ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2017 року

Справа № 910/21267/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - судді Малетича М.М.,

суддів: Сибіги О.М.,

Плюшка І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.08.2017 року у справі № 910/21267/16 господарського суду міста Києва за позовом Непідприємницького товариства "Відкритий недержавний пенсійний фонд "ВСІ" до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа: Публічне акціонерне товариство "Банк "Таврика", про стягнення 2249332,85 грн.,

за участю представників:

Позивача: Олійник О.С., адв., ордер серії КВ № 043955 від 21.05.2013 року,

Відповідача: Гуленко Ю.М., адв., дов. № 27-17804/17 від 29.08.2017 року,

Шевченко Ю.А., дов. № 27-10129/17 від 15.05.2017 року,

Шевченко П.В., дов. № 27-4803/17 від 01.03.2017 року,

Третьої особи: не з'явився.

В с т а н о в и в :

Непідприємницьке товариство "Відкритий недержавний пенсійний фонд "ВСІ" (далі - НТ "ВНПФ "ВСІ", Товариство, Позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО, Фонд, Відповідач) про стягнення 2249332,85 грн., з яких: 2042350,68 грн. інфляційних втрат і 206982,17 грн. 3% річних, а також, понесені усі судові витрати у справі, через невиконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2013 року у справі № 826/6309/13-а про зобов'язання Фонду повернути пенсійні активи у розмірі 2310351,45 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.12.2016 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача, було залучено Публічне акціонерне товариство "Банк "Таврика" (далі - ПАТ "Банк "Таврика", Банк, Третя особа).

Рішенням господарського суду міста Києва від 01.02.2017 року, з урахуванням додаткового рішення цього ж господарського суду від 16.02.2017 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.08.2017 року, позовні вимоги НТ "ВНПФ "ВСІ" задоволено повністю.

У поданій касаційній скарзі, ФГВФО, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 92, 96, 97, 625, 1212 Цивільного кодексу України, ст.ст. 20, 36, 45, 46, 48, 50, 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", ст.ст. 34, 36 Закону України "Про недержане пенсійне забезпечення", п.п. 3.1. - 3.4. Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затв. рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів № 2 від 05.07.2012 року, зареєстр. в Міністерстві юстиції України № 1581/21893 від 14.09.2012 року, ст.ст. 22, 28, 32, 35, 48, 49 Господарського процесуального кодексу України, просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 01.02.2017 року, додаткове рішення цього ж суду від 16.02.2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.08.2017 року у даній справі та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог НТ "ВНПФ "ВСІ" до ФГВФО про стягнення коштів відмовити у повному обсязі.

НТ "ВНПФ "ВСІ", у своєму письмовому відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на безпідставність доводів та вимог ФГВФО, викладених у касаційній скарзі, просить залишити рішення місцевого господарського суду від 01.02.2017 року, додаткове рішення цього ж суду від 16.02.2017 року та постанову апеляційного господарського суду від 08.08.2017 року у даній справі без змін, а скаргу Фонду - без задоволення.

Крім того, у поданій до суду касаційної інстанції письмовій заяві представник Позивача просив стягнути з Відповідача на користь Позивача 20000,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката, наданих під час розгляду Вищим господарським судом України касаційної скарги ФГВФО на рішення господарського суду міста Києва від 01.02.2017 року, додаткове рішення цього ж суду від 16.02.2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.08.2017 року у даній справі.

Під час розгляду даної справи в суді касаційної інстанції за письмовим клопотанням представника Позивача здійснювалось фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши пояснення учасників судового, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Вирішуючи спір у даній справі, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суду, з посиланням на положення ст.ст. 11, 509, 550, 598, 599, 600, 601, 604-609, 625 Цивільного кодексу України, ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, і на те, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2013 року у справі № 826/6309/13-а, яка набрала законної сили, підтверджено факт виникнення у ФГВФО зобов'язання з повернення на користь НТ "ВНПФ "ВСІ" грошових коштів у розмірі 2310351,45 грн., що в розумінні приписів чинного законодавства України є грошовим зобов'язанням, дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову у даній справі та стягнення з Відповідача на користь Позивача інфляційних нарахувань у розмірі 2042350,68 грн. і 3% річних у розмірі 206982,17 грн. за період прострочення виконання вказаного грошового зобов'язання з 17.10.2013 року по 10.10.2016 року.

Також, суди попередніх інстанції, з посиланням на ст. 49 Господарського процесуального кодексу України про розподіл судових витрат у справі, стягнули з ФГВФО на користь НТ "ВНПФ "ВСІ" усі судові витрати у справі, у тому числі - пов'язані з оплатою послуг адвоката, у розмірі 50000,00 грн. за розгляд справи в суді першої інстанції, і 20000,00 грн. за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Проте, з такими висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів касаційної інстанції погодитись не може, оскільки такі, в порушення вимог ст. 43 ГПК України, були прийняті при неповному встановлені обставин справи та з порушенням норм матеріального та процесуального права, з огляду на таке.

