ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Науки, 5

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

06.12.2017 Справа № 905/1048/17

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Сковородіної О.М., судді Величко Н.В., судді Ніколаєвої Л.В.,

при секретарі судового засідання (помічнику судді) Колтак Т.М.,

у справі за позовом: Керівника Костянтинівської місцевої прокуратури, м. Костянтинівка Донецької області в інтересах держави,

до відповідача-1: Костянтинівської районної державної адміністрації, с.Іллінівка Донецької області,

до відповідача-2: Сільськогосподарського приватного підприємства “Андрєєв”, с.Іванопілля Донецької області ,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області

про: визнання недійсним договору оренди землі від 03.03.2007р.

за участю представників сторін:

від позивача: прокурор Хряк О.О. службове посвідчення №028256

від відповідача 1: не з'явився

від відповідача 2: не з'явився

від третьої особи: не з’явився

Керівник Костянтинівської місцевої прокуратури, м.Костянтинівка Донецької області звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача-1 Костянтинівської районної державної адміністрації, с.Іллінівка Донецької області, до відповідача-2: Сільськогосподарського приватного підприємства “Андрєєв”, с.Іванопілля Донецької області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, про: визнання недійсним договору оренди землі від 03.03.2007р.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що передання в оренду землі за договором від 03.03.2007р. було здійснено без проведення нормативно-грошової оцінки землі, що суперечить вимогам чинного законодавства, порушує інтереси держави у сфері ефективного використання земельних ресурсів, у зв’язку з чим договір оренди землі від 03.03.2007р. підлягає визнанню недійсним.

Як на правову підставу позовних вимог, позивач посилається на ст.ст. 15, 21 Закону України “Про оренду землі”, ст. 18 Закону України “Про оцінку земель”, ст.ст. 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України.

Відповідач 1 у відзиві №1255/01-63 від 02.06.2017р. зазначив, що орган, який має здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області, не здійснює або неналежним чином здійснює представництво інтересів держави, про що прокурор не зазначив в позові, а також, прокурор не обґрунтував наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави, у зв’язку з чим, позов має бути залишений без розгляду на підставі ст.81 ГПК України.

Відповідач 2 у відзиві на позовну заяву просив відмовити в задоволенні позову. Висловився про відсутність передбачених ст.215 Цивільного кодексу України підстав для визнання договору оренди землі від 03.03.2007р. недійсним. Договір оренди землі від 03.03.2007р. укладено, на його думку, відповідно до вимог діючого на той момент законодавства. Вказує на те, що на момент укладання спірного договору нормативна грошова оцінка земель не входила в перелік істотних умов договору оренди землі, встановленого ст.15 Закону України “Про оренду землі”. Також зазначив, що підприємство продовжує користуватися земельною ділянкою та виконує належним чином обов’язки щодо сплати орендної плати, що підтверджується податковою декларацією.

13.09.2017р. представник відповідача 2 подав заяву про застосування позовної давності, та просив відмовити в задоволенні позовних вимог з підстав спливу строку позовної давності.

30.06.2017 через канцелярію суду від Костянтинівської місцевої прокуратури було отримано клопотання про припинення провадження у справі на підставі ст.80 ГПК України, у зв'язку з відсутністю предмету спору. До клопотання додана копія висновку державної експертизи землевпорядної документації від 13.06.2017р. Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, в якому зазначено, що технічна документація з нормативної грошової оцінки земельної ділянки сільськогосподарського призначення СПП “Андрєєв” для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за адресою: вул.Метонідзе, 1в, кадастровий номер 1422482500:02:000:0107, підготовлена КП «Азимут» згідно з вимогами законодавства, встановленими стандартами, нормами і правилами, оцінюється позитивно та погоджується.

Враховуючи те, що позивачем ставиться питання про визнання недійсним договору оренди з підстав його невідповідності нормам діючого законодавства на час його укладання, суд відмовляє у задоволенні клопотання про припинення провадження у справі у зв’язку з відсутністю підстав, передбачених ст.80 ГПК України підстав.

Представник прокуратури Харківської області в судове засідання 06.12.2017р. з’явився.

Представник відповідача 1 в судове засідання 20.11.2017р. не з’явився. Відзив на позовну заяву не надав, в клопотанні від 31.07.17р. Костянтинівська районна державна адміністрація просила розглянути справу без участі їх представника за наявними в матеріалах справи документами.

