ПОСТАНОВА

Іменем України

28 лютого 2018 року

Київ

справа №826/28278/15

адміністративне провадження №К/9901/1801/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Шарапи В.М.,

суддів: Бевзенка В.М., Данилевич Н.А.,

за участю: секретаря судового засідання Корецького І.О.,

позивача: представник Годованюк О.В.,

відповідача: представники Петасюк Л.В., Юрченко Ю.В.,

третя особа на стороні відповідача Служба безпеки України: представник Михальченко А.О.,

третя особа на стороні відповідача Рада національної безпеки та оборони України: представник не прибув,

третя особа на стороні відповідача Національна рада з питань телебачення та радіомовлення: представник Кирилюк А.С.,

третя особа на стороні відповідача Державне агентство України з питань кіно: представник Команський О.-А.С.,

розглянувши в судовому засіданні в касаційній інстанції справу за позовом:

Політичної партії "Опозиційний блок"

до Міністерства культури України,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Служба безпеки України, Рада національної безпеки та оборони України, Національна рада з питань телебачення та радіомовлення, Державне агентство України з питань кіно

про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,

касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Політичної партії "Опозиційний блок" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва у складі колегії суддів: Келеберди В.І. (головуючий суддя), суддів Данилишина В.М., Качура І.А. від 19.01.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2017 у складі колегії суддів: Земляної Г.В. (головуючий суддя), суддів Ісаєнко Ю.А., Сорочко Є.О. від 28.11.2017

УСТАНОВИВ:

Політична партія "Опозиційний блок" звернулась до суду з адміністративним позовом до Міністерства культури України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Служба безпеки України, Рада національної безпеки та оборони України, Національна рада з питань телебачення та радіомовлення, Державне агентство України з питань кіно про визнання протиправними дій щодо складення та оприлюднення на офіційному веб-сайті Переліку осіб, які створюють загрозу національній безпеці, зобов'язання відповідача виключити осіб із Переліку осіб, які створюють загрозу національній безпеці, оприлюдненого на офіційному веб-сайті Міністерства культури України 24.12.2015.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.01.2017, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2017, у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Міністерством культури України на своєму офіційному веб-сайті 24.12.2015 оприлюднено Перелік осіб, що створюють загрозу національній безпеці України, до якого включені: ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40, ОСОБА_41, ОСОБА_42, ОСОБА_43, ОСОБА_44, ОСОБА_45, ОСОБА_46, ОСОБА_47, ОСОБА_48, ОСОБА_49, ОСОБА_50, ОСОБА_51, ОСОБА_52, ОСОБА_53, ОСОБА_54, ОСОБА_55, ОСОБА_56, ОСОБА_57, ОСОБА_58, ОСОБА_59, ОСОБА_60, ОСОБА_61, ОСОБА_62, ОСОБА_100, ОСОБА_101, ОСОБА_63, ОСОБА_64, ОСОБА_65, ОСОБА_66, ОСОБА_67, ОСОБА_68, ОСОБА_69, ОСОБА_70, ОСОБА_71, ОСОБА_72, ОСОБА_73, ОСОБА_74, ОСОБА_75, ОСОБА_76, ОСОБА_77, ОСОБА_78, ОСОБА_79, ОСОБА_80, ОСОБА_81, ОСОБА_82, ОСОБА_83, ОСОБА_84, ОСОБА_85, ОСОБА_86, ОСОБА_87, ОСОБА_88, ОСОБА_89, ОСОБА_90, ОСОБА_91, ОСОБА_92, ОСОБА_93, ОСОБА_94, ОСОБА_95, ОСОБА_96 (з 30.12.16), ОСОБА_97, ОСОБА_98. Даний Перелік складено на підставі списків діячів, діяльність та висловлювання яких створюють загрозу національній безпеці України, що сформовані Департаментом захисту національної державності Служби безпеки України від 04.08.2015 №5/1/1-25678, від 24.09.2015 №5/1/1-31473, від 25.11.2015 №5/1/1-38738, від 15.12.2015 №5/1/1-41202.

