open Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
Це рішення містить правові висновки
Це рішення містить правові висновки
emblem

ВЕРХОВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31.01.2018 Київ К/9901/5974/18 489/1525/16-а

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Стрелець Т. Г.,

суддів - Білоуса О. В., Желтобрюх І. Л.,

розглянувши у порядку письмового провадження справу №489/1525/16-а

за позовом: ОСОБА_1 до інспектора управління патрульної поліції в м. Миколаєві Департаменту патрульної поліції Сича Дмитра Миколайовича, управління патрульної поліції в м. Миколаєві Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Управління патрульної поліції в м. Миколаєві Департаменту патрульної поліції на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду, прийняту 5 липня 2016 року колегією суддів у складі: головуючого - Жука С.І., суддів: Потапчука В.О., Семенюка Г.В., -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до інспектора управління патрульної поліції в м. Миколаєві Департаменту патрульної поліції Сича Дмитра Миколайовича, управління патрульної поліції в м. Миколаєві Департаменту патрульної поліції, в якому просив скасувати постанову про вчинення адміністративного правопорушення та накладення адміністративного стягнення серії ПС2 №475145 від 28 березня 2016р.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що в його діях відсутні порушення правил дорожнього руху, встановлені ст.122 КУпАП, оскільки він не рухався на забороняючий сигнал світлофору, а стояв на місці.

Постановою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 18 травня 2016 року в задоволені позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що пояснення позивача щодо відсутності у його діях порушень правил дорожнього руху спростовуються оглянутим відеозаписом події, з якого вбачається, що транспортний засіб позивача почав рух до того, як на пішохідному світлофорі для проїзної частини перетину проспекту завершив блимати зелений сигнал.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 5 липня 2016 року скасовано постанову Ленінського районного суду м. Миколаєва від 18 травня 2016 року та прийнято нове рішення про задоволення позову.

Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідачем було порушено порядок та процедуру притягнення позивача до адміністративної відповідальності, не досліджено доказів та не надано можливості позивачу надати пояснення та заявити клопотання.

Не погоджуючись з ухваленими по справі рішеннями, Управління патрульної поліції в м. Миколаєві Департаменту патрульної поліції звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судом апеляційної інстанції не вірно застосовано норми матеріального права для регулювання спірних правовідносин, не надано оцінку змінам у законодавстві, що регулює порядок притягнення до адміністративної відповідальності, в результаті чого ухвалене незаконне та необґрунтоване рішення.

Позивач заперечень на касаційну скаргу не подав.

18 січня 2018 року касаційну скаргу Управління патрульної поліції в м. Миколаєві Департаменту патрульної поліції на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 5 липня 2016 року передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження із врахуванням положень, встановлених статтею 345 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши і обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і наданої ними правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 28.03.2016р. інспектор 4 роти 3 батальйону УПП у м. Миколаїв рядовий поліції Сич Д.М. виніс постанову серії ПС 2 № 475145 у справі про адміністративне правопорушення, згідно з якою позивач керуючи транспортним засобом Daewo Nexia, номерний знак НОМЕР_1, у м. Миколаєві, проїхав перехрестя вул.. 3-ої Слобідської та пр. Центрального на заборонений сигнал світлофору, чим порушив п.п. 8.7.3 Правил дорожнього руху України.

Позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) та застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 425 грн., про що винесена відповідачем постанова у справі про адміністративне правопорушення від 28.03.2016р.

Судами також встановлено, що в нижньому лівому краю оскаржуваної постанови позивачем зроблено помітку «не згоден».

Переглядаючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням доводів касаційної скарги, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у Верховному Суді виходить з наступного.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень ст.222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення про порушення правил дорожнього руху (частини перша, друга і третя статті 122).

Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

За загальним правилом, відповідно до статті 254 КУпАП фіксація адміністративного правопорушення починається зі складення протоколу про його вчинення уповноваженою на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності. Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається у двох екземплярах, один з яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Відповідно до ч.3 ст.254 КУпАП протокол не складається у випадках, передбачених статтею 258 цього Кодексу.

