Верховний

Суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 916/2797/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т.Б. - головуючого, Краснова Є.В., Чумака Ю.Я.,

секретар судового засідання - Підгірська Г.О.,

за участю представників:

позивача - не з'явилися,

відповідачів - не з'явилися,

третьої особи - не з'явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради

на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 11.04.2017 та рішення Господарського суду Одеської області від 18.01.2017 у справі

за позовом Релігійної громади Церкви євангельських Християн-баптистів "Алілуйя"

до Одеської міської ради, Виконавчого комітету Одеської міської ради та Юридичного департаменту Одеської міської ради в особі Управління державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Фірми "Лебідь" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Департаменту комунальної власності Одеської міської ради,

про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності, скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2016 року Релігійна громада Церкви євангельських Християн-баптистів "Алілуйя" звернулася до господарського суду Одеської області з позовом до Одеської міської ради та Виконавчого комітету Одеської міської ради про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності від 24.12.2007 серії САВ №345341 на нежилу окремо розташовану будівлю, загальною площею 289,3 кв.м., розташовану за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 1/8, що видане Виконавчим комітетом Одеської міської ради на ім'я Одеської міської ради та скасування державної реєстрації права власності на зазначене нерухоме майно, проведену 10.01.2008 Комунальним підприємством "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості" (далі - КП "Одеське МБТІ) за Одеською міською радою.

Позовні вимоги з огляду на статтю 328 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статтю 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", положення Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" обґрунтовані тим, що державну реєстрація права власності на спірне нерухоме майно, за результатами якої видане спірне свідоцтво про право власності, було проведено під час чинності рішення господарського суду Одеської області від 29.08.2005 у справі №17/247-04-7138, яким визнано за Релігійною громадою Церкви євангельських Християн-баптистів "Алілуйя" право власності на спірну будівлю, яка ним збудована за власні кошти.

Крім того, позивач наголошував, що згідно з постановою Вищого адміністративного суду України від 05.10.2016 у справі № К/800/36531/15(815/2981/14) визнано протиправним та скасовано рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 22.08.2007 № 923 "Про реєстрацію об'єктів комунальної власності м. Одеси" в частині зобов'язання КП "Одеське МБТІ" провести технічну інвентаризацію та зареєструвати за Одеською міською радою об'єкт нежитлового фонду комунальної власності, оформити та видати Одеській міські раді свідоцтва про право власності на об'єкт нерухомого майна, що зазначений в пункті 99 додатку до цього рішення - окремо розташованої будівлі, загальною площею 289,3 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 1/8. Визнано протиправними дії Виконавчого комітету Одеської міської ради щодо видачі Одеській міській раді свідоцтва про право власності від 24.12.2007 року серії САВ № 345341 на нежилу окремо розташовану двоповерхову будівлю. Визнано протиправними дії КП "Одеське МБТІ" щодо державної реєстрації за територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради 20.01.2008 права власності на нерухоме майно. Зобов'язано реєстраційну службу скасувати державну реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно.

У відзиві на позовну заяву Одеська міська рада і Виконавчий комітет Одеської міської ради, заперечуючи проти задоволення позову, просили відмовити у його задоволенні посилаючись, зокрема на правомірність реєстрації права власності на спірну будівлю за територіальною громадою м Одеси в особі Одеської міської ради, оскільки на підставі рішення виконавчого комітету Одеської міської ради народних депутатів від 06.04.1992 все майно, розташоване в межах Центрального парку культури і відпочинку за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 1, у тому числі і літній кінотеатр "Генуя", який був збудований ще у 1946 році, було передано до комунальної власності. При цьому, чинним на момент прийняття спірного майна у комунальну власність законодавством, час виникнення права власності не пов'язувався із його державною реєстрацією.

Відповідачі наголошували на безпідставності тверджень позивача про те, що право власності територіальної громади м. Одеса на літній кінотеатр "Генуя" було припинено у зв'язку із знищенням майна. Проте, Одеська міська рада не втратила права на земельну ділянку під цим нерухомим майном і право на будівництво на цій земельній ділянці може бути реалізоване тільки за наявності відповідної згоди власника земельної ділянки.

