АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03110 м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а,

факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Унікальний номер справи 757/4030/16-ц Апеляційне провадження № 22-ц/796/10701/2017

Головуючий у суді першої інстанції- Підпалий В.В. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Оніщук М.І.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 листопада2017 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючий суддя Оніщук М.І.,

судді Українець Л.Д., Шебуєва В.А.,

секретар Майданець К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 липня 2017 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Дельта банк», третя особа: Публічне акціонерне товариство «Сведбанк» про визнання договорів недійсними,

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2016 троку ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про визнання договорів недійсними та просив визнати недійним кредитний договір № 7/0308/45-008 від 06.03.2008 укладений між АТ «Сведбанк» та ОСОБА_3, визнати недійсним договір іпотеки № 200/0308/45-008-Z-1 від 06.03.2008.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що 06.03.2008 між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір 2007/0308/45-008, згідно з умовами якого банк надав Позичальнику кредитні кошти у розмірі 67 500,00 доларів США з розрахунком 11,90% річних на строк з 06.03.2008 по 06.03.2038.

25.05.2012 між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта банк» було укладено Договір купівлі-продажу прав вимог за кредитами, відповідно до якого ПАТ «Сведбанк» передає ПАТ «Дельта Банк» право вимоги за кредитами та забезпечувальними договорами. Відповідно, з 25.05.2012 ПАТ «Сведбанк» відступив свої права вимоги за Кредитним договором № 2007/0308/45-008 від 06.03.2008 на користь відповідача, який змінив ПАТ «Сведбанк» як кредитора у зазначених зобов'язаннях.

Позивач зазначав, що при укладенні кредитного договору не мав жодних уявлень про сукупну вартість кредиту і не отримував та не підписував графіку платежів за Кредитним договором № 2007/0308/45-008 від 06.03.2008. Аналогічні порушення були допущені кредитодавцем і при укладенні Договору іпотеки № 2007/0308/45-008-Z-1 від 06.03.2008 року (а.с. 4-8).

Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 13.07.2017 в задоволенні позову відмовлено (а.с. 171-174).

В апеляційній скарзі представник позивача, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову. Вказує, що суд першої інстанції не встановив наявності у банку ліцензії та дозволу на право здійснювати операції з валютними цінностями. Також судом залишено поза увагою порушення порядку видачі фізичній особі-резиденту готівкового кредиту в іноземній валюті.

Особи, які беруть участь у справі в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином за відомими суду адресами.

В судовому засіданні 08.11.2017 колегією суддів було задоволено клопотання представника позивача, яке надійшло до суду поштою 23.10.2017, про відкладення розгляду справи у зв'язку із зайнятістю представника у іншому судовому засіданні в м.Харкові і розгляд справи було відкладено на 29.11.2017 (а.с. 202, 203, 206).

20.11.2017 на адресу суду знову надійшло клопотання представника позивача про відкладення судового засідання 29.11.2017 у зв'язку з перебуванням представника позивача в судовому засіданні в Коломацькому районному суді Харківської області.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином (а.с. 207), про причини неявки суд не повідомив.

Колегія суддів, з огляду на повторну неявку позивача та його представника в судові засідання, визнала за можливе розглянути справу за відсутності сторін, оскільки їх неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Згідно вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення суду, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з безпідставності та необґрунтованості заявлених вимог.

Вказаний висновок суду є законним і обґрунтованим, з огляду на наступне.

Як вбачається з ПАТ «Сведбанк» особою та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір 2007/0308/45-008, згідно з умовами якого банк надав Позичальнику кредитні кошти у розмірі 67 500,00 доларів США з розрахунком 11,90% річних на строк з 06.03.2008 по 06.03.2038 (а.с. 9-13).

З метою забезпечення виконання зобов'язання за Кредитним договором ОСОБА_3 було передано в іпотеку ПАТ «Сведбанк» нерухоме майно (квартира) та укладено іпотечний договір № 2007/0308/45-008-Z-1 від 06.03.2008 (а.с. 14-16).

