ВЕРХОВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29.01.2018 Київ П/9901/93/18 800/521/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого Гриціва М.І.,

суддів: Берназюка Я.О., Бучик А.Ю., Гімона М.М., Мороз Л.Л.,

за участю:

секретаря судового засідання Журіної О.О.,

представника позивача - адвоката Паламар Л.В.,

представника Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) - Склярук Ю.В.,

розглянув у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ВРП про визнання незаконним і скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, та

встановив:

ОСОБА_3 22 листопада 2017 року звернулася до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з адміністративним позовом до ВРП про визнання незаконним і скасування рішення ВРП від 31 жовтня 2017 року № 3505/0/15-17 «Про відмову у внесенні подання Президентові України про призначення ОСОБА_3 на посаду судді Самарського районного суду міста Дніпропетровська» (далі - Спірне рішення) та про зобов'язання ВРП розглянути повторно рекомендацію Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 25 березня 2015 року № 340/бо-15 і матеріали до неї щодо обрання ОСОБА_3 на посаду судді Самарського районного суду міста Дніпропетровська безстроково з урахуванням висновків, викладених у судовому рішенні.

Вимоги аргументує такими обставинами. Спірне рішення ВРП мотивувала існуванням обґрунтованих сумнівів щодо відповідності судді Мірошиченко Н.В. критерієм доброчесності, професійної етики та іншим обставинам, що можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв'язку з призначенням. Усупереч вимогам частини четвертої статті 37 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIIІ «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIIІ) ВРП хибно визнала порушення правил предметної юрисдикції тими обґрунтованими відомостями, на підставі яких прийняла негативне для позивачки рішення, оскільки отримала їх не в установленому законом порядку. ВРП проігнорувала, що рішення у цивільній справі, яке розцінено як постановлене з порушенням предметної підсудності, у часі прийнято 01 жовтня 2012 року, суд апеляційної інстанції його переглянув 30 жовтня 2013 року і закрив провадження з тієї підстави, що спір належало розглядати за правилами господарського судочинства. Скарга голови Люстраційного комітету Дніпропетровської області про порушення ОСОБА_3 правил підсудності, що стала приводом для розгляду, надійшла до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС) 20 жовтня 2014 року, перевірка її аргументів здійснювалася з дати надсилання по 25 березня 2015 року. За наслідками перевірки, як вважає позивачка, ВККС на засідання 25 березня 2015 року повідомила, що провела перевірку за скаргою і не виявила жодних порушень. Ці висновки з якихось причин залишилися не відображеними в рішенні ВККС.

Покликається ОСОБА_3 й на те, що відмова ВРП внести подання Президентові України про обрання її на посаду судді безстроково має всі ознаки дисциплінарного стягнення, яке застосоване до неї без урахування та наведення мотивів незгоди з відомостями про обставини, що мають значення при виборі і застосуванні виду дисциплінарного стягнення. Таке рішення не відповідає частині шостій статті 126 Основного Закону України, містить посилання на сплив строку, на який її було призначено, хоча така підстава не передбачена. Порушує гарантії незалежності суддів у частині проходження суддівської кар'єри, що включає право на працю в широкому розумінні, у тому числі й право стати суддею, право перебувати на посаді судді та право бути звільненим з посади судді на підставах, визначених Конституцією України. Переконує, що ВРП не зважила на тривалість її роботи за фахом, вміння та потенціал, індивідуально-вольові і морально-етичні характеристики її особи. Стягнення обрала з порушенням принципів рівності, пропорційності, допустила вибірковий та дискримінаційний підхід, позаяк стосовно інших суддів, до поведінки яких були претензії подібні до тих, що поставлені їй за провину, ВРП прийняла позитивні для них рішення.

Виокремлює, що порушення правил підсудності як діяння не містить ознак умислу чи грубої необережності. Заявлені у позовній заяві вимоги, за наслідками розгляду яких було постановлено рішення у цивільній справі, давали підстави віднести спір до цивільної юрисдикції, через те що одна зі сторін була фізичною особою. Суд апеляційної інстанції не оцінив постановлене під її головуванням рішення як таке, що прийнятне з істотним порушенням правил підсудності.

Із посиланням на порушення пунктів 5.18, 10.4, 10.6 Регламенту Вищої ради правосуддя, затвердженого рішенням ВРП від 24 січня 2017 року № 52/0/15-17 «Про затвердження Регламенту Вищої ради правосуддя» (далі - Регламент), стверджує про недотримання порядку прийняття Спірного рішення, прояви яких вбачає у ненаведенні обґрунтованих мотивів та підстав відмови рекомендувати ОСОБА_3 призначити на посаду судді; у розгляді питання без оголошення висновку члена ВРП, який запропонував прийняти Спірне рішення; у позбавленні права судді дати пояснення щодо розглядуваного питання, нехтуванні відомостями, що спростовують обставини, які ВРП поклала в основу Спірного рішення.