Суди попередніх інстанцій приймаючи оскаржувані судові рішення виходили з того, що відповідач оприлюднюючи вказаний Перелік діяв на підставі та в межах власних повноважень, оскільки Законом України від 05.02.2015 №159-ІІІ "Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту інформаційного телерадіопростору України" внесено зміни до частин 6 та 7 статті 15 Закону України "Про кінематографію", згідно яких Перелік осіб, які створюють загрозу національній безпеці, складає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах культури та мистецтв, на підставі звернень Ради національної безпеки і оборони України, Служби безпеки України, Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення. Судами відхилені обґрунтування позивача щодо порушення його конституційних прав та зазначено, що у такий спосіб позивач фактично вказує на ймовірну неконституційність Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту інформаційного телерадіопростору України", проте, вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів України є винятковою компетенцією Конституційного Суду України. Доводи позивача з приводу позбавлення його права на перегляд фільмів за участі осіб з цього Переліку судами не взяті до уваги з огляду на положення статті 15 Закону України "Про кінематограф", якою визначені підстави для відмови у видачі державного посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів, яка не передбачає автоматичної відмови у видачі відповідного посвідчення у разі появи у ньому осіб, включених до Переліку осіб, які створюють загрозу національній безпеці.

Позивачем - Політичною партією "Опозиційний блок" подано касаційну скаргу на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.01.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2017, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Аргументи скаржника на обґрунтування доводів касаційної скарги полягають у тому, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки тій обставині, що листи Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України від 04.08.2015 №5/1/1-25678, від 24.09.2015 №5/1/1-31473, від 25.11.2015 №5/1/1-38738, від 15.12.2015 №5/1/1-41202 направлялись відповідачу для врахування при складенні Переліку осіб, що створюють загрозу національній безпеці України і не містили жодного обґрунтування включення до них саме вказаних осіб. Скаржник вважає, що відповідач мав перевірити достовірність цих списків та з'ясувати чи дійсно, зазначені у них особи відповідають критеріям, необхідним для внесення до Переліку. Наголошує, що протиправні дії відповідача призвели до порушення статті 34 Конституції України, якою кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Скаржник зазначає, що відповідач у наданому ним роз'ясненні самостійно вказав про автоматичну заборону демонстрування і розповсюдження фільмів, у створенні якого брала участь особа, включена до Переліку осіб, що створюють загрозу національній безпеці України.

З посиланням на рішення, прийняті Європейським Суду з прав людини у справах: Handyside judgment of 7 December 1976, Series A No. 24, &49; Leander v Sweden, Series A No116 (1997), & 74; Z v Austria No 10392/83, 56 DR 13 (1988); Аутронік АГ від 22.05.1990, серія А, т 178 та Конституційним Судом України у справі №1-17/2005 від 22.09.2015, скаржник вказує, що протиправні дії відповідача фактично обмежили (звузили) право позивача на отримання інформації, що ніяк не узгоджується із конституційною моделлю захисту і гарантування прав і свобод громадян. Також, скаржник наголошує, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваної постанови врахував позицію лише відповідача та третіх осіб, без проведення належного витребування та глибинного дослідження всіх необхідних доказів, застосувавши спрощений поверхневий підхід до встановлення фактів.

Відповідачем - Міністерством культури України подано відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін. На обґрунтування відзиву на касаційну скаргу відповідач зазначає, що оспорювані дії щодо складення відповідачем та оприлюднення на офіційному веб-сайті Переліку осіб, які створюють загрозу національній безпеці вчинені ним на підставі та в межах власних повноважень у спосіб, передбачений частинами 6 та 7 статті 15 Закону України "Про кінематографію". Відповідач вважає, що в силу наведених приписів законодавства, його не наділено повноваженнями перевіряти правомірність включення певних осіб до Переліку. Вказує, що рішення щодо неконституційності частин 6 та 7 статті 15 Закону України "Про кінематографію" Конституційним Судом України не приймались, тому твердження скаржника щодо їх неконституційності є необґрунтованими. Наголошує, що внесення учасників фільму до даного Переліку не має наслідком автоматичної відмови у видачі чи анулювання державного посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів.