Статтею 8 Конституції України кожному гарантовано право на звернення до суду для захисту його конституційних прав і свобод безпосередньо на підставі Конституції України.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 16 Цивільного кодексу України також встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Тобто, законом визначено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

При цьому, частиною 2 ст. 16 Цивільного кодексу України встановлено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Також, статтею 20 Господарського кодексу України встановлено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Поряд з цим, частиною 2 ст. 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

У свою чергу, згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 174 Господарського кодексу України також встановлено, що однією з підстав виникнення господарського зобов'язання, є господарський договір.

Згідно ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При чому, відповідно до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Також, частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Крім того, статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

При цьому, згідно вимог ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст.ст. 188, 193 Господарського кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 599 Цивільного кодексу України також встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до приписів ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, що згідно ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зокрема, статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено настання в разі порушення зобов'язання правових наслідків, встановлених договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Також, частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вказувалось вище, вимогами НТ "ВНПФ "ВСІ" у даній справі, з посиланням на положення ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 3, 4, 17, 30 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", ст.ст. 11, 509, 526, 625, 1166, 1212 Цивільного кодексу України, та на невиконання ФГВФО у період з 17.10.2013 року по 10.10.2016 року постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2013 року у справі № 826/6309/13-а про зобов'язання останнього повернути пенсійні активи у розмірі 2310351,45 грн., є стягнення на його користь з ФГВФО 2249332,85 грн., з яких: 2042350,68 грн. інфляційних втрат і 206982,17 грн. 3% річних, та понесені у справі всі судові витрати.

При цьому, як було встановлено судами попередніх інстанцій, 29.07.2010 року між ПАТ "Банк "Таврика" (Банк) і НТ "ВНПФ "ВСІ" (Вкладник), від імені якого на підставі договору про управління активами пенсійного фонду № 00000105КУ від 18.01.2005 року виступило ТОВ "Компанія з управління активами "Всесвіт" (далі - ТОВ "КУА "Всесвіт"), було укладено договір банківського вкладу "Таврійський" № 698 (далі - договір банківського вкладу), за умовами п. 1.1. якого Банк відкриває Вкладнику вкладний (депозитний) строковий рахунок № 265213021835 і вкладний (депозитний) рахунок на вимогу № 265003011835 та залучає грошові кошти строком зберігання до 14.09.2012 року.

Згідно додаткової угоди № 1 від 14.09.2012 року до договору банківського вкладу сторони виклали, зокрема, п. 1.1. вказаного договору у новій редакції про те, що Банк відкриває Вкладнику вкладний (депозитний) строковий рахунок № 265213021835 в АТ "Банк "Таврика" та вкладний (депозитний) рахунок на вимогу № 265003011835 в гривнях та залучає грошові кошти у тимчасове користування на умовах терміновості, платності та зворотності строком зберігання до 16.09.2013 року, а п. 1.3. даного договору доповнили абзацом про те, що за використання коштів, розміщених на вкладному (депозитному) строковому рахунку № 265213021835, починаючи з 14.09.2012 року Банк щомісяця нараховує проценти на суму вкладу з розрахунку 24,0% річних, а за використання коштів, розміщених на вкладному (депозитному) рахунку на вимогу № 265003011835, Банк щомісяця нараховує проценти на суму вкладу з розрахунку 17,5% річних, та щомісяця сплачує нараховані проценти за поточний рахунок Вкладника, що зазначений в розділі 8 цього договору, в перший робочий день місяця, наступного за місяцем, за який було нараховано проценти.

В наступному, 29.11.2012 року ТОВ "КУА "Всесвіт", яке діяло від імені НТ "ВНПФ "ВСІ" на підставі п. 2.6. договору банківського вкладу, відповідно до якого у разі зниження кредитного рейтингу Банку з інвестиційного рівня до спекулятивного рівня Вкладник подає письмову заяву до Банку у двох примірниках не пізніше ніж за два робочих дні до дати отримання коштів, зазначеної в заяві, а Банк повертає суму вкладу та суму нарахованих процентів за фактичний строк перебування вкладу на вкладному (депозитному) рахунку Вкладника відповідно до умов п. 1.3. цього договору, звернулося до правління АТ "Банк "Таврика" із заявою від 04.12.2012 року про повернення грошових коштів, у зв'язку з тим, що ТОВ Рейтингове агентство "ІВІ-Рейтинг" своїм рішенням № 283-12/FC/TAVB 01d "Про оновлення кредитного рейтингу згідно Протоколу Рейтингового комітету №59 від 26.11.2012 року" знизило кредитний рейтинг АТ "Банк "Таврика" з інвестиційного рівня до спекулятивного: uaBB негативний.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, 20.12.2012 року Постановою Правління НБУ № 548, ПАТ "Банк "Таврика" було віднесено до категорії неплатоспроможних, на підставі чого, виконавчою дирекцією Фонду було прийнято рішення № 33 від 20.12.2012 року про запровадження тимчасової адміністрації та призначення в АТ "Банк "Таврика" уповноваженої особи Фонду, у зв'язку з чим, ТОВ "КУА "Всесвіт" листом від 25.12.2012 року (вих. № 0000000538) звернулося до уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію в ПАТ "Банк "Таврика", у якому вимагало повернення належних НТ "ВНПФ "ВСІ" грошових коштів у розмірі 2310351,45 грн., шляхом їх перерахування на поточний рахунок Вкладника.

