РІШЕННЯ

Іменем України

22 січня 2018 року с.м.т. Шевченкове

Шевченківський районний суд Харківської області

в складі: головуючого- Тордія Е.Н.

за участю:секретаря Сергієнко В.С.

представника позивача - ОСОБА_2

відповідача- ОСОБА_4.

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в с.м.т. Шевченкове цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про розподіл майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернулася до Шевченкіівського районного суду Харківської області суду з позовною заявою до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя.

В судовому засіданні представник позивача ,що дії на підставі довіреністю вимоги позивача зменшив та прохав їх задовольнити. Вимоги позивача обґрунтовує тим, що з 9 січня 1999 року по 22 лютого 2017 року він перебував у шлюбних відносинах з відповідачем. За час шлюбу ними за договором купівлі - продажу був придбаний житловий будинок АДРЕСА_1. Враховуючи ,що будинок придбаний за час їх спільного проживання просить визначити за позивачем та відповідачем права власності на вказаний будинок у вірних частинах.

Відповідач в судовому засіданні проти задоволення позову не заперечувала.

Заслухавши пояснення представника позивача, доводи відповідача, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справу не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено , що 9 січня 1999 року між сторонами було укладено шлюб, який рішенням Шевченківського районного суду Харківської області від 22 лютого 2017 року розірвано.

Відповідно до договору купівлі - продажу житлового будинку від 5 липня 2008 року на ім'я ОСОБА_4 було придбаний житловий будинок АДРЕСА_1

За правилами пункт 6 частини першої статті 3 Цивільногно кодексу України , вирішуючи по суті даний спір суд виходить з того, що загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.3 ст. 368 Цивільного Кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч.2 ст. 372 Цивільного кодексу України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Статтею 60 Сімейного кодексу України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною 1 ст. 61 Сімейного кодексу України встановлено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Статтею 163 Сімейного кодексу України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною 1 ст.69 Сімейного кодексу України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Суб'єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Частинами 1,2 ст.70 Сімейного кодексу України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.

Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.

Пунктом 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 р. N 11 ( далі Постанова), встановлено ,що сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися «обставинами, що мають істотне значення», якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший).

Зі змісту п.п. 23,24 Постанови вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.

Відповідно до п.30 Постанови рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч.1 ст.63, ч.1 ст.65 Сімейного кодексу України.

Також , суд враховує правові позиції ВСУ з аналогічних спорів, в яких ВСУ роз'яснює, що у процесі розгляду спорів про поділ майна подружжя необхідно враховувати такі обставини: час придбання майна; кошти, за які таке майно було придбано (джерело придбання); мета придбання майна, яка дозволяє визначити правовий статус сумісної власності подружжя.

При цьому суд підкреслює, що тільки у випадку, якщо придбання майна відповідало зазначеним критеріям, таке майно може бути визнане спільно нажитим і підлягає розподілу між подружжям на підставі ст.60 Сімейного кодексу України.

Таким, чином, враховуючи, що набутий сторонами в період шлюбу та ведення спільного господарства будинок АДРЕСА_1 - є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, свуд вважає за можливим розподілити його виходячи з правил рівності часток.

Згідно ч.1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав відповідно до п.1 ч. 2 ст. 16 ЦК України є визнання права.

Оцінівши надані докази у їх сукупності , надавши їм належну правову оцінку, суд вважає,що позовні вимоги ОСОБА_3 доведеними та такими ,що підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст.12,13,76,77,78,80,81, 259, 265, 273, 354, ЦПК України , ст. ст.60,69,70,72 Сімейного кодексу України, ст. ст.15,16, ЦК України, постановою Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року N 11 суд,

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про розподіл майна подружжя - задовольнити.

Визнати будинок АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4.

Визнати за ОСОБА_3 право власності на ? частину будинку АДРЕСА_1 , як таке, що набуто у порядку поділу майна подружжя.

Визнати за ОСОБА_4 право власності на ? частину будинку АДРЕСА_1 , як таке, що набуто у порядку поділу майна подружжя.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи,зазначений строк обчислюється з часу виготовлення повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя