open Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
emblem

Постанова

Іменем України

18 січня 2018 року

м. Київ

справа № 465/3255/14-ц

провадження № 61-192св17

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого: Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Коротуна В. М.,

Крата В. І. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Франківська районна адміністрація Львівської міської ради,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Львівське комунальне підприємство «Вулецьке», Львівська міська рада,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - орган опіки та піклування Франківської районної адміністрації Львівської міської ради,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Франківської районної адміністрації Львівської міської ради на рішення Франківського районного суду м. Львова від 23 червня 2015 року у складі судді Лозинського Б. М. та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 15 березня 2016 року у складі суддів Струс Л. Б., Шандри М. М. Шумської Н. Л.

В С Т А Н О В И В :

15 грудня 2016 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ справу № 465/3255/14-ц призначено до судового розгляду.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України справа 465/3255/14-ц передана до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

3 червня 2014 року Франківська районна адміністрації Львівської міської ради звернулася з позовом до відповідачів: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Львівське комунальне підприємство «Вулецьке», Львівська міська рада, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - орган опіки та піклування Франківської районної адміністрації Львівської міської ради. Позивач просив постановити рішення про виселення в порядку частини третьої статті 116 Житлового кодексу Української РСР ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 із квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.

23 червня 2015 року Франківська районна адміністрації Львівської міської ради подала заяву про уточнення позовних вимог. З урахуванням зазначеної заяви позивач просив: постановити рішення про виселення ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 із квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення, зокрема із приміщень квартири № 7 вказаного будинку, позначених під індексом 7-1 площею 3,0 кв. м., під індексом 7-2 площею 1,3 кв. м., під індексом 7-3, площею 1,3 кв. м., під індексом 7-4 площею 12,2 кв. м. та під індексом 7-5 площею 26,0 кв. м. житловою площею 26,0 кв. м. та загальною площею 43,80 кв. м. згідно поверхового плану 4-го поверху будинку АДРЕСА_1 від 12 вересня 1988 року.

Позовна заява мотивована тим, що відповідачі самовільно і без законних підстав зайняли квартиру АДРЕСА_1. Жодних документів на цю квартиру відповідачі не мають, у добровільному порядку звільнити займане житло відмовляються.

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 23 червня 2015 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення мотивоване тим, що на підставі рішення виконкому Ленінської райради депутатів трудящих від 28 вересня 1972 року № 806 гр. ОСОБА_9 було видано ордер № 253 на право зайняття квартири АДРЕСА_1. У зв'язку із чим суд дійшов висновку, що покликання представника позивача як на підставу виселення відповідачів з квартири АДРЕСА_1 в порядку ч. 3 ст.116 ЖК України, а саме самоправне зайняття відповідачами квартири АДРЕСА_1, є необґрунтованими та спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 15 березня 2016 року апеляційну скаргу Франківської районної адміністрації Львівської міської ради відхилено, а рішення Франківського районного суду м. Львова від 23 червня 2015 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився із судом першої інстанції, що ОСОБА_9 на сім'ю з чотирьох осіб на підставі рішення виконкому Ленінської районної ради депутатів трудящих від 28.09.1972 року № 807 було видано ордер № 253 від 01.08.1972 року на право заняття двох кімнат і кухні в квартирі АДРЕСА_1. У вказаній квартирі зареєстровані та проживають ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_3, та неповнолітні діти ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_3.

Апеляційний суд погодився із доводами суду першої інстанції про те, що суд правильно вважав необґрунтованими є посилання позивача про самоправність зайняття відповідачами квартири АДРЕСА_1. Оскільки відповідачі вселилися у квартиру АДРЕСА_1 на підставі ордера. Крім того апеляційний суд встановив, що Франківською районною адміністрацією розпорядження про присвоєння квартирного номера «7А» не приймалося.

28 березня 2016 року Франківська районна адміністрації Львівської міської ради подала касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Франківського районного суду м. Львова від 23 червня 2015 року у справі № 465/3255/14-ц та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 15 березня 2016 року у справі № 465/3255/14-ц, і прийняти нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

Франківська районна адміністрації Львівської міської ради на обґрунтування касаційної скарги вказує, що судами не повно та не об'єктивно досліджено всі матеріали справи, не надано юридичної оцінки доказам, які були представлені, тим самим порушено принцип повноти та об'єктивності розгляду судового спору.

На обслуговуванні Львівського комунального підприємства «Вулецьке» (далі - ЛКП «Вулецьке») знаходиться квартира АДРЕСА_1, який належить Львівській міській раді. Комісією ЛКП «Вулецьке» було встановлено факт, що частину вищезгаданої квартири без законних підстав займає ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 Жодних документів, що дають право на проживання у цій квартирі у відповідачів не виявилося.

Франківська районна адміністрації Львівської міської ради зазначає, що квартира № 7 в будинку АДРЕСА_1 складається з трьох житлових кімнат, загальною площею 93,8 кв. м. Частину квартири № 7 вказаного будинку загальною площею 50,5 кв. м. (житлова 39,40 кв. м. - 2 кімнати) на підставі ордеру №253 від 01 серпня 1972 року заселена сім'єю ОСОБА_3. Іншу частину квартири №7 вказаного будинку загальною площею 43,30 кв. м. (житлова площа 26,0 кв. м. - 1 кімната) на підставі ордеру № 252 від 28 липня 1972 року заселена ОСОБА_11 ОСОБА_11 26 травня 1988 року із своєї частини квартири № 7 виписана у зв'язку із поміщенням у дім пристарілих, після чого сім'я ОСОБА_3 самовільно зайняла вказану частину квартири № 7.

