ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06.02.2018 Київ К/9901/3204/17 809/951/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Івано-Франківський завод «Промприлад» на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.08.2017 (суддя - Гундяк В.Д.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2017 (головуючий суддя - Улицький В.З., судді: Гулид Р.М., Кузьмич С.М.) у справі № 809/951/17 (876/9411/17) за позовом Публічного акціонерного товариства «Івано-Франківський завод «Промприлад» до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство «Івано-Франківський завод «Промприлад» звернулось до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 12.04.2017 № 0002521405.

Івано-Франківський окружний адміністративний суд постановою від 07.08.2017 в задоволенні позову відмовив.

Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 17.10.2017 постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.08.2017 залишив без змін.

Публічне акціонерне товариство «Івано-Франківський завод «Промприлад» звернулось 03.11.2017 до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.08.2017, ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2017 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме: підпункту 14.1.162 пункту 14.1 статті 14, підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, пункту 58.2 статті 58 Податкового кодексу України, частини першої статті 250 Господарського кодексу України.

Зокрема, фактично не заперечуючи щодо виявленого контролюючим органом порушення ним вимог статті 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.1994 № 185/94-ВР, скаржник зазначає, що пеня за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності не є штрафною санкцією та на неї поширюється дія частини першої статті 250 Господарського кодексу України щодо граничних строків застосування у шість місяців.

На підтвердження своєї правової позиції позивач посилається на постанови Верховного Суду України від 04.11.2014 у справі № 21-469а14, від 27.05.2014 у справі № 21-126а14, від 10.07.2012 у справі № 21-147а12, від 04.07.2011 у справі № 21-163а11.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Головним управлінням ДФС в Івано-Франківській області проведено позапланову документальну виїзну перевірку Публічного акціонерного товариства «Івано-Франківський завод «Промприлад» з питань дотримання вимог валютного законодавства України при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності за період з 01.10.2014 по 28.02.2017, результати якої оформлено актом від 31.03.2017 № 222/09-19-14-05/05782912.

За наслідками здійсненої перевірки відповідач дійшов висновку про порушення позивачем вимог статті 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.1994 № 185/94-ВР з огляду на порушення законодавчо встановлених строків розрахунків за зовнішньоекономічними контрактами від 09.09.2008 № 117/5, укладеним з Товариством з обмеженою відповідальністю «НПО Промприбор Холдинг» (Російська Федерація), та від 24.06.2016 № 318, укладеним з Товариством з обмеженою відповідальністю «Берегиня» (Молдова).

Зокрема, з'ясовано, що за контрактом від 09.09.2008 № 117/5 за експортований за вантажною митною декларацією від 28.11.2014 № 8392 товар на суму 8962,50 дол. США виручка в розмірі 8660,00 дол. США надійшла з порушенням законодавчо встановлених термінів розрахунків від 1 до 324 днів, а за контрактом від 24.06.2016 № 318 за експортований за вантажною митною декларацією від 10.08.2016 № 006470 товар на суму 2469,60 дол. США виручка в розмірі 0,01 дол. США станом на 28.03.2017 не надійшла, що свідчить про порушення законодавчо встановлених термінів розрахунків на 110 днів.

На підставі зазначеного акта перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 12.04.2017 № 0002521405, згідно з яким нараховано пеню за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності в розмірі 166836,04 грн.

Не погоджуючись з прийнятим актом індивідуальної дії, позивач посилався виключено на те, що застосовані згідно з ним санкції за своєю правовою природою є адміністративно-господарськими, а тому можуть бути застосовані лише в межах визначеного статтею 250 Господарського кодексу України гранично допустимого строку.

Так, згідно з частиною першою статті 250 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Проте, з набранням 01.01.2011 чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України» від 02.12.2010 № 2756-VI зі сфери дії статті 250 Господарського кодексу України виключено штрафні санкції, розмір і порядок стягнення яких визначені Податковим кодексом України та іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби та митні органи.

Порядок застосування цих санкцій з 01.01.2011 врегульовано статтями 113, 114 Податкового кодексу України.

Зокрема, пунктом 113.3 статті 113 Податкового кодексу України передбачено, що штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за порушення норм законів з питань оподаткування або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, застосовуються у порядку та у розмірах, встановлених цим Кодексом та іншими законами України.

Застосування за порушення норм законів з питань оподаткування або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, штрафних (фінансових) санкцій (штрафів), не передбачених цим Кодексом та іншими законами України, не дозволяється.

Згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо, зокрема, згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.

В свою чергу, відповідно до пункту 114.1 статті 114 Податкового кодексу України граничні строки застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) до платників податків відповідають строкам давності для нарахування податкових зобов'язань, визначеним статтею 102 цього Кодексу, пунктом 102.1 якої передбачено, що контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем їх фактичного подання.

Таким чином, висновок судових інстанцій про обґрунтованість визначення контролюючим органом пені на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України, без урахування визначеного статтею 250 Господарського кодексу України гранично допустимого строку, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

Посилання позивача на висновок Верховного Суду України щодо застосування статті 250 Господарського кодексу України, викладений у постанові від 04.11.2014 у справі № 21-469а14, колегія суддів відхиляє, оскільки цей висновок зумовлений відмінністю редакції статі 250 Господарського кодексу України до набрання 01.01.2011 чинності Податковим кодексом України, тобто постановлений за різного правового регулювання розглядуваних правовідносин.

Щодо посилання на постанови Верховного Суду України від 04.07.2011 у справі № 21-163а11, від 27.05.2014 у справі № 21-126а14, від 10.07.2012 у справі № 21-147а12, то предметом спору в цих справах не було питання правомірності застосування штрафних санкцій за порушення встановлених термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Так, у справі № 21-163а11 підставлю для прийняття оскаржуваних рішень послугувало порушення суб'єктом господарювання вимог Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV, у справі № 21-126а14 предметом розгляду було поширення граничних строків притягнення до відповідальності, встановлених частиною першою статті 250 Господарського кодексу України, на накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності, а у справі № 21-147а12 вирішувався спір про стягнення штрафних (фінансових) санкцій, застосованих на підставі пунктів 3, 4 статті 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 № 265/95-ВР та абзацу третього частини першої статті 1 Указу Президента України від 12.06.1995 № 436/95 «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки».

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Публічного акціонерного товариства «Івано-Франківський завод «Промприлад» без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Івано-Франківський завод «Промприлад» залишити без задоволення.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.08.2017 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2017 у справі № 809/951/17 (876/9411/17) залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т.М. Шипуліна

Судді Л.І. Бившева

В.В. Хохуляк