Справа № 815/171/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2018 року м.Одеса

У залі судових засідань №29

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Судді Харченко Ю.В.

При секретарі Рудченко О.І.

Розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Південного офісу Держаудитслужби, Головного управління Державної казначейської служби в Одеській області, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів ОСОБА_2 Південного офісу Держаудитслужби ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування Наказу Про звільнення ОСОБА_1М. від 11.10.2017р. №379-о, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, та стягнення моральної шкоди в суму 100000грн.,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, у якому, з урахуванням уточнень (від 02.02.2018р. вхід.№3037/18), просить суд визнати протиправним та скасувати Наказ начальника Південного офісу Держаудитслужби Про звільнення ОСОБА_1М. від 11.10.2017р. №379-о, поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу організаційної роботи Південного офісу Держаудитслужби Державної аудиторської служби України з 12.12.2017р., стягнути з Південного офісу Держаудитслужби на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 12.12.2017р. по день поновлення на посаді, стягнути з Південного офісу Держаудитслужби на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в суму 100000грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що ОСОБА_1 займала посаду заступника начальника відділу організаційної роботи Південного офісу Держаудитслужби Державної аудиторської служби України, та 10.10.2017р. під тиском начальника Південного офісу Держаудитслужби ОСОБА_3 була змушена написати заяву щодо надання щорічної основної оплачуваної відпустки, тривалістю 21 календарний день, та додаткової оплачуваної відпустки за стаж державної служби, тривалістю 40 календарних днів з 12.10.2017р., з наступним звільненням. У подальшому, 12.12.2017р. позивач звернулась до начальника Південного офісу Держаудитслужби ОСОБА_3 із заявою щодо відкликання вищеозначеної заяви, оскільки жодних намірів на звільнення ОСОБА_1 не мала. Крім того, позивач стверджує, що вона бажає і планує продовжувати працювати на займаній посаді у Південному офісі Держаудитслужби, має тривалий безперервний стаж роботи на державній службі, та органах Державної аудиторської служби, високу кваліфікацію і продуктивність праці, постійно вдосконалює власні уміння та навички, здійснює професійне навчання та вдосконалення професійних знань, умінь та навичок, для забезпечення відповідного рівня професійної кваліфікації державного службовця і професійної діяльності. Також, ОСОБА_1 наголошує, що з 12.12.2017р. перебувала на лікарняному, про що цього ж дня було повідомлено Південний офіс Держаудитслужби. Окрім того, у заяві від 10.10.2017р. ОСОБА_1 зазначено про звільнення після закінчення відпустки (ст.38 КЗпП України), водночас, у спірному Наказі Про звільнення ОСОБА_1М. від 11.10.2017р. №379-о, підставою для звільнення визначено п.3 ч.1 ст.83, ч.8 ст.86 Закону України «Про державну службу» (за угодою сторін). Натомість, жодної угоди між ОСОБА_1 та начальником Південного офісу Держаудитслужби ОСОБА_3 досягнуто не було, а заява про звільнення написана під примусом, та не відповідає волевиявленню позивача. Крім того, ОСОБА_1 зазначає, що у звязку з незаконними діями відповідача їй спричинено моральну шкоду, яка полягає у втраті нормальних життєвих звязків, вимагає додаткових зусиль для організації свого життя. Внаслідок незаконного звільнення позивачу завдано моральної шкоди, яка полягає у позбавленні права на отримання заробітку, внаслідок чого змушена була прикладати додаткові зусилля для організації свого життя та сімї. Також, постійні хвилювання про матеріальне забезпечення себе та своєї сімї тримало позивача у постійній нервовій та психологічній напрузі. Незаконне звільнення призвело до постійних думок щодо відновлення порушених прав на працю. Окрім вказаного, з боку відповідача заподіяно моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях, які ОСОБА_1 зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою відповідача, яка виразилася у порушенні законодавства про працю, а саме звільнення без законних на те підстав, порушення нормальних життєвих звязків, примусу на написання заяви на звільнення, та неправильному формулюванні підстав звільнення. Внаслідок вищеозначеної протиправної поведінки відповідача позивачка змушена витрачати час і кошти на звернення за допомогою до правозахисників, відстоювати свої права і законні інтереси у суді, та переглянути або відкласти раніше заплановане, що вказує на необхідність витрачання додаткових зусиль з її боку для організації свого життя.