Крім того, відповідачі зазначили, що будинок молитв, про який йдеться у позовній заяві, збудовано сторонніми особами внаслідок реконструкції об'єкта нерухомого майна комунальної власності на підставі договору оренди, укладеного з особою, яка не наділялася повноваженнями щодо розпорядження відповідним майном, а не в результаті створення нового об'єкта, як стверджував позивач, таким чином фактично йдеться про невід'ємні поліпшення об'єкта комунальної власності без згоди територіальної громади в особі належного органу на їх проведення та які відбулися поза волею власника майна.

На думку відповідачів, безпідставними є посилання позивача на рішення Господарського суду Одеської області від 29.08.2005 у справі № 17/247-04-7138, оскільки вказане рішення було скасовано постановою Вищого господарського суду України від 24.06.2008. Посилання позивача на постанову Вищого адміністративного суду України від 05.10.2016 у справі № К/800/36531/15(815/2981/14) також є необґрунтованими, оскільки суд адміністративної юрисдикції, виходячи з положень Кодексу адміністративного судочинства України перевіряє законність дій, бездіяльності або рішень органів місцевого самоврядування з позиції дотримання встановленої законодавством публічної процедури їх вчинення, натомість, питання виникнення речових прав на майно та їх легітимності належать до сфери компетенції господарського суду і саме у цій справі має бути встановлено відповідні обставини щодо виникнення права власності на майно.

У січні 2017 року Одеською міською радо Виконавчим комітетом Одеської міської ради в порядку статей 257 та 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) подано заяву про застосування строку позовної давності з посилання на обізнаність позивача про існування спірного свідоцтва про право власності на нерухоме майно з червня 2008, тобто дати порушення провадження у адміністративній справі № 815/2981/14.

Ухвалами Господарського суду Одеської області від 22.11.2016 і від 12.12.2016 залучено до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Юридичний департамент Одеської міської ради в особі Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради та Департамент комунальної власності Одеської міської ради. Залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Фірму "Лебідь" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 18.01.2017 (суддя Бездоля Ю.С.) позов Релігійної громади Церкви євангельських Християн-баптистів "Алілуйя" задоволено повністю. Визнано недійсним свідоцтво про право власності від 24.12.2007 серії САВ № 345341 на нежилу окремо розташовану будівлю, загальною площею 289,3 кв.м., розташовану за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 1/8, що видане Виконавчим комітетом Одеської міської ради на ім'я Одеської міської ради та скасовано державну реєстрацію права власності на це нерухоме майно.

Суд першої інстанції, беручи до уваги встановлені Вищим адміністративним судом України у постанові від 05.10.2016 у справі № К/800/36531/15(815/2981/14) обставини, у зв'язку з визнанням судом протиправним та скасування рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 22.08.2007 № 923 "Про реєстрацію об'єктів комунальної власності м. Одеси" в частині оформлення та видачі спірного свідоцтва про право власності, визнанням судом протиправними дій Виконавчого комітету Одеської міської ради щодо видачі Одеській міській раді спірного свідоцтва про право власності та протиправними дій КП "Одеське МБТІ" щодо здійснення за територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради державної реєстрації права власності на нерухоме майно - нежилу окремо розташовану будівлю, загальною площею 289,3 кв.м, за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 1/8, дійшов висновку про правомірність та обґрунтованість позовних вимог.

Стосовно заяви Одеської міської ради та Виконавчого комітету Одеської міської ради про застосування строків позовної давності, зважаючи на положення частини 5 статті 267 ЦК України, за якою позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності, з урахуванням тривалості розгляду справи адміністративними судами та встановлених Вищим адміністративним судом України у постанові від 05.10.2016 у справі №К/800/36531/15(815/2981/14) обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність захисту порушеного права позивача.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 11.04.2017 (Бєляновський В.В. - головуючий, Величко Т.А., Поліщук Л.В.) рішення Господарського суду Одеської області від 18.01.2017 залишено без змін із тих же підстав.

