open Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
emblem
Справа № 203/905/17

Справа №203/905/17

Провадження №2/0203/662/2017

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.12.2017 року Кіровський районний суд міста Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Католікяна М.О.,

при секретарі Дзьомі Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу «Дніпропетровська міська клінічна лікарня №8» Дніпропетровської обласної ради, третя особа – ОСОБА_2, про визнання незаконними та скасування наказів про накладення дисциплінарних стягнень та звільнення, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу,

у с т а н о в и в:

15 березня 2017 року позивач звернувся до суду з позовом до КЗ «Дніпропетровська міська клінічна лікарня №8» Дніпропетровської обласної ради про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу. Свої позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що він працював у відповідача на посаді лікаря-анестезіолога. У лютому 2017 року його було звільнено на підставі пункту 3 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП) – за систематичне невиконання без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором. Підставами для видання наказу про звільнення стали накази про накладення на нього дисциплінарних стягнень у виді догани від 05.08.2016 року, 27.09.2016 року, 26.01.2017 року, які є незаконними, тому є незаконним і наказ про звільнення. Викладені обставини стали причиною звернення позивача до суду з позовом про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення від 23.02.2017 року №43 К, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу від 23.02.2017 року по день фактичного поновлення (а.с.а.с. 2 – 9).

21 вересня 2017 року позивач доповнив позов новими вимогами про визнання незаконними та скасування наказів про накладення дисциплінарних стягнень, що стали підставою для його звільнення, а саме: наказів від 05.08.2016 року №170, від 27.09.2016 року №188, від 26.01.2017 року №62. При цьому позивач просив поновити йому строк на оскарження таких наказів, пославшись на поважність причин його порушення (а.с.а.с. 156 – 165).

18 травня 2017 року суд своєю ухвалою залучив до участі у справі в якості третьої особи ОСОБА_2

31 жовтня 2017 року представник відповідача в усній формі звернувся до суду із заявою про застосування позовної давності до вимог про визнання незаконними та скасування наказів від 05.08.2016 року, від 27.09.2016 року, від 26.01.2017 року.

06 листопада 2017 року представник відповідача звернувся до суду з письмовою заявою про застосування позовної давності до вказаних правовідносин.

У судовому засіданні позивач, його представник підтримали позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача, третя особа у суді заперечували проти задоволення позову.

Заслухавши пояснення позивача, представників сторін, третьої особи, показання свідків, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що позов слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Судом було встановлено, що позивач від 16.09.2004 року працював у відповідача на посаді лікаря-анестезіолога відділення анестезіології (а.с.а.с. 55 – 56).

05 серпня 2016 року відповідачем було видано наказ №170 про накладення на позивача дисциплінарного стягнення у виді догани за порушення правил внутрішнього трудового розпорядку. З наказом позивач був ознайомлений 11.08.2017 року, про що свідчать його пояснення у суді та зміст позовних заяв (а.с. 10).

27 вересня 2016 року відповідачем було видано наказ №188 про накладення на позивача дисциплінарного стягнення у виді догани за порушення наказу від 29.06.2016 року №141/1 «Про затвердження антикорупційної програми на 2016 – 2017 роки». З наказом позивач був ознайомлений у день його видання, про що свідчить його підпис на зворотньому боці наказу (а.с. 11).

26 січня 2017 року відповідачем було видано наказ №62 про накладення на позивача дисциплінарного стягнення у виді догани за порушення посадової інструкції. З наказом позивач був ознайомлений 23.02.2017 року, про що свідчать його пояснення у суді (а.с. 12).

23 лютого 2017 року відповідачем було видано наказ №43 К про звільнення позивача у зв’язку із систематичним невиконанням без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором і правилами внутрішнього трудового розпорядку, на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП. Підставами для видання наказу про звільнення стали накази про накладення дисциплінарних стягнень від 05.08.2016 року, 27.09.2016 року, 26.01.2017 року (а.с. 13).

Відповідно до статей 256, 257 Цивільного кодексу України (далі – ЦК) позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з частиною першою статті 258 ЦК для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

У відповідності з частиною першою статті 233 КЗпП працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

За правилами, встановленими частиною першою статті 260 ЦК позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 – 255 цього Кодексу.

Частиною першою статті 254 ЦК передбачено, що строк, визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.

За змістом частини першої статті 261 ЦК перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 267 ЦК позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

При цьому згідно зі статтею 234 КЗпП у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Судом встановлено, що за вимогами про визнання незаконними та скасування наказів від 05.08.2016 року, 27.09.2016 року, 26.01.2017 року позовна давність закінчилася з огляду на таке.

