Постанова

Іменем України

28 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 463/593/16-ц

провадження № 61-1636св17

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі :

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В. (суддя - доповідач), Хопти С.Ф.,

учасники справи:

заявник (боржник) - ОСОБА_2,

суб'єкт оскарження: старший державний виконавець Личаківського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції Пивовар Роман Ігорович,

заінтересована особа (стягувач) - ОСОБА_4,

представники заінтересованої особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4, в особі представників ОСОБА_5 та ОСОБА_6, на ухвалу Личаківського районного суду м. Львова, у складі судді Головатого Р. Я., від 04 липня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області, у складі колегії суддів: Копняк С. М., Берези В. І., Бойко С. М., від 17 жовтня 2016 року,

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду із скаргою на бездіяльність державного виконавця Личаківського ВДВС Львівського МУЮ Пивовара Р. І.

Свої вимоги заявник мотивувала тим, що на виконанні державного виконавця Личаківського ВДВС Львівського МУЮ Пивовара Р. І. знаходиться виконавче провадження № 44040991, відкрите 18 липня 2014 року на підставі виконавчого листа № 2-105/2009, виданого Личаківським районним судом м. Львова 17 квітня 2012 року, про стягнення з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_4 476 122 грн вартості не отриманого за договором майна. 16 квітня 2015 року державним виконавцем проведено опис і арешт нерухомого майна боржника, а саме: 1/2 частки квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1. Вказане нерухоме майно було передано на реалізацію за ціною 498 630 грн. Згідно з протоколом № 106803 від 06 серпня 2015 року електронні торги не відбулися у зв'язку з відсутністю допущених учасників торгів. 11 серпня 2015 року проведено уцінку майна на 25 %. Згідно протоколу № 122510 від 15 жовтня 2015 року торги не відбулися у зв'язку з відсутністю допущених учасників торгів. Вартість арештованого майна знижена на 50 %. Відповідно до протоколу № 134731 електронні торги від 17 грудня 2015 року не відбулися у зв'язку з відсутністю допущених учасників торгів. 18 грудня 2015 року державним виконавцем на адресу стягувача скеровано повідомлення з пропозицією залишити за собою нереалізоване нерухоме майно, на яку ОСОБА_4 погодилась.

29 січня 2016 року державним виконавцем Пивоваром Р. І. винесено постанову про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу та складено Акт про передачу майна стягувачу.

Заявник вважала, що такі дії державного виконавця є незаконними, оскільки оцінка вартості майна була проведена 27 квітня 2015 року та така оцінка відповідно до частини п'ятої статті 58 Закону України «Про виконавче провадження» дійсна 6 місяців, тобто до 27 жовтня 2015 року, в той час як постанова про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу та акт про передачу майна стягувачу прийняті державним виконавцем лише 29 січня 2016 року, що суперечить вимогам статті 62 Закону України «Про виконавче провадження».

Державним виконавцем не було повідомлено її про передачу на продаж майна шляхом проведення прилюдних торгів, аукціонів та уцінку майна. Також не було повідомлено про призначення експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні, чим позбавлено її можливості скористатися своїм правом на відвід оцінювача, передбаченим статтею 16 Закону України «Про виконавче провадження» (тут і далі у редакції, чинній станом на дату вчинення виконавчий дій).

Оскільки на підставі вищевказаної постанови про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу та акту про передачу майна стягувачу від 29 січня 2016 року за ОСОБА_4 зареєстровано право власності на нерухоме майно за номером 13170060, а саме: 1/2 квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, заявляла, що така реєстрація підлягає скасуванню.

Із урахуванням зазначеного, ОСОБА_2 просила суд скаргу задовольнити, визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця Личаківського ВДВС Львівського МУЮ Пивовара Р. І. щодо невжиття заходів для отримання нового звіту про оцінку майна, а також скасувати постанову старшого державного виконавця Личаківського ВДВС Львівського МУЮ ПивовараР. І. від 29 січня 2016 року про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу та акт державного виконавця від 29 січня 2016 року про передачу майна стягувачу.

Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 04 липня 2016 року скаргу ОСОБА_2 - задоволено частково.

Визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця Личаківського ВДВС Львівського МУЮ Пивовара Р. І. щодо невжиття заходів для отримання нового звіту про оцінку майна, після збігу шестимісячного строку від складання 27 квітня 2016 року висновку про оцінку майна у виконавчому провадженні № 4404099.