У свою чергу, у листі від 28.12.2012 року (вих. № 11-01/1013-3901) уповноважена особа Фонду на тимчасову адміністрацію в ПАТ "Банк "Таврика" повідомила ТОВ "КУА "Всесвіт", що оскільки рішенням НБУ від 20.12.2012 року ПАТ "Банк "Таврика" віднесено до категорії неплатоспроможних, а Фондом було прийнято рішення про запровадження тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи на тимчасову адміністрацію в АТ "Банк "Таврика", тому дії, на вчиненні яких наполягав заявник, не можуть здійснюватись під час тимчасової адміністрації, на підставі п. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

В подальшому, на підставі Постанови Правління НБУ № 97 від 20.03.2013 року "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Банк "Таврика" виконавчою дирекцією Фонду було прийнято рішення № 17 від 20.03.2013 року "Про початок здійснення процедури ліквідації АТ "Банк "Таврика", а рішенням № 18 від 20.03.2013 року "Про призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію АТ "Банк "Таврика" було призначено уповноважену особу ФГВФО на ліквідацію ПАТ "Банк "Таврика".

У зв'язку з цим, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" цим законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Згідно ч. 1 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" з дня призначення уповноваженої особи Фонду призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Уповноважена особа Фонду від імені Фонду набуває усі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

Водночас, відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації не здійснюється, зокрема, задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, а також нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також зобов'язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку (п. 3 ч. 5 ст. 36 вказаного Закону).

При цьому, відповідно до п. 1 ч. 6 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом.

Зважаючи на те, що пенсійні активи з ПАТ "Банк "Таврика" повернуто не було у зв'язку з ліквідацією цього банку, НТ "ВНПФ "ВСІ" звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Фонду та Уповноваженої особи Фонду ПАТ "Банк "Таврика" про визнання протиправною бездіяльності щодо неповернення пенсійних активів у розмірі 2310351,45 грн., розміщених у ПАТ "Банк "Таврика" згідно договору банківського вкладу № 698 від 29.07.2010 року та про зобов'язання повернути ці пенсійні активи.

За результатами судового розгляду, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.08.2013 року у справі №№826/6309/13-а у задоволенні позову НТ "ВНПФ "ВСІ" було відмовлено.

Проте, за результатами апеляційного перегляду, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2013 року у справі № 826/6309/13-а, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23.04.2014 року, було визнано протиправною бездіяльність ФГВФО щодо неповернення пенсійних активів у розмірі 2310351,45 грн., розміщених у ПАТ "Банк "Таврика" згідно договору банківського вкладу №698 від 29.07.2010 року та зобов'язано ФГВФО повернути НТ "ВНПФ "ВСІ" пенсійні активи у розмірі 2310351,45 грн., розміщені у ПАТ "Банк "Таврика" згідно договору банківського вкладу № 698 від 29.07.2010 року.

НТ "ВНПФ "ВСІ", посилаючись саме на невиконання вказаної постанови адміністративного суду від 16.10.2013 року у справі №826/6309/13-а про зобов'язання Фонду повернути пенсійні активи у розмірі 2310351,45 грн., просить у даній господарській справі стягнути на його користь з ФГВФО 2249332,85 грн., з яких: 2042350,68 грн. інфляційних втрат і 206982,17 грн. 3% річних за період прострочення виконання вказаного грошового зобов'язання з 17.10.2013 року по 10.10.2016 року, та понесені у справі усі судові витрати.

Тобто, в даному випадку, заявляючи позов про стягнення з Відповідача 2042350,68 грн. інфляційних втрат і 206982,17 грн. 3% річних, фактично, Позивач просить застосувати міру відповідальності за неналежне виконання зобов'язання з повернення грошових коштів у вигляді пенсійних активів, які було розміщено в якості банківського вкладу у ПАТ "Банк "Тарика", відповідно до договору банківського вкладу № 698 від 29.07.2010 року.

При цьому, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, встановивши, що між НТ "ВНПФ "ВСІ", від імені якого на підставі договору про управління активами пенсійного фонду № 00000105КУ від 18.01.2005 року виступало ТОВ "КУА "Всесвіт", і ПАТ "Банк "Тарика" було укладено договір банківського вкладу від 29.07.2010 року, не надав належної правової оцінки тій обставині, що відповідно до пункту 1.1. Статуту НТ "ВНПФ "ВСІ", в редакції від 08.08.2008 року, останнє є саме недержавним пенсійним фондом відкритого типу, що створений відповідно до рішення установчих зборів, у зв'язку з цим, не врахував при вирішенні даного спору належним чином і вимог норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, зокрема, наступне.

Відповідно до приписів ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Разом з тим, якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати необхідні для цього докази, при цьому не лише від учасників судового процесу, а й від інших підприємств, установ, організацій, державних органів.

Водночас, згідно ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

При цьому, судове рішення вважається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Правовідносини у сфері недержавного пенсійного забезпечення регулюються Законом України "Про недержавне пенсійне забезпечення".

При цьому, статтею 1 Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення" встановлено, що зберігач пенсійного фонду - Національний банк України або банк, який на підставі відповідної ліцензії провадить діяльність із зберігання активів пенсійних фондів; компанія з управління активами - юридична особа, яка провадить професійну діяльність з управління активами на підставі відповідної ліцензії на провадження такої діяльності.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення", система недержавного пенсійного забезпечення - це складова частина системи накопичувального пенсійного забезпечення, яка ґрунтується на засадах добровільної участі фізичних та юридичних осіб, крім випадків, передбачених законами, у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання учасниками недержавного пенсійного забезпечення додаткових до загальнообов'язкового державного пенсійного страхування пенсійних виплат. Суб'єктами недержавного пенсійного забезпечення, зокрема, є: недержавні пенсійні фонди; компанії з управління активами; зберігачі; аудитори; особи, які надають консультаційні та агентські послуги відповідно до цього Закону. Недержавне пенсійне забезпечення здійснюється, зокрема: банківськими установами відповідно до цього Закону та законодавства про банківську діяльність шляхом укладення договорів про відкриття пенсійних депозитних рахунків для накопичення пенсійних заощаджень у межах суми, визначеної для відшкодування вкладів Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, що встановлюється згідно із законом.

При цьому, статтею 3 Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення" передбачено, що законодавство про недержавне пенсійне забезпечення складається з цього Закону, законодавства про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, законів України "Про страхування", "Про банки і банківську діяльність", "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)", "Про цінні папери та фондовий ринок", "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні", "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" та інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цього Закону.

Водночас, статтею 34 Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення" встановлено, що управління активами недержавних пенсійних фондів може здійснюватися такими особами: компанією з управління активами; банком щодо активів створеного ним корпоративного пенсійного фонду у разі, якщо він не виконує функції зберігача цього фонду; Національним банком України щодо активів створеного ним корпоративного пенсійного фонду; професійним адміністратором, який отримав ліцензію на провадження діяльності з управління активами. Управління активами пенсійного фонду здійснюється на підставі ліцензії на провадження професійної діяльності на ринку цінних паперів - діяльності з управління активами, яка видається Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку в установленому нею порядку. Управління активами пенсійного фонду здійснюється відповідно до умов договору про управління активами пенсійного фонду, який укладається з радою пенсійного фонду. Договір про управління активами укладається в письмовій формі. Особа, яка отримала ліцензію на провадження діяльності з управління активами пенсійних фондів, не може бути засновником або пов'язаною особою засновників зберігача пенсійного фонду, засновників корпоративного або професійного пенсійного фонду, якщо з радою такого фонду вона уклала договір про управління активами, крім випадку, передбаченого частиною одинадцятою статті 20 цього Закону.

Крім того, статтею 36 Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення" встановлено вимоги до договору про управління активами пенсійного фонду, зокрема, істотними умовами договору про управління активами пенсійного фонду є: повна назва та місцезнаходження (юридична адреса) органів управління договірних сторін; вид пенсійного фонду (відкритий, корпоративний чи професійний); предмет договору; права і обов'язки сторін; обсяги пенсійних активів та умови їх розподілу між особами, що надають послуги з управління активами пенсійного фонду (в разі укладення договору про управління активами пенсійного фонду більше ніж з однією такою особою); застереження щодо конфіденційності; порядок подання звітності та інформації; відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору та порушення конфіденційності; строк дії договору; розмір винагороди за надання послуг з управління активами; порядок зміни умов договору; умови дострокового розірвання договору. Договір може містити за згодою сторін інші умови, які не суперечать законодавству. Невід'ємним додатком до договору є інвестиційна декларація пенсійного фонду.