Представники відповідача 2 в судове засідання 06.12.2017р. не з’явився. 07.07.17р., 11.10.17р., 30.10.17р., 21.11.17р. та 04.12.17р. подавав клопотання про розгляд справи без участі представника Сільськогосподарського приватного підприємства “Андрєєв”.

Третя особа в судове засідання 06.12.2017р. не з’явилася, письмових пояснень по суті спору не надала.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши обставини спору, доводи учасників судового процесу суд, -

ВСТАНОВИВ:

13.03.2007р. Костянтинівською районною державною адміністрацію було видано розпорядження № 111 «Про надання земельної ділянки в строкову оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (вирощування грибів)», яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки Сільськогосподарському приватному підприємству “Андрєєв” для ведення сільськогосподарського виробництва (вирощування грибів); надано сільськогосподарському ПП “Андрєєв” земельну ділянку кадастровий номер 1422482500:02:000:0107, загальною площею 10,9388 га, строком на 49 років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Пунктом 3 розпорядження встановлено величину орендної плати за використання земельної ділянки в розмірі 2 ставки земельного податку за відповідний вид земельних угідь.

На виконання зазначеного розпорядження між Костянтинівською районною державною адміністрацією, с.Іллінівка Донецької області (Відповідач 1) та Сільськогосподарським приватним підприємством “Андрєєв” (Відповідач 2) 03.03.2007р. укладено договір оренди землі (далі - Договір), за умовами якого Відповідач 1 передав в довгострокове платне користування земельну ділянку для веедення товарного сільськогосподарського виробництва (вирощування грибів), яка знаходиться на території Іванопільської сільської ради, кадастровий номер 1422482500:02:000:0107, загальною площею 10,9388 гектарів, у тому числі під господарчськими будівлями, дворами та проїздами – 1,4257 га, під насадженнями та іншими землями – 9,5131 га, строком на 49 років.

Згідно п.4 Договору, орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі:

2,0 ставки земельного податку за відповідний вид земельних угідь - під господарськими будівлями, дворами та проїздами – 1,4257 га, що на момент укладання цього договору відповідає 1505 грн. 17 коп.;

2,0 ставки земельного податку за відповідний вид земельних угідь - під насадженнями та іншими землями – 9,5131 га, що на момент укладання цього договору відповідає 72 грн. 80 коп.

За всю земельну ділянку загальною площею – 10,9388 га – 1577 грн. 97 коп. на рік.

В пунктах 5, 6 Договору зазначено, що обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції. Орендна плата вноситься щомісячно рівними частками.

Сторони домовилися, що розмір орендної плати переглядається один раз на три роки у разі:

змін умов господарювання, передбачених договором;

зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, у тому числі внаслідок інфляції;

погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами;

в інших випадках, передбачених законом.

Згідно п.11 Договору, цільове призначення земельної ділянки - ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Договір зареєстрований в Державному реєстрі земель у Костянтинівському районному відділі Донецької регіональної філії ДП «Центр ДЗК при Держкомземі України» від 26.07.2007р. №040715700005.

Розпорядженням №717 від 03.03.2008р. були внесені зміни до розпорядження Костянтинівської райдержадміністрації від 13.03.2007р. №111, та п.3 викладено в іншій редакції, а саме встановлено Сільськогосподарському приватному підприємству “Андрєєв” величину орендної плати за використання земельної ділянки загальною площею 10,9388 га, яка розташована на території Іванопільської сільської ради, у розмірі 5,0 ставок земельного податку за відповідний вид земельних угідь.

Додатковою угодою від 15.01.2009р. до договору оренди землі, укладеного 03.03.2007р. було внесено зміни, згідно яких орендна плата встановлена у розмірі 5 ставок земельного податку за відповідний вид земельних угідь.

Згідно довідок Управління Держземагенства у Костянтинівському районі Донецької області від 20.01.2011р., та від 27.01.2015р. нормативна грошова оцінка земельної ділянки, кадастровий номер 1422482500:02:000:0107, станом на 20.01.2011р., та 27.01.2015р., визначена не була (а.с. 142, 143).

В листі від 20.02.2017р. № вх.0352/01-63 Відповідач 1, повідомив керівника Костянтинівської місцевої прокуратури, що нормативно грошова оцінка земельної ділянки кадастровий номер 1422482500:02:000:0107, що передана в оренду Відповідачу 2 за Договором від 03.03.2007р., не проводилась через відсутність фінансування.

