open Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
emblem
Єдиний державний реєстр судових рішень

10.2.4

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

15 березня 2018 рокуСєвєродонецькСправа № 812/97/18

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді:Пляшкова К.О.,

секретаря судового засідання:Занічковської П.Є.,

за участю

позивача:Вакуленка В.М.,

представника відповідача:не прибув,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

03 січня 2018 року на адресу Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі позивач) до Управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області (далі відповідач, УПФУ в м. Лисичанську), в якому, з урахуванням уточненого адміністративного позову, поданого 12.01.2018, заявлено такі позовні вимоги:

- визнати протиправним та скасувати рішення комісії Управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області від 09.10.2017 № 3249 «Про відмову в призначенні пенсії згідно Закону України «Про прокуратуру» ОСОБА_1 ;

- зобов`язати відповідача здійснити призначення та виплату позивачу з 29 вересня 2017 року пенсії за вислугу років відповідно до статті 86 Закону України «Про прокуратуру», в редакції 1991 року, виходячи із розрахунку 60% від суми місячного (чинного) заробітку, обчисленого за останні 60 календарних місяців роботи.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на підставі статті 86 Закону України від 14.10.2017 № 1697-VІІ «Про прокуратуру» прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу року від незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 23 року, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років; з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року 23 роки 6 місяці, в тому числі стажу на посадах прокурорів не менше 13 років 6 місяців. Станом на 29.09.2017 загальний стаж за власними підрахунками позивача складає 23 роки 1 місяць 19 днів, що дає право на пенсію за вислугу.

Проте, на думку позивача, відповідач неправильно здійснив розрахунок його стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, взявши до уваги лише 18 років 11 місяців 09 днів роботи в органах прокуратури та помилково лише половину 01 рік 11 місяців 21 день строку навчання у Луганському інституті внутрішніх справ МВС України з 30.07.1994 по 20.07.1996, а не 4 роки, як вимагає закон.

Крім того, відповідач, на думку позивача, помилково відмовив у призначенні пенсії, з підстав того, що пунктом 5 Закону України від 02.03.2015 № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» визначено, що у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», «Про статус народного депутата України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про судову експертизу», «Про Національний банк України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України. Закон України від 02.03.2015 № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» жодним чином не може встановлювати та вносити зміни до Закону України від 14.10.2017 № 1697-VІІ «Про прокуратуру», який набрав чинності з 15.07.2015.

Таким чином, на думку позивача, відповідач внаслідок вказаних порушень позбавив його права на пенсію, що стало підставою для подання даної позовної заяви.

На підставі вищевикладеного позивач просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача заперечував проти задоволення вимог, про що подав відзив на адміністративний позов (арк. спр. 75-76), у яких зазначив, що позивачу відмовлено у призначенні пенсії згідно з Законом України «Про прокуратуру» з підстав відсутності в останнього необхідного стажу, що дає право на пенсію за вислугу років, та у зв`язку зі скасуванням норм цього закону щодо пенсійного забезпечення згідно з пунктом 5 Прикінцевих положень Закону України від 02.03.2015 № 213- VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення». У зв`язку з чим представник відповідача вважає, що рішення є законним та обґрунтованим, скасуванню не підлягає. З цих підстав представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Позивачем подано відповідь на відзив (арк. спр. 99-101), в якій зазначено, що позивач не згоден з відзивом на позов, з вказаних у позовній заяві підстав, а також через те, що відповідач посилається на обставини, які у позовній заяві відсутні.

У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги у повному обсязі, надав пояснення, аналогічні викладеному у позовній заяві.

Представник відповідача у судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, у відзиві на адміністративний позов заявив клопотання про розгляд справи за відсутності представника відповідача (арк. спр. 76).

Зважаючи на положення статті 205 КАС України, суд ухвалив розглянути адміністративну справу за відсутності належним чином повідомленого представника відповідача.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), суд встановив таке.

За даними копії паспорта громадянина України та картки фізичної особи платника податків, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 (арк. спр. 63, 64-65).

Згідно з довідкою від 28.09.2017 № 0000349269 ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, фактичним місцем проживання якого є: АДРЕСА_2 (арк. спр. 66).

ОСОБА_1 29.09.2017 звернувся до УПФУ в м. Лисичанську із заявою про призначення пенсії за вислугу років, що підтверджено відповідною заявою (арк. спр. 48).

