Справа № 706/1685/16-ц

2/706/22/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 лютого 2018 року м.Христинівка

Христинівський районний суд Черкаської області

в складі: головуючого судді Орендарчука М.П.,

за участю секретаря Пізняк Т.В.,

представника позивача ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні м.Христинівка справу за позовом Уманської місцевої прокуратури Черкаської області в інтересах держави до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, ОСОБА_2, СВК «Екопродукт» про визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсним свідоцтва про право власності та витрибовування земельної ділянки у державну власність,

встановив:

Позивач звернувся в суд з позовом в інтересах держави до відповідачів про визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсним свідоцтва про право власності та витрибовування земельної ділянки у державну власність, посилаючись на те, що відповідно до ст. 131-1 Конституції України на прокуратуру покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, визначеному законом.

Статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що представництво прокурором інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший субєкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Дана норма ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» кореспондує ст. 45 ЦПК України.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 №3-рп/99 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх субєктів права власності та господарювання тощо).

Земля, положеннями ст. 14 Конституції України та ст. 1 ЗК України, визнана основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

У державній власності перебувають усі землі України, за винятком земель, переданих у приватну і комунальну власність.

Виходячи із норм ст. ст. 13, 14 Конституції України, ст. ст. 177, 181, 324, гл. 30 Цивільного кодексу України земля та земельні ділянки є об'єктами цивільних прав, а держава та територіальні громади через свої органи беруть участь у земельних відносинах з метою реалізації цивільних та інших прав у приватноправових відносинах, тобто прав власників земельних ділянок.

З положень ст. ст. 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України, ст. ст. 11, 16, 167, 169, 374 ЦК України, ст. ст. 80, 84, 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України випливає, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок.

Статтею 122 Земельного кодексу України визначені повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок із земель державної та комунальної власності у власність або користування.

Отже, правовідносини, повязані із вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула із державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Аналогічних правових позицій при вирішенні питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи притримується і Європейський суд з прав людини, який у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес» (п.54 рішення).

Таким чином, прийняття Головним управлінням Держгеокадастру у Черкаській області (далі по тексту відповідач 1) з порушенням вимог земельного законодавства наказу про передачу ОСОБА_2 (далі по тексту відповідач 2) у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення та протиправне вибуття землі із державної власності беззаперечно становить суспільний інтерес, а звернення із позовом прокурора на захист інтересу держави відповідає принципу розумної «пропорційності» між втручанням у права фізичної особи та інтересами суспільства.

Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області є органом, що здійснює від імені та в інтересах держави правомочності, що пов'язані з володінням, користуванням і розпоряджанням земельними ділянками державної власності, тобто виступає субєктом владних повноважень у спірних правовідносинах, на який законом покладено обовязок захищати порушені права держави у сфері земельних відносин, як політико-правової організації суспільства.

Неналежне виконання ГУ Держгеокадастру у Черкаській області покладених на нього функцій, передача у власність відповідачу 2 земельної ділянки із порушенням встановленого порядку, свідчить про нездійснення належного захисту інтересу держави субєктом владних повноважень та являється виключним випадком для звернення прокурора з позовом до суду.

Зважаючи на те, що прокурором оспорюється прийнятий відповідачем 1 наказ, тому до суду він звертається в статусі позивача.

Встановлено, що розпорядженням Христинівської районної державної адміністрації №169/01-02-1 від 23.12.2012 ОСОБА_2 передано у власність земельну ділянку площею 0,5999 га, кадастровий номер 7124655300:02:003:0170, розташовану в адміністративних межах Верхняцької селищної ради Христинівського району Черкаської області, за межами населеного пункту, для ведення особистого селянського господарства.

28.11.2012 відповідачу 2 на підтвердження права власності на вищевказану земельну ділянку видано державний акт серії ЯМ №246925.

У подальшому наказом ГУ Держгеокадастру у Черкаській області № ЧК/7124655300:02:001/00001500 від 04.12.2013 ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення орієнтовним розміром 1,4000 га із земель державної власності у власність, розташованої в адміністративних межах Верхняцької селищної ради Христинівського району Черкаської області за межами населеного пункту.

На виконання наказу від 04.12.2013 відповідачем 2 виготовлено проект із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність.

05.02.2014 Головним управлінням Держгеокадастру у Черкаській області видано наказ № ЧК/7124655300:02:003/00002000, яким затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку сільськогосподарського призначення із земель державної власності площею 1,4000 га (кадастровий номер 7124655300:02:003:0181) у приватну власність для ведення особистого селянського господарства в адмінмежах Верхняцької селищної ради Христинівського району Черкаської області, за межами населеного пункту.

