ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.11.2017 Провадження №2-а/425/125/17

Справа №425/2162/17

місто Рубіжне Луганської області

Рубіжанський міський суд Луганської області, у складі головуючого – судді Коваленка Д.С., секретар – Гайворонська І.В., розглядаючи адміністративний позов ОСОБА_1, поданий від імені ОСОБА_2 до Рубіжанського об’єднаного Управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання бездіяльності протиправною, визнання протиправним та скасування рішення, зобов’язання вчинити певні дії, а також утримання від вчинення певних дій,

в с т а н о в и в:

ОСОБА _1 від імені ОСОБА_2 звернувся до Рубіжанського міського суду Луганської області з адміністративним позовом до Рубіжанського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області, яким просив: визнати протиправною бездіяльність Рубіжанського об’єднаного Управління пенсійного фонду України Луганської області, щодо невиплати, починаючи з березня 2016 року, пенсії ОСОБА_2; визнати протиправним та скасувати рішення Рубіжанського об’єднаного Управління пенсійного фонду України Луганської області про припинення виплати пенсії ОСОБА_2; зобов’язати Рубіжанське об’єднане Управління пенсійного фонду України Луганської області поновити виплату пенсії ОСОБА_2 негайно після проголошення судового рішення, нарахувати пенсію та сплатити заборгованість за весь період, починаючи з березня 2016 року включно, а також утриматись від подальшого припинення виплати пенсії.

У призначений день та час судового засідання, для розгляду справи по суті сторони не з’явились, про місце, день та час розгляду справи повідомлялись належним чином. Але подали письмові заяви, якими просили суд розглянути справу без їх участі.

Тому в силу положень частини шостої статті 12 та частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі за текстом – КАС України), розгляд справи здійснювався за відсутності осіб, які беруть участь у справі, тобто в порядку письмового провадження, за наявними у справі матеріалами, а фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Позиція представника позивача полягала в тому, що ОСОБА_2 є внутрішньо переміщеною особою з міста Ровеньки Луганської області. Як пенсіонер за віком з жовтня 2014 року по теперішній час перебуває на обліку в Рубіжанському об’єднаному управлінні Пенсійного фонду України Луганської області. До березня 2016 року, вона отримувала пенсію шляхом зарахування коштів на її особистий рахунок, проте починаючи з березня 2016 року, без будь-яких попереджень та пояснень на її рахунок перестала зараховуватись щомісячна пенсія. Як з’ясувалось, невиплата пенсії могла статись на підставі рішення комісії про призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Вважає вказані дії відповідача щодо припинення виплати пенсії неправомірними. Як наслідок, просить визнати невиплату пенсії - протиправною, визнати протиправним та скасувати рішення про припинення пенсії та зобов’язати відповідача відновити нарахування та виплату ОСОБА_3 пенсії та сплатити заборгованість.

Відповідач заперечував проти задоволення позову. Його представник, у своїх запереченнях та додаткових запереченнях вказував на те, що позивач перебувала на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в Кремінському районі Луганської області з жовтня 2014 року як внутрішньо переміщена особа. Однак виплату пенсії позивачу було зупинено з 01 березня 2016 року автоматично без прийняття окремого рішення на підставі списків СБУ, як особі, яка за місцем фактичного проживання, що вказане у довідці внутрішньо переміщеної особи, не проживає. При цьому, відповідач керувався статтею 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», де закріплено, що відсутність внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування є порушенням обов’язкової умови для отримання соціальних послуг. Крім того листом від 30 травня 2016 року управління повідомило позивача про необхідність термінової явки до управління для перевірки паспортних даних, оскільки паспорт позивача обліковується компетентними органами як втрачений або вкрадений. А 31 травня 2016 року, на підставі розпорядження, відповідачу було зупинено виплату пенсії до з`ясування обставин, згідно листа Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області. Однак до теперішнього часу інформації про явку позивача до управління, з метою з`ясування усіх обставин, в матеріалах пенсійної справи немає. Тому, у задоволенні позову слід відмовити в зв’язку з його необґрунтованістю.