Третьою особою - Службою безпеки України подано відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін. На обґрунтування відзиву на касаційну скаргу зазначає, що повноваження щодо складення та оприлюднення Переліку осіб, які створюють загрозу національній безпеці належить до повноважень Міністерства культури України, а Служба безпеки України лише звертається до останнього з відповідною пропозицією. Вважає, що оспорюваними діями права позивача порушені не були, оскільки складення та оприлюднення даного Переліку не створило жодних правових наслідків для позивача, не мало впливу на його права і обов'язки.

Третьою особою - Радою національної безпеки та оборони України до закінчення встановленого судом строку відзивів на касаційну скаргу не подано.

Третьою особою - Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення подано відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін. На обґрунтування відзиву на касаційну скаргу зазначає, що Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення є органом, який стежить за дотриманням ліцензіатами вимог законодавства у сфері телерадіомовлення та в разі виявлення ознак порушень звертається до Державного агентства України з питань кіно з відповідною інформацією для подальшого реагування та застосування санкцій.

Третьою особою - Державним агентством України з питань кіно подано відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін. На обґрунтування відзиву на касаційну скаргу зазначає, що складення та оприлюднення Переліку осіб, які створюють загрозу національній безпеці належить до компетенції Міністерства культури України і Законом України "Про кінематографію" Державне агентство України з питань кіно не наділене повноваженнями брати участь у формуванні цього Переліку. Третя особа також наголошує, що жодних рішень щодо неконституційності норм Закону України "Про кінематографію" Конституційним Судом України не приймалось, тому доводи касаційної скарги стосовно порушення і звуження конституційних прав скаржника мають характер припущень.

Перевіривши доводи та вимоги касаційної скарги, а також правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів касаційного суду дійшла висновку, що підстави для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних рішень і ухвалення нового рішення, встановлені статтею 351 КАС України, відсутні.

04.06.2015 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту інформаційного телерадіопростору України" від 05.02.2015 №159-VIII, яким внесено зміни до статті 15 Закону України "Про кінематографію" від 13.01.1998 №9/98-ВР (надалі - Закон №9/98-ВР).

У пояснювальній записці до проекту Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту інформаційного телерадіопростору України" від 05.02.2015 №159-VIII зазначено, що метою законопроекту є запровадження правового механізму захисту національної безпеки України в інформаційній сфері шляхом обмеження в Україні будь-яких форм пропаганди, що використовуються державою-окупантом.

Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцевих положень" цього Закону визначено, що у цілях його застосування враховується, що станом на день його прийняття державою-агресором та державою-окупантом є Російська Федерація.

Відповідно до частин 6-7 статті 15 Закону №9/98-ВР, Перелік осіб, які створюють загрозу національній безпеці, складає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах культури та мистецтв, на підставі звернень Ради національної безпеки і оборони України, Служби безпеки України, Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах культури та мистецтв, оприлюднює на своєму офіційному веб-сайті Перелік осіб, які створюють загрозу національній безпеці, та забезпечує своєчасне його оновлення.

Згідно з пунктом 1 Положення про Міністерство культури України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2014 №495, останнє виступає центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України та головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах культури та мистецтв, а також у сфері кінематографії.

Отже, Міністерство культури України наділене повноваженнями щодо складення, оприлюднення на офіційному веб-сайті та забезпечення своєчасного оновлення Переліку осіб, які створюють загрозу національній безпеці, передбаченого у статті 15 Закону №9/98-ВР. Складення даного Переліку Міністерством культури України здійснюється на підставі звернень органів, визначених статтею 15 Закону №9/98-ВР, до яких віднесено, в тому числі, Службу безпеки України.

