Справа №: 398/3491/17

Провадження №: 2-а/398/32/18

РІШЕННЯ

Іменем України

"22" січня 2018 р. Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області в складі головуючого судді Бугайченко Т.А., з участю секретаря Величко Т.Г., розглянувши в судовому засіданні в порядку письмового провадження справу № 398/3491/17 (провадження № 2-а/398/32/18) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 обєднаного управління Пенсійного фонду України Кіровоградської області про визнання дій та рішення протиправними, зобовязання вчинити певні дії і прийняти відповідні рішення,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся в суд з позовом до відповідача, в якому просить:

- визнати противоправними дії ОСОБА_2 об'єднаного управління Пенсійного фонду України Кіровоградської області про відмову у призначенні пенсії за вислугою 20 років згідно ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року № 1789-ХП (в редакції Закону України № 2663-ІІІ від 12.07.2001 року);

- визнати противоправним та скасувати рішення ОСОБА_2 обєднаного управління Пенсійного фонду України Кіровоградської області, яке оформлене протоколом № 2967 від 14.09.2017 року, про відмову у призначенні пенсії за вислугою 20 років згідно ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року (в редакції Закону України № 2663-ІІІ від 12.07.2001 року), повідомлене позивачу листом № 8292/03-30 від 19.09.2017 року;

- визнати наявність у позивача 20 років спеціального трудового стажу роботи для призначення пенсії за вислугу років прокурорсько-слідчим працівникам прокуратури України, відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року, який фактично є 20 років 6 місяців 14 днів та складається із - половини строку навчання у вищих навчальних закладах (період навчання з 01.09.1994 року по 18.06.1999 року), тобто 2 роки 4 місяці 24 дні, роботи в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах, починаючи з 19.07.1999 року та на час звернення становить 18 років 1 місяць 20 днів, враховуючи до спеціального стажу час роботи стажистом органів прокуратури України на посаді слідчого Олександрійської районної прокуратури у період з 19.07.1999 року по 23.03.2000 року та зобов'язати Олександрійське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу 20 років відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року (в редакції Закону України № 2663-ІІІ від 12.07.2001 року), виходячи із розрахунку 90 відсотків від суми місячного заробітку, яку сплачувати у відповідності до положень ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року (в редакції Закону України № 2663-ІІІ від 12.07.2001 року).

Позов мотивує тим, що він працює в прокуратурі Кіровоградської області. 08 вересня 2017 він звернувся до ОСОБА_2 обєднаного управління Пенсійного фонду України Кіровоградської області з заявою про призначення йому пенсії за вислугою років відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ (у редакції Закону України від 12.07.2001 № 2663-ІІІ).

ОСОБА_2 обєднаного управління Пенсійного фонду України Кіровоградської області від 19.09.2017 № 8292/03-30 відповідачем повідомлено позивача про відмову у призначенні йому зазначеного виду пенсії, яке оформлене протоколом № 2967 від 14.09.2017 року.

Відмову у призначенні позивачу пенсії за вислугою років мотивовано тим, що його стаж роботи, який дає право на пенсійне забезпечення за вислугу років становить 19 років 10 місяців 09 днів, що є меншим, ніж 23 роки, передбачених ч. 1 ст. 86 Закону «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року. Вважає, що рішення відповідача про відмову у призначенні йому пенсії за вислугою років є протиправним, таким, що суттєво обмежує зміст та обсяг його пенсійних та соціальних прав, зокрема, порушує встановлене законом право на призначення та отримання пенсії, яке він бажав реалізувати, всупереч забороні на таке обмеження, встановленій ст. 22 Конституції України.

В судове засідання позивач не зявився, в позовній заяві просив розглянути справу за його відсутності в порядку письмового провадження.