25.02.2014 право власності на земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_2 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Підставою для внесення запису до Реєстру стало рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером: 11169799 від 25.02.2014.

Таким чином, ОСОБА_2 є власником двох земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, які отримав безоплатно, на підставі ст. ст. 116, 118, 121 Земельного кодексу України, а саме: земельної ділянки площею 0,5999 га, кадастровий номер 724655300:02:003:0170 та земельної ділянки площею 1,4000 га, кадастровий номер 7124655300:02:003:0181, що розташовані в адміністративних межах Верхняцької селищної ради Христинівського району.

Так як, спірна земельна ділянка розташована в адміністративних межах Верхняцької селищної ради Христинівського району Черкаської області, тому справа підсудна Христинівському районному суду як суду першої інстанції загальної юрисдикції.

А тому просив суд:

Визнати незаконним та скасувати наказ ГУ Держземагенства у Черкаській області від 05.02.2014 № ЧК/7124655300:02:003/00002000, яким затверджено проект землеустрою та передано у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку сільськогосподарського призначення із земель державної власності площею 1,4000 га (кадастровий номер 7124655300:02:003:0181) для ведення особистого селянського господарства в адмінмежах Верхняцької селищної ради Христинівського району Черкаської області, за межами населеного пункту.

Визнати недійсним свідоцтво про право власності №18213833, видане ОСОБА_2 25.02.2014 реєстраційною службою Христинівського районного управління юстиції Черкаської області.

Зобовязати Сільськогосподарський виробничий кооператив «ЕКОПРОДУКТ» повернути у власність держави в особі ГУ Держгеокадастру в Черкаській області земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 1,4000 га (кадастровий номер 7124655300:02:003:0181) розташовану в адміністративних межах Верхняцької селищної ради Христинівського району Черкаської області.

Стягнути судові витрати із відповідачів на користь позивача.

Відповідно до п. 3 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02.06.2016 року № 1402-VІІІ " Про судоустрій і статус суддів", районні, міжрайонні, районні у містах, міські, міськрайонні суди продовжують здійснювати свої повноваження до утворення та початку діяльності місцевого окружного суду, юрисдикція якого розповсюджується на відповідну територію.

У зв"язку з цим, справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України, який вступив в дію 15.12.2017 року.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 підтримала позитивні вимоги у повному обсязі, посилаючись на викладені в позовній заяві обставини та просив позов задовольнити.

В судовому засіданні представник представник Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, СВК «Екопродукт» не зявилися відзиву та заперечень щодо позову суду не подали.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судове засідання не зявився подав до суду заперечення на позов (відзив) в якому зазначав, що у Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» від 12 червня 2009 року № 5 надано визначення предмета позову та підставам позову:

Предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої суд має ухвалити рішення. Під підставами позову розуміють обставини, якими позивач обґрунтовує свою вимогу, а також факти, що підтверджують ці обставини. Такими обставинами можуть бути лише юридичні факти, тобто факти, які зумовлюють певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин. Тому до підстави позову не можуть входити обставини, які виступають доказами в справі. З ними закон не пов'язує виникнення, зміну або припинення прав чи обоє 'язків. Вони лише підтверджують наявність або відсутність юридичних фактів, які входять у підставу позову.

Підставою позову не може вважатись посилання позивача на певні норми матеріального права. Пленум Верховного Суду України в абз. 4 п. 9 Постанови «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» від 12 червня 2009року№ 5 зазначив, що оскільки підставою позову є фактичні обставини, наведені в позовній заяві, то зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним під час вирішення судом питання про те, яким законом необхідно керуватись під час вирішення спору.

З врахуванням позиції ВСУ, вказаній у постанові № 5 від 12.06.2009 року.

Предметом спору по справі № 706/1685/16-ц є вимога про :

Визнання незаконним та скасування наказу ГУ ДГК у Черкаській області від 05.02.2014 року про затвердження проекту землеустрою Відповідачу 2 та передачу у приватну власність земельну ділянку 7124655300:02:003:0181, розміром 1,4000 га, цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

Визнання недійсним свідоцтва про право власності Відповідача 2 на земельну ділянку 7124655300:02:003:0181, розміром 1,4000 га, цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

Витребування у Відповідача 3 земельної ділянки в порядку ст.388 ЦК України

Підставами позову по справі № 706/1685/16-ц Позивач зазначає:

Відповідача 2 не мав права замовляти виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки 7124655300:02:003:0181, розміром 1,4000 га, цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства на підставі ч.4 ст.116, 118, 121 ЗК України, ч.2 ст.19 Конституції України.

Відповідач 1 не мав права затверджувати проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки 7124655300:02:003:0181, розміром 1,4000 га, цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства на підставі ч.4 ст.116, 118, 121 ЗК України, ч.2 ст.19 Конституції України.

