Верховний

Суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 918/313/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю.Я. - головуючого, суддів: Дроботової Т.Б., Кушніра І.В.,

секретар судового засідання - Овчарик В.М.,

за участю представників:

прокуратури - Томчук М.О. (за посвідченням),

позивача-1 - не з'явилися,

позивача-2 - Черепанов А.М. (директор),

відповідача - Самсонюк Я.О. (адвокат),

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - не з'явилися,

розглянувши в режимі відеоконференції касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Люкс Хаус Груп" на рішення Господарського суду Рівненської області від 24.07.2017 (суддя Войтюк В.Р.) та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 22.09.2017 (Дужич С.П. - головуючий, судді Тимошенко О.М., Мамченко Ю.А.)

за позовом заступника керівника Рівненської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Рівненської міської ради та Державно-комунального підприємства "Міське об'єднання парків культури та відпочинку м. Рівного"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Люкс Хаус Груп",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Державної екологічної інспекції у Рівненській області,

про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заступник керівника Рівненської місцевої прокуратури (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Рівненської міської ради (далі - Міськрада) та Державно-комунального підприємства "Міське об'єднання парків культури та відпочинку м. Рівного" (далі - ДКП "МО парків культури та відпочинку м. Рівного") звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Люкс Хаус Груп" (далі - ТОВ "Люкс Хаус Груп"), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Державна екологічна інспекція у Рівненській області (далі - Екологічна інспекція), про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки.

Позовні вимоги мотивовані наявністю у ДКП "МО парків культури та відпочинку м. Рівного" з 14.06.2007 постійного права користування спірною земельною ділянкою за адресою: м. Рівне, АДРЕСА_1, що підтверджується відповідним правовстановлюючим документом - актом серії НОМЕР_2. Відповідач самовільно використав частину зазначеної землі у своїх цілях шляхом замощення її плиткою, гравієм та піском. Цю обставину встановлено за результатами перевірки, проведеної Екологічною інспекцією, та підтверджено показаннями директора ТОВ "Люкс Хаус Груп" ОСОБА_1 З урахуванням вимог чинного земельного законодавства наведене є підставою для приведення предмета спору в первісний стан шляхом демонтажу на самовільно зайнятій земельній ділянці плитки, очищення її від гравію та піску. При цьому вимога ДКП "МО парків культури та відпочинку м. Рівного" до відповідача про приведення земельної ділянки у первісний стан залишилася поза увагою ТОВ "Люкс Хаус Груп", що стало підставою для звернення прокуратури до суду за захистом порушеного права в інтересах держави.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 24.07.2017, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 22.09.2017, позов задоволено.

Рішення місцевого суду та постанову апеляційного суду обґрунтовано положеннями статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), статті 151 Господарського кодексу України (далі - ГК), статей 12, 116, 125, 142, 152, 212 Земельного кодексу України (далі - ЗК), статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", статей 1, 8, 26, 29 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", статей 14, 121, 1311 Конституції України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру", Рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99, а також статей 32 - 34, 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) у редакції, чинній до 15.12.2017, з урахуванням яких суд дійшов висновку про доведеність належними та допустимими доказами обставин, з наявністю яких чинне законодавство пов'язує звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки.

Судом також було встановлено доведення та підтвердження належними доказами факту незаконного використання частини цієї земельної ділянки, шляхом замощення її плиткою, гравієм та піском, що є підставою для задоволення позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції та постановою апеляційної інстанції, 12.10.2017 відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на неправильне застосування та порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, зокрема приписів статей 123, 141, 143, 212 ЗК, статті 387 ЦК, статті 23 Закону України "Про прокуратуру", статей 29, 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", статей 1, 4, 7, 9 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" та статей 32 - 34, 43 ГПК у редакції, чинній до 15.12.2017, наголошуючи, що суди не обґрунтували належним чином підстав відхилення доводів відповідача про те, що самовільного зайняття ТОВ "Люкс Хаус Груп" зазначеної земельної ділянки не відбулося, дії з її благоустрою було вчинено за попередньою згодою із ДКП "МО парків культури та відпочинку м. Рівного" як постійним землекористувачем і на виконання вимог Містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки шляхом облаштування об'єктів благоустрою для подальшого розташування дитячих майданчиків, які підлягають передачі на баланс ДКП "МО парків культури та відпочинку м. Рівного".