Покликається позивачка на Декларацію щодо принципів незалежності судової влади, прийнятої Конференцією голів верховних судів країн Центральної та Східної Європи 14 жовтня 2015 року (о. Бріюн, Хорватія), інші міжнародно-правові норми та рекомендації, національну судову практику, інші документи, що підтверджують слушність її доводів і протиправність дій ВРП.

У відзиві ВРП зазначає, що у позові не наведено жодних підстав для втручання в Спірне рішення. Це рішення прийнято повноважним складом ВРП та підписано всіма членами Ради, які брали участь в його ухваленні; наведені підстави та мотиви цього Рішення.

У судове засідання позивачка не з'явилася, подала клопотання зі згодою розглядати справу без неї - за участю її представника.

Представник позивачки в судовому засіданні підтримала доводи позову і доповнення до нього та навела аргументи, які за набором та суттю в основному подібні до зазначених у позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечила та пояснила, що ВРП прийняла Спірне рішення з метою виконати відведену їй роль конституційного державного органу, уповноваженого формувати склад судової влади. Рішення є обґрунтованим, ухвалене безсторонньо, добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, пропорційно, своєчасно, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення. Враховуючи вимоги частини двадцять першої статті 79 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів», у позові ОСОБА_3 не наведено підстав, які б могли слугувати підґрунтям для оскарження та скасування Спірного рішення.

До початку судового розгляду надійшли клопотання представника позивача про: забезпечення позову, об'єднання справ в одне провадження, залучення третьої особи та витребування матеріалів цивільної справи.

Верховний Суд розглянув клопотання у цьому судовому засіданні та ухвалив судові рішення про відмову у їх задоволенні.

Верховний Суд заслухав пояснення сторін, дослідив зібрані у справі докази у межах заявлених позовних вимог і дійшов висновку про таке.

Указом Президента України від 21 грудня 2009 року № 1085/2009 ОСОБА_3 призначено на посаду судді Індустріального районного суду міста Дніпропетровська строком на п'ять років, а Указом Президента України від 02 квітня 2011 року № 345/2011 переведено на роботу на посаді судді Самарського районного суду міста Дніпропетровська у межах п'ятирічного строку.

Строк повноважень судді ОСОБА_3 закінчився 21 грудня 2014 року.

Із цього сегмента фактичних обставин випливає, що ОСОБА_3 перебувала на посаді судді упродовж фіксованого проміжку часу, після закінчення якого її повноваження припинилися. З настанням цього моменту ОСОБА_3 не могла не знати, що після закінчення п'ятирічного строку перебування на посаді судді, опиниться в ситуації, за якої на підставі закону змушена буде виконати ряд обов'язкових сутнісних та процедурних дій для того, щоб бути обраною на посаду судді безстроково, і, що для ухвалення такого рішення в Україні створені і діють відповідні компетентні органи, на яких покладений суспільний обов'язок у встановленому законом порядку перевірити її професійні, етичні якості, інші обставин.

Відповідно до частини другої статті 19 Основного Закону України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За частиною першою статті 128 Конституції України, у редакції станом на березень 2015 року, всі <…> судді, <…>, обираються Верховною Радою України безстроково, в порядку, встановленому законом. За частиною першою цієї самої статті Основного Закону в редакції Закону України від 02 червня 2016 року № 1401-VІІІ «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VІІІ) призначення на посаду судді здійснюється Президентом України за поданням Вищої ради правосуддя в порядку, встановленому законом.

За статтею 76 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, чинній станом на березень 2015 року; далі - Закон № 2453-VІ) суддя, строк повноважень якого закінчується, за його заявою має бути рекомендований Вищою кваліфікаційною комісією суддів України для обрання його Верховною Радою України на посаду судді безстроково, якщо відсутні визначені законом обставини, що перешкоджають цьому. Обрання на посаду судді безстроково здійснюється в такому порядку: 1) кандидат звертається з письмовою заявою до ВККС про рекомендування його для обрання на посаду судді безстроково; 2) <…>; 3) ВККС перевіряє відомості про кандидата, досліджує його суддівське досьє, враховує показники розгляду кандидатом за час його роботи на посаді судді та у випадках, передбачених цим Законом, - результати його кваліфікаційного оцінювання; 4) ВККС приймає вмотивоване рішення про рекомендування чи відмову в рекомендуванні для обрання на посаду судді безстроково і в разі рекомендування направляє відповідне подання до Верховної Ради України; 5) Верховна Рада України приймає рішення про обрання кандидата на посаду судді безстроково.