З врахуванням заявленого позову та його підстав вважаємо, що позов не підлягає задоволенню.

Щодо дій Відповідач 1 при здійсненні власних повноважень, в частині передачі земель фізичним особам, в порядку ст. 118 ЗК України, Відповідач 1 діє в порядку ст. 19 Конституції України та, в першу чергу, норм Земельного кодексу України.

Відповідач 1 не мав права діяти іншим чином, ніж як вчинити дії, що оскаржуються Позивачем.

Дії Відповідача 1 по видачі наказу ГУ ДГК у Черкаській області від 05.02.2014 року, про затвердження проекту землеустрою Відповідачу 2 та передачу у приватну власність земельну ділянку 7124655300:02:003:0181, розміром 1,4000 га, цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, - єдиний можливий спосіб поведінки Відповідача 1 на отриманий і погоджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки Відповідачу 2, передбачений законом.

Відповідно до ч.9 ст.118 Земельного кодексу України, Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. Відповідач 1 не має права прийняти інше рішення, ніж прийнято відносно проекту землеустрою Відповідача 2, а Позивачем у позові не спростовано дії Відповідача 1, не обгрунтованою законність дій не вчинення дій передбачених ч.9 ст.118 ЗК України при наявних правовідносинах між сторонами Відповідачем 1.

Щодо дій Відповідача-1стаття 121 ЗК України передбачає, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства в розмірі не більше 2,0 га.

Користуючись даним правом ОСОБА_2 звернувся до Христинівської районної державної адміністрації в Черкаській області та до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області з проханням надати земельні ділянки на для ведення особистого селянського господарства в межах норми безоплатної приватизації.

В результаті ОСОБА_2 отримав:

земельну ділянку загальною площею площею 0,5999 га, кадастровий номер -71246553300:02:003:0170 із цільовим призначення для ведення особистого селянського господарства в адмінмежах Верхняцької селищної ради Христинівського району Черкаської області, за межами населеного пункту;

земельну ділянку загальною площею 1,4000 га кадастровий номер -712446553300:02:003:0181 із цільовим призначення для ведення особистого селянського господарства в адмінмежах Верхняцької селищної ради Христинівського району Черкаської області, за межами населеного пункту.Таким чином, ОСОБА_2 набув право власності на земельні ділянки цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства в розмірі 1,9999 га, тобто в межах ст. 121 Земельного кодексу України.

На сьогодні постало питання законності отримання ОСОБА_2 вище вказаних земельних ділянок.

На думку представників органів прокуратури, друге по черговості рішення по передачі у власність земельної ділянки є незаконним, так як право на безоплатне отримання земельної ділянки вже використано при прийнятті першого рішення.

Обґрунтовуючи свою правову позицію, представники прокуратури посилаються на ч.4 ст.116 Земельного кодексу України.

Дана стаття містить положення про те, що «передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання».

Також, обґрунтовуючи свою позицію, органи прокуратури посилаються на Висновок Верховного Суду України у справі № 6-228цс14.

Вважаємо висновки представників прокуратури такими, що не відповідають дійсним обставинам справи; положення норм чинного законодавства, яким прокуратура обґрунтовує свою позицію, такими що можуть обмежувати гарантовані Конституцією України основоположні права та свободи людини та громадянина.

Правова позиція, заявлена прокуратурою, не відповідає положенням статті 19 Конституції України, свідчить про наявність дискримінаційних положень, що можуть створювати перешкоди громадянам України у реалЬації гарантованих Конституцією України прав на землі.

Відповідно до ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.

Власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.-Відповідно до ст. 24 Конституції України,

Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діячьності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.

Відповідно до ч.1 ст.3 Земельного кодексу України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Відповідно до ст.5 Земельного кодексу України.

Земельне законодавство базується на таких принципах;

а) поєднання особливостей використання землі як територіального базису,

природного ресурсу і основного засобу виробництва;

б) забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб,

територіальних громад та держави;

в) невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та

територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження

землею, крім випадків, передбачених законом;

г) забезпечення раціонального використання та охорони земель;

Ґ) забезпечення гарантій прав на землю;

д) пріоритету вимог екологічної безпеки.

Відповідно до ст.116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів

виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень,

визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.

2.Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється

шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

3.Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних

сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в

межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

4.Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

5.Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Відповідно до ст.121 Земельного кодексу України,

1.Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із

земель державної або комунальної власності в таких розмірах:

а ) для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю),

визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території

сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на

території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських

підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих

підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території

відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району;

б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара;

в) для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара;

г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд

(присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в

містах - не більше 0,10 гектара;

ґ) для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара;

д)для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.