Натомість суд, зважаючи на те, що сторони доводили свої вимоги і заперечення тільки письмовими доказами, які є в матеріалах справи, без використання інших засобів доказування, на основі всебічного, повного, об’єктивного та безпосереднього дослідження, кожного наявного у матеріалах справи доказу окремо, а також у їх сукупності, встановив наступні обставини:

Сімнадцятого жовтня 2002 року Управлінням Пенсійного фонду України в місті Ровеньки Луганської області, у зв`язку із призначенням пенсії, ОСОБА_2, було видано пенсійне посвідчення серії ААБ № 458861 (а.с.6,63).

Однак 08 жовтня 2014 року, через зміну місця проживання, ОСОБА_3 звернулась до Управління Пенсійного фонду України в Кремінському районі Луганської області (надалі за текстом - Управління ПФУ) із заявою про взяття її на облік, з метою продовження отримання пенсії за віком (а.с.29-35,60-63).

Розпорядженням від 18 листопада 2014 року №348, Управління ПФУ прийняло рішення продовжити виплату їй пенсії за віком, щомісячно, починаючи з 01 серпня 2014 року і довічно, у розмірі 1095 гривень 75 копійок (а.с.56).

Управління праці та соціального захисту населення районної державної адміністрації (надалі за текстом - Управління праці), 16 січня 2015 року, у зв`язку із зверненням до нього ОСОБА_2 видало останній довідку №915006690 про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, зокрема з міста Ровеньки, в місто Кремінна за адресою: вулиця Донецька, будинок 236 (а.с.8,65,71).

З 01 березня 2016 року Управління ПФУ припинило виплату ОСОБА_3 пенсії на підставі списків Служби Безпеки України, як особі, що повернулась на тимчасово окуповану територію та у зворотному напрямку не поверталась, автоматично, і без прийняття окремого рішення про припинення виплати пенсії позивачу (а.с. 29-35,54-55).

Двадцять четвертого травня 2016 року ОСОБА_2, особисто, звернулась до Управління ПФУ із заявою, якою просила поновити їй виплату пенсії через відділення АТ «Ощадний банк України з 01 березня 2016 року. До цієї заяви додала довідку внутрішньо переміщеної особи, а на самій заяві є відмітка відповідального працівника цього Управління про те, що паспортні дані та реєстраційний номер облікової картки платника податків ОСОБА_3 було звірено (а.с.70,71).

Управління ПФУ склало лист від 30 травня 2016 року на ім`я ОСОБА_3, що під час опрацювання інформації, наданої Міністерством фінансів, виявлено, що її паспорт обліковується компетентними органами як втрачений або вкрадений, і тому, для більш детальної перевірки паспортних даних їй необхідно терміново з’явитись до управління з оригіналом паспорту та ідентифікаційного коду. А на час проведення перевірки достовірності персональних даних, виплата її пенсії з 01 червня 2016 року призупинена (а.с.69). Доказів вручення або відправки цього листа позивачу, відповідачем не надано (а.с.1-76).

Електронною поштою, Заступник Начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області звернувся до Управління ПФУ з листом від 31 травня 2016 року № 4516/06-02, яким просив здійснити перевірку достовірності персональних даних отримувачів пенсійних виплат, вказаних в додатку до цього листа (серед яких, у доадтку №1 "особи, які повністю ідентифіковані серед отримувачів пенсійних виплат" є ОСОБА_2). Проте, у цьому листі також вказувалось на те, що всі вищезазначені особи не перебувають на обліку в Державній фіскальній службі України або номер облікової картки платників податку закритий та особу знято з обліку (а.с.67,68).

І того ж дня, Розпорядженням Управління ПФУ, ОСОБА_2, було зупинено виплату пенсії за віком до з’ясування обставин, згідно листа Головного управління № 4516/06-02 від 31.05.2016 року, з 01 червня 2016 року (а.с.66).