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи (доводи, викладені у відзивах та запереченнях на касаційну скаргу)

ДКП "МО парків культури та відпочинку м. Рівного" у відзиві на касаційну скаргу просить оскаржувані рішення та постанову залишити без змін з тих мотивів, що: 1) судові акти попередніх інстанцій щодо звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки відповідають нормам Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та ЗК, оскільки саме за комунальним підприємством закріплено право постійного користування цим об'єктом, що підтверджується відповідним актом, виданим Міськрадою згідно з частинами 1, 2 статті 123 ЗК, однак ані відповідач не звертався про припинення права постійного землекористування та відповідного оформлення за ним права оренди, ані безпосередньо рада не вчиняла дій щодо позбавлення комунального підприємства зазначених правомочностей; 2) суди правомірно встановили, що відповідач отримав Містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки, яка перебуває в його користуванні на підставі договору суборенди за адресою: м. Рівне, АДРЕСА_2 та межує із прилеглою земельною ділянкою парку за адресою: м. Рівне, АДРЕСА_1, де відповідач у подальшому здійснив протиправні дії з предметом спору, а саме укладення бруківки, що є порушенням законодавства та підставою для задоволення позову шляхом відновлення первинного стану зазначеного земельного об'єкта.

Заступник керівника Рівненської місцевої прокуратури у відзиві на касаційну скаргу просить оскаржувані рішення та постанову залишити без змін, вважаючи безпідставними доводи відповідача про те, що самовільного зайняття ним земельної ділянки не відбулося, оскільки відповідний факт (самовільне зайняття) підтверджується робочим проектом із будівництва житлового багатоквартирного будинку по АДРЕСА_1, у м. Рівному, замовником якого є ТОВ "Люкс Хаус Груп", та притягненням директора цього товариства 17.03.2017 до адміністративної відповідальності за статтею 531 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Доводи, за якими суд касаційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої та (або) апеляційної інстанції

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як установлено судами першої та апеляційної інстанцій, під час розгляду господарської справи № 918/313/17, 17.10.2006 згідно з рішенням Рівненської міської ради № 290 передано в постійне користування ДКП "МО парків культури та відпочинку м. Рівного" земельну ділянку площею 22,7739 га із земель комунальної власності для обслуговування парку культури та відпочинку ім. Т. Шевченка, а 14.06.2007 видано державний акт на право постійного користування земельною серії НОМЕР_1.

Згідно з Містобудівними умовами та обмеженнями забудови земельної ділянки по АДРЕСА_1, у м. Рівному від 22.03.2013 земельна ділянка площею 0,3217 га перебувала у користуванні ТОВ "Люкс Хаус Груп", на підставі договору суборенди земельної ділянки від 04.12.2012 із цільовим призначенням "для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з площею забудови у 1 136,7 м2".

29.12.2015 директор ДКП "МО парків культури та відпочинку м. Рівного" у листі № 469 повідомив ТОВ "Люкс Хаус Груп" про необхідність звільнення самовільно зайнятої товариством земельної ділянки шляхом зняття бруківки та приведення земельної ділянки в попередній стан, однак жодної відповіді від ТОВ "Люкс Хаус Груп" не надходило.

У період із 2 по 10.06.2016 Екологічною інспекцією було проведено перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами ДКП "МО парків культури та відпочинку м. Рівного", за результатами якої встановлено, що на межі з територією парку ім. Т. Шевченка проведено будівництво будинку на АДРЕСА_1, у м. Рівне, замовником якого є ТОВ "Люкс Хаус Груп", а на земельній ділянці, виділеній у постійне користування ДКП "МО парків культури та відпочинку м. Рівного", створено газони і вимощено бруківку.

09.06.2016 про зазначені обставини повідомлено прокуратуру міста.