Відповідач Південний офіс Держаудитслужби з позовними вимогами не погоджується, та вважає їх необґрунтованими з підстав, викладених у письмовому відзиві на адміністративний позов (від 29.01.2018р. вихід.№15-25-23-14/470), та додаткових письмових поясненнях (від 29.01.2018р. вхід.№2474/18, від 20.02.2018р. №4951/18), наголошуючи, зокрема, на правомірності винесення начальником Південного офісу Держаудитслужби спірного Наказу Про звільнення ОСОБА_1М. від 11.10.2017р. №379-о, оскільки 10.10.2017р. ОСОБА_1 після обговорення та узгодження з начальником Південного офісу Держаудитслужби ОСОБА_3 питання щодо можливості надання їй щорічної основної оплачуваної відпустки та додаткової оплачуваної відпустки за стаж державної служби, з наступним звільненням, подано відповідну заяву від 10.10.2017р. За результатом домовленості сторін начальником Південного офісу Держаудитслужби ОСОБА_3 на заяві ОСОБА_1 накладено резолюцію «до наказу за згодою сторін». У звязку з чим, на підставі заяви позивача, та резолюції начальника Південного офісу Держаудитслужби ОСОБА_3, відділом роботи з персоналом Південного офісу видано два окремих Накази «Про надання відпустки ОСОБА_1М.» від 10.10.2017р. №583-в, та «Про звільнення ОСОБА_1М.» за угодою сторін від 11.10.2017р. №379-о. Після спливу 60 днів відпустки позивачем 12.12.2017р. отримано копію наказу Південного офісу Держаудитслужби від 11.10.2017р. №379-о «Про звільнення ОСОБА_1М.» за угодою сторін, після чого вона покинула Офіс. У подальшому, у цей же день 12.12.2017р. ОСОБА_1 прийшла до Офісу о 16год. 30хв., та подала через відділ адміністративно-господарського забезпечення та організації документообігу Південного офісу Держаудитслужби заяву про відкликання заяви від 10.10.2017р. Також, відповідач наголошує, що ОСОБА_1 до матеріалів справи не надано жодного доказу на підтвердження в чому саме полягає моральна шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань вона виходила, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 12.01.2018р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі №815/171/18 за позовом ОСОБА_1 до Південного офісу Держаудитслужби, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 Південного офісу Держаудитслужби ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування Наказу Про звільнення ОСОБА_1М. від 11.10.2017р. №397-о, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, та стягнення моральної шкоди в сумі 100000грн.

Ухвалою суду від 29.01.2018р., з урахуванням приписів ст.48 КАС України, до участі у справі в якості другого відповідача залучено Головне управління Державної казначейської служби в Одеській області.

Відповідно до ч.3 ст.194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Таким чином, беручи до уваги вищевикладене, а також те, що повноважний представник позивача ОСОБА_4 звернувся до суду з клопотанням (вхід.№6395/18 від 06.03.2018р.) про розгляд справи в порядку письмового провадження, щодо задоволення якого повноважні представники відповідача - Південного офісу Держаудитслужби не заперечували, судом, з урахуванням приписів ч.3 ст.194 КАС України, ухвалено рішення щодо розгляду даної адміністративної справи в порядку письмового провадження.

Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності, та системно проаналізувавши приписи чинного законодавства, суд встановив наступне.

Як встановлено судом, та вбачається з наявних у матеріалах справи документів, ОСОБА_1 до звільнення займала посаду заступника начальника відділу організаційної роботи Південного офісу Держаудитслужби Державної аудиторської служби України.

Судом зясовано, що 10.10.2017р. заступник начальника відділу організаційної роботи Південного офісу Держаудитслужби Державної аудиторської служби України ОСОБА_1 звернулась до начальника Південного офісу Держаудитслужби ОСОБА_3 із заявою щодо надання щорічної основної оплачуваної відпустки, тривалістю 21 календарний день, та додаткової оплачуваної відпустки за стаж державної служби, тривалістю 40 календарних днів з 12.10.2017р. з наступним звільненням.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі заяви ОСОБА_1 від 10.10.2017р., ст.ст.74, 78-1, 79 КЗпП України, ст.ст.4, 12 Закону України «Про відпустки», ст.ст.57, 59 Закону України «Про державну службу», Постанови Кабінету ОСОБА_5 України від 06.04.2016р. №270 «Про затвердження порядку надання державним службовцям додаткових оплачуваних відпусток», Південним офісом Держаудитслужби винесено Наказ «Про надання відпустки ОСОБА_1М.» від 10.10.2017р. №583-в, яким ОСОБА_1, заступнику начальника відділу організаційної роботи Південного офісу Держаудитслужби, надано додаткову оплачувану відпустку за стаж державної служби тривалістю 40 календарних днів з 12 жовтня по 21 листопада 2017року, та решту щорічної основної оплачуваної відпустки тривалістю 21 календарний день з 22 листопада по 12 грудня 2017року, з послідуючим звільненням.

11.10.2017р. на підставі заяви ОСОБА_1 від 10.10.2017р., ст.24 Закону України «Про відпустки», ст.57 Закону України «Про державну службу», Постанови Кабінету ОСОБА_5 України від 06.04.2016р. №270 «Про затвердження порядку надання державним службовцям додаткових оплачуваних відпусток», Наказу Південного офісу Держаудитслужби від 10.10.2017р. №583-о «Про надання відпустки ОСОБА_1М.», Південним офісом Держаудитслужби винесено Наказ «Про звільнення ОСОБА_1М.» №379-о, за підписом начальника ОСОБА_3, яким припинено державну службу та звільнено з 12.12.2017р. ОСОБА_1 із займаної посади заступника начальника відділу організаційної роботи Південного офісу Держаудитслужби Державної аудиторської служби України за угодою сторін, на підставі п.3 ч.1 ст.83, ч.8 ст.86 Закону України «Про державну службу».

Не погодившись із Наказом начальника Південного офісу Держаудитслужби «Про звільнення ОСОБА_1М.» від 11.10.2017р. №379-о, позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із даною позовною заявою.

Так, на думку суду, уточнені позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування Наказу начальника Південного офісу Держаудитслужби Про звільнення ОСОБА_1М. від 11.10.2017р. №379-о, поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу організаційної роботи Південного офісу Держаудитслужби Державної аудиторської служби України з 12.12.2017р., стягнення з Південного офісу Держаудитслужби на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 12.12.2017р. по день поновлення на посаді, стягнення з Південного офісу Держаудитслужби на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в суму 100000грн., підлягають частковому задоволенню, з урахуванням наступного.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зокрема, як встановлено судом, та вбачається з наявних у матеріалах справи документів, підставою для припинення ОСОБА_1 державної служби за угодою сторін слугувала заява позивача від 10.10.2017р. щодо надання щорічної основної оплачуваної відпустки, тривалістю 21 календарний день, та додаткової оплачуваної відпустки за стаж державної служби, тривалістю 40 календарних днів з 12.10.2017р., з наступним звільненням.

Припинення державної служби за ініціативою державного службовця або за угодою сторін врегульовано ст.86 Закону України "Про державну службу", відповідно до якої державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб'єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення.

Державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб'єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов'язків державним органом.

Суб'єкт призначення зобов'язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю.

Пунктом 1 статті 36 КЗпП України визначено, що однією з підстав припинення трудового договору є волевиявлення його сторін щодо звільнення за угодою (домовленістю) сторін. Припинення трудового договору за угодою сторін іноді використовується роботодавцем з метою незастосування імперативних норм, які регулюють порядок звільнення працівників з ініціативи роботодавця. Звільнення за угодою сторін дозволяє роботодавцю і працівнику уникнути трудових спорів, пов`язаних із розірванням трудового договору за іншими підставами з ініціативи роботодавця. Вказані обставини вимагають чіткого дотримання визначеної у законі процедури досягнення домовленості сторін щодо звільнення за цією підставою, та й взагалі щодо взаємного волевиявлення сторін договору щодо підстав його припинення.

Трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою. У звязку з чим, ініціативу щодо звільнення за угодою сторін може виявити як працівник, так і роботодавець.

Пунктом 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992р. №9 роз'яснено, що в разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п.1 ст.36 КЗпП (угода сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може відбутися лише тоді, коли власник або уповноважений ним орган і працівник дійшли взаємної згоди.

З наведеного слідує, що працівник не може бути звільнений за угодою сторін, якщо одна зі сторін не надає згоди на припинення трудового договору за вказаною підставою або не було досягнуто домовленості щодо дати такого звільнення. У такому разі трудовий договір може бути припинений з інших підстав, передбачених трудовим законодавством.