А 07 липня 2016 року, Управління ПФУ склало лист Начальнику Управління соціального захисту населення Кремінської РДА з направленням списку осіб для проведення перевірки, достовірності, зазначеної в заяві інформації про фактичне місце проживання/перебування осіб (а.с.72,73-74). Доказів вручення або відправки цього листа адресатру, відповідачем не надано (а.с.1-76).

Вважаючи невиплату їй пенсії з 01 березня 2016 року та рішення про таке припинення протиправними, ОСОБА_3, через свого представника, оспорила їх шляхом подання 22 серпня 2017 року позову та просила захистити її порушене право (а.с.2-4).

Також судом встановлено, що у грудні 2016 року, до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань було внесено запис про створення Рубіжанського об’єднаного Управління Пенсійного фонду України Луганської області, на підставі постанови Кабінету Міністрів України №988 від 21 грудня 2016 року „Деякі питання функціонування територіальних органів пенсійного фонду України”, якою серед іншого, вирішено реорганізувати шляхом злиття Управління Пенсійного фонду України в місті Рубіжному Луганської області та Управління Пенсійного фонду України в Кремінському районі Луганської області, внаслідок чого утворити Рубіжанське об’єднане Управління Пенсійного фонду України Луганської області. А 28 квітня 2017 року, до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань було внесено запис про припинення Управління Пенсійного фонду України в місті Рубіжному Луганської області (а.с.36-38,39-42,43-46,47).

Отже, із встановлених обставин вбачається, що між позивачем та відповідачем, як фізичною особою та суб’єктом владних повноважень, виник публічно-правовий спір у сфері соціального захисту на випадок старості, з приводу правомірності припинення виплати такого виду страхової виплати, як пенсія.

При цьому, суд відразу хоче відзначити, що позивач правильно визначив відповідача у цій справі - Рубіжанське об’єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області, який повинен відповідати за позовом, з огляду на факт його правонаступництва щодо усіх прав та обов`язків Управління Пенсійного фонду України в Кремінському районі Луганської області, що підтверджується доказом (а.с.36-38,39-42,43-46,47) і відповідач це визнає.

В силу положень частини 1 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Дійсно, цим кодексом, зокрема частиною 2 статті 99 встановлено загальний строк звернення до суду особою за захистом своїх порушених прав, у шість місяців.

Але, згідно з частиною 2 статті 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

А тут суд враховує, що ОСОБА_3 через свого представника звернулась до Рубіжанського міського суду Луганської області з позовом, вимоги якого, за своєю суттю, виникли у зв`язку із тим, що попередньо нараховані їй суми пенсії, починаючи з 01 березня 2016 року, не отримані нею з вини відповідача, який призначає і виплачує пенсію, і ці вимоги безпосередньо спрямовані на виплату їй вже нарахованої пенсії, з 01 березня 2016 року, тобто за минулий час. А такі вимоги не обмежуються будь-яким строком.

Тому суд вважає, що у даному випадку, ОСОБА_3 строків звернення до суду із позовом, не пропустила, оскільки на підставі вказаного вище закону, вона має право захистити своє право на отримання виплати нарахованої їй пенсії, без обмеження будь-яким строком, що можливо, якщо позовні вимоги будуть задоволені.

І, з огляду на це, її позов слід розглянути по суті.

Для вирішення спору, що виник між позивачем та відповідачем суд, з урахуванням встановлених обставин, застосував такі норми матеріального права, виходячи при цьому з наступних мотивів:

В силу положень частини 1 статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. А в силу положень пункту 7 частини 1 статті 92 Основного закону, виключно законами України визначається правовий режим майна.

Зокрема, відповідно до положень частини 1 статті 190 та частини 1 статті 319 Цивільного кодексу України, майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права, власнику яких належать правомочності володіння, користування та розпорядження таким майном на власний розсуд.