Розмір земельних ділянок, що передаються безоплатно громадянину для ведення особистого селянського господарства, може бути збільшено у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю).

Розмір земельної ділянки, що передається безоплатно громадянину у власність у зв'язку з набуттям ним права власності на жилий будинок, не може бути меншим, ніж максимальний розмір земельної ділянки відповідного цільового призначення, встановлений частиною першою цієї статті (крім випадків, якщо розмір земельної ділянки, на якій розташований будинок, є меншим).

Положення ст.3. 5, 116, 121 Земельного кодексу України містять норми, які регулюють правовідносини по реалізації громадянами прав та свобод гарантованих ст.13, 24 Конституції України.

Вказані норми містять приписи, за якими громадяни можуть набути земельні ділянки у власність.

При цьому, враховуючи положення ст.19 Конституції України та положення ст.5 Земельного кодексу України, обмеження по набуттю права власності на землю має бути прямо вказано у нормативно-правовому акті (законі). Якщо нормативно правовий акт не містить прямої заборони на вчинення певної дії - дана дія є такою, що дозволена громадянину (принцип «дозволено те, що прямо не заборонено законом»).

Положення ч.4 ст.116 Земельного кодексу України при змістовному розборі не містить категоричного твердження, що тлумачиться як заборона вчинення дії повторно (більше одного разу).

Умовно речення можна розібрати на наступні смислові частини:

Дія: «Передача земельних ділянок...» «... провадиться...»

Умова: «...безоплатно...»

Форма власності: «...у власність...»

Су б 'єкт: «... громадян...»

Розміри: «...у межах норм, визначених цим Кодексом,...» Кількість спроб: «...один раз...»

Характеристика Об'єкта: «...по кожному виду використання...».

З вказаного розбору вбачається, що ч.4 ст.116 Земельного кодексу України містить умови, за якими особа може набути у власність землю. Жодної заборони по кількості земельних ділянок, якими громадянин має право реалізувати своє право по набуттю у власність землі, стаття не містить.

Більше того, жоден з перелічених вище нормативно-правових актів не містить норми, що забороняла б громадянину більше одного разу звертатися з заявою до компетентного органу з проханням передання земельної ділянки у власність одного цільового призначення, або отримати більше однієї земельної ділянки в межах розмірів вказаних ст.121 Земельного кодексу України.

В даному випадку позиція прокуратури є такою, що містить дискримінаційний характер та протирічить положеннями ст.19 Конституції України та переліченим вище нормам права.

Підняте прокуратурою питання, щодо порядку застосування ст.116, 121 Земельного кодексу України, підлягає науковому тлумаченню та роз'ясненню Конституційним Судом України. До його підтвердження у варіанті вказаному прокуратурою, обов'язковою до застосування у даному випадку є позиція Конституційного Суду України по застосуванні принципу «дозволено те, що не заборонено законом», що була сформована Рішенням Конституційного Суду України від 10.06.2010 року по справі №1-38/2010 (Справа за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень пункту 5 статті 5 Закону України «про приватизацію державного житлового фонду» (справа про безоплатну приватизацію).

Тобто, в аспекті дотримання прав та свобод громадянина, передбачених Конституцією України, положення ч.4 ст.116 Земельного кодексу України, згідно з яким передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання, необхідно розуміти так, що право громадян України на безоплатну приватизацію земель по кожному виду використання вважається реалізованим один раз, якщо громадянин України набув право власності на землі такого виду використання у максимальному розмірі, що зазначений у ст.121 Земельного кодексу України. Набуття у власність кількох земельних ділянок одного виду використання, в межах розміру зазначеному ст. 121 Земельного кодексу України не містить повторності.

Більше того, викладена позиція відповідає висновку спеціалістів - висновку науково-правової експертизи Науково-дослідного інституту публічного права (копія додається).

Крім того, Відповідач 2 звертаючись до Відповідача 1 з заявою про відведення земельної ділянки, що є предметом оскарження, розраховував на розумне і правомірне здійснення Відповідачем власних повноважень.

Станом на момент звернення до Відповідача 1, правової позиції по застосуванні ст.116 ЗК України у справі № 6-2282цс14 ВСУ, жодній з сторін процесу відомо не було.

Порядок застосування норм права ВСУ у справі №6-22822с14 при заявленому предметі спору та підставах спору різняться заявленому предмету та підставам спору у справі № 706/1685/16-ц, адже Позивачем у справі № 706/1685/16-ц не ставиться під сумнів інших рішень Відповідача 1.

Крім того, при оцінці дій Відповідача 1 слід оцінити позицію Європейського Суду:

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод та практика ЄСПЛ для судів є джерелом права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», та повинні застосовуватись вирішення справ у порядку цивільного судочинства.