Припинення трудового договору за угодою сторін застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору, але пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за вказаною підставою може ініціюватись як працівником, так і власником або уповноваженим ним органом.

За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за угодою сторін не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою. Отже, при досягненні домовленості між працівником і роботодавцем трудовий договір припиняється у строк, визначений сторонами. Водночас, бажання однієї сторони трудового договору недостатньо для звільнення працівника за даною підставою, і анулювання такої домовленості щодо строку і підстави звільнення можливе лише за волевиявленням працівника та роботодавця.

Звільнення за угодою сторін визнається універсальним способом припинення договору, що має нейтральний характер, та є альтернативою звільнення з ініціативи роботодавця чи працівника. Дійсні причини припинення трудового договору спонукають сторони правочину досягти домовленості щодо припинення трудового договору саме за угодою сторін.

Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за угодою сторін можуть бути в письмовій або в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на приписи трудового законодавства, а також дата звільнення.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, судом встановлено, що основними умовами угоди про припинення трудового договору, щодо яких сторони трудового договору повинні дійти згоди, є підстава припинення трудового договору та строк, з якого договір припиняється. Водночас, визначення дати звільнення за згодою сторін є обов'язковою умовою такого звільнення.

Між тим, судом встановлено, що у заяві позивача - заступника начальника відділу організаційної роботи Південного офісу Держаудитслужби Державної аудиторської служби України ОСОБА_1 від 10.10.2017р. відсутнє посилання на звільнення за угодою сторін, а також дата такого звільнення.

Також, суд вважає за доцільне наголосити, що наявна на заяві ОСОБА_1 від 10.10.2017р. резолюція начальника Південного офісу Держаудитслужби ОСОБА_3 «до наказу за угодою сторін», також чіткої дати звільнення не містить.

До того ж, судом з»ясовано, що 12.12.2017р. ОСОБА_1 звернулась до начальника Південного офісу Держаудитслужби ОСОБА_3 із заявою щодо відкликання заяви про надання відпустки з наступним звільненням в частині «з наступним звільненням», та повідомлено, що ОСОБА_1 не бажає залишати роботу і не вимагає розірвання трудового договору, у звязку з чим викладено прохання допустити її до роботи.

Домовленість - це взаємна згода з високим рівнем відповідальності за ключовими питань (як правило, про права і обов'язки). Як правило, домовленості укладаються на якийсь термін.

Отже, суд повинен перевірити чи відповідає кінцевий результат такої домовленості, тому що є наслідком її укладення.

Відсутність належного волевиявлення не дає підстав вважати наявність наміру працівника звільнитись саме за згодою сторін, а сама по собі проста згода роботодавця задовольнити прохання працівника про звільнення, також не означає наявність угоди про припинення трудового договору за угодою сторін.

Таким чином, судом зясовано, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази щодо досягнення згоди про дату звільнення ОСОБА_1 за угодою сторін, та наявності волевиявлення працівника на припинення трудового договору, у звязку з чим трудовий договір не може бути припинено за вказаною підставою.

Розглядаючи питання, які мають загальний інтерес, органи державної влади повинні діяти коректно, дуже послідовно (рішення у справі «Беєлер проти Італії»).

Окрім того, як охоронець громадського порядку держава має моральне зобов`язання бути взірцевою, вона повинна стежити за тим, щоб такими були й державні органи, що захищають публічний порядок (рішення ЄСПЛ від 19.06.2001 у справі «Звежинський проти Польщі» (заява № 34049/96).

Суд неодноразово підкреслював особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії" "Онер'їлдіз проти Туреччини", "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" "Москаль проти Польщі").

Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах "Лелас проти Хорватії", "Тошкуце та інші проти Румунії") і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини", "Беєлер проти Італії").

Крім того, слід зазначити, що пріоритет міжнародного договору за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права для вирішення конкретного спору.

Одним із таких джерел є Висновок Венеціанської комісії «За демократію через право» (Мірило правовладця), ухвалений Венеціанською Комісією на 106-му пленарному засіданні 11-12 березня 2016 р. та схвалений Комітетом ОСОБА_5 на 1263-му засіданні 6-7 вересня 2016 року і Конгресом місцевих і регіональних влад ОСОБА_5 Європи на 31 й сесії 19-21 жовтня 2016 року.