18.02.2017 за результатами проведеного досудового розслідування за фактом самовільного зайняття земельної ділянки, яка перебуває у користуванні ДКП "МО парків культури та відпочинку м. Рівному", не виявлено ознак кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 1971 Кримінального кодексу України, це провадження закрито за відсутністю складу кримінального правопорушення на підставі пункту 2 частини 1 статті 284 Кримінального процесуального кодексу України.

Сертифікованим інженером-землевпорядником Данилюком Ю.Б. за результатамиі проведення топографо-геодезичної зйомки спірної земельної ділянки визначено розміри зайнятої земельної ділянки парку, площа якої становить 0,0677 га, де під замощенням зайнято, а саме: плиткою - 0,0467 га; гравієм - 0,0159 га; піском - 0,0051 га.

За змістом акта перевірки дотримання вимог земельного законодавства ГУ Держгеокадастру в Рівненської області від 15.03.2017 №13 встановлено, що ТОВ "Люкс Хаус Груп" під час будівництва багатоквартирного будинку по АДРЕСА_1, у м. Рівному допустило самовільне зайняття шляхом замощення плиткою, гравієм та піском частини земельної ділянки загальною площею 0,0677 га., яка перебуває у постійному користуванні ДПК "МО парків культури та відпочинку м. Рівного".

Цього ж деня складено протокол № 0000001 стосовно ОСОБА_1 - директора ТОВ "Люкс Хаус Груп" про те, що під час будівництва багатоквартирного житлового будинку, шляхом вимощення плиткою, гравієм та піском для дитячого ігрового майданчику самовільно зайнято частину земельної ділянки загальною площею 0,0677 га, яка перебуває в користуванні ДКП "МО парків культури та відпочинку м. Рівного", що кваліфікується як порушення статей 125, 126 ЗК та вчинення правопорушення, передбаченого статтею 531 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Постановою державного інспектора в сфері державного контролю за використанням та охороною земель й дотримання вимог законодавства України про охорону земель Рівненської області від 17.03.2017 накладено адміністративне стягнення на ОСОБА_1 у виді штрафу в розмірі 340 грн, який порушником було сплачено порушником добровільно згідно з платіжним дорученням від 21.03.2017 № 63, та 1151,25 грн завданої шкоди.

В основу оскаржуваних рішення та постанови покладено висновки про те, що предмет спору належить позивачеві на праві постійного користування, що підтверджується відповідним правовстановлюючим документом - актом, отриманим ДКП "МО парків культури та відпочинку м. Рівного" відповідно до вимог чинного земельного законодавства.

Наразі суди одностайно дійшли висновку, що наведені обставини є підставою для задоволення позову шляхом приведення земельної ділянки у попередній стан, зокрема шляхом демонтажу плитки, очищення від гравію та піску, і повернення її землекористувачеві без відшкодування затрат, завданих за час незаконного користування нею.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Диспозицією положень статей 15 і 16 ЦК визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання чи оспорювання іншою особою, у тому числі шляхом звернення з позовом про відновлення порушеного права, зокрема через звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки. Зазначені норми узгоджуються із правомірними висновками судів попередніх інстанцій про належність способу захисту порушеного права у контексті спірних правовідносин.

Вимогами земельного законодавства чітко визначено порядок надання у користування природних ресурсів юридичним особам для здійснення господарської діяльності, а саме з моменту реєстрації цих прав (стаття 125, частина 2 статті 151 ЗК) та процедуру захисту таких осіб, у тому числі користувачів, за умов порушень їх прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані із позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (стаття 152 ЗК).

Так, згідно з положеннями статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельних ділянок - будь-які дії особи, що свідчать про фактичне використання не наданої їй земельної ділянки чи намір використовувати земельну ділянку до встановлення її меж у натурі (на місцевості), без одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації.

Як наслідок, самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки (частини 1, 2 статті 212 ЗК).