Під час винесення рішення ЕСПЛ оперує «принципом належного урядування» як багатоаспектним принцип, котрий, серед іншого, зводиться до того, що держава зобов'язана організувати роботу державного апарату таким чином, щоб забезпечувалась юридична визначеність у адміністративних правовідносинах.

Згідно п. 71 Рішення по справі «Рисовський проти України» від 02.10.2011 (заява № 29979/04) передбачено: «Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість ( «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), п. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам.

З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII)

Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх ВЛАСНИХ ПРОЦЕДУР, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74).

Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трго проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року)».

Згідно даного принципу Відповідач-2, отримав акт індивідуально дії - наказ ГУ ДГК у Черкаській області від 05.02.2014 року про затвердження проекту землеустрою Відповідачу 2 та передачу у приватну власність земельну ділянку 7124655300:02:003:0181, розміром 1,4000 га, цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, в порядку чинної ч.9 ст.118 Земельного кодексу України, та не несе відповідальності за зміст отриманих від Відповідача 1 документів.

Окремо слід вказати, що за формою Позов не відповідає вимогам ЦПК України, адже згідно ст.122 ЗК України, Позивач не має права представляти інтереси держави, та не є належним Позивачем.

У випадку невиконання власних обов'язків Відповідачем 1 позивачем є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (код ЄДРПОУ 39411771), а тому у задоволенні позову просив відмовити. Окрім того, подав до суду висновки експертів в галузі права №5Н-9 від 02.07.2017 року Науково Дослідного інституту публічного права, №126/5-е від 18.01.2018 року ради науково-правових експертиз при Інституті держави та права ім.В.В.Корецького НАН України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, суд вважає, що позов підлягає до задоволення повністю та виходить з наступного.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.114 ЦПК України, учасники справи мають право подати до суду висновок експерта у галузі права щодо:

1) застосування аналогії закону чи аналогії права;

2) змісту норм іноземного права згідно з їх офіційним або загальноприйнятим тлумаченням, практикою застосування і доктриною у відповідній іноземній державі.

2. Висновок експерта у галузі права не може містити оцінки доказів, вказівок про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яке рішення має бути прийнято за результатами розгляду справи.

Відповідно до ч.1 ст.115 ЦПК України, висновок експерта у галузі права не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обовязковим для суду.

2. Суд може посилатися в рішенні на висновок експерта у галузі права як на джерело відомостей, які в ньому містяться, та має зробити самостійні висновки щодо відповідних питань

Вимоги до висновків експерта та положення про їх оцінку містяться у стст.114, 115 ЦПК України, де йдеться про застосування аналогії закону, аналогії права або змісту норм іноземного права згідно з їхнім офіційним або загальноприйнятим тлумаченням, практикою застосування, доктриною у відповідній іноземній державі.

У цих же статтях зазначено, що висновок експерта у галузі права не може містити оцінки доказів, суджень про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яке рішення має бути прийнято за результатами розгляду справи.

При цьому прямо і однозначно вказано, що такий висновок не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обовязковим.

Зі ст.8 Цивільного кодексу випливає, що її застосування необхідне, коли наявна неврегульованість (тобто прогалина правового регулювання) в конкретному випадку.

У даному випадку на думку суду не врегульованісті (тобто прогалина правового регулювання) не існує, а тому вищевказані висновки експертів в галузі права, не є належним та допустимим доказом, тому суд їх не оцінює та не приймає до уваги.

Положеннями статті 81 ЗК України передбачено, що кожен громадянин має право на безоплатне отримання земельних ділянок у власність.Порядок отримання громадянами у власність земельних ділянок регламентовано нормами статей 116,118,121 ЗК України.

При цьому, законодавством встановлені певні обмеження у правах набуття права власності на земельні ділянки, а саме ч. 4 ст. 116 ЗК України передбачає однократне безоплатне отримання земельних ділянок у власність громадян у межах визначених норм по кожному виду користування.

Передбачена ст. ст. 116, 121 Земельного кодексу України одноразовість отримання земельної ділянки у власність означає, що особа, яка скористалась своїм правом і отримала у власність земельну ділянку меншу від граничної площі, передбаченої ст. 121 Земельного кодексу України, не має правових підстав для отримання у власність земельної ділянки цього ж цільового призначення вдруге, навіть площею, що складає різницю між гранично можливою та раніше отриманою у власність.

Визначений статтею 118 ЗК України порядок передачі земельної ділянки у власність застосовується при умові дотримання вимог ст. ст. 116, 121 ЗК України.