Разом з тим, відповідно до ст. 44 Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення" зберігачем пенсійного фонду може бути банк, який відповідає таким вимогам: має ліцензію Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку на провадження діяльності із зберігання активів пенсійних фондів; не є пов'язаною особою пенсійного фонду, з радою якого укладено договір про обслуговування пенсійного фонду зберігачем, адміністратора, осіб, що здійснюють управління активами, засновників і аудитора такого фонду та їх пов'язаних осіб; не здійснює управління активами створеного ним корпоративного пенсійного фонду; не є кредитором адміністратора або осіб, що здійснюють управління активами пенсійного фонду, з яким зберігачем укладено договір про обслуговування пенсійного фонду. Зберігач пенсійного фонду - суб'єкта другого рівня, крім вимог, визначених цією статтею, повинен мати регулятивний капітал у розмірі не менш як 500 мільйонів гривень. Зберігач надає свої послуги на підставі договору про обслуговування пенсійного фонду зберігачем. Такий договір укладається в письмовій формі між радою пенсійного фонду і зберігачем відповідно до законодавства. Недержавний пенсійний фонд може обслуговуватися тільки одним зберігачем. Усі операції з пенсійними активами пенсійного фонду здійснюються через зберігача. Поточні рахунки пенсійного фонду відкриваються у зберігача. Пенсійні активи пенсійного фонду в формі цінних паперів та документи, які підтверджують право власності на пенсійні активи в інших формах, зберігаються у зберігача. Обов'язками зберігача пенсійного фонду є: відкриття та ведення рахунків пенсійного фонду; приймання, передача (переведення), облік та забезпечення зберігання цінних паперів, а також документів, які підтверджують право власності на пенсійні активи в інших формах, документів, пов'язаних з формуванням та використанням пенсійних активів; перевірка підрахунку чистої вартості активів пенсійного фонду і чистої вартості одиниці пенсійних внесків, здійсненого адміністратором та особою (особами), що провадить (провадять) діяльність з управління активами пенсійного фонду; виконання відповідно до цього Закону розпоряджень адміністратора щодо перерахування пенсійних коштів; виконання розпоряджень адміністратора щодо перерахування грошових коштів для оплати послуг адміністратора, зберігача, винагороди особі, що провадить діяльність з управління активами пенсійного фонду, аудитора (аудиторської фірми), оплати послуг осіб, які надають пенсійному фонду консультаційні та (або) агентські послуги, торговців цінними паперами та інших посередників, здійснення оплати витрат на перереєстрацію прав власності та оплати інших витрат, передбачених цим Законом; виконання розпоряджень особи, що здійснює управління активами пенсійного фонду, згідно з інвестиційною декларацією пенсійного фонду; зберігання копій розпоряджень щодо операцій з цінними паперами та іншими активами, наданих особами, що здійснюють управління активами пенсійного фонду, торговцям цінними паперами та іншим посередникам; подання звітності, передбаченої цим Законом та відповідними нормативно-правовими актами; виконання розпоряджень Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку щодо припинення (блокування) виконання розпоряджень особи, що здійснює управління активами пенсійного фонду, на підставах, визначених законодавством; забезпечення в день надходження до банку зарахування на рахунок пенсійного фонду - суб'єкта другого рівня коштів учасників накопичувальної системи пенсійного страхування. У разі виявлення порушень законодавства щодо провадження діяльності з управління активами пенсійного фонду, вчинених особою, яка здійснює управління активами пенсійного фонду, зберігач протягом одного робочого дня з моменту виявлення такого порушення: письмово надає відповідну інформацію раді пенсійного фонду, адміністратору, Національній комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, та Національній комісії з цінних паперів та фондового ринку, а також особі, що вчинила це порушення; припиняє (блокує) виконання розпоряджень особи, яка провадить діяльність з управління активами пенсійного фонду, щодо операцій з пенсійними активами, що не відповідають вимогам законодавства щодо провадження діяльності з управління активами пенсійного фонду. Зберігач виконує розпорядження Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку щодо припинення (блокування) виконання розпоряджень компанії з управління активами в частині управління пенсійними активами на підставах, визначених Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку за погодженням з Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг. У разі невиконання вимог, визначених цією частиною, зберігач несе відповідальність за збитки, завдані пенсійному фонду внаслідок такого невиконання, відповідно до договору про обслуговування пенсійного фонду, укладеного з цим пенсійним фондом, та законодавства. У разі зменшення протягом року чистої вартості одиниці пенсійних внесків пенсійного фонду більше ніж на 20 відсотків зберігач повинен повідомити про це раду пенсійного фонду, Національну комісію з цінних паперів та фондового ринку та національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг. Зберігач не може надавати послуги торговця цінними паперами (посередника) пенсійному фонду, з яким він уклав договір про обслуговування пенсійного фонду, протягом строку дії такого договору. Зберігач не може використовувати активи пенсійного фонду, які знаходяться на рахунках цього фонду, як кредитні ресурси.

