Апеляційний суд Кіровоградської області
справа № 405/3360/17
№ провадження 22-ц/781/245/18 Головуючий у суді І-ї інстанції Шевченко І. М.
Доповідач Кіселик С. А.
ПОСТАНОВА
Іменем України
11.01.2018 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області у складі:
головуючого судді – Кіселика С.А.
суддів - Голованя А.М., Черненко В.В.
за участю секретаря - Двоєнко А.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницький цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Ленінського районного суду м.Кіровограда від 30 жовтня 2017 року у цивільній справі за скаргою ОСОБА_2 в порядку розділу 7 ЦПК України, суб'єкт оскарження: державний виконавець Подільського відділу державної виконавчої служби м.Кропивницький Прокопенко Я.О.
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_2 звернувся в суд із скаргою на дії державного виконавця у порядку розділу 7 ЦПК України.
На обґрунтування скарги зазначив, що 29.06.2017 року ухвалою суду у справі № 405/3360/17, провадження № 2з/405/48/17, забезпечено його позов і накладено арешт на всі зареєстровані активи боржників - відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5, у тому числі квартиру АДРЕСА_1 корпус 1 та нежитлове приміщення АДРЕСА_2 з ганком та сходами. 30.06.2017 року у вказаній ухвалі виправлено описки.
Подільським райсудом ухвала в порядку ст. 368 ЦПК, п.1 ч. 2 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не зверталася до виконання, хоча про це він прохав у заяві забезпечення позову. 14.09.2017 року головою суду його перенаправлено до державного виконавця з організації примусового виконання.
Зазначає, що відповідно до ст.153 ЦПК вимоги суду з забезпечення позову ним було передано у встановленому порядку до виконання Подільському ВДВС, очікувалося уважне ставлення до вимог ст. 14, ч. 9 ст. 153 ЦК, ст. 124, 129 Конституції, ст.1 Протоколу № 1 Конвенції ОПСЛ та негайне виконання ухвали, як то визначено процедурою з обмеження майнових активів в цивільному обороті. Однак, державним виконавцем не проведено накладення арешту на майнові активи відповідачів, що суперечить наведеним вимогам та є підставою відповідальності за ст. ст. 14, ч. 12 ст. 153 ЦК. 26.09.2017 року винесено постанову, з якої неможливо установити що мав на увазі державний виконавець, але взагалі не конкретизовано і не визначено, яка саме правова підстава забороняє виконати вимоги вказаних норм закону. Не приділено уваги тому, що за аналогією ч.5 ст.26 закону: виконавчий збір не стягується.
В оскаржуваній постанові відсутнє прямо і чітко визначене посилання, яким саме нормам ч.1, виконавчий документ не відповідає передбаченим цією частиною умовам.
Просив задовольнити скаргу.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Кіровограда від 27.10.2017 року в задоволенні скарги ОСОБА_2 в порядку розділу 7 ЦПК, суб’єкт оскарження: державний виконавець Подільського відділу державної виконавчої служби м.Кропивницький Прокопенко Я.О. – відмовлено.
Не погоджуючись з ухвалою суду ОСОБА_2 звернувся до Апеляційного суду з апеляційною скаргою.
В апеляційній скарзі ставить питання про скасування ухвали суду першої інстанції як незаконної та необґрунтованої.
Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню із наступних підстав.
Згідно ч. 1 ст. 151 ЦПК України, який діяв на час подачі заяви про забезпечення позову, суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити передбачені цим Кодексом заходи забезпечення позову.
Одним із видів забезпечення позову є накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб (п.1 ч. 1 ст. 152 ЦПК).
Ухвалою Ленінського районного суду міста Кіровограда від 29 червня 2017 року задоволено заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про відшкодування шкоди, збитків спричинених порушенням права і невиконанням судового рішення та заборонено ОСОБА_4 та ОСОБА_5, власникам квартири за адресою: АДРЕСА_1, відчужувати вказане нерухоме майно у будь який спосіб до закінчення судового розгляду та вирішено накласти арешт на всі зареєстровані майнові активи ОСОБА_4 та ОСОБА_5, у тому числі квартиру АДРЕСА_1 та нежитлове приміщення з квартирою АДРЕСА_3, що належить ОСОБА_4 та ОСОБА_5 за свідоцтвами № 25258539 та № 25260119 від 06.08.2014 року, до розгляду спору судом.