Судами попередніх інстанції на основі досліджених під час розгляду справи доказів встановлено, що Перелік осіб, які створюють загрозу національній безпеці, оприлюднений на офіційному веб-сайті Міністерства культури України 24.12.2015, відповідачем було складено на підставі листів, отриманих від Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України від 04.08.2015 №5/1/1-25678, від 24.09.2015 №5/1/1-31473, від 25.11.2015 №5/1/1-38738, від 15.12.2015 №5/1/1-41202, згідно яких, останнім проведено аналіз діяльності ряду закордонних діячів культури і мистецтв (у тому числі Російської Федерації), які публічно підтримали анексію Криму та військову агресію проти України, висловлювали заперечення державного суверенітету та незалежності України та за результатами роботи направлено списки цих осіб для врахування Міністерством культури України при складанні Переліку осіб, які створюють загрозу національній безпеці.

Частиною 1 статті 1 Закону України "Про основи національної безпеки України" від 19.06.2003 №964-IV визначено, що загрози національній безпеці - наявні та потенційно можливі явища і чинники, що створюють небезпеку життєво важливим національним інтересам України (абзац 4).

Абзацом 7 статті 9 Закону України "Про основи національної безпеки України" від 19.06.2003 №964-IV передбачено, що відповідно до Конституції і законів України: міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Служба безпеки України та Служба зовнішньої розвідки України в межах своїх повноважень забезпечують виконання передбачених Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України завдань, здійснюють реалізацію концепцій, програм у сфері національної безпеки, підтримують у стані готовності до застосування сили та засоби забезпечення національної безпеки.

Частиною 1 статті 10 Закону України "Про основи національної безпеки України" від 19.06.2003 №964-IV встановлено, що основними функціями суб'єктів забезпечення національної безпеки є, серед іншого: постійний моніторинг впливу на національну безпеку процесів, що відбуваються в політичній, соціальній, економічній, екологічній, науково-технологічній, інформаційній, воєнній та інших сферах, релігійному середовищі, міжетнічних стосунках; прогнозування змін, що відбуваються в них, та потенційних загроз національній безпеці; прогнозування, виявлення та оцінка можливих загроз, дестабілізуючих чинників і конфліктів, причин їх виникнення та наслідків прояву; розроблення науково обґрунтованих пропозицій і рекомендацій щодо прийняття управлінських рішень з метою захисту національних інтересів України; запобігання та усунення впливу загроз і дестабілізуючих чинників на національні інтереси (абзаци 7, 9-11).

У свою чергу, відповідно до частини 1 статті 1, статті 2 Закону України "Про Службу безпеки України" від 25.03.1992 №2229-XII, Служба безпеки України - це державний правоохоронний орган спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України, на який покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці. До завдань Служби безпеки України також входить попередження, виявлення, припинення та розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління і економіки та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.

Зокрема, згідно з пунктом 1 статті 24 Закону України "Про Службу безпеки України" від 25.03.1992 №2229-XII, Служба безпеки України відповідно до своїх основних завдань зобов'язана здійснювати інформаційно-аналітичну роботу в інтересах ефективного проведення органами державної влади та управління України внутрішньої і зовнішньої діяльності, вирішення проблем оборони, соціально-економічного будівництва, науково-технічного прогресу, екології та інших питань, пов'язаних з національною безпекою України.

Частиною 1 статті 8 Закону України "Про Службу безпеки України" від 25.03.1992 №2229-XII передбачено, що Служба безпеки України взаємодіє з державними органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, які сприяють виконанню покладених на неї завдань.

Пунктом 2 частини 1 статті 25 Закону України "Про Службу безпеки України" від 25.03.1992 №2229-XII встановлено, що Службі безпеки України, її органам і співробітникам для виконання покладених на них обов'язків надається право подавати органам державної влади, органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям усіх форм власності обов'язкові для розгляду пропозиції з питань національної безпеки, зокрема, із забезпечення охорони державної таємниці.