Позиція Венеціанської Комісії полягає в тому, що засаднича вимога правовладця полягає в тому, що повноваження органів публічної влади має бути визначено приписами права. Позаяк законність висунуто щодо дій посадовців публічної влади, вона так само вимагає, щоб посадовці мали дозвіл на чинення дії та надалі діяли в межах повноважень, наданих їм, і як наслідок дотримувалися і матеріальних приписів права. Рівносильні має бути встановлено приписами права щоразу, коли здійснення повноважень публічних органів влади суб`єктам приватного сектору особливо (але не винятково) коли йдеться про повноваження примусового характеру. До того ж, органи публічної влади мають в активний спосіб охороняти засадничі права особи від їх порушення іншими приватними суб`єктами (п. 45) (ECtHR Brrbulescu v. Romania, 61496/08, 12 January 2016, § 52ff).

Відтак, беручи до уваги вищевикладене, суд дійшов висновку щодо необґрунтованості, та безпідставності винесення начальником Південного офісу Держаудитслужби ОСОБА_3 спірного Наказу Про звільнення ОСОБА_1М. від 11.10.2017р. №379-о.

При цьому, не заслуговують на увагу суду посилання позивача відносно того, що заяву від 10.10.2017р. щодо надання ОСОБА_1 щорічної основної оплачуваної відпустки, тривалістю 21 календарний день, та додаткової оплачуваної відпустки за стаж державної служби, тривалістю 40 календарних днів з 12.10.2017р. з наступним звільненням, написано під тиском начальника Південного офісу Держаудитслужби ОСОБА_3, оскільки жодних доказів на підтвердження означеного, позивачем суду не надано.

Відповідно до ч.1 ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у звязку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Отже, беручи до уваги вищевикладене, з урахуванням встановлення судом протиправності винесення начальником Південного офісу Держаудитслужби ОСОБА_3 оскаржуваного Наказу Про звільнення ОСОБА_1М. від 11.10.2017р. №379-о, позовна вимога щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу організаційної роботи Південного офісу Держаудитслужби Державної аудиторської служби України з 12.12.2017р., також підлягає задоволенню.

Згідно з ч.2 ст.235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до наявної у матеріалах справи Довідки Південного офісу Держаудитслужби від 25.01.2018р. №15-11-23-14/439, за підписом в.о. начальника ОСОБА_6, головного бухгалтера ОСОБА_7, заробітна плата ОСОБА_1 за останні два місяці, що передували звільненню з посади заступника начальника відділу організаційної роботи Південного офісу Держаудитслужби, склала 17603,11грн., з яких 8824,82грн. за жовтень 2017р., 8778,29грн. за листопад 2017р.

Постановою Кабінету ОСОБА_5 України від 8 лютого 1995року №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати, відповідно до пункту 2 якого середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

За приписами абзацу 3 пункту 3 Порядку обчислення середньої заробітної плати, усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

В пункті 6 Постанови «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999року №13 Пленум Верховного Суду України зазначив, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Отже, розрахунок грошового забезпечення за час вимушеного прогулу судом здійснено наступним чином: позивач ОСОБА_1 звільнена з посади 12.12.2017р. Останній день роботи є днем звільнення. Період вимушеного прогулу складає 60 робочих днів, зокрема, у період з 12.12.2017р. по 12.03.2018р. (день ухвалення судом рішення). Два попередні місяці, що передують звільненню жовтень-листопад 2017року. Кількість робочих днів - 8. Грошове забезпечення: 17603,11грн. : 8 днів = 2200,39грн./день х 60 днів вимушеного прогулу = 132023,40грн.

Таким чином, беручи до уваги наведене, а також те, що позовні вимоги позивача ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування Наказу начальника Південного офісу Держаудитслужби Про звільнення ОСОБА_1М. від 11.10.2017р. №379-о, поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу організаційної роботи Південного офісу Держаудитслужби Державної аудиторської служби України з 12.12.2017р., підлягають задоволенню, суд вважає за необхідне стягнути з Південного офісу Держаудитслужби на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 12.12.2017р. по день поновлення на посаді у загальному розмірі 132023,40грн.

