Справа № 703/1617/17

2/703/132/18 .

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2018 року Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді Опалинської О.П.

при секретарів судового засідання Литвин Г.Т., Водяної А.М., Бойко Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Сміла цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Креді ОСОБА_2», третя особа: Національний банк України в особі представника Національного банку України в Черкаській області ОСОБА_3 про захист прав споживача, зобовязання вчинити дії, застосування наслідків нікчемності до договору в частині правочину із здійснення старування життя позичальника, відшкодування завданої шкоди шляхом стягнення коштів за ненадані послуги та відшкодування моральної шкоди,-

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Смілянського міськрайонного суду Черкаської області з позовом, в якому просить встановити факт прострочення боржника щодо надання супутньої послуги з обслуговування кредитної заборгованості загальною вартістю 13 478 гривень 40 копійок, стягнути з ПАТ «Креді ОСОБА_2» завдані йому збитки в загальній сумі 21391 гривня 45 копійок, в тому числі: 960 гривень за нікчемним правочином із страхування життя у подвійному розмірі в наслідок застосування обману під час укладення договору, а всього 1920 гривень, суму інфляційних втрат та 3% річних, що стосуються сплаченого страхового платежу за нікчемним правочином в розмірі 838 гривень 52 копійки та 80 гривень відповідно, 13478 гривень 40 копійок коштів сплачених за не отримані протягом строку дії договору супутні послуги, суму інфляційних втрат та 3% річних, що стосується сплачених коштів за неотримані протягом строку дії договору супутні послуги в розмірі 4444 гривень 53 копійок та 630 гривень відповідно.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 18 червня 2014 року ним між ним та ПАЬ «Креді ОСОБА_2 банк» укладено договір споживчого кредиту №3/1793828. Відповідно до п.1.1 вказаного договору банк зобовязувався надати йому: кредит у сумі 24960 гривень строком на 36 місяців з 18 червня 2014 року по 17 червня 2017 року; супутні послуги відповідно до умов вказаного договору (обслуговуванням кредитної заборгованості, страхування життя позичальника). Згідно п. 1.2 договору кредит надано йому на споживчі потреби, в тому числі на сплату страхового платежу за договором страхування життя. Відповідно до п.1.3 договору позивач за користування кредитом сплачує процентну винагороду щомісячно у розмірі 9 %, комісійну винагороду за обслуговування кредитної заборгованості (супутня послуга) щомісячно у розмірі 1,80% в місяць від суми кредиту зазначеної у п.1.1. Відповідно до змісту додатку №1 договору сума комісії за супутньою послугою щомісячно складала 449 гривень 28 копійок. Також, відповідно Умов надання, обслуговування та погашення кредиту позичальник зобовязаний оплатити вартість супутньої послуги (страхування свого життя) в розмірі 960 гривень, що є обовязковою умовою для отримання кредиту. У пункті 2.3. договору зазначено, що підписання даного договору позичальником підтверджує, що він у письмовій форсі у повному обсязі отримав від банку інформацію зазначену у ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» та Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту затверджених постановою ОСОБА_4 Національного банку України від 10 травня 2007 року №168, однак при цьому, як встановлено пізніше, відповідачем не було надано повний тест зазначених документів. 23 грудня 2016 року він достроково виконав свої зобовязання за договором №3/1793828, повернувши суму отриманого кредиту банку та сплатив всі обумовлені договором платежі. В березні 2017 року після перевірки ним наявних у нього документів щодо стану взаємовідносин та взаєморозрахунків з банком в звязку з укладенням та виконанням умов договору №3/1793828 ним встановлено, що банк порушив його права споживача, а саме: надав йому неповну та недостовірну інформацію щодо Порядку та Правил надання послуг з кредитування та обовязків його особового страхування, здійснив страхування своїх власних фінансових ризиків за його рахунок, отримав кошти за супутні послуги, які договором не визначені та, відповідно, банком йому не надані. Вважає, що неправомірними діями ПАТ «Креді ОСОБА_2 банк» йому завдано збитків у розмірі неправомірно отриманих коштів за нікчемною частиною правочину та внаслідок невиконання ним частини взятих на себе зобовязань щодо надання супутньої послуги в загальній сумі 21 391 гривня 45 копійок.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити з наведених у позовній заяві підстав.