Зазначена спірна земельна ділянка площею 0,0677 га у м. Рівному перебуває в постійному користуванні ДКП "МО парків культури та відпочинку м. Рівного", а відповідач без належного на те дозволу (до одержання документа, що посвідчує право на неї, та його державної реєстрації), самовільно здійснив дії з фактичного використання цієї земельної ділянки шляхом вимощення її плиткою, гравієм і піском.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що зважаючи на збереження зазначеного права постійного користування, не зміною цільового призначення, а також те, що цю земельну ділянку не було передано третім особам, зокрема ТОВ "Люкс Хаус Груп", здійснення товариством будь-яких маніпуляцій, в тому числі замощення її плиткою, гравієм та піском, є самовільним зайняттям земельної ділянки, а отже протиправним використанням земельного об'єкта без дозволу законного правокористувача.

При цьому слушним є висновки судів попередніх інстанцій щодо правомірності звернення прокуратури в інтересах держави у спірних правовідносинах, зважаючи на таке.

За змістом положень Основного Закону на органи прокуратури України покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом (стаття 1311 Конституції України).

Згідно зі статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

При цьому поняття "інтереси держави" є оціночним і в кожному конкретному випадку прокурор чи його заступник самостійно визначає з посиланням на законодавство підстави подання позову, вказує, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (Рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99).

Отже, за таких обставин визначальним є обґрунтування органом прокуратури підстав для його звернення із позовом в інтересах відповідного суб'єкта владних повноважень - Рівненської міської ради та ДКП "МО парків культури та відпочинку м. Рівного", а також належність перевірки та підтвердження судами цих підстав із наведенням відповідного обґрунтування, що і було здійснено попередніми судовими інстанціями.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що зважаючи на положення статей 15, 16 ЦК, статті 151 ГК, статей 12, 116, 125, 152, 212 ЗК, статті 1 Закону УКраїни "Про державний контроль за використанням та охороною земель", статей 1, 8, 26, 29 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", статей 14, 121, 1311 Конституції України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру", Рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99, а також статей 32 - 34, 43 ГПК у редакції, чинній до 15.12.2017, позов, заявлений заступником керівника Рівненської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Рівненської міської ради та ДКП "МО парків культури та відпочинку м. Рівного" про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного в касаційній скарзі

Колегія суддів відхиляє як безпідставні посилання скаржника на те, що суди попередніх інстанцій під час розгляду справи порушили вимоги статті 23 Закону України "Про прокуратуру" щодо участі прокуратури як належного позивача у справі та відсутності обґрунтування для його звернення для захисту порушеного права держави, оскільки, звертаючись із позовом з метою захисту інтересів держави, прокурор у позовній заяві зазначив про порушення, допущені відповідачем у сфері земельних відносин, а саме порушення встановленого законом порядку використання земель шляхом самовільного їх зайняття особою, вчинення дій із нею (укладення бруківки), внаслідок чого відбулося користування землею без достатніх на те правових підстав.

Посилаючись на правомірність вчинення дій щодо предмета спору шляхом використання земельної ділянки, зокрема вимощення її плиткою, гравієм та піском, відповідач апелює до пункту 9 Містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, за адресою м. Рівне, АДРЕСА_1 від 22.03.013 № 01-М/41, та законності підстав для використання цієї земельної ділянки, яка перебуває у постійному користуванні ДКП "МО парків культури та відпочинку м. Рівного" на підставі державного акта серії НОМЕР_2.

Однак, колегія суддів не може погодитися із зазначеним, з огляду на таке.

У пункті 9 цього документа зазначено: "9. Вимоги щодо благоустрою з урахуванням положення Закону України "Про благоустрій населених пунктів" - виконати замощення та благоустрій вільної від забудови земельної ділянки, відновити благоустрій прилеглої території після завершення будівельних робіт. Реконструювати прилеглі фізкультурні площадки для загального використання, за погодженням з Рівненським кооперативним економічно-правовим коледжем. Виконати благоустрій прилеглої території парку з влаштуванням дитячих майданчиків загального користування".

При цьому містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки - документ, у якому викладено комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об'єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією. Планування та забудова земельних ділянок здійснюють їх власники чи користувачі в установленому законодавством порядку. До речі, право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації. Перелік документів для надання містобудівних умов та обмежень є вичерпним і передбачає надання, у тому числі, копії документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копії договору суперфіцію (статті 8, 26, 29 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").