Судом першої інстанції не взято до уваги та не прийнято заяви про уточнення позовних вимог від 23 червня 2015 року; проігноровано наявні у матеріалах справи рішень суду про відмову сім'ї ОСОБА_3 у визнанні права користування на спірне житло; судом не досліджено адміністративну процедуру вирішення сім'єю ОСОБА_3 питання визнання права користування на спірне житло.

8 серпня 2016 року ОСОБА_3 надіслав заперечення на касаційну скаргу, в яких просить касаційну скаргу відхилити, оскаржувані рішення залишити без змін. Зазначає, що квартира № 7 в будинку АДРЕСА_1 складає одне ціле, і уповноваженими органами не приймалось рішення про її поділ на квартири № 7 та № 7а.

Верховний Суд відхиляє аргументи Франківської районної адміністрації Львівської міської ради стосовно того, що сім'я ОСОБА_3 без законних підстав проживає у квартирі АДРЕСА_1 з наступних мотивів.

Як установлено судами, ОСОБА_9 на сім'ю з чотирьох осіб на підставі рішення виконкому Ленінської районної ради депутатів трудящих від 28 вересня 1972 року № 807 було видано ордер № 253 від 01 серпня 1972 року на право заняття двох кімнат і кухні в квартирі АДРЕСА_1. У цій квартирі зареєстровані та проживають ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_3 та неповнолітні діти ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_5.

Відповідно до частини 1 статті 58 ЖК на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.

Європейський суд з прав людини зауважив, що концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (Кривіцька та Кривіцький проти України, № 30856/03, § 44, від 2 грудня 2011 року).

Тому колегія суддів вважає, що при відмові в задоволенні позовних вимог, суди правильно зробили висновок про необґрунтованість доводів позивача щодо самоправності зайняття відповідачами квартири ОСОБА_2. Оскільки відповідачі вселилися у квартиру АДРЕСА_1 на підставі ордера № 253 від 01 серпня 1972 року.

Посилання позивача про те, що судом першої інстанції не взято до уваги та не прийнято заяви про уточнення позовних вимог від 23 червня 2015 року, колегія суддів також відхиляє. Аналіз змісту рішення суду першої інстанції свідчить, що судом першої інстанції враховано заяву про уточнення позовних вимог.

Твердження позивача про те, що судами проігноровано наявні у матеріалах справи рішень суду про відмову сім'ї ОСОБА_3 у визнанні права користування на спірне житло, колегія суддів також відхиляє. Оскільки аналіз змісту рішення Франківського районного суду м. Львова від 13 травня 2008 року у справі № 2-2088/08; рішення апеляційного суду Львівської області від 05 березня 2009 року у справі № 22ц-97 та ухвали Верховного Суду України від 19 жовтня 2009 року у справі № 6-12545св09, на які посилається позивач, свідчить, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 звертались із позовом про надання жилого приміщення, внесення змін до договору найму жилого приміщення та ордеру, укладення договору найму житла, а не про визнання права користування на спірне житло.

Окрім цього, колегія суддів відхиляє доводи позивача про те, що судами не досліджено адміністративну процедуру вирішення сім'єю ОСОБА_2 питання визнання права користування на спірне житло. Відповідно до частини першої статті 11 ЦПК України (у редакції Закону України № 2136-VIII від 13 липня 2017 року) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Позивач звернувся із позовом про виселення на підставі частини третьої статті 116 ЖК. Тому у цій справі не розглядалася вимога про визнання права користування на спірне житло сім'єю ОСОБА_2.

Отже, при ухваленні оскаржених рішень, суди правильно застосували частини третьої статті 116 ЖК і обґрунтованозробили висновок, що позовні вимоги Франківської районної адміністрації Львівської міської ради задоволенню не підлягають.

Таким чином, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що оскаржені рішення ухвалено без додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв'язку з наведеним, частиною 1 статті 58, частиною першої статті 109, частиною 3 статті 116 ЖК, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін.

Відповідачем у справі № 465/3255/14-ц є ОСОБА_2 У матеріалах справи міститься свідоцтво про смерть ОСОБА_2 НОМЕР_1, видане Міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції (а. с. 143). Відповідно до пункту 7 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи, яка була однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

У частині першій статті 414 ЦПК України передбачено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Разом із тим, згідно частини третьої статті 414 ЦПК України якщо суд першої або апеляційної інстанції ухвалив законне і обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи чи припинення юридичної особи - сторони в спірних правовідносинах, що не допускають правонаступництва, після ухвалення рішення не може бути підставою для застосування положення частини першої цієї статті.

З урахуванням того, що оскаржені рішення залишаються без змін, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для закриття провадження у справі № 465/3255/14-ц в частині відповідача 1 ОСОБА_2

На підставі частини 1 статті 58, частини першої статті 109, частини 3 статті 116 ЖК, керуючись статтями 400, 409, 410, 414, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Франківської районної адміністрації Львівської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Франківського районного суду м. Львова від 23 червня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 15 березня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

В. М. Коротун

В. І. Крат

Джерело: ЄДРСР 71693554
Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено:

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані. Перезавантажте сторінку