Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
24.01.2018
Справа№607/15876/17
Суддя
Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області Братасюк В.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження одноособово справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 (м. Тернопіль вул. Над Ставом, 7/2) до Тернопільського об’єднаного управління ПФУ Тернопільської області (м. Тернопіль вул. Руська, 17) про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити дії,-
В С Т А Н О В И В :
07.12.2017року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Тернопільського об’єднаного управління ПФУ Тернопільської області про визнання протиправними дій Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України щодо відмови у проведенні перерахунку пенсії як непрацюючому пенсіонеру та зобов'язання Тернопільське об'єднане управління Пенсійного фонду України здійснити перерахунок її пенсії як непрацюючому пенсіонеру з 28.11.2017року.
Обґрунтовуючи вимоги, позивач зазначила, що їй була призначена пенсія з 26.07.2013 року і вона перебуває на обліку в Тернопільському об’єднаному управлінні ПФУ Тернопільської області. На її неодноразові звернення щодо перерахунку пенсії, відповідачем їй було повідомлено, що згідно інформації Тернопільського об’єднаного управління ПФУ Тернопільської області вона рахується працюючою особою, оскільки запис у трудовій книжці про її звільнення з Споживчого кооперативу "Кордуба" відсутній. На її письмове звернення щодо перерахунку пенсії відповідач надіслав їй листа №314/С-11 від 26.10.2017року, відповідно до якого зазначив, що провести перерахунок пенсії як непрацюючій особі немає можливості за відсутності запису запису в трудовій книжці про звільнення з роботи, а відповідно до порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхуванн» порядок підтвердження факту звільнення на підставі особистої заяви із зазначенням дати, з якої особа не працює, та пояснення обставин, у зв’язку з якими неможливо внести запис у трудову книжку чи надати оригінал трудової книжки, передбачений лише для зареєстрованих (взятих на облік) внутрішнь переміщених осіб. Вважає дії відповідача щодо не проведення перерахунку пенсії протиправними та такими, що порушують її право на отримання пенсії у встановленому діючим законодавством розмірі.
08.12.2017року у справі за даним позовом було відкрито скорочене провадження у справі.
15.12.2017 року набрав чинності Закон України №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів".
Відповідно до п. 10 частини першої розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України від 03 жовтня 2017 року визначено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
По даній адміністративній справі скорочене провадження було відкрито до набрання чинності редакції Кодексу адміністративного судочинства України від 03.10.2017 року, а тому вказана справа повинна розглядатись за правилами, що діють після набрання чинності Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 року.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Згідно частини першої, другої статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Відповідно до п.3 ч.6 ст.12 КАС України визначено, що для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Згідно ст. 263 КАС України, суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку,надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
26.12.2017 року від Тернопільського об’єднаного управління ПФУ Тернопільської області надійшов відзив на адміністративний позов, згідно якого відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог позивача, у зв'язку з безпідставністю.
Суд, за результатами розгляду справи, оцінивши обставини справи, вважає їх достатніми для прийняття рішення та приходить до наступного висновку.
Встановлено, що ОСОБА_1 25.07.1957р.н. перебуває на обліку у Тернопільсьному об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Тернопільської області та отримує пенсію за віком згідно з Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Відповідно до ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до частини 3 статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до Рішення Конституційного суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).
Зазначені конституційні положення розвинуті в розділі II Конституції України "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина". Тим самим право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Згідно статті 49 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні" від 16.12.1993 року з подальшими змінами, право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь якими обставинами, включаючи наявність інших доходів. Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюється Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Статтею 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-ІV від 09.07.2003 року ( надалі Закон № 1058-IV ) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 вказаного Закону № 1058-IV передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Відповідно до вимог ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Як вбачається із записів трудової книжки ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, 06.11.2000 року вона була прийнята на роботу у Споживчий кооператив «Кордуба» на посаду реалізатора згідно наказу № 56 від 06.11.2000року та з 14.05.2001 року згідно наказу № 23 від 14.05.2001року була переведена на посаду товарознавця.
Запис про звільнення з роботи у Споживчому кооперативі "Кордуба" відсутній. Хоча, як зазначає позивач ще 18 жовтня 2001 року нею було подано заяву на звільнення за угодою сторін згідно ст. 36 КЗпП України. На підставі заяви її було звільнено з посади товарознавця на підставі ст. 36 КЗпП України, здійснено всі розрахунки в повному обсязі. Трудова книжка була видана на руки, однак, запис у ній про звільнення зроблено не було.
Вважаючи, що трудові відносини з роботодавцем припинені 20.10.2001року ОСОБА_1 покинула територію України, що підтверджується копією паспорта для виїзду за кордон.
Згідно із ст. 23 КЗпП України, трудовий договір може бути безстроковим,
що укладається на невизначений строк, на визначений строк, встановлений за
погодженням сторін, таким, що укладається на час виконання певної роботи.
Відповідно до ст. 36 КЗпП України, підставами припинення трудового договору є, зокрема, угода сторін, розірвання трудового договору з ініціативи працівника, з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.
