Постанова

Іменем України

30 січня 2018 року

м. Київ

справа № 501/2489/15

провадження № 61-487 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Карпенко С. О.,

Олійник А.С., (суддя-доповідач)

ПогрібногоС. О.,

Ступак О.В.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_4,

відповідач державне підприємство «Іллічівський морський торгівельний порт»,

представник відповідача ОСОБА_5,

треті особи: Незалежна профспілка працівників порту, Профспілка робітників морського транспорту Іллічівського морського торгівельного порту, Спілка професіоналів докерів-механізаторів Іллічівського морського торгівельного порту, ОСОБА_6, ОСОБА_7

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Іллічівського міського суду Одеської області у складі головуючого судді Журавля П. І. від 19 квітня 2016 року та рішення апеляційного суду Одеської області у складі суддів: Калараша А. А., Заїкіної А. П., Процик М. В. від 22 вересня 2016 року; касаційну скаргу державного підприємства «Іллічівський морський торгівельний порт» на рішення апеляційного суду Одеської області від 22 вересня 2016 року,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2015 року ОСОБА_4 звернулась до суду із позовом до державного підприємства «Іллічівський морський торгівельний порт» (далі - ДП «Іллічівський морський торгівельний порт»), у якому просила:

- поновити строк на оскарження наказу ДП «Іллічівський морський торгівельний порт» № 33 від 26 січня 2015 року «Про переміщення працівників підприємства» та наказу ДП «Іллічівський морський торгівельний порт» № 46/0 від 26 січня 2015 року про переміщення ОСОБА_4;

- визнати незаконним та скасувати наказ ДП «Іллічівський морський торгівельний порт» № 33 від 26 січня 2015 року «Про переміщення працівників підприємства» в частині виключення зі шатного розпису другого терміналу посади тальмана, яку вона займала;

- визнати незаконним та скасувати наказ ДП «Іллічівський морський торгівельний порт» № 46/0 від 26 січня 2015 року про переміщення ОСОБА_4;

- визнати незаконним та скасувати наказ ДП «Іллічівський морський торгівельний порт» № 246/0-12 від 29 квітня 2015 року про припинення трудового договору та звільнення ОСОБА_4 на підставі пункту 1частини першої статті 40 КЗпП України;

- поновити її на посаді тальмана другого терміналу ДП «Іллічівський морський торгівельний порт»;

- стягнути з ДП «Іллічівський морський торгівельний порт» на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 4 лютого 2015 року до дня ухвалення судового рішення.

Позов мотивовано тим, що відповідно до наказу начальника порту № 77\Л від 22 квітня 2004 року позивач працювала на посаді тальмана другого терміналу. Наказом ДП «Іллічівський морський торгівельний порт» № 46-0 від 26 січня 2015 року на підставі наказу підприємства № 33 від 26 січня 2015 року вона була переведена на посаду тальмана третього терміналу.

5 травня 2015 року на підставі наказу першого заступника директора підприємства № 246\0-12 від 29 квітня 2015 року вона була звільнена з роботи згідно пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України (зміни в організації виробництва і праці). ДП «Іллічівський морський торгівельний порт» незаконно, без згоди позивача фактично здійснив не переміщення, а переведення її з другого терміналу у третій, чим було порушено вимоги статті 32 КЗпП України. На думку позивача, таке переведення було фактичним скороченням штату. Вона не погодилась на переміщення, а в порушення вимог статей 40 і 43 КЗпП України її звільнили з роботи без попередньо згоди первинної профспілкової організації, членом якої вона є.

Вона виходила на роботу у другий термінал підприємства, проте до роботи її не допускали. Вона не є юристом за фахом, а підприємство не роз'яснило їй строк оскарження наказів, а тому нею пропущено строк звернення до суду за захистом її порушеного права, який вона просить поновити.