При цьому, згідно вимог ст. 45 Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення" істотними умовами договору про обслуговування пенсійного фонду зберігачем є: права і обов'язки сторін; порядок подання звітності та інформації з дотриманням вимог цього Закону та відповідних нормативно-правових актів; умови дострокового розірвання договору з дотриманням вимог цього Закону; порядок і строки передачі пенсійних активів та відповідної документації іншому зберігачу; порядок та умови блокування операцій з активами пенсійного фонду у разі порушення особою, що здійснює управління активами, вимог інвестиційної декларації та цього Закону; порядок зміни умов договору; розподіл активів пенсійного фонду між особами, що здійснюють управління активами такого пенсійного фонду; відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору та порушення конфіденційності. Договір може містити за згодою сторін інші умови, які не суперечать законодавству. Невід'ємною частиною договору є інвестиційна декларація пенсійного фонду, відомості про осіб, що здійснюють управління активами пенсійного фонду, та копії договорів про управління активами, укладених з ними. Рада фонду може замінювати зберігача з обов'язковим повідомленням про це національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, та Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку. Заміна зберігача може здійснюватися: після закінчення строку дії відповідного договору про обслуговування пенсійного фонду зберігачем; у разі дострокового розірвання такого договору за ініціативою ради пенсійного фонду; у разі дострокового розірвання такого договору за ініціативою зберігача. Сторони договору можуть оскаржити рішення про дострокове розірвання договору про обслуговування пенсійного фонду зберігачем у судовому порядку. Дострокове розірвання договору про обслуговування пенсійного фонду зберігачем провадиться за ініціативою ради фонду у разі: анулювання Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку ліцензії на провадження діяльності із зберігання активів пенсійних фондів; повідомлення органів державної влади про порушення зберігачем законодавства про недержавне пенсійне забезпечення; порушення зберігачем умов договору про обслуговування пенсійного фонду зберігачем; запровадження у зберігача тимчасової адміністрації, введення процедури санації зберігача, порушення справи про банкрутство зберігача, прийняття рішення про його ліквідацію. Договір про обслуговування пенсійного фонду зберігачем може бути достроково розірваний за ініціативою зберігача у разі неспроможності зберігача виконувати свої функції відповідно до умов договору про обслуговування пенсійного фонду зберігачем, про що зберігач повинен письмово повідомити раду відповідного пенсійного фонду із зазначенням причин, які перешкоджають виконанню ним такого договору. У разі закінчення строку або розірвання договору про обслуговування зберігачем пенсійного фонду рада фонду зобов'язана: письмово повідомити про це із зазначенням підстав розірвання договору Національну комісію з цінних паперів та фондового ринку, національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, зберігача, адміністратора, осіб, які здійснюють управління активами такого фонду; укласти договір про обслуговування пенсійного фонду зберігачем з іншим зберігачем у термін, встановлений національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг. У разі обрання нового зберігача попередній зберігач, з яким розривається договір, зобов'язаний: забезпечити передачу всіх пенсійних активів фонду та належної документації новому зберігачу в зазначені у договорі строки; виконувати функції зберігача щодо пенсійних активів, які залишатимуться у нього на зберіганні, до повної передачі всіх пенсійних активів фонду новому зберігачу цього фонду; повністю завершити передачу пенсійних активів та всієї належної документації до дати припинення дії договору, укладеного зберігачем з радою пенсійного фонду. Оплата послуг зберігача пенсійного фонду провадиться за тарифами, встановленими у договорі. Порядок обчислення тарифів, їх граничний розмір встановлюються згідно із законодавством Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку за погодженням з національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.

Водночас, статтею 48 Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення" встановлено, що пенсійні активи, що накопичуються у пенсійному фонді, можуть бути використані виключно для цілей інвестиційної діяльності фонду, виконання зобов'язань фонду перед його учасниками та оплати витрат, пов'язаних із здійсненням недержавного пенсійного забезпечення. Пенсійні активи не можуть включатися до ліквідаційної маси зберігача пенсійного фонду та інших банків.