Представник відповідача не заперечує той факт, що ОСОБА_2 було отримано безоплатно дві земельні ділянки площею 0,5999 га, кадастровий номер 7124655300:02:003:0170, 1,4000 га (кадастровий номер 7124655300:02:003:0181) розташовану в адміністративних межах Верхняцької селищної ради Христинівського району Черкаської області, за межами населеного пункту, для ведення особистого селянського господарства.

Проте Накази ГУ Держгеокадастру прийняті з порушенням вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України, ст. ст. 116, 118, 121 Земельного кодексу України, а тому є протиправними та підлягають скасуванню, виходячи із наступного.

Відповідно до п. «в» ч. 3 ст. 116 Земельного кодексу України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян проводиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Згідно з п. «б» ч. 1 ст. 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2,0 га.

Виходячи зі змісту ч. 4 ст. 116 Земельного кодексу України, передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, проводиться один раз за кожним видом використання.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 5 Закону України «Про особисте селянське господарство» громадяни України, які реалізували своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства в розмірі менше 2,0 га, мають право на збільшення земельної ділянки в межах норм, установлених ст. 121 Земельного кодексу України для ведення особистого селянського господарства.

Частиною 1 статті 56 Земельного кодексу України від 18.12.1990 передбачалося, що для ведення особистого підсобного господарства громадянам за рішенням сільської, селищної, міської Ради народних депутатів передаються безплатно у власність земельні ділянки, в межах населених пунктів, у розмірах, вказаних у земельно-облікових документах, або надаються безплатно у власність у розмірі не більше 0,6 га.

З огляду на системний аналіз положень вищенаведених норм законодавства, досліджуючи співвідношення понять «особисте підсобне господарство» та «особисте селянське господарство» Верховний Суд України у справі № 6-228цс14 зробив обовязкий до застосування правовий висновок, що право на збільшення земельної ділянки в межах норм, установлених ст. 121 Земельного кодексу України для ведення особистого селянського господарства мають ті громадяни, які реалізували своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства в розмірі не більше 0,6 га відповідно до приписів Земельного кодексу України від 18.12.1990. У такому випадку безоплатна передача земельної ділянки буде здійснюватися за загальним порядком, визначеним ст. 118 Земельного кодексу України.

Таким чином, передбачена ст. ст. 116, 121 Земельного кодексу України одноразовість отримання земельної ділянки у власність означає, що особа, яка скористалась своїм правом і отримала у власність земельну ділянку меншу від граничної площі, передбаченої ст. 121 Земельного кодексу України, не має правових підстав для отримання у власність земельної ділянки цього ж цільового призначення вдруге, навіть площею, що складає різницю між гранично можливою та раніше отриманою у власність.

Приймаючи оспорювані накази, відповідач 1 факт реалізації ОСОБА_2 права на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства не перевірив, порушив вимоги земельного законодавства, що призвело до безпідставного вибуття землі із державної власності, а тому накази головного управління про надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки у власність особи, яка таке право вже використала, як і наказ про передачу такої ділянки у власність є незаконними та підлягають до скасування.

Статтею 152 Земельного кодексу України регламентовано, що захист прав на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсним рішень, органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, застосування інших, передбачених законом способів.

Згідно з ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів є, у тому числі, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, відновлення становища, яке існувало до порушення.

У відповідності до ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. У разі скасування згідно рішення суду документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. Відновлення становища, яке існувало до передачі у власність відповідачу 2 земельної ділянки, можливе шляхом визнання недійсним свідоцтва про право власності №18213833, виданого ОСОБА_2 25.02.2014 реєстраційною службою Христинівського РУЮ Черкаської області та витребування земельної ділянки у власність держави.

Вивченням інформації наявної в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно встановлено, що спірна земельна ділянка на підставі договору оренди землі від 01.07.2016 передана ОСОБА_2 у оренду Сільськогосподарському виробничому кооперативу «ЕКОПРОДУКТ» (відповідач 3) строком на 49 років.

Речове право зареєстровано за відповідачем 3 11.07.2016, номер запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 15423457.

Статтею 1 Закону України «Про оренду землі» визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. На відміну від оренди землі право власності включає правомочності субєкта щодо володіння, користування та розпорядження належним йому майном.

Таким чином, право оренди є похідним від права власності, а припинення першого є підставою для припинення послідуючого.

Визнання незаконними та скасування рішень ГУ Держгеокадастру у Черкаській області про передачу ОСОБА_2 у власність державної землі, визнання недійсним свідоцтва про право власності на обєкт нерухомого майна припиняє правомочності відповідача 2 як власника землі та є підставою для витребування земельної ділянки у державну власність у фактичного володільця СВК «ЕКОПРОДУКТ».

Необмежене право власника витребувати майно із чужого незаконного володіння закріплене ст. 387 Цивільного кодексу України.

При цьому, ст. 397 Цивільного кодексу України визначено, що володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе.