Таким чином, структурний підрозділ Служби безпеки України - Департамент захисту національної державності, формуючи вказані списки, виходив з завдань, передбачених Законами України "Про основи національної безпеки України" від 19.06.2003 №964-IV і "Про Службу безпеки України" від 25.03.1992 №2229-XII.

Колегія суддів відхиляє твердження скаржника щодо необхідності здійснення відповідачем перевірки обґрунтованості складення вказаних списків, оскільки питання щодо включення до нього конкретної особи вирішується безпосередньо Службою безпеки України за наслідками проведеної інформаційно-аналітичної роботи в межах власних повноважень. Рішення, дії чи бездіяльність Служби безпеки України з приводу формування зазначених списків, включення до них певних осіб та/або їх направлення до Міністерства культури України не були предметом оскарження в межах заявленого позивачем адміністративного позову.

При цьому, повноваження щодо складення Міністерством культури України Переліку осіб, які створюють загрозу національній безпеці на підставі звернень Служби безпеки України, визначені частинами 6-7 статті 15 Закону №9/98-ВР, не передбачають можливості ставити під сумнів достовірність наведених у цих зверненнях відомостей.

Відповідно до частини 1 статті 15 Закону №9/98-ВР, право на розповсюдження і демонстрування національних та іноземних фільмів на всіх видах носіїв зображення надається суб'єктам кінематографії центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері кінематографії. Документом, який засвідчує це право та визначає умови розповсюдження і демонстрування, є державне посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів.

Згідно з частиною 3 статті 15 Закону №9/98-ВР, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері кінематографії, відмовляє у видачі державного посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів за наявності принаймні однієї з таких підстав: одним з учасників фільму є фізична особа, включена до Переліку осіб, які створюють загрозу національній безпеці, оприлюдненому в установленому порядку (абзац 4).

Частиною 4 статті 15 Закону №9/98-ВР передбачено, що державне посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів може бути анульоване та скасована державна реєстрація фільму у разі виявлення обставин, передбачених частиною третьою цієї статті, після видачі державного посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільму, зокрема, внесення одного з учасників фільму до Переліку осіб, які створюють загрозу національній безпеці, оприлюдненому в установленому порядку (абзац 4).

Частиною 5 статті 15 Закону №9/98-ВР визначено, що рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері кінематографії, про відмову у видачі державного посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів та його анулювання може бути оскаржене у судовому порядку.

Також, відповідно до частини 2 статті 6 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" від 21.12.1993 №3759-XII (надалі - Закон №3759-XII), не допускається використання телерадіоорганізацій для трансляції аудіовізуальних творів (фільмів, телепередач, крім інформаційних та інформаційно-аналітичних телепередач), одним із учасників яких є особа, внесена до Переліку осіб, які створюють загрозу національній безпеці, оприлюдненого на веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах культури та мистецтв. При цьому учасником аудіовізуального твору вважається фізична особа, яка брала участь у його створенні під власним ім'ям (псевдонімом) або як виконавець будь-якої ролі, виконавець музичного твору, що використовується в аудіовізуальному творі, автор сценарію та/або текстів чи діалогів, режисер-постановник, продюсер (абзац 10).

Згідно з частиною 5 статті 28 Закону №3759-XII, ліцензіат не має права розповсюджувати програми і передачі, трансляція яких не допускається згідно з вимогами частини другої статті 6 цього Закону, а також програми, здатні впливати на нормальний фізичний, розумовий або моральний розвиток дітей та юнацтва, і програми, що містять сцени, які викликають жах, сцени вбивства, насилля (фізичного чи психологічного), сцени, звернені до сексуальних інстинктів.

