Справа № 324/1662/17

Провадження № 2-а/324/14/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2018 року Пологівський районний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді Каретник Ю.М.,

при секретарі Савченко Н.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження в залі суду в м. Пологи справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до інспектора роти №3 батальйону №1 Управління патрульної поліції у місті Маріуполь ОСОБА_2 про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із вказаним позовом. На обґрунтування позовних вимог він зазначає, що відповідачем 24 жовтня 2017 року було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕАА № 192900, якою притягнено позивача до адміністративної відповідальності за ст. 1-132 КУпАП та накладено стягнення у виді штрафу у розмірі 510,00 грн. За змістом оскаржуваної постанови позивач перевозив вантаж на транспортному засобі, фактична маса якого за документами перевищує максимальну допустиму вагу навантаження, чим він порушив вимоги п. 22.6 ОСОБА_3 дорожнього руху.

Позивач вважає, що вказана постанова є незаконною та підлягає скасуванню з наступних підстав.

Так, 24 жовтня 2017 року його зупинили військовослужбовці Збройних сил України на блокпосту по шосе Володарському (Запорізькому), 90, м. Маріуполя Донецької області та попросили надати документи для перевірки. Надалі останні викликали патрульну поліцію міста Маріуполя та представників управління Укртрансбезпеки у Донецькій області і передали надані позивачем документи вказаним працівникам держорганів.

Водночас, відповідач під час спілкування, розгляду адміністративної справи і складання постанови не представився, не пред’явив документи, які підтверджують його повноваження, не здійснив підготовки до розгляду справи, не оголосив відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності, не вирішив клопотання, не заслухав осіб, які беруть участь у розгляді справи, не надав і не дослідив будь-яких доказів порушення позивачем ОСОБА_3 дорожнього руху, не встановив його матеріальний стан з метою визначення суми адміністративного стягнення та не роз’яснив йому його права. Позивач вважає, що відповідач не дотримався вимог КУпАП, які регламентують порядок розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також не врахував рішення Конституційного Суду України від 26.05.2015 року у справі № 1-11/2015 за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Так, зокрема, справа без достатніх правових підстав була розглянута на місці вчинення правопорушення і відразу ж безпосередньо на місці події була винесена оскаржувана постанова.

Крім того, на підтвердження вини позивача у скоєнні адміністративного правопорушення під час зупинки транспортного засобу представником управління Укртрансбезпеки у Донецькій області було складено акт серії АПВ № 20442 від 24.10.2017 року про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів. При цьому, позивачу не повідомили жодних причин його зупинки та не надали документів, які стали підставою для складання вказаного акту і які передбачені Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 року № 1567, та Порядком здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2007 року № 879, а саме: направлення на перевірку для посадових осіб, що здійснювали рейдові перевірки; щотижневі графіки проведення рейдових перевірок; журнали реєстрації складених актів; свідоцтво про метрологічну атестацію вимірювального і зважувального обладнання для здійснення габаритно-вагового контролю; схему організації дорожнього руху під час під’їзду до пункту габаритно-вагового контролю та виїзду з нього; довідку про здійснення габаритно-вагового контролю із зазначенням часу і місця його здійснення; погодження власників автомобільних доріг та уповноважених підрозділів Національної поліції про розташування стаціонарного пункту та схему організації дорожнього руху під час під’їзду до пункту та виїзду з нього; погодження уповноважених підрозділів Національної поліції про розташування пересувного пункту. Таким чином, на думку позивача, відсутність зазначених вище документів свідчить про недотримання працівниками Укртрансбезпеки та патрульної поліції норм чинного законодавства при проведенні державного контролю на автомобільному транспорті, складанні зазначеного вище акту серії АПВ № 20442 від 24.10.2017 року та винесенні оскаржуваної постанови.

Також позивач звертає увагу на той факт, що відповідачем було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕАА № 192900 від 24.10.2017 року і притягнуто його до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого саме ст. 1-132 КУпАП, у той час як у Кодексі України про адміністративні правопорушення взагалі відсутня стаття 1-132.

Тому позивач просить суд скасувати постанову відповідача серії ЕАА № 192900 від 24 жовтня 2017 року про притягнення його до адміністративної відповідальності за ст. 1-132 КУпАП.

Про місце, дату і час розгляду справи сторони повідомлені належним чином.

У дане судове засідання позивач не з’явився, однак надав до суду письмову заяву, в якій просить справу розглянути за його відсутності і просить позов задовольнити.

Відповідач також не з’явився у дане судове засідання, але надав до суду письмові заперечення на адміністративний позов, у яких просив відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 у повному обсязі, а також просив справу розглянути за його відсутності.

На обґрунтування своїх заперечень проти позову відповідач зазначив, що позовні вимоги позивача є незаконними, безпідставними та необґрунтованими, оскільки останній не надав до суду необхідних належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, викладених у адміністративному позові. Також він зазначив, що 24.10.2017 року ним було отримано виклик про те, що на блокпосту по вул. Запорізьке шоссе, 5 в, в Центральному районі м. Маріуполя було зупинено транспортний засіб KTMZ52, державний номерний знак - АН8038ІТ, водій якого перевозив відповідно до накладної вантаж загальною масою 62180 кг. Приїхавши за викликом, він підійшов до водія автомобіля, представився належним чином, довів водію суть скоєного ним адміністративного правопорушення, запропонував йому пред’явити документи, передбачені вимогами п. 2.1. ОСОБА_3 дорожнього руху України, а саме: посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, реєстраційний документ на транспортний засіб та поліс обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Вказану вимогу водій виконав, надавши відповідні документи.