Право володіння припиняється у разі витребування майна від володільця власником майна або іншою особою (п. 3 ч. 1 ст. 399 Цивільного кодексу України).

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом ст. 388 Цивільного кодексу України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Норма ст. 388 Цивільного кодексу України може застосовуватись як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Оскільки наказом ГУ Держгеокадастру у Черкаській області ОСОБА_2 передано у приватну власність спірну земельну ділянку, та в подальшому між ОСОБА_2 та СВК «ЕКОПРОДКТ» був укладений договір оренди землі, стороною якого держава в особі відповідних органів не виступала, згоду на передачу землі у використання не надавала, тому захист права держави можливий шляхом предявлення віндикаційного позову до добросовісного набувача СВК «ЕКОПРОДУКТ» дана позиція суду узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України у справі №6-3090 цс 15.

Рішення Конституційного Суду України від 10.06.2010 у справі № 1-38/2010, на яке посилається представник відповідача 2 у відзиві на позов, не підлягає до застосування у даних спірних правовідносинах.

У вказаній справі Судом надано офіційне тлумачення положення пункту 5 статті 5 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (справа про безоплатну приватизацію житла), розяснень щодо застосування ч. 4 ст. 116 ЗК України Конституційний Суд України у даній справі не надавав.

Більш того, у рішенні від 10.06.2010 Конституційним Судом України зазначено про те, що безоплатна приватизація державного житлового фонду обумовлюється загальною площею квартири (будинку), в якій постійно проживає наймач та члени його сім'ї, і санітарною нормою загальної площі, що підлягає приватизації, та не обмежується кількістю квартир (будинків) державного житлового фонду, площа яких відповідає зазначеній санітарній нормі.

Тому громадяни України мають право використати житлові чеки для приватизації державного житлового фонду у повному обсязі незалежно від того, вкладається в санітарну норму загальна площа однієї чи кількох квартир (будинків). Тобто, якщо площа займаної квартири (будинку) менша санітарної норми, то громадянин України має право використати залишок житлового чека для приватизації іншої квартири (будинку) державного житлового фонду, наймачем якої він є, або частки майна державних підприємств, земельного фонду (стаття 4 Закону).

Для приватизації державного житлового фонду житлові чеки вважаються використаними повністю, якщо у власність наймача і кожного члена його сім'ї безоплатно передано з державного житлового фонду загальну площу квартири (будинку) з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю.

Таким чином, можливість приватизації двох квартир (будинків) державного житлового фонду законодавець повязує із мінімальними нормами житлової площі на особу, які закріплені Законом.

У випадку отримання безоплатно у власність земельної ділянки в порядку ч. 3 ст. 116 ЗК України застосуванню підлягають положення ст. 121 ЗК України, що визначають максимально допустимий розмір земельної ділянки, яка приватизовується, при цьому, мінімальний розмір землі, яку громадянин може отримати у власність, законодавець не визначає.

Набуття права власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства навіть у розмірі, меншому за 2 га, свідчить про використання особою права, гарантованого ст. 116 ЗК України.

Твердження про те, що на момент звернення відповідача 2 до ГУ Держземагенства у Черкаській області із заявою, правової позиції ВСУ у справі №6-2282цс 14 не було, а тому ОСОБА_2 не був позбавлений права удруге отримати у власність землю одного виду використання, є безмотивним, оскільки правова позиція Верховного суду України не встановлює нові правила поведінки та не підмінює Закон. Положення ч. ч. 3, 4 ст. 116 та ч. 1 ст. 121 ЗК України офіційно оприлюднені та з 2002 року не змінювалися.

У відзиві на позов представник відповідача 2 послався на практику Європейського суду з прав людини, у тому числі на рішення у справах «Рисовський проти України», «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», «Лелас проти Хорватії», «ОСОБА_3 проти Хорватії», «Трго проти Хорватії».

Перераховані вище справи стосуються застосування статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав і основоположних свобод.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави.

У практиці ЄСПЛ напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

В питаннях оцінки «пропорційності» Європейського суду з прав людини, як і в питаннях наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою достатньо широку «сферу розсуду», за виключенням випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах (рішення в справах «Спорронґ і Льоннорт проти Швеції», «Булвес» АД проти Болгарії»).

ЄСПЛ, оцінюючи можливість захисту права особи за ст. 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося в зв'язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах «Раймондо проти Італії» від 22 лютого 1994 року, «Філліпс проти Сполученого Королівства» від 05 липня 2001 року, «Аркурі та інші проти Італії» від 05 липня 2001 року, «Ріела та інші проти Італії» від 04 вересня 2001 року, «Ісмаїлов проти Російської Федерації» від 06 листопада 2008 року).