Позивачем до матеріалів справи надано Положення про розмір орендної плати за землю, яким встановлений розмір орендної плати за використання на умовах оренди земельними ділянками державної форми власності юридичними і фізичними особами – орендарями за межами населених пунктів території Костянтинівського району (а.с. 26-29).

На теперішній час Сільськогосподарське приватне підприємство “Андрєєв” продовжує користуватися земельною ділянкою кадастровий номер 1422482500:02:000:0107, яка була надана йому за договором оренди від 03.03.2017р., виконує обов’язки щодо сплати орендної плати, що підтверджується податковими деклараціями з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) з 2009р. по 2017р., та платіжними дорученнями про перерахування орендної плати за землю.

Також, до матеріалів справи був доданий висновок державної експертизи землевпорядної документації, здійснений Головним управлінням Держгеокадастру у Донецькій області 13.06.2017р., згідно з яким технічна документація з нормативної грошової оцінки земельної ділянки сільськогосподарського призначення СПП “Андрєєв” для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за адресою: вул.Метонідзе, 1в, кадастровий номер 1422482500:02:000:0107, була розроблена КП «Азимут» у відповідності з вимогами законодавства, встановленими стандартами, нормами і правилами, оцінена позитивно та погоджена.

В даному висновку зазначена, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки СПП “Андрєєв”, площею 10,9388 га, складає 323 584,14грн.

До матеріалів справи доданий лист Відповідача 2 адресований начальнику Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, в якому перший просив, з метою приведення права використання земельною ділянкою за договором від 03.03.2007р. у відповідність із вимогами законодавства, просив розглянути питання щодо укладання додаткової угоди про внесення змін до діючого договору оренди землі від 03.03.2007р. в частинах зазначення розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки та встановлення нового розміру орендної плати за користування земельною ділянкою.

На теперішній час Відповідач-2 продовжує користуватися земельною ділянкою кадастровий номер 1422482500:02:000:0107, яка була надана йому за договором оренди від 03.03.2007р., виконує обов’язки щодо сплати орендної плати, що підтверджується податковими деклараціями з плати за землю за 2009р.-2017р. (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності), платіжними дорученнями з 2010р. по 2017р., та що не заперечується позивачем.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

За нормами ст.ст. 13, 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Приписами ч.4 ст.4 Закону України “Про оренду землі” (в редакції, яка діяла на момент укладання спірного правочину) встановлено, що орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є районні, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та Кабінет Міністрів України в межах повноважень, визначених законом.

За змістом Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності” частину четверту статті 4 Закону України “Про оренду землі” викладено в новій редакції, за змістом якої “орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є органи виконавчої влади, які відповідно до закону передають земельні ділянки у власність або користування”. Вказаний закон набрав чинності 01.01.2013р.

Постановою №15 від 14.01.2015р. Кабінету Міністрів України затверджено Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру за приписами п.1 якого державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Згідно з підп.31 п.4 вказаного Положення, Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи.

Приймаючи до уваги вищенаведене, з огляду на набрання чинності зазначеним вище законом, розпорядником земель за спірним договором оренди земельної ділянки є Держгеокадастр.

При цьому, відповідно до п.2 ч.1 ст.2 Закону України “Про прокуратуру”, до функцій прокуратури відноситься представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом. За змістом ст.23 Закону України “Про прокуратуру”, представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб’єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Враховуючі час виникнення спірних відносин та відсутність у Держгеокадастру повноважень щодо звернення до суду з позовом цієї категорії, суд приходить до висновку про наявність законних підстав для звернення прокурором до господарського суду з даним позовом про визнання недійсним договору оренди землі від 03.03.2007р.

З таких обставин, суд відмовляє відповідачу 1 в задоволенні клопотання про залишення позову без розгляду.

Статтею 3 Земельного кодексу України визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини першої статті 93 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та статті 1 Закону України “Про оренду землі”, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Частиною першою статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Статтею 123 зазначеного кодексу встановлений порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування.