Статтею 258 КУпАП (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваної постанови) передбачено, що протокол не складається в разі вчинення адміністративних правопорушень, передбачених статтями 70, 77, частиною третьою статті 85, статтею 153, якщо розмір штрафу не перевищує трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, частиною першою статті 85, якщо розмір штрафу не перевищує семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, статтею 107 (у випадках вчинення правопорушень, перелічених в частині третій статті 238) частиною третьою статті 109, статтями 110, 115, частинами першою, третьою і п'ятою статті 116, частиною третьою статті 116-2, частинами першою і третьою статті 117 (при накладенні адміністративного стягнення у вигляді попередження на місці вчинення правопорушення), статтями 118, 119, статтями 134, 135, 185-3, статтею 197 (при накладенні адміністративного стягнення у вигляді попередження), статтею 198 (при накладенні адміністративного стягнення у вигляді попередження) цього Кодексу, якщо особа не оспорює допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається.

Протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі.

Протоколи не складаються і в інших випадках, коли відповідно до закону штраф накладається і стягується, а попередження оформлюється на місці вчинення правопорушення.

У випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.

Якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов'язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 256 цього Кодексу, крім випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185-3 цього Кодексу, та правопорушень у сфері забезпечення дорожнього руху, у тому числі зафіксованих в автоматичному режимі. Цей протокол є додатком до постанови у справі про адміністративне правопорушення.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає висновки суду апеляційної інстанції про необхідність складання протоколу про адміністративне правопорушення помилковими, оскільки розгляд справ про адміністративне правопорушення, визначене частиною третьою статті 122 КУпАП належить до компетенції Національної поліції, що, у відповідності до абзацу другого ст. 258 КУпАП виключає необхідність складення протоколу про адміністративне правопорушення.

Відповідно до абзацу 4 ст. 258 КУпАП у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.

Статтею 283 КУпАП встановлено, що розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.

Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.

Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про:

дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення;

транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак);

технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис;

розмір штрафу та порядок його сплати;

правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження;

відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

Посилаючись на вимоги ст. 283 та ст.276 КУпАП, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення, тобто - за місцезнаходження органу, уповноваженого законом розглядати справу про адміністративне правопорушення, а тому оскаржувана постанова мала бути складена саме «за місцем вчинення правопорушення», тобто за місцем знаходження Управляння патрульної поліції в м.Миколаєві.

Відповідно до ст.276 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення.

З цього приводу колегія суддів зазначає, що з метою забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, індивідуалізації її відповідальності та реалізації вимог статті 245 Кодексу щодо своєчасного, всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи, вирішення її у відповідності з законом уповноважений орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна ця особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. При накладенні стягнення необхідно враховувати характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність (частина друга статті 33 Кодексу).

Згідно з частиною першою статті 268 Кодексу особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржувати постанову у справі. Крім того, у цій правовій нормі передбачено, що справа про адміністративне правопорушення повинна розглядатися в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; за відсутності такої особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

У наведених положеннях Кодексу визначено систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному притягненню такої особи до відповідальності. Водночас вказані положення є законодавчими гарантіями об'єктивного і справедливого розгляду справи про адміністративне правопорушення, реалізація яких можлива лише у разі, якщо між стадією складення протоколу про адміністративне правопорушення і стадією розгляду відповідної справи по суті існуватиме часовий інтервал, достатній для підготовки до захисту кожному, хто притягається до адміністративної відповідальності.

Отже, складання протоколу про адміністративне правопорушення та розгляд уповноваженим органом (посадовою особою) справи про таке правопорушення належать до різних стадій адміністративного провадження.

У частинах першій, другій статті 258 Кодексу визначено випадки, коли протокол про вчинення адміністративного правопорушення не складається, а адміністративне стягнення накладається і стягується на місці вчинення правопорушення, якщо особа не оспорює допущеного нею порушення і адміністративного стягнення, що на неї накладається, а розмір штрафу не перевищує передбаченого у Кодексі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Перелік адміністративних правопорушень, за які адміністративні стягнення накладаються на місці їх вчинення, є вичерпним і може бути змінений лише законом.

За Кодексом до цього переліку належать, зокрема, такі адміністративні правопорушення: порушення вимог пожежної безпеки в лісах (стаття 77); порушення правил полювання (частина перша статті 85); порушення правил рибальства (частина третя статті 85); порушення правил щодо карантину тварин, інших ветеринарно-санітарних вимог (стаття 107); викидання сміття та інших предметів з вікон і дверей вагонів поїздів, прохід по залізничних коліях у невстановлених місцях (частина третя статті 109); викидання за борт річкового або маломірного судна сміття та інших предметів (частина третя статті 116-2); провезення ручної кладі понад установлені норми і неоплаченого багажу (стаття 134); безквитковий проїзд (стаття 135); прояв неповаги до суду (стаття 185-3). Притягнення особи до адміністративної відповідальності у вказаних випадках фактично відбувається у скороченому провадженні.