При цьому, згідно з частиною 2 статті 3 Закону України „Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні, майновими правами визнаються у тому числі й права вимоги.

Виходячи з цього, суд констатує, що він розглядає припинення з 01 березня 2016 року пенсійним органом щомісячних страхових виплат позивачу у вигляді пенсії, раніше призначених їй до виплати довічно, саме як позбавлення позивача майна (власності) у вигляді майнового права вимоги щодо виплати раніше призначених їй грошових коштів довічно, на які вона мала право розраховувати, у тому числі з 01 березня 2016 року.

А оскільки, в силу положень частини 1 статті 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України, суд застосовує і положення статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі за текстом - Конвенція), що захищає право власності, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, оскільки згідно частини 1 статті 32 названої Конвенції, саме цей Суд має право тлумачення її положень і протоколів до неї.

Зокрема суд враховує, що в силу положень статті 1 Протоколу №1 до Конвенції, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини (п.83 Рішення від 12 липня 2001 року справа „ОСОБА_4 Ганс-Адам ІІ проти Німеччини; п.22 Рішення від 08 листопада 2005 року справа „Кечко проти України; п.20-24 Рішення від 10 березня 2011 року справа „Сук проти України; п.41 Рішення від 07 листопада 2013 року справа „Пічкур проти України; п.31 Рішення від 26 червня 2014 року справа „Суханов та Ільченко проти України), кожній фізичній або юридичній особі гарантується право мирно володіти своїм майном, яке включає в себе, серед іншого, як майнові права (у тому числі право вимоги уплати боргу), так і матеріальний (або ж майновий) інтерес, до якого входять так звані законні очікування (або ж іншими словами законні сподівання).

А тому і з точки зору Конвенції, з огляду на те, що суб`єкт страхової виплати у виді пенсії, її отримувач, розмір, строки і період її виплати, на момент виникнення спору між сторонами були визначені, і спору щодо цього між сторонами не було, суд вважає щомісячну пенсію позивача, яку вона повинна була отримувати кожного місяця і довічно, у тому числі і з 01 березня 2016 року, майном, у розумінні статті 1 Протоколу №1 до Конвенції, і тому застосовує положення цієї статті.

За положеннями статті 1 Протоколу №1 Конвенції, ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Отже, право на мирне володіння своїм майном не є абсолютним, воно може бути обмежене або піддано іншому втручанню з боку держави, у тому числі особу може бути і позбавлено її майна.

Проте, стала практика Європейського Суду з прав людини (серед багатьох інших, рішення у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) свідчить, що втручання держави у право особи мирно володіти своїм майном, буде сумісною з гарантіями статті 1 Протоколу №1 до Конвенції тільки при дотриманні державою трьох обов`язкових умов, таких як:

-законність втручання (іншими словами, підстави для обмеження або позбавлення майна повинні бути передбачені законом). При цьому тут, суд враховує, що під визначенням "закон" слід розуміти як норми, встановлені писаним правом (тобто не обов`язково тільки законом), так і правила, що сформувались у прецедентному праві (п.37 Рішення від 13 липня 1995 року справа „Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства);

-втручання має переслідувати легітимну мету: публічні або ж суспільні інтереси;

-втручання у право на мирне володіння своїм майном повинно бути пропорційним поставленій меті (іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи - п.53 Рішення від 26 червня 2014 року справа „Суханов та Ільченко проти України).

Оцінюючи чи мало місце законне втручання у діях відповідача, які оскаржує позивач, щодо припинення і невиплати йому пенсії з 01 березня 2016 року, суд виходить з такого:

Відповідно до положень частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості. При цьому основи соціального захисту, а також форми і виді пенсійного забезпечення, визначаються виключно законами України (пункт 6 частини 1 статті 92 Конституції України).

Зокрема, з огляду на положення статті 4 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов'язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.