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 19 квітня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ДП «Іллічівський морський торгівельний порт» здійснено переміщення ОСОБА_4 з посади тальмана другого терміналу до третього терміналу відповідно до вимог закону, при звільненні позивача норми закону порушено не було, а рішення Незалежної профспілки працівників потру, яким відмовлено у наданні згоди на звільнення позивача, є необґрунтованим.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 22 вересня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ ДП «Іллічівський морський торгівельний порт» № 246/0-12 від 29 квітня 2015 року про припинення трудового договору та звільнення ОСОБА_4 на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Поновлено ОСОБА_4 на посаді тальмана у ДП «Іллічівський морський торгівельний порт» з 5 травня 2015 року. Стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 68 198 грн. 9 коп. з подальшим утриманням податку на доходи фізичних осіб та інших обов'язкових платежів. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що переміщення позивача відбулось відповідно до частини другої статті 32 КЗпП України, переміщення працівника не є переведенням на іншу роботу в розумінні частини першої статті 32 КЗпП України, а тому роботодавець перемістивши позивача з посади тальмана другого терміналу на посаду тальмана третього терміну без її згоди та згоди первинної профспілкової організації вимоги трудового законодавства не порушив. Апеляційний суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову про визнання незаконними і скасування наказів підприємства від 26 січня 2015 року № 33 «Про переміщення працівників підприємства в частині виключення зі штатного розпису другого терміналу посади тальмана» та № 46/0 «Про переміщення ОСОБА_4». Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 щодо скасування наказу про її звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, апеляційний суд виходив з того, що статтею 43 КЗпП України передбачено одержання попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації на звільнення працівника, членом якої є працівник. Рішення первинної профспілкової організації про відмову в наданні згоди на звільнення позивача відповідає вимогам статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», є аргументованим та містить посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення, а тому звільнення позивача відбулось з порушенням вимог статті 43 КЗпП України.

Дослідивши докази у справі в межах доводів апеляційної скарги апеляційний суд дійшов висновку про поновлення на роботі позивача та стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу з дня звільнення до ухвалення судового рішення.

19 жовтня 2016 року ДП «Іллічівський морський торгівельний порт» звернулось до суду із касаційною скаргою на рішення апеляційного суду Одеської області від 22 вересня 2016 року, у якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, а рішення місцевого суду - залишити в силі.

21 жовтня 2016 року ОСОБА_4 звернулась до суду з касаційною скаргою на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 19 квітня 2016 року та рішення апеляційного суду Одеської області від 22 вересня 2016 року, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, а рішення апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог - змінити та в цій частині ухвалити нове рішення про задоволення позову, в іншій частині рішення апеляційного суду залишити без змін.

21 жовтня 2016 року ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ДП «Іллічівський морський торгівельний порт».

24 жовтня 2016 року ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_4

8 листопада 2017 року ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних і кримінальних справ вказану справу призначено до судового розгляду.

4 січня 2018 року вказану справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Касаційна скарга ДП «Іллічівський морський торгівельний порт» мотивована тим, що відповідно до статті 43 КЗпП України та частини шостої статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинне бути обґрунтованим. Суд апеляційної інстанції дійшов неправильного висновку про обґрунтованість рішення первинної профспілкової організації щодо відмови у наданні згоди на звільнення позивача.

8 квітня 2015 року підприємство зверталося до голови Незалежної профспілки працівників Іллічівського морського торгівельного порту про надання інформації, чи є позивач членом первинних профспілкових організацій. Однак у наданні такої інформації відмовлено, оскільки члени первинних профспілкових організацій підприємства не надали своєї згоди на розповсюдження своїх персональних даних про членство у зазначених організаціях. Позивача було попереджено про наступне вивільнення листом від 23 лютого 2015 року та запропоновано переведення на вакантну посаду прибиральника або звільнення за переведенням до товариства з обмеженою відповідальністю «Трансгрейтермінал» на посаду тальмана. Також позивача було попереджено про право звернення за допомогою до Державної служби зайнятості або самостійного працевлаштування. Позивач ознайомилась із вказаним попередженням, однак відмовилась від підпису у присутності свідків. Таким чином, відповідачем було дотримано норми трудового законодавства під час звільнення позивача.

