ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2-а-2372/10/0211

Головуючий у 1-й інстанції: Сушко О.О.

Суддя-доповідач: ОСОБА_1

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2011 року

м . Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Сторчака В. Ю.

суддів: Сапальової Т.В. Смілянця Е. С.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України у м.Ладижин Вінницької області на постанову Ладижинського міського суду Вінницької області від 10 грудня 2010 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України у м.Ладижин Вінницької області про перерахунок пенсії,

В С Т А Н О В И В :

В листопаді 2010 року Позивач звернувся в суд з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України у м. Ладижин Вінницької області про визнання дій Відповідача неправомірними та зобов'язання вчинити дії щодо перерахунку та виплати пенсії.

Постановою Ладижинського міського суду Вінницької області від 10 грудня 2010 року позов задоволено, а саме: визнано неправомірними дії управління Пенсійного фонду України у м. Ладижин Вінницької області; зобов'язано Відповідача здійснити перерахунок і виплатити Позивачу пенсію з урахуванням вимог ст.ст. 39, 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 24.05.2010 року з урахуванням фактично виплачених сум; зобов’язано Відповідача нарахувати та виплатити Позивачу, як дитині війни, недоплачену щомісячну державну 30% соціальну допомогу, передбачену ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" з 24.05.2010 року з урахуванням проведених виплат.

Не погодившись з постановою суду, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову та відмовити в задоволені позовних вимог.

Згідно зі ст.ст.183-2, 197 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження.

Перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Позивач відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 1 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” має статус дитини війни, що підтверджується відміткою в пенсійному посвідченні і має право відповідно до статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” на підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

На момент звернення Позивача до суду, нарахування доплати до його пенсії в розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком, відповідно до положень статті 6 вищезазначеного Закону Відповідачем не здійснено, у зв’язку з чим вона звернулася до суду за захистом своїх прав.

Всупереч статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” Позивачу щомісячне підвищення до пенсії виплачувалась відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530.

З огляду на загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами, Закон України “Про соціальний захист дітей війни” має вищу юридичну силу в порівняні з Постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530. Отже, Відповідач не правомірно виплачував щомісячне підвищення до пенсії в меншому розмірі ніж це передбачено статтею 6 зазначеного Закону.

Право Позивача на отримання підвищення до пенсії відповідно до вимог статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” не залежить від наявності чи відсутності грошових коштів та належного фінансування, таке право надане державою і закріплено Законом України “Про соціальний захист дітей війни”.

Оскільки таке право декларовано державою, то відповідно держава, через створені нею органи, в даному випадку органи Пенсійного фонду України, і несе обов’язок по своєчасній та повній виплаті підвищення до пенсії саме у розмірах, які нею ж визначені та закріплені в Законі.

Виходячи з приписів частини 2 статті 152 Конституції України та дати ухвалення рішень Конституційним Судом України, колегія суддів погоджується з висновками суду, щодо наявності у Відповідача обов’язку нараховувати та сплачувати Позивачу доплату до пенсії, передбачену статтею 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”.

Окрім того, як вбачається з матеріалів справи, Позивач є потерпілою від Чорнобильської катастрофи та отримує пенсію та часткову доплату за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначену у відповідності до статтей 39, 51 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

Відповідно до статті 51 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до 4 категорії призначається у розмірі 15 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Згідно до частини 1 статті 39 вищевказаного Закону, пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, проводиться доплата до пенсії, яка становить у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

Всупереч статтей 39, 51 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” Позивачу вказані доплати виплачувалися частково, у фіксованому розмірі, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України №530 від 28.05.2008 року та Постановою Кабінету Міністрів України № 654 від 16.07.2008 року, а не в розмірі, як того вимагає вказаний Закон.

З огляду на те, що Закон України “Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” має вищу юридичну силу в порівняні з Постановою Міністрів України №530 від 28.05.2008 року та Постановою Кабінету Міністрів України №654 від 16.07.2008 року Відповідач неправомірно виплачував додаткову пенсію в меншому розмірі ніж це передбачено статтями 39, 51 зазначеного Закону.

Своїми діями Відповідач допустив звуження змісту та обсягу прав та свобод позивача, передбачених статтею 22 Конституції України, в якій зазначено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

При цьому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що розмір мінімальної пенсії за віком необхідно обраховувати відповідно до частини 1 статті 28 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою цієї статті, мінімального розміру пенсії за віком.

З огляду на викладене, колегія суддів, вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги положення частини 3 статті 28 зазначеного Закону, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації Позивачем конституційної гарантії, встановленої статтею 46 Конституції України та права на отримання доплати до пенсії, передбаченої статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” та статтями 39, 51 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Відповідно до статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову –без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних підстав.

На підставі наведеного судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, щодо задоволення заявлених вимог у спосіб, строках та межах визначених законом.

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийнята постанова відповідає матеріалам справи та вимогам закону і підстав для її скасування не встановлено.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 183-2, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України у м.Ладижин Вінницької області, –залишити без задоволення, а постанову Ладижинського міського суду Вінницької області від 10 грудня 2010 року, –без змін.

Відповідно до ч. 10 ст. 183-2 КАС України у разі оскарження в апеляційному порядку постанови, прийнятої у скороченому провадженні, ухвала суду апеляційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий /підпис/ ОСОБА_1

Судді /підпис/ ОСОБА_3

/підпис/ ОСОБА_4

З оригіналом згідно:

секретар