Про те, з числа яких осіб провадитиметься добір кандидатів на посаду судді, за якою процедурою і з дотриманням якого порядку, яким персональним вимогам повинні відповідати кандидати, йдеться у статті 77 цього Закону. Зокрема, за частинами першою, четвертою цієї статті кандидат на посаду судді безстроково не пізніш як за шість місяців до закінчення строку перебування на посаді судді звертається до ВККС із заявою про рекомендування його для обрання на посаду судді безстроково. Для участі у доборі кандидат на обрання суддею безстроково подає: 1) письмову заяву про рекомендування кандидата для обрання на посаду судді безстроково; 2) копію паспорта громадянина України; 3) анкету кандидата на посаду судді безстроково, що містить інформацію про нього; 4) <…>; 5) <…>; 6) виписку з трудової книжки про стаж роботи на посаді судді; 7) <…>; 8) <…>; 9) письмову згоду на збирання, зберігання, обробку та використання інформації про нього з метою оцінки його готовності до роботи на посаді судді безстроково; 10) <…>.

Порядок розгляду ВККС питання про обрання кандидата на посаду судді безстроково регламентований статтею 78 Закону № 2453-VI. Нормами цієї статті встановлюється хронологія, послідовність та зміст дій претендентів на посаду судді та рекомендаційна діяльність ВККС, що охоплює організаційні, забезпечувальні та функціональні заходи із проведення перевірок, оцінювання та інших заходів аж до прийняття/неприйняття рішення про рекомендацію кандидата на посаду судді.

ВККС рішенням від 25 березня 2015 року № 340/бо-15 рекомендувала ОСОБА_3 для обрання на посаду судді Самарського районного суду міста Дніпропетровська безстроково та внесла відповідне подання до Верховної Ради України. У цьому рішенні Комісія зазначила, що за результатами звернень щодо професійної діяльності кандидата на посаду судді Самарського районного суду міста Дніпропетровська ОСОБА_3, які надійшли до Комісії, не встановлено визначених законом обставин, що перешкоджають рекомендуванню її для обрання на посаду судді безстроково.

15 травня 2015 року Верховна Рада України одержала рішення ВККС і підготувала проект постанови № 2726-1 від 14 травня 2015 року «Про обрання суддів». Однак рішення не прийняла.

30 вересня 2016 року набрав чинності Закон № 1401-VІІІ, а 05 січня 2017 року - Закон № 1798-VIIІ.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в країні визначає Закон України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VІІІ).

За пунктом 4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1401-VІІІ Верховна Рада України повинна протягом 30 днів з дня набрання чинності цим Законом передати подання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та відповідні документи про обрання суддів безстроково, які не були розглянуті Верховною Радою України, до Вищої ради правосуддя для розгляду питання про призначення судді на посаду.

За пунктом 30 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1402-VIIІ матеріали та рекомендації ВККС про обрання суддів безстроково, щодо яких на день набрання чинності цим Законом Верховною Радою України рішення не прийнято, направляються Верховною Радою України до Вищої ради правосуддя протягом десяти днів з дня набрання ним чинності. Вища рада правосуддя на своєму засіданні у пленарному складі вирішує питання щодо кожного судді про його призначення або відмову у призначенні з одночасним поверненням матеріалів ВККС.

Верховна Рада України листом від 28 жовтня 2016 року передала до ВРП матеріали щодо призначення ОСОБА_3 на посаду судді Самарського районного суду міста Дніпропетровська.

Згідно з абзацом п'ятим пункту 13 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» матеріали та рекомендації ВККС про обрання суддів безстроково, щодо яких на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» рішення не прийнято, розглядаються ВРП в порядку, встановленому главою 2 розділу II цього Закону.

Відповідно до частин першої, другої статті 36 Закону № 1798-VIIІ призначення на посаду судді здійснюється Президентом України за поданням ВРП. Це рішення Рада ухвалює за результатами розгляду рекомендації ВККС, до якої обов'язково додається особова справа (досьє) кандидата на посаду судді.