Укладеним між відповідачами спірним договором оренди землі від 03.03.07р., з урахуванням додаткової угоди від 15.01.2009р. визначено, що орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі: 5 ставок земельного податку за відповідний вид земельних угідь – під господарськими будівлями, дворами та проїздами – 1,4257 га, що на момент укладення додаткової угоди складає 3126,60грн. за 1 га, або 4457,59грн.; 5 ставок земельного податку за відповідний вид земельних угідь – під насадженнями та іншими землями – 9,5131га, що на момент укладення цієї додаткової угоди складає 66,00грн. за 1 га, або 627,86грн.; за всю земельну ділянку загальною площею – 10,9388га – 5085,45грн. на рік.

Як встановлено судом, за інформацією Міськрайонного управління Держгеокадастру у Костянтинівському районі та м.Торецьку, нормативна грошова оцінка наданої відповідачу 2 в оренду земельної ділянки загальною площею 10,9388га, розташованої на території Іванопільської сільської ради, на теперішній час не проведена.

Відповідно до частин 1, 2, 4 ст. 21 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на момент укладення Договору оренди), орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Закону України "Про плату за землю"). Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою за розмір земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю", та перевищувати 10 відсотків їх нормативної грошової оцінки.

Таким чином, на час укладання спірного договору оренди землі законодавцем встановлені межи розміру орендної плати, яку сторони можуть погодити в договорі оренди земельної ділянки, а саме такий розмір не може бути менш розміру земельного податку та не більш 10 відсотків нормативної грошової оцінки землі.

Відповідно до частин 1 ст. 2 Закону України "Про плату за землю" (в редакції чинній на момент укладення спірного Договору) передбачено, що використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом.

Згідно ст. 1 Закону України "Про оцінку земель" (у редакції, чинній на момент укладення спірного Договору оренди), нормативна грошова оцінка земельних ділянок - капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами.

Частиною 1 ст. 13 Закону України "Про оцінку земель" (у редакції, чинній на момент укладення спірного Договору оренди) визначено випадки обов'язкового проведення грошової оцінки земельних ділянок. Так, нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться, зокрема, у разі визначення розміру земельного податку і визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Грошова оцінка земельної ділянки проводиться Державним комітетом України по земельних ресурсах за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Грошова оцінка земельної ділянки щороку за станом на 1 січня уточнюється на коефіцієнт індексації, порядок проведення якої затверджується Кабінетом Міністрів України (ст.23 Закону України "Про плату за землю").

Згідно з п.1 Методики нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.95р. № 213 нормативна грошова оцінка земельних ділянок здійснюється з метою визначення розміру земельного податку, орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності та інше. За змістом п. 2 вказаної Методики та Порядку нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, затвердженого наказом Держкомзему України, Мінагрополітики України, Мінбудархітектури України. Української академії аграрних наук 27.01.2006 N 18/15/21/11, інформаційною базою для нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення є матеріали державного земельного кадастру (кількісна і якісна характеристика земель, бонітування ґрунтів, економічна оцінка земель), матеріали внутрігосподарського землевпорядкування, а земель населених пунктів - їх генеральні плани та проекти планування і забудови населених пунктів, матеріали економічної оцінки території.

Пунктом 3 Методики, Нормативна грошова оцінка земель сільськогосподарського призначення (далі - земель) провадиться окремо по орних землях, землях під багаторічними насадженнями, природними сіножатями і пасовищами за рентним доходом, який формується залежно від якості, місце розташування і економічної оцінки земель.

Згідно з п.5 вказаної Методики в основу розрахунку нормативної грошової оцінки земель кладеться рентний доход, який створюється при виробництві зернових культур і визначається заданими економічної оцінки земель, проведеної в 1988 році.

Пунктом 1.5 цього Порядку визначено, що нормативна грошова оцінка земель сільськогосподарського призначення, на які відсутні матеріали економічної оцінки, визначається за аналогічними агровиробничими групами ґрунтів, які до них прилягають. На відносно гірших землях, на яких не створюється диференційований рентний дохід (з нульовим або від'ємним показником оцінки), нормативна грошова оцінка земель визначається величиною абсолютного рентного доходу - 1,6 ц зерна з гектара.