Таким чином, ст. 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Разом з тим, ГУ Держземагенства протиправно, всупереч вимог земельного законодавства передано відповідачу у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, який право на безоплатну приватизацією земельної ділянки даного виду використання, гарантоване законодавством, уже реалізував.

Норми ст. ст. 116, 118, 121 Земельного кодексу України в такій самій редакції діяли і на час виникнення спірних правовідносин, офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів у актуальному стані є публічними та загальнодоступними.

Відповідач ОСОБА_2 не мав перешкод у доступі до законодавства, міг і повинен був знати про те, що передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених Земельним кодексом, проводиться один раз по кожному виду використання, що ставить добросовісність відповідача 2 під час набуття земельної ділянки у власність під обґрунтований сумнів та підтверджує дотримання «справедливого балансу» у даних правовідносинах.

Зважаючи на те, що ОСОБА_2 право на отримання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,5999 га використав у 2012 році, підстав для задоволення його заяви у 2015 році про надання у власність земельної ділянки такого ж виду користування не було.

Твердження представника відповідача 2 про правомірність дій ОСОБА_2 в частині набуття права власності на дві земельні ділянки площею, що не перевищує 2 га є неспроможними, не ґрунтуються на Законі, суперечать положенням ст. ст. 116, 121 ЗК України.

Таким чином позивачем доведено, а відповідачем не спростовано правомірність законність предявленого позову, а тому позов підлягає до задоволення повністю. Окрім, того суд зазначає, що відповідач, а саме Головне управління Держгеокадастру у Черкаскій області самоусунулось від розгляду справи та не доводить перед судом правомірність наказу ГУ Держземагенства у Черкаській області від 05.02.2014 року № ЧК/7124655300:02:003/00002000. Судові витрати суд стягує з відповідачі солідарно. згідно вимог ст. ст. 133, 141 ЦПК України, пропорційно задоволеній сумі позову, а саме судовий збір в розмірі 4134 грн. 00 коп.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 13, 14, 19, 131-1 Конституції України, ст. ст. 23, 24 Закону України «Про прокуратуру», ст. ст. 16, 21, 387, 388, 397, 399 Цивільного кодексу України, ст. ст. 1, 116, 118, 122, 125, 126, 152 Земельного кодексу України, ст. ст. 17, 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», . 4, 7,10, 12, 13, 18, 81, 133,141, 223, 247, 258-260, 263-265, 280-289 ЦПК України, суд,-

вирішив:

Позов задоволити повністю.

Визнати незаконним та скасувати наказ ГУ Держземагенства у Черкаській області від 05.02.2014 року № ЧК/7124655300:02:003/00002000, яким затверджено проект землеустрою та передано у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку сільськогосподарського призначення із земель державної власності площею 1,4000 га (кадастровий номер 7124655300:02:003:0181) для ведення особистого селянського господарства в адмінмежах Верхняцької селищної ради Христинівського району Черкаської області, за межами населеного пункту.

Визнати недійсним свідоцтво про право власності №18213833, видане ОСОБА_2 25.02.2014 року реєстраційною службою Христинівського районного управління юстиції Черкаської області.

Зобовязати Сільськогосподарський виробничий кооператив «ЕКОПРОДУКТ» повернути у власність держави в особі ГУ Держгеокадастру в Черкаській області земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 1,4000 га (кадастровий номер 7124655300:02:003:0181) розташовану в адміністративних межах Верхняцької селищної ради Христинівського району Черкаської області.

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області код ЄДОПОУ 39765890 вул. Смілянська, 131, м. Черкаси,Черкаська обл., 18000, на користь прокуратури Черкаської області (18000, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 286, код за ЄДРПОУ 02911119, р/р 35212034003751 в Державній казначейській службі України у м. Київ, МФО 820172) судовий збір в сумі 1378 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 ідентифікаційний код НОМЕР_1 зареєстрований за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1, на користь прокуратури Черкаської області (18000, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 286, код за ЄДРПОУ 02911119, р/р 35212034003751 в Державній казначейській службі України у м. Київ, МФО 820172) судовий збір в сумі 1378 грн.

Стягнути з Сільськогосподарський виробничий кооператив «ЕКОПРОДУКТ» ідентифікаційний код - 39498103 вул. Стадіонна, 2 м. Христинівка Черкаська область, 20001 на користь прокуратури Черкаської області (18000, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 286, код за ЄДРПОУ 02911119, р/р 35212034003751 в Державній казначейській службі України у м. Київ, МФО 820172) судовий збір в сумі 1378 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Апеляційного суду Черкаської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повий такс складено та підписано 22.02.2018 року о 14 год. 15 хв.

Суддя: М.П. Орендарчук