Враховуючи, що розгляд справ про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 132-1 КУпАП, відповідно до ст.ст. 222, 278 КУпАП належить до компетенції Національної поліції, відповідачем було розпочато підготовку до розгляду адміністративної справи за порушення правил дорожнього руху. Зокрема, водію відповідно до ст.279 і ст. 268 КУпАП були роз’яснені його права та суть правопорушення, яке ним було вчинено. Вказані обставини були записані на боді-камеру інспектора поліції, відеозапис з якої відповідачем долучено до заперечень.

Також відповідач вважає правомірними свої дії щодо розгляду даної справи про адміністративне правопорушення саме на місці вчинення правопорушення. Зокрема, на думку відповідача, позивач необґрунтовано посилається на рішення Конституційного Суду України від 26.05.2015 року у справі № 1-11/2015 за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення, оскільки після його ухвалення Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху» від 14.07.2015 року, який набрав чинності з 08.08.2015 року, були внесені зміни до ст. ст. 33, 222, 258, 276 КУпАП. Так, ст. 258 КУпАП було доповнено другою частиною такого змісту: «Протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі». А згідно із ч. 5 ст. 258 КУпАП, якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов’язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 256 цього Кодексу, крім випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185-3 цього Кодексу, та правопорушень у сфері забезпечення дорожнього руху, у тому числі зафіксованих в автоматичному режимі.

У той же час, позивачем не було належними доказами спростовано той факт, що його права, передбачені ст.268 КУпАП, йому інспектором були роз’яснені. Окрім того, відповідач вважає безпідставними доводи позивача щодо позбавлення його можливості скористатися у повному обсязі своїми правами, передбаченими ст. 268 КУпАП, оскільки сам позивач під час розгляду справи не заявляв клопотання про необхідність залучення захисника або іншого фахівця у галузі права, а його клопотання щодо подання письмових пояснень було задоволено у повному обсязі. При цьому, позивач в адміністративному позові не надав достовірних доказів того, що він не порушував правил дорожнього руху.

Тому відповідач вважає винесену ним постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕАА № 192900 від 24.10.2017 року правомірною і просить суд відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1

У зв’язку із заявами усіх учасників справи про розгляд справи за їх відсутності, на підставі ч.4 ст.229 КАС України розгляд справи здійснюється судом без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши матеріали справи та проаналізувавши норми чинного законодавства, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню у зв'язку з таким.

Відповідно до ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Згідно із ч.2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відсутність хоча б однієї з наведених ознак є підставою для задоволення адміністративного позову.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, із копії постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕАА № 192900 від 24.10.2017 року судом встановлено, що 24.10.2017 року о 13 годині 02 хвилини 49 секунд ОСОБА_1 в м. Маріуполі по шосе Володарське (Запорізьке) на 90км, перевозив вантаж на транспортному засобі KTMZ52, державний номерний знак - АН8038ІТ, фактична маса якого за документами перевищує максимальну допустиму вагу навантаження, чим порушив п. 22.5 ОСОБА_3 дорожнього руху – порушення ОСОБА_3 дорожнього руху по перевезенню небезпечних вантажів, правил проїзду великогабаритних і великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями або залізничними переїздами, внаслідок чого інспектором роти №3 батальйону №1 Управління патрульної поліції у місті Маріуполь ОСОБА_2 було складено вказану постанову серії ЕАА № 192900 від 24.10.2017 року, відповідно до якої позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 1-132 КУпАП, і до нього було застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 510 грн. 00 коп.

Вказану постанову серії ЕАА № 192900 від 24.10.2017 року відразу в той же день було вручено ОСОБА_1, що підтверджується його особистим підписом.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 288 КУпАП постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі може бути оскаржено у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.

Згідно із ч. 2 ст. 283 КУпАП постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім’я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім’я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.

Відповідно до ч. 3 ст. 283 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

З наведеного вбачається, що постанова у справі про адміністративне правопорушення має обов’язково містити опис обставин, установлених під час розгляду справи, і зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення, тобто формулювання обвинувачення у вчиненні конкретного адміністративного правопорушення і правову кваліфікацію відповідного діяння за конкретною статтею КУпАП.

Лише за умови зазначення вказаних відомостей можливо буде говорити про дотримання особою, яка складала відповідну постанову у справі про адміністративне правопорушення, вимог законодавства щодо забезпечення права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, бути негайно і детально проінформованою зрозумілою для неї мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти неї, що гарантоване пп. «а» ч.3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Судом також враховано, що згідно зі ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність, а в силу ст.10 КУпАП адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

Як випливає із змісту ст.7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв’язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до пп. «а» ч.3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше бути негайно і детально проінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього.