Представник відповідача в судове засідання не зявився, надав до суду заяву про розгляд справи за відсутності представника відповідача, заперечує проти задоволення позову. В поданих письмових запереченнях зазначав, що відповідно до пунктів 1 та 3 Прикінцевих положень (розділ XII) Закону України від 14.10.2014 року за № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон 1697 зі змінами), починаючи з 15.07.2015 року Закон України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ втратив чинність, а пункт 8 ч. 1 ст. 15, ч. 4 ст. 16, абз. 1 ч. 2 ст. 46-2, ст. 47, ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 50, частини 3, 4, 6 та 11 ст. 50-1, ч. 3 ст. 51-2, ст. 53 щодо класних чинів (їх дія поширюється на осіб, яким присвоєно класні чини до набрання чинності цим Законом), ст. 55 щодо посвідчення працівника прокуратури, ст. 2 у частині підстав звільнення з посади Генерального прокурора України, а також ст. 13 щодо функціонування в системі органів прокуратури міських, районних, міжрайонних, районних у містах прокуратур, втратили чинність з 15.12.2015 року. Відповідно до положень ч. 1 ст. 86 Закону № 1697 прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення з 01.10.2016 року по 30.09.2017 року вислуги років не менше 23 років,у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років. Враховуючи те, що стаж роботи позивача ОСОБА_1, який дає право на пенсійне забезпечення за вислугу років, становить 19 років 10 місяців 9 днів, що є меншим, ніж 23 роки, передбачених ч. 1 ст. 86 Закону 1697, а також те, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» № 213-VIII скасовано норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються відповідно до Закону України «Про прокуратуру», права на призначення пенсії за вислугу років позивач на даний час не має.

Відповідно до ч. 3 ст. 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Дослідивши та оцінивши надані сторонами докази , суд встановив наступне.

Відповідно до п. 10 ч. 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач ОСОБА_1 08.09.2017 року звернувся до ОСОБА_2 об'єднаного управління Пенсійного фонду України Кіровоградської області із заявою про призначення пенсії за вислугою років у відповідності до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ (у редакції Закону України від 12.07.2001 року № 2663-ІІІ) у розмірі 90% від суми місячного заробітку.

ОСОБА_2 обєднаного управління Пенсійного фонду України Кіровоградської області від 19.09.2017 року № 8292/03-30 позивачу було повідомлено про відсутність підстав для призначення пенсії за вислугу років відповідно до чинного Закону України «Про прокуратуру». Рішення відповідача оформлене протоколом № 2967 від 14.09.2017 року.

Судом встановлено, що позивач працює в органах прокуратури з 19.07.1999 року до теперішнього часу, що підтверджується копією трудової книжки.

Так, згідно розрахунку, зазначеного в позовній заяві, спеціальний трудовий стаж позивача на час звернення із заявою до ОСОБА_2 обєднаного управління Пенсійного фонду України Кіровоградської області 08.09.2017 року становить 20 років 6 місяців 14 днів, який складається:

- з половини строку навчання у вищому навчальному закладі в період з 01.09.1994 року по 18.06.1999 року, тобто 2 роки 4 місяці 24 дні;

- роботи в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах, починаючи з 19.07.1999 року, всього 18 років 1 місяць 20 днів, в тому числі стажистом на вакантній посаді слідчого прокуратури Олександрійського району в період з 19.07.1999 року по 23.03.2000 року включно.

Згідно листа ОСОБА_2 обєднаного управління Пенсійного фонду України Кіровоградської області від 19.09.2017 року № 8292/03-30 та заперечення на позовну заяву ОСОБА_1 відповідач зазначив, що позивач на дату звернення із заявою про призначення пенсії за вислугу років 08 вересня 2017 року мав спеціальний стаж 19 років 10 місяців 09 днів, який складається:

- з половини строку навчання в Одеській державній юридичній академії (2 роки 4 місяці 24 дні);

- роботи на посаді слідчого прокуратури Олександрійського району (13 років 6 місяців 1 день);

- роботи на посаді слідчого в особливо важливих справах слідчого відділу прокуратури Кіровоградської області (3 роки 10 місяців 2 дні).

Тобто відповідач не врахував в спеціальний стаж позивачу, який дає право на пенсію за вислугу років, роботу стажистом на вакантній посаді слідчого прокуратури Олександрійського району в період з 19.07.1999 року по 23.03.2000 року включно мотивуючи тим, що до спеціального стажу, що дає право на пенсію за вислугу років, відповідно до ч. 6 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII, передбачено врахування роботи стажистом лише на посадах помічників і старших помічників прокурорів.