Не погоджуючись із судовими рішеннями, у касаційній скарзі Департамент комунальної власності Одеської міської ради, просить рішення Господарського суду Одеської області від 18.01.2017 і постанову Одеського апеляційного господарського суду від 11.04.2017 скасувати і прийняти нове рішення, яким відмовити Релігійна громада Церкви євангельських Християн-баптистів "Алілуйя" у задоволенні позову повністю, наголошуючи на безпідставності посилань судів на постанову Вищого адміністративного суду України від 05.10.2016 у справі № К/800/36531/15(815/2981/14), як на підставу для задоволення позовних вимог.

Скаржник вважає помилковим залишення судами поза увагою, що право комунальної власності Одеської міської ради на спірний об'єкт нерухомості виникло на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 № 311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю" та рішення виконавчого комітету Одеської міської ради народних депутатів від 06.04.1992 № 104 "Про прийняття до комунальної власності міста державного майна житлово-комунального господарства, охорони здоров'я народної освіти та культури". Таким чином, літній кінотеатр "Генуя" ніколи не вибував із власності територіальної громади, фактичне право власності міської ради на цей об'єкт у встановленому законом порядку не припинялося, а будівництво на місці об'єкта нерухомого майна, навіть за умови його незадовільного стану, не може бути підставою для припинення права власності однієї особи та виникнення майнових прав у іншої особи.

При цьому Департамент комунальної власності Одеської міської ради зазначив, що договір, на підставі якого фірмою "Лебідь" у формі товариства з обмеженою відповідальністю здійснювалося будівництво майна, про права на яке заявляє позивач, не може прийматися до уваги, оскільки договір оренди території колишнього кінотеатру укладено 25.06.1997 без відповідних прав на розпорядження майном за відсутності згоди його власника, а отже у позивача не виникло будь-якого майнового права на відповідне майно.

На думку скаржника, про неправомірність вимог позивача свідчить також неподання ним належних доказів на підтвердження наявності у нього права на будівництво, отримання земельної ділянки для цих цілей та укладення договору про пайову участь замовника будівництва у створенні та розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста.

У відзиві на касаційну Релігійна громада Церкви євангельських Християн-баптистів "Алілуйя" заперечуючи проти її задоволення, просить залишити судові рішення без змін з підстав недоведеність та необґрунтованості вимог скаржника.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Предметом спору у цій справі є вимога Релігійної громади Церкви євангельських Християн-баптистів "Алілуйя" про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності від 24.12.2007 серії САВ №345341 на нежилу окремо розташовану будівлю, загальною площею 289,3 кв.м., розташовану за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 1/8, що видане Виконавчим комітетом Одеської міської ради на ім'я Одеської міської ради та скасування державної реєстрації права власності на зазначене нерухоме майно, з посиланням на здійснення державної реєстрації права власності за Одеською міської радою та видачу свідоцтва під час дії судового рішення Господарського суду Одеської області від 29.08.2005 у справі №17/247-04-7138, яким визнано за Релігійною громадою Церкви євангельських Християн-баптистів "Алілуйя" право власності на спірну будівлю, яка ним збудована за власні кошти, а також з огляду на обставини, встановлені Вищим адміністративним судом України у постанові від 05.10.2016 у справі № К/800/36531/15(815/2981/14).

За змістом частин 1, 2, 4 статті 182 ЦК України (у редакції, чинній на час видачі спірного свідоцтва від 24.12.2007 та здійснення державної реєстрації права власності на нерухоме майно - 10.01.2008) право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Відносини, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно всіх форм власності, їх обмежень та правочинів щодо нерухомості врегульовано Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 № 1952-IV, за змістом статті 2 якого державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

За змістом частини 4 статті 8 державний реєстратор прав самостійний у прийнятті рішення про державну реєстрацію прав та відмову в такій реєстрації і здійснює повноваження тільки відповідно до закону. Дії державного реєстратора прав щодо державної реєстрації прав або відмови в такій реєстрації можуть бути оскаржені до суду.

