open Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
emblem

№ 201/12308/17

провадження 2/201/2841/2017

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2017 року Жовтневий районний суд

м . Дніпропетровська

у складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

з секретарем Пухловою О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 митної справи та фінансів, треті особи Міністерство освіти і науки України та Державна казначейська служба України про стягнення не нарахованих та не доплачених сум стипендії, інфляційних втрат та судових витрат, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 29 серпня 2017 року звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 митної справи та фінансів про стягнення не нарахованих та не доплачених сум стипендії, інфляційних втрат і судових витрат, позовні вимоги не змінювалися, не доповнювалися і не уточнювалися. Позивач в своєму позові посилається на те, що її права порушуються ОСОБА_2 митної справи та фінансів (УМСФ) стосовно не отримання нею передбаченого законом розміру стипендії а саме: з вересня 2013 року була студентом вказаного ВУЗу прийнятим на денну форму навчання фінансового факультету, навчалася за освітньо-кваліфікаційним рівнем «Бакалавр», потім – «Спеціаліст», термін навчання – до липня 2018 року, її батько має стаж роботи на підземних роботах з повним робочим днем у шахті з видобутку вугілля понад 15 років, а тому по закону його дочка має право на отримання стипендії у розмірі прожиткового мінімуму, встановленому для працездатних осіб, але фактично з вересня 2014 року по грудень 2016 року включно стипендія ОСОБА_1 університетом виплачувалася в значно нижчому розмірі, що є порушенням. Позивач вважає такі дії відповідача неправомірними і наполягає на виплаті стипендії в більшому розмірі і поверненні не нарахованих і не до виплачених сум за попередній вказаний час. На звернення позивача до відповідача з цим питанням фактично отримано відмову. Вважає вказані дії відповідача протиправними і просила позивач стягнути з університету не нараховану і не виплачену їй стипендію за вказаний період часу з вересня 2014 року фактично по грудень 2016 року включно в розмірі прожиткового мінімуму з урахуванням інфляційних втрат, задовольнивши позов у повному обсязі.

Представник відповідача УМСФ в судове засідання не з’явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином; в письмовому зверненні до суду позов не визнав, посилаючись на те, що дійсно ОСОБА_1 була і є студентом університету, вони є вищим навчальним закладом, неприбуткова організація, здійснює свою діяльність у відповідності до закону, фінансування університету здійснюється відповідно до бюджету і коштів на ті виплати, про які говорить позивач їм не виділялося, інших коштів для цього не мають. Вказана позивачем стипендія виплачується студентам гірничих спеціальностей за наявності коштів, що повинні надаватися через міністерство освіти та науки Кабінетом Міністрів України, чого зроблено не було і коштів на це не виділялося їх ВУЗу. Позивачу все це вони роз’яснили, запропонували вихід з вказаного становища, але позивач цим не скористався. Проти стягнення сум, визнання дій незаконними, зобов’язання вчинити вказані позивачем дії заперечують, оскільки вказаного не було і належними доказами позивачем не доведено, заявлені позивачем суми розраховано не вірно. На звернення позивача, в тому числі і письмові, вони відповідали по суті в передбаченому законом порядку і терміни. Все ним зроблено згідно вимог закону. Ніяких інших зобов’язань відносно позивача на себе не брали і не беруть, нічиїх прав не порушували, матеріальної чи моральної шкоди не завдавали. Вважають позовні вимоги безпідставними і просили в їх задоволенні відмовити в повному обсязі та справу розглянути без участі їх представника. Суд вважає можливим розгляд справи без представника вказаного відповідача згідно ст. 169 ЦПК України.

Представники третіх осіб Міністерство освіти і науки України та Державної казначейської служби України в судове засідання не з’явилися, про день та час розгляду справи повідомлялися належним чином, про причини неявки суду не повідомили, в письмовому зверненні до суду не підтримали позовні вимоги та викладені в позові обставини. Вважають позовні вимоги не правильними та просили їх розглянути по закону за наявними матеріалами справи без їх участі і в задоволенні позову відмовити. Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності представників вказаних третіх осіб відповідно до ст. 169 ЦПК України.