Однак, відповідно до ч. 6 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується, зокрема, час роботи на прокурорських посадах, зазначених у статті 15 цього Закону, стажистами, на посадах помічників і старших помічників прокурорів. Тобто, період роботи стажистами в органах прокуратури, на думку суду, враховується незалежно від посади, на заняття якої особа проходить стажування.

Відповідно стаж роботи позивача, який дає право на пенсійне забезпечення за вислугу років, становить 20 років 6 місяців 14 днів.

Крім того, з 01.12.1991 року, умови та порядок пенсійного забезпечення прокурорів і слідчих органів прокуратури України було визначено статтею 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 року.

У відповідності до ч. 1 та ч. 2 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ (в редакції від 12.07.2001 року) прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.

Розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією, за будь-які 60 календарних місяців такої роботи підряд перед зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв протягом цього періоду на даній роботі.

На підставі підпункту 1 пункту 3 розділу ХІІ Прикінцевих положень Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII від 14.10.2014 року, який набрав чинності з 15 липня 2015 року, визнано таким, що втратив чинність Закон України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ.

Отже на час, звернення позивача до відповідача з заявою про призначення пенсії за вислугу років діяв Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII від 14.10.2014 року.

Діюче законодавство України не містить положень, які б дозволяли застосовувати нормативно-правові акти, які втратили чинність. Положення Закону № 1697-VII не визнані неконституційними.

Крім того, Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1697-VII від 14.10.2014 року не містять положення стосовно збереження за прокурорами, які були призначені на відповідну прокурорську посаду до набрання чинності цим Законом, права на отримання пенсії за вислугу років відповідно до законодавства, що діяло до дня набрання чинності Законом № 1697-VII від 14.10.2014 року.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що положення статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ, які визначали умови та порядок призначення пенсії працівникам прокуратури, втратили чинність з дня набрання чинності Законом № 1697-VII, а саме, з 15 липня 2015 року.

Таким чином, станом на 08.09.2017 року, тобто на момент звернення позивача до органів Пенсійного фонду за призначенням пенсії за нормами Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ, зазначений закон втратив чинність.

При цьому редакція статті ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ (в редакції від 12.07.2001 року), яку позивач просить застосувати для призначення йому пенсії, проіснувала до 01.10.2011 року.

Проте до цієї дати (в період дії ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року №1789-ХІІ (в редакції Закону від 12.07.2001 року №2663-ІІІ) позивач право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку не набув, оскільки на той час не мав передбаченого цим законом 20 річного стажу роботи.

Оскільки, позивач не набув такого права, неможливо стверджувати і про звуження його змісту та обсягу, оскільки положення Конституції України, на які посилається позивач, вказують на неприпустимість звуження змісту та обсягу існуючого права, але у позивача такого права не існувало.

Закон України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 р. № 1789-ХІІ, крім пункту 8 частини першої статті 15, частини четвертої статті 16, абзацу першого частини другої статті 46--2, статті 47, частини першої статті 49, частини п'ятої статті 50, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1, частини третьої статті 51--2, статті 53 щодо класних чинів (їх дія поширюється на осіб, яким присвоєно класні чини до набрання чинності цим Законом), статті 55 щодо посвідчення працівника прокуратури, статті 2 у частині підстав звільнення з посади Генерального прокурора України, втратив чинність, одночасно з набранням чинності Законом України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 р. №1697-VІІ.

Оскільки на час звернення позивача за призначенням пенсії за вислугу років саме на підставі статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ (в частині визначення права на пенсію за вислугу років прокурорів і слідчих зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років) ця норма права втратила чинність, є цілком обґрунтованим посилання відповідача в рішенні про відмову у призначенні пенсії за вислугу років на незастосування до даних правовідносин правової норми, яка втратила чинність.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року - 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років.

За приписами ч. 8 ст. 86 цього Закону право на пенсію за вислугу років мають особи, які безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії працюють в органах прокуратури чи в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України, а також особи, звільнені з прокурорських посад органів прокуратури за станом здоровя, у звязку з ліквідацією чи реорганізацією органу прокуратури, в якому особа обіймає посаду, або у звязку із скороченням кількості прокурорів, у звязку з обранням їх на виборні посади в органах державної влади чи органах місцевого самоврядування.