Касаційна скарга ОСОБА_4 мотивована тим, що у разі якщо роботодавець при переміщенні допускає зменшення робочих місць та посад шляхом внесення змін до штатного розпису структурного підрозділу, де працівник за умовами трудового договору постійно працює і займає відповідну посаду, то таке переміщення є незаконним та кваліфікується як переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві та відповідно до частини першої статті 32 КЗпП України потребує згоди працівника. Відповідач при переміщенні вийшов за межі умов трудового договору і незаконно провів переведення позивача без її згоди зі скороченням постійного робочого місця та передбаченої трудовим договором посади тальмана другого терміналу. За змістом статті 235 КЗпП України та пункту 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 6 листопада 1992 року в разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі, яку він займав до незаконного звільнення або до переведення з стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток з дня її незаконного переведення на іншу роботу. Крім того, апеляційний суд, у порушення пункту 3 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, при обчисленні середнього заробітку, який підлягав стягненню з відповідача, безпідставно не врахував премії позивача за грудень 2014 року.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційні скарги ДП «Іллічівський морський торгівельний порт» та ОСОБА_4 не підлягають задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 працювала в ДП «Іллічівський морський торгівельний порт» з 31 жовтня 1991 року. З 1 квітня 2001 року позивач займала посаду тальмана, а з 1 квітня 2004 року - перебувала на посаді тальмана другого терміналу (Т.1, а.с. 9-11).

Наказом ДП «Іллічівський морський торгівельний порт» № 28 від 23 січня 2015 року, у зв'язку з укладанням 22 січня 2015 року договору оренди державного нерухомого майна ДП «Іллічівський морський торгівельний порт», яке знаходиться на балансі третього терміналу, з товариством з обмеженою відповідальністю «Трансгрейтермінал» (далі - ТОВ «Трансгрейтермінал»), структурний підрозділ «3 термінал» з усіма робочими місцями та посадами, що складають його штатний розпис, ліквідовано з 23 квітня 2015 року (Т.1, а.с.14).

Пунктом 3.1. цього наказу передбачено здійснення звільнення за переведенням до ТОВ «Трансгрейтермінал» працівників, зазначених у листах-клопотаннях щодо звільнення за переведенням до вказаного підприємства, за іншими заявами відповідно до пункту 5 частини першої статті 36 КЗпП України.

Відповідно до пункту 3.2 цього ж наказу передбачається здійснення вивільнення працівників, які відмовилися від звільнення за переведенням до ТОВ «Трансгрейтермінал», робочі місця та посади яких ліквідуються цим наказом, на підставі статті 49-2 КЗпП України, Закону України «Про зайнятість населення».

Наказом ДП «Іллічівський морський торгівельний порт» №33 від 26 січня 2015 року у зв'язку з необхідністю забезпечення заходів щодо реорганізації підприємства відповідно до Закону України «Про морські порти України» та з метою підвищення ефективності виробничої діяльності ДП «Іллічівський морський торгівельний порт», а також у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, що пов'язані з передачею в оренду основних засобів структурного підрозділу «3 термінал» були вилучені зі штатних розписів структурних підрозділів робочі місця та посади за переліком, викладеним у наказі, у тому числі посади тальманів другого терміналу (Т.1, а.с.11-12,98-100).

Наказом № 46-0 від 26 січня 2015 року ОСОБА_4 з 2 лютого 2015 року переведено тальманом третього терміналу з оплатою за штатним розписом з режимом - багатозмінний, цілодобовий на підставі ст. 32 КЗпП України (Т.1, а.с.13,94).

ОСОБА_4 31 січня 2015 року була ознайомлена з наказом № 46-О від 26 січня 2015 року про переміщення її на третій термінал (т.1 а.с.94).

23 березня 2015 року ОСОБА_4 вручено письмове попередження про наступне вивільнення, однак вона відмовилась поставити свій підпис у попередженні, про що було зроблено відповідний запис працівниками відділу кадрів підприємства (Т.1, а.с.101).

Судами також встановлено, що позивач була членом Незалежної профспілки працівників Іллічівського морського торгівельного порту на час звільнення і входила до профгрупи другого терміналу.