Визнано неправомірними та скасовано постанову старшого державного виконавця Личаківського ВДВС Львівського МУЮ Пивовара Р.І. від 29 січня 2016 року про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу та акт державного виконавця від 29 січня 2016 року про передачу майна стягувачу, винесені у виконавчому провадженні № 4404099. У задоволенні решти вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Судове рішення першої інстанції мотивоване тим, що відповідно до приписів частин першої та третьої статті 62 Закону України «Про виконавче провадження» реалізація арештованого майна, крім майна, вилученого з обігу згідно із законом, та майна, зазначеного у частині восьмій статті 57 цього Закону, здійснюється шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах.

У процесі вчинення вищевказаних виконавчих дій, державним виконавцем не враховано, що відповідно до частини п'ятої статті 58 Закону України «Про виконавче провадження» звіт про оцінку майна у виконавчому провадженні вважається чинним протягом шести місяців з дня його підписання суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання. Після закінчення цього строку оцінка майна проводиться повторно.

Проведення торгів із реалізації майна за ціною, визначеною відповідно до звіту про оцінку майна, який утратив чинність, є порушенням установлених законодавством правил про порядок реалізації майна на торгах, у тому числі правил про визначення стартової ціни реалізації майна, а саме: частини п'ятої статті 58 Закону України «Про виконавче провадження».

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 17 жовтня 2016 року ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що судом першої інстанції при розгляді справи не допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права.

Зокрема, апеляційний суд дійшов висновку про те, що звіт про оцінку майна є чинним, якщо від дня його підписання до дня проведення прилюдних торгів пройшло не більше шести місяців. Після збігу цього шестимісячного строку обов'язковою умовою призначення й проведення прилюдних торгів є отримання нового звіту про оцінку майна.

У листопаді 2016 року ОСОБА_4, в особі представників ОСОБА_5 та ОСОБА_6, подала касаційну скаргу на ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 04 липня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 17 жовтня 2016 року.

У касаційній скарзі, із урахуванням її уточненої редакції, заявник просить скасувати оскаржені судові рішення у частині задоволення скарги ОСОБА_2 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні скарги у повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що державний виконавець вчинив вчасно ті дії, які від нього вимагає закон для проведення торгів, зокрема, визначив ціну за актуальним звітом про оцінку майна. Призначення самої дати торгів - це дія, яка не входить до компетенції державної виконавчої служби, а є прерогативою ДП «Сетам». Чинність звіту про оцінку майна має значення для визначення ціни, а не для дати проведення самих торгів, а ціна була визначена вчасно і за актуальною оцінкою. А тому підстав для визнання дій чи бездіяльності державного виконавця протиправними немає. Передання майна на реалізацію втретє у межах дії звіту про оцінку від 27 квітня 2015 року, а також подальше винесення постанови про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу та відповідного акта державного виконавця про передачу майна стягувачу від 29 січня 2016 року було єдиним правильним способом здійснення виконавчого провадження у рамках закону.

13 лютого 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

25 лютого 2017 року ОСОБА_2 до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ було подано заперечення на касаційну скаргу, які мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій при вирішенні даного спору правильно застосували положення частини п'ятої статті 58 Закону України «Про виконавче провадження» та обґрунтовано дійшли висновку про часткове задоволення скарги.

10 листопада 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справу за скаргою ОСОБА_2 на дії та бездіяльність державного виконавця призначено до судового розгляду.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів». Відповідно до пункту 4 Перехідних положень ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

28 грудня 2017 року вищезазначену справу передано до Верховного Суду.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судами встановлено, що постановою державного виконавця від 18 липня 2014 року відкрито виконавче провадження № 44040991 на підставі виконавчого листа 2-05/2009, виданого 17 квітня 2012 року Личаківським районним судом м. Львова, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 476 122 грн вартості не отриманого за договором майна (а.с. 75).

16 квітня 2015 року державним виконавцем проведено опис та арешт нерухомого майна боржника, а саме: 1/2 частки квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 103).

Постановою державного виконавця від 25 лютого 2015 року призначено ОСОБА_7 експертом, суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для участі у виконавчому провадженні № 44040991 для надання письмового висновку, звіту про оцінку майна (акту оцінки майна) з питань встановлення початкової вартості нерухомого майна, а саме: 1/2 частки квартири за адресою АДРЕСА_1, з метою подальшої реалізації.