З’ясувавши думку сторін і третіх осіб, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і підлягаючими частковому задоволенню.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

В судовому засіданні встановлено, що відповідно до п. 7 ст. 27 Закону України «Про вищу освіту» вищий навчальний заклад діє на підставі власного статуту. ОСОБА_2 митної справи та фінансів є державним вищим навчальним закладом, є неприбутковою організацією і підпорядковується Міністерству освіти і науки України (Статут УМСФ). ОСОБА_2 здійснює свою навчальну, наукову, господарську, міжнародну, зовнішньоекономічну та іншу діяльність відповідно до чинного законодавства України, у межах прав, передбачених законами України «Про освіту», «Про вищу освіту», «Про наукову і науково-технічну діяльність», нормативними документами ОСОБА_3 і науки України, додаткових прав, наданих йому за результатами акредитації та Статуту. Фінансування ОСОБА_2 здійснюється на нормативній основі (з урахуванням наданого йому статусу, рівня акредитації, напрямів і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців та напрямів підготовки наукових та науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації).

ОСОБА_1 звернулася до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська як бувша студент УМСФ щодо порушення її прав з боку університету на отримання встановленого розміру стипендії, передбаченого законодавством України. Наказом по УМСФ від 11 серпня 2013 року ОСОБА_1 була зарахована з 01 вересня 2013 року до складу студентів першого курсу ОСОБА_2 митної справи і фінансів денної форми навчання та навчалася на фінансовому факультеті за освітньо-кваліфікаційним рівнем «Бакалавр» до липня 2017 року. Позивач належить до категорії студентів, які є дітьми шахтарів.

За нормою статті 5 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці» шахтарі, які мають стаж підземної роботи не менш як три роки, а також протягом трьох років після здобуття загальної середньої освіти особи, батьки яких є шахтарями та які мають стаж підземної роботи не менш як 15 років або які загинули внаслідок нещасного випадку на виробництві чи стали інвалідами І або II групи, зараховуються поза конкурсом за особистим вибором спеціальності до державних і комунальних вищих та професійно-технічних навчальних закладів України для навчання за рахунок коштів державного і місцевих бюджетів з наданням місць у гуртожитках на час навчання та гарантованою виплатою за рахунок коштів державного бюджету стипендії в розмірі прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб.

Відповідно до пункту 3 статті 71 Закону України «Про вищу освіту» (у редакції від 01 липня 2014 року № 1556-УІІ) розміри бюджетних призначень на підготовку фахівців з вищою освітою, а також на підготовку наукових і науково - педагогічних кадрів встановлюються у Державному бюджеті України на відповідний рік. Але з того часу, як з'явилася норма ст. 5 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці» відповідні кошти не передбачалися в законах «Про Державний бюджет на відповідний рік (у тому числі не було коштів в 2014 році і не передбачено їх і в 2015-216 роках).

ОСОБА_1 звернулася до суду з питанням про те, що її права порушуються з боку УМСФ стосовно не отримання нею передбаченого законом розміру стипендії а саме: з вересня 2013 року є студентом вказаного ВУЗу прийнятим на денну форму навчання та навчалася за освітньо-кваліфікаційним рівнем «Бакалавр», термін навчання – до липня 2017 року, потім – навчання за освітньо-кваліфікаційним рівнем «Спеціаліст» по червень 2018 року, її батько має стаж роботи на підземних роботах з повним робочим днем у шахті з видобутку вугілля понад 15 років, а тому по закону його дочка має право на отримання стипендії у розмірі прожиткового мінімуму, встановленому для працездатних осіб, але фактично з вересня 2014 року по грудень 2017 року включно стипендія позивачу університетом виплачувалася в значно нижчому розмірі, що є порушенням. ОСОБА_1 вважає такі дії відповідача неправомірними і наполягає на виплаті стипендії в більшому розмірі і поверненні не до виплачених сум за попередній вказаний час. На звернення позивача до відповідача з цим питанням фактично отримано відмову. Вважає вказані дії відповідача протиправними і просила стягнути з університету не нараховану і не виплачену їй стипендію за вказаний період з виплатою такої стипендії і в подальшому на час навчання, виник спір, який в добровільному порядку не вирішено і позивач вимушена була звертатися з позовом до суду.

Суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та підлягаючими задоволенню, виходячи з наступного.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За нормою статті 51 Закону України «Про освіту», студенти мають гарантоване державою право на забезпечення стипендіями у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 5 статті 62 Закону України «Про вищу освіту» розмір академічної та соціальної стипендій, порядок їх призначення і виплати встановлюються Кабінетом Міністрів України. Такий Порядок затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2004 року № 882 «Питання стипендіального забезпечення». УМСФ та інші ВУЗи неодноразовими листами в 2013-2016 роках звертався з цього питання до Міністерства освіти і науки України. Міністерство освіти і науки України дало відповідь, що навчальні заклади України керуються положеннями зазначеного Порядку, якими підвищена стипендія передбачена тільки для студентів з числа дітей шахтарів, що навчаються за гірничими спеціальностями. Такі видатки забезпечені коштами Державного бюджету. Зміни, які враховують вимоги ст. 5 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці», і які б були забезпечені коштами Державного бюджету, до Порядку призначення і виплати стипендій не внесені.

ОСОБА_3 і науки України від 27 листопада 2013 року № 1/11-18300 зазначається, що при призначені стипендії вищі навчальні заклади керуються Порядком призначення і виплати стипендій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2004 р. № 882 «Питання стипендіального забезпечення», в якому категорія студентів, батьки яких мають стаж підземної роботи не менш як 15 років, не зазначена. Згідно з пунктом 91 зазначеного Порядку стипендіатам, які постійно проживають на території населеного пункту або навчаються у вищому навчальному закладі, що розташований у населеному пункті, якому надано статус гірського, виплачується додаткова стипендія у розмірі 20 відсотків мінімальної ординарної (звичайної) академічної стипендії відповідного типу навчального закладу. Ураховуючи викладене, дія пункту 91 цього Порядку поширюється лише на стипендіатів, які постійно проживають на території населеного пункту, якому надано статус гірського (незалежно від статуту населеного пункту, в якому розташований вищий навчальний заклад), або навчаються у навчальному закладі, що розташований у населеному пункті, якому надано статус гірського. До 2017 року будь-якого іншого механізму/порядку призначення, нарахування і виплати стипендій студентам, які є дітьми шахтарів, в Україні не було, крім постанови Кабінету Міністрів України № 882 від 12 липня 2004 року, якою затверджений порядок нарахування і виплати стипендій студентам, які є дітьми шахтарів.

Але судом також встановлено, що відповідно до ч. 2 ст. 62 Закону України «Про вищу освіту» від 01 липня 2014 року № 1556-VII особи, які навчаються у вищих навчальних закладах за денною формою навчання за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, мають право на отримання стипендій у встановленому законодавством порядку. Відповідно до ч. 3 ст. 62 цього ж Закону України «Про вищу освіту» особи, які навчаються у вищих навчальних закладах за денною формою навчання, можуть отримувати інші стипендії, призначені фізичними (юридичними) особами.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці» від 02 вересня 2008 року № 345-V1, шахтарі, які мають стаж підземної роботи не менш як три роки, діти, батьки яких є шахтарями та які мають стаж підземної роботи не менш як 15 років або які загинули внаслідок нещасного випадку на виробництві чи стали інвалідами I або II групи, зараховуються поза конкурсом за особистим вибором спеціальності до державних і комунальних вищих та професійно-технічних навчальних закладів України для навчання за рахунок коштів державного і місцевих бюджетів з наданням місць у гуртожитках на час навчання та гарантованою виплатою за рахунок коштів державного бюджету стипендії в розмірі прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб.

Судом встановлено, що батько позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_4 дійсно працював на підземних роботах з видобутку вугілля ПАТ «ДТЕК «Павлоградвугілля», зараз знаходиться на пенсії, станом на 2013 рік, час початку навчання позивачки, стаж його роботи на підземних роботах з повним робочим днем складав 20 років 04 місяці 05 днів, що підтверджується відповідною довідкою від 07 серпня 2017 року.

Відповідно до наказу від 11 серпня 2013 року ОСОБА_1 було зараховано з 01 вересня 2013 року до складу студентів, прийнятих на навчання за денною формою навчання на фінансовий факультет, вона навчалася за освітньо-кваліфікаційним рівнем «Бакалавр» з терміном навчання до липня 2017 року, потім – навчання за освітньо-кваліфікаційним рівнем «Спеціаліст» по червень 2018 року. З вересня 2014 року по грудень 2016 року позивач отримувала стипендію відповідно до наказу про призначення стипендії.

З огляду на те, що ст. 5 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці» (в редакції від 05 липня 2012 року), передбачено що особам, батьки яких є шахтарями та які мають стаж підземної роботи не менш як 15 років, гарантовано виплату за рахунок коштів державного бюджету стипендії в розмірі прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, то суд вважає дії відповідача щодо відмови в нарахування стипендії саме в цьому розмірі неправомірними, оскільки вони ґрунтуються на зробленому хибному висновку.