Разом з цим, положення частини 1 статті 27 цих же Основ передбачають, що виплати та надання соціальних послуг, на які має право застрахована особа за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, може бути припинено: а) якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості; б) якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність; в) якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи; г) внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов'язків щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування; д) в інших випадках, передбачених законами.

Отже, Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування вичерпних випадків припинення таких страхових виплат, як пенсія, не передбачають, але встановлюють, що вони можуть бути передбачені іншими законами.

На момент припинення виплати позивачу щомісячної пенсії, діяв Закон України „Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", в редакції від 01 січня 2016 року.

І частиною 1 статті 49 названого закону було передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Отже, і закон, який є спеціальним, вичерпних випадків припинення пенсійних виплат не передбачав, але унормовував, що ці інші випадки припинення пенсійних виплат можуть бути передбачені тільки законом.

Також, що важливо, суд звертає увагу і на те, що у будь-якому випадку, хоча припинення виплати пенсії могло мати місце й в інших випадках, передбачених іншим законом чи законами, воно могло мати місце виключно на підставі рішення територіального органу Пенсійного фонду або за рішенням суду.

Заперечення надані відповідачем свідчать про те, що окреме рішення про припинення пенсійних виплат позивачу з 01 березня 2016 року не приймалось, рішення суду із цього приводу також відсутнє. Припинення виплати пенсії, за поясненнями відповідача мало місце автоматично.

З огляду на це та викладені вище нормативно-правові положення, суд вважає, що припинення виплати пенсії позивачу з 01 березня 2016 року відповідачем, мало місце не у спосіб передбачений законом України, а з точки зору положень статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було "законним", оскільки окремого рішення про припинення виплати пенсії відповідачем не приймалось, а рішення суду про це не існувало.

Звичайно, суд узяв до уваги аргументи відповідача про те, що право припинити виплату автоматично, без прийняття будь-якого окремого рішення, було передбачено положеннями Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" та Закону України "Про боротьбу з тероризмом", які, на думку відповідача, у конфлікті із Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" не знаходяться, оскільки такі акти є спеціальними і пізнішими за часом прийняття. Однак тут, суд виходить з такого.

На час виникнення спірних правовідносин, дійсно діяв Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", який частиною 1 статті 7 передбачав, що для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення, здійснюється відповідно до законодавства України.

Також суд погоджується із тим, що позивач дійсно має статус внутрішньо переміщеної особи, в силу положень статті 1 вказаного закону.

Але суд одразу відзначає, що будь-яких положень щодо незастосування до внутрішньо переміщених осіб Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" вказані закони не містять, як не містять і положень про те, що ці два закони є спеціальними по відношенню до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Також суд констатує, що ні Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", ні Закон України "Про боротьбу з тероризмом" не визначає жодної спеціальної підстави для припинення виплати будь-якій особі будь-якого виду соціальної виплати, у тому числі і пенсії, як і не наділяє органи пенсійного фонду України правом не приймати рішення у випадку наявності підстави для припинення виплати пенсії, як це прямо встановлено частиною 1 статті 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"і тим більше, не встановлює права вчинити це автоматично на підставі інформації, отриманої від Міністерства фінансів України чи Служби безпеки України про відсутність внутрішньо переміщеної особи за місцем проживання чи про її повернення до покинутого місця проживання і не повернення назад, або ж, у зв`язку із наявними у державних органів даними про втрату паспорту.

Належних, достовірних та допустимих доказів того, що позивачу на момент припинення пенсії дія довідки була скасована компетентним на те органом, чи, що вона дійсно втратила свій паспорт чи заявила про це, або, що його було знищено чи вкрадено, відповідачем не надано.

Але, тим не менш, суд знову нагадує відповідачу, що в силу положень частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені саме Конституцією та законами України.