Листом від 13.10.2017 № 11096/08-31 відповідач повідомив позивача, що 09.10.2017 відбулося засідання комісії УПФУ в м. Лисичанську з питання прийняття рішення про призначення/відмову пенсії ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про прокуратуру». На засіданні розглянуто такі документи: трудову книжку позивача, заяву про призначення пенсії, довідку про підтвердження роботи на прокурорсько-слідчих посадах від 27.09.2017 № 11/262вих-17, копію диплому від 12.07.1998 НОМЕР_2 , довідку про заробітну плату від 29.09.2017 № 18-45вих-17, довідку від 28.09.2017 № 0000349269. Комісією прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії від 09.10.2017 № 3249 (арк. спр. 49-50).

Вивченням змісту рішення від 09.10.2017 № 3249 встановлено, що ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за Законом України «Про прокуратуру» за відсутністю на день звернення необхідного стажу, що дає право на пенсію за вислугу років, та у зв`язку зі скасуванням норм цього Закону (арк. спр. 51).

Прийняте рішення обґрунтовано тим, що на час звернення страховий стаж позивача, підтверджений документально, складає 22 роки 11 місяців 20 днів, у тому числі: стаж роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру» - 18 років 11 місяців 09 днів, половина строку навчання у Луганському інституті внутрішніх справ МВС України з 30.07.1994 по 20.07.1996 01 рік 11 місяців 21 день.

Статтею 86 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: - з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року 23 роки, в тому числі стажу на посадах прокурорів не менше 13 років; - з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року 23 роки 6 місяців, в тому числі стажу на посадах прокурорів не менше 13 років 6 місяців.

З 01.06.2015 згідно з пунктом 5 Прикінцевих положень Закону України від 02.03.2015 № 213- VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» у зв`язку з неприйняттям закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах скасовано норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до, у тому числі, Законом України «Про прокуратуру».

На підтвердження обставин, зазначених у рішенні від 09.10.2017 № 3249, до матеріалів справи також надано копію протоколу від 09.10.2017 № 3249 та розрахунку стажу, за даними яких страховий стаж позивача - 22 роки 11 місяців 20 днів, прокурорський стаж - 18 років 11 місяців 09 днів, час навчання у юридичному вузі - 01 рік 11 місяців 21 день (арк. спр. 77, 78).

Дослідженням копії трудової книжки позивача серії НОМЕР_3 від 10.08.1998 (арк. спр. 52-58) встановлено, що у ній наявні такі записи:

До служби в ОВС трудового стажу не мав.

УМВС України у Луганській області:

- з 30.07.1994 по 10.08.1998 служба в органах внутрішніх справ безперервно чотири роки десять днів, запис внесений на підставі наказу ЛІВС від 22.07.1994 № 28о/с, наказу УМВС від 10.08.1998 № 375;

Прокуратура Луганської області:

- 20.10.1998 прийнято стажистом на посаду помічника прокурора Старобільського району, підстава наказ від 20.10.1998 № 1123;

- 21.05.1999 призначено помічником прокурора Старобільського району, підстава наказ від 21.05.1999 № 365;

- 14.12.2001 призначений прокурором відділу нагляду за додержанням та застосуванням законів, підстава наказ від 14.12.2001 № 11662;

- 29.04.2002 призначений прокурором відділу нагляду за виконанням законів спец. підрозділами та іншими державними органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю та корупцією, підстава наказ від 29.04.2002 № 346;

- 14.08.2003 призначений старшим прокурором відділу нагляду за додержанням законів спец. підрозділами та іншими державними органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією управління нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство, підстава наказ від 14.08.2003 № 703;

- 30.01.2004 призначений страшим прокурором відділу нагляду за додержанням законів спец. підрозділами та іншими установами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю управління нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство, підстава наказ від 30.01.2004 № 66;

- 20.08.2004 призначити на посаду заступника прокурора м. Рубіжне Луганської обл., підстава наказ від 20.08.2004 № 955;

- 01.03.2007 призначений на посаду помічника прокурора м. Сєвєродонецька Луганської області на час знаходження у відпустці по догляду за дитиною, підстава наказ від 27.02.2007 № 159;

- 18.06.2009 призначений на посаду прокурора відділу нагляду за розслідуванням кримінальних справ слідчими органів прокуратури Луганської області, підстава наказ від 18.06.2009 № 422к;

