ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2017 року Справа № 910/5279/17

Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого суддіЄвсікова О.О.,суддівКролевець О.А., Попікової О.В.,розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_4на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 31.07.2017 (головуючий суддя Пашкіна С.А., судді Зеленін В.О., Чорногуз М.Г.)на рішенняГосподарського суду міста Києва від 20.06.2017 (суддя Отрош І.М.)у справі№ 910/5279/17 Господарського суду міста Києваза позовомОСОБА_4до1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Полірем-Баухемі", 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Полірем Київ", 3. Державного підприємства "Всеукраїнський державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів",про визнання договору недійсним та зобов'язання вчинити дії,за участю представниківпозивачаОСОБА_5,відповідача-1не з'явились,відповідача-2Добриніна С.О.,відповідача-3не з'явились,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.06.2017 у справі № 910/5279/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.07.2017, відмовлено в задоволенні позову про визнання недійсним укладеного між відповідачем-1 та відповідачем-2 договору № 207 від 01.07.2016 та зобов'язання відповідача-3 здійснити перереєстрацію права власності на технічні умови.

Не погодившись з вказаними судовими рішеннями, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду та постанову апеляційного суду скасувати, а справу направити на новий розгляд до місцевого суду.

Вимоги касаційної скарги мотивовані тим, що суди попередніх інстанції неповно з'ясували обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосували норми матеріального та процесуального права, зокрема положення ст.ст. 203, 215 ЦК України, ст. 43 ГПК України.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги, проте в судове засідання представники відповідачів 2 та 3 не з'явились. Зважаючи на те, що явку представників сторін не було визнано обов'язковою, а також на достатність матеріалів справи для прийняття рішення, колегія суддів, беручи до уваги встановлені ст. 111-8 ГПК України строки розгляду касаційних скарг, дійшла висновку про можливість розглянути справу за відсутності вказаних представників.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-2, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 01.07.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Полірем Баухемі" (автор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Полірем Київ" (правонаступник) укладено договір № 207 про передання виключних майнових прав власності на технічні умови (далі - договір), відповідно до якого автор передає правонаступнику виключні майнові права власності на технічні умови, а правонаступник набуває у повному складі ці права відповідно до закону та визначених цим договором умов. Згідно з п. 2.1 договору автор передає правонаступнику права та матеріальний носій. Передача матеріального носія оформлюється актом приймання-передачі, який є додатком до цього договору і підписується разом з договором (копія акта приймання-передачі оригіналів матеріального носія технічних умов від 01.07.2016 долучена до позову).

Пунктом 2.2 договору встановлено, що цей договір передбачає безповоротну передачу (відчуження) автором своїх прав правонаступнику.

Сторони дійшли згоди, що за цим договором автор повністю передає свої права правонаступнику на безоплатній основі (п. 2.3 договору).

Згідно з п.п. 2.4, 2.5 договору автор перестає бути суб'єктом переданих прав та не може залишити за собою будь-якого права на його використання, встановити будь-які часові або територіальні обмеження прав, що переходять до правонаступника відповідно до чинного законодавства. Правонаступник, приймаючи від автора права та матеріальний носій, стає єдиним власником прав в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до п. 3.1 договору автор зобов'язується передати у власність правонаступнику матеріальний носій під час підписання цього договору в задовільному стані збереження на умовах, визначених цим договором: технічні умови на состави водно-дисперсійні "Полірем" для опоряджувальних і ремонтних робіт (готові до застосування) ТУ У В.2.7-31286563.001-2001, зареєстровані Українським державним науково-виробничим центром стандартизації, метрології та сертифікації 02.04.2001 № 081/022994.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 04.04.2017 № НОМЕР_1 та статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Полірем-Баухемі", затвердженого Загальними зборами учасників (протокол №31-07/2012 від 31.07.2012), ОСОБА_4 (позивач) є учасником Товариства з обмеженою відповідальністю "Полірем-Баухемі" з часткою у статутному капіталі у розмірі 2.364,72 грн., що становить 20,040% статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Полірем-Баухемі".

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Однією з підстав, якими позивач обґрунтовує свої вимоги про визнання недійсним договору №207 про передання виключних майнових прав власності на технічні умови від 01.07.2016, укладеного між відповідачами 1 та 2, є порушення його корпоративних прав учасника на управління Товариством з обмеженою відповідальністю "Полірем-Баухемі", оскільки останнім не скликались Загальні збори для вирішення питання про надання згоди на відчуження технічних умов, що в силу п. 20.15. статуту відповідача-1 є обов'язковим.

Відповідно до п. 20, п. 20.14 та п. 20.15 статуту ТОВ "Полірем-Баухемі", затвердженого загальними зборами учасників (протокол № 31-07/2012 від 31.07.2012), загальні збори учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Полірем-Баухемі" є вищим органом товариства, який має право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, в тому числі, і переданих до компетенції директора. До виключної компетенції загальних зборів відноситься: попереднє затвердження договорів/контрактів на суму, що перевищує 2.000.000,00 грн.; попереднє затвердження правочинів (договорів, контрактів) щодо відчуження або передачі основних фондів товариства як для забезпечення власних зобов'язань товариства, так і за договорами майнового поручительства за третіх осіб, незалежно від суми правочину та вартості основних фондів.