Частиною 6 статті 70 Закону №3759-XII передбачено, що в разі виявлення порушення телерадіоорганізацією або провайдером програмної послуги вимог законодавства уповноважений орган вживає до порушника санкції або надсилає до Національної ради подання відповідно до вимог закону. У разі виявлення Національною радою ознак порушення телерадіоорганізаціями законодавства про кінематографію щодо квоти демонстрування національних фільмів та щодо розповсюдження чи демонстрування творів, розповсюдження і демонстрування яких заборонено законодавством про кінематографію, Національна рада складає про це відповідний акт та передає його центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері кінематографії, для вжиття заходів, передбачених законодавством.

Пунктом 1 Положення про Державне агентство України з питань кіно, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2014 N277 встановлено, що останнє є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра культури і який реалізує державну політику у сфері кінематографії.

Отже, прийняття рішення про відмову у видачі державного посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів та/або про його анулювання віднесене до повноважень Державного агентства України з питань кіно.

Тому колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що факт складання Переліку осіб, які створюють загрозу національній безпеці України не має наслідком автоматичної відмови у видачі чи анулювання державного посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів, оскільки таке рішення приймається Державним агентством України з питань кіно, а не відповідачем, за результатом вирішення матеріалів по кожному фільму.

З огляду на наведені норми законодавства та враховуючи, що зазначений висновок узгоджується з позицією відповідача, яка викладена у відзиві на касаційну скаргу, колегія суддів не приймає до уваги посилання скаржника на роз'яснення, надані Міністерством культури України, у відповідності до яких нормами Закону №9/98-ВР встановлено автоматичну заборону демонстрування і розповсюдження фільмів, у яких хоча би одна особа, що брала участь у створенні фільму, внесена до Переліку осіб, які створюють загрозу національній безпеці.

Відповідно до статті 34 Конституції України, кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Згідно з статтею 10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (надалі - Конвенція), кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.

Отже, здійснення свободи вираження поглядів, яку захищає ця стаття, може підлягати обмеженням, які проте мають бути чітко роз'яснені, а потреба у них переконливо встановлена. Для того, щоб втручання було виправданим за статтею 10 Конвенції, воно має бути "встановленим законом", переслідувати одну або більше легітимних цілей, зазначених у другому пункті цього положення, та бути "необхідним в демократичному суспільстві" - тобто пропорційним переслідуваній меті.

Так, втручання у право особи на свободу вираження поглядів становитиме порушення статті 10 Конвенції, якщо воно не підпадатиме під один з винятків, встановлених пунктом 2 статті 10 Конвенції.

Водночас, оспорювані дії відповідача, в контексті стверджуваних скаржником обмежень його права на свободу вираження поглядів, вчинені з дотриманням критеріїв, встановлених статтею 34 Конституції України та частиною 2 статті 10 Конвенції, оскільки вчинення цих дій відповідачем прямо обумовлювалось Законом №9/98-ВР та було необхідним в інтересах національної безпеки.

Тому, колегія суддів не погоджується з доводами скаржника в цій частині та відхиляє його поислання на рішення, прийняті Європейським Суду з прав людини у справах: Handyside judgment of 7 December 1976, Series A No. 24, &49; Leander v Sweden, Series A No116 (1997), & 74; Z v Austria No 10392/83, 56 DR 13 (1988); Аутронік АГ від 22.05.1990, серія А, т 178 та Конституційним Судом України у справі №1-17/2005 від 22.09.2015, які стосуються випадків, коли обмеження цього права було неможливим.

За приписами частини 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, касаційна скарга Політичної партії "Опозиційний блок" підлягає залишенню без задоволення, а постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.01.2017 та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2017 - залишенню без змін.

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Політичної партії "Опозиційний блок" залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.01.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2017 у справі №826/28278/15 за адміністративним позовом Політичної партії "Опозиційний блок" до Міністерства культури України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Служба безпеки України, Рада національної безпеки та оборони України, Національна рада з питань телебачення та радіомовлення, Державне агентство України з питань кіно про визнання протиправними дій, зобов'язання відповідача вчинити певні дії залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

...........................

...........................

...........................

В.М. Шарапа

В.М. Бевзенко

Н.А. Данилевич ,

Судді Верховного Суду