- 07.02.2011 призначений на посаду старшого прокурора відділу нагляду за розслідуванням кримінальних справ слідчими органів прокуратури слідчого управління прокуратури Луганської області, підстава наказ від 07.02.2011 № 122к;

- 09.02.2011 прийнята присяга працівника прокуратури відповідно до статті 46 Закону України «Про прокуратуру»;

- 12.12.2012 призначений на посаду старшого прокурора відділу наглядової діяльності при проведенні досудового розслідування в органах прокуратури слідчого управління прокуратури Луганської області, підстава наказ від 12.12.2012 № 2067к;

- 23.05.2013 призначений на посаду заступника прокурора Кам`янобрідського району м. Луганська, Луганської області, підстава наказ від 23.05.2013 № 843к;

- 10.12.2013 призначений на посаду старшого прокурора прокуратури Слов`яносербського району Луганської області, підстава наказ від 10.12.2013 № 2163к;

- 18.07.2014 призначений на посаду прокурора відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури Луганської області, підстава наказ від 18.07.2014 № 1087к;

- 16.07.2015 призначений на посаду прокурора відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Луганської області, підстава наказ від 16.07.2015 № 780к;

- 22.12.2015 призначений на посаду заступника начальника другого слідчого відділу управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури Луганської області, підстава наказ від 21.12.2015 № 1915к;

- 14.04.2016 призначений на посаду начальника другого слідчого відділу управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури Луганської області, підстава наказ від 14.04.2016 № 466к.

За даними довідки прокуратури Луганської області від 27.09.2017 № 11/262вих17, копія якої наявна в матеріалах справи (арк. спр. 59-61), станом на 27.09.2017 стаж роботи ОСОБА_1 на прокурорсько-слідчих посадах в органах прокуратури становить 18 років 11 місяців 08 днів. До вислуги років, що дає ОСОБА_1 право на пенсію відповідно до Закону України «Про прокуратуру» підлягає зарахуванню також період з 30.07.1994 по 12.07.1998 половина строку навчання у Луганському інституті внутрішніх справ МВС України на денній формі навчання. Вислуга років ОСОБА_1 , що дає йому право на пенсію за вислугу років згідно із Законом України «Про прокуратуру» станом на 27.09.2017 складає 20 років 11 місяців 00 днів.

Згідно з довідкою Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка (далі ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка) від 12.10.2017 № 139, копія якої наявна в матеріалах справи (арк. спр. 67), ОСОБА_1 наказом Луганського інституту внутрішніх справ МВС України (далі ЛІВС МВС України) від 22.07.1994 № 28 о/с з 30.07.1994 зарахований курсантом 1-го курсу денної форми навчання та йому присвоєно спеціальне звання «рядовий міліції». З 30.07.1994 по 11.07.1998 проходив службу на посаді курсанта денної форми навчання ЛІВС МВС України. Наказом ЛІВС МВС України від 11.07.1998 № 35 о/с йому присвоєно спеціальне звання начальницького складу «лейтенант міліції». Наказом ЛІВС МВС України від 11.07.1998 № 127 ОСОБА_1 направлений для подальшого проходження служби до УМВС України в Луганській області з наданням відпустки за 1998 рік. ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка є правонаступником ЛІВС МВС України.

За даними копії довідки члена ліквідаційної комісії ГУМВС України у Луганській області (арк. спр. 68), лейтенант міліції ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ з 30.07.1994 по 11.08.1998 на посадах атестованого складу:

- з 30.07.1994 по 12.07.1998 курсант ЛІВС МВС України, підстава наказ РОВ від 22.07.1994 № 28;

- з 12.07.1998 по 10.08.1998 відряджений у розпорядження УМВС України в області, підстава наказ РОВ від 11.07.1998 № 127;

- 10.08.1998 звільнено по статті за п. 64 «е» (за порушення дисципліни), підстава наказ УМВС від 10.08.1998 № 375;

- 11.08.1998 частково змінити пункт наказу УМВС від 10.08.1998 № 375 о/с: вважати звільненим за п. 64 «ж» (за власним бажанням), підстава наказ УМВС № 444 від 07.10.1998.

Судом встановлено, що обставинами, які підлягають доказуванню, є наявність у позивача права на пенсію за вислугу років за Законом України «Про прокуратуру» та необхідного стажу, що дає право на пенсію за вислугу років.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Статтею 86 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі Закон № 1697-VII), який набрав чинності 15.07.2015, у редакції чинній на час виникнення спірних відносин, визначено засади пенсійного забезпечення працівників прокуратури, зокрема:

- прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року - 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років (частина перша);

- пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії (частина друга);

- розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією, за будь-які 60 календарних місяців такої роботи підряд перед зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв протягом цього періоду на даній роботі (частина третя);

- до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується час роботи на прокурорських посадах, зазначених у статті 15 цього Закону, стажистами, на посадах помічників і старших помічників прокурорів; слідчими, суддями; на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, податкової міліції, кримінально-виконавчої служби, офіцерського складу Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законодавства України військових формувань, на посадах державних службовців, які обіймають особи з вищою юридичною освітою; у науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким до набрання чинності цим законом було присвоєно класні чини (працівникам військової прокуратури - відповідні військові звання), у тому числі час наукової та викладацької роботи в інших науково-навчальних закладах, якщо вони мали науковий ступінь чи вчене звання; на адміністративних та викладацьких посадах, посадах наукових працівників у Національній академії прокуратури України; на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, яким до набрання чинності цим Законом було присвоєно класні чини (працівникам військової прокуратури - відповідні військові звання), були направлені туди, а потім повернулися в органи прокуратури; військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання або на юридичних факультетах вищих навчальних закладів денної форми навчання; відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, якщо така відпустка надавалася (частина шоста);

- право на пенсію за вислугу років мають особи, які безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії працюють в органах прокуратури чи в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України, а також особи, звільнені з прокурорських посад органів прокуратури за станом здоров`я, у зв`язку з ліквідацією чи реорганізацією органу прокуратури, в якому особа обіймає посаду, або у зв`язку із скороченням кількості прокурорів, у зв`язку з обранням їх на виборні посади в органах державної влади чи органах місцевого самоврядування. Ветеранам війни, які мають необхідний стаж роботи для призначення пенсії за вислугу років, така пенсія призначається незалежно від того, чи працювали вони в органах прокуратури перед зверненням за призначенням пенсії (частина восьма);

- пенсії за вислугу років відповідно до цієї статті призначаються, перераховуються і виплачуються уповноваженими на це державними органами (частина тринадцята).

Підпунктом 1 пункту 3 розділу ХІІ Прикінцеві положення Закону № 1697-VII визнано таким, що втратив чинність із набрання чинності цим Законом Закон України Закон від 05.11.1991 № 1789-XII «Про прокуратуру» (далі Закон № 1789-XII), крім пункту 8 частини першої статті 15, частини четвертої статті 16, абзацу першого частини другої статті 46-2, статті 47, частини першої статті 49, частини п`ятої статті 50, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1, частини третьої статті 51-2, статті 53 щодо класних чинів (їх дія поширюється на осіб, яким присвоєно класні чини до набрання чинності цим Законом), статті 55 щодо посвідчення працівника прокуратури, статті 2 у частині підстав звільнення з посади Генерального прокурора України, а також статті 13 щодо функціонування в системі органів прокуратури міських, районних, міжрайонних, районних у містах прокуратур, яка втрачає чинність з 15 грудня 2015 року.

Так, частиною шостою статті 50-1 Закону № 1789-XII визначено, що до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується час роботи на прокурорських посадах, перелічених у статті 56 цього Закону, в тому числі у військовій прокуратурі, стажистами в органах прокуратури, слідчими, суддями, на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, офіцерських посадах Служби безпеки України, посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою, в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким присвоєно класні чини, на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, що мають класні чини, були направлені туди, а потім повернулися в прокуратуру, строкова військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах, частково оплачувана відпустка жінкам по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років.

Виходячи з приписів частини шостої статті 86 Закону № 1697-VII та частини шостої статті 50-1 Закону № 1789-XII до стажу позивача, що дає право на пенсію згідно зі статтею 86 Закону № 1697-VII має зараховуватися зокрема, строкова військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах.

З рішення відповідача слідує, що позивачу до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за статтею 86 Закону № 1697-VII зарахована тільки половина строку навчання позивача у вищому навчальному закладі.

Разом з тим, суд вважає, що час навчання позивача у вищому навчальному закладі - ЛІВС МВС України, з 30.07.1994 по 12.07.1998 має зарахований повністю, як прирівняний до строкової служби, - 3 роки 11 місяців 13 днів.

Висновок суду про необхідність зарахування до вислуги років позивача, що дає право на пенсію згідно зі статтею 86 Закону № 1697-VII, всього строку навчання у ЛІВС МВС України, здійснений з огляду на таке.

12 травня 1992 року введений в дію Закон України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі Закон № 2232-ХІІ).

Відповідно до статті 24 Закону № 2232-ХІІ (положення Закону наводяться у редакції, чинній на час виникнення правовідносин) початком перебування на військовій службі вважається: день прибуття до військового комісаріату для відправлення у військову частину - для призовників і офіцерів, призваних із запасу; день від`їзду до місця служби, вказаний у розпорядженні, виданому військовим комісаріатом, - для військовозобов`язаних і жінок; день прибуття на навчання до військово-навчального закладу (військового ліцею), вказаний у приписі, виданому військовим комісаріатом, для допризовників, призовників і військовозобов`язаних.

Закінченням перебування на військовій службі вважається день, з якого військовослужбовця взято на військовий облік у військовому комісаріаті у зв`язку із звільненням з військової служби, відчисленням з військово-навчального закладу або закінченням навчального закладу чи навчальних зборів, але не пізніше строку, вказаного у приписі.

Частиною першою статті 25 Закону № 2232-ХІІ було передбачено, що громадяни, які навчаються у військово-навчальних закладах, перебувають на військовій службі і не мають звань прапорщиків чи мічманів та офіцерського складу, є курсантами, а ті, що мають такі звання, - слухачами. Навчання у військово-навчальних закладах зараховується курсантам як строкова військова служба.

Законом України від 18.06.1999 № 766-XIV «Про внесення змін до Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» у статтю 25 вказаного Закону внесено зміни, зокрема, частиною шостою визначено, що в строк військової служби військовослужбовцям зараховується тривалість служби під час навчання у вищих військових навчальних закладах та вищих навчальних закладах, які мають військові навчальні підрозділи, із розрахунку два місяці служби (навчання) у зазначених військових навчальних закладах за один місяць строкової військової служби.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що до події, факту застосовується той закон, або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Таким чином суд дійшов висновку, що у період до викладення Закону № 2232-ХІІ у новій редакції за Законом № 766-XIV чинним законодавством було передбачено, що навчання у військово-навчальних закладах зараховується курсантам як строкова військова служба без здійснення будь-якого перерахунку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 15.12.1997 № 1410 «Про створення єдиної системи військової освіти» затверджено перелік вищих навчальних закладів, що входять до єдиної системи військової освіти, до якого включено вищі навчальні заклади МВС, у тому числі Луганський інститут внутрішніх справ, в якому проходив навчання позивач у період з 30.07.1994 по 12.07.1998.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що строк навчання позивача з 30.07.1994 по 12.07.1998 курсантом вищого навчального закладу, прирівнюється до строкової військової служби, який підлягає зарахуванню до 23-річного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років відповідно до статті 86 Закону № 1697-VII.

Відповідно, судом встановлено, що твердження позивача в цій частині є обґрунтованими, а рішення відповідача суперечить вимогам закону.

Що стосується такої підстави відмови, як скасування норм Закону № 1697-VII щодо пенсійного забезпечення за Законом України від 02.03.2015 № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі Закон № 213-VIII), суд зазначає таке.

01 квітня 2015 року набрав чинності Закон № 213-VIII, пунктом 5 Прикінцевих положень якого передбачено, що у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», «Про статус народного депутата України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про судову експертизу», «Про Національний банк України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.

На час прийняття та набрання чинності вищевказаним Законом, тобто станом на 01 квітня 2015 року, діяв Закон № 1789-XII, статтею 50-1 якого було врегульовано питання пенсійного забезпечення прокурорів.

Закон № 1789-ХІІ втратив чинність з 15.07.2015 у зв`язку із набранням чинності однопредметним Законом № 1697-VII, статтею 86 якого, зокрема, визначено спеціальний вид пенсійного забезпечення для працівників прокуратури України.

Таким чином, можна дійти висновку, що у пункті 5 Прикінцевих положень Закону № 213-VIII йшлося про припинення призначення спеціальних пенсій в порядку та на умовах, визначених Законом № 1789-ХІІ, а не Законом № 1697-VII, який прийнято 14.10.2014 та який набрав чинності з 15.07.2015.