У практиці Європейського Суду з прав людини прослідковується тенденція до поступової універсалізації понять «обвинувачення за адміністративним проступком» та «обвинувачення, які мають ознаки злочину», залежно від ступеня їх суспільної небезпеки (рішення у справі «Лутц проти Німеччини», «Отцюрк проти Німеччини», «Девеєр проти Бельгії», «Адольф проти Австрії» та інші). Отже, адміністративне обвинувачення має бути доведено державою в особі уповноважених на те посадових осіб, а тому особа, яка притягається до адміністративної відповідальності не зобов’язана доводити свою невинуватість.

Європейський суд з прав людини у п. 34 і п. 35 постанови в справі «Абрамян проти Росії» від 9 жовтня 2008 року зазначив, що у тексті пп. «а» п. 3 ст. 6 Конвенції вказано на необхідність приділяти особливу увагу роз’ясненню «обвинувачення» особі, стосовно якої порушено кримінальну справу. Деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред’явленого йому обвинувачення (див. рішення від 19 грудня 1989 р. у справі «Камасінскі проти Австрії», № 9783/82, п. 79). Крім того, Суд нагадує, що положення підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред’явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду (див.: рішення від 25 березня 1999 р. у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції» [ВП], № 25444/94, п. 52; рішення від 25 липня 2000 р. у справі «Матточіа проти Італії», № 23969/94, п. 58; рішення від 20 квітня 2006 р. у справі «І.Н. та інші проти Австрії», № 42780/98, п. 34). Справедливість під час провадження у справі необхідно оцінювати, беручи до уваги розгляд справи в цілому (див. рішення від 1 березня 2001 р. у справі «Даллос проти Угорщини», № 29082/95, п. 47). Крім того, право бути поінформованим про характер і причини обвинувачення потрібно розглядати у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого підпунктом «b» п. 3 ст. 6 Конвенції (див. зазначені рішення у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції», п. 54, а також «Даллос проти Угорщини», п. 47).

Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов’язаний з’ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з’ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови, на що звертає увагу і позивач у своєму позові, дії позивача були кваліфіковані відповідачем саме за ст. 1-132 КУпАП.

У той же час, чинна на час розгляду справи відповідачем, як і чинна на час розгляду справи судом редакція Кодексу України про адміністративні правопорушення взагалі не містить статті 1-132.

Відсутність у Кодексі України про адміністративні правопорушення складу адміністративного правопорушення, у вчиненні якого висунуто обвинувачення позивачу, позбавляє суд можливості перевірити правомірність дій відповідача під час винесення оскаржуваної постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕАА № 192900 від 24 жовтня 2017 року, а також перевірити наявність або відсутність у діях позивача складу відповідного адміністративного правопорушення.

При цьому, суд не бере до уваги посилання відповідача на те, що дії позивача містять ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого саме ст. 132-1 КУпАП, і кваліфікувалися ним саме за вказаною статтею, оскільки вказана інформація не знайшла свого відображення у оскаржуваній постанові серії ЕАА № 192900 від 24 жовтня 2017 року.

Також варто зазначити, що суд не вправі самостійно змінювати правову кваліфікацію дій особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, викладену в постанові про накладення адміністративного стягнення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення. Суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні певного правопорушення, адже діючи таким чином суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Судом також враховано, що відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб’єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

За таких обставин, саме відповідач у справі зобов'язаний довести правомірність своїх дій під час складання оскаржуваної постанови та наявність у діях особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, складу адміністративного правопорушення, передбаченого саме ст. 1-132 КУпАП.

Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:

1) залишити рішення суб’єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;

2) скасувати рішення суб’єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);

3) скасувати рішення суб’єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;

4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Зважаючи на те, що відповідач при винесенні оскаржуваної постанови кваліфікував дії позивача за неіснуючою статтею КУпАП, чим порушив гарантоване пп. «а» ч.3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право позивача бути негайно і детально проінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього, і позбавив суд можливості перевірити правомірність його дій, а також перевірити наявність або відсутність у діях позивача складу відповідного адміністративного правопорушення, суд вбачає підстави для скасування постанови серії ЕАА № 192900 від 24 жовтня 2017 року та надіслання справи на новий розгляд до відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4-9, 14-15, 72-79, 229, 241-246, 286, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Задовольнити адміністративний позов ОСОБА_1 до інспектора роти №3 батальйону №1 Управління патрульної поліції у місті Маріуполь ОСОБА_2 про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення.

Скасувати постанову інспектора роти № 3 батальйону № 1 Управління патрульної поліції у місті Маріуполь лейтенанта поліції ОСОБА_2 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕАА № 192900 від 24 жовтня 2017 року, якою ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за статтею 1-132 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Надіслати на новий розгляд до інспектора роти № 3 батальйону № 1 Управління патрульної поліції у місті Маріуполь лейтенанта поліції ОСОБА_2 справу відносно ОСОБА_1 про вчинення адміністративного правопорушення за статтею 1-132 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги через Пологівський районний суд Запорізької області. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складений 22 січня 2018 року.

Суддя: