Постанова

Іменем України

14 березня 2018 року

м. Київ

справа № 473/1274/16-ц

провадження № 61-9211 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д.Д. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»,

представник позивача - СтефуракЄллана Сергіївна,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на рішення апеляційного суду Миколаївської області від 14 вересня 2016 року у складі колегії суддів: Галущенка О. І., Данилової О. О., Темнікової В. І.,

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У квітні 2016 року публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»(далі - ПАТ «Ощадбанк») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 28 грудня 2006 року між банком і ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит на придбання автомобіля у розмірі 25 745 дол. США зі сплатою 12 % на рік за користування кредитом, строком до 27 грудня 2013 року.

Цього ж дня, з метою забезпечення виконання позичальником зобов'язань за вказаним кредитним договором, між банком і ОСОБА_3 було укладено договір поруки, яким передбачено, що поручитель зобов'язується відповідати солідарно у повному обсязі за своєчасне і повне виконання боржником основного зобов'язання.

Крім того, між ОСОБА_2 і банком було укладено договір застави, за умовами якого в заставу було передано автомобіль Hyundai Tucson, номерний знак НОМЕР_1.

Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 25 травня 2010 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 28 грудня 2006 року у загальному розмірі 158 030 грн 63 коп. звернуто стягнення на предмет застави за договором застави від 28 грудня 2006 року, а саме - автомобіль Hyundai Tucson, номерний знак НОМЕР_1.

Вказане рішення суду не виконано, предмет застави не реалізовано.

Оскільки основне зобов'язання відповідачами не виконано, банк відповідно до статей 611, 1048 ЦК України та умов кредитного договору продовжував нараховувати проценти і пеню за порушення кредитних зобов'язань, тому, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 7 червня 2016 року, ПАТ «Ощадбанк» просило стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором від 28 грудня 2006 року у загальному розмірі 22 610 дол. США 78 центів, з яких: 17 771 дол. США 72 центи - тіло кредиту, 2 160 дол. США 02 центи - проценти за користування кредитом, 2 679 дол. США 04 центи - пеня.

Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 22 червня 2016 року у складі судді Лузан Л. В. позов ПАТ «Ощадбанк» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Ощадбанк» заборгованість за кредитним договором від 28 грудня 2006 року, а саме: заборгованість за кредитом у розмірі 17 771 дол. США 72 центи, проценти за користування кредитом у розмірі 2 160 дол. США 02 центи та пеню у розмірі 62 506 грн 44 коп.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Ощадбанк» судові витрати у розмірі 8 466 грн 05 коп.

У задоволенні вимог ПАТ «Ощадбанк» до ОСОБА_3 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідно до статті 20 Закону України «Про заставу» кредитор набуває право звернення стягнення на предмет застави у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання, а тому звернення стягнення на предмет застави повинно задовольнити вимоги кредитора за основним зобов'язанням, і тільки ця обставина згідно з статтею 599 ЦК України може бути підставою для припинення зобов'язання.

Наявність рішення суду про звернення стягнення на предмет застави, яке не виконано, не виключає можливості вирішення питання про стягнення заборгованості за основним зобов'язанням, а тому стягнув з позичальника заборгованість за кредитним договором.

У задоволенні позовних вимог до поручителя суд відмовив, оскільки вимога до неї була пред'явлена за межами строку, встановленого договором поруки, а тому порука ОСОБА_3 відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України припинилася.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 14 вересня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ «Ощадбанк» задоволено частково. Рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 22 червня 2016 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про солідарне стягнення заборгованості з ОСОБА_3 скасовано і ухвалено у цій частині нове рішення.

Частину заборгованості за кредитним договором від 28 грудня 2006 року, яка виникла станом на 18 червня 2016 року та складається із заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 207 дол. США 67 центів, що еквівалентно 5 170 грн 45 коп., та пені у розмірі 24 267 грн 08 коп., що еквівалентно 974 дол. США 04 центам, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Ощадбанк» солідарно з ОСОБА_2

В іншій частині вимог про солідарний обов'язок ОСОБА_3 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на користь ПАТ «Ощадбанк» по 4 656 грн 32 коп. судових витрат за подання апеляційної скарги.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що звернення позивача у квітні 2016 року до суду з цим позовом про стягнення усієї фактично існуючої станом на 18 червня 2016 року заборгованості за кредитним договором, при наявності судового рішення від 25 травня 2010 року про дострокове стягнення кредиту, не дає підстав для застосування положень частини четвертої статті 559 ЦК України та визнання поруки припиненою, як помилково вважав суд першої інстанції.

При цьому апеляційний суд дійшов висновку, що стягненню з поручителя солідарно з позичальником підлягає лише заборгованість за процентами і пенею, нарахована після ухвалення рішення суду від 25 травня 2010 року, так як кредитним договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами і ці зобов'язання залишаються невиконаними.

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, ПАТ «Ощадбанк», посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення апеляційного суду змінити в частині стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором від 28 грудня 2006 року, стягнувши цю заборгованість у валюті кредиту - доларах США.

Касаційна скарга мотивована тим, що, вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором у валюті кредиту судом першої інстанції була задоволена, і в цій частині рішення суду банком не оскаржувалося. Однак, рішенням апеляційного суду заборгованість стягнуто із зазначенням гривневого еквіваленту, хоча таких вимог банк не пред'являв.

На підставі вказаного, заявник просить змінити рішення апеляційного суду, стягнувши заборгованість за кредитним договором від 28 грудня 2006 року в доларах США, не оскаржуючи при цьому суму стягнутих коштів з поручителя солідарно з позичальником.

Інших доводів касаційна скарга не містить.

Відповідачі судові рішення не оскаржили, відзив на касаційну скаргу не подали.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

22 лютого 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення апеляційного суду у повній мірі не відповідає.

Судом установлено, що 28 грудня 2006 року між ПАТ «Ощадбанк» і ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредит на придбання автомобіля у розмірі 25 745 дол. США зі сплатою 12 % на рік за користування кредитом, строком до 27 грудня 2013 року.

Цього ж дня, з метою забезпечення виконання ОСОБА_2 зобов'язань за вказаним кредитним договором, між банком і ОСОБА_3 було укладено договір поруки, яким передбачено, що поручитель зобов'язується відповідати солідарно у повному обсязі за своєчасне і повне виконання боржником основного зобов'язання.

Крім того, між ОСОБА_2 і банком було укладено договір застави, за умовами якого в заставу було передано автомобіль Hyundai Tucson, номерний знак НОМЕР_1.

Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 25 травня 2010 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 28 грудня 2006 року у загальному розмірі 158 030 грн 63 коп. звернуто стягнення на предмет застави за договором застави від 28 грудня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області, а саме - автомобіль Hyundai Tucson, номерний знак НОМЕР_1.

Вказане рішення суду не виконано, предмет застави не реалізовано, а тому позивач звернувся до суду із цим позовом, в якому просив стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором від 28 грудня 2006 року у загальному розмірі 22 610 дол. США 78 центів, з яких: 17 771 дол. США 72 центи - тіло кредиту, 2 160 дол. США 02 центи - проценти за користування кредитом, 2 679 дол. США 04 центи - пеня.

У статті 11 ЦПК України 2004 року визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти є грошима в національній або іноземній валюті чи їх еквівалент; у статтях 47 та 49 цього Закону визначені операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Ці кредитні операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 192 ЦК України).

Відповідно до статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Такий порядок встановлено Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», статтею 5 якого визначено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 цього Декрету.

Отже, вирішуючи спір про стягнення боргу за кредитним договором в іноземній валюті, суд повинен установити наявність у банку ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, а встановивши вказану обставину, - стягнути грошову суму в іноземній валюті.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 16 вересня 2015 року у справі № 6-190цс15.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України).

Статтею 549 цього Кодексу встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Формами неустойки є штраф і пеня.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

Оскільки виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству, умовами договору про надання кредиту в іноземній валюті передбачено сплату пені в установленому розмірі від суми простроченого платежу, то разом зі стягненням заборгованості в іноземній валюті суд має право стягнути й пеню в іноземній валюті.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 15 травня 2017 року у справі № 6-211цс17.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що на підставі кредитного договору від 28 грудня 2006 року ОСОБА_2 отримав кредит в іноземній валюті - доларах США. ПАТ «Ощадбанк» має ліцензію на здійснення операцій з валютними цінностями.

Згідно з пунктом 4.2 зазначеного договору за порушення строків повернення суми кредиту, процентів за його користування, комісійних винагород та інших платежів, передбачених договором, позичальник сплачує кредитору пеню в розмірі 0,03 % від суми несплаченого платежу за кожен день прострочення.

У частинах першій, другій, четвертій статті 412 ЦПК України визначено, що підставами для зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Оскільки апеляційний суд неправильно застосовано норми матеріального права та при стягненні заборгованості за кредитом, отриманим в іноземній валюті, визначив гривневий еквівалент, хоча позивач просив про стягнення заборгованості в доларах США, то колегія суддів дійшла висновку, що резолютивну частину оскаржуваного рішення апеляційного на підставі статті 412 ЦПК України необхідно змінити, стягнувши заборгованість у валюті кредиту - доларах США.

В іншій частині рішення апеляційного суду не оскаржується, тому відповідно до статті 400 ЦПК України в касаційному порядку не переглядається.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки судом касаційної інстанції суму стягнутої заборгованості не змінено, рішення апеляційного суду в частині розподілу судових витрат необхідно залишити без змін. У зв'язку із задоволенням касаційної скарги ТОВ «Ощадбанк» судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги у розмірі 10 159 грн 26 коп., необхідно стягнути з відповідачів у рівних частках.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» задовольнити.

Рішення апеляційного суду Миколаївської області від 14 вересня 2016 року в частині солідарного стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_3 змінити.

Стягнути солідарно з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на користь публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» заборгованість за кредитним договором від 28 грудня 2006 року, яка станом на 18 червня 2016 року, становить 1 182 доларів США 07 центів та складається із заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 207 доларів США 67 центів та пені у розмірі 974 доларів США 40 центів.

Рішення апеляційного суду Миколаївської області від 14 вересня 2016 року в частині розподілу судових витрат залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на користь публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» по 5 079 грн 63 коп. у рахунок оплати судових витрат.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник О. В. Білоконь Б. І. Гулько Є. В. Синельников Ю. В. Черняк