Позивач не має вислуги років, яка дає право на пенсійне забезпечення, за цим Законом, тобто 23 років, відповідно, він не має права на призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII.

З огляду на це, доводи позивача щодо застосування до спірних відносин положень ст.ст. 22, 24, 58 Конституції України в частині не допущення звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, відсутності у законів зворотної дії у часі, гарантування громадянам рівності перед законом є безпідставними, оскільки право на призначення пенсії слід визначати за такими правилами, які були закріплені в законодавстві та були чинні на час виникнення у особи права на призначення пенсії.

Відповідно до приписів частини першої статті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-ІV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України та практику Суду як джерело права.

В самій Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України.

Кодексом адміністративного судочинства України також встановлено пріоритет міжнародного договору над національним законодавством: якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору (ч. 2 ст. 3 КАС України).

Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини, зокрема, в справі «Кечко проти України», рішення від 8 листопада 2005 року Заява № 63134/00, § 23 Суд зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство.

У справі «Ейрі проти Ірландії», рішення від 09.10.1979 № 1, Європейський суд з прав людини констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено Європейським судом з прав людини у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» рішення від 12.10.2004, скарга № 60669/00.

Не можуть бути підставою для задоволення позову і твердження позивача про порушення його прав, які гарантовані статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Ним застосовано правову позицію Європейського суду з прав людини, яка полягає у тому, що право власності може бути «існуючим майном» або «законними сподіваннями» отримання права власності. Позивач зазначає, що в розумінні статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, перебуваючи з 1999 року по теперішній час на службі в органах прокуратури, він мав законні сподівання отримати пенсію за вислугу років при досягненні 20-річного стажу, на умовах ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції Закону № 2663-ІІІ від 12.07.2001).

Але «законне сподівання» не є правом у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Конституції України. Сутність поняття «законне сподівання» полягає у тому, що виправдане очікування особи щодо досягнення певної мети повинно ґрунтуватися на положеннях національного законодавства, отже «сподівання» буде «законним» до тих пір, поки воно ґрунтується на законі. У свою чергу, законодавчі норми щодо соціально-економічних прав не є абсолютними та можуть змінюватися в залежності, зокрема, від економічного становища в державі. У спірному випадку встановлено, що на момент звернення позивача до Пенсійного фонду з заявою про призначення пенсії положення ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ, в частині визначення осіб, які мають право на призначення пенсії за вислугу років та розміру такої пенсії, втратили чинність; під час дії в часі зазначеної норми права позивач не набув права на пенсійне забезпечення за вислугу років на підставі ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» (у вказаній вище редакції). Таким чином, вищенаведені твердження позивача щодо порушення його права, суд вважає необґрунтованими.

З урахуванням того, що наявність у позивача спеціального трудового стажу у виді 20 років 6 місяців 14 днів не породжує наразі для нього ніяких правових наслідків та зазначених вище норм закону, суд вважає за необхідне відмовити позивачу в задоволенні його позову.

Керуючись ст.ст. 5, 6, 14, 246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, до ОСОБА_2 обєднаного управління Пенсійного фонду України Кіровоградської області, місцезнаходження: м. Олександрія Кіровоградської області, пл. Соборна, 8, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 37944495, про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування рішення ОСОБА_2 обєднаного управління Пенсійного фонду України Кіровоградської області про відмову у призначенні пенсії за вислугою років відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року (в редакції Закону України № 2663-ІІІ від 12.07.2001 року), визнання наявності спеціального стажу для призначення пенсії відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року та зобовязання призначити пенсію за вислугу років згідно зі ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року (у редакції Закону України від 12.07.2001 року № 2663-ІІІ), виходячи з розрахунку 90 відсотків від суми місячного заробітку, яку сплачувати у відповідності до положень ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року (у редакції Закону України № 2663-ІІІ від 12.07.2001року), відмовити в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтями 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржене до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через суд першої інстанції в 30-денний строк з дня отримання його копії.

Суддя Т.А. Бугайченко