Представник відповідача ПАТ «Креді ОСОБА_2» в судову засіданні позовні вимоги не визнав та пояснив, що 18 червня 2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Креді ОСОБА_2» було укладено комплексний договір №3/1793828, згідно умов якого банк надав ОСОБА_1 кредит у сумі 24960 гривень строком на 36 місяців. Кредит надавався на споживчі потреби, в тому числі на сплату страхового платежу за договором страхування життя. Відповідно перед укладенням вказаного договору ОСОБА_1 було заповнено заяву - анкету №0100167-18062014-003 від 18 червня 2014 року та заяву на страхування. Згідно до заяви на страхування ОСОБА_1 розумів та погоджувався з тим, що він виступатиме одночасно страхувальником та застрахованою особою за договором страхування, який він погодився укласти на підставі правил добровільного страхування житла з ПрАТ «СК «УНІКА Життя». Відповідно ОСОБА_1 ознайомився та погодився з усіма умовами Програми страхування щодо страхування позичальників кредитів. Згідно до даної заяви позивач був повідомлений, проінформований та відповідно визнав, що страхування є добровільним й надається за його бажанням, програма страхування не є інвестиційним продуктом та він отримав повну інформацію щодо умов страхування та ознайомився з відповідними правилами. Додатково перед укладенням комплексного договору ОСОБА_1 був ознайомлений з Листом ознайомлення з умовами отримання кредиту, де йому було надано повну інформацію щодо умов кредитування та визначення умов страхування життя. Згідно до даного листа-ознайомлення ОСОБА_1 ще до підписання основного договору погодився з умовами кредитування та фактом того, що кредит надається за умови обовязкового страхування життя й сплати відповідної страхової премії. Відповідно умови в подальшому були продубльовані у додатку №2. Згідно до розділу ІІ комплексного договору №3/1793828 від 18 червня 2014 року, конкретно визначено й відповідно надавачем послуги страхування є ПрАТ «СК «УНІКА Життя», а ні яким чином не ПАТ «Креді ОСОБА_2», як у своєму позові намагається довести ОСОБА_1 Страхування життя було умовою кредитування, на що позивач самостійно погодився. ПАТ «Креді ОСОБА_2» лише надав необхідну суму кредиту. В своєму позові ОСОБА_1 зазначає завідомо нічим не підтверджену та неправдиву інформацію, що кошти в якості страхового платежу в розмірі 960 гривень нібито мали бути отримані банком. Згідно до п.7.2.1 Правил надання споживчого кредиту в ПАТ «Креді ОСОБА_2» та Умов страхування життя позичальника, страхувальник, тобто ОСОБА_1, зобовязаний сплатити страхову премію у розмірі та строки, встановлені договором страхування на поточний рахунок страховика, тобто ПрАТ «СК «УНІКА Життя». Згідно меморіального ордеру №3/1793828 від 18 червня 2014 року кошти в сумі 960 гривень призначені для сплати страхового внеску ОСОБА_1 були перераховані на рахунок ПрАТ «СК «УНІКА Життя». Інші вимоги визначені позивачем ОСОБА_1 у своїй позовній заяві щодо сплати ним комісійної винагороди вважає також безпідставними, так як вказані умови були закріплені в самому комплексному договорі й погоджені з позичальником як під час укладення основного договору, так й під час проведеної попередньої ознайомлювальної роботи з позичальником щодо умов кредитування. Позичальник має всі можливості перед укладенням будь-якого договору вивчити пропозиції на ринку банківських послуг та вибрати для себе найбільш прийнятний та вигідний варіант. Таким чином, позичальник самостійно, на власний розсуд вибирає вид кредитування. Просить у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.

Третя особа у судове засідання не зявилася з невідомих суду причин, хоча про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином.

Суд, дослідивши надані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення щодо них, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.

18 червня 2014 року між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Креді ОСОБА_2» укладено комплексний договір №3/1793828, відповідно до якого банк надає позичальнику кредит у сумі 24960,00 гривень строком на 36 місяців з 18 червня 2014 року до 17 червня 2017 року (а.с.14).

Відповідно до п.1.2 вказаного договору кредит надається позичальнику на споживчі потреби, в тому числі на сплату страхового платежу за договором страхування життя згідно Договору та Правил надання споживчого кредиту в ПАТ «Креді ОСОБА_2» та умова страхування життя позичальника, які є невідємною частиною Договору та розміщені на офіційному сайті Банку.

Згідно п.2.3 вказаного договору підписанням Договору позичальник підтверджує, що він у письмовій формі у повному обсязі отримав від Банку інформацію, визначену ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» та Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою НБУ від 10 травня 2007 року №168, та/або іншими нормативними актами, що регулюють це питання.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст.1011 ЦК України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Відповідно до ст.1013 ЦК України комітент повинен виплатити комісіонерові плату в розмірі та порядку, встановлених у договорі комісії.

