Головуючий І інстанції: Тітов О.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2018 р.

Справа № 820/1075/17

Харківський апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача: ОСОБА_1,

суддів: Бершова Г.Є. , Катунова В.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06.12.2017, повний текст складено 11.12.17 по справі № 820/1075/17

за позовом ОСОБА_2

до Комінтернівського відділу державної виконавчої служби міста Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області третя особа Приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_3

про зобов’язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА _2 звернувся до суду із позовом, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив визнати постанову відповідача від 21.04.2016 р. про відкриття виконавчого провадження № 50924508 такою, що вчинена з порушенням діючого законодавства та скасувати її; визнати виконавчі дії відповідача, вчиненні в постановах від 10.05.2016 р. та 19.12.2016 р. у виконавчому провадженні № 50924508 незаконними.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 06.12.2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із постановою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати оскаржувану постанову, прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги заявник посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті постанови норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. При цьому, апелянт зазначає, що суд першої інстанції неповністю з’ясував обставини, які мають значення для справи, у зв’язку з чим дійшов помилкових висновків.

На підставі п.2 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження, у зв'язку з чим, відповідно до п.2 ч.1 ст.311 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено судовим розглядом, на примусове виконання до Комінтернівського ВДВС міста Харків ГТУЮ у Харківській області надійшов виконавчий напис № 181, виданий 15.01.2016 року приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про стягнення з гр. ОСОБА_2 на користь ПАТ «Комерційний банк Приватбанк» заборгованості на загальну суму 200275,45 грн.

21.04.2016 року державним виконавцем відділу ОСОБА_4 розглянута заява про відкриття виконавчого провадження та виконавчий документ та постановою від 21.04.2016 року відкрито виконавче провадження № 50924508.

В подальшому державним виконавцем Комінтернівського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції постановою від 10.05.2016 року накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, у межах суми звернення стягнення 200274,45 грн.

19.12.2016 року державним виконавцем винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що при винесенні оскаржуваних постанов відповідач діяв у відповідності із вимогами законодавства та згідно з наявними обставинами виконавчого провадження.

Колегія суддів погоджується із такими висновками з огляду на наступне.

У відповідності до ч. 1 ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року № 606-ХІV (що діяв на час винесення оскаржуваної постанови) державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Згідно з ч. 2 ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У свою чергу, ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року, передбачені підстави, коли державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження, а саме у разі: пропуску встановленого строку пред'явлення документів до виконання; неподання виконавчого документа, зазначеного у статті 17 цього Закону, та неподання заяви про відкриття виконавчого провадження у випадках, передбачених цим Законом; якщо рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної (юридичної) сили, крім випадків, коли воно у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання; пред'явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби не за місцем або не за підвідомчістю виконання рішення; якщо не закінчилася відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення; невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим статтею 18 цього Закону; офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури; якщо виконавчий документ повернуто стягувачу за його заявою, крім виконавчих документів про стягнення аліментів та інших періодичних платежів; наявності інших передбачених законом обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження.

Судовим розглядом встановлено, що на час вирішення питання щодо відкриття виконавчого провадження у державного виконавця були відсутні обставини, передбачені ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що державний виконавець при вчиненні дій щодо відкриття виконавчого провадження діяв у відповідності до вимог законодавства, а отже оскаржувана постанова від 21.04.2016 р. про відкриття виконавчого провадження № 50924508 є законною та скасуванню не підлягає.

Щодо позовної вимоги ОСОБА_2 про визнання незаконними дій державного виконавця, вчинених в постановах від 10.05.2016 р. та 19.12.2016 р. у виконавчому провадженні № 50924508, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 32 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 року заходами примусового виконання рішень є: звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; інші заходи, передбачені рішенням.

Згідно зі ст. 57 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 року, арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Судовим розглядом встановлено, що з метою фактичного виконання рішення - виконавчого напису №181 виданого 15.01.2016 року, державним виконавцем постановою від 10.05.2016 року застосовано арешт майна боржника та оголошено заборону на його відчуження, у межах суми звернення стягнення.

В подальшому, на підставі заяви представника стягувача - ПАТ КБ ПриватБанк державним виконавцем 19.12.2016 року держаним виконавцем винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника.

У відповідності до ст. 68 Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів. За іншими виконавчими документами виконавець має право звернути стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника без застосування заходів примусового звернення стягнення на майно боржника - за письмовою заявою стягувача або за виконавчими документами, сума стягнення за якими не перевищує п'яти мінімальних розмірів заробітної плати. Про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника виконавець виносить постанову, яка надсилається для виконання підприємству, установі, організації, фізичній особі, фізичній особі - підприємцю, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи.

Слід вказати, що на час винесення оскаржуваної постанови від 10.05.2016 року існувало незавершене виконавче провадження щодо боржника - ОСОБА_2, що обумовлювало необхідність застосування арешту майна та звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що державним виконавцем правомірно винесено постанову від 10.05.2016 року про накладення арешту на майно боржника, та від 19.12.2016 року про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника.

При цьому, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано відхилив доводи ОСОБА_2 про те, що він не є боржником та не отримував кредит в ПАТ КБ "ПриватБанк", у зв'язку з чим виконавчий напис № 181, виданий 15.01.2016 року приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про стягнення заборгованості є протиправним.

Питання законності вчинення виконавчого напису нотаріуса не може бути предметом розгляду даної справи та підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства.

Та, у свою чергу, матеріали справи не містять відповідних рішень про скасування та визнання виконавчого напису № 181, таким, що не підлягає виконанню, з огляду на що дії відповідача стосовно винесення постанов від 10.05.2016 р. та 19.12.2016 р. у виконавчому провадженні № 50924508, та постанова від 21.04.2016 р. є законними, вчиненими з метою фактичного виконання рішення - виконавчого напису №181 виданого 15.01.2016 року.

Таким чином, колегія суддів вважає позовні вимоги ОСОБА_2 необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Отже, судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. 243, 250, 311 , 315, 316 , 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06.12.2017 по справі № 820/1075/17 залишити без змін .

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач

ОСОБА_1

Судді

ОСОБА_5 ОСОБА_6