Справа № 654/4129/14-ц

Провадження №2/654/799/2017

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 грудня 2017 року Голопристанський районний суд Херсонської області

в складі: головуючого - судді Данилевського М.А.

за участю секретаря Друговин В.М.

представника позивача Скобєлкіна С.В. .

відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Гола Пристань Херсонської області в залі суду цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Херсонрибгосп» до ОСОБА_2 та Голопристанської районної державної адміністрації Херсонської області, треті особи на стороні відповідачів, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Херсонська обласна державна адміністрація, Херсонська обласна рада, про визнання договору оренди недійсним,

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2013 року ПАТ "Херсонрибгосп" звернулося до суду з позовом до Голопристанської районної державної адміністрації Херсонської області та ОСОБА_2 про визнання недійсним договору оренди водного об'єкта місцевого значення із складу земель водного фонду, якою є водна поверхня озера «Кругле» площею 136,15 га на території Бехтерівської сільської ради Голопристанського району Херсонської області навколо села Новочерномор'я, укладеного 28 серпня 2012 року між Голопристанською районною державною адміністрацією Херсонської області та громадянкою ОСОБА_2

Зобов'язати громадянку ОСОБА_2 повернути ПАТ "Херсонрибгосп" земельну ділянку із складу земель водного фонду якою є водна поверхня озера Кругле площею 136,15 га на території Бехтерівської сільської ради Голопристанського району Херсонської області навколо села Новочерномор'я землекористувачем якого є ПАТ "Херсонрибгосп" на підставі Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії НОМЕР_1 від 17.03.1998 року.

В обґрунтування позовних вимог ПАТ "Херсонрибгосп" посилалося на порушення своїх прав з тієї підстави, що підприємство має державний акт на право постійного користування серії НОМЕР_1 від 17.03.1998 року виданого Бехтерівською сільською Ради народних депутатів Голопристанського району Херсонської області на підставі рішення за №3 від 10.03.1998 року.

В подальшому позивач відмовився від позовних вимог в частині зобов'язання ОСОБА_2 повернути підприємству водний об'єкт.

Крім того, під час розгляду справи 15.02.2017 року позивач змінив підставу позову у зв'язку з тим, що державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії НОМЕР_1 від 17.03.1998 року рішенням господарського суду Херсонської області по справі №923/ від 25.05.2015 року визнано недійсним (т.3, а.с. 36-38).

Позивач послався на те, що його права порушені з тієї підстави, що ОСОБА_2 отримала в оренду водний об'єкт не на умовах конкурсу та в наслідку укладання між Голопристанською РДА і відповідачкою договору оренди від 28.08.2012 підприємство ПАТ «Херсонрибгосп» було позбавлено права на отримання спірного водного об'єкту місцевого значення на умовах змагальності та конкурсних засадах у відповідності до чинного законодавства.

Судом встановлено наступні обставини і відповідні їм правовідносини.

Рішенням Херсонської обласної ради №439 від 05.04.2012 ОСОБА_2 у тимчасове користування на умовах оренди терміном на 15 років було вирішено надати водний об'єкт місцевого значення - озеро Кругле площею 136,15 га на території Бехтерівської сільської ради Голопристанського району Херсонської області навколо села Новочерномор'я для риборозведення. Зазначеним рішенням доручено Голопристанській РДА укласти договір на право тимчасового користування водним об'єктом та погодити його з державними органами охорони навколишнього природного середовища та водного господарства.

28.08.2012 на виконання зазначеного рішення Херсонської обласної ради між Голопристанською РДА та ОСОБА_2 було укладено договір оренди водного об'єкту місцевого значення. Відповідно до умов договору відповідачці передано на умовах оренди строком на 15 років водний об'єкт місцевого значення - озеро Кругле площею 136,15 га для риборозведення. (Т.1, а.с.79-81)

ПАТ "Херсонрибгосп" з позовом про визнання договору оренди водного об'єкту недійсним звернувся в грудні 2013 року з тієї підстави, що відповідно до державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії НОМЕР_1 від 17.03.1998 позивачу у постійне користування була надана земельна ділянка розташована на території Бехтерівської сільської ради площею 145,8 га під розміщення рибної ділянки Новочерноморської рибоводно-меліоративної станції.