Таким чином, здійснення державної реєстрації прав (їх обтяжень) на нерухоме майно за загальним правилом означає підтвердження державою фактів набуття, припинення чи переходу відповідних речових прав, що надає управненій особі право посилатися на відомості з Державного реєстру прав у спорах з третіми особами для підтвердження відповідних фактів у встановленому порядку.

Статтею 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що державна реєстрація речових прав скасовується в разі припинення дії договору, укладення іншого договору або винесення судом відповідного рішення, про що вносяться дані до Державного реєстру прав. Державна реєстрація обмежень речових прав скасовується на підставі актів органів державної влади чи органів місцевого самоврядування або їх посадових осіб, прийнятих у межах повноважень, визначених законом, або у разі припинення відповідного договору, про що вносяться дані до Державного реєстру прав.

Згідно зі статтею 321 ЦК України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

За змістом статті 327 ЦК України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

У Законі України "Про місцеве самоврядування в Україні" надано визначення поняття права комунальної власності - це право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування (стаття 1).

Відповідно до статті 6 цього Закону первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.

Органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та законами, є сільські, селищні, міські ради (частина 1 статті 10 Закону).

Виключну компетенцію сільських, селищних, міських рад визначено у статті 26 Закон України "Про місцеве самоврядування".

Так, органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати тощо.

Отже, суб'єктами права комунальної власності є територіальні громади села, селища, міста, від імені та в інтересах яких діють сільські, селищні, міські ради.

На виконання постанов Верховної Ради УРСР від 08.12.1990 "Про порядок введення в дію Закону Української РСР "Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування", від 26.03.1991 "Про введення в дію Закону Української РСР "Про власність" постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 № 311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)" затверджено перелік державного майна України, яке передається у власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальну власність). Установлено, що державне майно України, крім майна, яке належить до комунальної власності, є загальнодержавною (республіканською) власністю. Міністерствам і відомствам України, органам, уповноваженим управляти державним майном, доручено до 01.01.1992 здійснити передачу державного майна, яке перебуває у їх віданні, до комунальної власності згідно із затвердженим цією постановою переліком.

У пункті 3 цієї постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 № 311 установлено, що: розмежування майна між власністю областей, міст Києва та Севастополя і власністю районів, міст обласного підпорядкування, районів міст Києва та Севастополя провадиться облвиконкомами, Київським і Севастопольським міськвиконкомами з участю виконкомів нижчестоящих Рад народних депутатів; розмежування майна між власністю районів, міст обласного підпорядкування та власністю інших адміністративно-територіальних одиниць провадиться виконкомами районних і міських Рад народних депутатів з участю виконкомів районних у містах, міських районного підпорядкування, селищних і сільських Рад народних депутатів; передача державного майна, яке перебуває у віданні міністерств і відомств України, інших органів, уповноважених управляти державним майном, до складу комунальної власності, а також від однієї адміністративно-територіальної одиниці до іншої здійснюється безоплатно стосовно порядку, передбаченого постановою Ради Міністрів УРСР від 28.04.1980 № 285 "Про порядок передачі підприємств, об'єднань, організацій, установ, будинків і споруд", з наступним повідомленням про це органів державної статистики, податкових та фінансових органів.

Згідно з частиною 2 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.

Як убачається з матеріалів справи рішенням Одеської обласної ради народних депутатів від 25.11.1991 № 266-ХХІ затверджено перелік державного майна, яке передається у власність обласної ради народних депутатів, міст обласного підпорядкування і районів області, згідно з додатками № 1-3, зокрема, парки культури і відпочинку (том 1, а.с. 128-133).

Рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради народних депутатів від 06.04.1992 № 104 "Про прийняття до комунальної власності міста державного майна житлово-комунального господарства, охорони здоров'я народної освіти та культури" затверджено акти приймання-передачі та перелік державного майна комунальної власності міста за галузями, зокрема культури (додаток № 4).

Проте, зазначені документи не були предметом дослідження судами під час розгляду справи, відповідної оцінки їм надано не було, доводи відповідачів щодо наявності у територіальної громади міста в особі Одеської обласної ради права комунальної власності на спірне майно саме на підставі цих документів судами залишено поза увагою.