Згідно ч.1 ст.1022 ЦК України після вчинення правочину за дорученням комітента комісіонер повинен надати комітентові звіт і передати йому все одержане за договором комісії.

Відповідно до ч.2 ст.628 ЦК України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до п.3 ст.55 Закону України "Про банки та банківську діяльність" від 07 грудня 2000 року№ 2121-III банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг.

Так, відповідно до 3.1 постанови правління Національного банку України «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» від 10 травня 2007 року №168, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року за № за №541/13808, що діяв на час укладення вищевказаного комплексного договору, банки зобов'язані в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, зазначивши таке: значення процентної ставки та порядок обчислення процентних доходів відповідно до вибраного банком методу згідно з вимогами нормативно-правових актів Національного банку; перелік, розмір і базу розрахунку всіх комісій (тарифів) банку, що пов'язані з наданням, обслуговуванням і погашенням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, здійснення валютно-обмінних операцій, юридичне оформлення тощо; перелік і розмір інших фінансових зобов'язань споживача, які виникають на користь третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами кредитного договору (страхові платежі під час страхування предмета застави, життя та працездатності споживача, розмір зборів до Пенсійного фонду України, комісії під час купівлі-продажу іноземної валюти для погашення кредиту та процентів за користування ним, біржові збори, послуги реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).

Відповідно до п.1.3.2 вищевказаного договору за користування кредиту позичальник сплачує щомісячно комісійну винагороду за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 1,80% (одна ціла, вісім десятих) в місяць від суми кредиту, зазначеної в п.1.1 Договору (а.с.14).

Згідно п.2.2 додатку №2 до комплексного договору №3/1793828 від 18 червня 2014 року Умови надання, обслуговування та погашення кредиту, порядок обчислення та сплати комісійної винагороди та розрахована за методом: комісійна винагорода розраховується в процентному співвідношенні від первинної суми кредиту. Розрахунок комісійної винагороди здійснюється за такою формулою: С=S*STc/100, де С сума комісійної винагороди; S сума кредиту; STc розмір щомісячної комісії (%); нарахування та сплата: нарахування здійснюється щомісячно в день, що є числом видачі кредиту. Сплачується щомісячно до числа місяця, що є числом видачі кредиту.

Підпункт 3.2 листа ознайомлення з умовами отримання готівкового кредиту, порядок обчислення та сплати комісійної винагороди аналогічний п.2.2 додатку №2 до комплексного договору №3/1793828 від 18 червня 2014 року Умови надання, обслуговування та погашення кредиту (а.с.83).

Відповідно до п.3.4 постанови правління Національного банку України «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» від 10 травня 2007 року №168, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року за № за №541/13808, що діяв на час укладення комплексного договору, банки зобов'язані в кредитному договорі зазначати: вид і предмет кожної супутньої послуги, яка надається споживачу; обґрунтування вартості супутньої послуги (нормативно-правові акти щодо визначення розмірів зборів та обов'язкових платежів, тарифів нотаріусів, страхових компаній, суб'єктів оціночної діяльності, реєстраторів за надання витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про наявність чи відсутність обтяжень рухомого майна, інших реєстрів тощо); про відкриття банківського рахунку, відкритого з метою зарахування на нього суми наданого кредиту або надання кредиту за рахунком (овердрафт), умови відкриття, ведення та закриття такого рахунку, тарифи та всі суми коштів, які споживач має сплатити за договором банківського рахунку у зв'язку з отриманням кредиту, його обслуговуванням і погашенням; правило, за яким змінюється процентна ставка за кредитом, якщо договором про надання кредиту передбачається можливість зміни процентної ставки за кредитом залежно від зміни облікової ставки Національного банку або в інших випадках.

Відподвіно до ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобовязання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч.2 ст.509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до п.2 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Аналізуючи вищевказані норми ЦК України, суд приходить до висновку, що договором між боржником та кредитором має бути чітко визначено, які саме дії зобовязується виконати боржник на користь кредитора.

Разом з тим, як вбачається з комплексного договору №3/1793828 від 18 червня 2014 року, укладеного між ПАТ «Креді ОСОБА_2» та ОСОБА_1 та додатків до нього, чітко не визначено, які дії банк зобовязаний вчинити для отримання щомісячної комісійної винагороди під час обслуговування кредитної заборгованості.