Оскільки технічні умови є нематеріальним активом, який в силу приписів ст. 14.1.138 Податкового кодексу України не відноситься до основних засобів, враховуючи, що передання прав на технічну умови здійснено на безоплатній основі, суди дійшли висновку про відсутність необхідності отримання попередньої згоди Загальних зборів учасників ТОВ "Полірем-Баухемі" на укладання спірного договору.

Суди також відзначили, що, виходячи з наданого законодавцем визначення технічних умов, які є документом, що встановлюють вимоги до продукції, процесу, послуги, відсутні підстави вважати такий об'єкт твором у розумінні норм авторського права. Відтак, позивачем не доведено, яким чином відсутність у відповідача-1 технічних умов ТУ У В.2.7-31286563.001-2001, які є документом із встановленими технічними вимогами, перешкоджає здійсненню ним виробництва та продажу продукції, у зв'язку з чим є недоведеним порушення прав позивача як учасника відповідача-1 на управління діяльністю відповідачем-1 та отримання останнім прибутку.

З урахуванням наведеного суди дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсним спірного договору та, відповідно, - похідної вимоги про зобов'язання відповідача-3 здійснити перереєстрацію права власності на технічні умови.

Колегія суддів вважає зазначені висновки судів передчасними та такими, що зроблені за неповного з'ясування обставини, які мають значення для справи, а також за невірного застосування норм матеріального та процесуального права з огляду на таке.

Як зазначалось вище, згідно з п. 20.15 статуту ТОВ "Полірем-Баухемі" до виключної компетенції загальних зборів товариства відноситься, зокрема, попереднє затвердження договорів/контрактів щодо відчуження або передачі основних фондів товариства.

В оскаржуваних рішенні та постанові суди відзначили, що технічні умови є нематеріальним активом, який в силу приписів ст. 14.1.138 Податкового кодексу України не відноситься до основних засобів, а тому відсутня необхідність отримання попередньої згоди загальних зборів учасників ТОВ "Полірем-Баухемі" на укладання договору № 207 про передання виключних майнових прав власності на технічні умови від 01.07.2016.

Колегія суддів вважає, що вказаний висновок суддів зроблено без урахування всіх обставин справи в їх сукупності, зокрема, - цінності зазначеного активу для товариства з огляду на таке.

В п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" зазначено, що рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Розглядаючи спір по суті, суди, зокрема, відзначили, що згідно з п. 20.14 статуту ТОВ "Полірем-Баухемі" до виключної компетенції загальних зборів товариства відноситься, зокрема, попереднє затвердження договорів/контрактів на суму, що перевищує 2.000.000,00 грн. в будь-якій валюті за курсом Національного банку України на дату складення проекту правочину (договору, контракту).

Колегія суддів звертає увагу на те, що дане положення статуту за своєю суттю спрямоване на запобігання відчуженню майна товариства, вартість якого є значимою, в даному випадку - такою, що перевищує 2.000.000,00 грн. При цьому спосіб відчуження майна (оплатний чи безоплатний) у даному випадку не впливає на необхідність погодження такого правочину загальними зборами. Інакше товариство могло б відчужити майно будь-якої вартості, чи навіть усе майно товариства, визначивши у правочині безоплатний спосіб його відчуження, що суперечить сутті положення п. 20.14 статуту ТОВ "Полірем-Баухемі".

Суди попередніх інстанцій наведеного не врахували та, відповідно, не встановили вартості технічних умов, відчужених товариством, що, у свою чергу, виключає можливість висновку суду касаційної інстанції про відповідність таких дій товариства без погодження загальних зборів.

Колегія суддів також відзначає, що в ході розгляду спору позивач посилався на те, що у зв'язку з укладенням договору № 207 від 01.07.2016 відповідач-1 втратив право здійснювати основний напрямок своєї господарської діяльності, оскільки після відчуження технічних умов та авторського права на них відповідач-1, відповідно, втратив право виробляти та продавати продукцію на підставі таких технічних умов та отримувати прибуток від цієї діяльності, що, за твердженням позивача, свідчить про порушення його корпоративних прав як учасника відповідача-1 з часткою у розмірі 20,04 % статутного капіталу.

У п. 4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" зазначено, що відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 4-2 ГПК щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

На думку колегії суддів, з приводу наведених вище доводів позивача суди дійшли передчасного висновку про те, що, виходячи з наданого законодавцем визначення технічних умов, які є документом, що встановлюють вимоги до продукції, процесу, послуги, відсутні підстави вважати такий об'єкт твором у розумінні норм авторського права.

