцінка кредитної операції банком.

Оцінку об'єктів рекомендують проводити із застосуванням дохідного та (або) порівняльного методичних підходів. Вибір методичного підходу обумовлений наявними вихідними даними та іншою інформацією, необхідною для проведення оцінки таких об'єктів (пункт 5 Методичних рекомендацій).

При цьому апеляційним судом встановлено, що викладені пункти Методичних рекомендацій не мають відображення у Висновку експерта. Фактично експерт лише проаналізував положення Договору факторингу та надав їм нормативно-правове обґрунтування, чим вийшов за межі своїх повноважень, не надавши відповіді щодо оцінки вартості активу за кредитним договором.

За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку, що Висновок експерта викликає сумніви щодо його обґрунтованості.

Відповідно до статті 107 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) за наявності сумнівів у правильності висновку експерта (необґрунтованість, суперечність з іншими матеріалами справи тощо) за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи суд може призначити повторну експертизу, доручивши її проведення іншим експертам.

На підставі вказаного ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.07.2017 було призначено повторну судову експертизу, яку доручено провести Київському науково-дослідному інституту судових експертиз.

05.09.2017 до Київського апеляційного господарського суду від Київського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшло клопотання про уточнення питань, поставлених на вирішення судово-економічної експертизи, в якому, зокрема, зазначено, що оцінка вартості активів (зобов'язань тощо) не відноситься до компетенції експертів-економістів.

Згідно із статтею 1 Закону України "Про судову експертизу" судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів досудового розслідування чи суду.

Недотримання порядку призначення та проведення судової експертизи має наслідком затягування судового процесу і призводить до порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку.

Враховуючи, що в поданому клопотанні експертами було зазначено, що оцінка вартості активів (зобов'язань тощо) не відноситься до компетенції експертів-економістів, а в матеріалах справи наявний звіт про оцінку права вимоги за кредитними договорами № 07-07-01/08-15/РД1, про необхідність дослідження якого вказував Вищий господарський суд України у даній справі, та рецензія на нього, якою підтверджено відповідність звіту вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, з метою уникнення затягування судового процесу і забезпечення розгляду справи впродовж розумного строку, апеляційний суд дійшов висновку про можливість розгляду позовних вимог по суті за наявними в матеріалах справи доказами.

Так, апеляційним судом встановлено, що відповідно до звіту про незалежну оцінку прав вимоги за кредитними договорами № 07-07/08-15/РД1 ринкова вартість активу банку у вигляді права вимоги за Кредитним договором перевищує ціну продажу цього активу більше ніж на 93%, а процентне відношення ціни продажу до ринкової вартості становить 6,4%.

При цьому суб'єкт оціночної діяльності, який здійснював зазначену оцінку, має відповідний сертифікат, виданий згідно з Законом України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".

Крім того, у матеріалах справи наявна Рецензія на звіт № 07-07-01/08-15/РД1, якою встановлено про відповідність звіту вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, звіт має незначні недоліки, які не вплинули на достовірність оцінки.

З огляду на викладене апеляційний суд прийняв як належний та допустимий доказ в розумінні статей 73, 74 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017) звіт № 07-07/08-15/РД1 про незалежну оцінку прав вимоги за Кредитними договорами як такий, що складений відповідно до вимог нормативно-правових актів з оцінки майна.

За вказаних обставин судом апеляційної інстанції були відхилені клопотання про призначення повторної та додаткової експертиз.

Згідно з пунктами 1, 3 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог, банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору.

Відповідно до частини другої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Частиною четвертою статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів;

09.12.2015 уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів направлено на адресу Товариства Вимогу № 8387.

Факт надсилання зазначеної вимоги на адресу Товариства підтверджується наявними в матеріалах справи копіями фіскального чеку від 10.12.2015 та відповідного опису вкладення.

Дії уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Банку не оскаржені Товариством у встановленому чинним законодавством порядку.

Враховуючи, що ринкова вартість активу Банку у вигляді права вимоги за Кредитним договором перевищує ціну продажу цього активу більше ніж на 93%, суди дійшли висновку про наявність підстав, з яких приписи частини другої та третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачають нікчемність Договору факторингу.

За змістом частини другої статті 215 ЦК України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним. Отже, спори про визнання нікчемних правочинів недійсними підлягають вирішенню господарськими судами у загальному порядку. З'ясувавши, що оспорюваний правочин є нікчемним, господарський суд зазначає в резолютивній частині рішення про його недійсність або, за відсутності підстав для такого визнання, відмовляє в задоволенні позову. Сторони нікчемного правочину не зобов'язані виконувати його умови (навіть якщо суд не визнавав його недійсним). Поряд з тим законом не виключається можливість вирішення судом спорів, пов'язаних з визнанням нікчемних правочинів дійсними, у випадках, встановлених законом (частина друга статті 218, частина друга статті 220 ЦК України).

З огляду на викладене суди визнали обґрунтованою вимогу Банку про визнання недійсним Договору відступлення як такого, що був укладений на виконання Договору факторингу, який визнаний судами нікчемним.

Відповідно до статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з актом приймання-передачі документів до Договору факторингу Банк передав, а Товариство прийняло ряд документів згідно переліку, а тому вимога Банку про зобов'язання повернути документи, визначені в акті приймання-передачі документів до Договору факторингу, з урахуванням його недійсності, визнана такою, що підлягає задоволенню.

Доводи касаційної скарги про те, що: посилання суду першої інстанції на приймання звіту у межах розгляду іншої справи № 910/32313/15 не є належним доказом і суд не може керуватись ним при прийнятті рішення; судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних рішень було порушено статті 189, 190, 191 ГК України та пункт 14.1.219 статті 14 ПК України щодо визначення вільної ціни; Банк за Договором факторингу здійснив відчуження майнових прав за звичайною ринковою ціною, узгодженою з Товариством, - не приймаються Касаційним господарським судом, оскільки спростовуються викладеними доводами судів попередніх інстанцій.

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки судами було прийняті рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що надає підстави залишити їх без змін.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше прийняті у даній справі суді рішення, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Велес-Д" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 07.12.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.12.2017 у справі № 910/32090/15 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов

Суддя В. Селіваненко

Джерело: ЄДРСР 72854265
Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено:

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані. Перезавантажте сторінку