Статтею 386 ЦК України унормовано, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; інші юридичні факти (пункти 1, 4 частини 2 зазначеної норми).

Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події (частини 4-6 статті 11 ЦК України).

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, Релігійна громада Церкви євангельських Християн-баптистів "Алілуйя" обґрунтовуючи свої вимоги посилалося на здійснення державної реєстрації права комунальної власності на спірне майно та видачу свідоцтва під час дії рішення господарського суду Одеської області від 29.08.2005 у справі № 17/247-04-7138, яким визнано за Релігійною громадою Церкви євангельських Християн-баптистів "Алілуйя" право власності на спірну будівлю, яка ним збудована за власні кошти.

Судами під час розгляду справи установлено, що постановою Вищого господарського суду України від 24.06.2008 у справі № 17/247-04-7138 рішення Господарського суду Одеської області від 29.08.2005 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду Одеської області. На момент вирішення цього спору розгляд справи № 17/247-04-7138 не завершено.

Таким чином, на час розгляду судами справи № 916/2797/16 судового рішення про визнання за Релігійною громадою Церкви євангельських Християн-баптистів "Алілуйя" права власності на будівлю, загальною площею 289,3 кв.м., розташовану за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 1/8 не існувало. Наявності будь-яких інших доказів на підтвердження права власності Релігійної громади Церкви євангельських Християн-баптистів "Алілуйя" на спірну будівлю судами не встановлено, позивачем не надано.

Проте, суди першої та апеляційної інстанції задовольняючи позовні вимоги не встановили, на підставі належних та допустимих доказів, з урахуванням всіх доводів сторін, яке саме право, за захистом якого позивач звернувся до суду, у даному випадку та ким саме було порушене, що свідчить про передчасність висновків судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог Релігійної громади Церкви євангельських Християн-баптистів "Алілуйя".

Натомість, посилаючись на обставини, встановлені Вищим адміністративним судом України у постанові від 05.10.2016 у справі № К/800/36531/15(815/2981/14), як на підставу для задоволення позовних вимог Релігійної громади Церкви євангельських Християн-баптистів "Алілуйя" у цій справі № 916/2797/16, судами було залишено поза увагою, що ухвалою Верховного Суду України від 24.01.2017 у справі № К/800/36531/15(815/2981/14) за позовом Релігійної громади Церкви євангельських Християн-баптистів "Алілуйя" до реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції, комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації" Одеської міської ради, треті особи: Одеська міська рада, Департамент комунальної власності Одеської міської ради, про скасування рішення, визнання протиправними дій відкрито провадження у справі за заявою Виконавчого комітету Одеської міської ради про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 05.10.2016. Наведені обставини свідчать про передчасність висновків судів попередніх інстанцій про наявність підстав для застосування положень статті 35 Господарського процесуального кодексу України щодо преюдиції для даної господарської справи фактів, встановлених Вищим адміністративним судом України.

За змістом частин 1, 2 статті 300 ГПК України (у редакції, чинній після 15.12.2017 на час здійснення касаційного провадження), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Пунктом 2 частини 1 статті 308 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з частиною 3 статті 310 цього Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

За таких обставин колегія суддів вважає висновок судів першої та апеляційної інстанцій передчасним і таким, що зроблений без дослідження всіх зібраних у справі доказів, тому судові рішення у справі підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду слід урахувати наведене, надати оцінку правомірності вимог позивача, надати належну оцінку всім доводам учасників справи із належним обґрунтуванням прийняття або неприйняття відповідних доводів і доказів, а отже і встановити обставини щодо наявності або, навпаки, відсутності підстав для задоволення позову.

Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК).

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 2 частини 1 статті 308, статтями 314, 315, 317 ГПК, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради задовольнити частково.

2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 11.04.2017 та рішення Господарського суду Одеської області від 18.01.2017 у справі № 916/2797/16 скасувати, справу передати на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т.Б. Дроботова

Судді Є.В. Краснов

Ю.Я. Чумак