Враховуючи, положення ч.2 ст.7 Закону України "Про плату за землю" (що діяв на момент укладання спірного договору), якими були встановлені ставки податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не проведено, постанови Кабінету Міністрів України від 13.12.2006р. № 1724 "Деякі питання оренди земель", а саме додатку 1 "розрахунок розміру орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності, грошова оцінка яких не проведена", та положення Методики нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.95р. № 213, слід дійти висновків, що на момент укладання договору оренди землі (2007 рік) чинним земельним законодавством була встановлена можливість та порядок визначення земельного податку, а відповідно також мінімального розміру орендної плати за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких не проведено, і також, була передбачена можливість укладення правочинів як за визначеною нормативною грошовою оцінкою земельної ділянки, так і без такої.

Згідно з вимогами ст.204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується, тому обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Підставою для визнання договору оренди землі недійсним прокурор вказує те, що у спірному договорі орендну плату було визначено без проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка передавалася в оренду, що є порушенням земельного законодавства, у зв’язку з чим власник земельної ділянки позбавлений права отримувати дохід до місцевого бюджету в розмірі, встановленому законодавством.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Згідно зі ст.203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

В абз. 4. п. 2.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" зазначено, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. У разі коли після такого вчинення набрав чинності акт законодавства, норми якого інакше регулюють правовідносини, ніж ті, що діяли в момент вчинення правочину, то норми такого акту, якщо він не має зворотної сили, застосовуються до прав та обов'язків сторін, які виникли з моменту набрання ним чинності.

У зв'язку із введенням в дію з 1 січня 2011 року Податкового кодексу України, Закон України “Про плату за землю” втратив чинність (ч.2 прикінцевих положень Податкового кодексу України).

Статтею 288 Податкового кодексу України встановлено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Розмір орендної плати встановлюється в договорі оренди, але річна сума платежу:

не може бути меншою розміру земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території;

не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Відповідно до ст.274 Податкового кодексу України ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки.

Статтею 289 Податкового кодексу України передбачено, що для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Відповідно до ст.18 Закону України "Про оцінку земель", нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності.

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться:

розташованих у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення - не рідше ніж один раз на 5-7 років;

розташованих за межами населених пунктів земельних ділянок сільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 5-7 років, а несільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 7-10 років.

З урахуванням вище викладеного суд вважає, що неприведення положень спірного договору оренди землі у відповідність до вимог чинного законодавства в частині визначення розміру орендної плати є підставою для визнання його недійсним.

Одночасно, відповідачем-2 була подана заява про застосування наслідків пропущення строків позовної давності у справі, та відмову в задоволенні позову з цієї підстави.

Стаття 256 ЦК України визначає позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, позовна давність – це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред’явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (стаття 267 ЦК України).

Визначення початку відліку позовної давності міститься у статті 261 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред’явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб’єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи – носія порушеного права (інтересу).

При цьому, як у випадку пред’явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред’явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Статтею 361 Закону України "Про прокуратуру" та частиною другою статті 45 ЦПК України передбачено право прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац 2 частини другої статті 45 ЦПК України).

Процесуальні права прокурора, як особи, якій надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, визначені у статті 46 ЦПК України.

Згідно із частиною першою статті 46 ЦПК України органи та інші особи, які відповідно до статті 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов’язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.

Прокурор, який бере участь у справі, має обов’язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд України у своїй постанові від 01.07.2015р. у справі № 6-178цс15, у постанові від 16.08.2017р. у справі №3-869гс17.

Оскільки перебіг позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів, то початок перебігу позовної давності у даній справі починається від дня укладання спірного договору оренди землі, тобто з 03.03.2007р.

З чого слідує, що строк, протягом якого прокурор міг реалізувати належне йому право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу сплинув на момент звернення до суду з позовом.

Таким чином, за наявності заяви Відповідача-2 про застосування наслідків спливу строку позовної давності, суд вважає за можливе застосувати такі наслідки, що є самостійною підставою для відмови прокурору у задоволенні вимоги про визнання недійсним договору оренди землі від 03.03.2007р.

Крім викладеного, суд вважає за необхідне зауважити наступне.

Відповідно до ст.15 Закону України "Про оцінку земель" (у редакції, чинній на момент укладення Договору оренди), підставою для проведення оцінки земель (бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок) є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок може проводитися також на підставі договору, який укладається заінтересованими особами в порядку, встановленому законом.

Згідно з приписами ст. 23 Закону України "Про оцінку земель" (у редакції, чинній на момент укладення Договору оренди) технічна документація з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою. Технічна документація з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів, затверджується районними радами. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається відповідним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

З вищевикладеного вбачається, що ні одна норма законодавства, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, не дає платнику орендної плати (орендарю) права самостійно визначати нормативну грошову оцінку землі, а підставою для її проведення законодавець визначає:

- рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування;

- договір між зацікавленими особами.