Скорочене провадження у справах про зазначені адміністративні правопорушення передбачає, зокрема, фіксацію адміністративного правопорушення і накладання адміністративного стягнення на правопорушника безпосередньо на місці його вчинення. Застосування посадовою особою процедури скороченого провадження в інших випадках, які не визначені законом, тобто розгляд справи про адміністративне правопорушення безпосередньо на місці його вчинення, а не за місцезнаходженням органу, уповноваженого законом розглядати справу про таке правопорушення, призводить до порушення процесуальних прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, закріплених у статтях 257, 268, 277, 278, 279, 280 Кодексу (рішення Рішенні Конституційного Суду України від 26 травня 2015 року у справі №5-рп/2015).

Разом з тим, судом апеляційної інстанції залишено поза увагою те, що Законом України від 14 липня 2015 року № 596-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху» внесено зміни до ст.258 КУпАП, зокрема, доповнено абзацом 4, зі змісту якого вбачається, що у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до ст. 283 КУпАП.

Відповідно, висновки суду апеляційної інстанції про порушення відповідачем вимог ст.276, 283, 245, 268 КУпАП є такими, що не ґрунтуються на вимогах закону.

Крім того, безпідставними є посилання апеляційного суду на пункт 24 Постанови Пленуму Верховного Суду від 23.12.2005р. № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», оскільки вимоги даного пункту поширюються на рішення суду, прийняті за результатами розгляду скарг на постанови про притягнення до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху.

Щодо висновків суду апеляційної інстанції про неналежність та недопустимість наданих відповідачем доказів, якими підтверджується факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, колегія суддів зазначає наступне.

Вказуючи на незаконність здобутих відповідачем доказів, а саме - відеозапис події, суд апеляційної інстанції посилається на норми ст. ст. 10 - 15 Закону України "Про метрологію та метрологічну діяльність", які на момент виникнення спірних правовідносин втратили чинність.

Крім того, помилковим є застосування судом пункту 18 ст. 16 Закону України "Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України", який виключено з даного Закону 09.04.2014 року, а зміст статті 8 Закону України "Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах" - змінено 19.04.2014 року.

Згідно з ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до визначення, наведеного в п.6 ч.1 ст.1 Закону України "Про метрологію та метрологічну діяльність" №1314-18 (в редакції від 10.02.2016 року) засоби вимірювальної техніки - засоби вимірювань, вимірювальні системи, матеріальні міри, стандартні зразки та будь-які частини засобів вимірювань або вимірювальних систем, якщо ці частини можуть бути об'єктом спеціальних вимог та окремого оцінювання відповідності.

Разом з тим, наданий на огляд суду відеозапис здійснений на службовий планшет, що у відповідності до вищезазначеної норми не може вважатися засобом вимірювальної техніки.

Колегія суддів зазначає, що відеозапис є візуальною інформацією про обставини, які мають значення для справи.

Статтею 40 Закону України «Про Національну поліцію» встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою:

1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб;

2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.

Судами встановлено, що камера, з якої зроблено відеозапис, була встановлена на службовому автомобілі.

Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про належність та допустимість даного доказу.

Суд першої інстанції, досліджуючи даний відеозапис встановив, що транспортний засіб позивача почав рух до того як в пішохідному світлофорі для проїзної частини перетину проспекту завершив блимати зелений сигнал. З огляду на зазначене, вина позивача доведена належними доказами, а притягнення до адміністративної відповідальності відбулось на законних підставах.

Відповідно до ст. 293 орган (посадова особа) при розгляді скарги на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обгрунтованість винесеної постанови і приймає одне з таких рішень:

1) залишає постанову без зміни, а скаргу без задоволення;

2) скасовує постанову і надсилає справу на новий розгляд;

3) скасовує постанову і закриває справу;

4) змінює захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає вірним висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Враховуючи вищевказане, колегія суддів приходить до висновку про необхідність скасувати рішення суду апеляційної інстанції, залишивши в силі рішення суду першої інстанції як таке, що скасоване помилково.

Керуючись статтями 345, 349, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Управління патрульної поліції в м. Миколаєві Департаменту патрульної поліції задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2016 року скасувати.

Постанову Ленінського районного суду м. Миколаєва від 18 травня 2016 року залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Т. Г. Стрелець

Судді О. В. Білоус

І. Л. Желтобрюх

Джерело: ЄДРСР 71938755
Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено:

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані. Перезавантажте сторінку