Статтею 48 КЗпП України встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п'ять днів. Трудові книжки ведуться також на позаштатних працівників при умові, якщо вони підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, студентів вищих та учнів професійно-технічних навчальних закладів, які проходять стажування на підприємстві, в установі, організації.
Відповідно до ч.4 ст. 48 КЗпП України до трудової книжки працівника заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації.
Відповідно до ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Станом на даний час не має можливості звернутися у Споживчого кооперативу "Кордуба", оскільки, згідно ОСОБА_2 з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань від 22.06.2017року, відомості про дане підприємство відсутні та за юридичною адресою воно також відсутнє.
В індивідуальних відомостях про застраховану особу, які були надані Тернопільським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Тернопільської області від 22.06.2017року відображено страховий стаж лише по жовтень 2001 року, відомості про страховий стаж після жовтня 2001 року відсутні.
На письмове звернення ОСОБА_1 щодо перерахунку пенсії Тернопільське об’єднане управління ПФУ Тернопільської області надіслав їй листа №314/С-11 від 26.10.2017року, відповідно до якого зазначив, що провести перерахунок пенсії як непрацюючій особі немає можливості за відсутності запису запису в трудовій книжці про звільнення з роботи, а відповідно до порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхуванн» порядок підтвердження факту звільнення на підставі особистої заяви із зазначенням дати, з якої особа не працює, та пояснення обставин, у зв’язку з якими неможливо внести запис у трудову книжку чи надати оригінал трудової книжки, передбачений лише для зареєстрованих (взятих на облік) внутрішнь переміщених осіб.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
За приписами ч.1 ст. 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення», органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Згідно з вимогами ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.3 "Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній", затвердженого 12 серпня 1993 року постановою Кабінету Міністрів України № 637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно п. 2.21 Постанови Пенсійного фонду України №22-1, 25.11.2005р. "Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" документами, які підтверджують, що особа не працює (не провадить діяльність, пов'язану з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування), є: трудова книжка, індивідуальні відомості про застраховану особу, що надаються відділом персоніфікованого обліку за формою згідно з додатком 1 до Положення , а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення, та відомості про відсутність інформації про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця за наявними в органі, що призначає пенсію, даними.
У разі працевлаштування (початку діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування) після призначення пенсії особа повідомляє орган, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, про дату працевлаштування (початок діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування), вид зайнятості (укладення трудового договору, цивільно-правового договору, реєстрація як фізичної особи - підприємця, провадження незалежної професійної діяльності) шляхом подання заяви. Заява може бути подана особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, або надсилається поштовим відправленням.
При цьому відповідно до пункту 2 частини другої статті 16 Закону особа надає на вимогу органу, що призначає пенсію, документи, що засвідчують відповідні відомості (у тому числі копію трудової книжки із записом про працевлаштування та/або копію цивільно-правового договору).
У разі звільнення (припинення діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування) особа повідомляє орган, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії про дату звільнення (припинення діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування) шляхом подання заяви.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ч. 1 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Враховуючи вищенаведені вимоги закону та встановленні обставини справи, суд приходить до переконання, що вимоги позивача ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають до задоволення, оскільки відповідач, відмовляючи позивачу у перерахунку пенсії, діяв всупереч принципам, які закріплені в Конституції України та в Законі України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відсутність запису про звільнення у трудовій книжні позивача не може бути підставою вважати позивача працюючою особою, за наявності того факту, що в індивідуальних відомостях про застраховану особу ОСОБА_1, які були надані самим же відповідачем, відображено страховий стаж лише по жовтень 2001 року, відомості про страховий стаж після жовтня 2001 року відсутні, страхові внески з листопада 2001 року не сплачувалися, що безумовно може свідчити лише про факт звільнення ОСОБА_1 із займаної посади у споживчому кооперативі «Кордуба» з 18 жовтня 2001 року.
Крім того, відповідно до вимог ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодування або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Враховуючи наведене, суд вважає за необхідне, стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Тернопільського об’єднаного управління ПФУ Тернопільської області судовий збір у розмірі 640 грн.
Керуючись, ст.ст.20,72-77,139, 243-245,257,263,293,295КАС України, суд-
В И Р І Ш И В :
Позов ОСОБА_1 (м. Тернопіль вул. Над Ставом, 7/2) до Тернопільського об’єднаного управління ПФУ Тернопільської області (м. Тернопіль вул. Руська, 17) про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Тернопільського об’єднаного управління ПФУ Тернопільської області щодо не проведення перерахунку пенсії ОСОБА_1, як не працюючому пенсіонеру.
Зобовязати Тернопільське об’єднане управління ПФУ Тернопільської області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 як не працюючому пенсіонеру з 28.11.2017року.
Стягнути з Тернопільського об’єднаного управління ПФУ Тернопільської області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 640грн. сплаченого судового збору.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку, визначеному п.15.5 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України, до Львівського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі через суд першої інстанції, у 30 - денний строк з дня складення повного тексту рішення, апеляційної скарги.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Головуючий суддя
ОСОБА_2