Згідно висновку про вартість вищевказаного майна від 27 квітня 2015 року, його вартість станом на 27 квітня 2015 року становить 498 630 грн (а.с. 91).

Сторонам виконавчого провадження скеровано витяг з висновку про вартість об'єкта оцінки від 27 квітня 2015 року, який отримано ОСОБА_2 07 травня 2016 року, що підтверджується копією повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 79, 101).

Начальником Личаківського ВДВС Львівського МУЮ 11 червня 2015 року подано заявку на реалізацію арештованого майна: 1/2 частки квартири за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 94).

Згідно з протоколом № 106803 від 06 серпня 2015 року проведення електронних торгів не відбулося у зв'язку з відсутністю допущених учасників торгів (а.с. 85).

11 серпня 2015 року державним виконавцем проведено уцінку майна на 25 % від початкової вартості згідно з висновком експерта, яка після уцінки становила 373 952 грн 50 коп. (а.с. 85).

Згідно з протоколом № 122510 від 15 жовтня 2015 року торги не відбулися у зв'язку з відсутністю допущених учасників торгів (а.с.86).

27 жовтня 2015 року державним виконавцем проведено уцінку майна на 50% від початкової вартості згідно з висновком експерта, яка після уцінки становила 249 315 грн (а.с. 86).

Згідно з протоколом № 134731 від 17 грудня 2015 року проведення електронних торгів не відбулося у зв'язку з відсутністю допущених учасників торгів (а.с. 87).

18 грудня 2015 року державним виконавцем на адресу стягувача скеровано повідомлення з пропозицією залишити за собою нереалізоване нерухоме майно за початковою ціною (а.с. 84).

Згідно з листом ОСОБА_4 від 25 грудня 2015 року, остання погодилась на залишення за собою нереалізованого майна боржника в рахунок погашення боргу (а.с. 84).

29 січня 2016 року державним виконавцем Пивоваром Р. І. винесено постанову про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, згідно з якою передано стягувачу по виконавчому провадженню ВП 44040991 ОСОБА_4 нереалізоване майно боржника в рахунок погашення боргу, а саме: 1/2 частки квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, за ціною 476 122 грн, що належить ОСОБА_2 на підставі дубліката свідоцтва про право власності на квартиру серія та номер НОМЕР_1, виданого 07 жовтня 2014 року відділом приватизації державного житлового фонду Галицького району Департаменту економічної політики Управління комунальної власності Львівської міської ради. 1/2 частка належна ОСОБА_2 на праві власності у квартирі АДРЕСА_1 визначена згідно рішення у справі № 2/463/2310/13, ухваленого 19 грудня 2013 року Личаківським районним судом м. Львова (а.с. 81).

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення у справі, дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог, оскільки проведення торгів з реалізації майна за ціною, визначеною звітом про оцінку майна, який утратив чинність, є порушенням встановлених законодавством правил про порядок реалізації майна на прилюдних торгах.

Відповідно до частини першої статті 62 Закону України «Про виконавче провадження» реалізація арештованого майна, крім майна, вилученого з обігу згідно із законом, та майна, зазначеного в частині восьмій статті 57 цього Закону, здійснюється шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах.

Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 01 квітня 2014 року № 332-р «Про проведення експерименту із запровадження реалізації арештованого майна шляхом проведення електронних торгів» наказом Міністерства юстиції України від 16 квітня 2014 року № 656/5 було затверджено Тимчасовий порядок реалізації арештованого майна шляхом проведення електронних торгів, відповідно до якого ДП «Інформаційний центр» Мін'юсту України є організатором електронних торгів та уповноважене на забезпечення здійснення заходів із створення та супроводження програмного забезпечення системи, технологічного забезпечення, збереження та захисту даних, що містяться у системі, здійснення організації та проведення електронних торгів, забезпечення збереження майна, виконання інших функцій, передбачених Тимчасовим порядком.

Згідно із частиною сьомою пункту 1 Тимчасового порядку електронні торги - це прилюдні торги, що здійснюються в електронній формі в Системі.

Правова природа продажу майна з прилюдних торгів дає підстави для можливості визнання торгів недійсними за правилами визнання недійсними правочинів, зокрема на підставі норм цивільного законодавства (статті 203, 215 ЦК України) про недійсність правочину як такого, що не відповідає вимогам закону, у разі невиконання вимог щодо процедури тощо.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Крім того, відповідно до частини першої статті 11 ЦК України цивільні права та обв'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Частиною другою цієї ж статті передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків можуть бути як правочини (пункт 1), так і інші юридичні факти (пункт 4).