Тобто, в даному випадку єдиною підставою для проведення нормативної грошової оцінки землі є рішення органу виконавчої влади.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, Костянтинівська районна державна адміністрація, відповідного рішення про проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка передавалася в оренду Відповідачу-2, не приймала.

Відповідно до п.2.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання практики визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" у процесі вирішення спору сторони можуть самі усунути у встановленому порядку порушення, які тягнуть за собою визнання правочину недійсним, зокрема, шляхом: вчинення нового правочину; погодження правочину з відповідним державним органом, якщо це необхідно було для даного правочину, а таке погодження не було раніше здійснено тощо. Сторони також не позбавлені права вчинити правочин про внесення змін до правочину з метою приведення його у відповідність із законом. Якщо згаданий правочин (про внесення змін) не суперечить вимогам закону, господарський суд приймає судове рішення, виходячи з його умов. При цьому господарським судам необхідно мати на увазі, що законом не передбачено заборони стосовно надання правочинові, - в тому числі про внесення змін до іншого правочину, - за згодою сторін зворотної дії в часі.

Враховуючи вказані положення Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р., та обставини справи, суд вважає, що обраний прокурором спосіб захисту інтересів держави, такий як, визнання недійсним договору оренди землі від 03.03.2007 року, в даному випадку, взагалі є недоцільним, оскільки не сприяє ефективному використанню землі, з урахуванням економічних та інших інтересів суспільства, для надходження до бюджету орендної плати за землю у розмірі, який відповідає вимогам діючого законодавства.

Як було встановлено судом, Відповідач 2 продовжує користуватися земельною ділянкою, яка була надані йому за договором оренди землі від 03.03.2007р., виконує обов’язки щодо сплати орендної плати.

Відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Законом України “Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції” №475/97-ВР від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року, Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Відповідно до ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Федоренко проти України” від 30 червня 2006 року визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути “існуючим майном” або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні “виправданими очікуваннями” щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

Таким очикуванням, за думкою суду, є також і право Відповідача-2 на оренду земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

Виходячи зі змісту пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини “Стретч проти Сполученого Королівства” від 24 червня 2003 року майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. У рішенні Європейський суд з прав людини зазначив: “наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила”. У цій справі Європейський суд дійшов висновку, що оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце “непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції”.

Верховний Суд України у постанові від 14 березня 2007 року, на підставі ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” застосовував рішення Європейської суду з прав людини “Стретч проти Сполученого Королівства” та зазначив, що самі по собі допущені органами публічної влади порушення при визначенні умов та порядку приватизації не можуть бути безумовною підставою для визнання приватизаційних договорів недійсними, повернення приватизованого майна державі в порушення права власності покупця, якщо вони не допущені в наслідок винної, протиправної поведінки самого покупця.

З урахуванням зазначених висновків ЄСПЛ, за відсутності протиправної поведінки Відповідача-2 у орендних правовідносинах та відсутності з його боку факту порушень законодавства, суд вважає, що вимоги прокурора порушують справедливий баланс суспільних інтересів та можуть привести до порушення права Відповідача-2 на мирне володіння майном (оренду земельної ділянки), гарантоване ст.1 протоколу 1 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини.

З огляду на те, що суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову судові витрати у даній справі покладаються на прокурора, який звернувся до суду.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1, 2, 4, 12, 22, 33, 34, 43, 44, 49, 77, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог Керівника Костянтинівської місцевої прокуратури, м.Костянтинівка Донецької області в інтересах держави, до відповідача-1: Костянтинівської районної державної адміністрації, с.Іллінівка Донецької області, до відповідача-2: Сільськогосподарського приватного підприємства “Андрєєв”, с.Іванопілля Донецької області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, про визнання недійсним договору оренди землі від 03.03.2007р., – відмовити.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення підписаний 11.12.2017р.

Рішення набирає законної сили 22.12.2017р.

Рішення може бути оскаржено в Донецький апеляційний господарський суд згідно розділу XII ГПК України.

Головуючий суддя О.М. Сковородіна

Суддя Н.В. Величко

Суддя Л.В. Ніколаєва