І оскільки, як вже вказувалось вище, на момент припинення відповідачем виплати пенсії позивачу (як він вказує зупинення), діяли положення частини 1 статті 49 Закону України „Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", в редакції від 01 січня 2016 року, які встановлювали перелік підстав для припинення виплати пенсії з обов`язковим прийняттям окремого рішення про це органом пенсійного фонду або судом, й інші закони, що стосуються пенсійного забезпечення виключення із цього правила не містили, а Управлінням ПФУ, як і судом, окремого рішення про це не приймалось, суд вважає, що припинення цим управлінням виплати пенсії позивачу з 01 березня 2016 року було вчинено не у спосіб, передбачений Конституцією та законом України, тобто протиправно.

І як наслідок, втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії, суд вважає таким, що не мало ознак "законності". А тому, суд не бачить необхідним перевіряти дії пенсійного органу на предмет того чи переслідували вони легітимну мету: публічні або ж суспільні інтереси, а також чи було втручання у право на мирне володіння своїм майном пропорційним поставленій меті. Позаяк, встановлення судом відсутності "законності втручання", тобто вчинення дії не у спосіб, що встановлений законом, є окремою, серйозною і самостійною підставою, яка вказує на те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

Таким чином, суд погоджується із тим, що право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді отримання щомісячної пенсії було порушено, і порушено саме відповідачем, як правонаступником Управління ПФУ.

Що стосується зупинення виплати пенсії позивачу з 01 червня 2016 року.

Розпорядження про зупинення виплати пенсії позивачу, як різновид рішення відповідача, як територіального органу ПФУ, суд приймає, і вважає, що воно підтверджує правильність способу реалізації відповідачем наданих йому частиною 1 статті 49 Закону України „Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"повноважень.

Проте, як вже вказувалось, в силу положень частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади (до яких відноситься і відповідач) зобов`язані діяти не лише у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а й на підставі та в межах повноважень, що передбачені ними.

Тож, погоджуючись із тим, що з 01 червня 2016 року відповідач міг шляхом прийняття рішення припинити (хоча відповідач називає це зупиненням) виплату пенсії позивачу, він міг це здійснити виключно з тих, підстав, що були передбачені законом.

Із змісту оскаржуваного рішення у формі розпорядження, а також листів від 31 травня 2016 року і від 30 травня 2016 року (бо на них іде посилання у розпорядженні) вбачається, що його було прийнято на підставі інформації, отриманої від Заступника Начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області звернувся до Управління ПФУ з листом від 31 травня 2016 року № 4516/06-02, яким той просив здійснити перевірку достовірності персональних даних отримувачів пенсійних виплат, вказаних в додатку до цього листа (серед яких, у додатку №1 "особи, які повністю ідентифіковані серед отримувачів пенсійних виплат" є ОСОБА_2). Проте у цьому листі також вказувалось на те, що всі вищезазначені особи не перебувають на обліку в Державній фіскальній службі України або номер облікової картки платників податку закритий та особу знято з обліку (а.с.67,68). Самій же ОСОБА_3 було складено лист, що під час опрацювання інформації, наданої Міністерством фінансів, виявлено, що її паспорт обліковується компетентними органами як втрачений або вкрадений, і тому, для більш детальної перевірки паспортних даних їй необхідно терміново з’явитись до управління з оригіналом паспорту та ідентифікаційного коду. А на час проведення перевірки достовірності персональних даних, виплата її пенсії з 01 червня 2016 року призупинена (а.с.69).

Однак, ні положення Закону України „Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", ні Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", ні Закону України "Про боротьбу з тероризмом", на які посилався відповідач, таких обставин, що вказані вище, як підстав для припинення чи зупинення виплати пенсії, не містили.

Тому, незважаючи на те, що окреме рішення (у вигляді розпорядження) про зупинення виплати пенсії позивачу з 01 червня 2016 року, відповідачем було прийнято у спосіб, що передбачений законом України, його було прийнято не на підставах, які були передбачені законом, тобто було прийнято протиправно.