25.05.2012 між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта банк» було укладено Договір купівлі-продажу прав вимог за кредитами, відповідно до якого ПАТ «Сведбанк» передає ПАТ «Дельта Банк» право вимоги за кредитами та забезпечувальними договорами (а.с.17-20).

З 25.05.2012 ПАТ «Сведбанк» відступив свої права вимоги за Кредитним договором №2007/0308/45-008 від 06.03.2008 на користь ПАТ «Дельта банк», який змінив ПАТ «Сведбанк» як кредитора у зазначених зобов'язаннях.

Статтею 55 закону України «Про банки та банківську діяльність» встановлено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договором) між клієнтом та банком.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому, згідно ст. 627 ЦК України та відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зокрема, ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Останні встановлені ст.ст. 1048-1052, 1054 ЦК України. Відповідно до положень вказаних статей істотними умовами виступають: мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, порядок зміни і припинення дії договору, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За змістом ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. А частиною другою цієї статті передбачені загальні умови, додержання яких необхідно для чинності правочину, в тому числі: особа яка вчинила правочин, повинна мати необхідних обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. ст. 215 - 235 ЦК України, особа, яка вважає, що її права, речові права порушені, має право звернутися до суду з вимогами про визнання правочину недійсним, вказавши конкретну підставу для визнання його недійсним.

Згідно з вимогами ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочину недійсним, позивач у силу ст. 10 ЦПК України зобов'язаний довести правову та фактичну підставу недійсності правочину.

Так, відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Проте, позивачем не було надано до суду належних та допустимих доказів, які дають підстави вважати, що кредитний договір не відповідає вимогам закону.

Посилання апелянта на те, що банк укладаючи спірний кредитний договір не мав генеральної та індивідуальної ліцензій колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на наступне.

Статтею 99 Конституції Українивстановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому основний Закон не встановлює обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до ч. 2ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Згідно ч.ч. 1, 3ст. 533 ЦК України грошове зобов'язаннямає бути виконане у гривнях.

Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Відповідно до п. 1 ч. 2ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність»на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями.

Згідно з ч.ч. 1, 2, 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 року №15-93 Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом; генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребує індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання; індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Відповідно до п. 2ст. 6 вказаного Декрету уповноважені банки та інші фінансові установи, що одержали ліцензію Національного банку України від свого імені купують іпродають іноземну валюту на міжнародному валютному ринку України за дорученнями і за рахунок резидентів і нерезидентівмають право від свого імені і за свій рахунок купувати іноземну валюту готівкою у фізичних осіб-резидентів і нерезидентів, а також продавати її фізичним особам-резидентам.

Не заслуговують на увагу й суперечать вимогам закону доводи апелянта про незаконність надання банком кредиту в іноземній валюті, оскільки надання та одержання кредиту в іноземній валюті, сплата процентів за таким кредитом не потребують наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у жодної зі сторін кредитного договору.

Отже, банк як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку банківську та генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій, має право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті (п.п. 10, 11 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин»).

З огляду на викладене, є цілком обґрунтованим висновок суду про відсутність передбачених законом підстав для визнання договорів недійсними.

Таким чином, суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам сторін належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та постановив законне, правильне по суті і справедливе рішення.

Доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки є необґрунтованими та безпідставними, суперечать наявним у справі доказам, фактичним обставинам справи та вимогам закону. Більш того, слід зазначити, що наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження судом першої інстанції, висновків суду не спростовують та на законність рішення не впливають.

При апеляційному розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які є підставою для скасування рішення, в справі не виявлено.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, при цьому, не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Отже, з огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги та залишення рішення суду без змін.

Враховуючи викладене, керуючись, ст.ст. 218, 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - відхилити.

Заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 липня 2017 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Дельта банк», третя особа: Публічне акціонерне товариство «Сведбанк» про визнання договорів недійсними- залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та протягом двадцяти днів може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий М.І. Оніщук

Судді Л.Д. Українець

В.А.Шебуєва