При цьому, слід зазначити, що як під час підписання вищевказаного комплексного договору, так і під час виконання зобовязань по такому, ОСОБА_1 жодним чином не заперечував проти встановлення комісійної винагороди за обслуговування кредитної заборгованості та своєчасно сплачував таку.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України визначено, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, позивачем недоведено, які саме дії ПАТ «Креді ОСОБА_2» не виконано під час виконання зобовязань по комплексному договору №3/1793828 від 18 червня 2014 року.

Під час судового розгляду ОСОБА_1 не конкретизовано, яку саме дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) ПАТ «Креді ОСОБА_2» не виконано під час обслуговування кредитної заборгованості за комплексним договором №3/1793828 від 18 червня 2014 року.

За правилами ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи, що комплексний договір №3/1793828 від 18 червня 2014 року, укладений між ПАТ «Креді ОСОБА_2» та ОСОБА_1 та додатків до нього, не містить чітко визначених дій, які банк зобовязаний вчинити для отримання щомісячної комісійної винагороди під час обслуговування кредитної заборгованості, позивачем під час судового розгляду не зазначено, яке саме зобовязання відповідачем не виконано за умовами вказаного комплекного договору, відтак суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 не доведено факт прострочення ПАТ «Креді ОСОБА_2» зобовязань щодо надання супутньої послуги з обслуговування кредитної заборгованості.

На підставі вищевикладеного, суд приходить до обґрунтованого висновку, що позовна вимога ОСОБА_1 щодо встановлення факту прострочення ПАТ «Креді ОСОБА_2» зобовязань щодо надання супутньої послуги з обслуговування кредитної заборгованості загальною вартістю 13 478,40 гривні задоволенню не підлягає.

Оскільки вимоги щодо стягнення з ПАТ «Креді ОСОБА_2» 13478,40 гривень коштів сплачених за неотримані протягом строку дії договору супутні послуги та інфляційних втрат та 3% річних, що стосуються сплачених коштів за неотримані протягом строку дії договору супутні послуги в розмірі 4444,53 гривні та 630,00 гривень відповідно являються похідними від вимоги про встановлення факту прострочення ПАТ «Креді ОСОБА_2» зобовязань щодо надання супутньої послуги з обслуговування кредитної заборгованості загальною вартістю 13 478,40 гривні, в задоволенні якої судом відмовлено, відтак такі задоволенню також не підлягають.

Разом з тим, відповідно до вимог ст. ст. 3, 4, 12, 17 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 року №2664-III, відносини, що виникають у зв'язку з функціонуванням фінансових ринків та наданням фінансових послуг споживачам, регулюються, крім інших, цим Законом. Фінансовими вважаються, зокрема, послуги з надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту. Фінансова установа до укладення з клієнтом договору про надання фінансової послуги додатково надає йому інформацію про фінансову послугу, що пропонується надати клієнту, із зазначенням вартості цієї послуги для клієнта. Інформація, що надається клієнту, повинна забезпечувати правильне розуміння суті фінансової послуги без нав'язування її придбання. Фінансова установа під час надання інформації клієнту зобов'язана дотримуватися вимог законодавства про захист прав споживачів. Фінансові установи здійснюють свою діяльність з урахуванням вимог законодавства про захист економічної конкуренції та законодавства про захист від недобросовісної конкуренції.

Положеннями ст. ст. 53, 55 Закону України «Про банки та банківську діяльність» від 07 грудня 2000 року № 2121-III передбачено, що банкам забороняється вчиняти будь-які дії щодо впровадження у своїй практиці недобросовісної конкуренції. Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку, як обов'язкову умову надання банківських послуг.

Статтями 1, 15-1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 07 червня 1996 року №236/96-ВР надано визначення та розкрито поняття «недобросовісна конкуренція». Так, недобросовісною конкуренцією визнаються будь-які дії у конкуренції, що суперечать торговим та іншим чесним звичаям у господарській діяльності, зокрема, поширення інформації, що вводить в оману.

Під поширенням інформації, що вводить в оману, розуміється - повідомлення неповних, неточних, неправдивих відомостей, які внаслідок обраного способу їх викладення, замовчування окремих фактів чи нечіткості формулювань, вплинули або можуть вплинути на намір осіб, яким вони повідомлені, придбати конкретний товар, роботу послугу. Інформацією, що вводить в оману є відомості, які містять неповні, неточні або неправдиві дані, крім іншого, про споживчі властивості, характеристики, ціну товару, роботи, послуги, а також про істотні умови договору.