Рішенням господарського суду Херсонської області по справі №923/47/15 від 25.05.2015 зазначений державний акт визнано недійсним. ПАТ "Херсонрибгосп" зобов'язано повернути земельну ділянку 145,8 га до земель державної власності (т.3, а.с. 7-14).

У зв'язку з визнанням державного акту недійсним 15.02.2017 року позивач змінив підставу позову і просив визнати договір оренди недійсним посилаючись на порушення своїх прав, оскільки відповідачка отримала водний об'єкт не на умовах конкурсу.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно з ч.1 ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Із змісту наведених норм права (ч.1ст.3 ЦПК України та ст.15 ЦК України) та відповідно до усталеної судової практики Верховного Суду України право на позов в особи виникає лише тоді, коли її право, свобода чи інтерес або порушені, або невизнані, або оспорюються.

Так, Верховний Суд України у постанові від 18 травня 2016 р. у справі № 6-658цс15 висловив наступну обов'язкову для всіх судів України правову позицію: «Суд повинен установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цієї особи; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні».

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 9 грудня 2015 року по справі № 6-849цс15, де висловив наступну правову позицію:

З урахуванням частини першої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України, частини першої статті 15 Цивільного кодексу України правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Також, ця ж сама позиція висловлена у постанові ВСУ у справі № 6-84цс14:

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Верховним Судом України по справі № 6-94цс13, предметом якої був спір про визнання договорів оренди земельних ділянок недійсними, констатовано, що однією з обов'язкових умов визнання договору недійсним є порушення у зв'язку з його укладенням прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, а позивач посилається на формальне порушення закону, у суду немає правових підстав для задоволення позову.

Отже, дотримуючись правових позицій Верховного Суду України по справах № 6-658цс15, №6-849цс15, № 6-84цс14, № 6-94цс13 та враховуючи норми ч.1 ст.3, ст.15 ЦПК України у разі, коли навіть позов є обгрунтованим і підставним, якщо дійсно навіть є порушення закону, які, в принципі, зазвичай, тягнуть задоволення позову, але в конкретній справі жодне право, свобода чи інтерес саме позивача не було порушено зазначеними у позові незаконним діяння відповідача, права, свободи чи інтереси позивача відповідач не оспорює, то в такому разі правових підстав для задоволення такого конкретного позову немає.

Інакше кажучи, відмова у задоволенні позову відбувається з підстав відсутності порушення прав та інтересів позивача, лише у разі чого виникає право на позов.

Причому, докази такого конкретного, об'єктивного порушення повинен навести у позовній заяві позивач, оскільки в цій частині на ньому лежить процесуальний обов'язок доказування.

Аналіз змісту положень ЦПК та ЦК України, роз'яснень Верховного Суду України дає підстави для висновку, що право на судовий захист пов'язане виключно з порушенням суб'єктивного права позивача. Отже, суд може захистити лише порушене право позивача. Відсутність хоча б однієї з умов надання судового захисту суб'єктивного права виключає можливість задоволення матеріально-правових вимог позивача. Інше б суперечило основному завданню цивільного судочинства, - захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ст.ст. 1, 3 ЦПК, ст.ст. 15, 16 ЦК, абз. 2 п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 р. № 14 «Про судове рішення у цивільній справі»). При цьому варто враховувати, що обставину дійсного (реального) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача (або наслідки у вигляді збитків чи інших обмежень) має довести належними, допустимими і достовірними доказами саме позивач. Порушення прав позивача має існувати на момент розгляду спору в суді. В інших випадках, не дивлячись навіть на те, що порушення мало місце раніше, позов не підлягатиме задоволенню, оскільки до моменту ухвалення судового рішення об'єкт захисту буде відсутній.