Отже, у цьому випадку, втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії, суд також вважає таким, що не мало ознак "законності". А тому, суд не бачить необхідним перевіряти розпорядження пенсійного органу на предмет того чи переслідувало воно легітимну мету: публічні або ж суспільні інтереси, а також чи було втручання у право на мирне володіння майном пропорційним поставленій меті. Позаяк, встановлення судом відсутності "законності втручання", тобто прийнятття рішення не на підставі, що встановлена законом, є окремою, серйозною і самостійною підставою, яка вказує на те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

Таким чином, суд погоджується із тим, що право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді отримання щомісячної пенсії було порушено прийнятим рішенням у вигляді розпорядження, і порушено саме відповідачем, як правонаступником Управління ПФУ.

Звичайно, суд узяв до уваги обставини, за яких відповідач припинив позивачу виплату пенсії з 01 червня 2016 року. Але, по-перше, як і раніше, суд вказує, що це було зроблено не на підставах, встановлених статтею 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". А по-друге, суд не може не відзначити, що за декілька днів до прийняття відповідачем рішення, що підтверджується документами, наданими самим відповідачем, позивач, особисто подала заяву про поновлення виплати пенсії (а.с.70,71), а відповідальний працівник відповідача зробив посвідчувальний напис про те, що паспортні дані та реєстраційний номер облікової картки ОСОБА_3 було звірено. Що, на думку суду, підтверджувало відсутність необхідності їй з`явитись через декілька днів до відповідача знову, як того бажав відповідач з оригіналом і копією паспорту та ідентифікаційного коду, для перевірки персональних даних (а.с.69), оскільки таку дію вже було вчинено, у чому суд не має сумнівів. Суду важко уявити ситуацію, і відповідачем це не доведено, що при поданні позивачем заяви 24 травня 2016 року і її прийнятті уповноваженою особою відповідача, це було зроблено без перевірки наявності у позивача оригіналу паспорту та коду.

За таких обставин, зупинення виплати пенсії позивачу з 01 березня 2016 року, як і розпорядження про її зупинення з 01 червня 2016 року, слід визнати протиправними, а розпорядження, також, скасувати. Тому, у цій частині, позовні вимоги слід задовольнити у повному обсязі.

І враховуючи, що право позивача на отримання пенсії, щомісячно, починаючи з 01 березня 2016 року, було порушено, і порушено відповідачем, саме він повинен відновити порушене право позивача, для чого його слід зобов`язати відновити нарахування і виплату пенсії позивачу з 01 березня 2016 року, як того позивач і просить. Тож у цій частині, позов також підлягає задоволенню.

Що стосується інших вимог, зокрема зобов`язати сплати заборгованість та зобов`язати утриматись від подальшого припинення виплати пенсії, то оскільки задовільняються вимоги про зобов`язання відновити нарахування та виплату пенсії, вимога про сплату боргу є передчасною, позаяк відновлення нарахування і виплати пенсії з 01 березня 2016 року, вочевидь, передбачає дії з виплати раніше не сплаченої суми пенсії. А вимога про зобов`язання утриматись від подальшого припинення виплати пенсії задоволеною бути не може в принципі, оскільки встановлює нічим необгрунтовану заборону відповідачу здійснювати контроль за виплатою пенсії, у тому числі її припинення за наявності для цього підстав, а також є способом захисту не порушеного права, які судом не застосовуються.

Тому у задоволенні позовних вимог, у вказаних частинах, слід відмовити.

Відповідно до положень частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Тож оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню хоча і частково, але на користь позивача, а судові витрати у вигляді судового збору, що здійснені позивачем документально підтверджені і складають 640 гривень (а.с.20), що на підставі підпункту 1 пункту 3 частини 2 статті 4, абзацу 2 частини 3 статті 6 Закону України „Про судовий збір” та частини 1 статті 7 Закону України „Про Державний бюджет України на 2017 рік” складає ставку судового збору за подання до суду однієї вимоги немайнового характеру, то цей судовий збір слід присудити до стягнення на користь позивача з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань в розмірі 640 гривень.