Відповідно, твердження відповідача що пункт 5 Прикінцевих положень Закону № 213-VIII перешкоджає призначенню пенсій за вислугу років в порядку та на підставах, визначених Законом № 1697-VII, є безпідставними та не ґрунтуються на чинному законодавстві України.

Безпідставне поширення відповідачем норм пункту 5 Прикінцевих положень Закону № 213-VIII на Закон № 1697-VII, який набрав чинності після набрання чинності Законом № 213-VIII та після настання умов для реалізації пункту 5 Прикінцевих положень Закону № 213-VIII, є порушенням статті 58 Конституції України.

Що стосується тверджень позивача про необхідність зарахування до 23-річного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років відповідно до статті 86 Закону № 1697-VII, іншої служби позивача в органах внутрішніх справ, суд зазначає таке.

Так, письмовими доказами, наявними в матеріалах справи підтверджено, що у період з 12.07.1998 по 10.08.1998 позивач був відряджений у розпорядження Управління МВС України в Луганській області. Також, підтверджено, що наказами ЛІВС МВС України 22.07.1994 № 28о/с та від 11.07.1998 № 35о/с позивачу присвоєно спеціальні звання «рядовий міліції» та «лейтенант міліції» відповідно.

Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов`язки було визначено Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінет Міністрів УРСР від 29.07.1991 № 114 (далі Положення № 114).

Пунктом 1 Положення № 114 визначено, що до рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ належать особи, які перебувають у кадрах Міністерства внутрішніх справ і яким присвоєно спеціальні звання, встановлені законодавством.

Відповідно до пункту 2 Положення № 114 особам, які перебувають на службі в органах внутрішніх справ, присвоюються такі спеціальні звання, зокрема, лейтенант міліції - середньому начальницькому складу.

Згідно з пунктом 27 Положення № 114 спеціальні звання рядового і начальницького складу присвоюються особам, прийнятим на службу в органи внутрішніх справ, з урахуванням їх особистих якостей, спеціальної або військової освіти, рівня підготовки, службового досвіду та інших умов, передбачених цим Положенням.

Чергове спеціальне звання молодшого, середнього і старшого начальницького складу до підполковника міліції, підполковника внутрішньої служби включно присвоюється начальниками головних управлінь, управлінь МВС в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, науково-дослідних установ, ректорами вищих навчальних закладів системи МВС та прирівняними до них особами.

Натомість пунктами 39, 40 Положення № 114 визначено, що посади, що підлягають заміщенню особами рядового, молодшого, середнього і старшого начальницького складу, і відповідні цим посадам спеціальні звання визначаються переліками, затверджуваними Міністром внутрішніх справ.

Призначення на посади рядового і начальницького складу провадиться відповідними начальниками згідно з номенклатурою посад, що визначається Міністром внутрішніх справ відповідно до його компетенції.

З огляду на вищевикладене суд дійшов висновку, що докази присвоєння позивачу спеціального звання начальницького складу «лейтенант міліції» наказом ЛІВС МВС України від 11.07.1998 № 35 о/с та перебування у розпорядженні Управління МВС України в Луганській області, наявні в матеріалах справи, жодним чином не підтверджують проходження ним служби в ОВС на посадах начальницького складу, оскільки поняття «присвоєння звання начальницького складу» та «проходження служби на посаді начальницького складу» не є тотожними поняттями. Більш того, у наданих позивачем письмових доказах відсутні відомості про призначення його на будь-яку посаду в ОВС.

Разом з тим, частиною шостої статті 86 Закону № 1697-VII та частиною шостої статті 50-1 Закону № 1789-XII визначено, що до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цими статтями зараховується час роботи на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ.

Відповідно, суд дійшов висновку, що час проходження позивачем служби в ОВС у період з 12.07.1998 по 10.08.1998 не може бути зарахований до 23-річного стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугою років відповідно до статті 86 Закону № 1697-VII.

Що стосується твердження позивача про несвоєчасне вручення йому трудової книжки під час звільнення з ОВС та, відповідно, збільшення періоду служби в ОВС на час такої затримки, суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 № 58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110, у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.

При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним у порядку, встановленому пунктом 2.10 цієї Інструкції.