За принципом змагальності кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Отже, на позивача, поряд із обов'язком довести факт порушення свого суб'єктивного права відповідачем, також покладено обов'язок довести підставу позову, а саме: обставини, якими він обґрунтовує свої позовні вимоги і з якими закон пов'язує настання певних правових наслідків, тобто можливість задоволення позову.

Із цих положень випливає необхідність доведення для задоволення позову таких фактів: наявність обставин, з якими закон пов'язує настання певних правових наслідків для позивача (тобто доведення заявленої підстави позову) та факт порушення його суб'єктивного права відповідачем. Недоведеність цих фактів є підставою для відмови в позові за недоведеністю (необґрунтованістю) позовних вимог.

Разом з тим, доведеність позивачем факту порушення свого суб'єктивного права чи охоронюваного законом інтересу ще не означає, що він вправі пред'явити до відповідача будь-які вимоги та отримати судовий захист. Враховуючи, що позивач повинен мати конкретний матеріально-правовий інтерес в спорі (тобто бути заінтересованим в реалізації свого суб'єктивного права, про захист якого він просить суд), метою пред'явлення позовних вимог до відповідача може бути лише задоволення цього інтересу, а саме: відновлення порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу позивача. Таким чином, якщо мета звернення до суду не відповідає тим умовам, з якими ст.ст. 1, 3 ЦПК пов'язують надання судового захисту, то необхідність і можливість судового захисту відсутня, а в позові має бути відмовлено.

З огляду на зазначене суд має з'ясувати, які реально права позивача порушені і які конкретно несприятливі наслідки спричинило для нього це порушення, а також те, чи є метою пред'явлення позову захист (відновлення) прав і законних інтересів позивача і чи можливо при обраному способі захисту відновити (захистити) його права.

Тому за необґрунтованістю, необхідно відмовляти в позові у випадку доведення факту порушення суб'єктивного права позивача, але недоведення його заінтересованості в реалізації цього права.

Договір оренди водного об'єкту було укладено на підставі рішення Херсонської обласної ради від 15.04.2012 року №439 " Про надання у тимчасове користування на умовах оренди водного об'єкту місцевого значення ОСОБА_2." Зазначене рішення компетентного органу, як підстава для укладання договору оренди, позивачем не оспорюється, а тому не є предметом спору.

Позивачем не надано суду будь-яких доказів які б свідчили про те, що підприємство зверталося до відповідних органів для отримання в оренду спірного водного об'єкту. Крім того, рішенням господарського суду Херсонської області по справі №923/ від 25.05.2015 року, яке набуло чинності 08.09.2015 року, згідно якого державний акт на право постійного користування землею від 17.03.1998 року було визнано недійсним, встановлено, що відсутня землевпорядна документація щодо надання земельної ділянки площею 145,8 га у постійне користування Херсонському обласному державному сільськогосподарському рибоводному підприємству, технічна документація щодо відведення земельної ділянки не передавалась, відсутні рішення відповідних компетентних органів щодо питань надання у постійне користування земель державної власності. Водний об'єкт, що є предметом оспорюваного позивачем договору оренди, є складовою частиною земельної ділянки площею 145,8 га право постійного користування, на яку позивача позбавлено зазначеним судовим рішенням. Згідно вимог передбачених ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Зазначеним судовим рішенням встановлено, що земельна ділянка, на якій знаходиться водний об'єкт - озеро "Кругле", була отримана позивачем у постійне користування в порушення порядку визначеному ст.19 ЗК України. Заявлена позивачем підстава для визнання договору оренди водного об'єкту недійсним не ґрунтується на нормах закону, що діяли на час виникнення спірних правовідносин. Так, позивач посилається на те, що при передачі водного об'єкту в оренду відповідачці не було проведено аукціону. Однак, згідно ст.51 Водного кодексу України (в редакції яка діяла на час укладання спірного договору), передбачено, що у користування на умовах оренди водні об'єкти місцевого значення та ставки можуть надаватися водокористувачам лише для риборозведення, виробництва сільськогосподарської і промислової продукції, а також у лікувальних і оздоровчих цілях. Ч.7 ст. 51 Водного кодексу України, право водокористування на умовах оренди оформляється договором, погодженим з державними органами охорони навколишнього природного середовища та водного господарства. Умови та строки і збір за оренду водних об'єктів визначаються в договорі оренди за згодою сторін. Користування водними об'єктами на умовах оренди здійснюється відповідно до вимог водного законодавства і регулюється цим Кодексом.