При цьому, суд врахував положення пункту 18 частини 1 статті 5 Закону України „Про судовий збір” яким передбачено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються органи Пенсійного фонду України.

Але констатує, що по перше, вказана норма права не звільняє такі органи від його компенсації у випадку ухвалення рішення на користь позивача, оскільки у цьому разі мова йде не про сплату судового збору, а про його розподіл, що вказаним законом взагалі не регулюється. Оскільки частиною 7 статті 6 Закону України „Про судовий збір” прямо передбачено, що розподіл судового збору між сторонами здійснюється відповідно до процесуального законодавства, яким серед іншого є і Кодекс адміністративного судочинства України.

До того ж, було б явно не справедливим, аби суд приймаючи рішення на користь позивача залишив би його без компенсації понесених ним судових витрат, внаслідок протиправних дій відповідача.

Разом з цим, суд відзначає, що він звернув увагу на прохання позивача допустити негайне виконання рішення в частині стягнення на користь позивача пенсії за весь період, але наголошує, що на виконання положень пункту 1 частини 1 статті 256 КАС України, він допускає до негайного виконання цю постанову в частині зобов’язання Рубіжанського об’єднаного управління пенсійного фонду України Луганської області поновити нарахування і виплату ОСОБА_2 пенсії за один місяць: березень 2016 року. Для допуску постанови до негайного виконання у більшому розмірі, оскільки за частиною 2 статті 256 КАС України, це право суду, а не обов`язок, повинні бути підстави, що вказують на можливість застосування такого повноваження. Але позивач не надав суду жодних доказів того, що пенсія є єдиним джерелом існування позивача або, що вона є настільки істотним доходом для нього, що без його виплати у негайному порядку, її існування стає під загрозою. Тому суд допускає постанову до негайного виконання в межах платежу за один місяць.

Отже, керуючись статтями 1-7,17-20,23,24,69-86,87-94,122-154,158-163,167,254,256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1, поданий від імені ОСОБА_2 до Рубіжанського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання бездіяльності протиправною, визнання протиправним та скасування рішення, зобов’язання вчинити певні дії, а також утриматись від вчинення певних дій – задовольнити частково.

Визнати протиправним зупинення Управлінням Пенсійного фонду України в Кремінському районі Луганської області виплати пенсії ОСОБА_2 з 01 березня 2016 року.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження Управління Пенсійного фонду України в Кремінському районі Луганської області про зупинення виплати пенсії ОСОБА_2 з 01 червня 2016 року.

Визнати протиправною невиплату Рубіжанським об’єднаним управлінням пенсійного фонду України Луганської області (у тому числі як правонаступником Управління Пенсійного фонду України в Кремінському районі Луганської області) ОСОБА_2 пенсії з 01 березня 2016 року.

Зобов’язати Рубіжанське об’єднане Управління Пенсійного фонду України Луганської області (ідентифікаційний код: 41245565; місцезнаходження: 93009, Луганська область, місто Рубіжне, вулиця Студентська, будинок 35-А) поновити нарахування і виплату пенсії ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1; ідентифікаційний номер: НОМЕР_1; зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2) з 01 березня 2016 року.

Допустити до негайного виконання цю постанову в частині зобов’язання Рубіжанського об’єднаного управління пенсійного фонду України Луганської області поновити нарахування і виплату ОСОБА_2 пенсії за один місяць: березень 2016 року.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

За рахунок бюджетних асигнувань Рубіжанського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (ідентифікаційний код: 41245565; місцезнаходження: 93009, Луганська область, місто Рубіжне, вулиця Студентська, будинок 35-А) стягнути на користь ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1; ідентифікаційний номер: НОМЕР_1; зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2) судовий збір у розмірі 640 (шістсот сорок) гривень.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Донецького апеляційного адміністративного суду через Рубіжанський міський суд Луганської області протягом десяти днів з дня отримання копії повного тексту постанови.

Суддя - Д.С. Коваленко