Так, за позовом про визнання незаконним та скасування наказу від 05.08.2016 року №170 позовна давність почалася 12.08.2016 року (наступного дня після ознайомлення з наказом) і закінчилася відповідно 11.11.2016 року.

Таким чином, оскільки відповідач звернувся до суду із заявою про застосування позовної давності, а позивач подав позов про визнання незаконним та скасування наказу від 05.08.2016 року №170 з порушенням вказаного строку (21.09.2017 року), суд, керуючись приписами частини четвертої статті 267 ЦК, вважає за необхідне у задоволенні цієї вимоги відмовити.

При цьому суд критично ставиться до причин порушення строку звернення до суду, які, на думку позивача, є поважними. Такими причинами, за твердженням позивача, є: хронічне захворювання на гіпертонію (що унеможливлювало нічні чергування); від серпня по 30.09.2016 року позивач працював 40 годин на тиждень і двічі на тиждень чергував вночі.

Суд вважає, що зазначені позивачем причини не мають ознак поважності у контексті дотримання позовної давності, оскільки позивач виконував роботу у нормальному (звичайному для лікаря) режимі, тобто працював по п’ять днів на тиждень, не надав суду копій лікарняних листків щодо тривалого хворобливого стану. Крім того, позивач жодним чином не довів наявність будь-яких перешкод для звернення до суду у період від 01.10.2016 року по 11.11.2016 року.

За позовною вимогою про визнання незаконним та скасування наказу від 27.09.2016 року №188 позовна давність почалася 28.09.2016 року (наступного дня після ознайомлення з наказом) і закінчилася відповідно 27.12.2016 року.

Таким чином, оскільки відповідач звернувся до суду із заявою про застосування позовної давності, а позивач подав позов про визнання незаконним та скасування наказу від 27.09.2016 року №188 з порушенням вказаного строку (21.09.2017 року), суд, керуючись приписами частини четвертої статті 267 ЦК, також вважає за необхідне у задоволенні цієї вимоги відмовити.

При цьому суд з тих же міркувань критично ставиться до причин порушення строку звернення до суду, які, на думку позивача, є поважними, оскільки вони є аналогічними причинам, викладеним вище.

За вимогою про визнання незаконним та скасування наказу від 26.01.2016 року №62 позовна давність почалася 24.02.2017 року (наступного дня після ознайомлення з наказом) і закінчилася відповідно 23.05.2017 року.

Таким чином, оскільки відповідач звернувся до суду із заявою про застосування позовної давності, а позивач подав позов про визнання незаконним та скасування наказу від 26.01.2016 року №62 з порушенням вказаного строку (21.09.2017 року), суд, керуючись приписами частини четвертої статті 267 ЦК, також вважає за необхідне у задоволенні цієї вимоги відмовити.

У якості причини порушення строку звернення до суду з вимогою про скасування цього наказу позивач зазначив, що ознайомився з ним лише у день звільнення, отже не мав можливості своєчасно оскаржити наказ у суді. На думку суду, таке твердження є помилковим, оскільки закон не ставить можливість оскарження наказу про накладення стягнення у залежність від факту звільнення працівника. У цьому випадку працівник однаково зберігає за собою право протягом трьох місяців від дня, коли він дізнався про накладення стягнення, оскаржити таке стягнення.

Таким чином, ураховуючи той факт, що позивач втратив право оскаржувати накази, які стали підставою для видання наказу про його звільнення (а саме на їх протиправності побудовано позов), суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні заявленого у справі позову.

Керуючись статтями 4 – 11, 15, 18, 57 – 60, 169, 208, 209, 212 – 215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в:

ОСОБА _1 у позові до Комунального закладу «Дніпропетровська міська клінічна лікарня №8» Дніпропетровської облас ної ради, третя особа – ОСОБА_2, про визнання незаконними та скасування наказів про накладення дисциплінарних стягнень та звільнення, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу відмовити.

Рішення набирає законної сили у порядку, передбаченому статтею 223 ЦПК, і може бути оскаржено до апеляційного суду Дніпропетровської області через Кіровський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його постановлення. У разі якщо рішення було постановлено за відсутності особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії рішення.

Повний текст рішення складено 04 грудня 2017 року.

Суддя М.О. Католікян

Джерело: ЄДРСР 70719296
Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено:

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані. Перезавантажте сторінку