Згідно з абзацом другим частини четвертої статті 37 цього Закону ВРП може ухвалити рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду відповідно до пункту 1 частини дев'ятнадцятої статті 79 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" тільки на підставі обґрунтованих відомостей, які були отримані Вищою радою правосуддя в передбаченому законом порядку, якщо: 1) такі відомості не були предметом розгляду Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 2) Вища кваліфікаційна комісія суддів України не дала належної оцінки таким відомостям в межах процедури кваліфікаційного оцінювання щодо відповідного кандидата.

За пунктом 1 частини дев'ятнадцятої статті 79 Закону № 1402-VIIІ ВРП може відмовити у внесенні Президентові України подання про призначення судді виключно з підстав наявності обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв'язку з таким призначенням.

31 жовтня 2017 року ВРП за результатами розгляду рекомендації ВККС від 25 березня 2015 року № 340/бо-15 дійшла висновку про існування обґрунтованих обставин, що можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв'язку з призначенням ОСОБА_3 на посаду згадуваного вище суду. Основою цього висновку стали такі відомості.

На розгляді ВККС перебували скарги голови Люстраційного комітету Дніпропетровської області ОСОБА_4 стосовно суддів Самарського районного суду міста Дніпропетровська ОСОБА_3 та ОСОБА_7 У скарзі мовилося, що у провадженні судді ОСОБА_3 перебувала справа за позовом приватного підприємства «Штерн-Буд» (далі - ПП) до товариства з обмеженою відповідальністю «С.В.В. Плюс» (далі - ТОВ), ОСОБА_5, третя особа - комунальне підприємство «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради (далі - Комунальне підприємство), про зобов'язання вчинити певні дії та за зустрічним позовом ТОВ в особі ОСОБА_6 до ПП, ОСОБА_5, територіальної громади в особі Дніпропетровської міської ради, третя особа - Комунальне підприємство, про визнання права власності на нерухоме майно, у тому числі на новостворене та переобладнане, без додаткового прийняття в експлуатацію.

Самарський районний суд міста Дніпропетровська рішенням від 01 жовтня 2012 року частково задовольнив позовні вимоги ПП. Зобов'язав ТОВ в особі ОСОБА_6 укласти з цим підприємством договір купівлі-продажу нерухомого майна, розташованого у місті Дніпропетровську на вулиці Комісара Крилова, 4а, придбаного ПП на публічних торгах згідно з Протоколом № 1 від 27 березня 2012 року. Задовольнив зустрічні позовні вимоги ТОВ і визнав за ним право власності на нерухоме майно, у тому числі на новостворене та переобладнане, без додаткового прийняття в експлуатацію.

За апеляційною скаргою прокурора Самарського району міста Дніпропетровська суд апеляційної інстанції ухвалою від 30 жовтня 2013 року скасував рішення суду першої інстанції і закрив провадження у справі у зв'язку з тим, що вона не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Апеляційний суд у своїй ухвалі зазначив, що оскільки спір виник між юридичними особами, тому справа повинна розглядатися відповідно до статті 15 Цивільного процесуального кодексу України та статей 1, 12 Господарського процесуального кодексу України в порядку господарського судочинства. При цьому зауважив, що фізична особа ОСОБА_5 не має ніякого стосунку до спорів, на що вказав і суд першої інстанції, коли повністю відмовив у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_5

Описані обставини розгляду конкретного спору були предметом розгляду ВККС, за результатами якого ухвалила рішення № 1079/дп-16 від 27 травня 2016 року про відмову у відкритті дисциплінарного провадження. Комісія із посиланням на характер спірних правовідносин, непричетність до спору фізичної особи дійшла висновку, що суддя, яка розглядала справу, допустила істотне порушення правил підвідомчості, яке відповідно до пункту 1 частини першої статті 83 Закону № 2453-VIIІ (у редакції, на час винесення рішення ВККС) є підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення не було застосовано відповідно до вимог частини четвертої статті 87 цього Закону у зв'язку зі спливом строку притягнення (минув один рік з дати вчинення проступку).

ВРП у Спірному рішенні зазначила, що відомості, які ВККС розцінила як дисциплінарний проступок, не були предметом її розгляду на час прийняття рішення № 340/бо-15 від 25 березня 2015 року, оскільки у часі ці обставини були встановлені пізніше.

Інформації про розгляд ВККС обставин порушення ОСОБА_3 правил підсудності і формулювання з цього приводу висновку до дати прийняття рішення рекомендувати обрати її на посаду судді безстроково, не встановлено, як і немає доказів на підтвердження її існування в означених вище часових межах.

У частині першій статті 1 Закону № 1798-VІІІ, у якій дається визначення статусу ВРП, встановлено, що ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.