Міжнародними актами, зокрема, Резолюцією Генеральної асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» констатовано, що споживачі здебільшого знаходяться в нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти, купівельної спроможності та виходячи з важливості сприяння справедливому, рівноправному та усталеному економічному і соціальному розвитку,сформульовано керівні принципи для захисту інтересів споживачів, серед яких визначено сприяння у боротьбі зі шкідливою діловою практикою підприємств, яка негативно відбивається на споживачах.

Хартією захисту споживачів, ухваленою 25 сесією консультативної асамблеї Европейського союзу у 1973 році за № 543, передбачено, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, оскільки споживачу під час укладення кредитного договору об'єктивно бракує знань для здійснення правильного вибору послуг із запропонованих на ринку та оцінки укладеного договору.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 17, ч. ч. 1 - 4 ст. 18, ч. 1 - 3 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року № 1023-XII, споживач має право на вільний вибір товарів і послуг. Забороняється примушувати споживача придбавати продукцію неналежної якості або непотрібного йому асортименту. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про: встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (ціни); установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним. Нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Забороняються як такі, що вводять в оману, зокрема, пропонування з метою реалізації однієї продукції до реалізації іншої. Перелік форм підприємницької практики, що вводить в оману, не є вичерпним.

Як вбачається з заяви на страхування, яка розміщена в заяві анкеті №0100167-18062014-003 від 18 червня 2014 року на отримання готівкового кредиту «Свобода», ОСОБА_1 погодився, що підписуючи вказану заяву на срахування, виступатиме одночасно страхувальником та застрахованою особою за договором страхування, який згоден укласти на підставі Правил добровільного страхування життя ПрАТ «СК «УНІКА Життя» зареєстрований Державною комісією з регулювання ринків фінансових полуг України 05 жовтня 2010 року за №483242. Також він ознайомлений та погодився з усіма умовами Програми страхування №10 ПрАТ «СК «УНІКА Життя», зареєстрованої Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України 19 листопада 2008 року за №0181638 (а.с.85).

Відповідно до п.4 «Загальні умови стархування» комплексного договору №3/1793828 від 18 червня 2014 року, страховим агентом ПрАТ «Страхова компанія «УНІКА Життя» являється ПАТ «Креді ОСОБА_2»(а.с.14).

Згідно п.4.1 та п.5.2 вищевказаного договору, страхувальником являється ОСОБА_1, сума страхової премії становить 960 гривень.

Відподвіно до п.5.7 вищевказного договору, вигодонабувачем за умовами страхування являється ПАТ «Креді ОСОБА_2».

Згідно п.2.5 додатку №2 до комплексного договору №3/1793828 від 18 червня 2014 року Умов надання, обслуговування та погашення кредиту, абсолютне значення подорожчання кредиту на користь третіх осіб (платежі за супутні послуги, повязані з наданням кредиту, його обслуговування і погашення) становить 960 гривень.

Відповідно до меморіального ордеру №3/1793828 від 18 червня 2014 року, ПАТ «Кредит ОСОБА_2» сплатив на кредитний рахунок 26506007785068, що розмішений в ПАТ «Креді ОСОБА_2», на користь ПрАТ «СК «УНІКА Життя» страховий внесок ОСОБА_1 у сумі 960 гривень (а.с.78).

Згідно п.п. «б» п.5.1 Генерального договору №ІМА-31/2011 від 06 вересня 2010 року про співробітництво, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Креді ОСОБА_2» в особі члена ОСОБА_4 ОСОБА_5 та Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «УНІКА Життя», в особі Голови ОСОБА_4 Симончука, банк зобовязується пропонувати страхові продуки Страховика у власній мережі філій, відділень та міжрегіональних дирекцій за умови одержання або поновлення Страховиком Погодження (рекомендації) та дотримання Страховиком положень Генерального договору (а.с.155-163).

Відповідно до п.4.1 вказаної Генеральної угоди, винагорода Банку, порядок та умови сплати регулюються окремим Договором Доручення.

Згідно п. 4.3.4, п.5.2. договору доручення №ІІМФ-31/2011 від 11 листопада 2011 року, повірений - ПАТ «Креді ОСОБА_2» має право вимагати від довірителя ПрАТ «Страхова компанія «УНІКА Життя», своєчасної сплати винагороди за укладеними договорами страхування за сприяння повіреного. Розрахунок суми винагороди, що підлягає сплаті за попередній місяць, зазначається Страховиком в Акті прийому передачі послуг, який готується Довірителем та надсилається Повіреному для узгодження на електронну адресу (а.с.164-189).