Наказом ДП «Іллічівський морський торгівельний порт» № 246\0-12 від 29 квітня 2015 року позивач звільнена з роботи у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, без попередньої згоди первинної профспілкової організації, з 5 травня 2015 року згідно пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України (Т.1, а.с.15).

Рішенням Незалежної профспілки працівників Іллічівського морського торгівельного порту, членом якої є позивач, відмовлено в наданні згоди на звільненні ОСОБА_4, що підтверджується протоколом засідання президії профспілки № 30 від 23 грудня 2015 року (Т. 2, а.с.35-38).

Згідно з частиною першою статті 32 КЗпП України переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві в установі, організації або в іншу місцевість хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускаються тільки за згодою працівника, за винятком випадків передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках передбачених законом.

У частині другій статті 32 КЗпП України зазначається, що не вважається переведення на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором. Власник або уповноважений ним орган не має права переміщати на роботу, протипоказану йому за станом здоров'я.

Отже, з урахуванням зазначених норм власник не має права вийти за межі трудового договору і його право на переміщення працівників обмежується умовами трудового договору в межах цих умов переміщення можливе, поза ним - протиправне. Таким чином, при переміщенні діє принцип незмінності істотних умов договору, залишаються незмінними всі суттєві умови трудового договору (спеціальність, кваліфікація, найменування посади).

У відповідному розділі Національного класифікатора України «Класифікатор професій» ДК003:2010, затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 28 липня 2010 року № 327, міститься посада «тальман».

Наказом директора порту від 23 грудня 2013 року затверджено посадову інструкцію тальмана терміналу, тобто в порту діє єдина посадова інструкція посади «тальман», незалежно від структурного підрозділу на якому працівник виконує посадові обов'язки тальмана (Т.1, а.с. 86-91).

Таким чином, необхідно дійти висновку про те, що позивача було саме переміщено, а не переведено на роботу тальмана третього терміналу, оскільки залишилися незмінними всі суттєві умови трудового договору (спеціальність, кваліфікація, найменування посади), та відбулась лише зміна робочого місця (тобто місця безпосереднього виконання роботи). Тому відповідно до частини другої статті 32 КЗпП України не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором.

Окрім цього, згідно із частиною третьою статті 64 ГК України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Саме такий правовий висновок щодо застосування статті 32 КЗпП України в аналогічній справі висловлено Верховним Судом України у постанові від 1 листопада 2017 року № 501/2302/15-ц.

Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, переміщення позивач на таку ж посаду в інший структурний підрозділ цього підприємства відповідає вимогам закону, не потребує згоди працівника, а тому обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання незаконними і скасування наказів підприємства від 26 січня 2015 року № 33 «Про переміщення працівників підприємства в частині виключення зі штатного розпису другого терміналу посади тальмана» та № 46/0 «Про переміщення ОСОБА_4».

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про задоволення позову в частині визнання незаконним та скасування наказу про звільнення позивача з роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки у порушення частин першої, сьомої статті 43 КЗпП України звільнення відбулось без попередньої згоди виборного профспілкового органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, а протоколом засідання президії профспілки працівників Іллічівського морського торгівельного порту № 30 від 23 грудня 2015 року відмовлено в наданні згоди на звільнення ОСОБА_4

Із положень частини сьомої статті 43 КЗпП України і частини шостої статті 39 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" випливає, що оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права, то суд зобов'язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості.

Отже, рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути достатньо добре аргументованим та містити посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав.

Як встановлено судом, ОСОБА_4 звільнена з роботи згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці .

Однак, фактично звільнення позивача відбулося у зв'язку з скороченням чисельності та штату працівників порту, оскільки матеріали справи не містять докази реорганізації чи ліквідації ДП «Іллічівський морський торгівельний порт».

З наявних чотирьох терміналів ДП «Іллічівський морський торгівельний порт»

було ліквідовано лише третій термінал, що свідчить лише про зміну внутрішньої структури підприємства та не є підставою реорганізації всього порту.

Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Вищезазначене було відображено в обґрунтуванні профспілкою рішення про відмову в наданні згоди на звільнення ОСОБА_4, що свідчить про те, що рішення профспілкового органу є достатнім, аргументованим та містить посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення ОСОБА_4

Таким чином, суд апеляційної інстанції, надавши належну оцінку доказам, дійшов правильного висновку про те, що рішення первинної профспілкової організації про відмову в наданні згоди на звільнення позивачки є обґрунтованим та відповідає вимогам закону, що узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, висловленим в постанові від 1 липня 2015 року № 6-703цс15, а тому позовні вимоги ОСОБА_4 щодо визнання незаконним та скасування наказу про звільнення з роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з дня звільнення до дня ухвалення судом рішення підлягають задоволенню, оскільки у порушення частин першої, сьомої статті 43 КЗпП України звільнення відбулось без попередньої згоди виборного профспілкового органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник,

Посилання ОСОБА_4 у касаційній скарзі на постанову Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року № 6-1178цс15 не заслуговують на увагу, виходячи з такого. У зазначеній постанові Верховний Суд України, аналізуючи положення частини другої статті 32 КЗпП України, дійшов висновку щодо незаконності наказу роботодавця про переміщення працівника, оскільки відбулась зміна істотних умов договору, а саме: без згоди працівника його фактично примусово переведено на неповний робочий день, що призвело до зменшення на 20 % заробітної плати, а також понижено кваліфікацію до 5 розряду, хоча працівник до переміщення перебував на посаді електромонтера 6 розряду. Однак, у вказаній справі не встановлено, що при переміщенні ОСОБА_4 з посади тальмана другого терміналу на аналогічну посаду третього терміналу відбулася зміна істотних умов договору.

Посилання ОСОБА_4 у касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції, у порушення вимог пункту 3 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року (далі - Порядок ), визначаючи середній заробіток, який підлягає стягненню на користь позивача, не врахував виплачену у грудні 2014 року святкову премію, не заслуговують на увагу, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

За змістом пункту 3 Порядку при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії.

Разом з тим, згідно підпунктів б) і г) пункту 4 Порядку при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються:

- одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо);

- премії за винаходи та раціоналізаторські пропозиції, за сприяння впровадженню винаходів і раціоналізаторських пропозицій, за впровадження нової техніки і технології, за збирання і здавання брухту чорних, кольорових і дорогоцінних металів, збирання і здавання на відновлення відпрацьованих деталей машин, автомобільних шин, введення в дію виробничих потужностей та об'єктів будівництва (за винятком цих премій працівникам будівельних організацій, що виплачуються у складі премій за результати господарської діяльності).

Оскільки виплачена у грудні 2014 року ОСОБА_4 святкова премія не є виробничою премією та премією за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії (згідно пункту 3 Порядку), носить одноразовий характер, то суд апеляційної інстанції, керуючись пунктом 4 Порядку, дійшов обґрунтованого висновку про те, що виплачена позивачу у грудні 2014 року святкова премія не підлягає врахуванню при обчисленні середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_4 про те, що середній заробіток за час вимушеного прогулу підлягає стягненню з часу незаконного переведення не спростовують висновки суду апеляційної інстанції, оскільки судом було встановлено, що позивача було переміщено, а не переведено на роботу тальмана третього терміналу і таке переміщення на таку ж посаду в інший структурний підрозділ цього підприємства відповідає вимогам закону.

Також доводи касаційної скарги ОСОБА_4 про те, що суд не зазначив якими доказами підтверджується факт тимчасового закріплення позивача за другим терміналом порту, не заслуговують уваги, оскільки судами встановлено, що вона з 1 квітня 2004 року перебувала на посаді тальмана другого терміналу, що підтверджується матеріалами справи (а.с.10 Т.1).

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

За таких обставин колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку, що касаційні скарги необхідно залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400, 409-415 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційні скарги ОСОБА_4 та державного підприємства «Іллічівський морський торгівельний порт» залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Одеської області від 22 вересня 2016 року - залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді С. О. Карпенко

А.С. Олійник

С.О. Погрібний

О.В. Ступак