Дослідженням копії трудової книжки встановлено у ній наявність запису тільки про службу в органах внутрішніх справ безперервно чотири роки десять днів з 30.07.1994 по 10.08.1998 (арк. спр. 53).

Будь-які записи про новий день звільнення позивача, внесені внаслідок затримки видачі трудової книжки та видання відповідного наказу, відсутні.

Відсутні такі відомості й у довідці члена ліквідаційної комісії ГУМВС України у Луганській області (арк. спр. 68).

Таким чином твердження позивача в цій частині не підтверджено жодними доказами.

З огляду на природу правовідносин, що виникли між сторонами, враховуючи, що відповідачу при прийнятті оскаржуваного рішення позивачем не надавалися докази, що свідчать про проходження ним служби в ОВС у періоді більшому, ніж зазначений у трудовій книжці, суд вважає, що встановлення обставин своєчасності видачі трудової книжки позивачу під час його звільнення з ОВС виходить за межі предмету доказування по даній справі.

Що стосується тверджень представника відповідача про наявність й інших підстав для відмови позивачу у призначені пенсії, які не зазначені у рішенні, суд до уваги не приймає та не оцінює, оскільки рішення суб`єкта владних повноважень має містити вичерпний перелік підстав, з яких позивачу відмовлено у призначенні пенсії.

Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій суб`єкта владних повноважень, відповідність його рішень критеріям правомірності, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 КАС України.

Оскільки судом встановлено, що відповідачем прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії згідно з Законом України «Про прокуратуру» з декількох підстав, у тому числі тих, які не знайшли свого підтвердження при розгляді адміністративної справи, суд вважає, що рішення відповідача є необґрунтованим, тобто не відповідає критеріям правомірності, закріпленим у частині другій статті 2 КАС України. Відповідно таке рішення відповідача є протиправним та підлягає скасуванню.

Таким чином вимога позивач про визнання протиправним та скасувати рішення УПФУ в м. Лисичанську Луганської області від 09.10.2017 № 3249 про відмову в призначенні пенсії згідно з Законом України «Про прокуратуру» ОСОБА_1 є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Що стосується вимоги щодо зобов`язати відповідача здійснити призначення та виплату позивачу з 29 вересня 2017 року пенсії за вислугу років відповідно до статті 86 Закону України «Про прокуратуру», виходячи із розрахунку 60% від суми місячного (чинного) заробітку, обчисленого за останні 60 календарних місяців роботи, суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Згідно з частиною третьою статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Частиною четвертою цієї статті визначено, що у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Оскільки Пенсійний фонд України та його органи мають виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії, питання обрахунку стажу роботи, що дає право на призначення пенсії, зокрема й за Законом України «Про прокуратуру», зарахування до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії, періоду роботи є дискреційними. Відповідно суд не повноважний втручатися до таких повноважень та зобов`язувати відповідача призначити позивачу пенсію.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об`єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним (ефективним).

Зважаючи на викладене, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача повторно вирішити питання про призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років згідно з Законом України «Про прокуратуру» за заявою від 29 вересня 2017 року, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.

Позивачем при зверненні до суду з даним адміністративним позовом сплачено судовий збір за дві вимоги немайнового характеру у загальному розмірі 1409,60 грн.

Відповідно, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача половину судового збору, сплаченого позивачем при зверненні до суду, - 704,80 грн.

Керуючись статтями 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області від 09.10.2017 № 3249 про відмову в призначенні пенсії згідно з Законом України «Про прокуратуру» ОСОБА_1 .

Зобов`язати Управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області повторно вирішити питання про призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років згідно з Законом України «Про прокуратуру» за заявою від 29 вересня 2017 року, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У задоволенні вимоги про зобов`язання Управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області здійснити призначення та виплату з 29 вересня 2017 року ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до статті 86 Закону України «Про прокуратуру», виходячи із розрахунку 60 відсотків від суми місячного заробітку, обчисленого за останні 60 календарних місяців роботи, відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області (93113, Луганська область, м. Лисичанськ, вул. В. Сосюри, буд. 347, ідентифікаційний код юридичної особи 21792407) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; місце фактичного проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 704,80 грн (сімсот чотири гривні 80 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення суду складено 20 березня 2018 року.

Суддя К.О. Пляшкова

Джерело: ЄДРСР 72825395
Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено:

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані. Перезавантажте сторінку