Отже, для отримання містобудівних умов та обмежень заявник має бути власником або користувачем земельної ділянки, оскільки ці умови та обмеження видаються на конкретну земельну ділянку (а не сусідню чи прилеглу), позаяк із визначення терміна "містобудівні умови та обмеження" вбачається, що вимоги щодо благоустрою чи озеленення теж стосуються земельної ділянки, на якій зводиться будівництво, що є вільною від забудови.

Колегія суддів погоджується із правомірними висновками судів попередніх інстанцій про відсутність зазначеного права та правовстановлюючих документів у відповідача.

Крім того, передача земельних ділянок комунальної власності у користування юридичних осіб належить до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст і виникає з моменту державної реєстрації (статті 12, 123 ЗК).

Зокрема, позивач отримав відповідне право з 14.06.2007, що підтверджується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою серії НОМЕР_1. Зазначене право ним не припинено і не скасовано, а у відповідача такого права не виникло. При цьому відповідачем не доведено факту звернення до Рівненської міської ради щодо припинення права користування земельною ділянкою площею 0,0677 га в м. Рівному по вул. Соборна, 3-Д, яка перебуває в постійному користуванні ДКП "МО парків культури та відпочинку м. Рівного", рішення її передачу в оренду ТОВ "Люкс Хаус Груп" прийнято не було.

Колегія суддів погоджується із висновками попередніх судових інстанцій, що в пункті 9 Містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки від 22.03.2013 № 01-M/41 під "прилеглою територією парку" мається на увазі земельна ділянка площею 0.3217 га за адресою: м. Рівне, АДРЕСА_1, яка перебуває у користуванні ТОВ "Люкс Хаус Груп" і межує із сусідньою земельною ділянкою ДКП "МО парків культури та відпочинку м. Рівного" площею 22,7739 га за адресою: м. Рівне, АДРЕСА_2.

Зважаючи на викладене, зазначені доводи скаржника є необґрунтованими, а отже підстав для задоволення касаційної скарги немає.

Водночас, колегія суддів погоджується із викладеними у відзивах на касаційну скаргу доводами прокуратури та ДКП "МО парків культури та відпочинку м. Рівного" про безпідставність тверджень відповідача, що самовільного зайняття ним земельної ділянки не відбулося, оскільки відповідний факт підтверджується робочим проектом із будівництва житлового багатоквартирного будинку по АДРЕСА_1, у м. Рівному, замовником якого є ТОВ "Люкс Хаус Груп", та постановою від 17.03.2017 про накладення на директора цього товариства адміністративного стягнення у виді штрафу за вчинення правопорушення, передбаченого статтею 531 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд

Надаючи правову кваліфікацію доказам, понаданим сторонами, з урахуванням фактичних і правових підстав позовних вимог і заперечень на них, місцевий та апеляційний суди дійшли правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог і доведеність належними доказами підстав для задоволення позову заступника керівника Рівненської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Рівненської міської ради та ДКП "МО парків культури та відпочинку м. Рівного" про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки. Отже, оскаржувані рішення та постанову ухвалено із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права (статей 14, 121, 1311 Конституції України, статей 15, 16 ЦК, статті 151 ГК, статей 12, 116, 125, 142, 152, 212 ЗК, статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", статей 1, 8, 26, 29 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", статті 23 Закону України "Про прокуратуру", статей 32 - 34 , 43 ГПК).

З огляду на викладене колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позову.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК у редакції, чинній з 15.12.2017, суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Ураховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені відповідачем у касаційній скарзі, не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позову та фактично зводяться до переоцінки доказів і встановлених судом обставин, що в силу положень статті 300 ГПК не належить до повноважень касаційної інстанції, у зв'язку з чим підстав для задоволення касаційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваних рішення та постанови немає.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК слід покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 309, 314 - 317 ГПК, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Люкс Хаус Груп" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Рівненської області від 24.07.2017 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 22.09.2017 у справі № 918/313/17 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю.Я. Чумак

Судді: Т.Б. Дроботова

І.В. Кушнір