Відповідно до п.1.2 комплексного договору №3/1793828 від 18 червня 2014 року, кредит надається позичальнику на споживчі потреби, в тому числі на сплату страхового платежу за договором страхування життя згідно Договору та Правил надання споживчого кредиту в ПАТ «Креді ОСОБА_2» та Умов страхування життя позичальника, які є невідємною частиною Договору та розміщені на офіційному сайті Банку.

Враховуючи, що відповідач, включивши у договір, укладений з позивачем, обов'язкові для нього умови надання кредиту, які пов'язані із додатковою оплатою страхування, яка позивачем не замовлялась, яку він не потребував і фактично йому не надавалася (ним не споживалася), нав'язав непотрібну споживачу додаткову послугу, як обов'язкову умову надання безпосередньо банківської послуги з кредитування; не надавши позивачу можливість ознайомитися з Правилами страхування та Програмою страхування, які є невід'ємною його частиною та містять суттєві умови, що визначають, зокрема, предмет та зміст «Договору стархування» позбавив його права на своєчасне отримання повної, точної інформації про споживчі властивості і характеристики додаткової фінансової послуги, яка необхідна для забезпечення правильного розуміння її суті, фактично ввівши в оману позивача та змусив його придбати, суд приходить до висновку, що дії відповідача відносно позивача за всіма ознаками підпадають під визначення нечесної підприємницької практики, що заборонена законом, зокрема діяльності, яка вводить в оману споживача та діяльність, що кваліфікується як прояв недобросовісної конкуренції.

Оскільки включення в договори зі споживачем умов, які є несправедливими, заборонено ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року № 1023-XII, відповідні дії Кредитора суд розцінює, як порушення прав позивача.

До того ж, абз. 3 ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року № 1023-XII передбачено, що кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Зазначені вимоги ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року № 1023-XII узгоджуються з положеннями п. 3.6. Правил надання банками України інформації споживачу, які є обов'язковими для виконання Відповідачем в силу приписів ч. 40 ст. 2, ст. ст. 3, 55, 66 Закону України «Про банки та банківську діяльність» від 07 грудня 2000 року№ 2121-III.

Згідно з п. 3.6. Правил, банки не мають право встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Наведений в пункті 3.6. Правил перелік дій, за вчинення яких договором про надання споживчого кредиту не може бути встановлена плата, не є вичерпним, а отже й будь-які інші дії, що не підпадають під визначення «послуга» у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», зокрема, які кредитор та боржник вчиняють кожен на свою користь з метою реалізації власних прав; які не охоплюються предметом договору та не є об'єктом зобов'язань сторін - обов'язок вчинення яких прямо не випливає зі змісту основного зобов'язання за договором; які не є самостійною, конкретно визначеною послугою, що свідомо замовляється споживачем для отримання бажаних благ, необхідних для задоволення особистих потреб, повинні бути віднесені до вищезазначеного переліку.

Згідно з п. 17 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів», послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

Тобто, в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року № 1023-XII послугою є винятково діяльність виконавця, що відповідає сукупності наступних ознак: вона обумовлена та здійснюється лише за індивідуальним замовленням споживача; вона полягає у наданні споживачеві конкретного, визначеного договором блага; вона направлена на задоволення особистих потреб споживача.

Таким чином, конкретна діяльність виконавця є послугою виключно за умови якщо: вона свідомо та визначено була замовлена споживачем - споживач бажає або має необхідність отримати саме її; зазначена діяльність конкретно індивідуалізована в договорі - є окремим об'єктом зобов'язань сторін, з приводу якого укладено договір; така діяльність виконавця буде направлена на надання необхідних, бажаних споживачем благ - надасть споживачу реальну змогу отримати чітко визначені, бажані блага, що необхідні для задоволення особистих потреб.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець), зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду.

З огляду на вищезазначене, з урахуванням положень ст. ст. 632, 1054, 1056-1 Цивільного кодексу України, обов'язковими істотними умовами будь-якого кредитного договору, окрім строку, також є його предмет, що зумовлює зміст зобов'язань сторін, та ціна.

Зважаючи на наведені вище приписи ЦК України, зміст зобов'язань сторін за кредитним договором полягає у наступному: предмет - грошові кошти (кредит), що надаються кредитодавцем у строкове та оплатне користування позичальника; зобов'язання кредитодавця - здійснити дії з надання кредиту (надати послугу), а також прийняти його повернення та оплату, у строк і на умовах визначених договором; зобов'язання позичальника - отримати кредит, здійснити дії з його повернення та оплатити надану кредитодавцем послугу, у строк і на умовах визначених договором; оплата послуги з надання кредиту - відсотки, які розраховуються від суми кредиту, в порядку та на умовах визначених договором (ст. 1056-1 ЦК України).

