ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2-а-5179/10/2215

Головуючий у 1-й інстанції: Бондарчук Л.А.

Суддя-доповідач: Залімський І. Г.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2012 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Залімського І. Г.

суддів: Мельник-Томенко Ж. М.

Совгири Д.І.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України у Старокостянтинівському районі Хмельницької області на постанову Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 01 грудня 2010 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до управління Пенсійного фонду України у Старокостянтинівському районі Хмельницької області про перерахунок пенсії,

В С Т А Н О В И В :

В листопаді 2010 року позивач звернулась в суд з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України в Староконстянтинівському районі Хмельницької області про визнання дій незаконними та стягнення недоплаченої надбавки до пенсії, як дитині війни.

Постановою Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 01 грудня 2010 року позов задоволено частково, а саме: визнано незаконними дії управління Пенсійного фонду України в Староконстянтинівському районі щодо невиплати позивачу у розмірі встановленому ст.6 ЗУ "Про соціальний захист дітей війни" підвищення до пенсії, як дитині війни, за період з 04.05.2010 року по 01.12.2010 року; зобов'язано відповідача провести перерахунок та виплату пенсії позивачу з врахуванням його права на підвищення пенсії, як дитині війни в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком визначеної ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", відповідно до ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" за період з 04.05.2010 року по 01.12.2010 року включно з урахуванням фактично виплачених сум. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Постанову допущено до негайного виконання.

Не погодившись з постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову та відмовити в задоволені позовних вимог посилаючись при цьому на неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи та порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

Перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" має статус дитини війни, що підтверджується відміткою в пенсійному посвідченні і має право відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" на підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

На момент звернення позивача до суду, нарахування доплати до його пенсії в розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком, відповідно до положень статті 6 вищезазначеного Закону відповідачем не здійснено, у зв'язку з чим він звернувся до суду за захистом своїх прав.

Всупереч статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" позивачу щомісячне підвищення до пенсії виплачувалась відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530.

З огляду на загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами, Закон України "Про соціальний захист дітей війни" має вищу юридичну силу в порівняні з Постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530. Отже, відповідач не правомірно виплачував щомісячне підвищення до пенсії в меншому розмірі ніж це передбачено статтею 6 зазначеного Закону.

Своїми діями відповідач допустив звуження змісту та обсягу прав та свобод позивача, передбачених статтею 22 Конституції України, в якій зазначено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Виходячи з приписів частини 2 статті 152 Конституції України та дати ухвалення рішень Конституційним Судом України, колегія суддів погоджується з висновками суду, щодо наявності у відповідача обов'язку нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену статтею 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни".

При цьому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що розмір мінімальної пенсії за віком необхідно обраховувати відповідно до частини 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою цієї статті, мінімального розміру пенсії за віком.

З огляду на викладене, колегія суддів, вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги положення частини 3 статті 28 зазначеного Закону, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії, встановленої статтею 46 Конституції України та права на отримання доплати до пенсії, передбаченої статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

Право позивача на отримання підвищення до пенсії відповідно до вимог статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" не залежить від наявності чи відсутності грошових коштів та належного фінансування, таке право надане державою і закріплено Законом України "Про соціальний захист дітей війни".

Оскільки таке право декларовано державою, то відповідно держава, через створені нею органи, в даному випадку органи Пенсійного фонду України, і несе обов'язок по своєчасній та повній виплаті підвищення до пенсії саме у розмірах, які нею ж визначені та закріплені в Законі.

Відповідно до статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних підстав.

На підставі наведеного судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, щодо задоволення заявлених вимог у спосіб, строках та межах визначених законом.

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийнята постанова відповідає матеріалам справи та вимогам закону і підстав для її скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 183-2, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України у Старокостянтинівському районі Хмельницької області, -залишити без задоволення, а постанову Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 01 грудня 2010 року, -без змін.

Відповідно до ч. 10 ст. 183-2 КАС України у разі оскарження в апеляційному порядку постанови, прийнятої у скороченому провадженні, ухвала суду апеляційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає

Головуючий /підпис/ Залімський І. Г.

Судді /підпис/ Мельник-Томенко Ж. М.

/підпис/ Совгира Д. І.

З оригіналом згідно:

секретар