Відповідно до ч. 9 ст. 153 ЦПК України ухвала про забезпечення позову виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Відповідно до пункту 9 Розділу VIII «Перехідні положення» ЦПК України в редакції від 3 жовтня 2017 року, який набрав чинності з 15.12.2017 року, справи в судах першої та апеляційної інстанцій, провадження в яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Порядок виконання ухвали про забезпечення позову визначений статтею 157 ЦПК України (в редакції від 3 жовтня 2017 року).
Частинами 1 та 2 цієї статті передбачається, що: 1) ухвала суду про забезпечення позову має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження; 2) примірник ухвали про забезпечення позову залежно від виду вжитих заходів одночасно з направленням заявнику направляється судом для негайного виконання всім особам, яких стосуються заходи забезпечення позову і яких суд може ідентифікувати, а також відповідним державним та іншим органам для вжиття відповідних заходів.
Аналізуючи положення зазначеної норми права колегія суддів дійшла висновку, що обов’язок направлення постановленої судом ухвали до виконавчої служби, для її виконання, покладається на суд, який цю ухвалу постановив, і саме суду стосується застереження щодо відповідності ухвали вимогам виконавчого документу.
Згідно п.3 ч.1 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, тобто і за ухвалою суду, зокрема, якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом.
Ухвала суду про забезпечення позову саме і є тим документом, який направляється судом до виконавчої служби для негайного її виконання.
Подання такого виконавчого документу до виконавчої служби безпосередньо заявником не змінює статусу цього документу та порядок його виконання.
Законом «Про виконавче провадження» не передбачено сплату авансового внеску при виконанні судового рішення щодо забезпечення позову. А тому, повернення державним виконавцем виконавчого документу заявнику без прийняття до виконання, з підстав не сплати останнім авансового внеску, колегія суддів вважає незаконним. Крім того, колегія суддів вважає незаконним також повернення ухвали без виконання з підстав відсутності у виконавчому документі дати народження боржників.
Дійсно пункт 3 частини 1 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» містить вимоги виконавчого документу, у якому зокрема має бути зазначено дата народження боржника - фізичної особи. Відповідно до п.6 ч.4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред’явлення, зокрема якщо виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону.
Разом із тим п.3 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», з метою захисту інтересів стягувача, надає право виконавцю одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну.
Суд першої інстанції на вищезазначене уваги не звернув і неправильно застосувавши норми матеріального права дійшов помилкового висновку, щодо правомірності дій державного виконавця.
Таким чином колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є обґрунтованою.
У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов’язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Згідно положень п.4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України неправильне застосування судом норм матеріального права є підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 368, 374, 376, 382, 451 ЦПК України, колегія суддів,-
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Ленінського районного суду м.Кіровограда від 30 жовтня 2017 року задовольнити.
Ухвалу Ленінського районного суду м.Кіровограда від 30 жовтня 2017 року скасувати.
Скаргу ОСОБА_2 на дії державного виконавця задовольнити.
Визнати неправомірними дії державного виконавця Прокопенко Яни Олексіївни у передчасному поверненні без виконання ухвали Ленінського районного суду м. Кіровограда від 29.06.2017 року про забезпечення позову, з виправленими описками в ухвалі від 30.06.2017 року.
Зобов’язати державного виконавця Подільського відділу державної виконавчої служби міста Кропивницький Головного Територіального управління юстиції у Кіровоградській області прийняти до виконання ухвалу Ленінського районного суду м. Кіровограда від 29.06.2017 року про забезпечення позову, з виправленими описками в ухвалі від 30.06.2017 року.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови виготовлено 16 січня 2017 року.
Головуючий суддя: С.А.Кіселик
Судді : А.М.Головань
В.В.Черненко