Таким чином, предметом будь-якого кредитного договору є винятково грошові кошти (кредит), його змістом є права та обов'язки сторін, що склалися з приводу надання/отримання кредиту (послуги кредитування), ціною договору є виключно відсотки, які повинен сплатити позичальник за надану послугу.

Розділом І комплексного договору №3/1793828 від 18 червня 2014 року сторони визначили та узгодили всі обов'язкові істотні умови договору - предмет, ціну та строк. Згідно наведених умов ПАТ «Креді ОСОБА_2» зобов'язався надати позивачу строком на 36 місяців з 18 червня 2014 року по 17 червня 2017 року споживчий кредит (послугу кредитування) у сумі 24960,00 гривень, а ОСОБА_1 прийняв на себе зобов'язання протягом вкааного періоду повернути грошові кошти та оплатити відповідачу (за надану послугу кредитування) 9,00 % річних, за користування кредитом, та комісійної винагороди за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 1,80%.

Отже, предметом Договору, укладеного між Позивачем та Відповідачем та об'єктом їх взаємних зобов'язань, є виключно надання/отримання споживчого кредиту (послуги кредитування).

Таким чином, суд приходить до беззаперечного висновку, що у Розділі ІІ «Договір страхування» комплексного договору №3/1793828 від 18 червня 2014 року зазначена саме супутня послуга, яка полягає страхуванні позичальника.

Супутня послуга зазначена в Розділі ІІІ вказаного договору як «Договір страхування», зважаючи на її зміст, що передбачає здійснення Кредитором нібито в інтересах Позичальника дій з страхування його життя, не є кредитною чи іншою банківською діяльністю, у відповідності до положень ст. ст. 47, 49 Закону України «Про банки та банківську діяльність». Вона по своїй суті є діями, які відповідач вчиняє на власну користь, оскільки від укладення такого договору отримує винагороду від ПрАТ «СК «УНІКА Життя», внаслідок чого такі дії (діяльність) відповідача не є об'єктом зобов'язань за Кредитним договором та не підлягають оплаті позивачем.

На підставі вищевикладеного, суд приходить до обґрунтованого висновку, що положення Розділу ІІ комплексного договору №3/1793828 від 18 червня 2014 року, яке передбачає зобов'язання позивача сплатити суму страхової премії у розмірі 960 гривень є нікчемною.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до приписів ч. ч. 1, 2 ст. 215, ст. ст. 216, 217 ЦК України, підставою визнання правочину недійсним є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Недійсність (нікчемність) окремої частини правочину не має наслідком недійсність інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явленою будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Відповідно до ч.2 ст.230 ЦК України сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Як роз'яснено п. п. 4, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» нікчемними є правочини - якщо їх недійсність встановлена законом. Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена, як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача.

Враховуючи вищенаведені фактичні обставини, встановлені судом, та норми чинного законодавства, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідача 960 гривень за нікчемним правочином із страхування життя у подвійному розмірі в загальній сумі 1920 гривень є законними та обґрунтованими, у зв'язку з чим підлягають задоволенню у повному обсязі.

Суд вважає безпідставними доводи ПАТ «Кредіт ОСОБА_2» про те, що позивач погодився на такі умови кредитування та страхування і відповідач жодним чином не примушував ОСОБА_1 на укладення кредитного та страхового договору, волевиявлення позивача було вільним, суд вважає неприйнятними, оскільки як встановлено судом, положення Розділу ІІ комплексного договору №3/1793828 від 18 червня 2014 року є нікчемними (недійсними в силу закону), оскільки суперечать вимогам законодавства у сфері захисту прав споживачів та взагалі не могли бути включені у договір споживчого кредиту.

Разом з тим, чинним законодавством України не передбачено стягнення інфляційних втрат та 3% річних сплачених коштів за нікчемним правочином, відтак позовна вимога ОСОБА_1 в частині стягнення з ПАТ «Креді ОСОБА_2» суми інфляційних втрат та 3% річних, що стосується сплаченого страхового платежу за нікчемним правочином в розмірі 838,52 гривень та 80 гривень відповідно не ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, в звязку з чим задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VI, у редакції, яка діяла на час подання позовної заяви ОСОБА_1, такий від сплати судового збору звільнений.