Ч.4 та 5 ст.59 ЗК України, передбачено, що громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, сховища інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб тощо.

Ст.94 ЗК України, передбачено, що особа, зацікавлена в одержані у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу.

Ст.124 ЗК України, оренда земельних ділянок здійснюється на підставі рішення відповідного органу згідно з їх повноважень, визначеними ст.122 цього Кодексу.

Ч.2 ст. 134 ЗК України, не підлягають продажу на конкурсних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі: розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб; використання земельних ділянок для потреб, пов'язаних з користуванням надрами, та спеціального водокористування відповідно до отриманих спеціальних дозволів (ліцензій); поновлення договорів оренди землі.

За матеріалами справи ОСОБА_2 веде господарську діяльність пов'язану з промисловим виловом риби та має ліцензію НОМЕР_3 від 04.10.2012 року на промисловий вилов риби та риборозведенням (т.3, а.с.184) та щорічно подає звіт про виробництво продукції аквакультури та обсягу вилову водних біоресурсів (т.3, а.с.185-207), є власником майнового комплексу рибомеліоративної станції, яка розташована на земельній ділянці площею 145,8 га кадастровий номер № НОМЕР_2.

Крім того, позивачем пропущено встановлений ст.257 ЦК України строк позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем (т.3, а.с.233-237). Так, підстава для визнання договору оренди від 28.08.12 року недійсним позивачем заявлена в лютому 2017 року. З часу укладання договору сплинуло понад 3 роки. Між сторонами тривалий час у судовому порядку вирішуються спори, предметом у яких була земельна ділянка, на якій знаходиться спірний водний об'єкт, але позивач заявляв вимоги щодо визнання договору недійсним, підставою позову було порушення його прав через наявність акту на право постійного користування спірною земельною ділянкою. З позовом про визнання договору оренди водного об'єкту недійсним до суду позивач звернувся в грудні 2013 року, але з іншої підстави.

Судом не встановлено будь-яких поважних причин для поновлення пропущеного строку позовної давності, крім того позивачем вимога щодо поновлення пропущеного строку не заявлялася.

В разі відповідного звернення особи суд повинен розглянути питання щодо наявності порушення суб'єктивного права заявника у конкретних правовідносинах і на підставі цього вирішити спір.

Натомість, у своєму позові позивач не надає жодних пояснень, в чому полягає його порушене право. Як наслідок, позивачем не наведено, а судом не встановлено, порушеного права позивача укладенням спірного договору оренди від 28.08.2012 між ОСОБА_2 та Голопристанською районною державною адміністрацією.

Дослідження матеріалів справи дає підстави суду дійти висновку, що у зв'язку із визнанням незаконним акту на право постійного користування земельною ділянкою серії НОМЕР_1 від 17.03.1998 за ПАТ «Херсонрибгосп», договір оренди водного об'єкта місцевого значення із складу земель водного фонду, якою є водна поверхня озера «Кругле» площею 136,15 га на території Бехтерівської сільської ради Голопристанського району Херсонської області навколо села Новочерномор'я, укладеного 28 серпня 2012 року між Голопристанською районною державною адміністрацією Херсонської області та громадянкою ОСОБА_2, жодним чином не порушує права та інтереси ПАТ «Херсонрибгосп», тому в задоволені позову ПАТ «Херсонрибгосп» до відповідачів про визнання договору оренди від 28.08.2012 слід відмовити.

Керуючись статтями 209, 218 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Херсонрибгосп» до ОСОБА_2 та Голопристанської районної державної адміністрації Херсонської області про визнання недійсним договору оренди водного об'єкта місцевого значення від 28 серпня 2012 року - відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Херсонської області через Голопристанський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя М. А. Данилевський