Колегія суддів відзначає, що відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 418 ЦК України право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

Згідно ст. 435 ЦК України первинним суб'єктом авторського права є автор твору. За відсутності доказів іншого автором твору вважається фізична особа, зазначена звичайним способом як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства). Суб'єктами авторського права є також інші фізичні та юридичні особи, які набули прав на твори відповідно до договору або закону.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 8 Закону України від 23.12.1993 № 3792-XII "Про авторське право і суміжні права" об'єктами авторського права є твори у галузі науки, літератури і мистецтва, а саме, літературні письмові твори белетристичного, публіцистичного, наукового, технічного або іншого характеру (книги, брошури, статті тощо).

Згідно з ч. 2, 3 ст. 8 Закону України "Про авторське право і суміжні права" охороні за цим Законом підлягають всі твори, зазначені у частині першій цієї статті, як оприлюднені, так і не оприлюднені, як завершені, так і не завершені, незалежно від їх призначення, жанру, обсягу, мети (освіта, інформація, реклама, пропаганда, розваги тощо). Передбачена цим Законом правова охорона поширюється тільки на форму вираження твору і не поширюється на будь-які ідеї, теорії, принципи, методи, процедури, процеси, системи, способи, концепції, відкриття, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені, проілюстровані у творі.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про стандартизацію" № 2408-ІІІ, чинного на дату внесення спірних технічних умов до книги обліку, технічні умови - документ, що встановлює технічні вимоги, яким повинні відповідати продукція, процеси чи послуги. Технічні умови можуть бути стандартом, частиною стандарту або окремим документом.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про стандартизацію" № 1315-VIII, чинного на дату укладання договору № 207 від 01.07.2016, технічні умови - нормативний документ, що встановлює технічні вимоги, яким повинна відповідати продукція, процес або послуга, та визначає процедури, за допомогою яких може бути встановлено, чи дотримані такі вимоги.

Відповідно до ч. 3 ст. 16 Закону України "Про стандартизацію" № 1315-VIII право власності на стандарти, кодекси усталеної практики і технічні умови, прийняті підприємствами, установами та організаціями, і видані ними каталоги належать відповідним підприємствам, установам та організаціям.

Правова позиція щодо можливості віднесення технічних умов до об'єктів авторського права викладена в ряді постанов Вищого господарського суду України, зокрема, у постановах від 20.09.2016 у справі № 910/29402/15, від 23.12.2014 у справі № 910/26167, від 24.05.2011 у справі № 9/318-10(2/48-09), від 23.09.2008 у справі № 25/293-07 тощо.

Відтак, відхилення судами з наведених ними підстав твердження позивача про втрату відповідачем-1 права здійснювати основний напрямок своєї господарської діяльності (у зв'язку з неправомірним відчуженням авторського права на технічні умови) є необґрунтованими. Відповідно, суди не надали належної оцінки доводам позивача про втрату відповідачем-1 права виробляти та продавати продукцію на підставі таких технічних умов та отримувати прибуток від цієї діяльності, що може свідчити про порушення корпоративних прав позивача як учасника відповідача-1 з часткою у розмірі 20,04 % статутного капіталу.

Колегія суддів також відзначає, що позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, вказував на те, що спірний договір укладено від імені ТОВ "Полірем Баухемі" його директором ОСОБА_7, а від імені ТОВ "Полірем Київ" ОСОБА_8, яка діяла на підставі довіреності № 27/06-1 від 27.06.2016, виданої самим же ОСОБА_7 як директором ТОВ "Полірем Київ". А тому, як вказував позивач, ОСОБА_7 як директору ТОВ "Полірем Київ" мало бути відомо про обмеження директора ТОВ "Полірем Баухемі" (ОСОБА_7) на укладення спірного договору без відповідного погодження загальних зборів.

Однак суди попередніх інстанцій всупереч положенням п. 4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" вказаним доводам позивача жодної оцінки не надали.

Таким чином, суди попередніх інстанцій в порушення ч. 1 ст. 43 ГПК України не встановили в судовому процесі всіх обставин справи всебічно, повно і об'єктивно в їх сукупності.

Як визначено ст. 111-5 ГПК України, у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Невстановлення судами попередніх інстанцій відповідних фактичних обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення спорів у справі, входять до предмету доказування, а отже підлягають обов'язковому дослідженню, і ненадання їм належної правової оцінки в сукупності є порушенням вимог ст. 43 ГПК України, що виключає можливість висновку суду касаційної інстанції про правильність застосування судами норм матеріального права при вирішенні спору.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними фактичні обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, а також з урахуванням наведених вище процесуальних порушень, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції для встановлення зазначених обставин і надання їм належної правової оцінки в сукупності з врахуванням вищевикладених вказівок цієї постанови.

Керуючись ст.ст. 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11, 111-12 ГПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.07.2017 у справі № 910/5279/17 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Полірем-Баухемі" на користь ОСОБА_4 1.920,00 грн. витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Полірем Київ" на користь ОСОБА_4 1.920,00 грн. витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Видачу наказів із зазначенням відповідних реквізитів доручити Господарському суду міста Києва.

Головуючий суддя О.О. Євсіков суддіО.А. Кролевець О.В. Попікова