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 202 ЦК України). Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (частина перша статті 203, частина перша статті 215 цього Кодексу).

За змістом статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

З огляду на приписи статей 32, 52 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV заходами примусового виконання рішень є, зокрема, звернення стягнення на майно боржника, що полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. За загальним правилом (частина перша статті 62 Закону № 606-XIV) реалізація арештованого майна здійснюється шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах.

Правова природа процедури реалізації майна на прилюдних торгах полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів. Ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення прилюдних торгів - це оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто правочин.

Тому відчуження майна з прилюдних торгів за своєю правовою природою відноситься до угод купівлі-продажу й така угода може визнаватись недійсною на підставі норм цивільного законодавства про недійсність правочину за статтями 203, 215 ЦК України.

Разом з тим Закон України «Про виконавче провадження» № 606-XIV допускає, що реалізація арештованого майна на прилюдних торгах може не відбутися. У такому випадку з метою забезпечення права стягувача - учасника виконавчого провадження Закон передбачає відповідний порядок дій, які повинен вчинити державний виконавець, а саме: повідомити стягувача про те, що арештоване майно не було реалізоване на прилюдних торгах після проведення повторної оцінки, та запропонувати стягувачу залишити це майно за собою (частина шоста статті 62 Закону № 606-XIV).

Якщо стягувач своєчасно і письмово не заявить про таке своє бажання, арешт з майна знімається і воно повертається боржникові (частина сьома статті 62 Закону № 606-XIV). Якщо ж стягувач заявить про бажання залишити нереалізоване на прилюдних торгах майно за собою, державний виконавець виносить постанову про передачу майна стягувачу, а за фактом такої передачі складає відповідний акт. При цьому майно передається саме стягувачу в рахунок погашення боргу, а відповідні постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на це майно (частина дев'ята статті 62 цього Закону).

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачене право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Крім визнання правочину недійсним, способами захисту цивільних прав та інтересів також можуть бути відновлення становища, яке існувало до порушення, та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, його посадових і службових осіб (стаття 16 ЦК України). За приписами статті 214 ЦПК України визначення характеру спірних правовідносин відповідно до установлених обставин у справі, а також визначення правової норми, яка підлягає застосуванню, належить до обов'язків суду.

Оскільки право на нерухоме майно перейшло до стягувача і зареєстровано за ним, то ефективним і належним способом захисту прав боржника у даних правовідносинах є пред'явлення до суду позову про визнання правочину про перехід права власності недійсним (заявлення інших похідних вимог) із залученням стягувача і державного виконавця як відповідачів, які підлягають розгляду в порядку позовного провадження.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1655цс16 та від 14 червня 2017 року у справі 6-1804цс16.

Згідно зі статтею 393 ЦК України серед способів захисту права власності закріплено визнання незаконним та скасування правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає закону і порушує права власника, за позовом власника.

Оскільки предметом розгляду за скаргою ОСОБА_2 були дії державного виконавця, пов'язані з реалізацією арештованого майна, що стали підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків осіб, то до таких правовідносин мають застосовуватися загальні положення про захист цивільних прав шляхом пред'явлення цими особами позову.

У зв'язку із вищезазначеним скаргу на дії державного виконавця суд мав залишити без розгляду і роз'яснити заявнику можливість вирішення спору у порядку позовного провадження.

Подання боржником скарги на рішення та дії державного виконавця не може забезпечити відновлення порушених прав на нерухоме майно, на яке було звернено стягнення.

Отже, враховуючи зазначене, судові рішення судів першої та апеляційної інстанції підлягають скасуванню із залишенням скарги ОСОБА_2 без розгляду.

Роз'яснити ОСОБА_2 її право на вирішення спору з приводу переходу права власності на 1/2 частки квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, в порядку позовного провадження.

Керуючись статтями 402, 409, 414, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_4, в особі представників ОСОБА_5 та ОСОБА_6, задовольнити частково.

Ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 04 липня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 17 жовтня 2016 скасувати.

Скаргу ОСОБА_2 на бездіяльність і рішення державного виконавця Личаківського ВДВС Львівського МУЮ Пивовара Р. І. залишити без розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийД. Д. Луспеник СуддіО. В. Білоконь Б. І. Гулько Є. В. Синельников С. Ф. Хопта