Також, статтею 67 Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення" встановлено, що держава гарантує дотримання законодавства з метою захисту майнових прав і законних інтересів учасників недержавного пенсійного забезпечення шляхом здійснення нагляду та контролю відповідними державними органами. Державний нагляд та контроль у системі накопичувального пенсійного забезпечення - за діяльністю недержавних пенсійних фондів, адміністраторів пенсійних фондів, страхових організацій та банківських установ - здійснює національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, у межах повноважень і в порядку, визначених цим Законом, Законом України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" та іншими актами законодавства України. Державний нагляд та контроль за діяльністю осіб, що здійснюють управління активами пенсійних фондів, та зберігачів здійснюється Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку в межах повноважень та в порядку, передбачених законодавством. Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку зобов'язана письмово повідомляти національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, про санкції до таких осіб та підстави їх застосування протягом 10 робочих днів з моменту накладення таких санкцій. Контроль за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції у системі накопичувального пенсійного забезпечення здійснює Антимонопольний комітет України в межах повноважень, передбачених законом. Антимонопольний комітет України письмово повідомляє національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, про прийняті ним рішення щодо порушення законодавства про захист економічної конкуренції учасниками недержавного пенсійного забезпечення. Органи, що здійснюють нагляд та контроль за діяльністю у системі накопичувального пенсійного забезпечення, повідомляють Антимонопольний комітет України про ознаки порушення законодавства про захист економічної конкуренції учасниками недержавного пенсійного забезпечення. Рішення органів, що здійснюють державний нагляд та контроль у системі накопичувального пенсійного забезпечення, прийняті відповідно до компетенції цих органів, є обов'язковими для виконання пенсійними фондами, адміністраторами, особами, що здійснюють управління активами, зберігачами, страховими організаціями, банківськими установами, що відкривають пенсійні депозитні рахунки. Дії зазначених органів можуть бути оскаржені у порядку, встановленому законом, у тому числі в судовому порядку. 6. Органи, які здійснюють державний нагляд та контроль за діяльністю у системі накопичувального пенсійного забезпечення, зобов'язані: надавати один одному інформацію, яка є необхідною для здійснення ними регулювання у системі накопичувального пенсійного забезпечення, та необхідні консультації; оприлюднювати перелік юридичних осіб, які провадять діяльність у системі накопичувального пенсійного забезпечення; здійснювати інші дії з координації своєї діяльності, передбачені законодавством з регулювання ринків фінансових послуг, у тому числі спільні перевірки відповідних осіб, що надають послуги у системі накопичувального пенсійного забезпечення. У разі виявлення фактів неналежного виконання зобов'язань особами, що здійснюють управління пенсійними активами, та зберігачем національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, повинна повідомити про це Національну комісію з цінних паперів та фондового ринку і порушити, у разі необхідності, питання про застосування санкцій. Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку після отримання такого повідомлення зобов'язана поінформувати національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, про вжиті заходи. У разі неналежного виконання зобов'язань банківською установою, що відкриває пенсійні депозитні рахунки, національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, повинна повідомити про це Національний банк України і порушити, у разі необхідності, питання про застосування санкцій. Національний банк України після отримання такого повідомлення зобов'язаний поінформувати національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, про вжиті заходи. Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, повинна вживати заходів щодо захисту прав учасників недержавного пенсійного забезпечення, в тому числі шляхом подання позову до суду в інтересах таких осіб, якщо їх права порушуються будь-якими особами, підприємствами, установами, організаціями, включаючи органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, застосовує засоби нагляду, інспектування та заходи впливу згідно із законодавством про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг.

В контексті даного спору, згідно вимог вказаного Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення", який у даному випадку є пріоритетним, ПАТ "Банк Таврика" є зберігачем коштів розміщених у цьому банку, а ТОВ "КУА "Всесвіт", відповідно, є компанією з управління активами пенсійного фонду.

У зв'язку з цим, місцевий господарський суд, не врахувавши приписи Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення" про основні засади регулювання відносин у сфері недержавного пенсійного забезпечення, якими, зокрема, встановлено коло суб'єктів, які здійснюють управління активами недержавних пенсійних фондів та визначено основні вимоги до договорів управління активами пенсійного фонду, насамперед, не надав належного правового аналізу умовам договору про управління активами пенсійного фонду, укладеного між НТ "ВНПФ "ВСІ" і ТОВ "КУА "Всесвіт", та його відповідність вимогам ст. 36 Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення", не залучивши при цьому останнє до участі у даній справі.

Також, задовольняючи позов про стягнення з Фонду грошових коштів, у зв'язку з неналежним виконанням рішення суду про повернення пенсійних активів НТ "ВНПФ "ВСІ", суд першої інстанції не надав належної правової оцінки і тій обставині, що згідно ст. 43 Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення", особа, яка здійснює управління активами пенсійних фондів, несе відповідальність перед пенсійним фондом за виконання своїх зобов'язань і збитки, завдані пенсійному фонду внаслідок порушення цією особою законодавства, положень інвестиційної декларації пенсійного фонду або договору про управління активами пенсійного фонду, всім майном, що належить їй на праві власності. Збитки, завдані пенсійному фонду внаслідок порушень, визначених частиною першою цієї статті, відшкодовуються за рахунок резервного фонду особи, що здійснює управління активами такого пенсійного фонду, а у разі недостатності резервного фонду - за рахунок іншого майна цієї особи. Порядок формування резервного фонду встановлюється Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку за погодженням з Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.