Відповідно до ч.6 ст.141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи зазначену норму, з відповідача ПАТ «Креді ОСОБА_2» слід стягнути на користь держави судовий збір у розмірі пропорційному до тієї частини позовних вимог, які позивачеві задоволені.

Згідно п.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» від 8 липня 2011 року №3674 VI, у редакції, яка діяла на момент подачі позовної заяви ОСОБА_1, за подання позовної заяви майнового характеру позивачі сплачують 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму на 1 працездатну особу та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму на 1 працездатну особу.

Згідно п.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» від 8 липня 2011 року №3674 VI, у редакції, яка діяла на момент подачі позовної заяви ОСОБА_1, за подання позовної заяви немайнового характеру позивачі сплачують 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Розміри прожиткового мінімуму на 2017 рік визначено Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21 грудня 2016 року №1801-VIII.

Станом на 01 січня 2017 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 1600 (одна тисяча шістсот) гривень.

Як вбачається з резолютивної частини позовної заяви ОСОБА_1, в такій заявлено одну вимогу немайнового характеру та одну вимогу майнового характеру.

Таким чином, позивачем ОСОБА_1 за подання позовної заяви, в разі його не звільнення від сплати судового збору, мав бути сплачений такий в розмірі 640 (шістсот сорок) гривень за вимогу немайнового характеру та 640 (шістсот сорок) гривень за вимогу майнового характеру, а всього 1280 (одна тисяча двісті вісімдесят) гривень.

Враховуючи, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, то відповідно до вимог ч.6 ст.141 ЦПК України з відповідача ПАТ «Креді ОСОБА_2» на користь держави слід стягнути частину судового збору, який мав би бути сплачений позивачем в разі його не звільнення від сплати такого, при зверненні до суду пропорційно до суми задоволених судом вимог. Так, 1920 гривень відповідає 9% від заявленої ціни позову, отже саме такий відсоток від судового збору слід стягнути з відповідача на користь держави (9% від 1280 гривень становить 115 гривень 20 копійок).

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 11, 15, 16, 203, 215, 216, 217, 230, 509, 628, 632, 638, 1011, 1013, 1022, 1054, 1056-1 ЦК України, ст.ст. 12, 19, 48, 81, 89, 141, 247, 265-268, 281 ЦПК України, постановою правління Національного банку України «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» від 10 травня 2007 року №168, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року за № за №541/13808, Законом України "Про банки та банківську діяльність" від 07 грудня 2000 року№ 2121-III, Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 року №2664-III, Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року № 1023-XII, Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VI,-

вирішив:

Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Креді ОСОБА_2», третя особа: Національний банк України в особі представника Національного банку України в Черкаській області ОСОБА_3 про захист прав споживача, зобовязання вчинити дії, застосування наслідків нікчемності до договору в частині правочину із здійснення старування життя позичальника, відшкодування завданої шкоди шляхом стягнення коштів за ненадані послуги та відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Креді ОСОБА_2», юридична адреса: вул. Пушкінська, 42/4, р/р 37397840000001, МФО 300614, код ЄДРПОУ 14361575, на користь ОСОБА_1, проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, 960 (девятсот шістдесят) гривень за нікчемним правочином із страхування життя у продвійному розмірі внаслідок застосування відповідачем обману під час укладення договору, а всього 1920 (одну тисячу девятсот двадцять) гривень.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Креді ОСОБА_2», юридична адреса: вул. Пушкінська, 42/4, р/р 37397840000001, МФО 300614, код ЄДРПОУ 14361575, на користь держави судовий збір у розмірі 115 (сто п'ятнадцять) гривень 20 (двадцять копійок).

Рішення може бути оскаржене в 30-денний строк з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Апеляційного суду Черкаської області.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження, а в разі оскарження після розгляду справи апеляційним судом, якщо рішення не буде скасовано.

Відповідно до п.п.5 п.15 «Перехідні положення» ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Сторони справи:

Позивач ОСОБА_1, адреса: вул. Березова, буд. 2, м. Сміла Черкаської області, 20700, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1.

Відповідач Публічне акціонерне товариство «Креді ОСОБА_2», адреса: вул. Пушкінська, буд. 42/4, м. Київ, 01004, код ЄДРПОУ 14361575.

Третя особа Національний банк України в особі представника Національного банку україни в Черкаській області ОСОБА_3, адреса: вул. Інститутська, 9, м. Київ, 01601.

Головуючий О.П.Опалинська