Заперечення представника відповідача щодо відмови в задоволені позову з тих підстав, що згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2004 року № 882 стипендія студентам батьки яких є шахтарями та які мають стаж підземної роботи не менш як 15 років не визначена, суд не може прийняти до уваги, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Таким чином, Закон України «Про підвищення престижності шахтарської праці» від 02 вересня 2008 року № 345-V1 має вищу юридичну силу ніж постанова Кабінету Міністрів України від 12 липня 2004 року № 882 «Порядку призначення і виплати стипендії», а невнесення відповідних змін до постанови Кабінету Міністрів України після прийняття Закону України не є підставою для порушення прав позивача на отримання стипендії у розмірі, встановленому Законом.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 2 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи, а з огляду на те, що на день винесення рішення редакція ст. 5 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці» не змінена та не виключена із Закону, то позивач має право на призначення йому стипендії у розмірі, визначеному Законом, тобто у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Посилання представника відповідача на те, що Бюджетом України на 2014-2016 роки не передбачено коштів на виконання вимог ст. 5 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці» суд також не може взяти до уваги, оскільки обов’язок Держави, передбачений Законом щодо виплати стипендії в певному розмірі не може ставитися у залежність до наявності у бюджеті коштів. Таким чином, суд вважає за можливе задовольнити позовні вимоги, з урахуванням надано розрахунку, що відповідає обставинам справи.

Суд приймає до уваги також і ті обставини, що позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення стипендії за період з вересня 2014 року по 30 грудня 2016 року, відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права, нормою ст. 256 ЦК України передбачено, що позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного право або інтересу. Приймаючи до уваги вказане, суд вважає, що позивач не пропустив строк позовної давності за вищезазначений період, питання про поновлення цього строку сторони не ставилося.

Таким чином, суд вважає за можливе задовольнити позовні вимоги, а оскільки сторони не ставили питання про застосування строку позовної давності, то суд його в даному спорі і не застосовує (оскільки це можливо лише за заявою сторони).

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, з огляду на те, що позовні вимоги позивача задоволено, то на підставі ст. 88 ЦПК України, суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача понесені ним витрати на судовий збір 640 грн..

Вимоги до письмових доказів встановлені ст. 64 ЦПК України, якою встановлено, що письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

У відповідності до ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України: рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.

Згідно ч. 1, 2 ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ст. 10 ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 60 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 27, 46 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 27 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності. Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об’єктивні підстави вважати, що позов підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Позивач заперечує будь-які домовленості і зобов’язання стосовно відповідача по незаконним (з точки зору відповідача) діям відносно нього, предмета спору, а відповідач цього не довів, твердження відповідача про наявність будь-яких інших зобов’язань або неправомірності стосовно нього є припущенням.

Не може суд прийняти до уваги не визнання представником відповідача позовних вимог в частині їх обгрунтованості, оскільки вони спростовуються вищенаведеним і нічим об’єктивно не підтверджуються.

При таких обставинах суд вважає можливим позовні вимоги задовольнити та стягнути з стягнути з ОСОБА_2 митної справи та фінансів на користь ОСОБА_1 не нараховану та не виплачену стипендію за період з вересня 2014 року по грудень 2016 року в розмірі 29965 грн., інфляційні втрати – 10494 грн. 44 коп. та судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 640 грн., а всього 41099 грн. 44 коп..

Таким чином суд вважає, що позовні вимоги про стягнення не нарахованих та не доплачених сум стипендії, коштів та судових витрат в такому вигляді ґрунтуються на вимогах закону і підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 41, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 15, 16 ЦК України, ст. 51, 62, 71 Закону України «Про освіту», ст. 5 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці», ст. 3, 4, 10, 11, 57, 58, 60, 61, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Позовну заяву задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 митної справи та фінансів на користь ОСОБА_1 не нараховану та не виплачену стипендію за період з вересня 2014 року по грудень 2016 року в розмірі 29965 грн., інфляційні втрати – 10494 грн. 44 коп. та судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 640 грн., а всього 41099 грн. 44 коп..

Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя -

Джерело: ЄДРСР 70525302
Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено:

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані. Перезавантажте сторінку