Крім того, задовольняючи вимоги про стягнення з Фонду відповідних сум інфляційних і 3% річних, суд першої інстанції не врахував те, що ПАТ "Банк "Таврика", згідно Постанови Правління НБУ № 97 від 20.03.2013 року "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Банк "Таврика", перебуває в процедурі ліквідації, а тому, з урахуванням Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" на час здійснення такої процедури було призначено Уповноважену особо Фонду, яка набуває усі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до припинення діяльності Банку, тоді як згідно приписів п. 1 ч. 5 ст. 36 цього Закону під час тимчасової адміністрації не здійснюється, зокрема, задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, а також нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також зобов'язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку.

Не звернув належної уваги суд першої інстанції і на те, що статтею 45 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, зокрема, дострокове розірвання договору про обслуговування пенсійного фонду, у разі, зокрема, запровадження у зберігача тимчасової адміністрації, введення процедури санації зберігача, порушення справи про банкрутство зберігача, прийняття рішення про його ліквідацію, а також визначено механізм дій суб'єктів правовідносин у випадку такого розірвання, яким визначено, що рада недержавного пенсійного фонду зобов'язана: письмово повідомити про це із зазначенням підстав розірвання договору Національну комісію з цінних паперів та фондового ринку, національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, зберігача, адміністратора, осіб, які здійснюють управління активами такого фонду; укласти договір про обслуговування пенсійного фонду зберігачем з іншим зберігачем у термін, встановлений національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, чого в даному випадку Позивачем зроблено не було.

При цьому, суду необхідно було більш ретельно проаналізувати і правовідносини між ПАТ "Банк "Таврика" та НТ "ВНПФ "ВСІ", у яких Банк є зберігачем пенсійних активів останнього з огляду на те, що правовідносини між цими сторонами було врегульовано договором банківського вкладу, а не договором про обслуговування пенсійного фонду зберігачем, як це передбачено в такому випадку статтею 44 Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення", та якою встановлено, зокрема, істотні умови такого договору, визначено коло суб'єктів обслуговування пенсійного фонду зберігачем та відповідальність за порушення зберігачем приписів Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а також, вимоги ст. 48 вказаного Закону, про те, що пенсійні активи не можуть включатися до ліквідаційної маси зберігача пенсійного фонду та інших банків та ст. 67 цього ж Закону, якою визначено коло суб'єктів, які контролюють дотримання законодавства у сфері недержавного пенсійного забезпечення та відповідальність за неналежне виконання зобов'язань особами, що здійснюють управління пенсійними активами, та зберігачами.

Разом з тим, переглядаючи рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку, апеляційний господарський суд, який відповідно до положень ст.ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України України під час перегляду судових рішень в апеляційному порядку користується правами, наданими суду першої інстанції та здійснює за наявними у справі і додатково поданими доказами повторний розгляд справи, всупереч ч. 1 ст. 4⁷ Господарського процесуального кодексу України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи, також не приділив у повній мірі та належним чином уваги вищезазначеним обставинам справи, вимогам норм матеріального права та умовам укладеного між сторонами договору банківського вкладу і, пославшись тільки на наявність підстав для задоволення позову про стягнення сум інфляційних втрат і 3% річних та на обґрунтованість рішення суду першої інстанції, дійшов передчасних та невірних висновків про залишення рішення суду першої інстанції без змін, припустившись цим самим, як і суд першої інстанції, порушень вищезгаданих норм матеріального та процесуального права.

Крім того, судами попередніх інстанцій було стягнуто з ФГВФО на користь НТ "ВНПФ "ВСІ" витрати на оплату послугу адвоката, на підставі договору про надання правової допомоги № 322/16 від 07.12.2016 року, за розгляд справи в суді першої інстанції 50000,00 грн. і 20000,00 грн. за перегляд судового рішення в апеляційному порядку, з посиланням на ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат (не пов'язаних зі сплатою судового збору) не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. При цьому, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Однак, вказані вимоги при вирішенні питання про стягнення грошових сум на оплату послуг адвоката, на думку суду касаційної інстанції, в даному випадку судами попередніх інстанцій дотримано не було.

Між тим, згідно ч. 1 ст. 111¹⁰ Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування чи зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

За таких обставин, судові рішення про задоволення позову у даній справі, не можна визнати законними і обґрунтованими, а тому, рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції, підлягають скасуванню, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно встановити всі фактичні обставини справи на підставі об'єктивної оцінки наявних у ній доказів, з'ясувати дійсні права та обов'язки сторін і, всіх суб'єктів правовідносин, залучити до участі у справі всіх осіб, яких стосується спір у даній справі, залежно від встановленого, правильно застосувати норми матеріального права, що врегульовують спірні правовідносини та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 111⁵, 111⁷ - 111¹² Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.08.2017 року, рішення господарського суду міста Києва від 01.02.2017 року та додаткове рішення господарського суду міста Києва від 16.02.2017 року у справі № 910/21267/16 скасувати повністю, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.

Головуючий - суддя Малетич М.М.

Судді Сибіга О.М.

Плюшко І.А.