При цьому, судом відхиляються, та не приймаються до уваги посилання відповідача Південного офісу Держаудитслужби на те, що з Наказом від 11.10.2017р. №379-о «Про звільнення ОСОБА_1М.» позивачка ознайомлена до написання заяви від 12.12.2017р. щодо відкликання заяви про надання відпустки з наступним звільненням в частині «з наступним звільненням», оскільки будь-які докази на підтвердження коли саме (о котрій годині) ОСОБА_1 ознайомлена зі змістом спірного наказу, відповідачем до матеріалів справи не додано.

Що стосується, позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення з Південного офісу Держаудитслужби моральної шкоди в суму 100000грн., суд не вбачає законодавчо передбачених підстав для її задоволення, з урахуванням наступного.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Моральна (немайнова) шкода - наслідки правопорушення, які не мають економічного змісту і вартісної форми і можуть полягати у: 1) фізичному болі та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, які фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, які фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у принижені честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна (немайнова) шкода може полягати у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності, прав, наданих споживачам, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми.

Моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відповідно до ст.1167 Цивільного кодексу України, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених ч.2 цієї статті.

Фактичною підставою для застосування такого виду відповідальності є наявність у діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого, з урахуванням особливостей, передбачених ст.1174 Цивільного кодексу України є шкода, протиправна поведінка та причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв'язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв'язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком. При цьому, в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Таким чином, враховуючи положення ст.1174 Цивільного кодексу України, котрими передбачено відповідальність за завдану шкоду незалежно від вини заподіювача, позивач має довести не лише протиправність поведінки відповідача, але й наявність самої моральної шкоди, та причинний зв'язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб, відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Крім цього, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Згідно з частиною 2 статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Між тим, судом встановлено, що позивачем ОСОБА_1 до матеріалів справи не додано жодних доказів на підтвердження заподіяння їй відповідачем Південним офісом Держаудитслужби моральної шкоди у вигляді моральних чи фізичних страждань, погіршення стану здоровя, тощо, як і не надано ґрунтовних пояснень та доказів на підтвердження того, з яких саме міркувань виходив позивач визначаючи спірну суму завданої, за його твердженням, відповідачем, моральної шкоди у розмірі 100000грн., а тому, на думку суду, означена позовна вимога ОСОБА_1, є необґрунтованою, та такою, що задоволенню не підлягає.

Відповідно до п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету ОСОБА_5 Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно з ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтю 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах субєкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно зі ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно зясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що уточнені позовні вимоги ОСОБА_1 до Південного офісу Держаудитслужби, Головного управління Державної казначейської служби в Одеській області, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів ОСОБА_2 Південного офісу Держаудитслужби ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування Наказу Про звільнення ОСОБА_1М. від 11.10.2017р. №379-о, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, та стягнення моральної шкоди в суму 100000грн., підлягають задоволенню частково, з вищеокреслених підстав.

Згідно з п.п.2,3 ч.1 ст.371 КАС України негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Керуючись ст.ст.72-77, 139, 194, ст.ст.241-246, 250, 255, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Південного офісу Держаудитслужби, Головного управління Державної казначейської служби в Одеській області, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів ОСОБА_2 Південного офісу Держаудитслужби ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування Наказу Про звільнення ОСОБА_1М. від 11.10.2017р. №379-о, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, та стягнення моральної шкоди в суму 100000грн., задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати Наказ начальника Південного офісу Держаудитслужби Про звільнення ОСОБА_1М. від 11.10.2017р. №379-о.

3. Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу організаційної роботи Південного офісу Держаудитслужби Державної аудиторської служби України з 12.12.2017р.

4. Стягнути з Південного офісу Держаудитслужби (65107, м.Одеса, вул.Канатна,83, код ЄДРПОУ 40477150) на користь ОСОБА_1 (65107, м.Одеса, вул.Італьянський бульвар,3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 12.12.2017р. по день поновлення на посаді у загальному розмірі 132023(сто тридцять дві тисячі двадцять три)грн. 40коп.

5. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу організаційної роботи Південного офісу Держаудитслужби Державної аудиторської служби України, та стягнення з Південного офісу Держаудитслужби на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у межах суми стягнення за один місяць, підлягає негайному виконанню, відповідно до п.п.2,3 ч.1 ст.371 КАС України.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст.ст.293,295 КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст.255 КАС України.

Суддя Харченко Ю.В.

.